в броню стальную и железный панцирь

Глянув  в  очі твої і… пропав…

Хто ж мені таку долю наврочив?

Не згадати, чи колись так кохав…

Ти як місяць серед самої темної ночі.

Як ковток живої води,

що вбиває присмертну ту спрагу.

А чи снишся, чи потрапив я в рай,

та к життю повернула мені ти наснагу.

Як без тебе?!  Я примарою став,

що слідкує, як ти розпускаєш коси.

Я б тебе серед сотні красунь упізнав

по повітряній стрічці в твоєму волоссі.

Не лягай тільки поруч. Не смій,

бо напевно, що я збожеволію.

Чую подих твій близько,  і в нім

я втрачаю свідомість та волю.

Увірвавшись у серце моє,

ти залишишся мабуть назавжди.

Богу слава, що ти в мене є!

І якщо ти навіть несправжня…

                                            30.10.22.

 © Віталій Тугай, 2022

Проходять дні, минають ночі
Під гул сирен. В підвалах люди...
І кожен з них помститись хоче,
Ніхто із них це не забуде.

Десь блукають на небі одинокі світи,
З ними поруч невпинно згорають комети
А ти йдеш по землі, де квітучі сади
Омивають любов'ю горизонти планети.
Огли Т.О.

Криком душа розривається нині в критичні моменти,
Діва Марія вкриває господнім покровом
Хто в Маріуполі серед каміння й цементу
Був до останнього. Слава Героям "Азову"!

Хлопці з залізними нервами, браття по крові!
Молимось щиро за всіх і за кожного з них.
Всіх поверни їх, Господь, всіх живих і здорових,
Визволи соколів наших з кайданів тісних.

Немає слів... Не знаю як сказати
Про жах і біль. Молитви під вогнем...
За кожну смерть ми мусим покарати
Ту всю орду віднині день за днем.

Містечко життєрадісне і миле
Зосталося лиш в пам'яті. А тінь
Невинних нині мають білі крила,
Й оберігають рідний свій Ірпінь.

Стискає серце... Безумовно мучить
Нас доля закатованих людей,
Коли орда розстрілювала Бучу,
І ґвалтувала там малих дітей.

Ми об'єднались. І чекайте кари
Брудні, немиті, кляті москалі
Дамо просратись вам і за Макарів,
За кожен дім на рідній нам землі.

Дамо росії копняка!!!
Покажемо чия земля,
Де мати, жінка, син, донька
Не буде більше москаля!
Пошлем ген-ген до "Корабля".
Кобзон їм пісню заспіває
Путіну місце потримає
Там, коло себе - 'Vip person"
До Пекла дружненько
"Welcome!

Тримайся, Україно!
Тримаємось, українці!
Перемога буде за нами!
-------------------------------------


Ворожі тіні накривали...
Назад нема вже вороття!
По сходах в небо - від буття,
Щоб назавжди лишитись з нами.

Вгорі лунає дзвін криштальний…
Чи чує хтось його іще?
Он Той, хто небо стереже
Від тих, хто робить людські рани.

До батька прийдуть його діти,
Дружина прийде - вже вдова…
Прошепче милому слова:
Скажи, без тебе як нам жити?!

Як дощ зцілить пов’ялі квіти.
Дві пари сірих оченят
У небо глянуть, помовчать,
А він десь там буду летіти…

Хмаринкою по небу синім,
Такою, як поспівший лан.
Бо він всього себе віддав,
Щоб Україну боронити.

Прийде могильний камінь гріти
Проміння через пил віків,
Здме вітер стрічки із вінків,
Та будуть ще його любити.

Нехай страшне зітреться часом -
Та не ім’я, пісні, вірші,
Бо в кожній правидній душі
Він янгелом продовжить жити...


11.03.22


© Copyright: Віталій Тугай

Експром на свій вірш за 2020 рік

 ==============================
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Заноябрило во дворе,
заноябрило…
Листва последняя уж вальс свой
откружила,
А значит скоро ждать снегов, снегов
и стужи,
И хрупкий, тонкий лёд ломать на мерзлых
лужах.

Найти часть неба с синевой -  такая
редкость,
Как в пятьдесят своих познать девчонки
нежность.
Мир нарисован Богом, что ж… Ему
виднее
Куда, какой цвет наложить и
свето-тени.

Но можно просто посидеть за кружкой
чая,
К друзьям вломившись на обед, как бы
случайно.
За разговором вспомнить то, что теплит
душу.
И, как хорошее  кино их бред
послушать.

Потом вернутся снова в дом, по тем же
лужам,
И осознать, что сам уже слегка 
простужен.
Но дома пиво есть ещё - его
нагрею,
Добавлю мёда, и в постель, и
пропотею...

Усну, как малое дитя, дитя
Вселенной,
Себе калачиком скручусь, поджав
колени.
А утром выгляну в окно:
Заноябрило...
Я вновь куда-то побреду, набравшись
силы...


1.11.21
последняя редакция 31.10.22

© Copyright: Виталий Тугай

----------------------------------------------------------

мой  официальный авторский сайт
"Камин для души": http://lesovihok.avtor.me
страница на фб: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Возьми его, оно твоё -
Моё израненное сердце.
Разлука мне, как остриё.
Без веры сердце мало весит.

Без крови сердце с пустотой,
В разлуке залито тоскою.
Когда-то был тебе родной,
А ныне - осквернён тобою.

Когда-то ты была женой,
Моим объектом вдохновенья.
Ну, а теперь хоть плач, хоть вой
На полную луну в затменье.


23.11.21

© Copyright: Виталий Тугай

---------------------------------------------------------------------------------------
мой  официальный авторский сайт
"Камин для души": http://lesovihok.avtor.me
страница на фб: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/