Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

по мотивам BEGONIJ (вирши из серця)



Качались сосны -старожилы-
Июльской чудною порой.
Стан нежный, стройный, золотили
Лучи  вечернею порой.

И смотрят сестры -близнецы-
Их маиит неба голубень,
В нее -бы ветви отнести ,
О том мечта их каждый день.

Предатель -ветер шаловливый 
Любить красавец обещал,
В порыве-обнял стан их стройный,
Шепнул ,и дальше побежал.

Мрійливий дощ

Вмостився дощ на краєчку душі,
постукав тихо, щоб не налякати.

Він мерехтів, співав, читав вірші,

просився ніжним шепотом до хати.


Такий мрійливий був той дощ в ночі!
У нього було серце із росинок,

у нього були крила із парчі,

а очі – з кришталевих намистинок.


Навколо стільки радостей і див…
Ну як йому не мріяти любов’ю?!

І він летів. Він мріяв. Він любив.

Весь світ ховав, де залишались двоє.


Дивак. Романтик. Лився і тремтів,
засліплював сльозами небосхили…

О, як хотів, як дощ отой хотів,

щоби його, як він, до сліз любили!

Ти возлюби його, як брата...

"Возлюбите врагов ваших
 и благословляйте проклинающих вас"


Не намагайся злом - на зло:
З землею ворога  зрівняти...
Хоч би як тяжко не було,
Ти возлюби його, як брата.

Бо легко множити добро,
Як милість, падшим роздавати.
Любов - то справжнє ремесло,
Ти возлюби його, як брата.

Нехай поранене крило -
Не розучився він  літати!
Розчисть  любові джерело
І возлюби його, як брата!



Шепот страсти


                  
                       

Дню Молодежи и страстной любви-посвящается!


                        Дай я вопьюсь в твои губы,
                        Жар почувствую страстной любви,
                        Слова эти вовсе не грубы,
                        Это лишь ощущенья мои.


                        Я хочу любви предаваться,
                        О чувствах с тобой говорить,
                        Не хочу с тобой я расстаться,
                        А желаю взаимно любить.


                        Мне рассвет с тобой не заметить,
                        Среди бурных объятий,страстей,
                        Утро желаю я встретить,
                        В сладком трепете милых речей...


                        Вновь в океане признаний,
                        Словно маяк шлет кораблю,
                        Слышим шепот ласк и лобзаний:
                       ''Я люблю! Я люблю! Я люблю!"

                        

Лиш знати, що кохають...

І знов впокорює  безсоння.
Задув Творець небесні свічі,
А ти береш мої долоні
І пильно дивишся у вічі.

Нам імпонує гра в мовчанку,
Спиваєш тихо сум і біль.
"Я так люблю тебе, "коханко", -
І ніжно дмухаєш на вії.

Вже жевріє краєчок неба,
Я тихо, щасно засинаю.
Так мало для людини треба:
Лиш знати, що її кохають.



Монорима - експромт "Хай повторяється"

http://blog.i.ua/community/53/1244970/
У перервах між  приготуванням холодцю, компотику, пранням
і читанням віршів (експромт на вірш друга
)


Мені легко вірш цей читається,
То Сергій Байок словом грається,
Словом-м'ячиком забавляється,
До рядка рядок усміхається.
Чи зостанеться, чи забудеться,
Чи в тенетах рим позабудеться?
Ти пиши, Байок, так, як хочеться,
Хай в душі печаль не хлюпочеться.
Вірш нехай іще повторяється,
Моноримою прозивається.

Передгроззя

Покрила темрява плащем
Небесний простір. Тиша і покора
Колишуть місто. Сум перед дощем.
Важкою спекою пашить знадвору.

Птахи кричать, малеча цвірінчить,
А на душі полегкості немає.
Тривога глибоко в мені ячить,
Поволі спокій з серця забирає.

Судини ось-ось лопнуть... І нарешті
Родився дощ - застукало по вікнам.
Зітхнула з легкістю стара черешня:
Знялася злива, благодатна, літня.



В хаті тиша

В хаті тиша. Самотньо так стало умить…
Ніби й добре усе, а в душі чомусь вітер.
Ще у серці щемить. Так болюче щемить!
І рушник на іконі сльозину не витер…

Скільки було дитячого сміху й пісень
ще недавно у цій невеличкій світлиці,
аж яснішав від щирої радості день
і зайчатами сонце стрибало по лицях.

А тепер тільки тиша. За краєм стола
похилившись сидять мовчки мама і тато
і у Бога для діточок просять тепла,
що усі розлетілись немов пташенята.

Затужили рідненькі. Ні слів, ані дум.
Сонце боязко їм заглядає в хатину…
Не сумуйте, он чуєте: гамір і шум -
це спішать онучата до вас на гостину!

Звездные ночи.


        
                          
                           



                             Словно в сказке,с милым названьем,
                             Древним светом серебристых лучей,
                             Очарован я дивным сияньем,
                             Целомудрием звездных ночей.


                             Где-то там предрешаются судьбы,
                             Словно песчинка там наша Земля,
                             В тайны звезд заглянуть мне хоть чуть бы,
                             Познать сущность всего бытия.

                      
                             Мысль куда-то снова уносит,
                             По просторам Вселенной летит,
                             Но оттуда ответ не приносит,
                             Разум всевышний снова молчит.


                             Вновь приходиться строить догадки,
                             Рассуждая с серьезным лицом,-
                             Не решаются эти загадки,
                             Даже самым мудрейшим жрецом.
                      




                             Тиснет сердце желанием знаний,
                             С интересом гляжу в синеву,
                             И все жду небесных признаний,
                             Мечтой,надеждой и верой живу.

                         

                         


                            



                             


                            

Желание Души и Разума

Я узник,
Как и ты -
своих желаний.
Их Тьма во мне
иль Целый свет!
Да, как у всех,
Душа
летать, нужду имела,
но... не летела.
Ведь я,
хоть иногда,
имел нужду -
Её иметь.

Всё от того,
что мы
не ведаем, не знаем,
что Душам нашим
на самом деле не хватает.
Всё от того,
что наши души не летают.
Сидят прикованы,
на сундуках желаний,
и жаль,
что только
Разум наш,имеет ключ.

Желания  Разума,
Сознаньем мы освобождаем.
Желания Души,
Увы - закрыты в сундуках.

© Copyright: Виталий Тугай, 2013