Полковник Олег Мікац, який був відсторонений від командування 93-ою механізованою бригадою, прокоментував звинувачення у побитті 4 осіб, серед яких була неповнолітня дитина. За словами Мікаца, офіційні документи підтверджують, що це звинувачення - наклеп на його адресу, а люди, яких він нібито побив, були напідпитку.

Новину повідомляє «Преса України».

Мікац розповів, що в той день (5 травня) компанія людей поверталася зі святкування дня народження дружини на авто «Таврія» і відмовилася пред'являти перепустки для проходження на КПП. Аргументи неабияк сп'янілих пасажирів авто був наступні: «Ми герої України, нас не потрібно перевіряти». З ними була проведена «бесіда», після якої вони пред'явили документи і інцидент, як вважав Мікац, було вичерпано.

«Вранці ця компанія написала заяву в прокуратуру заявивши, що полковник Мікац був у нетверезому стані, наніс ножові поранення і понад 20 ударів і так далі. Я в цей же день здав кров на експертизу. Ці особи також пройшли медичну експертизу. Кров на алкоголь вони відмовилися здавати», - розповів Мікац.

За словами полковника, сім'я, з якої вийшов конфлікт, а також їхні друзі, звинуватили Мікаца в побитті. Вони також звинуватили військовослужбовця в тому, що він вдарили дівчинку 14 років - доньку водія і його дружини. Але медичний огляд, який пройшли обвинувачі, не підтвердив «поранень». Що стосується дівчинки, то як з'ясувалося, поганий стан здоров'я пояснюється проходженням нею лікування. Мати дівчинки відмовилася робити їй МРТ, щоб підтвердити, що полковник сильно її вдарив.

«По ходу розслідувань «потерпілі» тричі міняли свідчення. Спершу заявляли, що я їх порізав ножем (чому ножем? В мене є табельна зброя), потім бив, а втретє вони взагалі заявили, що нічого не пам'ятають тому, що втрачали свідомість. Вже в ході розглядів ці особи мені погрожували, що зіпсують мені кар'єру якщо я їм не видам двохкімнатну квартиру. Вони мені в обличчя кажуть, що не раді моєму призначенню на посаду командира учбового центру», - стверджує Олег Мікац.

На даний момент військове розслідування сухопутних військ інциденту завершено, проте Мікац не повідомляє, яке рішення було за ним винесено. 

Нагадаємо, Олег Мікац подав у правоохоронні органи заяву про захист честі і гідності.

У Маріупольському СІЗО перебувають заарештовані раніше правоохоронцями донецькі партизани із загону «Равлик». Партизан судять по сфабрикованій справі, явно за наказом українського керівництва, яке має намір позбавитися від соціально активних патріотів. 

Про це повідомляється в групі підтримки партизанів у соцмережі, новину передає «Преса України».

«Равлики» опинилися на передовій з перших днів окупації терористами Донецька. Цілий рік партизани цієї групи брали участь у бойових діях і затримували пособників окупантів в зоні АТО, координуючи свої дії з правоохоронними органами та СБУ. В процесі своєї діяльності «Равлики» постійно обмінювалися з міліціонерами і СБУ оперативною інформацією, і отримували від них завдання. Конкретно партизанська група «Равлик» куровалась СБУ, і якщо вони проводили затримання, то для оформлення викликали міліціонерів.

Так було і за день до їх арешту. Того дня троє «Равліків» діяли спільно з іншою групою добровольців з 6 чоловік (двоє з яких теж донецькі), які також партизанили в зоні АТО. З цими людьми хлопці працювали вперше, вони подзвонили «Равликам» і попросили допомоги. Спільними зусиллями партизани затримали на агрофермі, що належить агрохолдінгу Ахметова п'ятьох осіб, які планували обстріл лікарні з українськими пораненими солдатами. У них вилучили зброю, гранатомети «Муха» і зв'язки вибухівки. Викликали на місце правоохоронців, а коли ті приїхали, то звинуватили партизанів у крадіжці з сейфа 80 000 гривень. Міліціонери викликали правоохоронців і співробітників контрозвідки. Прибулі роззброїли і пов'язали добровольців. 

У той же час самі партизани навіть і не думали чинити опір, адже цілий рік з ними досить активно співпрацювали і були в хороших відносинах. В результаті міліціонери затриманих диверсантів відпустили і навіть зробили їх потерпілими, незважаючи на вилучені гранатомети і вибухівку. А згодом цю зброю і вибухівку стали показувати як вилучену у добровольців.

Як розповіли адвокати затриманих партизан, «вкрадені» гроші знайшли в машині добровольців вже після того, як їх відвезли, і зроблено це було з такими порушеннями, що цей пункт обвинувачення в суді став «повністю розвалюватися». Тому зараз «равликам» стали приписувати створення «терористичної організації».

«Найбільша помилка донецьких партизан, як і інших патріотів України - співпраця з ОПГ МВС і ОЗУ СБУ. У цьому їхня єдина вина. Приміром, партизани із загону «Тіні» вже все зрозуміли і заявили, що не будуть виходити на підконтрольну Україні територію, продовжуючи боротьбу в окупованих районах», - відзначають користувачі в соцмережах.

1. Богдан Чабан, позивний «Азот», 21 рік, Маріупольське СІЗО.

2. Борис Овчаров, позивний «Донеччанин», 33 роки, Маріупольське СІЗО.

3. Олександр Крюков, позивний «Боцман», 20 років, Маріупольське СІЗО.

Раніше ми повідомляли: У мережі з'явилися подробиці нічного бою в Успенці Амвросіївського району Донецької області, де кілька груп диверсантів з партизанського загону «Тіні» знищили 81-го російського солдата і поранили ще 40 осіб. В процесі проведеної операції, у росіян вдалося виявити і відвести пересувну станцію радіоелектронної боротьби (РЕБ), яку вони покинули, втікаючи з переляку від партизанів.

• СЕРГЕЙ КЛИМОВСКИЙ, "ХВИЛЯ"
• 25.05.2015, 10:29

Благодаря 92-ой бригаде ВСУ, пленившей двух грушников, Кремль попал в ситуацию: что ни делай, все равно мат.

Признать Александрова и Ерофеева, направить к ним посла или консула РФ и официально просить Украину об их выдаче означает признать: войска РФ воюют на Донбассе. Не просто «заблудившийся» десант, незнакомый с компасом, а спецназ ГРУ, который, бывшим не бывает. Это означает признать, что Путин, Лавров и остальные год врали везде, что «российских войск на Донбассе нет». Не признать, – плевок в лицо армии РФ и ее гражданам, а что «русские своих не сдаю и не бросают» – всего лишь пропагандистский трюк для верноподданных. Так получилась «растяжка», когда что ни делай, выходит моральное харакири.

Это объясняет первичную растерянность Кремля и нелепые слова Пескова, что Кремль за армию не в ответе, спрашивайте у Шойгу. Песков повел себя 18 мая, на следующий день после известия о пленении грушников, в полном смысле как «говорящая голова», не знающая, что сказать. По логике Пескова армия РФ это некая структура, президенту и правительству не подчиненная, и живущая отдельной жизнью. Де-факто Песков дал основание считать армию РФ террористической организацию по своей инициативе ведущей войну с Украиной. Ляпом Пескова никто не воспользовался, так как уличать РФ во лжи занятие пока почти бесполезное.

Позже Песков лишь твердил, что «российских войск на Донбассе нет», но РФ почему-то делает все возможное для освобождения Александрова и Ерофеева, невесть как и зачем очутившихся с новейшим оружием РФ и в полной экипировке в Украине и убивавших ее граждан. Выходит, делали они это из личной биологической ненависти к украинцам, а не по приказу. Попав на «растяжку», Кремль решил, чем что-то делать, лучше ничего не делать, авось само как-то рассосется. Поэтому 23 мая из посольства РФ в Киеве аккуратно выставили журналиста российской «Новой газеты» Павла Канигина, пришедшего просить посольство навестить Ерофеева и Александрова.

Кремль знает, что «авось», конечно, волшебное слово, но если совсем ничего не делать, то и «авось» не поможет. Поэтому прибег к манипуляции и стремился переключить всеобщее внимание с пленных грушников на что-нибудь другое. Но так как у «Кремля много башен», то каждая из них внесла свой самобытный вклад в этот процесс, из-за чего вышла какофония с массой новых ляпов.

Первым, как и положено, отреагировало «министерство правды», оперативно склепав фейковое видео казни ВСУ через повешение пророссийского боевика и его беременной жены на Донбассе, но почему-то в вековом таежном бору и с массой других ляпов. Его топорная работа прожила недолго, но допустимо, что суровые челябинские парни все еще жуют эту «утку по-кремлевски».

«Виновник торжества» Шойгу залетевшую тальяттинскую бригаду ГРУ с Донбасса вывел, но остальное свое воинство погнал в атаки смывать провал кровью, что совпадало с планами Генштаба РФ летних «военных учений» в Новороссии. Но и тут вышел прокол. Полк «Днепр-1» сбил беспилотник «Форпост» с заводским номером 923, выпущенный в ноябре 2013 г. ОАО «Уральский завод гражданской авиации», входящим в состав ОАО «Оборонпром» России. Вдобавок, обнаружился еще и рекламный ролик сборки именно этого беспилотника, что и продемонстрировали 22 мая в Краматорске ВСУ вместе с его обломками.

Самый глупый ляп совершила «нано-башня» Кремля Дмитрий Медведев, когда 22 мая сравнил намек Украины на отказ платить по долгу Януковича, взятому им у Кремля в канун Майдана, с отказом большевиков от оплаты долгов Российской империи. Медведев явно сам не понял, что сказал. Как премьер он официально признал незаконность отказа СССР от уплаты долгов, из чего следует, что РФ как преемница Российской империи готова обсудить вопрос об их погашении с выплатой набежавших процентов и остального.

Сумма внешнего госдолга царской России, прежде всего, союзникам по Антанте, Франции и Великобритании – около 9 млрд. рублей, в ценах 1917 года. Олланд, возможно, и согласится зачесть в счет их погашения оба «Мистраля». Как уладят с Великобританией – сложно представить. Тем более что тема долгов актуальна перед 100-летним юбилеем революции. Глава Минкультуры РФ Владимир Мединский уже 20 мая провел круглый стол «100 лет Великой российской революции: осмысление во имя консолидации».

Главный практический вывод доклада Мединского – установить в Крыму памятник примирения «красным» и «белым». Россия без Крыма просто никак. Разумеется, махновцев, бравших Крым, с которыми «красные» воевали еще год после Крыма, Мединский с типично московским невежеством, перетекающим в хамство, проигнорировал, как и многое другое. Надо полагать, что в 2017 году реконструкция событий 1917 года в Петрограде с ощипыванием имперской курицы, исправит пробелы в образовании Мединского и других. Как и новое освобождение Крыма от белогвардейцев Гиркина.

Мединский и не заметил, как со своим памятником вошел в противоречие с Лавровым, дважды требовавшим от ООН осудить и запретить революции специальной резолюцией раз, навсегда и везде. При этом Лаврова не смущает обеспокоенность Кремля сносом памятников Ленину с сотоварищами в Украине и культ Сталина в России. Похоже, в РФ не только армия, но и МИД живут своей особой жизнью, полной противоречий.

От атомного шантажа Лавров тоже не удержался, но сделал его через «Исламское государство», представители которого заявили, что в течении года купят атомную бомбу, так как миллиарды долларов и выходы на коррумпированных чиновников у них есть. Так как все «военторги», торгующие атомными бомбами, известны, то это не ближайший в Израиле. В Кремле и раньше намекали, что атомное оружие может через коррупцию попасть к каким-нибудь террористам и Россия, разумеется, будет к этому не причастна.

Теперь эта угроза обрела адресата «ИГ», к которому снаряды или ракеты с ядерными боеголовками могут попасть из РФ через Иран. Примечательно, что заявление «ИГ» появилось на фоне визита 21 мая Хайдера аль-Абади, премьер-министра Ирака, в Москву по поводу поставки оружия, в основном вертолетов. Лавров радостно заявил, что Россия оружие даст и «будем все возможные запросы максимально стараться удовлетворить».

Радость Лаврова понятна, способ передачи атомного оружия «ИГ» может упроститься. Иначе ее и не объяснишь, так как Ирак за поставки оружия может рассчитаться деньгами, взятыми у США, или от увеличения продажи нефти. США уже предостерегли РФ от поставки оружия Ираку, а увеличение добычи нефти Ираком сомнительное и не на руку России. Снижение Ираком добычи для повышения цены рискованно, так как его нишу могут занять другие. Выпуск РФ вертолетов для Ирака без комплектующих из Украины, тоже сродни блефу «ИГ» с покупкой атомной бомбы.

Добавим к этому заявления РФ проложить по дну Черного моря газопровод «Турецкий поток» в обход Турции и сгребание щебенки в Керчи для моста через пролив. Турция прямо заявила, хотят класть трубу, пусть кладут, посмотрим, где они «причалят» к берегу – в Турции или Болгарии, и кто их туда пустит. Так что «Турецкий поток» впору назвать спецоперацией по утоплению труб. Мы, зная «старшего брата», на сгребание щебня даже не отреагировали, понимая, что это финансовая спецоперация «мост».

Другие «башни» взялись эксплуатировать слово «тотальное». Члена президентского совета РФ по правам человека Александр Брод известил, что Россия может потребовать выхода Украины из ООН за «тотальное несоблюдение прав человека». Патриарх Кирилл-Гундяев изрек о тотальном неверии в Украине, и на их фоне совсем потерялся старый комик Жириновский со своим «Думу распустить».

Складывается впечатление, что башни Кремля окончательно пошли в разнос: кто в лес, кто по дрова, кто решил урвать побольше, пока не началось, а кто-то по инерции гонит информволну в стиле пелевинского «Поколения «П», так как ничего больше и не умеет. В «верхах» РФ витает предчувствие конца империи, и мало кто хочет быть погребенным под ее обломками. Начинается пир перед чумой и подготовка достойной встречи юбилея Семнадцатого года.

Сергей Климовский, "Хвиля"

Днями під час обміну думками в Facebook у мене виникла така думка: можна і потрібно ненавидіти ворога, але ненавидіти жертв ворога – значить морально його підтримувати. Дозволяю використовувати ці слова як крилатий вислів (можна вважати жартом).

Ну, а якщо на повному серйозі, то я не розумію, за що завсідники Мережі з таким лютим гнівом накинулися на дружину російського військового Олексія Александрова, затриманого днями зі зброєю в руках на Луганщині. Як повідомив радник СБУ Маркіян Лубківський на брифінгу 21 травня, молода особа сказала неправду, коли заявила, мовляв, зовсім не знала, що її чоловік воює на Донбасі. За словами представника СБУ, дружина Александрова не могла не знати, що його відправили воювати в Україні, тому що працює у відділі кадрів тієї ж самої 3-ї бригади ГРУ ГШ РФ.

«Від нього не тільки країна відмовилася – від нього сім'я відмовилася! Який жах!» – Прокоментувала це повідомлення одна українська патріотка. Схожих реплік у соцмережах було чимало. Молоду росіянку навіть записали у спільники злочинів Путіна і Ко.

Для багатьох мешканців України все це здається очевидним: бреше в такому питанні – значить, теж військова злочинниця. Для мене це очевидним не є: надто добре знаю російські порядки. Тій жінці можна поспівчувати. Якби вона не зробила так, як їй наказали, то у неї були б великі неприємності. Дуже великі! Путінські холуї вміють жорстоко мститися, а жорстокості їхній можуть позаздрити пси, яких місяць не годували. Тому, не знаючи всіх обставин (батьки, діти), сильно засуджувати дружину спецназівця особисто я не можу. Вважаю головним винуватцем мерзенну особину на прізвище Путін. І його найближче оточення, звичайно, теж.

«А мені більше шкода сім'ю того солдата, якого цей пи*ор вбив», – заперечив один з моїх фейсбучних френдів і трохи пізніше додав: «Вона виконує путінський сценарій. Могла не пустити чоловіка, але машина в кредиті, а на убитих хохлів нас*ати. Чому я повинен їй співчувати? Вона не жертва, вона співучасник!»

Не можна не сумувати з приводу загибелі тисяч українських бійців і мирних громадян. Не можна не бажати суду над вбивцями. Це зрозуміло. Це навіть не обговорюється. А ось щодо тієї жінки... Її напевно брутально примусили брехати і не визнавати українського відрядження чоловіка. Не вона перша – не вона остання. Путіністи постійно заперечують участь російських військовослужбовців у боях на Донбасі й ретельно приховують кількість загиблих там солдатів і офіцерів ЗС РФ. Це може похитнути режим, і він силою не дає правді вийти назовні. Сотні, якщо не тисячі росіян були змушені поступитися підлому тиску режиму і приховувати факти загибелі своїх близьких родичів у боях за так звану «Новоросію». У ЗМІ повідомлялося, що за мовчання і згоду ховати своїх чоловіків та синів у безіменних могилах російська влада платила. Але якщо навіть хтось і брав такі гроші, не всі з них з доброї волі зберігали мовчання.

Тільки б спробували вони щось розповісти журналістам! Наприклад, як повідомлялося, після оприлюднення лише кількох таких фактів в місті Пскові був жорстоко побитий депутат обласних законодавчих зборів Лев Шлосберг. Троє молодиків напали на нього, коли він повертався додому, проломили йому голову... Можна не сумніватися, що злочинці діяли за прямою намовою можновладців. Як же можна у таких умовах звинувачувати звичайних громадян за те, що вони не зважуються відкрито виступити проти озвірілої влади?

Здається, у світі вже мало хто сумнівається, що в Росії встановлено фашистський режим. У його охороні від народу стоїть понад мільйонна армія силовиків, яким дано «право» жорстоко розправлятися з критиками влади. Вбивство відомого опозиціонера Бориса Нємцова навпроти вікон Кремля – лише мала дещиця тих злочинів і порушень прав людини, які щодня і щогодини скоюють путінські пси.

Але навіть у цих умовах далеко не всі в Росії підтримують внутрішню і, тим більше, зовнішню політику Путіна. Мені вже доводилося писати про те, що, починаючи з моменту анексії Криму, його рейтинг всередині країни, згідно з опитуваннями незалежного Левада-Центру, коливається поблизу 50 відсотків – плюс-мінус відсоток статистичної похибки. Це означає, що монолітна згуртованість росіян навколо правителя – брехливий міф, поширюваний кремлівськими пропагандистами. Насправді довіра росіян до Путіна практично дорівнює їхній недовірі до нього. І це при тому, що він не злазить з телеекранів, постаючи перед співвітчизниками то в ролі учасника зграї стерхів, то в ролі щасливого шукача стародавніх скарбів... Сотні мільйонів доларів витрачає режим на створення сприятливого іміджу Росії і Путіна всередині країни та за кордоном. І все одно автократові ніяк не вдається завоювати міцну довіру росіян.

Так, в Росії є мільйони бездумних, оступачених кремлівською пропагандою, споєних і пригнічених безпросвітними злиднями людей. Але в Росії майже стільки ж громадян, які не вважають, що  обраний Путіним шлях є правильним з точки зору моралі й права, що він відповідає корінним інтересам країни. Це вимагає осмислення.

Як і багато росіян, я абсолютно солідарний зі справедливою визвольною війною, яку Україна зараз змушена вести на своїй території проти Росії. Путінській агресії немає жодних виправдань, як і добровільній участі у цій злочинній бійні багатьох росіян. По можливості таких людей українським правоохоронним органам слід затримувати і судити за українськими законами. І все ж важко погодитися з тим, що багато українців вважають ворогами всіх росіян, серед яких є мільйони жертв путінського режиму – це, як мені здається, абсолютно невиправдано і недалекоглядно.

Ненавидіти ворога – це одне, ненавидіти тих, кого пригнічує ворог, – зовсім інше. Ненависть до жертв ворога не тільки надає йому моральних сил, а й фактично послаблює тих, хто їх ненавидить. Та майже половина росіян, що не висловлює прямої довіри Путіну, найголовнішого і найненависнішого супостата України, фактично є потенційними союзниками українців у їхній боротьбі за світле майбутнє. Яке вплине і на Росію.

Путіністи це, до речі, добре розуміють. Ось характерний штрих. Московський журналіст і правозахисник Айдер Муждабаев днями повертався з Києва. Сценка в аеропорту Домодєдово. «Що ви робили в Києві?» – «Зустрічався з друзями, гуляв». – «Ви що, часто буваєте в Києві?» – «Часто – це скільки разів за який час?» – «Ну, раз на тиждень». – «На жаль, так часто не виходить». Запитальний погляд. Кількаразове гортання паспорта. Пильний погляд на шенгенську візу. Нарешті, штамп.«Проходьте». Справді, як це можна – в Київ? У вороги народу занесли, не інакше, з іронією зауважив москвич.

Адже путінська зграя боїться України! Живуть і, схоже, тремтять в душі, як би «помаранчеві» настрої не проникли в країну з-за кордону. Як би росіяни не дізналися всю правду про розв'язану Путіним війну. Режим з такою патологічною поведінкою важко назвати абсолютно міцним. Цим гріх не скористатися. Треба бити по всіх проломах цього гидкого режиму, а не тільки по його бойовиках на Донбасі.

Як Україні реально використовувати той факт, що підтримка росіянами Путіна не є абсолютно монолітною і має тенденцію слабшати на тлі західних санкцій? Найбільш очевидне – НЕ відгороджуватися від свідомої, співчуваючої частини Росії, а навпаки, налагоджувати з нею тісні зв'язки. Не поширювати і не зміцнювати міф про те, що всі росіяни є ворогами України – її ворогами є фашист Путін, його войовничі генерали і найбільш шалені путіністи. З іншими можна і потрібно спілкуватися, організовувати спільні проекти.

Якісь зв'язки між українськими та російськими демократами існують і зараз, але вони дуже слабкі, носять безсистемний та односторонній характер – в Україну їдуть здебільшого з цікавості, ніби як на екскурсію. Це теж непогано – хоча б гроші привозять. Але, якщо надати контактам з потенційними союзниками цілеспрямованого характеру, попросити допомогти з фінансуванням певних проектів західних друзів, то можна чималого домогтися у справі розхитування путінського режиму зсередини. Це теж буде серйозним внеском у перемогу України.