Знайшовся

У моєї бабусі Любові було два старших брати Петро і Федір. Всі вони дуже рано стали сиротами. Їх тата Василя вбив кінь, а мама Лукія померла від серцевого нападу, не витримавши смерті чоловіка. Добрий був чоловік, любила.
 
Після смерті тата Петя і Федя намірилися бігати до сусідського саду за яблуками. Сусіду шкода було тих яблук і прийшов від до Лукії, щоб влаштувати скандал. Казав: "У тебе є діти, але ти не можеш їм ради дати! Диви, он ганяють до мене за яблуками! А далі що буде? Корову вночі виведуть? Босота!"
В той момент Лукія саме тримала біля грудей мою бабусю, послухала сусіда, похилилася і померла. Отже, моїй бабусі було 3 місяці, коли вона зовсім осиротіла.

Дітей відправили в інтернат. А через 2 роки в Україні почався голодомор. Людям нічим було нагодувати власних дітей, не кажучи вже про сиріт у дитячих будинках. Від голоду Петя повісився. Йому тоді було 7 років. І залишилися з родини Пазюків лише дворічна бабуся і Федя -12 років.

Федю відправили з інтернату до військового училища в Києві. А бабуся серйозно захворіла на тиф. Ніхто її не лікував, а просто чекали, поки вона помре. В свої 2 рочки вона не вміла ходити. А просто лежала в обдзюреній колисці і смоктала обгорнутий в ганчірку сухар. Замість їжі та соски.
День через день до дитячого будинку навідувався її рідний дядько, щоб дізнатися вмерла чи ні. Ну щоб поховати.

Але світ повний гарними людьми. Дружина дядька, Марія, наполягла на тому, щоб забрати цю нещасну вмираючу дівчинку, хвору на тиф, з дитячого будинку у власний дім. Хоча у них самих була купа голодних дітей. Бабусю забрали і виходили. До речі, в цій родині від голоду ніхто не помер. Всім вистачило, щоб вижити. В такі моменти я розумію, що Бог є.
Тим часом Федя вчився на військового і ніколи не забував про свою сестричку Любу. Він писав їй листи, часом навідував її і привозив рафінований цукор (тоді це був неймовірний делікатес). Він дбав про неї, як справжній старший брат. В нашому сімейному архиві навіть є фото,де Федя у військовій формі, а поруч з ним маленька бабуся з величезним бантом на лисій від тифу голівці .

Пережили голод. А потім почалася війна. Федю забрали воювати одразу, в 1941 році. Він писав сестрі з фронту. А восени 1941 безвісти зник.
Все своє життя бабуся шукала його по всіх світах.    Вона писала в архіви, Міністерства, щоб знайти його. Або хоча б місце, де він був похований. Ми усі шукали його, діти, онуки. Роками, десятиліттями Але у відповідь отримували лише: "такого солдата немає в списку".

Бабуся часто казала: "А раптом Федя був врятований американцями? Вони були нашими союзниками. І, можливо, зараз він живе в Америці, у нього велика сім'я." Вона любила мріяти про те, яка сім'я в її Феді, які діти, яка дружина. А не шукає він її тому, що був серйозно поранений і нічого не пам'ятає.
В 2017 році, коли бабуся прощалися з нами, вона казала, що обов'язково знайде ТАМ свого брата і повідомить нам про його долю.
Вже й три роки, як бабусі немає.
І от вчора моя сестра Жанна раптово знайшла нашого Федю. На великих просторах інтернету. Лейтенант Пазюк Федір Васильович 01.02.1921 року народження був захоплений в полон 22.10.1941 року в місті Верея Московської області.  А 22.12.1942 року він помер в шталазі 342, мав лагерний № 1813, похований в Білорусі, в місті Молодечно.

 Чому ми не могли так довго його знайти? Тому що хтось в шталазі помилився на одну літеру. І замість ПаЗюка він був занесений до архіву як ПаСюк. Одна літера. І бабуся все життя, до останнього дня думала, що він прожив гарне довге життя і мав велику родину. Просто мав контузію і тому забув свою сестричку.

Найцікавіше у всьому цьому один факт. Коли сестра Жанна терміново (нетерпляче, зі сльозами) подзвонила нам, щоб повідомити цю новину, ми саме прибирали могили рідних, зокрема бабусі Любові. Ну, як заведено в нас, перед Великоднем. Саме в цей день, в цей момент ми дізналися про долю її братика, якого ми усі так довго шукали. Це було ніби "привіт" звідти. Ніби: "Діти, я ж казала, що знайду і повідомлю. Ось, знайшовся" і посміхнулася з пам'ятника.

Після карантину поїдемо в Білорусь. Навідаємо те місце, пом'янемо.