«Формування громадсько-державного управління освітою в районі"

2.3 Перспективи формування й розвитку громадсько-державного управління освітою в районі в умовах чинного законодавства

Окреслення перспектив формування громадсько-державного управління освітою має ґрунтуватися на врахуванні,
як розглядалося вище, соціально-економічних і правових умов розвитку ГДУ освітою в районі, до яких ми віднесли здійснення адміністративно-територіальної реформи як впорядкування територіального поділу на базовому та середньому рівнях з наділенням громад реальними ресурсами і повноваженнями та проведення на основі принципу субсидіарності модернізації законодавства (Конституції України, законів «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про освіту», «Про загальну середню освіту» тощо). Це, безперечно, вимагає значних зусиль, ресурсів і часу. Проте послуговуємося обґрунтованою нами думкою, що навіть в умовах чинного законодавства України є значні потенційні можливості для розвитку громадської складової в управлінні ЗСО.

Розвиток громадської складової в управлінні ЗСО пов’язаний з певними небезпеками, мінімізувати які можна лише на основі розроблення і впровадження науково обґрунтованої системи організаційно-методичних рекомендацій щодо формування громадсько-державного управління загальною середньою освітою в регіоні. Управління ризиками (загрозами) і невизначеностями в науковій літературі пропонується здійснювати таким чином: виявляти, ідентифікувати, аналізувати та оцінювати передбачувані ризики; здійснювати вибір методів управління ними; застосовувати обрані методи і приймати адекватні рішення в умовах наявності загрози; реагувати на настання ризикової події, розробляти і реалізовувати заходи щодо їхнього зниження. Водночас, на нашу думку, такі пропозиції висловлені з позицій «жорсткого» системного підходу. Маємо розуміти, що перспективи розвитку освіти, виходячи зі своїх корпоративних інтересів, дещо по-різному уявляють державні, самоврядні, освітянські й громадські управлінські структури. Для узгодження та інтегрування їхніх позицій необхідно застосувати методологію «м’якого» системного підходу, що розробляється як системно-орієнтоване керівництво, яке виконує фасилітативну функцію щодо розв’язання складних проблем у соціальних системах на основі виявлення різних точок зору індивідів і груп і поступового досягнення взаєморозуміння між ними. Вважаємо, що лише інтеграція зусиль згаданих управлінських структур може призвести до реального зміцнення громадської складової в управлінні ЗСО.

Ураховуючи результати проведеного в поточному розділі роботи дослідження, виокремимо такі пріоритетні шляхи розвитку громадської складової в управлінні освітою в умовах району на сучасному етапі, які мають комплексно реалізовуватися державними, самоврядними, професійними освітянськими і громадськими управлінськими структурами.

Звернемося в контексті визначеного аспекту досліджуваної проблеми до державних управлінських структур (Міністерство освіти і науки України, регіональні департаменти (управління), районні відділи освіти).

Одним з основних напрямів тут, на нашу думку, є делегування в межах чинного законодавства управлінських повноважень у сфері освіти від державних до громадських структур шляхом створення та підтримки діяльності таких інституцій, як освітні округи. Досвід діяльності освітніх округів напрацьовано в Україні, однак державним управлінським структурам варто значно активізувати роботу в цьому напрямі, ширше делегувати цим інституціям владні повноваження, сприяючи організації громадського контролю за їхньою діяльністю.

Ще одним необхідним кроком у діяльності державних управлінських структур є активізація роботи колегії районного відділу освіти, інших дорадчих органів, широке залучення до складу колегій представників громадськості, а також розширення комунікацій з освітніх питань з громадськими структурами. Всі ці заходи дозволять делегувати частину управлінських повноважень від державних управлінських структур до громадських.

Щодо місцевого самоврядування (місцеві ради, постійні комісії, виконкоми, депутати), то зауважимо, що навіть в умовах чинного законодавства воно має певні повноваження в управлінні ЗСО, які часто не повною мірою використовуються. Тому основним напрямом тут, як зазначалося вище, є активізація діяльності місцевого самоврядування у вирішенні освітніх проблем: розгляд на сесіях і засіданнях депутатських комісій проблем розвитку освіти, зокрема розроблення та прийняття науково обґрунтованих галузевих програм; ініціювання місцевим самоврядуванням участі територій і громад у міжнародних і державних та місцевих програмах розвитку ЗСО; супровід і контроль місцевого самоврядування і громадськості за здійсненням науково обґрунтованої оптимізації мережі ЗНЗ в інтересах дітей, батьків, педагогів, громади; участь депутатів місцевих рад у навчально-виховній діяльності ЗНЗ, проектах і програмах, профорієнтаційній роботі, працевлаштуванні випускників; залучення додаткового фінансування на ЗСО, зокрема на розвиток матеріальної бази, стимулювання педагогів та учнів; погодження на сесіях і комісіях рад призначення керівників ЗНЗ; активізація депутатського та громадського контролю за станом функціонування та розвитку ЗСО; розширення комунікацій самоврядування з освітянами й громадськістю (за допомогою ЗМІ, зокрема власних електронних).

Визначаючи завдання професійних освітянських управлінських структур (дирекції навчальних закладів),вважаємо за необхідне визначити основним напрямом розвитку громадської складової в управлінні освітою вдосконалення моделей співпраці освітянських управлінських структур з громадськими організаціями. Це передбачає активізацію співпраці дирекцій з радами навчальних закладів, педагогічними радами, методичними та інших професійними об’єднаннями освітян (зокрема щодо розроблення оригінальних освітніх програм і курсів, методик навчання тощо); сприяння діяльності учнівських об’єднань, їхній співпраці з громадою (у тому числі в організації суспільно корисної праці, волонтерського руху, шефства тощо); розвиток громадсько активних шкіл (ГАШ); активізацію співпраці органів управління освітою з піклувальними радами, батьківськими комітетами і радами, батьківською громадою, громадськими організаціями, розширення комунікацій освітянських управлінських структур з громадськістю через ЗМІ.

Громадські структури (ради закладів, ради освітніх округів, піклувальні, батьківські, учнівські ради, громадські ради при місцевих державних адміністраціях, громадські організації) мають спрямувати діяльність на розширення свого впливу на управління освітою шляхом активізації діяльності громадських управлінських структур ЗСО, зокрема рад навчальних закладів, рад освітніх округів, піклувальних рад, батьківських і учнівських організацій у вирішенні освітніх проблем; забезпечення систематичного розгляду питань розвитку освіти на засіданнях громадських рад при державних адміністраціях; безпосередньої участі громадських організацій, зокрема громадсько-патріотичних об’єднань, благодійних фондів, рад ветеранів, жіночих рад, об’єднань роботодавців, творчих спілок тощо у здійсненні навчально-виховного процесу в ЗНЗ (участь у розробленні програм розвитку освіти, експертизі управлінських рішень, проведенні навчально-виховних заходів тощо); розширення громадського контролю за станом функціонування й розвитку освіти (за дотриманням санітарно-гігієнічних норм у навчальних закладах; організацією харчування, перевезення, оздоровлення, медичного обслуговування школярів; охопленням учнів гуртковою роботою; забезпеченням підготовки закладів освіти до нового навчального року та опалювального сезону тощо);розширення комунікацій з освітніх питань через ЗМІ.

Для ефективного розвитку громадської складової в управлінні освітою необхідно на основі врахування всіх факторів, що впливають на функціонування ЗСО, системно реалізовувати заходи, координуючи при цьому діяльність причетних структур.