Болит душа....

Болит душа...
И хочется арбуза,
Но виски, впрочем, тоже подойдёт.
Меня сегодня посетила муза,
А может, шиза... кто их разберёт! (с)

Так що ж таке матюки?

   Шановні мої співвітчизники, дорогий мій народе! Давайте не будемо втрачати свою чемність і гідність, не будемо принижувати себе брудною лайкою, а саме матюками.

Давайте повернемось в давні часи, до витоків нашої культури, до витоків життя наших пращурів. Вони висміювали тупість, жадібність інші вади і прославляли благородство, чемність і робили це гострим слівцем. Так, саме гострим, у вигляді прислів’їв, говірок і т.п.   

Береться за діло, як п'яний за тин.

Бреше, як гребінцем чеше.

Гарна, як свиня в дощ.

Говорить, мов клоччя жує.

Дметься, як жаба на кладці.

Дурний, як сто пудів диму.

Жвавий, як рак на греблі.

Життя, як собаці на перелазі.

Заспівав, як порося у тину.

Захистив, як вовк овець.

Йому брехати, як собаці мух хапати.

Меле язиком, як пес хвостом.

На мені покатається, як на їжаку.

Нарядилась, як пава, а кричить, як ґава.

Розбалакались, як свиня з гускою.

Розбирається, як баран в аптеці.

Розбирається, як ведмідь на зорях.

Розбирається, як свиня в апельсинах.

Співає, як муха в глечику.

Така то правда, як пси траву їдять. 

Останнім часом у нас такі напружені обставини. Ми переживаємо тяжкі часи. І в багатьох розмовах люди почали часто вживати матюки. Але ж це не властиве нашому народу. Матюки, це витвір тих, хто зараз намагається своїми законами їх знищити….

Давайте будемо достойними продовжувачами своїх пращурів і не будемо паплюжити свою душу неподобними матюкливими висловами.


Не будьте слишком капризными )))

Однажды в театре молодая капризная актриса заявила: «Жемчуг, который я буду носить в первом акте, должен быть настоящим».

«Всё будет настоящим», — успокаивает ее Раневская, — «Всё: и жемчуг в первом действии, и яд — в последнем». (с)

                                                   

 

Как приятно, когда ты знаешь, что тебя ждут ))

Это значит, что ты кому-то нужен. Даже если этот кто-то ждет тебя чтобы ему выдали порцию вкусняшек из холодильника.

Приблудился к нам котейка. cat  Вот уже четвертый день прихожу с работы, а он сидит в ожидании и встречает меня. 

Сосед сказал, что он выходит где-то за пол часа до моего прихода. Это ж надо, у них там какой-то таймер lol

А потом вся эта братва следит за всеми моими передвижениями. При чем у каждого свой метод слежки lol  Самый старший, которому 5 лет, усаживается на уголок и наблюдает так, как-будто он просто пришел, а не за едой )))) Самый малый, тот который встречает, всё время ходит за моими ногами. А средненький - ходит на голове по всем комнатам, играясь со всем, что ему попадается на пути и временами забегает глянуть не начали ли еще выдавать еду. 

Это умора rofl  Я их ОБОЖАЮ cat cat cat

Прадавнє. Прошу пробачення у всіх

     Промінь сонця пробив хмарку і увіткнувся в землю. Куди він націлився? Куди насправді потрапив? Куди полетів потім, відбившись від землі? Всі справи людей, вся 'їхня метушня і турботи під наглядом "царя неба" - Сонця. "Колись і на нас сонечко гляне", - зітхають невдахи, не втрачаючи надії на щасливий поворот долі. Адже це тільки сові сонце очі коле, а для людей воно є не чим іншим, як "оком Божим"

Літо легко, впевнено І стрімко крокує до своєї золотої середини. Селянин же, та й городянин, здираючись на вершину сонячної спекотної пори, втомлено змахує піт з чола. (с)

Прошу пробачення у всіх,
Кого образив ненароком,
Заради власних грішних втіх,
Й тоді, коли «за око – око»,
Кому я що сказав не те
І вихвалявся недоречно,
За думки про життя святе
Прошу я вибачення гречно...

За те, що поруч я не був,
Коли потрібна допомога,
І пізно про життя збагнув
Десь на середині дороги,
Не так комусь дивився в слід,
То заздрість? Ні, хотів догнати
І перегнати зливу літ
У намаганні мудрим стати...

Я сподіваюся на те,
Що всі мої життєві мрії -
Не задоволення просте,
А подих, що коханням гріє,
Бо хочу бачити у Вас
Обличчя, радістю сповите,
В країні, про яку Тарас
Писав в своєму Заповіті...

Прошу пробачення у всіх,
Життя коротке і велике,
То ж не примножуйте свій гріх
У нерозбірливості дикій...
Живіть, працюйте і любіть,
Красу навколишню збагнувши,
Щодня лише добро творіть
Й прощайте, прощення здобувши! (с)

Вот это град 000! Консервированный ))))

Сплю я такая, правда уже одним глазом подморгиваю, вроде как на просыпание дело идёт. И тут бах-бах громище, встала закрыла окна, улеглась опять. И тут бам-бам-бум-бум hypnosis  ГлазЫ уже не подморгивают, а широко открылись omg  и понесли ноги к окну, а там ГРАДИЩЕ устилает землю. Мы такого не видели НИКАДА umnik   Быстренько за фотик и давай фоторепортировать lol  

Ну як же я, могла утриматись, щоб не законсервувати на зиму такий дар природи. Все гарненько підготувала

 

І ось вже смакота готова mmmm  ПРИГОЩАЙТЕСЬ : Вареннячко царське з агрусу, Вареннячко з порічок і найсмачніше Консервований град у кислородному соку із запашними травами tort 

Ось так ми гасали майже півгодини, вишукуючи найбільшу градину lol  А син був здивований, чому тільки ми вийшли з градом погратись. А ми удвох як діти, які вперше побачили сніг, раділи такому цікавому і дивному явищу природи. Яблучко від яблуньки недалеко падає rofl  

Вот так то... )

Когда долго любишь - это перестают замечать.

Когда долго прощаешь - этим начинают пользоваться.

Когда готов на все - просто перестают ценить.

И только когда уходишь, начинают понимать, как дорог был человек, которого вернуть уже поздно. umnik

Що ж про нас думають хлопчурики? )))

Живемо ми собі, ходимо на роботу, їздимо у маршрутках, гуляємо у парку, п’ємо каву у кав’ярнях і мало коли замислюємось що ж про нас дівчаточок думають хлопчурики. А воно ж цікавенько так знати drink А класики вже все нам розповіли, треба лише знайти ті скарби думок chih



Нумо хлопчурики, читаймо, мріємо, і голосуємо podmig

 Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались і наставала возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого — Лавріном. Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум'яними губами. Карпо був широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.

Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір. 

Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартівливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів.

 — Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

— Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.

— Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

— То сватай, як тобі треба, — сказав Карпо.

— Якби на мене, то я б сватав Палажку, — сказав Лаврін. — В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

— Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

— То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

— І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.


— То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

— Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо.

— То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, — сказав Лаврін.


— Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє.

— Карпе! — тихо почав Лаврін, дуже охочий до гарних дівчат. — Скажи-бо, кого ти будеш сватать?

— Ат! Одчепись од мене, — тихо промовив Карпо.

— Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

— Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни.

— Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха, неначе вода в криниці.

Старий Кайдаш аж набік сплюнув, а Карпо промовив:

— Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.

— Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну, — сказав Лаврін і засміявся.

— Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду у неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

— Ну, то бери Ганну.

— Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...

— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін.


— Мені аби була робоча та проворна та щоб була трохи куслива, як мухи в Спасівку, — сказав Карпо.

— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря і гарна, і трохи бриклива, і в неї й серце з перцем, — сказав Лаврін.


Лаврінові слова запали Карпові в душу. Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечко од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вглядів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.

— Карпе! Чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота? — спитав Лаврін.

Карпо ніби не чув його слів та все дивився суворими очима на зелене гілля. Хотів він прогнать з-перед очей ту мрію, а мрія все стояла й манила його.

 


25%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

25%, 1 голос

0%, 0 голосов

25%, 1 голос

25%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Мужчина моєї мрії

От сиджу я, п’ю каву, насолоджуюся вранішньою приємною прохолодою і милуюсь як сходить сонце.


Сиджу мрію і думаю собі, який же має бути мужчина моєї мрії. 

І прийшла мені на думку така ситуація:

Спимо ми такі з ним, десь 12 година ночі, мені там щось приснилось, я тихенько його буджу і запитую: любий, а де знаходиться Уругвай? (ну чомусь мені з просоння здалось, що я забула де саме він знаходиться, і що саме Уругвай мені потрібно в цей час згадати smutili ) А він такий каже: мила, ну звичайно Уругвай у Південній Америці.

Ну я спокійно вмощуюсь і вже майже засинаючи, чую як він тихенько встає і тьоп-тьоп-тьоп, чую листає книжку, тихенько підглядаю, а він дивиться Атлас Світу (ну себе перевірити, може шо з просоння мельнув не теchih ).

Вранці, як завжди готую нам сніданок, він п’є каву, їсть свій омлет і такий дістає Атлас Світу і показує мені Уругвай. «Осьо ж бачиш, люба, ось він Уругвай»

Я йому дуже вдячна, що він такий, girlkiss  його у щоку. 

А суть то не в Уругваї, суть в тому, як нам з ним душевно разом hug