Твоє обличчя тане на стіні

Неначе ніжні зорі на світанні,

І твої очі в серця глибині

Мене зігріють променем кохання.

Минула мить, сповита теплим сяйвом,

Минула мить, і холод на стіні,

Та сміх і сонце знов до тебе зайдуть,

І прийдеш знов до мене уві сні.

І де  б не йшла я, де, які дороги

Мене вели й вестимуть в цім житті

Крізь сміх і сльози, крізь усі тривоги

Скрізь сяють очі - ті, що уві сні.

т.е.с.

Залишки слів на розмитому вікні

І мрії дитинства замурзані в калюжах

Велика хмара в небі , та промінь завмерлий на траві

Таке щасливе нещастя

І нічого не пройде повз твоїх багатих очей

Відчуття водяного життя

На хвилю поділити серце

Розбити те, що не моє контролю

Приливи і відливи твоїх думок

Зачерпнута ложка солі з моря

Дужих рук кілограми вітру

Багатий той, хто багатство розуміє….

          Добра ніжна і вразлива

Іноді наївна як дитина

Часом дуже співчутлива

Часом дуже вередлива

Іноді дуже грайлива

Без турботлива і мила

Іноді навіть агресивна

Немов неприборкана тварина

Це все про тебе я

Бо ти єдина така

Неймовірна та неповторна

P.S(мыслим позитивно)))

В пыльной Москве старый дом в два витражных окошка
Он был построен в какой-то там –надцатый век.
Рядом жила ослепительно-черная Кошка
Кошка, которую очень любил Человек.

Нет, не друзья. Кошка просто его замечала –.
Чуточку щурилась, будто смотрела на свет
Сердце стучало… Ах, как ее сердце мурчало!
Если, при встрече, он тихо шептал ей: «Привет»

Нет, не друзья. Кошка просто ему позволяла
Гладить себя. На колени садилась сама.
В парке однажды она с Человеком гуляла
Он вдруг упал. Ну а Кошка сошла вдруг с ума.

Выла соседка, сирена… Неслась неотложка.
Что же такое творилось у всех в голове?
Кошка молчала. Она не была его кошкой.
Просто так вышло, что… то был ее Человек.

Кошка ждала. Не спала, не пила и не ела.
Кротко ждала, когда в окнах появится свет.
Просто сидела. И даже слегка поседела.
Он ведь вернется, и тихо шепнет ей: «Привет»

В пыльной Москве старый дом в два витражных окошка
Минус семь жизней. И минус еще один век.
Он улыбнулся: «Ты правда ждала меня, Кошка?»
«Кошки не ждут…Глупый, глупый ты мой Человек»

                                                                                                         Саша Бес.   (С)

         Ти сонце що у годину негоди з за хмар визирає

Ти світло у кінці тунелю яке вихід знайти допомагає

Ти вогник світла який притягує мене

Ти моя надія яка ніколи не вмирає

Ти моя мрія яка завжди зі мною

Ти єдина тримаєш мене на плаву

Тільки заради тебе я ще живу

Без тебе небо вкриється темними хмарами

Без тебе я заблукаю

Без тебе у пітьмі сконаю

Без тебе моя надія помре

І всі мої мрії з собою забере

І вже тоді ніщо не триматиме мене на плаву

Якщо помре все заради чого живу

То більше і я жити на цім світі не буду

P.S(суицид єто не выход)