Сьогодні мене пригостили цукерками з Японії. Було дуже цікаво скуштувати. Взяла одну, скуштувала - смак солодко-солоний, але смачно. Вирішила куштувати далі. Друга цукерка виявилася з начинкою зі смаком солодко-соленої  риби...Якщо чесно, мені не зовсім до смаку..  Але що цікаво, коли смаки у цукерок різні, їх хочеться скуштувати заради цікавості...  То ж я продовжила і розгорнула слідуючу цукерку. На мій подив, вона виявилася зі смаком солодкого рибного соусу, причому такого стійкого, що вже було не до цукерок.... Вже й не знала чи хочу куштувати далі. Але ж цікавість знову перемогла - беру слідуючу. Не повірите - солодко-кофейно-перчена, дуже сильно перчена...

Во времена Советского Союза ходила такая легенда: дескать, однажды Япония попросила СССР...

  

  Згадала своє дитинство...Саме так замітало хати взимку і вибратися на бодай якусь стежину, прокопану сусідами  було досить не просто...Нам, дітям, було дуже весело бавитися . Викопували собі у снігу "шалаш"- хатинку і тішилися, бавлячись у ній доки не стемніло... А для дорослих це було велике випробовування. Сусіди відкопували двері один одному. У кого двері відкривалися на вулицю, а не в хату самостійно вибратися з хати не могли - двері не відчинялися, їх тримав височенний шар снігу. Щастя, що у деяких домівках був запасний вихід

( через сіни можна було пройти до стайні, де зимувала худоба та птиця). Саме ці сусіди відкопувалися найшвидше та рятували інших. Ніколи не забуду, таке пам"ятається все життя...