/.../ навіяно хворою уявою

маленька дівчинка в блакитному платтячку років чотирьох... вона сидить в пісочниці сама, спиною до усіх. інші діти стоять метра зо три з наляканими обличчями. старші обіймають молодших, що невпинно плачуть.

і всі дорослі проходять повз них... нікому не має діла.

нарешті сивіючий дядечко з довгими вусами зацікавлюється та підходить до пісочниці. декілька хвилин він не може зрозуміти те, що коїться... а потім пробирається крізь натовп дітлахів та підходить до дівчинки. питається – де твої батьки? дівчинка обертається.

секунда... дві... три... тепер дядечко має той самий наляканий вигляд, що й дітлахи, які стоять за ним.

в дівчинки немає очей... рік тому вона з батьками потрапила в автомобільну аварію. батьки померли одразу. дівчинка залишилась жити, проте повністю втратила очі... з нею залишилась лише старенька квола бабуся, що кожного дня виводить дівчинку на двір, аби та погралась з однолітками...

та маленька завжди одна. вона не бачить наляканих людей навколо. вона просто сидить в пісочниці сама, спиною до усіх.

маленька дівчинка в блакитному платтячку років чотирьох...