Остаться б вечно в мире сна,
Где все сбываются желанья,
Где мир , покой и тишина,
И нет - ни горя ни страданья.

Но он - похож на лунный свет, -
Манит и, гаснет на рассвете.
И мы томимся словно дети
О том - чего уж с нами нет...

Я искал "прекрасную даму",
Я стремился на призрачный свет,
Подчиняясь всем сердцем обману
И безумству "непрожитых" лет.

Я бродил по туманным проулкам,
Что скрывали "испанскую шаль",
По дорогам пустынным и гулким,
Отражающим грусть и печаль.

Я сгорал от тоски и безсилья,
От того, что не мог не понять,
Что Любовь в этом мире насилья
Обретает лишь право  страдать.

Создавая "Прекрасную даму",
Я с мечтою шёл под венец,
Подчиняясь всецело обману
И безумству покорных сердец...

Я бродил по туманным проулкам,
"Непостижной" поэзии маг,
По дорогам пустынным и гулким,
И чеканящим каждый мой шаг...

Це зустріч?

Ні, це нагорода.

За сум,

За біль,

За нешукання.

Це ніч?

Та ні,- це заборона

На день,

На світло,

На бажання.

Це мить?

О ні!

Це нескінченність!

Це обрій,

Простір.

Це кохання.

Воскресный день.
Спешить не надо.
Свою хроническую лень
Под тихий шорох листопада
Лелею лёжа, как тюлень.
Только рука, как сигарету,
Хватает цепко карандаш
Для написания сонета.
Широк замах, но вот пассаж -
Рука шевелится, а мозг
Застыл в тупом оцепененьи.
Не пишется стихотворенье.
Воскресный отдых не помог.
Напрасно листики шуршали
И вдовы в гости приглашали,
А в холодильнике вино
Замёрзло намертво давно.
Я лень люблю и проклинаю.
Она сулит услады рая,
Но за реальный результат
Меня не пустят даже в ад.

Розплету волосся в місячному сяйві,
Полечу блукати вітрові навстріч.
Не питай навіщо – запитання зайві,
Я з собою хочу бути віч-на-віч.

Заплету у коси мерехтливі зорі,
У віночок сплівши розмаїття снів.
Знаєш, а тобою вони знову хворі
І нема спасінні вже від них мені…

Позбираю іскри у сіянні ночі,
Щоб зуміти мрію серцем берегти…
Ну чому у неї знову твої очі
І чому до тебе знов несуть вітри?

Розіллюсь бажанням по нічному небі,
Розчинюсь в зірковім ароматі свіч…
Не питай навіщо, не питай, не треба,
Я сама з собою плачу віч-на-віч…

Розплету волосся і розправлю крила,
Я не чарівниця – просто добре так
Вільною від світу в далечінь щосили
Полетіти й мрії відчувати смак…

 

Спасешь меня от одиночества

на час, и жизнь не все одно.

Вся жизнь моя, твое пророчество

жизнь без тебя, с тобой не все равно.

 

От одиночества тебя спасу

в мир грез, фантазий реально унесу.

Пророчат звезды наш союз

гармония меж нами, вдохновение для муз.

 

Купаться в счастье будут наши души,

приятно млеть будут тела.

От нежных слов устанут уши,

нас для любви судьба свела.

 

Нам хорошо теперь втроем,

ты я и счастье, в ногу мы идем.

Искали счастье и не вдруг его нашли,

когда с тобой к гармонии пришли.

А. Михайлов.

Навіяно  мріями

Білого  вечора,

Насичено  щастям

Буденного  сну

І  пальцями  хмар

Білосніжно  обіцяно,

Обіцяно  небо,

Ніби  весну,

Якого  всі  барви

Розтанули

В  білому,

Біло-духмяних

Вечірніх  словах,

Такому  романсі

Веснянки

Наївному,

Наївно-безпечних

Весняних  часах.

Візьму  ті  часи,

Що  від  білого  вечора,

Вечора-мрійника,

Романса-весни...

Знову  буденність

Казково-обіцяну

Втілю  у  слово

Веснянки-краси.

І  хай  білий  вечір

Тебе  не  минає,

Солодким  дурманом

Тебе  обійме,

Птахами  закличе

У  літо,  у  гаї,

У  біло-зеленії  ночі

Веде!

 

Истошно-вопиющий крик безумной осени

Разбудит душу, растревожит, всполошит,

И забросает, словно листьями, вопросами,

Задачами, которых не решить…

 

Дождями, ливнями и даже зыбкой моросью

Остудит сердце и сознанье обольет…

Я восхищаюсь безрассудной желтой осенью,

Ее каприз – моей души полет.

 

Круженье мыслей в листопадном сумасшествии,

Порывы счастья и любви цейтнот…

Я узнаю себя в ее шальном пришествии,

В шептаньи листьев и звучаньи нот…

Якщо ти бачив безмежне поле -

Ти знаєш, що таке простір.

Якщо ти бачив білі троянди -

Ти можеш уявити красу.

Хай дарунком тобі буде обрій,

Де блакить неба

Межує з білизною тряндового поля...

Цей дарунок не можна тримати в руках,

Та можна зберегти у серці.

В скрутну хвилину віднайти його в думках

І пригадати, що є людина,

Ладна подарувати тобі

Блакитно-білий простір...

Я приснюсь тебе обязательно
Буду долго во сне целовать
Сто имен назову ласкательных
И что также умею ждать

Прогоню все твои сомнения
Нерешительность, чей-то сглаз
Знай, я стану твоим спасением
И преследует счастье нас

Отведу похотливые взгляды
И поймешь, не нужна ты им
Хватит, хватит просить пощады
Буду я навсегда твоим

Я проснулся, а ты спишь рядом
Тихо шепчешь, еще поспи
Оказалось для счастья надо
Видеть утром глаза твои