це всього лише моя температура на сьогодні
але не маю права звертати на неї увагу
всього лише побічний ефект
нікакіх жарапаніжающіх!!!
бо невідомо, як то вплине на організм
а тре ще так багато зробити... /damn/
це коли:
1) ти йдеш дорогою і знаєш, що ймовірність гепнутись на дупу дорівнює приблизно 0,99
2) ти впевнений, що кожна зустрічна людина /неважливо, красавєц-мужчіна чи бабця з тєлєжкай/ хоче тебе штовхнути і стати тим самим 0,01, якого так не вистачає майбутньому синцю на твоїх ніжніх полушаріях
3) ти дивишся на людей і заздриш чорною заздрістю „як то вони так спокійно і упевнено йдуть, коли ти сам пересуваєшся немов рагуль”
4) дорога, що колись займала 5 хв, тепер розтягується в „напрочуд цікаву та захоплюючу подорож з купою пріключєній”, довжиною в не менше півгодини
в общєм, лєтать хачу!!!!!!!!!!!!!!! гг)
я бачила сонце, що втрачало своє тепло... поступово змінювалось життя всесвіту
морок поглинув все... і разом з тим показав набагато більше, ніж всі звикли бачити
але вони злякались... страх панував у кожному куточку світу
і ніхто навіть не наважувався мріяти... сподіватись... вірити
а це був лише початок, який люди сприйняли як кінець
...
- теперь конец... и что? что теперь?
- теперь нужно учиться жить заново.
конец - это всего лишь начало чего-то нового.
вот почему вы всегда так его боитесь...
это когда очень болит голова… потом сердце… потом желудок… потом ноги не в состоянии держать твоё тело…
цепная реакция
а потом ты ложишься спать, потому что уже 3 часа ночи… организму необходима хоть пара часов сна…
но заснуть невозможно… в голове куча мыслей… и боль… она уже поглотила всё тело
и хочется только одного… чтоб наконец прекратился этот стук… непрерывный… громкий… невыносимый
а потом наступает утро… ты просыпаешься в холодном поту и знаешь, что надо идти, иначе просто сойдешь с ума…
и ты идешь по утреннему городу… по заснеженной улице… а вокруг
холодно… беззвучно… тревожно
люди мають чудову властивість постійно змінюватись, неважливо то „+” чи „-”.
разом з ними змінюються і їхні музичні вподобання
я зростала на музиці, що слухав мій дядько, - Наутілус, Сектор Газа... пізніше Лінда, Агата Крісті. ще маленькою наспівувала „Я хочу быть с тобой”, „Мало огня” та „На тебе как на войне”.
стала трохи старшою, зрозуміла, що окрім дядькової існує й інша музика. й стала божевільною хванаткою Іванушек гг) звичайно, ні про які концерти й мови бути не могло (я ще навіть до школи не ходила)... а про існування таких фанатських штук як постери немала ніякого уявлення. зате в мене була АЖ 1 касета з їхнім першим альбомом. от так і фанатіла))
потім з*явилась на той час геніальна (як для нашого пострадянського українського музичного ринку) програма „Територія А” з усілякими Юрками Юрченками, Формулою Води, ВУЗВ та Анжелікою Рудницькою на чолі. мабуть, немає такої людини (що в той час все ще цікавилась музикою), яка б не дивилась цю передачу, чи хоча б знала про її існування. це дійсно був фурор... і я, як дійсно мейнстрімова дівчина 
, просто не могла залишити це поза своєю увагою. звичайно не пропускався жоден випуск програми (навіть найнудніший, коли Рудницька весь час читала листи прихильників), куплялись касети та газета/журнал (не пам*ятаю що то точно було) „Території А”.
і от настала ера BIZ-TV! аллеллуйа братья і сьостри! до наших вух досить великими порціями почали доноситись хіти зарубіжних виконавців. пересічний меломан був задоволений цілком та повністю. /ну, про тогочасних зірок вже писала, повторюватись не буду/ проте, чомусь не пам*ятаю, щоб я дійсно від когось фанатіла, адже вибір був просто величезний і обрати когось одного було вкрай тяжко.
та от в „закрамах родіни”, тобто в одному з відділів батьківських меблів знайшла касету E-Type (насправді й досі подобаються їхні старі хіти))), і то було кохання з першого погляду! тим більш хіба такий гарнюній мужчінка з таким шикарним волоссям може не подобатись?! про його калєгу лєді-вамп взагалі мовчу, вона просто неперевершена! я навіть на концерті мала змогу побувати і ета била крута!!!)))
9-А клас... я так і не зрозуміла, як то могло статись, та якогось хрєна всі дівчата почали просто божеволіти від Децла (досі в шоці!). мабуть, не було дівчини, яка б не прибдала собі широкі штани, та не казала б “Yo!”. мені було достатньо одного року аби зрозуміти, шо ніяке я не Ё, і всі збірники „русский реп” можна спокійно викидати на смітник разом з купою постерів та інших фанатських приколів (а їх було занадто багато).
а потім був „останній поет темряви” гг) Віля Вало з його хлопчиками з групи Хім (як для нас)/Хєр (як для Америки). то був перший крок до тяжкої музики. завляки цьому захопленню насправді дізналась для себе дуже багато нового. наприклад, що існують готи, вони бувають тру і нітру (насамперед ті, що вважають що Хім то готика гг), що чоловіки з довгим волоссям занадто сексуальні і коли їх бачиш рота тре тримати зачиненим =)), що музика, що хоча б якимось чином відноситься до року, містить в собі дуже багато емоцій і може створити твій настрій, що навіть нерозділене хворе болісне кохання все ж набагато краще, ніж цілковита порожнеча і т.д. і т.п.
а зараз я вже не від кого не фанатію, а лише слухаю музику, вбираю в себе її настрій та безмежно поважаю та люблю людей, що її створюють.
і не важливо чи то альтернатива, чи то джаз або етно, чи навіть попса. в кожному жанрі можна знайти щось, що тебе неодмінно зачепить)))
коли ти лягаєш і закриваєш очі, іноді замість конкретних думок тебе відвідують абсолютно незрозумілі, але в той же час прекрасні образи, що поселилися в твоїй уяві... і ти лежиш, вивчаєш їх і боїшся поворушитися... боїшся, що не дай бог якимсь безглуздим рухом злякаєш їх і вони втечуть... і ніколи більше не з'являться... не з'являться, тому що жоден фотограф не зможе зберегти їх на плівці, жоден художник ніколи їх не намалює...
відчуваю себе порожньою кімнатою, в котру всі так і прагнуть поселитись...
звідкись з*являються шпалери... лінолеум... килим... меблі... світло...
...і головне - люди... яких раніше навіть близько не було
ті, які оминали мене все існування...
маленька дівчинка в блакитному платтячку років чотирьох... вона сидить в пісочниці сама, спиною до усіх. інші діти стоять метра зо три з наляканими обличчями. старші обіймають молодших, що невпинно плачуть.
і всі дорослі проходять повз них... нікому не має діла.
нарешті сивіючий дядечко з довгими вусами зацікавлюється та підходить до пісочниці. декілька хвилин він не може зрозуміти те, що коїться... а потім пробирається крізь натовп дітлахів та підходить до дівчинки. питається – де твої батьки? дівчинка обертається.
секунда... дві... три... тепер дядечко має той самий наляканий вигляд, що й дітлахи, які стоять за ним.
в дівчинки немає очей... рік тому вона з батьками потрапила в автомобільну аварію. батьки померли одразу. дівчинка залишилась жити, проте повністю втратила очі... з нею залишилась лише старенька квола бабуся, що кожного дня виводить дівчинку на двір, аби та погралась з однолітками...
та маленька завжди одна. вона не бачить наляканих людей навколо. вона просто сидить в пісочниці сама, спиною до усіх.
маленька дівчинка в блакитному платтячку років чотирьох...
згадую своє дитинство, коли тільки-но з’явились такі монстри попсової сцени як Spice Girls та Backstreet Boys. всі від них просто шаленіли, намагались бути схожими на них. і, як наслідок, з’являлось безліч гуртів-клонів, що співали про те ж саме, такими ж голосами, що лунали з таких самих голів.
ця манія увірвалась в життя фанатів напрочуд стрімко, проте так само стрімко вона й зникла. ми більше не бачимо цих завжди усміхнених облич зі сторінок модних молодіжних журналів. їхні солоденькі пісеньки про щасливе /або не дуже/ кохання можна почути на радіо лише у рубриці „архів”. а шанувальники, подушки яких щоночі вбирали в себе літри сльоз та шмарклів, вже давно поклоняються іншим ідолам.
на зміну солодкоголосим хлопчикам та дівчаткам прийшли інші зірки, більш дорослі, відверті, сексуальні. попит на медіа акселерує разом зі своїм споживачем. наразі молоді люди пускають слюні над округлими формами зірки r’n’b Beyonce, з жадністю вбирають страждання 30 seconds to Mars, або ж втрачають голови на танцполі під Benny Benassi.
і щось мені здається, що спроби колишніх зірок Spice Girls та Backstreet Boys повернутись на сцену залишаться марними... хоча... чєм чорт нє шутіт =)
може будемо ми ще не один рік співати „іф ю вонабі май лавер” та „еврібаді мув йор баді” гг)
читати білі літери на білій стіні... напис:
кожне слово потребує слухача.
інакше слова не мають значення.
нехай навіть більш за все на світі ти хочеш їх вимовити...
! важливо
вміти писати білі літери на білій стіні...
