Жив собі брат при церкві і мав він недугу на ім'я "найкраще від усіх" Хай про що тільки мова не зайде, він повсюди старався бути найкращим від усіх. Прибрати в церкві-він вже мітлою мете,всеношна молитва-він серед перших запопадливо молиться, рулади словесні виписує.
І от в ніч на П'ятдесятницю приснився йому сон. Потрапляє цей брат на небо, стоїть у черзі праведників, чекає і думає, як Ісус його серед усіх виокремить, під білі ручки візьме, похвалою засипле. Годину жде, другу, а Ісус все не підходить.
Захвилювався брат, озиратися став. Помітив врешті-решт, що Ісус, недалеко від нього ідучи, похвалив когось. Тоді виступив брат назустріч і питає:
-А як же я? Невже ж про мене забули?
Ісус глянув на нього і сказав:
-Не знаю, хто ти.
-Та ж як? Я у церкві служив, у хорі співав, Біблію читав, нічні молитви вистоював.
-Не пам'ятаю я тебе,-відказує йому Ісус.
Тут брат помічає диякона з церкви, що тиждень тому як помер, а доти молився за всю громаду. І просить брат його допомогти, заступитися, потвердити, що він справді служив у їхній громаді і таке інше. Заступився за нього диякон словом, вислухав його Ісус і каже:
-Може ти і правду мовиш, але я особисто його не знаю, і тут йому не місце.
Підхопили брата ангели і віднесли, куди належить.
І от прокинувся брат серед ночі, облитий потом і з сильним криком, і замислився добре-яка ж несправедливість! До ранку міркував і згадав, що диякон перед смертю таку науку давав: "Не той у царстві Бога великий, хто зробив багато, а той великий, хто пізнав Христа!"
І після цього сну брат позбувся своєї духовної недуги. Він зрозумів, що Ісус цінує в людях.

(с)

Один цар уславився своєю мудрістю. Але, попри цю мудрість, у житті не мав він спокою. І одного разу звернувся цар до мудреця з проханням:
-Допоможи мені-дуже багато в цьому житті доводить мене до нестями. Маю велику схильність до пристрастей, і це вельми заважає мені.
Мудрець дав йому перстень, на якому була викарбувана фраза: "Це мине!"-і сказав:
-Одягни цього персня. Коли тебе настигне сильний гнів чи радість, поглянь на цей напис, і він протверезить тебе. У цьому знайдеш ти рятунок від пристрастей.
Минав час, цар послухав поради мудреця і знайшов спокій. Але настала мить, коли, як зазвичай, глянувши на перстень, він не заспокоївся, а навпаки-він ще більше нестямився.
Він зірвав перстень з пальця і хотів кинути його якнайдалі у став, але раптом помітив , що на внутрішньому боці персня є напис: "І це мине також..."

(с)

Одного разу чернець, прийшовши до церкви, почув, що деякі брати сперечалися між собою. Перш ніж повернутися до своєї келії, він обійшов її тричі, і тільки потому зайшов до неї. Ті, хто бачили це, запитали, чому він так учинив.
Чернець відповів:
-У моїх вухах закарбувалися слова суперечки. Я прогулювався, щоби очиститися, і не занести незлагоду у свою келію.

(с)

До віконечка придорожньої кав'ярні для автомобілістів під'їжджає на старенькій машині жінка, яка тут вже багато років поспіль постійно замовляє каву. Перекидаючись люб'язністю з продавцем, вона помічає машину, що стає за нею у чергу. У доброму настрої жінка хоче зробити якесь добро і платить продавцеві за каву для наступної машини. Продавець здвигає плечима і думає, що люди знайомі.
Жінка від'їжджає. Наступного дня вона, як завжди, під'їжджає до віконечка кав'ярні.
-Я думаю, що вчора сталася помилка. Хлопець, за якого ви заплатили, не знає.вас,-каже продавець.
Жінка, трохи збентежившись, пояснює, що так і мало бути. І тоді продавець розповідає, що сталося вчора:
-Я сказав тому хлопцеві, що ви заплатили за його каву. Тоді він також заплатив за наступну машину. Водієві наступної машини я пояснив те саме, і він вчинив так само. Так сталося чимало разів. Я вражений!

Не втомлюйся чинити добро-воно заразливе!

(с)

Один старий і мудрий чоловік сказав своєму учневі:
-Роздивися кімнату, де ми сидимо, і спробуй запам'ятати речі коричневого кольору.
У кімнаті було повно всього коричневого, і учень швидко впорався з завданням. Але мудрець далі запитував його:
-Заплющ-но очі і перелічи речі синього кольору!
Учень розгубився і обурився:
-Я не помітив нічого синього, бо ж запам'ятовував, як ви наказали, тільки речі коричневого кольору!
На що мудрий чоловік відповів йому:
-Розплющ очі й озирнися-у кімнаті повно синіх речей.
І то була щира правда.
Опісля мудрець заговорив знову:
-Цим прикладом я хотів показати тобі правду життя: якщо ти шукаєш в кімнаті тільки речі одного кольору, а в житті-тільки лихе, то будеш бачити тільки його, помічати виключно його, і тільки воно буде запам'ятовуватися тобі і впливати на твоє життя.

Якщо ти шукаєш лихе, то обов'язково його знайдеш і ніколи не помітиш нічого доброго.

(с)

Мешканці одного села усіляко переслідували жінку, яка стала християнкою. Коли вона йшла у церкву, на неї сипалися глузування, погрози, обмови. Всі знущання вона терпіла спокійно, покладаючись на Господа. Одного разу озлоблені селяни закидали її картоплею. Жінка ретельно повизбирувала картоплю, що лежала на землі, і склала її в одну купу. Мешканці злякалися, що сердита жінка тепер їх закидуватиме картоплею, і розійшлися.
Але жінка зібрала картоплю в мішок і пожертвувала її церкві. Це було навесні, перед садінням картоплі, і ця картопля, висаджена на церковній ділянці, чудово вродила.

Коли ми Божою силою оберігаємо серце від злоби і обурення, Господь покаже нам дорогу, де навіть злі наміри врешті-решт посприяють перемозі і торжеству добра.

(с)

В одному гірському селищі жив чоловік, відомий тим, що ніколи не сперечався. Приїхав до нього кореспондент, щоб написати про нього статтю. І між ними відбулася бесіда:
-Скажіть, це правда, що ви прожили 90 з лишком років і жодного разу ні з ким не сперечалися?
-Так, це правда.
-І що, взагалі ні з ким?
-Взагалі ні з ким!
-І що, навіть зі своєю жінкою?
-Навіть з жінкою.
-І навіть з дітьми?
-Навіть з дітьми.
-І що, за 90 років жодного-жодного разу?
-Жодного разу.
-Ніколи-ніколи ні з ким, ні з ким?-врешті роздратувався кореспондент.
-Саме так,-спокійно відповів старий.
Кореспондент (червоніючи і нервуючись):
-Та не може такого бути, щоб ви за все життя ніколи ні з ким не сперечалися!
-Та сперечався, сперечався...-примирливо відповів старий.

(с)

Звернулися два брати до Бога:
-Навчи нас великої науки життя.
-Добре, відповів Всевишній,-я прикличу вас, коли будете готові.
Один брат вирішив чекати на знак з неба, а інший вирішив встигнути в житті якомога більше до тієї години, коли Бог покличе його до учнівства. Він збудував дім, посадив сад, виростив дітей, написав книгу, вчився у людей, вчив людей сам і поспішав, щоби встигнути якомога більше. Він лягав пізно, вставав рано, але весь час відчував, що багато чого не встигає, що відкладає на завтра більше, ніж зробив сьогодні.
А перший брат, знай, чекав на знак і підганяв час, щоб якнайшвидше взятися до справжнього діла. Але наблизився час смерти й обидва брати звернулися до Бога:
-Ми чекали Твого поклику все життя. Ми хотіли стати Твоїми учнями, щоб, пізнавши велике вчення, перемінити світ.
-Людина не потребує знаку,-відповів Бог.-Ви хотіли дістати знання, щоб перемінити світ, але поки один хотів, інший невтомно трудився. Та настав для вас останній час, і ви покидаєте цей світ. Озирніться і погляньте, що залишаєте ви після себе. Один з вас побачить свої діла, а інший-тільки хотіння. Справжній учень,-промовив Бог,-не той, який бажає, а який бажаючи, творить.

(с)

Мудрець запитав учня:
-У чому полягає найсумніша трагедія людського життя?
-Напевно, у тому, що людина не знаходить відповідей на свої питання?-відповів учень.
-Ні,-промовив мудрець.-Трагедія у тому, що людина не ставить собі питань, на які треба доконче знайти відповідь.

(с)

Один літній чоловік мав дуже слабке здоров'я. Одного разу він почув, як Бог наказує йому штовхати величезний камінь на своєму подвір'ї. День у день, місяць у місяць, рік у рік штовхав він цей камінь. Настав день, коли сатана прийшов до нього і спитав, наскільки далеко він пересунув камінь, штовхаючи його щодня.
-Ні на дюйм,-відповів старий.-Я взагалі його не зсунув.
-Ну ти й невдаха,-відказав йому диявол.-Бог ніколи не казав тобі штовхати цей камінь. Якби Він повелів би це тобі, то ти давно би вже зсунув його з місця.
Старий подумав над тим, що сказав йому диявол, і звернувся до Бога з питанням, чому він штовхав камінь протягом багатьох років, але так і не зсунув його.
-Я ніколи не казав тобі зсунути камінь,-мовив Бог.-А тільки просив його штовхати. І поглянь, як завдяки цьому послухові ти змінився. Ти був таким слабким і хворим, коли отримав від мене наказ. А тепер ти сильний і здоровий. Ти дуже змінився. Можливо, ти не зміг би пересунути камінь, але це може зробити я. І своїми зусиллями ти вправлявся у вірі.

Чи був рух у тому, що він робив? Ні. Чи був поступ? Так. Не плутаймо рух з поступом у своєму житті. Вони можуть відбуватися одночасно. Тільки через те,що ми не бачимо руху, не думаймо, що немає поступу.

(с)