1.3 Особливості системи управління освітою в Україні на сучасному етапі

Будь-які реформи не можливі без ліквідації ієрархічної структури управління освітою, переходу від неефективного зовнішнього управління навчальними закладами до школобазованого менеджменту.

На сучасному етапі розвитку нашої країни управління освітою можна визначити як державно-громадське. ДГУ освітою – управління, яке ґрунтується на спільній, взаємодоповнюючій діяльності державних органів та громадськості в галузі освіти, розподілі між суб’єктами повноважень, прав та відповідальності за їх реалізацію для забезпечення функціонування й розвитку системи освіти [97, c. 10].

Держава свою частину управління загальною середньою освітою в Україні здійснює через використання своєї виконавчої вертикалі. Державне управління освітою – система органів державної влади, державних установ, організацій, посадових осіб, які взаємодіють між собою в процесі виконання покладених на них функцій з метою забезпечення діяльності та розвитку освітньої галузі; окрема галузь державного управління, яка забезпечує планомірний вплив на освітню сферу, що ґрунтується на законах та інших нормативних актах, і спрямована на розвиток цієї цілісної системи [97, c. 5].

Державне управління ЗСО – це: 1) діяльність органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики в системі ЗСО; 2) складова загальнонаціональної системи державного управління освітою, що принципово відрізняється за цілями, змістом, функціями і структурою від системи державного управління вищою освітою; 3) організуючі, координуючі, регулюючі впливи на систему ЗСО з метою інтелектуального, соціального і фізичного розвитку особистості, що є основою для подальшої освіти й трудової діяльності [97 c. 13].

Об’єктом державного управління є мережа закладів освіти, що формується за освітніми рівнями відповідно до освітніх запитів із урахуванням демографічної етнічної та соціально-економічної ситуації.

Державними органами управління освітою, відповідно до Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», є ієрархічна система керівних органів, що включає парламентсько-президентський, урядово-центральний, регіональний і районний рівні.

Верховна Рада України, Президент України визначають державну освітню політику, розробляють законопроекти, нормативно-правову базу функціонування та розвитку загальної середньої освіти.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади здійснює управління освітою як безпосередньо, так і через Міністерство освіти і науки України, міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти.

Міністерство освіти і науки України як центральний орган виконавчої влади бере участь у визначенні та реалізує державну освітню політику, здійснюючи контроль за її втіленням і дотриманням актів законодавства про освіту; розробляє програми розвитку та державні стандарти освіти; визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів; здійснює контроль за дотриманням державних освітніх стандартів, державне інспектування тощо.

На регіональному, районному рівнях управління освітою здійснюють у межах компетенції Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, які встановлюють обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, фінансують утримання закладів комунальної власності, забезпечують розвиток мережі, зміцнення матеріальної бази, господарське обслуговування закладів освіти, соціальний захист працівників та учнів, створюють умови для їхнього виховання, навчання і роботи, організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо їхньої освіти тощо.

Місцеві органи державної виконавчої влади створюють регіональні органи управління освітою – Міністерство освіти і науки АР Крим, обласні, міські міст Києва і Севастополя управління (департаменти) освіти і науки, районні відділи (управління) освіти, які в межах своїх повноважень здійснюють керівництво ЗСО на відповідних територіях. Основними їхніми завданнями є: реалізація державної політики в галузі освіти; контроль за дотриманням законодавства з питань ЗСО, виконанням навчальними закладами державних вимог щодо змісту, рівня та обсягу загальної середньої освіти; організація кадрового і методичного забезпечення навчально-виховного процесу; розроблення прогнозів розвитку мережі навчальних закладів; керівництво навчальними закладами, що належать до сфери їхнього управління, тощо.

В управлінні освітою також бере участь місцеве самоврядування. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську ради; сільського, селищного, міського голів; виконавчі органи сільської, селищної, міської рад; районні та обласні ради; органи самоорганізації населення. Крім того, у ст. 26, 47 закону зазначається, що ради також можуть утворювати постійні та інші комісії для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до їхнього відання
(у тому числі, в освітній галузі), здійснення контролю за виконанням рішень рад, їхніх виконавчих комітетів. Поряд з тим, зауважимо, що відповідно до ст. 44 закону районні та обласні ради повноваження щодо розвитку загальної середньої освіти делегують районним та обласним державним адміністраціям, а громади сіл, їхніх об’єднань, селищ, міст районного значення не мають важелів впливу на систему управління освітою за винятком того, що згідно ст. 88 Бюджетного кодексу України ними здійснюється фінансування навчально-виховних комплексів «дошкільний навчальний заклад-загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» за умови, що загальноосвітній навчальний заклад – I ступеня.

Водночас, відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у містах обласного значення місцеве самоврядування повноваження в загальній середній освіті здійснює самостійно. Саме у структурі виконавчих органів місцевого самоврядування створюються управління освіти, які здійснюють оперативне управління навчальними закладами, причому, основні повноваження щодо фінансування й розвитку освітою мають міські ради, міські голови та виконавчі комітети місцевих рад. Такий підхід повинен стати пріоритетним для громад, що опікуватимуться загальною середньою освітою, після проведення адміністративно-територіальної реформи.

Крім того, участь в управлінні закладами освіти беруть громадські організації. Дослідники до таких спільнот відносять ті, що безпосередньо не пов’язані із системою освіти (організації роботодавців, творчі спілки, наукові установи); представляють працівників освіти (асоціації педагогів-дослідників, керівників закладів); об’єднують учасників освітнього процесу (батьків, учнів); забезпечують систему освіти певними ресурсами за рахунок позабюджетних джерел (благодійні фонди, проектні групи, дослідницькі лабораторії тощо). Зазначено, що структури можуть носити як постійний (асоціації, спілки, ради, некомерційні партнерства), так і тимчасовий характер (збори, наради, конференції).

Відображати інтереси певних соціальних груп у сфері освіти можуть також спеціалісти, які вивчають освітні запити і проблеми населення (соціологи, психологи, організатори освіти), групи експертів з проблем освіти, з питань управління освітніми системами, що є незалежними від органів управління освітою тощо.

У межах нашого дослідження на основі визначення характеристик суб’єктів і способів управлінської діяльності будемо розглядати громадські структури як об’єднання: працівників освіти; батьків; громадян, професійно не пов’язаних із системою освіти. У дослідженні будемо також розглядати спільні об’єднання цих суб’єктів: освітян, батьків, учнів тощо (конференції загальноосвітніх навчальних закладів, ради освітніх закладів, округів).

Структурну схему управління освітою в Україні на основі аналізу законодавчо визначених принципів формування органів виконавчої влади та відповідних положень Закону України «Про освіту» розробив М. Дарманський.

Ми погоджуємося з О. Пастовенським, що в ній не повністю враховано специфіку управління освітніми системами в регіонах на сучасному етапі, до складу яких входять не лише області, але й Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь. Доречним у контексті дослідження проблеми громадсько-державного управління загальною середньою освітою в регіоні вважаємо виокремлення міст обласного значення, де органи місцевого самоврядування мають широкі повноваження в управлінні освітою. Окрім того, на особливу увагу заслуговує розгляд ролі офіційно визначених громадських структур (колегії органів управління освітою, ради загальноосвітніх навчальних закладів, педагогічні, батьківські, учнівські, піклувальні ради), які у встановлених нормативними документами межах впливають на систему управління загальною середньою освітою в регіонах.

Пропонуємо авторський варіант структурної схеми управління освітою в Україні на сучасному етапі (рис. 1.1).

УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

Державні органи управління освітою

Органи управління освітою місцевого самоврядування міст обласного значення

Громадські органи управління освітою

Колегії органів управління освітою

Ради освітніх округів, закладів

Педагогічні ради

Батьківські комітети

Учнівські комітети

Міська рада Міський голова

Виконком міської ради

Управління освіти

Президент України

Кабінет Міністрів України

КМ АРК, регіональні державні адміністрації

МОН України

Районні державні адміністрації

МОН АРК, регіональні управління освіти

Районні відділи освіти

Заклади районної комунальної власності

ЗНЗ регіональної комунальної власності

Заклади міської комунальної власності

Заклади приватної власності

Заклади приватної власності

Освітній заклад, округ

Піклувальні ради

 

Висновки до розділу 1

У першому розділі здійснено дослідження теоретичних основ управління освітою.

Під управлінням освітою в нашому дослідженні розуміємо процес цілеспрямованого впливу керуючої підсистеми освіти на керовану з метою забезпечення ефективного функціонування і розвитку освіти, а під громадсько-державним управлінням – узгоджену освітню політику громадських і державних суб’єктів управління в інтересах людини, громади й держави на основі демократичних процедур самоуправління та співуправління із забезпеченням пріоритету прав громадськості.

У роботі визначено, що науково-теоретичною основою управління освітою є закони діалектики, положення загальної теорії систем і синергетики, теорії наукового пізнання, моделювання педагогічних процесів і систем, управління тощо.

Функціями громадсько-державного управління навчальними закладами визначено інформаційно-діагностичну, інтегрувально-моделювальну, організаційно-координаційну, контрольно-експертну та координаційно-коригувальну; формами й методами – обговорення проектів рішень, конференції, «круглі столи», методи експертних оцінок, громадські доручення, програмно-цільові, проектні методи тощо.

У роботі здійснено ретроспективний аналіз взаємодії держави й громадськості в управлінні освітою.

Особливу увагу було звернуто на роль земств управлінні освітою в 19 – на поч. 20 ст. Земства реалізовували ідею громадського управління народними школами, зокрема вони відіграли помітну роль у формуванні мережі навчальних закладів.

У результаті дослідження періодів еволюції управління освітою нами виявлено, що у взаємодії громадськості та держави чергувалися періоди тотальної державної централізації управління та активізації суспільно-політичних рухів, що фактично співпадало з термінами перебування при владі російських монархів. Так, починаючи з другої половини 19 ст., періоди централізації та децентралізації управління народною освітою чергувались між собою в такій послідовності: 1860 – 1880 рр. – децентралізація управління; 80-рр. 19 ст. – 1904 р. – централізація управління; 1905 – 1917 рр. – децентралізація;1917 р. – 30-і рр. 20 ст. – розвиток процесів демократизації в управлінні освітою, 30-і рр. 20 ст. – 1991 р. – централізоване управління галуззю.

На основі аналізу зроблено висновок, що на сучасному етапі управління освітою в Україні є державно-громадським.

РОЗДІЛ 2

ПЕРСПЕКТИВИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКО-ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ В РАЙОНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

 

2.1 Авторська модель системи громадсько-державного управління освітою в умовах району

 

На рівні району існують як органи самоврядування, так і державна адміністрація. Районні ради утворюються шляхом безпосередніх виборів, натомість їх виконавчий орган утворюється радою, а на чолі цього органу стоїть керівник ради. У відповідності з положеннями, які містяться в законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», самоврядування районного рівня представляє спільні інтереси територіальних громад, у тому числі, керує їх спільним майном. [1].

Виконавчий апарат самоврядних органів району є невеликим, а прийняті радою бюджети виконуються державною адміністрацією, яка функціонує на відповідній території. Все це призводить до того, що на рівні району функції публічні завдання базового значення виконує державна адміністрація.

У роботі будемо використовувати визначеннями управління, що розглядалось вище, згідно з яким управління – це цілеспрямована система забезпечення розвитку головної системи, до якої це управління належить, на основі мети, завдань, тенденцій, закономірностей, принципів, змісту, форми та методів функціонування, що в своїй сутності є характерними для основних структур загальної системи, що відбувається з урахуванням соціально-економічних, юридичних та інших аспектів. [66, с. 39]

У центрі питання впровадження громадсько-державного управління в системі ЗСО району стоїть громада. За визначенням І. Звєрєвої, громада – це групова соціальна спільнота, члени якої мають спільні географічні та соціокультурні ознаки (місце проживання, інтереси, віросповідання, цінності, національність тощо) та взаємодіють між собою з метою задоволення певних потреб чи розв’язання проблем. [34, с. 42].

Місцева громада – спільнота людей, які проживають на визначеній території й об’єднанні певними економічними, соціальними, культурними зв’язками та усвідомлюють себе як єдину цілісність (резидентна громада), де люди взаємодіють один з одним на основі спільної ознаки – географічно-територіального місця проживання (місцеві та територіальні громади) та ідентифікаційна громада (професійні, молодіжні, релігійні, жіночі тощо, тобто громади за інтересами). Тому при розгляді поняття громадсько-державного управління важливо зазначити двоякий та двоскладовий характер поняття громадської складової. З однієї сторони – це резидентна складова, з іншої – ідентифікаційна складова. Ці два головні моменти в розгляді питання формування громадсько-державного управління освітою в умовах сільського району важливо чітко виокремити та усвідомлено розглянути, розділяючи між собою.

Важливо відчувати різницю між місцевою та територіальною громадою, оскільки місцева (сільська) громада – це локальне середовище, а декілька місцевих громад можуть бути об’єднанні в територіальну громаду [34, с. 43]. Громада – форма соціальної (колективної) організації людей, місцева спільнота, місцева організація та частина суспільства; характерна майже для всіх народів. Громада, як конкретний соціум, здійснює забезпечення процесу соціалізації особистості за рахунок внутрішніх ресурсів, позаяк в своєму лоні має в наявності поле соціокультурних норм і правил, які необхідно враховувати при формуванні та розвитку громадсько-державного управління загальною середньою освітою в межах даної громади. Чим більше розвинута громада в матеріальному, інтелектуальному, духовному та інших сферах, тим більше можливостей одержує кожен її член в реалізації своїх прав щодо управління внутрішнім життям громади. З іншого боку можна стверджувати, що розвиток самоуправління громади залежить від рівня розвитку та самосвідомості представників, що її складають. Отже, є взаємообумовленість між рівнем розвитку громади та її конкретних членів. [34, с. 44].

Закон України про місцеве самоврядування дає нам таке тлумачення: «територіальна громада – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; адміністративно-територіальна одиниця – область, район, місто, район у місті, селище, село» [101].

Розглядаючи систему ГДУ освіти в умовах району, неможливо оминути дуже важливий та актуальний аспект нинішнього суспільно-економічного розвитку нашої країни – децентралізацію влади та формування об’єднаних територіальних громад як нових адміністративно-територіальних одиниць.[ 37]

Спроможність об’єднаних територіальних громад сформувати систему ГДУ освітою залежить від діючого законодавства та існуючої нормативно-правової бази.

Постановою КМУ від 08.04. 2015 р. № 214 «Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад» [15] визначено, що спроможною територіальною громадою є така громада, в якій місцеві джерела наповнення бюджету, інфраструктурні та кадрові ресурси є достатніми для вирішення її органами місцевого самоврядування питань місцевого значення, передбачених законодавством, в інтересах жителів громади.

За Європейською хартією місцевого самоврядування, яка є частиною законодавства України, місцеве самоврядування – це «право і спроможність органів місцевого самоврядування здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції.

Розглядаючи особливості ГДУ освітою в умовах сільського району, потрібно звертати увагу на основну тенденцію розвитку – розгортання децентралізаційних процесів. Децентралізації управління освітою в останній час досліджується в доктрині державного управління. Серед вітчизняних науковців відомі праці Л. Бєлової, Д. Дзвінчука, Л. Гриневич, С. Крисюка [109].

Децентралізація управління освітою в сільському районі повинна здійснюватись з урахування особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, інтересів територіальних громад, можливостей фінансового забезпечення. Децентралізація, деконцентрація та демонополізація державної політики в сфері управління освітою сьогодні виступають в якості одного з основних пріоритетів освітньої політики Української держави. Чинне законодавство на сьогодні закріплює ключові повноваження у цій сфері саме органів державної влади, зокрема, Міністерства освіти та науки України, управлінь та відділів освіти державних адміністрацій. Це підтверджується Державною національна програмою «Освіта» («Україна XXI століття») [100] та Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. [76].

Ідея децентралізації управління передбачає розподіл повноважень між органами центральної і місцевої виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, ефективний перерозподіл функцій у системі управління освітою. Разом з цим, повноваження, якими наділенні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування згідно із законодавством про освіту, суттєво дублюються, що викликає певною мірою конкуренцію повноважень при реалізації політики в сфері освіти.

Виходячи з цього, суттєву роль має диференціація функцій між центральними, субрегіональними і місцевими органами управління з передачею основних повноважень у сфері освіти на рівень територіальної громади та відпрацюванням збалансованого розподілу повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, що забезпечить реальну можливість краще задовольнити потреби в навчанні дітей відповідної місцевості. [109].

Досить широкими в сфері освіти є компетенція органів місцевого самоврядування щодо ухвалення та виконання місцевих програм розвитку загальної середньої освіти, інших цільових програм у цій сфері. Згідно зі ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на сесійних засіданнях районної, селищної та сільської рад, після обговорення та рекомендацій відповідних постійних профільних комісій цих рад, вирішуються питання щодо затвердження цільових програм, заслуховування звітів про їх виконання тощо [101]. Підготовка зазначених програм, відповідно до ст. 27 Закону, винесення їх на ухвалення ради, здійснення їх виконання відноситься до сфери повноважень виконавчих комітетів сільських, селищних та районних рад [101].

Законом визначено право органів місцевого самоврядування затверджувати та ухвалювати місцеві програми розвитку освіти. Місцеві програми дозволяють врахувати специфіку соціального розвитку даної територіальної громади, передбачити фінансові можливості щодо прискорення розвитку освіти та здійснити невідкладні першочергові кроки в питаннях, які потребують негайного втручання. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про освіту» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти в межах їх компетенції [103].

Аналіз цієї правової норми дозволяє нам виокремити основні функції місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування щодо ГДУ освітою в районі:

1) забезпечення розвитку мережі навчальних закладів та установ, організацій системи загальної середньої освіти, в тому числі фінансування витрат на їх утримання при перебуванні у комунальній власності;

2) забезпечення заходів щодо управління освітою на місцях, зокрема, шляхом створення відповідних органів;

3) здійснення соціального захисту працівників освіти, учнівської і студентської молоді;

4) визначення потреб щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

Таким чином, даним Законом визначаються загальні повноваження місцевих держадміністрацій та органів самоврядування щодо управління освітою в районі, а для їх розмежування необхідно звертатись до спеціального законодавства, що визначає правовий статус цих органів.

Отже, згідно зі ст. 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р., місцеві державні адміністрації здійснюють як органи виконавчої вертикалі на відповідній території державну політику в галузі освіти, в тому числі здійснюють загальне керівництво ЗСО, що належать до сфери їх повноважень, їх матеріально-фінансове забезпечення [102].

Функціональну компетентність органів місцевого самоврядування в галузі освіти визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» і поділяються на власні (самоврядні) та делеговані. Однак, здійснювати свої повноваження щодо управління у сфері освіти органи місцевого самоврядування мають право лише на рівні територіальних громад сіл, селищ, міст, а на рівні району передбачено делегування відповідних повноважень місцевим державним адміністраціям [101, ст. 44].

У число повноважень виконавчих комітетів сільських, селищних та районних рад відносяться управління закладами освіти, які належать територіальним громадам або передані їм; забезпечення здобуття неповнолітніми повної освіти, а також соціального захисту вчителів та учнів (пільгового проїзду, організації медичного обслуговування та харчування) [109].

Держава делегує органам місцевого самоврядування такі повноваження, як: забезпечення доступності і безкоштовності освіти на даній території; організацію обліку дітей дошкільного та шкільного віку; організацію окремих заходів щодо соціального захисту (надання допомоги випускникам навчальних закладів у працевлаштуванні; надання малозабезпеченим учням безкоштовного шкільного приладдя, забезпечення відповідних умов для самоосвіти; надання освітянам, які працюють у сільській місцевості, встановлених законодавством пільг) тощо [101, с. 32].

На рівні району, а також сіл, селищ, які до нього входять, суб’єктами, що здійснюють управління ЗСО, є районні державні адміністрації, а сільські, селищні ради, певною мірою районна рада, мають тут обмежені повноваження. На наше переконання органи місцевого самоврядування як обрані громадою представники її інтересів повинні мати більшість повноважень щодо розвитку освіти. [109 ].

Той факт, що районною радою передано ряд власних повноважень районній державній адміністрації щодо управління освітою порушує права та здатність територіальної громад самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення [101, с. 2 ]. Адже інтереси територіальних громад представляють саме органи місцевого самоврядування, які є відповідальними перед територіальними громадами, тоді як на діяльність місцевих державних адміністрацій громада значного впливу не має. Однак така ситуація зумовлена, в тому числі, відсутністю у районних та обласних радах відповідних виконавчих органів, на відміну від сільських, селищних, міських рад. Тому в процесі проведення адміністративної реформи важливе значення має вирішення питання щодо створення належної організаційної структури органів місцевого самоврядування, в тому числі, як передбачено Концепцією України, реформування місцевого самоврядування й територіальної організації, схваленої розпорядженням КМУ від 01.04.2014 р. «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» [53], що дозволить виконувати самоврядні функції без їх передачі органам виконавчої влади.

До переліку органів, що здійснюють свої повноваження в управлінні освітою, згідно ст. 11 Закону «Про освіту», крім місцевих державних адміністрацій і місцевого самоврядування, віднесено також місцеві органи управління освітою, які у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам виконавчої влади. [109].

Водночас ще раз підкреслимо, що органи місцевого самоврядування мають стати основним суб’єктом, уповноваженим та відповідальним за виконання і реалізацію управління ЗСО на рівні територіальних громад.

Основними повноваженнями органів місцевого самоврядування базового рівня повинно стати забезпечення: управління закладами середньої, дошкільної та позашкільної освіти. [53]. Підтримуємо думку Л. Бєлової, що чітке розділення і диференціація повноважень щодо управління загальною середньою освітою як між різними органами місцевого самоврядування, так і між підрозділами виконавчої влади за принципом субсидіарності зосередить увагу на людині як на абсолютній найвищій цінності суспільства. Нові підходи в здійсненні функцій місцевого самоврядуванні повинні гарантувати демократизацію та прозорість процесу державного управління в освіті. Це змінить дискурс від «людина є ресурсом» до «людина є партнером», наприклад у взаємовідносинах між педагогами та керівниками закладів освіти, між керівниками закладів освіти та керівниками органів місцевого самоврядування [8, с. 114].

В контексті реалізацій положень Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття») щодо переходу від державного до державно-громадського, а в перспективі і до громадсько-державного управління освітою, вирішальну роль відіграє долучення представників територіальних громад безпосередньо до управління освітою. Визначальним у реформуванні управління освітою має стати забезпечення тісного співробітництва органів державного управління освітою всіх рівнів, навчально-виховних закладів, наукових установ, громадського самоврядування та їх відповідальності у межах повноважень [100]. У сучасний період, як вказує Л. Бєлова, державно-громадське управління освітою в існуючий формі лише дискредитує ідею участі громадськості в управлінні. До прикладу, шкільні батьківські ради, які мають бути рівноправно активними учасниками навчально-виховного процесу в частині вибору його змісту, форм та методів навчання, фактично перетворені на осередки матеріальної підтримки навчальних закладів [8, с. 114-115].

Одним з найбільш дієвих засобів залучення населення до вирішення питань щодо розвитку загальної середньої освіти на відповідній території є громадські слухання, які фактично є рупорами громадсько-державного управління на локальному рівні. Згідно зі ст. 13 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада має право організовувати громадські слухання – організовувати та проводити зустрічі з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, в ході яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, виносити питання та вносити свої пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до повноважень відповідного органу місцевого самоврядування, у тому числі й щодо освітніх проблем [101].

Як видно з вище викладеного, ключові моменти щодо управління освітою на місцевому рівні мають обов’язково вирішуватись за безпосередньої і прямої участі членів територіальної громади, а це в свою чергу забезпечить реальність, а не декларативність фундаментальних положень щодо ГДУ освітою в умовах сільського району. Нині державне управління освітою в Україні не передбачає повноправного впливу громадськості на управлінський та навчальний процес.

Держава на різних управлінських ланках адміністративно-територіального устрою повинна забезпечити: удосконалення системи залучення громадськості до розроблення управлінських рішень, та забезпечити жорсткий контроль за їх виконанням. [53].

Децентралізацію в управлінні освітою необхідно здійснювати комплексно, та узгоджено між державою і громадянським суспільством, між органами влади і споживачами освітніх послуг, між державною виконавчою владою і муніципальними органами [109].

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, рад, рад об’єднаних територіальних громад належить широке коло чітко визначених законодавством України компетенцій щодо участі в соціальному діалозі [101, с. 34] – процесі визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей між сторонами, які представляють інтереси територіальних громад, органів місцевого самоврядування, працівників освіти, роботодавців з питань формування та реалізації освітньої політики. Соціальний діалог здійснюється у формах обміну інформацією; консультацій; узгоджувальних процедур.

Обмін інформацією та консультації варто проводити з метою з'ясування позицій, пошуку компромісу і прийняття спільних рішень з питань розвитку освіти, узгоджувальні процедури, для врахування позицій сторін, вироблення компромісних рішень під час розроблення проектів нормативно-правових актів, при прийнятті регіональних та місцевих програм розвитку освіти, інших цільових програм у цій сфері [109].

Значну роль в питанні налагодження соціального діалогу держави з громадянським сектором суспільства відіграє спільна робота з розв’язання проблем реорганізації мережі навчальних закладів, особливо у сільській місцевості. При ухваленні рішень щодо створення, об’єднання чи ліквідації навчальних закладів органи місцевого самоврядування повинні обов’язково врахувати громадську думку (зокрема, шляхом проведення громадських слухань), проводити консультації з представниками громад, приймати узгодженні рішення та прагнути до консенсусу з урахуванням соціальних та економічних факторів. Окрім безпосередньої участі у здійсненні освітньої політики громади повинні мати реальні можливості та інструменти для реалізації контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування щодо управління освітою, зокрема, за розподілом фінансових ресурсів та якістю освітніх послуг [109].

Л. Юрчук зазначає, що така участь членів територіальної громади спрямована на вирішення проблеми підзвітності. Для цього громада потребує спеціальних знань та навичок організації політичної комунікації, діалогу. Більш впливовою повинна стати участь батьків та місцевих територіальних громад у реалізації місії ЗСО, яка враховує інтереси самої освіти, а також нагальні потреби в освіті з боку суспільства. 

 

Важливу роль у формуванні і розвитку громадської складової в управлінні освітою в умовах району, як стверджує практичний досвід, відіграють освітні округи

Відповідно до Положення про освітній округ, затвердженого Постановою КМУ від 27.10.2010 р., основними завданнями округу є створення єдиного освітнього простору в межах адміністративно-територіальної одиниці та належних умов для забезпечення навчально-виховного процесу, реалізація допрофільного, профільного навчання, розвиток творчих здібностей, нахилів, обдарувань дітей, впровадження сучасних освітніх технологій [99]. З метою управління округом та забезпечення координації його діяльності утворюється рада округу, що формується з керівників суб'єктів округу, представників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Освітній округ сьогодні – один з прикладів горизонтальної громадсько-державної співпраці і кооперації в освіті на районному рівні. Межі освітнього округу не обов’язково повинні співпадати з адміністративно-територіальним устроєм. Фундаторами та ініціаторами створення освітнього округу можуть виступати керівники ЗНЗ, районні відділи освіти. З метою залучення територіальних громад, а також розширення участі представників громадянського суспільства в управлінні освітою, у всіх округах створюються ради [135]. До їх складу входять представники органів місцевого самоврядування, управління освітнього округу, громадських організацій, ЗМІ, учасники освітнього процесу. Серед основних повноважень рад – формування пропозицій щодо взаємодії органів місцевого самоврядування з відділом освіти, здійснення громадського контролю, організація моніторингу та освітніх експертиз щодо стану освітніх установ якості освіти в районі, виконання програм їх розвитку, дотриманням чинного законодавства та інтересів школярів та працівників освіти, фінансово-господарською діяльністю [135].

Л. Юрчук в своїй науковій роботі повідомляє про механізми утворення освітнього округу – округ створюється на підставі установчої угоди про спільну діяльність між суб’єктами округу, яка визначає особливості організації навчально-виховного процесу; їхні права та обов’язки, організацію підвезення учнів і педагогічних працівників до місця навчання та додому та інші важливі моменти. Загалом освітній округ здійснює такі функції: управлінську (через діяльність ради округу, репрезентує громадсько-державне управління), інноваційну, навчально-виховну (у тому числі забезпечення допрофільної підготовки, профільності, неперервності, дистанційності навчального процесу), методичну, представницьку (школа – центр маркетингу сільського району), інформаційну [135].

Отже, створення освітніх округів на районному рівні дозволяє не лише оптимізувати мережу навчальних закладів (зокрема, у сільській місцевості), але й забезпечує реальну участь в управлінні освітою представників навчальних закладів, органів місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади. Роль органів місцевого самоврядування у процесі створення освітніх округів повинна полягати у вивченні громадської думки, проведенні роз’яснювальної роботи серед місцевого населення, прийнятті компромісних рішень [135].

У даному контексті слід підкреслити важливість питання фінансування освіти. Відповідно до програми «Освіта» («Україна XXI століття»), серед важливих заходів реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення ЗСО визначено розширення прав місцевих органів державної влади та органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності [100 ].

Бюджетний кодекс України визначає видатки на освіту з бюджетів районів, об’єднаних територіальних громад. Водночас, як зауважує Л. Юрчук, типовими є приклади невиконання видатків на освіту, що виникають з причини відсутності консенсусу між відділом освіти, адміністрацією та органами місцевого самоврядування. Через недостатній фаховий рівень і аналітичний супровід рішень районна рада при реалізації своїх повноважень нерідко вносить деструктив та шкодить розвитку освіти. [134, с. 280-281].

Утримання шкіл із місцевих бюджетів в сільських районах стикається з постійними труднощами, часто однією з таких є залишковий характер їх фінансування. Під час формування видатків на освіту органи місцевого самоврядування повинні розглядати освіту як рушій соціально- економічного розвитку відповідних територіальних громад [109].

Важливим чинником в управління ЗСО на районному рівні є також визначення достатньої податкової бази, що дасть змогу забезпечити виконання органами місцевого самоврядування власних повноважень, у тому числі у сфері освіти, з урахуванням об’єктивних критеріїв фінансування державою делегованих повноважень [53 ].

Трансформація управління освітою в умовах району від державно-громадського до громадсько-державного, або від вертикально-горизонтального до горизонтально-вертикального управління головним чином передбачає необхідність забезпечення оптимального розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на засадах субсидіарності та децентралізації. Органи місцевого самоврядування як обрані громадою представники її інтересів повинні стати основним суб’єктом управління освітою на місцевому та регіональному рівні. При цьому необхідними є нормативно-правові підстави для створення виконавчих органів районних рад з метою забезпечення реалізації освітньої політики, а також залучення громадськості до розроблення управлінських рішень у сфері освіти і контролю за їх реалізацією.

Децентралізація управління освітою має реалізовуватись із врахування особливостей соціально-економічного розвитку району, а також інтересів територіальних громад даної територіальної одиниці та можливостей фінансового забезпечення[109].

Освітні округи довели свою ефективність як інноваційні освітні утворення і є найбільш оптимальною платформою для формування та розвитку ГДУ освітою в умовах району. [89, с. 375].

Українським ученим В. Масловим розроблені загальні підходи до моделювання педагогічних процесів. На його думку, модель має містити такі складові: цілепокладальну, теоретико-методологічну, змістову, структурно-організаційну, організаційно-процесуальну та результативну [66]. Базуючись на міркуваннях науковця, запропонуємо модель авторської системи громадсько-державного управління ЗСО в районі, яка утворена з 5 складових.

Цільова складова розкриває мету (упровадження узгодженої освітньої політики громадських і державних суб’єктів управління в інтересах людини, громади й держави на основі демократичних процедур самоуправління та співуправління із забезпеченням пріоритету прав громадськості) і завдання (демократизація освіти; реалізація прав громад на участь в управлінні галуззю; задоволення потреб учасників НВП; формування погоджувальних механізмів вирішення протиріч; розвиток шкільного самоврядування; покращення ресурсного забезпечення освіти) ГДУ освітою в умовах району.

Теоретична складова визначає теоретичні основи ГДУ освітою в умовах району, якими є положення загальної теорії систем і синергетики, теорії моделювання педагогічних процесів і систем; ідеї філософії та соціології освіти; наукові розробки щодо вдосконалення управління ЗНЗ та участі в цих процесах громадськості, принципи «м’якого» системного, інтегративного, міждисциплінарного підходів, загального розвитку предметів і явищ тощо

Організаційно-структурна складова розкриває взаємодію державних, самоврядних, громадських і освітянських структур в управлінні освітою в умовах району, яку запропоновано реалізувати таким чином:

педагогічні, батьківські, учнівські, піклувальні ради: надання пропозицій щодо вдосконалення освітнього процесу, матеріальної бази закладів освіти, соціального захисту та стимулювання учнів і педагогів, ефективного використання ресурсів;

конференції, ради навчальних закладів та освітніх округів: затвердження структури навчального року і тижня, режиму роботи, планів, кошторисів, вибір програм, профілів навчання, стимулювання учасників НВП, контроль за його умовами й результатами;

дирекції навчальних закладів: поточне управління навчально-виховним процесом у закладах освіти у межах повноважень;

районні ради, ради об’єднаних територіальних громад, їхні виконкоми, відділи освіти: розвиток мережі закладів освіти, всеобуч, атестація, ліцензування закладів, соціальний захист учнів і педагогів, матеріально-технічне, фінансове, кадрове забезпечення.

Процесуальна складова визначає функції (інформаційно-діагностичну, інтегрувально-моделювальну, організаційно-координаційну, контрольно-експертну, координаційно-коригувальну); форми й методи (громадські доручення, обговорення проектів рішень, конференції, «круглі столи», програмно-цільові, проектні методи, методи експертних оцінок, позитивного стимулювання тощо) громадсько-державного управління освітою в умовах району.

Результативна складова дає можливість визначити на основі моніторингових досліджень рівень «м’якої» системної взаємодії освітянських, громадських, самоврядних і державних структур з реалізації узгодженої освітньої політики в інтересах людини, громади й держави на основі демократичних процедур самоуправління та співуправління.

Модель системи громадсько-державного управління освітою в умовах району зображено на рис. 2.1.

 

Цільова складова Мета ГДУ освітою: упровадження узгодженої освітньої політики громадських і державних суб’єктів управління в інтересах людини, громади й держави на основі демократичних процедур самоуправління та співуправління із забезпеченням пріоритету прав громадськості Завдання ГДУ освітою: демократизація освіти; реалізація прав громад на участь в управлінні галуззю; задоволення потреб учасників НВП; формування погоджувальних механізмів вирішення протиріч; розвиток шкільного самоврядування; покращення ресурсного забезпечення освіти
Теоретична складова Положення загальної теорії систем і синергетики, теорії моделювання педагогічних процесів і систем; ідеї філософії та соціології освіти; наукові розробки щодо вдосконалення управління ЗНЗ та участі в цих процесах громадськості, принципи «м’якого» системного, інтегративного, міждисциплінарного підходів, загального розвитку предметів і явищ тощо
Організаційно-структурна складова Педагогічні, батьківські, учнівські, піклувальні ради: надання пропозицій щодо вдосконалення освітнього процесу, матеріальної бази, соціального захисту та стимулювання учнів і педагогів, ефективного використання ресурсів Конференції, ради закладів та освітніх округів: затвердження структури навчального року і тижня, режиму роботи, планів, кошторисів, вибір програм, профілів навчання, стимулювання учасників НВП, контроль за його умовами й результатами Дирекції навчальних закладів: поточне управління навчально-виховним процесом у межах повноважень Районні ради, ради ОТГ, виконкоми, їхні відділи освіти: розвиток мережі шкіл, всеобуч, атестація, ліцензування закладів, соціальний захист учнів і педагогів, матеріально-технічне, фінансове, кадрове забезпечення
Процесуальна складова Функції ГДУ освітою: інформаційно-діагностична ®інтегрувально-моделювальна ® організаційно-координаційна ® контрольно-експертна ® координаційно-коригувальна Форми й методи ГДУ освітою: громадські доручення, обговорення проектів рішень, конференції, «круглі столи», програмно-цільові, проектні методи, методи експертних оцінок, позитивного стимулювання тощо
Результативна складова Моніторинг і аналіз ефективності авторської системи громадсько-державного управління освітою в умовах району: визначення рівня «м’якої» системної взаємодії громадських, самоврядних і державних структур з реалізації узгодженої освітньої політики в інтересах людини, громади й держави

Рис. 2.1 Модель системи громадсько-державного управління освітою в умовах району

  

2.2 Експериментальна перевірка ефективності авторської системи громадсько-державного управління освітою в умовах району

Як показує аналіз, найкращі можливості для розвитку громадської складової в управлінні загальною середньою освітою мають освітні округи, що є складовими елементами структурно-організаційного блоку авторської моделі системи ГДУ освітою в умовах району. Тому в нашому дослідженні представлено результати перевірки ефективності авторської системи громадсько-державного управління освітою, яка впроваджувалася на базі Селянщинського освітнього округу Черняхівського району.

Мета експериментального дослідження полягала у перевірці ефективності авторської системи громадсько-державного управління освітніми округами в районі.

Відповідно до мети були визначено завдання дослідження, а саме: виявити на основі аналізу особливостей управління позитивні та проблемні аспекти ГДУ освітніми округами; окреслити та обґрунтувати шляхи підвищення ефективності громадсько-державного управління освітніми округами; розробити практичні рекомендації щодо підвищення ефективності громадсько-державного управління в умовах району.

Звернемося до характеристики Селянщинського освітнього округу Черняхівського району, який був створений 01.04.2008 р. До його складу ввійшли Селянщинський спортивний ліцей, Новопільська ЗОШ І–ІІІ ст., Клітищанська ЗОШ І–ІІ ст., Пекарщинська ЗОШ І ст., Ксаверівський, Клітищенський, Пекарщинський та Селянщинський дошкільні навчальні заклади, місцеві будинки культури, медичні заклади, сільські бібліотеки. У загальноосвітніх і дошкільних навчальних закладах округу навчається майже 400 учнів, близько 100 дошкільнят, працює понад 70 вчителів і вихователів.

Напрямами профілізації обрано математичний, гуманітарний, спортивний. Вивчаються курси за вибором: ділове мовлення, цікава математика, основи туризму, спортивні ігри, легка атлетика, волейбол, футбол, теніс тощо. Функціонують міжшкільні факультативи з української мови, інформатики, літератури, історії рідного краю, шахи і шашки. Діють гуртки для дітей округу, зокрема хореографічний, живопису, дизайну, шаховий, волейбольний тощо. Опорним закладом округу став Селянщинський спортивний ліцей.

Управління освітнім округом здійснює Рада округу, до складу якої входять керівники та заступники керівників навчальних закладів освітнього округу, голови батьківських комітетів, представники громадськості.
Для постійного керівництва діяльністю Селянщинського освітнього округу створена міжшкільна методична рада, до складу якої входять директори шкіл та їхні заступники. Окрім того, створені окружна школа педагогічної майстерності, динамічні групи для молодих педагогів округу, міжшкільні методичні об’єднання. Зазначені освітянські об’єднання беруть активну участь в управлінні освітнім округом, вносять професійно обґрунтовані пропозиції до планів розвитку округу, сприяють їхній реалізації, здійсненню контролю та експертизи результатів, коригуванню дій.

У процесі експерименту на окружний рівень вдалося вивести функціонування батьківських і учнівських організацій. Активно діють окружні батьківська рада, школа молодих батьків, батьківський лекторій, учнівська рада, ради наукового товариства «Колос» і спортивного товариства «Старт» тощо.

На увагу заслуговує те, що специфікою діяльності Селянщинського освітнього округу є активна співпраця педагогічних, учнівських
і батьківських структур в управлінні освітнім округом на всіх етапах його діяльності – від планування роботи до втілення планів у практику, вивчення результатів навчально-виховного процесу й внесення коректив у спільну діяльність. Особливо яскраво це проявляється в процесі підготовки й проведення масових заходів, які в окрузі завжди проходять за активної участі освітян, учнів і батьків – свят, змагань, фестивалів тощо.

В останні роки рада освітнього округу налагоджує зв’язки з громадськими організаціями, зокрема з обласною громадською організацією «Тверезий Житомир», а також з Житомирською обласною організацією «Планета для дітей». Водночас поки що така співпраця не стала системною. Це ж стосується й організації спільної діяльності з органами місцевого самоврядування. Їхня участь в управлінні освітнім округом на сучасному етапі має невисоку результативність.

Отже, згадані вище освітянські, громадські і самоврядні структури з різною ефективністю беруть участь в управлінні округом. 

Зауважимо, що активна участь освітянських структур, батьківських і учнівських організацій в управлінні Селянщинським освітнім округом позитивно впливає на результативність навчально-виховного процесу. В окрузі виросла кількість переможців районних і обласних предметних олімпіад, турнірів, конкурсів Малої академії наук, спортивних змагань. Покращилися результати школярів округу в державній підсумковій атестації та зовнішньому незалежному оцінюванні. Учні-спортсмени навчальних закладів округу неодноразово перемагали в обласних і Всеукраїнських змаганнях з різних видів спорту.

 

Резюмуючи зазначене вище, можна стверджувати: результати експерименту підтверджують, що формування ГДУ освітою на основі участі в управлінні освітою всіх зацікавлених структур є необхідною умовою модернізації й підвищення якості загальної середньої освіти.

Для визначення рівня впровадження системи ГДУ освітою в експериментальному освітньому окрузі оцінювання здійснювалося на основі результатів анкетування керівників органів місцевого самоврядування, лідерів та активістів професійних освітянських об’єднань, батьківських і учнівських організацій, незалежних громадських структур. Питання в анкеті стосувалися участі згаданих вище структур у реалізації функцій ГДУ освітою, зокрема щодо підготовки інформації з проблем і шляхів розвитку освітніх округів (визначення спектру проблем і протиріч, пропозицій щодо мети й завдань, критеріїв оцінки результатів, основних напрямів діяльності освітніх округів); розроблення інтегральної моделі розвитку освітніх округів (формулювання прийнятних мети й завдань, визначення критеріїв оцінки результатів, узгодження основних напрямів діяльності, розроблення й узгодження плану дій); упровадження розробленої інтегральної моделі (узгоджена конкретизація завдань, етапів, форм і методів діяльності; налагодження комунікацій між партнерськими структурами; регулювання й координація дій з упровадження моделі; узгоджене стимулювання учасників діяльності); здійснення громадського контролю та експертизи (узгодження мети й завдань контролю та експертизи; формування експертних груп; проведення контрольно-експертних заходів; аналіз їхніх результатів і вироблення пропозицій; оприлюднення результатів контролю та експертизи); коригування діяльності з упровадження моделі розвитку освітніх округів (узгоджена корекція мети й завдань, критеріїв оцінки, основних напрямів і плану діяльності, корекція і координація діяльності з упровадження моделі розвитку освітніх округів).

Упровадження запропонованої в роботі авторської системи ГДУ освітою, яка експериментально перевірялася на базі Селянщинського освітнього округу Черняхівського району, передбачало здійснення управлінської діяльності на основі тісної співпраці ради освітнього округу з окружними педагогічною (методичною) радою, батьківською радою (комітетом), учнівською радою (комітетом, шкільним парламентом), піклувальною радою (комітетом), радою місцевого самоврядування, які в свою чергу співпрацюють з окружними методичними об’єднаннями, окружними центрами педагогічного досвіду, творчими групами, асоціаціями педагогів тощо (освітяни); окружними батьківськими вишколами, батьківськими консульт-пунктами, батьківським всеобучем, клубами, шкільними батьківськими комітетами і т. ін. (батьки), учкомами шкіл, радами наукових і спортивних товариств, молодіжними клубами, асоціаціями тощо (учні); творчими спілками, об’єднаннями роботодавців, жіночими, ветеранськими радами, благодійними фондами, громадсько-патріотичними об’єднаннями (громадськість); виконавчими комітетами, депутатськими комісіями та окремими депутатами (місцеве самоврядування).

Така діяльність в управлінні освітнім округом професійних освітянських об’єднань, незалежних громадських організацій, органів місцевого самоврядування та державних структур, як зазначалося вище, проявилася в процесі реалізації ними функцій ГДУ (інформаційно-діагностичної, інтегрувально-моделювальної, організаційно-координаційної, контрольно-експертної, координаційно-коригувальної) на основі застосування демократичних форм і методів управління («круглі столи», конференції, метод Дельфі, програмно-цільовий метод тощо).

Як показали результати експериментальної перевірки, члени міжшкільної методичної ради активно брали участь в управлінні, освітою в Селянщинському ОО (додаток А):

 

-         рівень участі в реалізації інформаційно-діагностичної функції управління членів міжшкільної методичної ради в ОО дорівнює 0,7;

-         рівень участі в реалізації інтегрувально-моделювальної функції управління в ОО складає 08;

-         рівень участі в реалізації організаційно-координаційної функції управління в ОО дорівнює 0,8;

-         рівень участі в реалізації контрольно-експертної функції управління в ОО складає 0,8;

-         рівень участі членів міжшкільної методичної ради в реалізації координаційно-коригувальної функції управління в ОО дорівнює 0,8.

Рівень участі міжшкільної методичної ради (середнє значення) в управлінні Селянщинським освітнім округом дорівнює 0,78.

Нами проведено оцінювання рівня участі членів батьківської ради в управлінні Селянщинським освітнім округом, результати якої висвітлені в таблиці (додаток Б):

-         рівень участі в реалізації інформаційно-діагностичної функції управління членів батьківської ради в ОО дорівнює 0,6;

-         рівень участі в реалізації інтегрувально-моделювальної функції управління в ОО складає 0,7;

-         рівень участі в реалізації організаційно-координаційної функції управління в ОО дорівнює 0,7;

-         рівень участі в реалізації контрольно-експертної функції управління в ОО складає 0,4;

-         рівень участі членів батьківської ради в реалізації координаційно-коригувальної функції управління в ОО дорівнює 0,5.

Рівень участі батьківської ради (середнє значення) в управлінні Селянщинським освітнім округом дорівнює 0,58.

Було також проведено оцінювання рівня участі членів учнівської ради в реалізації функцій управління у Селянщинському освітньому окрузі Черняхівського району (додаток В). Учні активно брали участь в управлінні, що виражено в таблиці, по кожній функції маємо наступні результати:

-         рівень участі в реалізації інформаційно-діагностичної функції управління членів учнівської ради в ОО – 0,6;

-         рівень участі в реалізації інтегрувально-моделювальної функції управління в ОО – 0,6;

-         рівень участі в реалізації організаційно-координаційної функції управління в ОО – 0,7;

-         рівень участі в реалізації контрольно-експертної функції управління в ОО – 07;

-         рівень участі членів учнівської ради в реалізації координаційно-коригувальної функції управління в ОО– 0,7;

Рівень участі учнівської ради (середнє значення) в управлінні Селянщинським освітнім округом дорівнює 0,66.

Нами проведено оцінювання рівня участі членів піклувальної ради в реалізації функцій управління у Селянщинському освітньому окрузі, що показано в таблиці (додаток Ґ):

-         рівень участі в реалізації інформаційно-діагностичної функції управління в ОО членів піклувальної ради – 0,6;

-         рівень участі в реалізації інтегрувально-моделювальної функції управління в ОО – 0,6;

-         рівень участі в реалізації організаційно-координаційної функції управління в ОО – 0,7;

-         рівень участі в реалізації контрольно-експертної функції управління в ОО – 0,7;

-         рівень участі в реалізації координаційно-коригувальної функції управління в ОО членів піклувальної ради – 0,7.

Рівень участі піклувальної ради (середнє значення) в управлінні Селянщинським освітнім округом дорівнює 0,66.

У роботі також проведено оцінювання рівня участі депутатів сільських рад в реалізації функцій управління у Селянщинському освітньому окрузі, що висвітлено в таблиці (додаток Д):

-         рівень участі в реалізації інформаційно-діагностичної функції управління в ОО депутатів сільських рад – 0,4;

-         рівень участі в реалізації інтегрувально-моделювальної функції управління в ОО – 0,5;

-         рівень участі в реалізації організаційно-координаційної функції управління в ОО – 0,6;

-         рівень участі в реалізації контрольно-експертної функції управління в ОО – 0,2;

-         рівень участі депутатів сільських рад в реалізації координаційно-коригувальної функції управління в ОО– 0,1

Рівень участі сільських рад (середнє значення) в управлінні Селянщинським освітнім округом дорівнює 0,36.

Середнє значення рівня участі всіх п’яти громадських управлінських структур в управлінні Селянщинським освітнім округом складає:

 

(0,78 + 0,58 + 0,66 + 0,66 + 0,36) : 5 = 0,608.

 

Оскільки рівень участі громадських управлінських структур (міжшкільної методичної ради, батьківської ради, учнівської ради, піклувальної ради, сільських рад) дорівнює 0,608 і є більшим, ніж 0,5, то управління освітою у Селянщинському освітньому окрузі є громадсько-державним.

Експериментальне дослідження підтвердило ефективність авторської системи управління системи громадсько-державного управління освітою в умовах району.

2.3 Перспективи формування й розвитку громадсько-державного управління освітою в районі в умовах чинного законодавства

Окреслення перспектив формування громадсько-державного управління освітою має ґрунтуватися на врахуванні,
як розглядалося вище, соціально-економічних і правових умов розвитку ГДУ освітою в районі, до яких ми віднесли здійснення адміністративно-територіальної реформи як впорядкування територіального поділу на базовому та середньому рівнях з наділенням громад реальними ресурсами і повноваженнями та проведення на основі принципу субсидіарності модернізації законодавства (Конституції України, законів «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про освіту», «Про загальну середню освіту» тощо). Це, безперечно, вимагає значних зусиль, ресурсів і часу. Проте послуговуємося обґрунтованою нами думкою, що навіть в умовах чинного законодавства України є значні потенційні можливості для розвитку громадської складової в управлінні ЗСО.

Розвиток громадської складової в управлінні ЗСО пов’язаний з певними небезпеками, мінімізувати які можна лише на основі розроблення і впровадження науково обґрунтованої системи організаційно-методичних рекомендацій щодо формування громадсько-державного управління загальною середньою освітою в регіоні. Управління ризиками (загрозами) і невизначеностями в науковій літературі пропонується здійснювати таким чином: виявляти, ідентифікувати, аналізувати та оцінювати передбачувані ризики; здійснювати вибір методів управління ними; застосовувати обрані методи і приймати адекватні рішення в умовах наявності загрози; реагувати на настання ризикової події, розробляти і реалізовувати заходи щодо їхнього зниження. Водночас, на нашу думку, такі пропозиції висловлені з позицій «жорсткого» системного підходу. Маємо розуміти, що перспективи розвитку освіти, виходячи зі своїх корпоративних інтересів, дещо по-різному уявляють державні, самоврядні, освітянські й громадські управлінські структури. Для узгодження та інтегрування їхніх позицій необхідно застосувати методологію «м’якого» системного підходу, що розробляється як системно-орієнтоване керівництво, яке виконує фасилітативну функцію щодо розв’язання складних проблем у соціальних системах на основі виявлення різних точок зору індивідів і груп і поступового досягнення взаєморозуміння між ними. Вважаємо, що лише інтеграція зусиль згаданих управлінських структур може призвести до реального зміцнення громадської складової в управлінні ЗСО.

Ураховуючи результати проведеного в поточному розділі роботи дослідження, виокремимо такі пріоритетні шляхи розвитку громадської складової в управлінні освітою в умовах району на сучасному етапі, які мають комплексно реалізовуватися державними, самоврядними, професійними освітянськими і громадськими управлінськими структурами.

Звернемося в контексті визначеного аспекту досліджуваної проблеми до державних управлінських структур (Міністерство освіти і науки України, регіональні департаменти (управління), районні відділи освіти).

Одним з основних напрямів тут, на нашу думку, є делегування в межах чинного законодавства управлінських повноважень у сфері освіти від державних до громадських структур шляхом створення та підтримки діяльності таких інституцій, як освітні округи. Досвід діяльності освітніх округів напрацьовано в Україні, однак державним управлінським структурам варто значно активізувати роботу в цьому напрямі, ширше делегувати цим інституціям владні повноваження, сприяючи організації громадського контролю за їхньою діяльністю.

Ще одним необхідним кроком у діяльності державних управлінських структур є активізація роботи колегії районного відділу освіти, інших дорадчих органів, широке залучення до складу колегій представників громадськості, а також розширення комунікацій з освітніх питань з громадськими структурами. Всі ці заходи дозволять делегувати частину управлінських повноважень від державних управлінських структур до громадських.

Щодо місцевого самоврядування (місцеві ради, постійні комісії, виконкоми, депутати), то зауважимо, що навіть в умовах чинного законодавства воно має певні повноваження в управлінні ЗСО, які часто не повною мірою використовуються. Тому основним напрямом тут, як зазначалося вище, є активізація діяльності місцевого самоврядування у вирішенні освітніх проблем: розгляд на сесіях і засіданнях депутатських комісій проблем розвитку освіти, зокрема розроблення та прийняття науково обґрунтованих галузевих програм; ініціювання місцевим самоврядуванням участі територій і громад у міжнародних і державних та місцевих програмах розвитку ЗСО; супровід і контроль місцевого самоврядування і громадськості за здійсненням науково обґрунтованої оптимізації мережі ЗНЗ в інтересах дітей, батьків, педагогів, громади; участь депутатів місцевих рад у навчально-виховній діяльності ЗНЗ, проектах і програмах, профорієнтаційній роботі, працевлаштуванні випускників; залучення додаткового фінансування на ЗСО, зокрема на розвиток матеріальної бази, стимулювання педагогів та учнів; погодження на сесіях і комісіях рад призначення керівників ЗНЗ; активізація депутатського та громадського контролю за станом функціонування та розвитку ЗСО; розширення комунікацій самоврядування з освітянами й громадськістю (за допомогою ЗМІ, зокрема власних електронних).

Визначаючи завдання професійних освітянських управлінських структур (дирекції навчальних закладів),вважаємо за необхідне визначити основним напрямом розвитку громадської складової в управлінні освітою вдосконалення моделей співпраці освітянських управлінських структур з громадськими організаціями. Це передбачає активізацію співпраці дирекцій з радами навчальних закладів, педагогічними радами, методичними та інших професійними об’єднаннями освітян (зокрема щодо розроблення оригінальних освітніх програм і курсів, методик навчання тощо); сприяння діяльності учнівських об’єднань, їхній співпраці з громадою (у тому числі в організації суспільно корисної праці, волонтерського руху, шефства тощо); розвиток громадсько активних шкіл (ГАШ); активізацію співпраці органів управління освітою з піклувальними радами, батьківськими комітетами і радами, батьківською громадою, громадськими організаціями, розширення комунікацій освітянських управлінських структур з громадськістю через ЗМІ.

Громадські структури (ради закладів, ради освітніх округів, піклувальні, батьківські, учнівські ради, громадські ради при місцевих державних адміністраціях, громадські організації) мають спрямувати діяльність на розширення свого впливу на управління освітою шляхом активізації діяльності громадських управлінських структур ЗСО, зокрема рад навчальних закладів, рад освітніх округів, піклувальних рад, батьківських і учнівських організацій у вирішенні освітніх проблем; забезпечення систематичного розгляду питань розвитку освіти на засіданнях громадських рад при державних адміністраціях; безпосередньої участі громадських організацій, зокрема громадсько-патріотичних об’єднань, благодійних фондів, рад ветеранів, жіночих рад, об’єднань роботодавців, творчих спілок тощо у здійсненні навчально-виховного процесу в ЗНЗ (участь у розробленні програм розвитку освіти, експертизі управлінських рішень, проведенні навчально-виховних заходів тощо); розширення громадського контролю за станом функціонування й розвитку освіти (за дотриманням санітарно-гігієнічних норм у навчальних закладах; організацією харчування, перевезення, оздоровлення, медичного обслуговування школярів; охопленням учнів гуртковою роботою; забезпеченням підготовки закладів освіти до нового навчального року та опалювального сезону тощо);розширення комунікацій з освітніх питань через ЗМІ.

Для ефективного розвитку громадської складової в управлінні освітою необхідно на основі врахування всіх факторів, що впливають на функціонування ЗСО, системно реалізовувати заходи, координуючи при цьому діяльність причетних структур.

 

Така робота має розпочинатися з утворення координаційної ради (робочої групи) з розвитку громадської складової в управлінні освітою, до якої повинні входити представники державних, самоврядних, освітянських і громадських управлінських структур, окремі педагоги-практики, науковці тощо. Запропонований підхід до формування групи забезпечить професійність у вирішенні складних питань, реальний вплив на процеси формування ГДУ освітою в умовах району, органів влади та місцевого самоврядування, міжвідомчу координацію цієї діяльності, врахування регіональних факторів і потреб, відкритість і гласність тощо. Ініціатором створення такої ради (групи), на нашу думку, могли б стати органи місцевого самоврядування.

Діяльність ради має, враховуючи методологію «м’яких» систем, будуватися на основі виявлення різних точок зору згаданих вище управлінських структур і поступового досягнення взаєморозуміння між ними.

Пропонуємо певні етапи реалізації процесу. Перший – інформаційно-діагностичний етап – має передбачати збір та аналіз зовнішньої та внутрішньої інформації щодо освітньої системи району чи міста, визначення всього спектру проблем і протиріч щодо розвитку громадської складової в управлінні освітою, формулювання пропозицій щодо мети й завдань, критеріїв оцінки результатів, основних напрямів удосконалення системи управління ЗСО.

Наступний етап – інтегрувально-моделювальний – має характеризуватися формулюванням прийнятних для всіх сторін мети й завдань, критеріїв оцінки результатів, узгодженням основних напрямів діяльності щодо розвитку громадської складової в управлінні освітою, розробленням інтегральної моделі (плану дій) та її оприлюдненням. Він повинен здійснюватися на основі методології «м’яких» систем. При необхідності цей етап можна повторювати, доки не буде досягнуто компромісу між усіма державними, самоврядними, професійними освітянськими і громадськими управлінськими структурами, розроблено інтегральну модель і узгоджено план діяльності щодо делегування державними структурами владних повноважень шляхом створення освітніх округів, автономізації закладів, підтримки приватних шкіл, а також активізації діяльності самоврядування, освітянських і громадських структур тощо.

Сутність наступного – організаційно-координаційного етапу – передбачає здійснення таких кроків: конкретизація завдань, форм і методів діяльності управлінських структур, визначення відповідальних осіб і виконавців, забезпечення комунікацій з партнерськими структурами, матеріально-фінансовими ресурсами, проведення консультацій між державними, самоврядними, освітянськими та громадськими структурами, мотивація (стимулювання) учасників, регулювання й координація дій.

Реалізація процедури формування ГДУ освітою передбачає систематичне здійснення контролю й експертизи за її ходом і результатами, що визначає зміст діяльності на контрольно-експертному етапі. У цьому процесі необхідно конкретизувати мету й завдання щодо контролю та експертизи, сформувати експертні групи, після чого здійснити власне контроль та експертизу; проаналізувати їхні результати, виробити пропозиції, оприлюднити отримані результати, що, окрім іншого, сприятиме підвищенню рівня обізнаності громадськості в освітніх питаннях.

Завданням наступного – координаційно-коригувального етапу – є узгоджене (на основі отриманих від експертів пропозицій) коригування мети й завдань, критеріїв оцінки, основних напрямів і плану діяльності, забезпечення коригування і координації діяльності державних, самоврядних, освітянських і громадських структур з розвитку громадської складової в управлінні загальною середньою освітою.

І нарешті, завершальним етапом цієї процедури є проведення моніторингу результатів розвитку громадської складової в управлінні освітою, де ми пропонуємо для оцінки отриманого результату використати обґрунтовані нами критерії оцінювання ефективності системи ГДУ ЗСО
в умовах чинного законодавства.

Якщо рівень формування громадсько-державного управління освітою задовольнятиме всі зацікавлені управлінські структури, система управління ЗСО буде певний час функціонувати в такому стані, якщо результат не задовольнить – необхідно знову повертатися до інформаційно-діагностичного етапу, на якому варто провести повторну діагностику системи управління освітою, потім виробити нову інтегральну модель розвитку громадської складової в управлінні ЗСО, забезпечити її впровадження тощо.

Тому вважаємо доцільним постійно аналізувати ці зміни, формувати нові завдання й заходи з розвитку громадської складової в управлінні ЗСО для наступного впровадження їх у практику.

Як засвідчує аналіз досліджуваної проблеми, послідовність етапів процедури формування і розвитку громадської складової в управлінні ЗСО корелюється з функціями універсального циклу ГДУ освітою, однак, мабуть, було б нелогічно, якби вирішення такого завдання реалізовувалося якимось іншим чином. Результатом виконання процедури формування і розвитку громадської складової в управління ЗСО буде зміна повноважень між державними, самоврядними, освітянськими і громадськими управлінськими структурами, що виявиться в підвищенні рівня впливу громадських структур в управлінні освітою, зокрема комунальними, автономними, приватними школами, освітніми округами. Вважаємо обґрунтованим твердження, що розширення участі громадськості в управлінні освітою навіть за умов чинного законодавства дозволяє забезпечити формування відкритої системи прийняття рішень у системі загальної середньої освіти. Зазначене конкретизується шляхом посилення впливу батьківської громадськості в управлінні освітою; залучення нових ресурсів до загальноосвітніх навчальних закладів (не тільки матеріальних); створення можливості продуктивно вибудовувати взаємодію й вирішувати проблемні питання школи, громади та органів місцевого самоврядування; придбання нового (безцінного) соціального досвіду для всіх учасників процесу громадсько-державного управління освітою у сфері людських відносин; створення комфортного здоров’язберігаючого середовища в системі освіти; розширення кола соціальних партнерів ЗНЗ; підвищення статусу освітніх закладів у громаді; зростання соціальної активності учасників управління освітою; забезпечення доступності інформації про систему освіти для населення тощо. Зазначене забезпечить більш демократичний, гнучкий та ефективний характер управління освітою, дасть змогу на якісно новому рівні задовольнити освітні запити учнів, освітян, сім’ї та громадськості й виведе систему освіти на якісно вищий рівень.