Профіль

Кумпель

Кумпель

Україна, Дрогобич

Рейтинг в розділі:

Останні статті

29 лютого. Літери

-О мудрецю!-промовив учень.-Поясни мені, будь ласка, мій сон. Широкою дорогою, весело спілкуючись, прямують літери різного розміру. Одні такі великі, як надута повітряна куля, а інші менші. Інколи поряд з дорогою по ледь помітній стежині шмигають, взявшись за руки, пари різних літер. Вони невеликі порівняно з тими, що прямують по дорозі і вміщаються на цій стежинці. Їх дуже мало, цих пар. Великі літери позирають на них спогорда і з презирством, але ті не звертають на те уваги. Всі літери доходять до воріт-широких на дорозі, яку вони перегороджують, і вузьких на стежинці. Великі літери, відштовхуючи одна одну, намагаються пройти спочатку через вузький вхід, але вони такі великі, що їм це ніяк не вдається. І тоді, зітхнувши, вони вільно проходять через широкі ворота і зникають за ними. Пари ж літер, навіть взявшись за руки, вільно проходять через вузькі ворота, хоча видається, що туди може пройти тільки одна невелика літера. Що ж це означає?
-А які були літери?-запитав мудрець.
-Літери "Я" і пари літер "Т" та "И". Вони виглядали, як "ТИ"
-Я-це его людей, а тому воно роздуте до велетенських розмірів. Ворота вузькі-це вхід у Царство Небесне. Его не може перебувати там. Йому місце за широкими воротами, що ведуть до загибелі, і люди переважно ідуть цим руйнівним шляхом. Дві літери, що йдуть, узявшись за руки, втратили своє его і розчинилися в Бозі. "Існуєш тільки ти!"-подумки твердять вони. Вони чисті часточки Господа. Для них і тільки для них завжди відкрита брама Царства Небесного, і ніхто не заступить їм дороги!
(с)

28 лютого. Батько і син

Якось батько однієї родини, як і щодень, прийшов із роботи. Із серйозним виглядом лиця він сів за свій робочий стіл і взявся за якісь паперові справи.
Маленький синочок, побачивши, що його татусь сидить сам-один у кімнаті, каже мамі:
-Я піду до татка, йому напевно самому сумно.
-Дай таткові спокій! Хіба не бачиш, скільки в нього роботи?
Та син все одно увійшов у батькову кімнату, тихо прочинивши двері. Став тихенько обабіч і якийсь час спостерігав, як тато зосереджено щось занотовував у своїх паперах.
-А що у тій папці?-спитав стиха.
-Тобі цього не зрозуміти.
-Я спробую!
-Ну, раз так... Тут інформація про дуже важливі збори, порядок денний, списки людей... Словом, все, що я роблю протягом дня.
Синочок сумно заглянув таткові у вічі і спитав:
-Тату, а ти записав туди мене?
(с)

27 лютого. Бабуся

На нещодавно відремонтованій лавці під розпуклою тополею, сховавшись у затишній тіні біля входу до під'їзду, сиділа добра бабуся.
Сьогодні їй цілісінький день дзвонили онуки-вона їх дуже любила і свого часу тішила чаєм і пригощала цукерками. Учора приїжджали діти, щоб подякувати їй. Сусідка померла-більше ворогів в неї не було, тільки друзі. І п'ять кішок-їй особливо подобалися ці смугасті створіння.
Завтра вона помре.
Вона вже знає про це, взагалі останнім часом часто думає про смерть, бо ж має що втрачати. Усі сили йшли на любов і доброту, якою вона, попри все, огортала всіх, хто був поряд.
Завтра вона тихо ляже на канапу і прислухається до серця, що битиметься чимраз тихіше. Буде згадувати пережите, і тішитися, що серце ніколи не зраджувало їй. Зітхне, і всі почують те зітхання. Прошепоче щось, і всі почують її шепіт. І згодом навіть усміхнеться, і багатьом людям полегшає на душі. Вона не сама.
За якийсь час сусіди, занепокоївшись, що вона зникла, знайдуть її. Але це станеться завтра. А сьогодні вона ще жива. Скільки тепла, доброти та мудрости плине від неї!

А якою буде наша старість? Про це слід подумати сьогодні. Час біжить дуже швидко.
(с)

26 лютого. Дівчина, що подарувала квітку

Одного разу юнак зустрів у місті чудову дівчину, що продавала квіти, і відразу ж закохався в неї. Він усміхнувся до неї, і вона також відповіла йому посмішкою, а опісля пішла, подарувавши квітку. Дізнавшись її ім'я, юнак послав їй записку, сподіваючись на зустріч.
Минали дні, а відповіді не надходило. Всі його думки були звернені до коханої, щохвилини перед його очима поставав її образ. Юнак був настільки схвильований, що цілковито втратив спокій і більше не міг молитися. Опісля його охопив страх і тривога. "А якщо вона вважає мене негідним відповіді і тепер насміхається з моїх почуттів?"-думав юнак.
Минав час і його почала роздирати ненависть і гординя.
-А якщо так, то я більше не буду давати волі своїм почуттям,бо з них глузують усі. Ніхто не гідний моєї любови!-сказав юнак і кинув подаровану квітку у вогонь.
Після того югак почав молитися, щоб позбутися любови. Але після триденної молитви не знайшов він такого бажання спокою, а тільки почуття самотности і непотрібности. "Я мушу піти до тієї дівчини і спитати, що маю чинити далі!"-вирішив юнак і пішов до її оселі.
На порозі його зустрів старий власник будинку.
-Не підкажете, пане, де тепер дівчина, що мешкає тут?-спитав юнак.
-Дівчина, що раніше жила тут, тиждень тому потрапила у в'язницю за борги і сьогодні вранці померла,-відповів старий.
Усвідомивши, що сталося, юнак впав на коліна і заплакав.
-Який я був сліпий! Якби пішов до неї відразу, то встиг би викупити її, але, поглинутий своїми почуттями й хвилюваннями, зовсім забув про ту, кому належало моє серце!
(с)

25 лютого. Три приятелі і щастя

Три приятелі мріяли про щастя, кожен про своє. Але вони уявляли його по-різному. Перший думав, що щастя-це багатство, другому щастям видався талант, третій вважав, що щастя-це сім'я.
Минув час. Перед смертною годиною зібралися друзі, щоб підсумувати своє життя.
Перший приятель зізнався, що здобув багатство, але щастя не відчув. І помирає скнарою і людиноненависником. Інший друг розповів, що знайшов свій талант, але щастя до нього не прийшло, і він іде з життя, змучений самотністю. І тільки третій приятель сказав, що зміг здобути щастя, бо іде з життя, оточений коханими людьми, залишаючи на землі найцінніше-дітей.
(с)

24 лютого. Корисна перерва

Якось учень і його вчитель посперечалися, хто за годину нарубає більше дров у лісі. Кожен вибрав собі ділянку. Учень взявся рубати, і його сокира не змовкала ні на хвилину-так він хотів перемогти. Тоді як сокира учителя час від часу змовкала. Учень тішився з того, вважаючи, що вчитель втомився, і він невдовзі обжене його.
Наприкінці роботи порівняли результат. Виявилося, що вчитель має дров набагато більше. Тут учень здивувався:
-Як же так, я рубав дрова, не вгаваючи, а ти часто робив перерву?!
На що учитель відповів:
-Саме в той час я гострив сокиру.
(с)

23 лютого. Голка і нитка

Нитка і голка лежали в одній кравецькій коробочці. Якось виникла в них суперечка: почали з'ясовувати, хто більше дає користи.
Голка:
-Я з'єдную краї тканини і прокладаю дорогу для тебе!
Нитка почала заперечувати:
-Так, але я скріплюю тканину назавжди, залишаючись її частиною!
І їхня суперечка ні до чого не призвела, кожен був певний своєї правди.
Минув час, прийшов старий кравець, узяв у натруджені руки голку, нитку і шматок тканини. Він почав шити, стібок за стібком, а нитка та голка стали продовженням його рук.

Християнам треба думати не про те, хто дає більше користи людям, а як стати кращим знаряддям у руках Творця.
(с)

22 лютого. Секрет успішного подружжя

-Ви одружені вже чимало років. Яка таємниця успішного подружжя?
-Я повсякчас захоплююся своєю жінкою. Якщо у твого сусіда трава зеленіша-це значить, що ти не поливаєш свою траву. Я кажу жінці раз у раз: "Ти прекрасна. Ти жадання мого серця. Ти пречудова." Навіщо? По-перше, це допомагає їй квітнути, тому що жінка відображає любов свого чоловіка. По-друге, це допомагає моєму серцю бути повсякчас закоханим у неї. Їй кажуть, що вона виглядає набагато молодшою за свої літа. Вона відповідає: "Це тому, що чоловік мене дуже любить"

Жінка-відображення любови свого чоловіка.
(с)

21 лютого. Плавці

Якось троє друзів купалися в ріці над водоспадом. Перепливаючи через річку, вони помітили, що їх несе вода. Течія була слабка, але що ближчим був водоспад, то швидшою ставала течія. Занепокоївшись, двоє приятелів повернулися на берег і почали кликати третього.
А він тільки сміявся у відповідь і кричав:
-Мені пливеться так легко!
Друзі хвилювалися за нього і кричали:
-Тримайся ближче берега, течія понесе тебе!
Але той відповідав:
-Навпаки, мені плисти легше і вільніше! Я майже не докладаю зусиль!
Та за хвилину він раптом відчув, що течія зі страхітливою швидкістю несе його до водоспаду, але було надто пізно. Крикнув востаннє-й опинився у прірві!

Плавці-це ми. Легко й зручно плисти в житті за течією. Та необачного може спіткати лихо.
(с)

20 лютого. Маленький ліхтарник

У ті часи, коли ліхтарі запалювали вогнем, вулицями щовечора ходили ліхтарники і приносили світло в кожен провулок. Жив тоді маленький ліхтарник-щуплий дідок низького зросту. Щовечора він обходив провулки, черкав по підошві і запалював ліхтарі-й кожна темна вуличка ставала яснішою, ніж зазвичай. Діти називали його карликом, а дорослі-ледацюгою, тому він виходив надвір тільки вечорами, коли запалював ліхтарі, а опісля милувався нічним небом.
Щоразу, черкаючи сірнником по підошві, малий ліхтарник ставав нижчим на зріст. Одного разу до нього прийшов незнайомець і спитав:
-Як ти можеш так жити? Ти ж зовсім зникнеш: ти не шкодуєш життя для людей, а вони платять тобі лише кривдою. Несправедливо це, неправильно.
На це він відповів:
-Якщо я не буду запалювати ліхтарі, то люди залишаться без світла. І якщо хтось ітиме вночі темною вулицею, то хіба дійде додому? Так буде блукати до ранку. Хіба це справедливо?
І малий дідок далі черкав сірником по підошві та малів зростом, поки не зник узагалі. Ніхто й не помітив, що немає старого чоловічка, однак всі помітили відразу, що вечорами дуже темно.

Кожна людина в житті значить дуже багато. Кожна людина, навіть якщо сама цього не помічає, приносить світло в життя інших. І якщо не стане людини-комусь потемнішає в житті.
(с)