Когда я работала очень давно в детском противотуберкулезном санатории, то самым мучительно-душераздирающим для меня были вот эти все утренники для детей, особенно новогодние. Дети у нас находились подолгу - иногда до полугода. Понятно, что туберкулез - это не аллергия, ничего благородного и великосветского в нем нет, а семьи в основном низкосоциальные и бедные, с пьющими родителями, и нам часто местные органы социальной защиты сдавали таких детей просто, чтоб они хоть отъелись, бо некоторые...

Читати далі...

У моєї бабусі Любові було два старших брати Петро і Федір. Всі вони дуже рано стали сиротами. Їх тата Василя вбив кінь, а мама Лукія померла від серцевого нападу, не витримавши смерті чоловіка. Добрий був чоловік, любила. Після смерті тата Петя і Федя намірилися бігати до сусідського саду за яблуками. Сусіду шкода було тих яблук і прийшов від до Лукії, щоб влаштувати скандал. Казав: "У тебе є діти, але ти не можеш їм ради дати! Диви, он ганяють до мене за яблуками! А...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Щойно спостерігала, як мої сусіди розпікали дворових дітей. Заочно розпікали. За те,що ті лазять по водостокам. За те,що покидали ровери майже на квітниках. Що по двоє катаються на гойдалках, де місце лише для одного. Такі грізні, такі дорослі і мудрі сусіди, як взяли гнівно свої гаджети до рук і давай тих дітей фотографувати ,і давай ті фото у вайбер кидати в нашу групу осбб.. "Батьки! Чиї діти?Вплиньте! Заберіть! Шо ж то робиться! Ламають! Псують!" Може вони й...

Читати далі...

«Я порахував свої роки і виявив, що у мене лишилося менше часу на життя, ніж я прожив. Я відчуваю себе такою дитиною, яка виграла коробку цукерок, перші з’їла із задоволенням, а коли зрозуміла, що лишилося декілька, то починає по справжньому їх смакувати. Я не маю часу на безкінечні конференції, присвячені статутам, законам, процедурам і внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто. В мене немає часу терпіти абсурдних людей, поведінка яких не відповідає їхньому вікові. У мене...

Читати далі...

Мы многое растеряли. В каталоге потерь — самые неожиданные вещи. Куда–то исчезли дедушки. Дедушка — это не просто муж бабушки. Это добрый человек с умными глазами, седой бородой и натруженными руками. В ту нежную пору жизни, когда вы узнаете мир, дедушка должен сажать вас на колени и рассказывать о далеких звездах и великих героях. Такие дедушки куда–то пропали. Причем бабушки остались. Они даже почувствовали себя хозяйками положения. Некому на них прикрикнуть. Некому поставить их на место...

Читати далі...

За вікном щось зривається,ніби на сніг. За 5 років,що живу край поля, вже знаю до чого так рве вітер. Дізналася сьогодні про те, як людина може любити осінь. Вона прокидається вночі, виходить на двір і дихає прілим листям,осінньою гіркотою. А після заїдає все це холодним виноградом прямо з лози і йде спати далі. Я навіть позаздрила такому умінню відчувати (і любити) життя. Бувай,осінь 2017. Ти була ніяка, абсолютно подібна до осені 2015 чи якогось 2009. Ти нічим мені не...

Читати далі...

Вы знаете, как ловят обезьян в Индии? Очень просто ловят. Закапывают в землю кувшины с узким горлом и бросают туда орехи. Идет обезьяна. Видит в земле дырку. Видит в дырке орехи. Много орехов. Запускает в дырку пятерню и нагребает сколько может орехов. Полную горсть нагребает. И пытается их вытащить. Но не может вытащить, так как лапа с орехами сквозь узкое горло кувшина пролезть не может. Ну никак не может! Обезьяна вначале бесится...

Читати далі...

З усіх своїх навчальних закладів пам'ятаю лише одну справжню вчительку. Лариса Олександрівна, молода єврейка, щойно після інституту. Викладала в нашій школі алгебру з геометрією. На урок приходила з гітарою, перших пару хвилин співала нам. Завжди. Хто хотів - підспівував. Це була більшість класу. Бо на її уроках діти не відчували страху та скутості. Досі пам'ятаю наше хорове: "я леплю из пластелина,пластелин нежней,чем глина..." (школа була російськомовна). Далі урок відбувався в...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка]Сільські жінки вмирають, як квіти... Без метушні, без істерики, тихо і гідно.Вони працюють доки можуть, а коли вже геть ослабнуть, серце починає готуватися до зустрічі з незвіданим краєм, "де немає ані смутку, ані печалі, тільки житті вічне". Складають гроші не похорон, готують одежу, кажуть, який образок вкласти їм у натруджені руки...Діти починають приїжджати частіше, кликати до себе, але вони воліють померти у старенькій хаті. Їх дуже...

Читати далі...

[Приєднана картинка]