Олег Мусій наприкінці лютого цього року увійшов в перший «уряд камікадзе» під керівництвом Арсенія Яценюка. Координатор медичної служби Майдану (за його квотою), отримав портфель міністра охорони здоров’я і, як з’ясувалось згодом, купу впливових ворогів.
Розмови про відставку Мусія почали ходити, як тільки збігли перші 100 днів його роботи на посаді. Недоброзичливці звинувачували його у зриві тендерів на закупівлю життєво важливих ліків. Тим часом, він системно зачищав відомство від чиновників, які лишились йому у спадок від попередниці Раїси Богатирьової.
1 жовтня уряд взяв і відсторонив Мусія від виконання обов’язків міністра. Таке формулювання було ексклюзивно винайдено для Мусія його… соратниками з Кабміну.
Міністр, якого мала б звільняти Верховна Рада, не стерпів такого приниження, звинуватив Арсенія Яценюка у маніпуляціях і пішов до суду. На поверхню стали спливати подробиці внутрішніх війн в самому уряді: з’ясувалось, що до усунення міністра з посади має стосунок політичний партнер Яценюка, впливовий депутат Микола Мартиненко.
Тим часом Мусій висунув свою кандидатуру на парламентських виборах і переміг у 124 одномандатному окрузі на Львівщині. Після оголошення результатів від долучився до команди Блоку Порошенка і врешті посів місце заступника голови комітету з питань охорони здоров’я. В інтерв’ю «Главкому» екс-міністр обіцяє продовжити боротися із тендерною мафією і відкриває завісу на події, які спровокували його скандальне відсторонення.
Олег Мусій:
Уряд тоді формували політичні партії, які були в опозиції. Але п’ять місць із двадцяти було відведено для майданівців: тобто було п’ять міністрів, які ввійшли в уряд від громадськості – не від політиків. Я один із них.
Я був координатором медичної служби Штабу національного спротиву з 1 грудня, з того моменту, коли більше мільйона людей вийшли на Майдан і вирішили залишитися протестувати далі. Тоді якраз був зайнятий Будинок профспілок і КМДА. І через годину практично ми вже там організували медслужбу – до речі, на тому самому місці, де вона була під час Помаранчевої революції, на третьому поверсі Будинку профспілок. Тоді я також був координатором медичних пунктів. Тому досвід у мене був.
Я також був у морзі. Описував тіла 18 лютого в Будинку офіцерів, коли вже медичний пункт евакуювався: там було троє вбитих після масового побоїща в Маріїнському парку. Я викликав правоохоронців, вони приїхали, склали опис тіл, ідентифікували людей, і на тих протоколах стоять мої підписи. Потім, у цей же день, коли горів Будинок профспілок, в ньому було четверо вбитих, Шевченківський райвідділок відмовилося їхати описувати ці тіла. І коли Будинок профспілок уже догорав, ми евакуювали ці тіла. Чутки, до речі, про те, що там було багато згорілих, не відповідають дійсності – я особисто перевіряв, чи там ніхто не залишився. А цих убитих ми віднесли на Михайлівський золотоверхий собор. Вони лежали там до самого ранку. І потім, 19 лютого, я їх супроводжував у морг.
Коли 20 лютого був масовий розстріл, було, більше тридцяти тіл, то я також супроводжував їх із території Михайлівського золотоверхого собору в морг.
Ті кульові поранення, які я бачив своїми очима, майже в половини загиблих, були, як правило, у передню частину тіла: в голову, в груди, в ділянку серця. Ще поранення були зверху. Вхідний отвір куль був, наприклад, у ділянку шиї, а вихідний – десь унизу, в тазовій частині чи на спині. Це свідчило про те, що постріли, здійснювалися згори.
Така картина свідчить що, швидше за все, це були снайпери з одного боку. Ось ці невідомі у формі Беркуту, із жовтими стрічками на рукавах, казали, що російський спецназ. Вони користувалися автоматами Калашникова. Це були кульові поранення.
Наприклад, у Нігояна – першого загиблого, якого я також бачив, було три отвори і теж в передню частину. Швидше за все, це було з дробовика. Тим більше, що розстріли були і в січні, і 18, і 20 лютого.
Окрім того, характер кульових отворів – як вхідних так і вихідних – у співробітників МВС і у беркутівців, і у майданівців був частково схожий. Тому, можливо, снайпер, міг стріляти і по беркутівцях, щоб свідомо спровокувати їх на агресивну дію. Серед протестувальників вбитих від куль – 85, інші загиблі не від куль. Поранених від куль – десь за 200, а беркутівців вбитих і поранених від куль – менше десятка.
Також були і такі, досить незвичні, вхідні кульові отвори, чому дивувалися і судмедексперти. Як правило, при застосуванні звичайних видів зброї, вхідний отвір тоненький, а вихідний – великий. А тут було навпаки: вхідний – великий, а вихідний – маленький. На цьому акцентував увагу під час опису тіл судмедексперт – тут має місце застосування якогось специфічного виду зброї.
Від попередниці залишилися заступники Богатирьової, яких я зібрав у перший день, і намагався виконати вимоги Майдану з очищення влади, тобто, спробував їх звільнити.
Найскладніше було з Романом Богачовим, який був «смотрящим» за міністерством охорони здоров’я і наближеною особою до Олександра Януковича – про це знали всі.
Він спочатку написав, як і всі інші заступники, добровільну заяву про те, що він звільняється за власним бажанням. Та наступного ж дня він відкликає цю свою першу заяву. І відразу ж після цього йде на довгий лікарняний.
Потім за фактом корупції в міністерстві було заведено низку кримінальних справ і, наскільки мені відомо, його до сьогоднішнього дня ще тягають у прокуратуру, в СБУ, в МВС, але віз і нині там. Він навіть не арештований. Хоча достеменно всім відомо, що він був головним корупціонером, схемотворцем і тим, хто очолював усі оці відкати на тендерних закупівлях. Він був головою тендерного комітету.
Врешті, Богачов все-таки надіслав поштою у Кабмін заяву про те, що він добровільно йде у відставку, я підписав ту заяву в Кабінеті міністрів.
Натомість, був такий перший заступник Олександр Качур – він написав заяву одразу, нічого не відкликав, його звільнили через два чи три дні. І був ще третій заступник – Олександр Толстанов, якого я свідомо не звільнив у перші два місяці через те, що він був тією людиною, яка реально «пахала» в міністерстві. Він відповідав за всю медичну діяльність. До корупційних схем особливого відношення не мав. І, по суті, вводив вже моїх заступників Руслана Салютіна, який відповідав за тендери, Наталю Лісневську і Василя Лазоришинця поточним справам. Але Толстанова звільнили у травні. Він сам написав заяву – не хотів працювати. Але це й було умовою Майдану і моєю умовою: всі, починаючи від заступників, закінчуючи керівниками департаментів і управлінь середньої ланки, мали бути звільнені.
Це була моя абсолютно свідома позиція. Але є цікавий факт, після мого відсторонення 1 жовтня половина колишніх кадрів Януковича дуже швидко протягом тижня чи двох повернулася в міністерство охорони здоров’я і знову очолила всі схеми, з якими я боровся.
МОЗ закуповує близько 400 найменувань медикаментів, з яких майже 80% - це імпортні медикаменти, за які в підсумку оці посередники розраховуються у валюті. Тож був би механізм прямих закупівель, ми б зекономили десь 10%. Окрім того, я зустрічався з іноземними виробниками – з Асоціацією виробників – у широкому публічному колі, і вони задекларували: якщо ми з ними укладемо довгострокові контракти на 3-5 років, вони будуть планувати виробництво і дадуть зниження ціни на 30-40%. Ось це і є механізм подолання корупції у державних закупівлях. Але від корупційної схеми з посередниками не відмовляються.
За всі закупівлі відповідав пан Салютін (заступник міністра Олега Мусія). З 1 квітня він був призначений головою тендерного комітету і людиною, яка відповідає за всі тендерні закупівлі в міністерстві охорони здоров’я. І я мав надію на нього. Він був рекомендований паном Мартиненком (народний депутат Микола Мартиненко, довірена особа прем’єр-міністра, - «Главком») і компанією, яка наближена до Арсенія Яценюка. Салютін клятвено мені обіцяв, що вчасно проведе всі тендерні закупівлі, що ніяких проблем не буде. Проходить місяць, нічого не відбувається. Я починаю аналізувати. Виявляється, він не збирає там робочі групи. Він ігнорує близько двадцяти моїх розпоряджень. Аж потім виявляється, що в законі про тендерні закупівлі немає оцих механізмів, які дозволяють уникнути корупційних схем.
Виявляється, що ми вимушені купувати медикаменти за всіма старими схемами. І це все тягнулося до серпня, поки не переросло в публічні скандали.
Мої аналітики робили аналіз, скільки коштує інформаційна кампанія, затіяна проти мене. Вони сказали, що за ці гроші можна було побудувати нову лікарню.
Ідея була, швидше за все, Мартиненка, а не самого Яценюка. Пан Мартиненко, звісно, здебільшого займається паливно-енергетичним комплексом, але в його брата є спільний бізнес з паном Салютіним, якого вони заслали до мене першим заступником, розмалювавши, що він такий видатний, правильний і хороший. Його рекомендували як дуже хорошого фахівця. Ну, думаю: «Хай спробує».
А повертання старих кадрів на закупівлі і на схеми засвідчили, що схеми діють і зараз.
Потім прем’єр саботував мені призначення інших заступників, і я працював із Салютіним практично три місяці сам – з восьмої години ранку до дванадцятої ночі. Він був у мене один заступник замість трьох. Інших мені свідомо не призначали, до тих пір, поки я не погодився на ще одного їхнього ставленика – пана Лазоришинця. І тільки тоді мені вдалося паралельно з Лазоришинцем – вже я став досвідченішим – запропонувати пані Лісневську.
Так. Я її знав із часів Майдану. Вона допомагала нашим медикам на Майдані як юрист, як адвокат.
Потім, при спілкуванні з іншими міністрами, виявилося, що оця політика із «запихування» міністрам заступників була суцільно в усіх міністерствах.
Павло Шеремета (колишній міністр економічного розвитку і торгівлі) не погоджувався на це, саме тому він добровільно написав заяву і тихенько пішов.
Окрім того, міністр, як виявилося, навіть не може винести заступникам догану. Це робить виключно Кабінет міністрів. Я написав Арсенію Петровичу дві доповідні на пана Салютіна, він не відреагував. Ця доповідна про звільнення Салютіна лежала майже три місяці у прем’єра, і він не реагував на неї, а потім 1 жовтня він її вийняв і сказав: «Ну, от Салютіна ми звільняємо, а вас відстороняємо». Це маніпуляція чистої води. Я до Яценюка так і ставлюся, як до маніпулятора. Тому я голосував проти його призначення на посаду очільника уряду.
Яценюк говорить одне, а робить інше. З людиною, яка публічно декларує одні цінності, а сповідує інші, немає про що говорити. Немає сенсу в таких переговорах. Він через п’ять хвилин тебе обдурить.
Тут спрацювала системна ненависть Арсенія Петровича до всього майданівського. Це прослідковувалося неодноразово і давно. Свідчення того – «знищення» міністрів-майданівців. Спочатку - Шеремети. Потім – керівника Держслужби Дениса Бродського. Потім – мене. І останнє, що мене «вбило», - це те, що Євгену Ніщуку, який пройшов також за квотою Майдану, не знайшлося місця в новому уряді Арсенія Яценюка. Хоча він обіцяв багато разів: «Женя, звісно, ти будеш в новому уряді». І Євген свідомо не пішов на вибори, знаючи, що у нього є гарантія – слово від прем’єра. А прем’єр в черговий раз не дотримав своє слово, виявився брехуном.
Микола Підвезяний, Катерина Пешко.
