«Формування громадсько-державного управління освітою в районі"

  • 12.09.17, 22:13

Додаток Ґ

Таблиця оцінювання рівня участі членів піклувальної ради округу

в реалізації функцій управління у Селянщинському освітньому окрузі Черняхівського району

 

№ з/п

Запитання

Оцінка рівня участі членів піклувальної ради у реалізації функцій управління в освітньому окрузі

Середнє значення

1 член

2 член

3 член

4 член

5 член

Чи берете ви участь у реалізації інформаційно-діагностичної функції управління в освітньому окрузі?

0

0

1

0,5

0,5

0,6

Чи берете ви участь у реалізації інтегрувально-моделювальної функції управління в освітньому окрузі?

0,5

1

0,5

1

0

0,6

Чи берете ви участь у реалізації організаційно-координаційної функції управління в освітньому окрузі?

0,5

1

0,5

1

0,5

0,7

Чи берете ви участь у реалізації контрольно-експертної функції управління в освітньому окрузі?

0

0,5

1

1

1

0,7

Чи берете ви участь у реалізації координаційно-коригувальної функції управління в освітньому окрузі?

0,5

1

1

1

0,5

0,7

Середнє значення

0,3

0,7

0,8

0,9

0,5

0,66

«Формування громадсько-державного управління освітою в районі"

  • 12.09.17, 22:06

Додаток Д

Таблиця оцінювання рівня участі депутатів сільських рад

в реалізації функцій управління у Селянщинському освітньому окрузі Черняхівського району

 

№ з/п

Запитання

Оцінка рівня участі депутатів сільських рад у реалізації функцій управління в освітньому окрузі

Середнє значення

1 депутат

2 депутат

3 депутат

4 депутат

5 депутат

Чи берете ви участь у реалізації інформаційно-діагностичної функції управління в освітньому окрузі?

0,5

0,5

0

0,5

0,5

0,4

Чи берете ви участь у реалізації інтегрувально-моделювальної функції управління в освітньому окрузі?

1

0,5

0

0,5

0,5

0,5

Чи берете ви участь у реалізації організаційно-координаційної функції управління в освітньому окрузі?

0,5

0,5

1

0

1

0,6

Чи берете ви участь у реалізації контрольно-експертної функції управління в освітньому окрузі?

0

0

0,5

0

0,5

0,2

Чи берете ви участь у реалізації координаційно-коригувальної функції управління в освітньому окрузі?

0,5

0

0

0

0

0,1

Середнє значення

0,5

0,3

0,3

0,2

0,5

0,36

 

ПАТ "Житомиргаз": історія та сьогодення

  • 10.09.17, 09:05

День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості відзначається в Україні щорічно у другу неділю вересня, згідно з Указом Президента від 12.08.1993 № 302/93.

Україна має давні традиції в сфері видобутку і використання нафти і природного газу.

Промисловий видобуток нафти в Україні почався в XVIII столітті, і вже в 1909 році в Прикарпатті видобувалося 2 млн. тонн нафти. Газова промисловість бере свій початок з введення в експлуатацію Дашавського газового родовища і будівництва першого газопроводу Дашава — Стрий у 1924 році.

Інтенсивний розвиток нафтової та газової промисловості пов'язан з відкриттям у післявоєнний період значних запасів нафти і газу в регіоні Дніпровсько-Донецької западини, на Прикарпатті та в Причорноморсько-Кримськiй газоноснiй області.

З території України почалися і перші в світі експортні поставки природного газу — вони почали здійснюватися до Польщі з 1945 року. Зараз Україна володіє складною трубопровідною транспортною системою. Її загальна протяжність досягає 37 тис. кілометрів. Через територію країни проходить ряд важливих магістральних трубопроводів стратегічного значення, довжина яких 4,7 тис. кілометрів.

У 1948 році в місті Бердичеві, де знаходилася одна із чотирьох компресорних станцій новозбудованого газопроводу Дашава-Київ, вперше пущено газ. В першу чергу газ надійшов в житлові селища газовиків та до рафінадного заводу на східну околицю Бердичева.

1 липня 1950 року у місті Бердичеві створена будівельно-експлуатаційна контора «Бердичівгаз». Її начальником став Василь Балицький

У 1954 р. наказом № 115 від 21 травня «Про забезпечення дальшого розвитку газифікації міст України» були передбачені на 1955 р. ліміти на виготовлення проектно-кошторисної документації і будівництво відводу від магістрального газопроводу «Дашава-Київ» до м. Житомира.

Постановою Центрального Комітету Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 1 липня 1955 р. № 822 м. Житомир включено до списку міст УРСР, що заново газифікуються природним газом в 1956-1960 роках.

За цей період передбачалось газифікувати 6500 квартир в будинках місцевих Рад, 1000 квартир, які знаходяться в особистій власності громадян, 1200 квартир у відомчому житловому фонді, а також побудувати 65 км міських газопроводів.

Виконкомом Житомирської міської ради депутатів трудящих 10 листопада 1955 р. прийняте рішення №803 «Про підготовку до пуску в експлуатацію мереж та об’єктів газифікації м. Житомира першої черги». В той же час було поставлено завдання щодо переведення на природний газ комунальної електростанції в місті Житомирі.

Спочатку функції по експлуатації газового господарства і реалізації газу виконував міськводоканал. А 16 грудня 1955 р. було створено виробничо-експлуатаційна контору «Житомиргаз». Ця дата є днем народження нашого підприємства. Очолив підприємствоГеоргій Рахманський. Побудовано і введено в експлуатацію 8,6 км розподільчих газопроводів і перший газорегуляторний пункт. Газифіковано перші 700 квартир.

1 лютого 1956 року пущено газ у місті Житомирі: газопровід високого тиску – по вул. Шевченка до вул. Пушкіна; газопроводи низького тиску по вул. К.Маркса (тепер – В.Бердичівська), Пушкіна, Паризької Комуни (тепер – Фещенка-Чопівського), Шевченка та в житловий будинок по вул. К.Маркса, 75. Газифіковане перше село Семенівка Бердичівського району.

У 1957 році Виробничо-експлуатаційну контора «Житомиргаз» переїхала в новозбудоване приміщення по вул. Паризької Комуни, 41 (тепер – Фещенка-Чопівського, 35). Тут розташувалися  апарат управління, майстерня, аварійна служба, служба абонентських робіт, внутрішньобудинкова служба, пункт обміну балонів.

1972 рік. Уведено в експлуатацію газобалонний цех по вул. Селецькій у Житомирі потужністю 6 тисяч газобалонних установок.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 22 серпня 1975 р. №400, наказу Міністра комунального господарства УРСР від вересня 1975 р. №299 та наказу Республіканського об’єднання по газопостачанню и газифікації «Укргаз» МКХ від 8 жовтня 1975 р. №1 на базі чотирьох виробничо-експлуатаційних контор: Бердичівської, Житомирської, Коростенської, Новоград-Волинської було створено Житомирське виробниче об’єднання газового господарства «Житомиргаз». На цей час газифіковано 117,3 тисяч квартир у двох містах області, а протяжність газопроводів становила 331 км.

Остаточно сформовано склад обласного газового господарства з управліннями у Бердичеві, Коростишеві, Малині, Овручі, Попільні, Черняхові.

У 1976 р. було завершено формування обласного газового господарства шляхом приєднання окремих газових служб інших міст і районів області, які до того часу підпорядковувались районним житлово-комунальним підприємствам і забезпечували населення тільки скрапленим газом. Керівником управління було призначено Павла Петровича Кондратюка (нині покійоного), який перебував на цій посаді до березня 2001 року.

Саме з цього моменту бере свій історичний відлік Черняхівське газове господарство, сьогодні – це Черняхівська дільниця ПАТ "Житомиргаз" яку вже не один десяток років очолює Анатолій Петрович Сімашко.

Черняхівське газове господарство до 1976 року знаходилось у складі Черняхівського комбінату комунальних підприємств. 26 серпня  1976 року наказом ДП «Житомиргаз»  було створено Черняхівське міжрайонне виробниче управління з експлуатації газового господарства, яке в свою чергу об’єднало три адміністративні райони: В-Волинський, Червоноармійський та Черняхівський. На той час скрапленим газом в трьох районах обслуговувалось 263 абоненти. Поступово обсяги робіт збільшувались і на кінець 90-х років спеціалісти управління обслуговували вже 33 тис. газобалонних установок і 569 квартир від групових резервних установок.

1977 рік. Розпочато будівництво обласної газонаповнювальної станції «Станишівка» для забезпечення скрапленим газом усієї Житомирської області.

1978 рік. Сформовано проектно-конструкторську групу для розроблення проектів газифікації квартир, будинків.

1983 рік. Введено в експлуатацію Станишівську ГНС. Її потужність становила 24-36 тонн газу на рік.

1984 рік. Створено самостійне спеціалізоване будівельно-монтажне управління при ДП «Житомиргаз».

Станишівська ГНС розпочала відпускати газ у балонах

З метою удосконалення структури управління газовим господарством області наказами Республіканського об’єднання «Укргаз» №126 від 05.09.85 р. та Виробничого об’єднання «Житомиргаз» №139 від 25.10.85 р. було утворене Житомирське управління газового господарства, якому було передано служби: внутрішньобудинкового газового обладнання, аварійно-диспетчерська, підземних газопроводів, частина автотранспорту та служба обліку газу.

1990 рік. Утворено дільницю з газифікації у місті Новограді-Волинському.

1992 рік. Виробниче об’єднання «Житомиргаз» перетворюється на Державне підприємство з газифікації та газопостачання «Житомиргаз». Відокремлено Коростишівське управління та створено ДП «Коростишівгаз»

Відокремлення газових господарств від житлово-комунальної сфери і створення єдиної структури галузі різко змінило якість роботи газових господарств.

На Житомирщині почали будувати експлуатаційні бази в усіх районних центрах області, побудовано потужну газонаповнювальну станцію скрапленого газу з парком одночасного збереження 1000 тонн газу. Здійснювалось технічне оснащення газових господарств.

Відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 13 червня 1993 р. згідно з наказом Державного комітету України по нафті і газу від 11 березня 1994 р. №107 шляхом корпоратизації Державне підприємство по газопостачанню та газифікації перетворено у Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Житомиргаз», яке зареєстровано 20.07.94 р.

У 1993 році зі складу  Черняхівського міжрайонного виробничого управління з експлуатації газового господарства вийшла Червоноармійська дільниця, утворивши при цьому самостійне окреме управління, а вже з липня 2000 року, в результаті реорганізації (В-Волинську дільницю було передано до Коростенського УЕГГ) управління обслуговує лише один Черняхівський район.

У 1993 році було створено управління з пусконалагоджувальних робіт, проектуванню, капітальному будівництву та ремонту газових мереж. Крім вже зазначеного Червоноармійського було утворено Радомишльське та Народицьке управління експлуатації газового господарства

До 1994 року Черняхівське міжрайонне виробниче управління з експлуатації газового господарства займалось реалізацією скрапленого газу населенню та організаціям і надавало послуги по монтажу газобалонних установок.

11 березня 1994 року Державне підприємство «Житомиргаз» шляхом корпоратизації перетворено у відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Житомиргаз» (наказ Державного комітету України по нафті і газу)

У липні 1994 року у Черняхівський район було проведено природний газ.

29 грудня 2007 року,  на позачергових загальних зборах акціонерів було обрано головою правління Ющенка Валентина Івановича Було також сформовано новий керівний склад товариства.

Велику увагу було приділено скороченню заборгованості споживачів за газ, поліпшенню обліку використання газу, технічному оснащенню виробництва, пошуку додаткових прибутків. Було створено і технічно оснащено 10 спеціалізованих бригад з будівництва поліетиленових газопроводів. Значно збільшено також чисельність абонентських служб, поліпшено умови їх роботи: оснащено сучасною комп'ютерною технікою, новим автотранспортом, поліпшено юридичне обслуговування.

Було вжито заходів щодо централізації матеріально-технічного забезпечення.

З 2010 року «Житомиргаз» - публічне акціонерне товариство.

Сьогодні ПАТ «Житомиргаз» — це потужне підприємство газового господарства, яке обслуговує 11,1 тис. км розподільних газопроводів і вводів, 570 ГРП, 1624 ШРП, 36,1 тис. домових регуляторів тиску газу, 1117 установок захисту газопроводів від електрохімічної корозії, 322,8 тис. квартир, газифікованих природним газом, і 168,5 тис. квартир, газифікованих скрапленим газом, 228,6 тис. побутових газових лічильників.

17 березня 2016 року в Житомирі  відкрився перший Центр обслуговування клієнтів "Житомиргазу" і "Житомиргаз Збуту".  У червні цього року Центр обслуговування клієнтів ПАТ "Житомиргаз" розпочав роботу в Новоград-Волинському.

У Черняхівському  районі сьогодні функціонує Черняхівська дільниця ПАТ "Житомиргаз" яку вже не один десяток років очолює Анатолій Петрович Сімашко.

Народився 29 січня 1960 року в смт. Черняхові.

У 1977 році закінчив Черняхівську середню школу і поступив до Київської ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії.

1978 – 1980 рр. служба в Армії.

1994 – 1996 рр. – інженер-інспектор держтехнагляду по Черняхівському району УЕГГ. Депутат районної ради трьох скликань.

З березня 2001 року начальник Черняхівського УЕГГ.

 

 

 

 

 

Історичний календар: 8 вересня в історії Черняхівщини

  • 07.09.17, 10:47

8 вересня 1949 року – в Черняхівському районі підбили підсумок пробного вирощування чумизи. Зокрема агроном Ф. Євпак та Н. Бачило (колгосп ім. Шевченка с. Некраші) прийшов до висновку перспективності та високоврожайності вирощування в нашому районі цієї кормової культури і висунув припущення про те, що чумиза може з часом витіснити просо. Чумиза - зернова і кормова трав’яниста рослина родини злакових. Із зерна чумизи виробляють високоякісні крупи, які за хімічним складом дуже близькі до пшона.

На початку вересня 1950 року – черняхівська районна бібліотека отримала в той час нових книг на суму 1084 крб. Працівники новоб’єднаного вільського колгоспу «Жовтень вирішили побудувати свій радіовузел. До 25 вересня 1950 року в селі було радіофіковано 500 будинків.

Два підприємства Черняхівського району 8 вересня 2014 року нагороджені дипломами обласної державної адміністрації та обласної ради за вагомий внесок у розвиток підприємницької діяльності та з нагоди Дня підприємця.
Переможцями від району в обласному конкурсі «Кращий підприємець 2014 року» стали:
Номінація «Малий бізнес у торгівлі та наданні послуг»
І місце – товариство з обмеженою відповідальністю «Юро Ламбер», директор – Антон Йозеф ван ден Хюрк.
Номінація «Виробник найякіснішої продукції»
І місце –товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕНРУД», директор – Андрій Маційчук.
Дипломи номінантам вручали голова обласної державної адміністрації Сергій Машковський та голова обласної ради Віталій Француз.

 

Історичний календар: 1 вересня в історії Черняхівщини

  • 31.08.17, 07:30

У вересні 1620 року - малолітній Юрій Немирич розпочинає навчання в Раківській аріянській школі (Академії).

На початку вересня 1649 року - трагічно загинув юний одинадцятирічний син Юрія Немирича Томас

У вересні 1649 року - після поразки під Зборовом Юрій Немирич прибуває до Варшави, де зустрічається з королем Яном Казимиром ІІ з метою клопотання перед польським королем щодо позитивного вирішення питання долі социніян. Зустріч була невдалою, король відкинув пропозиції і прохання Немирича.

У вересні 1919 року – соколовці розбивають угорський полк 58-ї "совєтської" армії, у цей час зхоплену та важко поранену Олександру (Марусю) Соколовську більшовики катують та замучують до смерті.

У вересні 1937 року - молодий Юліан Мовчан став студентом Другого Харківського медичного інституту. Чотири роки успішно провчився Юліян Мовчан на психоневрологічному факультеті цього закладу.

Тогочасний дідич Новополя, відомий річпосполитський магнат та острозький ординат князь Януш-Олександр Санґушко (1712-1775) видав 1 вересня 1766 року у своїй резиденції у Дубно фундушеву грамоту. Про вагомість наданого документу свідчить той факт, що пізніше його текст було засвідчено в житомирському ґродському суді вже 1780 року (завдяки чому він і був опублікований), було також зацитовано під час візитації місцевої церкви 1784 року, а також він згадувався у новопільському церковному літописі кінця 19 століття. 1 вересня 1766 року князем Янушем-Олександром Санґушком фундаційного привілею новозаснованій місцевій церковній парофії. Попри те, що текст цього  документа був опублікований ще далекого 1871 року у відомому історичному виданні «Архив Юго-Западной России», цей факт  залишився невідомим в історичному літописі Новополя.

1 вересня 1910 року – в с Браженка селі Фасівської волості Житомирського повіту Київської губернії було відкрито однокласне початкове  сільське училище (або як його ще називали однокласне народне училище Міністерства народної освіти Російської імперії), де 3 вчителі навчало 58 дітей. З них 54 хлопчики і 4 дівчинки. Приміщення школи збереглося до нашого часу. Першим завідуючим школою був Станіслав Васильович Антоненко

Станом на 1 вересня 1929 року - в Черняхівському районі офіційно зареєстровано 13 господарств з усуспільненою формою власності (сюди включено ТСОЗи, комуни артілі, колгоспи)

1 вересня 1950 року - за зразкове і якісне проведення сівби озимих бюро РК КП(б)У і виконком райради депутатів трудящих виніс на дошку пошани Вільській колгосп «Жовтень» (голова - Прокопчук, секретар парторганізації -Котенко), який 30 серпня 1950 р. дострокво завершив і повністю виконав план.

З 1 вересня по 25 жовтня 1950 року - Черняхівська МРЗК «Шкірсировина проводила інвентаризацію неотоварених квитанцій на шкіряну сировину і вовну, шо була здана раніше агентам, пунктам, зборщикам, конторам «Заготшкірсировини». Особи, які мали неотоварені квитанції купували належні їм товари в конторі «Заготшкірсировини», або замінювали свої квитанції на спеціальні ордери.

У вересні 1952 року на засіданні районної ради депутатів трудящих було вирішено додатково відкрити восьмий клас при середній вечірній школі, в зв’язку з тим, що до восьмого класу вечірньої школи робітничої молоді подано до 50-ти заяв громадян, які працюють на виробництві. Нововідкритий клас був розрахований на контингент в 23 учні.

З 1 вересня 1958 року - почала діяти в даному приміщенні Черняхівська восьмирічна школа (нині Черняхівська ЗОШ 1-3 ст.), як експериментальна. На вересень школа була лише збудована, але не оштукатурена, неготове опалення. Все-таки зиму вчителі та учні зустріли в новому приміщенні.

1 вересня 1989 року -  відкрито Зороківську середню школу в с. Зорокові Черняхівського району.

1 вересня 2013 року - “Даніко” та “Нива-Експо” вибороли треті місця в обласному конкурсі «Кращий підприємець 2013 року». Урочисте нагородження лауреатів обласного конкурсу «Кращий підприємець 2013 року» традиційно відбулося напередодні професійного свята підприємців, 29 серпня, в залі облдержтелерадіокомпанії. Переможців визначили в 14 номінаціях: «Малий бізнес. Кращий керівник року», «Середній бізнес. Кращий керівник року», «Кращий аграрій Житомирщини», «Інвестор року», «Малий бізнес у промисловості», «За інновації в малому та середньому бізнесі» та інших. Черняхівці посіли треті місця у двох номінаціях. У номінації «Інвестор року» – товариство з обмеженою відповідальністю «Даніко» (генеральний директор – Олег Козлов). У номінації «Виробник найякіснішої продукції» ІІІ місце посіло товариство з обмеженою відповідальністю «Нива – Експо» (директор  – Андрій Руденький).

Дослідив і підготував Юрій МАЛАШЕВИЧ

Історія Новопільської церкви

  • 30.08.17, 06:52

Для історії села Новополя одним із центральних моментів минулого була видача 1 вересня 1766 року князем Янушем-Олександром Санґушком фундаційного привілею новозаснованій місцевій церковній парохії.

Попри те, що текст цього документа був опублікований іще далекого 1871 року у відомому історичному виданні «Архив Юго-Западной России», цей факт залишився невідомим в історичному літописі Новополя. Тож час нарешті привернути увагу до нього. 

Новопіль, як і усі довколишні землі, тоді перебував у складі Речі Посполитої, а місцеві українці були греко-католиками. Упродовж тривалого періоду, поки це поселення залишалося малочисельним і не могло утримувати власного священика, новополяни були приписані до унійної парафії у Вільську, а від 1752 року, - вірогідно, до Івановичів.
У червні 1765 року Унійним митрополитом Київським та Усієї Руси Феліціяном-Пилипом Володковичем нарешті було видано декрет, котрим дозволялося побудувати у Новополі свою церкву. 1770 року храм було збудовано та посвячено. Кожна церква та її настоятель мали отримати відповідне упосаження чи забезпечення від місцевого власника. Тому тогочасний дідич Новополя, відомий річпосполитський магнат та острозький ординат князь Януш-Олександр Санґушко (1712-1775) і видав 1 вересня 1766 року у своїй резиденції у Дубно відповідну фундушеву грамоту. Вона була написана польською мовою та адресувалася князем новополянам і митрополитові Пилипу Володковичу. Цікаво, що цей фундушевий привілей зазначає тогочасних посесорів (фактичних утримувачів від імені Януша-Олександра Санґушка) «Новогополя» - овруцького підкоморія Івана Павшу та його синів. У ньому, прагнучи, за словами документа, «аби Божа слава могла ширитися щораз далі», дідич, «зваживши потреби мешкаючих тут людей та шляхти, що через віддаленість місця парафії (себто найближчої церкви у Вільську), відправ та спасенних повчань для дітей не можуть мати», постановляє про своє прагнення виставити у «селі Новомуполі із прилеглостями» церкву. Безперечно, найцікавіше в тексті фундушевої грамоти 1766 року – згадки про ті ділянки, які виділялися для потреб церкви та пароха-настоятеля. Це були «ділянка-пляц на церкву та цвинтар на давніх могилках у тому таки селі Новомуполі», трохи згодом у фундуші ця місцина звана ще як «старе церковище». Слід гадати, що власне нинішнє церковне подвір`я, на якому століття потому було споруджено нинішній храм, колись дуже давно – вірогідно ще в 17 столітті – було погостом чи навіть місцем церкви! Втім, це питання окремого дослідження.


Надалі Януш-Олександр зазначає, що ним визначається для обійстя пароха місцина в тому самому місці «одразу навпроти тієї таки церкви, понад лозою, їдучи дорогою з Новогополя до Житомира» - вочевидь, це ділянка землі трохи далі в бік Вільська. Інша ділянка землі – вже ліворуч від тієї дороги – виділялася на город чи ділянку для оранки отця-настоятеля. Сіножать же «на тридцять косарів» для пароха мала бути відмежована «над Гороблівкою (можливо, Горобіївкою – вірогідно, потічком) від вільської границі із Новимполем». Згаданий потічок Гороблівка, назва якого давно призабута, найімовірніше, - це той, котрий нині тече паралельно дорозі до Вільська дещо віддалік від неї.


Загалом до парафії новопільської церкви мали відноситися, «як ближчі», також ще й чотири сусідні поселення – Крученець, Клітище, Давидівка та Грушки. Поза тим, князь Санґушко прохав митрополита Володковича визнати та прийняти презентованого дідичем священика за місцевого пароха (ним став за кілька років отець Андрій Червінський), котрий «повинен мати найголовнішу наполегливість у прихильності душ Богові і помножувати з Римським костелом у єдності Божу славу у тій таки церкві». Насамкінець настоятелеві прирікалося, аби той молився за начальствуючих осіб та фундаторів, а «акциденси» (требні гроші) за шлюби, хрестини та поховання брав згідно з настановами Замойського Синоду 1720 року, «втім, без прикростей для убогих парохіян».


Таким чином, маємо унікальний документ зі старовинної церковної історії Новополя. На щастя, опріч нього, в архіві збереглися інші документи про ту першу новопільську церкву. Так нещодавно вдалося виявити також метричну книгу 18 століття, яку провадив місцевий новопільський парох, а також навіть два неймовірні описи тієї церкви кінця 18 століття! З останнім документом – оскільки й часу освячення першого відомого місцевого храму так само невдовзі виповниться 250 років – сподіваємося також ознайомити читачів.

Історичний календар Черняхівщини: 26 - 31 серпня

  • 29.08.17, 07:06
26-28 серпня 1950 року – проходила районна конференція вчителів. Учасники конференції заслухали і обговорили доповіді: секретаря РК КП(б)У Котової, начальника РВНО Малинівського та інших. Котова та Малинівський відзначили покращення навчально-виховної роботи з учнями в Черняхівській, Високівській середніх школах, Троковицькій семирічній. Незадовільно була організована комсомольська робота в Бежівській, Новопільській і Вільській семирічних школах. Гостро критикувалися педколективи Дівочківської, Городищенської, Вільської семиричних шкіл, Щеніївської, Новосілківської та Ксаверівської початкових за низьку успішність учнів.

dokumenti_006

26 серпня 1976 року – було утворено Черняхівське міжрайонне виробниче управління з експлуатації газового господарства.

Районна газета «Колгоспник Черняхівщини № 70(2950) за 27 серпня 1950 року повідомила, що у 1949 році кок-сагизна ланка Марії Сич (Троковицький колгосп ім. Леніна) енергійно взялася за виконання дорученої їй справи – вперше розпочала вирощувати кок-сагиз. За підсумками 1949 року вони зібрали найвищий в районі врожай коріння кок-сагизу – по 50 ц. з га. А також насіння - по 25 кг з гектара.

28 серпня 1861 року – до Житомирської гімназії від священика Павла Дашкевича надійшло «Прошение о принятии на обучение его сына Николая».

28 – 29 серпня 1950 року – група артистів Московського драматичного театру під керівництвом заслуженого артиста РСФСР В. І. Новикова перебувала на гатролях у Черняхові. У перший день колектив театру поставив п’єсу «Человек с того света» Духовичного і Слободського. На другий день черняхівці дивилися п’єсу «Замужняя невеста» - Грибоєдова, Шаховського і Хмельницького. Захід відвідало 400 чоловік.

Для укладання договору до Гадяча 30 серпня 1658 року прибула повноважна польська делегація на чолі з волинським каштеляном Казимиром Беньовським. За умовами договору Україна, як незалежна держава під назвою Велике князівство Руське, входила на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої. Автором проекту Гадяцького договору вважається Юрій Немирич – визначний державний і політичний діяч, дипломат, власник великих маєтків на Полтавщині.

Газета "Український козак" від 31 серпня 1919 року писала, що в повстанських загонах Соколовських воював письменник Клим Поліщук (1891-1937), якого все життя хвилював "граціозний образ гнучкої, золотокосої, синьоокої панни Марійки". Він залишив нам оповідання "Отаманша Соколовська", видане 7 вересня 1920 року.

В оповіданні «Отаманша Соколовська» Клим Поліщук описує події, що відбулися у селі Горбулів на Житомирщині. Він розповідає про жінку – Олександру Соколовську, яка волею долі у 17 років очолила повстанський загін. З 1917 року Україна була окупована військами більшовиків. Проти нашестя окупантів виступала Армія Української Народної Республіки, яка діяла при підтримці повстанських загонів. Особливо активними повстанці були на Волині – саме там діяла отаман Маруся (псевдонім). Тендітна отаманша Маруся Соколовська виявилася достойною військовою керманичкою подібно до легендарної Жанни д’Арк. Клим Поліщук особисто знав дівчину і ось що він пише про неї: «Я мовчки дивився на її стрункий стан, в сірому захисного кольору платті, на коротко підстрижене волосся і сині, з таємними вогниками, очі, і не міг вимовити жодного слова… Вона була у чоботях з острогами, в короткій спідниці, синій чумарці, і сірій шапці з червоним шликом, вздовж якого було написано: «Смерть ворогам України!».

Чітка сюжетність у поєднанні з гіркою іронією й «готичною» романтикою оповідань часів війни, залишається неперевершеною в поліщуковому літературному доробку. Правда, написав він більшість цих творів переважно пізніше, за кілька років, у Галичині.

 Оповідання й новели Клима Поліщука несподівано змальовують громадянську війну з УНРівської, «петлюрівської» точки зору – без авангардизму та червоного пропагандистського пафосу. У своїх творах він стриманий, скептичний, спостережливий. Війна в більшості оповідань є цілковитим хаосом, позбавленим сенсу, в якому не спрацьовують навіть елементарні гуманні правила.

31 серпня 1952 року – при Головинському кар’єроуправлінні відкрито нове ремісниче училище, щоб готувати кадри для гірничої промисловості.

31 серпня 1993 року – на території ринку відкрито фірмовий магазин орендного підприємства ковбасних виробів.

У серпні 1961 року першим секретарем Черняхівського РК КПУ було вдруге обрано Петра Докіля.

У серпні 1984 року в Черняхові урочисто відкрито новий районний будинок культури.

Серпень 1988 року – педколективи району поповнилися 46 випускниками педагогічних вишів і училищ.


Взяття Черняхівщини під свій контроль військами УНР у 1919 році

  • 28.08.17, 10:16

У другій половині серпні 1919 року спільні війська УНР- ЗУНР під загальним командуванням С. Петлюри визволили Черняхів від більшовиків. Бої проти більшовиків на теренах сучасної Черняхівщини вела 35-тисячна армійська група полковника Арнольда Вольфа в складі 1-го, 2-го Галицьких корпусів УГА і групи Січових Стрільців під командуванням Є Коновальця. Зазнавши тяжких втрат і здавши ворогові Житомир, війська полковника А. Вольфа в середині вересня 1919 року відступили на лінію Шепетівка –Полонне – Бердичів9. І хоч після цього на фронті запанувало затишшя, частини й далі лишались на позиціях у повній боєготовості. 2-й корпус УГА не поспішав наступати, у той час як група СС наполегливо просувалася вперед. Командування Січових стрільців вимагало від штабу 2-го Галицько- го корпусу прискорити наступальну операцію. Нарешті, 13 серпня армійська група полковника А. Вольфа перейшла в наступ. 15 серпня Січові стрільці вийшли на лінію р. Хомора, женучи перед собою частини 1-ї Української російсько-більшовицької дивізії. Чисельність військ на цей час значно зросла внаслідок мобілізації. Так, станом на 16 серпня 1919 року група СС налічувала 2139 багнетів і 507 шабель (старшин у її лавах було 560, а вояків — близько 8 тис.).

Наступ групи постійно ускладнювали непорозуміння з польськими військами, з якими січовикам довелося межувати. 16 серпня, коли з’єднання 2-го корпусу УГА й 11-ї дивізії СС зайняли Шепетівку, частину міста захопили польські підрозділи, які залишили її щойно 18 серпня. Подібний інцидент стався і 20 серпня під час ви- зволення 10-ю дивізією СС Новоград-Волинського від більшовиків. 23 серпня поляки несподівано захопили під Новоград-Волинським січовострілецькі обози; це стало причиною паніки, в результаті якої більшовики повернулися до міста. «Отаман Коновалець і його помічник отаман А. Мельник дуже хвилюються і весь час хапаються за зброю», — згадував М. Капустянський з цього приводу. Та зусиллями Головної команди армії УНР непорозуміння з польськими військами вдалося владнати без пролиття крові. 5 вересня 1919 року. Січові стрільці знову здобули Новоград-Волинський. Проте наступ на Коростень виявився менш успішним. Тривалі бої частин групи полковника А. Вольфа з 44-ю російсько-більшовицькою дивізією не принесли перемоги українським військам. Наступ групи СС також не увінчався успіхом. 18 вересня 2-й корпус УГА відступив до Бердичева, 10-та дивізія СС — до Полонного, а 11-та дивізія СС — до Шепетівки. Після цього бої на українсько- більшовицькому фронті фактично припинилися. Зі сходу насувався новий ворог — російські білогвардійські війська генерала Антона Денікіна, що несли на своїх прапорах гасло відродження «єдиної і неподільної» Росії. У вересні 1919 року уряд УНР та українське командування змушені були визначитися зі ставленням до денікінських військ, які на цей час зайняли Лівобережну та значну частину Південної України. Бойові дії проти більшовиків, під чиїм контролем залишився тільки клаптик північної Волині, тимчасово припинилися. Перебуваючи на Волині, група СС отримала можливість відпочити від безперервних кількамісячних боїв. Частини було поповнено мобілізованими. Станом на 15 вересня 1919 року у військах групи СС налічувалося, за списком, 698 старшин, 589 підстаршин та 10063 вояки.

Звичайно, через людські втрати, дезертирство тощо насправді ці цифри були меншими. Однак упродовж 21 вересня — 17 жовтня група СС одержала мобілізованими 87 підстаршин, 4621 вояка. Тому значну увагу командування групи СС приділяло у цей час організації у Староконстянтинові запасного коша на чолі з полковни- ком І. Чмолою. Тут відбувався вишкіл новобранців, звідси йшло поповнення до січовострілецьких дивізій. 5 жовтня 1919 року огляд коша, в якому на цей час було 248 старшин і 4328 вояків, здійснив Головний отаман військ УНР С. Петлюра. «Ми все стояли при тобі, наш вожде, все були твоїми найвірнішими, такими і залишимось», — так привітав отаман Є. Коновалець Головного отамана. У промові перед особовим складом коша С. Петлюра висловив надію на перемогу над усіма ворогами України. Того ж дня кіш у присутності С. Петлюри склав присягу на вірність УНР. До речі, командування Січових стрільців у цей час опікувалося ще й партизанськими загонами та частинами, що формувались у районі постою групи. Ще в серпні 1919 року командуванню СС було підпорядковано кількатисячні повстанські відділи полковника Висоцького, що діяли на Волині.

21 серпня 1919 року – газета «Трудова громада» зазначала, що загони Дмитра Соколовського “як вихрі, перекидались від м. Бишова на Київщині до Новгорода-Волинського на заході, і з півночі од с. Кухарів до Корніна на південь. Бойовий район отамана розлягався на 150 верст в довжину і на 75 верст щодо ширини. Тут отамана всі знали, надзвичайно шанували, та допомагали – хто чим міг”. 25 серпня 1919 року – загони соколовців разом з війську УНР визволяють Житомир, 27 серпня – Брусилів. Ще перед цим повторно був взятий Радомишль. Під час серпневого наступу Армії УНР на Київ повстанська бригада імені Дмитра Соколовського прилучилася до І-го Українського корпусу. Урочисті заходи з приводу визволення від більшовиків провадилося з великою урочистістю, молебнями, освяченням зброї.

Слава про Соколовських дійшла і до Симона Петлюри. І вже у серпні серпні 1919 року він виявив бажання зустрітися з Василем Соколовським. В час цього тріумфу і найбільших перемог отаман Василь Соколовський гине. Перед цим він був підступно зхоплений агентами ворога.

Коли ж у середині вересня 1919 року  розпочалось формування партизанської Окремої волинської бригади ім. Д. Соколовського, її також було приділено на всі види постачання до групи СС. Лише 4 жовтня забезпечення бригади необхідним військовим майном та коштами перебрало на себе армійське постачання. Командиром бригади була молодша сестра Дмитра Соколовського, який  у цей час теж загинув – Олександра більше відома як Маруся Соколовська.

Картинки по запросу симон петлюра веде переговори з полякам фото

У 1919 році  Маруся Соколовська активно співпрацювала з частинами Української галицької армії, які наступали на Київ. Сотник УГА Василь Бачинський, який зі своєю частиною пробивався туди, зустрівся тоді з Марусею Соколовською у селі Вересах біля Житомира. А перед тим Бачинський зустрівся з Василем Соколовським та командиром Першого повстанського полку імені отамана Петлюри Тимошем Лободою. 

Газета "Український козак" від 31 серпня 1919 року писала, що в повстанських загонах Соколовських воював письменник Клим Поліщук (1891-1937), якого все життя хвилював "граціозний образ гнучкої, золотокосої, синьоокої панни Марійки". Він залишив нам оповідання "Отаманша Соколовська", видане 7 вересня 1920 року.

В оповіданні «Отаманша Соколовська» Клим Поліщук описує події, що відбулися у селі Горбулів на Житомирщині. Він розповідає про жінку – Олександру Соколовську, яка волею долі у 17 років очолила повстанський загін. З 1917 року Україна була окупована військами більшовиків. Проти нашестя окупантів виступала Армія Української Народної Республіки, яка діяла при підтримці повстанських загонів. Особливо активними повстанці були на Волині – саме там діяла отаман Маруся (псевдонім). Тендітна отаманша Маруся Соколовська виявилася достойною військовою керманичкою подібно до легендарної Жанни д’Арк. Клим Поліщук особисто знав дівчину і ось що він пише про неї: «Я мовчки дивився на її стрункий стан, в сірому захисного кольору платті, на коротко підстрижене волосся і сині, з таємними вогниками, очі, і не міг вимовити жодного слова… Вона була у чоботях з острогами, в короткій спідниці, синій чумарці, і сірій шапці з червоним шликом, вздовж якого було написано: «Смерть ворогам України!».

Чітка сюжетність у поєднанні з гіркою іронією й «готичною» романтикою оповідань часів війни, залишається неперевершеною в поліщуковому літературному доробку. Правда, написав він більшість цих творів переважно пізніше, за кілька років, у Галичині.

Оповідання й новели Клима Поліщука несподівано змальовують громадянську війну з УНРівської, «петлюрівської» точки зору – без авангардизму та червоного пропагандистського пафосу. У своїх творах він стриманий, скептичний, спостережливий. Війна в більшості оповідань є цілковитим хаосом, позбавленим сенсу, в якому не спрацьовують навіть елементарні гуманні правила.

План наступу корпусів Галицької армії на Київ у липні-серпні 1919 р.

Фото Юрия Малашевича.

Дослідив та підготував Юрій МАЛАШЕВИЧ

Загибель Юрія Немирича

  • 27.08.17, 20:51

В кінці серпня 1659 року загинув уродженець м. Черняхів, Канцлер Великого Князівства Руського, генерал-полковник, керівник уряду Гетьманщини, права рука гетьмана Виговського Юрій НЕМИРИЧ. Юрія Стефановича по звірячому вбили тоді прихильники Москви і руського міра. 
Загинув під час перевороту в Ніжині, що стався внаслідок змови ніжинських заколотників Васюти Золотаренка з переяславським полковником Тимофієм Цецюрою (у Переяславі промосковський переворот влаштований Цецюрою відбувся 23-24 серпня). Цецюра відправив загін переяславських козаків на допомогу Золотаренкові. Захоплення Ніжина промосковською партією відбулося не пізніше 30 серпня, на цю дату посилається київський воєвода Шереметєв, нагадуючи про чолобитні Цецюри, ніжинського, чернігівського і київського полковників перед царем, які «добили челомъ въ винахъ», після цього воєвода згадує про вбивство Немирича в Ніжині під час перевороту «Немирича убили жъ и казаковъ, единомышленниковъ… Ивашка Выговского побили жъ» та присягу ніжинського полковника (Василя Золотаренка) царю, яку він виконав у Ніжині 1 вересня (АЮЗР. — Т. ХV. — № 11 (ІІІ). — С. 436—437). Козацький літописець Самовидець датував переворот в Ніжині Новим роком за московським календарем (1 вересня), за його повідомленням Немирич встиг під час перевороту покинути Ніжин та рятувався втечею, але повсталі «пана Немірича, за Кобижчою, под селом Свидовцем нагнавши, забыли, и хто при нему был, никого не живячи».

НЕМИРИЧ Юрій (Єжи; 1612–1659) – політ., держ. і військ. діяч України і Речі Посполитої, київ. підкоморій, генерал, полковник Війська Запорозького, канцлер Великого князівства Руського. Н. в м. Черняхів (нині с-ще міськ. типу Житомир. обл.). Походив зі старовинної панської родини Київщини і належав до найбагатших аристократів Речі Посполитої. Охрещений при народженні в протестантському віросповіданні, до якого перейшов його батько – київ. підкоморій Степан Немирич. Освіту здобував спочатку в социніанській (аріанській) академії в Ракові (Польща), а потім упродовж 1630–34 навч. в ун-тах Лейдена, Амстердама, Оксфорда і Кембриджа. Завершивши навчання в Сорбонні, Н. видав у Парижі лат. мовою власний твір "Розвідка про Московську війну", присвячений порівняльному аналізові політ. ладу Речі Посполитої і Рос. д-ви. Перу Н. належить також низка праць теологічно-протестантського спрямування, у т. ч. видрукуваний у Парижі латиномовний трактат "Опис і виклад духовного арсеналу християн". Вернувшись на Батьківщину, Н. на чолі своїх надвірних військ брав участь у польсько-московській війні 1632–1634 та війні зі Швецією. Володів значними маєтностями в Київському воєводстві. Як сеймовий посол Н. представляв інтереси київ. шляхти на вальних сеймах Речі Посполитої, де здобув авторитет красномовного лідера протестантів. Відстоював інтереси аріанської громади на Люблінському трибуналі 1636. Як аріанин 1646 зазнав переслідувань з боку королів. влади, був позбавлений значної кількості маєтків і засуджений до вигнання з Речі Посполитої. Національно-визвол. війну укр. народу серед. 17 ст. сприйняв вороже. У чині генерал-полковника королів. армії воював проти повсталих. Починаючи від 1650, Н. не раз призначався королем і сеймом Речі Посполитої комісаром на мирні переговори з Б.Хмельницьким і Військом Запорозьким. 1655 перейшов на службу до швед. короля Карла Х Густава, сподіваючись у такий спосіб досягти толерантного ставлення влади до протестантів Речі Посполитої. У чині генерал-майора воював з Яном II Казимиром Ваза на боці швед. короля, командував кавалерією. Виступав посередником у дипломатичних зносинах Швеції, згодом і Трансильванії з гетьман. урядом Б.Хмельницького. Брав активну участь у спільному шведсько-трансильвано-укр. поході 1657 на землі Корони Польської. Після капітуляції Бреста наприкінці травня 1657 призначений швед. королем комендантом цього міста. Виступав посередником у взаєминах Д'єрдя II Ракоці з наказним гетьманом А.Ждановичем і козац. старшиною. При відході корпусу А.Ждановича в Україну Н. висловив побажання їхати до Б.Хмельницького, прагнучи повернути свої маєтності на Лівобережжі ( за деякими відомостями – мав намір одружитися на вдові Т.Хмельницького Розанді Хмельницькій). Прибувши до Чигирина, Н. прийняв православ'я, вдався під протекцію Війська Запороз. та отримав від гетьмана звання козац. полковника. Брав участь у переговорах зі шведами і трансильванцями в середині – 2-й пол. 1657. Після сходження на гетьманство І.Виговського ввійшов до його оточення, відновив свої права на лівобережні маєтності. У жовтні 1657 Н. разом з І.Ковалевським та І.Богуном брав участь у розробці положень українсько-шведського договору 1657. На поч. 1658 мав істотний вплив на перебіг українсько-польс. переговорів. Вірогідно, саме він був автором концепції Великого князівства Руського як складової частини Речі Посполитої. На вальному сеймі 1659 Н. як канцлер Великого князівства Руського був одним із керівників укр. делегації, активно агітував за ратифікацію Гадяцького договору 1658. Під час засідань сейму вів таємні переговори з австрійс. послом Ф.Лізолею з приводу прийняття цісарем Леопольдом I Габсбургом Війська Запороз. під свою протекцію. Виношував плани відвідати Рим, аби залагодити з рим. папою справу реліг. толеранції в оновленій Речі Посполитій. Наприкінці червня 1659 Н. брав участь у Конотопській битві. Під час антигетьман. повстання на Лівобережжі наприкінці літа 1659 очолював польс. корогви, розташов. в Чернігівському полку і Ніжинському полку. Загинув неподалік Ніжина в серпні 1659 під час сутички з козаками полковника Т.Цицюри.
Юрій Немирич належить до визначних українських державотворців. Автор суспільно-політичних праць, зокрема «Роздуми про війну з Московією» (1634), та з теології, написав поему «Паноплія» (1653), польською мовою аріанські молитви. Ця людина по праву може бути названа першим українським гуманістом, попередником великого Сковороди.

Фото Yuriy Malashevich.