Сталося це в середньовіччі. Чернець, що керував будівництвом собору, вирішив подивитися, як працюють каменярі. Він підійшов до першого і попросив його розповісти про свою роботу.
-Я сиджу над кам'яною брилою і працюю різцем. Марудна і нудна робота, що виснажує мене,-сказав він озлоблено.
Чернець підійшов до другого каменяра і спитав те саме.
-Я працюю різцем над каменем і заробляю гроші. Тепер моя сім'я не голодуватиме,-стриманно відповів майстер.
Чернець бачив третього каменяра і спитав про його працю.
-Збоку видається, що я ріжу камінь. Та насправді я будую Храм, що стоятиме тисячу літ. Я будую майбутнє,-усміхнувшись, відповів третій каменяр.
Наступного дня чернець запропонував йому очолити будівництво.
(с)

Маленький хлопчик спитав у мами:
-Чому ти плачеш?
-Тому, що я-жінка.
-Не розумію!
Мама обійняла його і сказала:
-Ти цього ніколи не зрозумієш, ніколи.
Тоді хлопчик спитав у батька:
-Чому мама інколи плаче без причини?
-Всі жінки інколи плачуть без причини,-тільки й зміг відповісти батько.
Згодом хлопчик виріс,став чоловіком, але не переставав дивуватися: "Чому ж жінки плачуть?"
Врешті-решт спитав він у Бога. І Бог відповів:
-Замисливши жінку, я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі такі сильні, щоб вдержати цілий світ, і такі ніжні, щоб тримати дитячу голівку. Дав їй дух такий сильний, щоб терпіти пологи та інший біль. Я дав їй волю таку сильну, що вона йде вперед, коли падають інші, і піклується про недужих та втомлених, не скаржачись. Я дав їй доброту любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я дав їй силу підтримувати чоловіка, попри всі його вади.
Я створив її з його ребра, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що добрий чоловік ніколи не завдає жінці болю навмисне, але подеколи випробовує її силу та рішучість стати пліч-о-пліч з ним без вагань.
І врешті я дав їй сльози. І право проливати їх де і коли потрібно. І тобі, сину мій, треба зрозуміти, що краса жінки в очах, які відчиняють двері до серця. Туди, де перебуває любов.
(с)

Новий учитель, прийшовши до класу, помітив, що одного хлопця беруть на глузи і називають дурником. У перерві він спитав хлопців, чому вони так прозивають його.
-Та він і справді дурний, пане вчителю. Якщо дати йому великі п'ять копійок і малі десять, то він вибере монету в п'ять копійок, бо думає, що вона більша. Он гляньте. Хлопець дістав дві монети і запропонував однокласникові вибрати.
Той, як завжди, вибрав п'ять.
Учитель здивовано запитав:
-Чому ж ти вибрав монету в п'ять копійок, а не десять?
-Та вона ж більша, пане вчителю!
Після уроків учитель підійшов до хлопчика:
-Невже ти не розумієш, що п'ять копійок більші тільки розміром, а на десять купити зможеш більше?
-Авжеж, розумію, пане вчителю.
-То чому вибираєш п'ять?
-Якщо я виберу десять, то вони перестануть давати мені гроші!

Не все виявляється таким, як видається. Якщо ви гадаєте, що маніпулюєте кимось, то подивіться на це збоку. Можливо, усе навпаки?
(с)

Закінчивши проповідь, священник помітив хлопця, який вже не вперше затримувався в церкві довше від усіх парафіян. Було видно, що його непокоїть якась річ. Підійшовши до хлопця, він запитав, чи може чимось допомогти йому.
-Скажіть, а пекло справді існує?-хлопець підвів очі, сповнені страху.
-З тобою щось сталося? Покайся, розкажи мені,-запропонував священник.
-Кілька днів тому собака вкусив мого молодшого брата. І я зі злости забив її палицею до смерти.
-Не журися,-спробував заспокоїти його священник.-Ти вже покаявся і Бог пробачить тобі.
-Та мені й не потрібне прощення Бога! Я боюся, що коли помру і потраплю до пекла, то зустрінуся з тією собакою.

Подеколи наші страхи бувають такими надуманими, а того, що насправді слід боятися, ми не боїмося. І те, що лежить на поверхні, часто виявляється лише верхівкою айсберга.
(с)

Надумав молодий хлібороб женитися і вирушив з приятелями на свято, щоб вибрати собі наречену.
Такі красуні пішли в танок, що у парубків очі забігали-одна ліпша за іншу!
Ступають, наче пави, плечима поводжують, красуються і тільки одна сидить скромно збоку, схиливши голову і опустивши очі.
-Он моя суджена,-показав на неї хлібороб.
Здивувалися його приятелі з такого дивного вибору, а парубок пояснив:
-Я ж хлібороб і звик судити з пшеничних колосків. Коли вони стоять, гордо випростувавшись, то переважно майже не мають зерна. А колос, повний хліба, завжди схиляється донизу так, що подеколи його відразу й не помітиш. Так само й наречена.
(с)

Продавець невеличкої крамнички повісив біля входу оголошення: "Продаються кошенята"
Цей напис, природно, привернув увагу місцевих дітлахів, і за лічені хвилини до крамниці зайшов хлопчик. Привітавшись із продавцем, він несміливо запитав про ціну кошенят.
-Від тридцяти до п'ятдесяти гривень,-відповів продавець.
Зітхнувши, хлопчик поліз у кишеню, дістав гаманця і почав перераховувати дрібні.
-Я маю зараз тільки дві гривні,-сумно зітхнув він.-Будь ласка, чи міг би я хоча б поглянути на них?-з надією попросив він продавця.
Продавець усміхнувся і витягнув кошенят з великого козуба. Опинившись на волі, кошенята задоволено занявчали і кинулися навтьоки. Тільки одне чомусь відставало від усіх. І якось дивно волокло задню лапку.
-Скажіть, а що з цим кошеням?-запитав хлопчик.
Продавець відповів, що в котика вроджена вада на все життя,-так сказав ветеринар,-і тому кошеня кульгає.
Хлопчик чомусь дуже розхвилювався:
-От саме його я хотів би купити.
-Ти що, хлопчику, жартуєш? Це ж неповноцінна тварина. Навіщо вона тобі? Однак якщо ти такий милосердний, то я тобі віддам його задарма. Забирай,-сказав продавець.
Але тут, на превеликий подив продавця, лице дитини видовжилося.
-Ні, я не хочу брати його задарма,-напруженим голосом сказав хлопець.-Це кошеня коштує стільки ж, як і решта. І я готовий заплатити повну ціну. Я принесу вам гроші,-твердо сказав він.
Зачудовано дивлячись на дитину, продавець відчув, як здригнулося його серце.
-Синку, ти всього не розумієш. Цей бідолаха ніколи не зможе бігати, бавитися і стрибати, як інші кошенята.
Почувши ці слова, хлопчик закотив штанину лівої ноги. І тут вражений продавець побачив, що нога хлопчика жахливо викривлена, і її тримають металеві обручі.
Хлопчик поглянув на продавця.
-Я також не можу бігати і стрибати, і цьому котику потрібен той, хто розумів би його і підтримав.
Чоловік за прилавком почав кусати губи. Сльози наринули йому на очі.
-Синку, я буду молитися, щоб в усіх кошенят були такі чудові щиросердні господарі, як ти,-сказав продавець.
(с)

Якось учитель з учнем ішли путівцем. Бачать-назустріч їм прямує, буркочучи, чоловік, увесь розбурханий, мало не плаче.
-Що сталося, друже мій?-запитує учитель.
-Та мене щойно якийсь негідник образив останніми словами, і до того ж пусто-дурно! Що я зробив йому?
-Він не міг тебе образити,-відповів Учитель.
-Як же не міг, якщо образив!-здивувався перехожий.-Ти ж його навіть не знаєш, а мене бачиш уперше. Як ти можеш таке казати?
Учитель відійшов на кілька кроків, приглядаючись до землі, а потім нагнувся, підніс щось, підійшов до чоловіка і простягнув знайдене у кулаку.
-Візьми, це тобі, напевне, допоможе.
Той механічно взяв запропоноване, але, побачивши, що це жук, злякався і викинув комаху.
-Що це означає?-обурився перехожий.
-Вибач, друже, я не хотів тебе злякати. А от мій учень справді має те, що тобі потрібно.
І, звернувшись до учня, сказав:
-Дай цьому вельмишановному панові те, що ми знайшли, відпочиваючи в саду.
-Що саме?-насторожився перехожий.-Якщо це також якась гидота, то я не візьму!
Учень розв'язав клунок і дістав яблуко. Перехожий глянув спантеличено на гарний соковитий плід, і, переконавшись, що каверзи жодної немає, подякував, але брати не став.
-Чому ти не береш?-поцікавився Учитель.-А жука взяв!
-Жука я взяв ненавмисне. Я ж не знав, що ти мені даси! А яблуко мені просто непотрібне.

Отак і в житті ми часто беремо непотрібне і навіть огидне просто так, не замислюючись. Нам дають, а ми беремо. Якщо хтось ображає тебе, ти маєш вибір: прийняти ці образи і відчути кривду, або просто відкинути їх, усвідомлюючи, що вони зовсім нам непотрібні. Ось тому я і сказав, що той чоловік не міг тебе образити-ти сам допоміг йому, прийнявши образливі слова!
(с)

Кілька хлопціі ображали християнина, який ішов через їхній квартал. А той відповідав, підносячи за них молитви.
Хтось запитав його:
-Чому ти відповідаєш на образи молитвою?
Християнин відказав:
-Я можу витрачати тільки те, що маю в гаманці.

Істинний християнин багатіє у Бога.
(с)

Прийшов до царя якось чоловік і запитав, чи той не знає, як спасти себе від прогрішення? Цар повелів йому наповнити посудину оливою по самі вінця і пронести через місто, не розливши жодної краплини.
-Якщо проллєш хоч краплину,-мовив цар,-то будеш без голови.
Він дав наказ двом зброєносцям з оголеними мечами іти за ним назирці і негайно виконати присуд, щойно виллється крапля.
Сталося так, що саме в той час в місті був ярмарок, і вулиці були загачені людом. Але наш чоловік був настільки пильним і обережним, що не розлив ні краплини.
Зраділий, він повернувся до царя.
-Що ти бачив навколо себе, коли йшов містом?-запитав той.
-Нічого,-відповів він,-я не роздивлявся, тому що пильнував оливу.
-Добре,-сказав цар,-так і чини. Припади усією своєю увагою, почуттями і серцем до Бога та до Його волі-як до тієї посудини, наповненої оливою. Так ти спасеш себе від гріха.
(с)

Одного разу професор відомого університету поставив своїм студентам запитання:
-Чи є Бог сотворителем усього сущого?
Один із студентів хоробро відповів:
-Так!
-Тобто ви вважаєте, що Бог сотворив усе?-запитав професор.
-Так,-повторив студент.
-Якщо Бог сотворив все, то Він сотворив і зло. А відповідно до відомого принцпу, який стверджує, що з нашої поведінки і наших справ випливає, хто ми такі, ми доходимо висновку, що Бог є зло,-сказав на це професор.
Студент замовк, тому що не зміг знайти аргументів проти залізної логіки викладача. Професор, задоволений собою, похвалився перед студентами ще одним доказом того, що релігія-це міф, який вигадали люди.
Але тут інший студент підніс руку і запитав:
-Можна з цього приводу поставити вам питання, професоре?
-Безумовно.
-Професоре, чи існує холод?
-Що за питання? Звісно, існує. Вам же коли-небудь буває холодно?
Деякі студенти захихотіли на просте питання товариша.
Але той говорив далі:
-Насправді холоду немає. Згідно із законами фізики, те, що ми вважаємо холодом, є відсутністю тепла. У природі холоду немає. Люди вигадали це слово, щоб описати свої відчуття, коли їм бракує тепла.
Студент говорив далі:
-Професоре, а чи існує темрява?
-Звісно, існує, і це ви самі знаєте...-відповів професор.
Студент заперечив:
-І тут ви не маєте рації, темряви також немає в природі. Темрява, насправді-це повна відсутність світла. Ми можемо вивчати світло, але не темряву. Темрява-це слово, яке описує стан, коли нема світла.
Студент не вгавав:
-Скажіть, будь ласка, то чи існує зло, про яке ви говорили?
Професор невпевнено відповів:
-Звісно, я ж усе пояснив. Воно виявляється в жорстокості людини до людини, у безлічі злочинів, які вчиняють усюди. Тож зло все-таки існує.
На це студент знову заперечив:
-І зла також немає, точніше, воно не існує саме собою. Зло є лише відсутністю Бога, достоту як темрява і холод-відсутність світла і тепла. Це лиш слово, яке використовує людина, щоб описати відсутність Бога. Не Бог створив зло. Зло-це результат того, що відбувається з людиною, у серці якого немає Бога.
Професор мовчав. Студента звали Альберт Ейнштейн.
(с)