Один мудрий старий пан вийшов на пенсію і купив собі скромний будиночок поряд зі школою. Вперше за кілька тижнів свого заслуженого він жив у тиші й привіллі, поки не почався навчальний рік. Уже наступного дня троє хлопчаків, повні сили й енергії, почали ходити вулицею і калатати по всіх сміттєвих контейнерах, що там стояли. Ця металева музика тривала день у день, поки мудрий старий не вирішив, що пора діяти.
Якось він перестрів юних музикантів і, спинивши їх, сказав:
-Діти, ви такі милі. Мені подобається, що ви виказуєте свою радість до життя. У вашому віці я сам так робив. Чи не зробите мені послугу? Я дам кожному з вас по долярові, якщо пообіцяєте приходити сюди щодня і калатати далі.
Діти нестямилися від радості і далі стукали по контейнерах. За декілька днів старий знову прийшов до дітей, але вже з сумною посмішкою.
-Економічний занепад витрусив мого гаманця. Тепер я зможу платити вам лише п'ятдесят центів.
Юним бешкетникам це не припало до вподоби, але вони пристали на пропозицію і продовжували свою музику.
Ще за кілька днів винахідливий чоловік знов прийшов до хлопчаків, що барабанили у сміттєві баки.
-Слухайте, мені затримують пенсійні виплати, а тому я зможу давати лише по двадцять п'ять центів. Ну як?
-Жалюгідний четвертак?-вигукнув головний заводіяка.-Якщо ви думаєте, що ми згодимося марнувати час, гупаючи тут за четвертак, то ви зійшли з розуму! Не буде цього, пане! Ми йдемо!
І старий до остатку днів своїх тішився миром і спокоєм.

"Будьте, отже, мудрі, як змії" (Мт. 10, 16)
(с)

Один священник прочитав монахам прекрасний текст, що зворушив усіх.
Монахи відразу спитали:
-Хто його написав?
Якщо я скажу, що Ісус, то ви будете умлівати над текстом, щоранку класти на нього квіти і бити поклони. Якщо я скажу, що написав його патріарх, то ви відчуєте велику шанобу, але не будете поклонятися над ним так, як перед словами Ісуса. Якщо я скажу, що автором був простий монах, то ви, мабуть, здивуєтеся. А якщо дізнаєтеся, що текст написав ваш кухар, то тільки посмієтеся,-відповів священник.
(с)

У животі вагітної жінки розмовляють двоє малюків.
Один каже:
-Ти віриш у життя після пологів?
-Певна річ. Усім очевидно, що життя після пологів існує. Ми тут, щоб стати досить сильними і готовими до того, що нас чекає згодом.
-Це дурість! Жодного життя після пологів бути не може! Ти хіба можеш уявити таке життя?
-Я не знаю подробиць, але вірю, що там буде більше світла, і що ми, можливо, ходитимемо самі і їсти ротом.
-Яка дурниця! Ніхто не може ходити і їсти ротом! Це геть смішно! Ми ж маємо пуповину, що нас годує.
-Я певен, що так і буде. Все просто виглядатиме трішки інакше.
-Але ж звідти ще ніхто й ніколи не повертався! Життя просто закінчується пологами. І взагалі, життя-це одне суцільне страждання в темряві.
-Ні! Ні! Я добре не знаю, як буде виглядати наше життя після пологів, але у всякому разі ми побачимо маму і вона піклуватиметься про нас.
-Маму? Ти віриш у маму? І де ж вона?
- Ми-це вона! Вона повсюди навколо нас, ми перебуваємо в ній і завдяки їй рухаємося та живемо, без неї ми просто не можемо існувати.
-Нісенітниця! Не бачив я ніякої мами, а тому її просто немає.
-Тоді скажи, завдяки чому ми існуємо?
-Цього я ще не можу вичерпно пояснити. От підростемо ще трохи, і я знайду пояснення для всього! І якщо вона так піклується про нас, то чому не допомогла нам? Чому ми мали стільки клопотів?
-Не згоден я з тобою. Бо часом, коли навколо все стихає, можна почути, як вона співає, і гладить наш світ. Я твердо вірю, що наше справжнє життя почнеться тільки після пологів.
(с)

Четветий мудрець також бачив зорю, що сяяла над Вифлеємом. Але він завжди спізнювався прийти туди, де мав бути Ісус, тому що на дорозі його повсякчас спиняли бідні й убогі, що просили допомоги.
Тридцять років, ходячи дорогами Ісуса Христа, мудрець нарешті дійшов до Єрусалиму, але знову спізнився. Ісус став уже чоловіком, і мудрець прийшов в місто в день розп'яття. Мудрець ніс перли, щоб подарувати Христові, але вже встиг продати усі, роздаючи милостиню. Залишилася тільки одна перлина, але Спаситель був уже мертвий.
-Я провалив справу свого життя,-подумав він.
А потім почув голос:
-Насправді ти був зі мною повсякчас. Я був нагий, а ти мене одягнув. Я був голодний, а ти мене нагодував. Я був у в'язниці, а ти відвідав мене. Я був у кожній убогій душі на твоєму шляху. Дякую тобі за те, що ти так часто виявляв любов.
(с)

Якось уранці учитель і його учні ішли полями. Учень запитав, яка їжа наблизить його до Бога. Хоча учитель завжди говорив, що всяка страва, благословенна молитвою, корисна для людини, учень йому не вірив.
-Мусить бути якась особлива їжа, що приведе до Бога,-сказав учень.
-Наприклад, гриби, що ростуть отам,-промовив учитель.
Учень захвилювався, вважаючи, що гриби мають сповнити його особливою благодаттю. Але, нахилившись, щоб зірвати один, він закричав:
-Вони отруйні! Якщо я з'їм хоча один, то обов'язково помру!
-У такому разі, я не знаю жодної іншої страви, що приведе тебе так швидко до Бога,-сказав учитель.

"Страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого" (1 Кор.8,8)
(с)

Жінка переходить річку по тоненькому мосту і труситься від страху.
-Боже!-думає вона.-Якщо перейду, то віддам тисячу гривень першому жебракові.
Міст перестав хитатися.
-Та чи не забагато я обіцяю? Десятки, гадаю, вистачить!
-Міст знову захитався.
-Боже, хіба ти жартів не розумієш?-злякано викрикнула вона.

Чи не нагадує це наші взаємини з Богом?
(с)

Якось чоловік вирушив у місто до великого мудреця. Виявилося, що живе мудрець у старезній халупі на околиці. В оселі не було нічого, крім прогнутого ліжка і заваленого книгами стола, за яким сидів старий дід, заглибившись у читання. Гість запитав його:
-Де живе мудрець?
-Ви мене шукаєте,-поснив йому старий.-Що вас так здивувало?
-Не розумію. Ви-великий мудрець, маєте багато учнів. Ваше ім'я відоме всій країні. Ви маєте жити в палаці.
-А де живете ви?-запитав старий.
-Я живу в своїй садибі-великому, багатому домі.
-А як ви заробляєте на життя?
Гість розповів господарю халупи, що він купець і два рази на місяць їде у велике місто за товаром, який потім перепродує місцевим крамарям. Старий слухав його уважно, а потім поцікавився, де він зупиняється у чужому місті.
-У маленькій кімнаті невеличкого готелю,-повідомив той.
-Якщо б хтось відвідав вас у цій маленькій кімнатці, то міг би спитати: "Чому ви, заможна людина, живете у такій бідній кімнаті?" А ви могли б відповісти: "Я тут проїздом і ненадовго. Тут є все, що мені треба. Приїжджайте у мій справжній дім і побачите, що він зовсім інший" Те саме стосується і мого пристановища. Я тут лише проїздом. Цей матеріальний світ-тільки дорога. У моєму справжньому домі все виглядає інакше. Приходьте у мою духовну оселю, і ви переконаєтеся, що я живу у палаці.
(с)

Чоловік сидів у чайній крамничці, коли до нього підійшов сусід.
-Я одружуюся,-сказав він другові,-і тому дуже схвильований. А ти ніколи не думав одружитися?
Чоловік відповів:
-Авжеж, думав. Коли був молодий, то дуже хотів одружитися. І я вирушив у подорож, щоб знайти її. В одному місті зустрів вродливу жінку, зграбну, ввічливу і духовну, та вона не знала життя. І тоді я вирушив далі, у інше місто. Там я зустрів жінку, що була і глибоко духовна, і компанійська, і прекрасна з усякого погляду, але спілкуватися нам було важко. Врешті-решт пішов я далі, і після довгих поневірянь знайшов ту, про яку мріяв. Вона була глибоко духовна, сповнена грації, прекрасна з будь-якого погляду і променилася спокоєм. Я вирішив, що знайшов ідеальну жінку.
Тоді приятель спитав його:
-То чому ж ти з нею не одружився?
-Гай-гай,-відказав чоловік, похитуючи головою.-Вона також шукала ідеального чоловіка.

Любити-це значить приймати "іншого" з його способом життя, багатогранністю особистости, негативними рисами, а не шукати втілення нерозумної мрії. Досконалий чоловік той, що не шукає ідеальної жінки.
(с)

Якось в аптеці у черзі стояв молодий чоловік. Перед ним було двоє покупців: не до сезону одягнута бабуся і молода матір, що зігнулася під вагою дитини на руках. Бабуся підійшла до віконечка, простягнула рецепт і промовила:
-Доню, мені тільки ті перші ліки, бо грошей не вистачить.
Аптекарка знайшла ліки і оголосила ціну. Старенька жінка попорпавшись неслухняними пальцями в обшарпаному гаманці, дістала останні копійки, але й тих не вистачило. Аптекарка звела плечима, забрала ліки й почала обслуговувати молоду маму. Бідна жінка відійшла на бік, щоб покласти свої монетки назад у гаманець.
У ту мить чоловік, що спостерігав за всім цим, запропонував свою допомогу. Бабуся спершу не повірила: дивилася на нього, як на якесь диво. Але згодом зрозумівши щирі наміри добродія, вхопилась за його руку, наче боячись, що він утече.
Так, мабуть хапаються за останню надію.
Чоловік і бабуся підійшли до віконечка, бабуся простягнула рецепт, а чоловік звелів:
-Все за списком, будь ласка.
Коли вони виходили з аптеки, бабуся не вмовкала, повторюючи:
-Бережи тебе, Боже, сину... Бережи тебе, Боже, сину...
Незнайомець вклав у долоню старенької значну купюру, і поки жінка оговтувалася, зник. Щире серце і зболіла душа на мить пересіклись у цьому збіднілому житті...

Багато мають засоромитися, що наші старенькі не можуть придбати найдешевших ліків. Багато мають засоромитися, що наші старенькі не мають гідної старости.
Той чоловік, також засоромлений, наче особисто був винен перед бабусею за її злидні, відтоді з особливим трепетом ставився до старих людей у крамницях, аптеках і до тих, що просять милостиню...
(с)

На узбіччі дороги, що вела до міста, сиділа стара жінка. До неї підійшов мандрівник і спитав:
-Що за люди живуть у цьому місті?
-А які люди у твоєму місті?-і собі зацікавилася жінка.
-О, жахливі! -обурено відповів мандрівник.-Брехуни, шахраї, нездари-нікому не можна довіряти. Радий, що пішов звідти.
-Ти побачиш, що в цьому місті люди точнісінько такі самі,-відповіла стара жінка.
Невдовзі до неї прийшов інший мандрівник, який також спитав її про людей, що живуть у цьому місті.
-А які люди у твоєму рідному місті?-спитала вона.
-О, чудові! -вигукнув мандрівник.-Милі, чесні, добрі, працьовиті. Я мав велику честь жити з ними. Я так шкодував, коли покидав їх!
-Ласкаво просимо! Ти побачиш, що в цьому місті люди точнісінько такі самі,-відповіла стара жінка.

А які люди живуть у вашому місті?
(с)