Сьогодні з вечора у Василькові люди заблокували автобуси з "беркутом", які мали прямувати на Київ. Про це повідомили люди з Васильківа у соцмережах. 

Друзі! Зараз на ресурсі з*явилося багато проплачених "коментаторів", які провокують на безглузді розборки "хто тут верблюд", образи і тому подібне. Мета - зачепити за живе і змусити доводити свою правоту.

Вкрай корисна актуальна інформація про можливість надати організаційну та ін. допомогу учасникам Майдану (житло, транспорт, харчування, Wi-Fi ), також відмічено, у яких точках потребують допомоги (волонтери, забезпечення),  інша важлива інформація, даються живі контакти. Незалежна волонтерська ініціатива! Поширюйте!!!

Багато хто задає собі питання - чому Янукович полетів до Китаю саме зараз, у такий складний та вирішальний час. З одного боку, це гарний привід заявити "я нічого не знав і не несу відповідальності за те, що відбулося в Україні" (а наразі може відбутися всяке, навіть страшне). Проте, виявляється, існують інші вагомі приводи для "польоту". Несподівана відповідь може декого здивувати. 

Молюсь за тебе, Україно,                    

Нарешті вільна та єдина,

За праці праведних синів,

За ледарів і трударів.

За влади жадібних мужів –

 

Їм, Боже, совісті б краплину!

Бо дурять, бідну, мов дитину,

Мою нещасную країну,

Та в’яжуть до старого тину,

Немов би дійную козу,

Та з півночі гнилу лозу

В імперських ночвах тягнуть нишком –

Хоч сорому їм, Боже, трішки,

Бо нашого їм, бач, замало...

Якби ж вони той сором мали,

То не тягли б, не розкрадали

Усе, що бачать на землі.

 

Бо, як в пісочку тім малі

Кирпаті дітки у дворі

Тендітні пасочки складають,

Міцненько грабельки  тримають,

Гребуть до себе і волають,

Мілких цеберок владарі –

 

Так, ледь не взявшись за ножі,

Держави владнії мужі

Мою Батьківщину деруть,

І ділять,

І на шмаття рвуть,

І продаються тут і там!..

Нехай вкоротить віку вам

Господь…

Хоч те просити гріх –

Забракло б вам земних утіх…

 

Так от в чім мудрість Мойсея,

Того Господнього спудея,

Що сорок років у пустелі

Не будував ні стін, ні стелі,

Народ виводивши з холопів,

Держави не заклавши доти,

Аж як змінилось покоління…

 

Зростай,

Зростай,

Живе насіння!

Зростай, країно молода!

Та щоб за вітром не пливла,

Свого триматися учись,

Й сліпій жадобі не корись!

Бо ті лиш України діти,

Що вільними зростуть, зуміти

Могли б ошукану й убогу

Звести на ноги.

 

Хай плине час –

Я вірю, вірю,

Що, як птахи летять у вирій

І повертаються потому,

Знайшовши вірний шлях додому –

Так на землі моїй святій

Минуть негода й буревій,

Минуть невігластво й жебрацтво,

І храм просвіти та багатства

Зведуть долоні молодії!

 

Лише тоді,

Лише тоді я

Скажу: не зникли задарма

Оті рядки,

Оті слова,

Що гнівом краяли папір,

А часом віщували мир:

Все недарма.

Той мир прийшов

Слідами наших підошов.

У Моринцях, на Черкащині, за наказом влади зруйновано унікальну історично-культурну пам*ятку заповідника "Батьківщина тараса Шевченка" - автентичну хату чумака Мефодія Тютюника, так звану чумацьку хату. Це - єдиний експонат такого масштабу, що зберігся до наших часів з тієї давнини. Це - єдина хата, що дійсно пам*ятала Шевченка. Адже решту експонатів було відтворено: хату Якима Бойка – діда Тараса по його матері, та хату Копія, у якій півтора року жила сім’я Шевченків відтворили 1989 року до 175-річниці з дня народження Кобзаря. 

Он не хватает звезды с небес,

И не подарит Картье –

Не в силах…

Но в душу вселяется Бог 

Или бес,

Когда очертания плеч унылых

Раскинет крылом гитары изгиб,

И струн неземная коснется сила.

И – то ли ты

На мгновенье погиб,

То ль обнаружил,

Что встал из могилы…

И рвется душа

Осколками нот.

И сердце

Жрец вырывает из тела.

И больше не важно,

Ты жив или мертв –

Лишь бы она

Надрывно пела,

 

Ангельским хором на облаках,

Из преисподней –

Демона воем,

Эта гитара в его руках,

Которой

Из смертных

Лишь он

Достоин...

Я очень соскучился.

Да.

По тебе.

Но знаю, что время

Неумолимо.

Что в этой неравной и жесткой борьбе

Лишь дети и старцы судьбою хранимы.

Что ждет одиноких и хмурых дождей

Под куполом мира жестокий старатель –

Чтоб души просеять сквозь сито страстей

И золотом бросить на серую паперть.

Что дух закалится, пройдя через боль.

Что серые будни спасительно вески,

Уже заслоняя тот мир, где порой

Ты был еще чист и наивен по-детски.

 

Я очень соскучился.

Только молчи.

Чудовищных, дерзких обид

Не прощают.

И незачем знать,

Слышишь – незачем! – чьи,

Чьи сны

Твоя тень

Без стыда

Навещает…

Мне ночь не колыбельные поёт –

Глазами звезд

Из мрака смотрит вечность.

Не в эту ль тьму бесследно жизнь уйдет,

Круговорот

Сменив на бесконечность?

 

Не в эту ль тьму

Уйдет туман надежд,

И призрачного счастья ожиданье,

Пророков мудрость, суета невежд,

Беспечность жизни,

Смерти назиданье?

 

В шагах столетий

Звуки голосов

Безмолвием окутает забвенье –

Покуда нет у времени оков,

Покуда есть у вечности терпенье…

 

Мгновения теряются в веках.

Уходит сумрак лунною тропою.

Лишь звезды,

Оставаясь в небесах,

Незримый чертят круг

Над головою…