Я давно знаю, що є гіганський отруйний борщовик, який чіпати не можна,бо наслідки будуть жахливі: він дає сильні опіки на сонці та отруєння:

   Флешмоб : http://blog.i.ua/user/518748/2226769/ 

 

    

По перше: у нас знову позимніло і сніг пролітає... , але на паску обіцяють 20 жари.
По друге: вже 40 років не можу зрозуміти моїх сусідів.У нас біля будинку всі поробили собі грядочки. Хтось вирощує зелень, ягоди, зелену цибульку, хто, просто засадив всю грядку квітами. Все це добре, але справа ось у чому: я, як і всі висадила квіти і сію щороку зелень та висаджую городину. Посадила виноград, (пригощаю всіх сусідів), пару кущиків ягід, грушку, яблуньку. Так, як і всі щороку до пасхи  прибираю грядку і підбілюю дерева.Але справа у тому, що всі 40 років сусіди мені роблять пакості різні і всілякі, які тільки прийдуть їм у голову. То куща обламають, щоб ягід не було, то висиплять сміття мені на грядки, чи у квітник,(приберу, знову і знову насиплять), то обламають великі гілки на грушці.То під двері квартири наллють крові, або й какашку покладуть. І так з року в рік. Якщо чесно, я не розумію чому  мені роблять пакості. Ні з ким не сварюся, з усіма вітаюся, всіх пригощаю тим, що виросло. За що мені пакостять? От і думаю, може мене Бог таким чином вчить терпінню?   Мене в душі ображають ці їхні поступки, пакості,  але сваритися ні з ким не хочу, просто мовчу і прибираюю. А з іншого боку вже так все набридло . Підсвідомо я здогадуюся, хто мене не любить за щось і пару раз зловила на капості їхню сім"ю. Жінці вже 85 років, сусіди кажуть, що вона ворожить і всім, кого не любить підсипає під двері нашіптаний мак, сіль, або підливає чиюсь кров. Думаю такі люди служать сатані і не люблять , не бояться Бога... Але ж помирати всім нам прийдеться, і відповідати за свої гріхи теж, невже людям не страшно ? Образу на них не  тримаю, але руки "опускаються" деколи і настрій падає.Де взяти сили,  і терпіння?  . Мрію зустріти свято Великодня без пакостей, але покищо це тільки мрії...

    Зиму люблю, коли падає лапатий сніжок, вітру немає і тепло,  особливо любила у дитинстві. Йшли з санчатами на берег річки і на високу кручу, з якої спускалися. Санчата котилися дуже довго. Правда і вилазити на ту кручу було довго,але це того варте...  Поясню на рахунок берега річки. Колись на цьому місці протікала річечка, а потім змінила своє русло , але люди все одно називають це місце берегом. Навіть вулицю назвали Берегова. Трохи води там, у руслі все ж таки накопичувалося і потім вона замерзала. Виходив величезний каток, навіть, коли лід проломлювався, було не страшно, тому, що глибина тільки по пояс дитині... . А ще ми з сестричкою любили робити "хату" у снігу. Саме у такій сніговій "хаті" ми одного разу просиділи досить довго, аж похворіли, бо сиділи на снігу і якщо чесно, жували сніг... Пам"ятаю, що снігу випадало дуже багато. Вікна будинків повністю замітало снігом, це близько 1,5 - 2 метра снігу. Не можу передати, як нам у дитинстві було весело бігати по тунелях снігових, які тато робив у снігу, щоб пройти до буди песика, до хліву, де жити дві кози, свинка, курочки . У хліву ластівки  звили багато гніздечок , ми мали можливість влітку спостерігати, як вони годували своїх пташенят . Якщо чесно, я сумую за тими часами і часто згадую морозний запах, та запах сосни у хаті..Зиму любити не перестала, але на санчата вже давно не сідаю...
[ Читати далі ]