Інформаційний опір
Сегодня в 1:19
Елена Васильева:
Ой,репост...Даже не думала, что мне придется такое постить в ответ на поднятую тему.
Прислали обращение (цитата дословно): Уважаемые родители и родственники русских террористов, срочников, резервистов и прочих российских военизированных подразделений! Позвоните своим детям, близким! Спросите их (если ответят) где они?! Дело в том, что около Славянска и в районе Краматорского "моря" лежит огромное количество трупов, и все трупы идентифицируются местными жителями как чужие.
Жители боятся к ним подходить, от некоторых трупов начинает
исходить смрад, ведь на улице, на солнце, температура поднимается до 30
градусов. Позвоните, может это ваши родные? Донбассцы не богатый народ и
благодаря вам у них нет денег, чтобы закапывать трупы ваших
родственников; да и земля Донбасса не примет чужаков. По предварительным
оценкам, в районе пригородов н\п Славянск-Крамоторск разбросанно не
менее полутора тысяч трупов. Позвоните и приезжайте забирать ...
- вам не будут препятствовать забирать трупы ваших родственников.
http://www.twitlonger.com/show/n_1s2d6p9
http://vk.com/wall-70774335_139586

Сьогодні день уродин... Я в тому смислі, що день рождєнья... У чоловіка який абсолютно геніально та талановито двічі проіпав все що мав, причому обидва рази через Майдан... Янукович Віктор Федорович... 64-ри йому сьогодні... Цікаво, йому бодай іноді приходить зранку така думка в голову: "Бля! Ну я і долбойоб!..." Вряд лі... Біографія цієї людини варта пера Ганса Крістіана Андерсена або цілих братьєв Грімм, чи може даже якогось Бажова. Бо він не просто толпойоп, а "Сказочний Толпойоп"...Ну, що ж... Обично в таких случаях кажуть "щастяздоровля", але по відношенню до цього чєлавєчіща буде достатньо: "Пашол ти нах-й тупе йопане полєно"!

Аффтар https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/785453788165979

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
від дєдушки Свирида Опанасовича

§ 2. Початок осідлого життя

Минулий параграф ми закінчили на сповненому драматичного накалу моменті, коли наші предки обсмоктали кістки останньому в Україні мамонту, жрать стало нічого і постало сакраментальне питання – і шо тепер?

Понятне діло, що питання не просто так постало. Воно було вполнє конкретно сформулірувано юрбою сердитих жінок, які взявши руки в боки грізно посунули на розгублених мущщин.

- Ну і чим ви думаєте годувать дітей, трясця вашій мамі? – напустилося жіноцтво на дядьків, театрально показуючи на натовп замурзаних дітлахів, котрі, як по команді, почали жалібно ревти, розмазуючи сльози по брудних щоках.

Дядьки щось пробували виправдацця, обіцялися наполювать якоїсь іншої дичини та наловити риби, но дитячий плач лише посилювався, а жінки лаялися все сердитіше.

Мущщини пойняли, шо лучче буде тут же куди-небудь подальше сваліть із етого гармидера і бігом-бігом скрилися в найближчому лісі. С етіх самих пор українські чоловіки дуже вежко переносять дитячий плач, но ще хуже жіночий лемент.

А шо жінки? Понявши, шо на допомогу од мущин надіяцця не варто, добряче налаявшись, самі взялися до діла. Котрісь пішли збирати гриби й ягоди, котрісь начали скопувать городи. А нєкоторі, самі ловкі, упіймали якихто там кіз та древніх корів і замість тут же їх нє сходя з місця з’їсти живйом, як зробили би чоловіки, почати ту скотину доглядать і годувать, отримуючі від неї смачне молоко.

Коли через якийсь час нарешті приплентали брудні й обдерті чоловіки, отрешонні взгляди і порожні руки яких убедітєльно свідєтєльствували, шо охота була неудачна, їхньому здивуванню не було меж. Жінки поралися по хазяйству, корови сито мукали, а вмиті і охайні діти весело сміялися граючись в квачика.

- Де це ви стільки вешталися? – сердито напустилися жінки, знову взявши руки в боки. Чоловіки лише винувато похнюпилися, боячись підвести очі.

- Ладно, - змилостивилося врешті жіноцтво. – Йдіть мийте руки та сідайте вечерять. А зранку всі до роботи. Нада построїть хати, клуні, загорожі для худоби і ще багато чого. Ремесла якісь хоч знаєте?

Виявилося, що й ремесел ніяких чоловіки не знають і можуть бути використані лише на самих нєкваліфіцірованих роботах.

Так почалася доба матріархату. Всі мущщини, і дєдушка в том числі, не може згадувать про те врем’я без огиди і отвращенія. Трудно було.

Но со временєм, як чоловіки понаучувалися всякому там столярству та гончарству, жінки почали дивицця на мущщин із більшим уваженієм, аж поки найкмітливіші з них не ізобрели приватну власність.

Першим об’єктом приватної власності стали ми, мущщини. До етого времені ми були общі. Тоїсть нікому не належали і тому ніхто нікагда не знав хто в дитинки тато. Знали лише маму.

Но скоро жінки задовбалися ганяцця за чоловіками з просьбами поремонтувать хвіртку, наколоть дров, чи наробити дітям пищиків, бо хитрі мущщини всігда переводілі стрелки: - А чого я? Я шо крайній, чи шо? Найшла дурачка. – і сміючись йшов собі геть, весело чухаючи волохаті груди.

Тагда жіноцтво рішило, шо проще одомашнити якуто одну особь мущини і тримати його в хаті, на правах скотини і домработніка в одном ліце. Ну і шоб було на кого під настрій полаятись. А шоб прівлєч мущщин жінки почали вкусно готувати, приучуючи чоловіків до вкусної і здорової піщі. І нада сказать, шо етот коварний план сработал!

Так пройшла перша в світі приватизація. Приватизувавши і одомашнивши мужчин, жінки наступним логічним кроком здійснили денаціоналізацію корів та іншої великої рогатої худоби, розвели коло кожної хати курей, качок та насадили городини. Нак народилася відома кожному сучасному українцю древня одиниця господарювання – хазяйство.

В стародавньому світі найбільшого розквіту отака хазяйська цивілізація досягла в добу Трипільської культури. Но об етом в наступному параграфі, котрий дід надієцця запостити в неділю.

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1508891872678324&id=100006725776067

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
від дєдушки Свирида Опанасовича

Вступ. З чого все началося

Сначала у Великому Всесвіті літала така собі симпатична планета Україна. І все на ній було створено для приятной жизні: ріки, озера, степи, ліси і гори – в общем, заєбісь планєтка була. Остальним планетам не так повезло, бо вони складалися здебільшого з пустинь, льодовиків, вулканів, всяких тундр та прочої хуйні. На отих других планєтах жили всякі комарі, блядь, миші, криси і всяческі бронтозаври та дракони. А на планеті Україна в свою очередь жили корови, свині, кури, гуси та інша полєзна живность. У гаях співали соловейки.

І вот, подчіняясь Закону Всємірной Завісті, оті другі планети начали до України дойобуватися, аж пока всю її і не обліпили кругом. Од’єбацця от тих долбоєбічеських планет Україна нє смогла, от так вони до сіх пор усі разом і літають под названієм планєта Земля. Єдінственно, шо нагадує нам зараз про ті доісторичні времена ето то, шо часть зємной суші, яка по традиції називається Україна, дєйствітєльно остається самим луччим місцем для жизні, праці і відпочинку.

Але в пам’яті народній і понині живуть спогади про те прекрасне врем’я, кагда Україна собі літала сама і до неї ніхто не дойобувався.

§ 1. Заселення України

Понятне дєло, шо з появою людей, Україна почала швиденько заселятися – місце ж привабливе. Заселення пошло з Карпат – прекрасні там місця, скажу я вам, тому не дивно, що вже мільйон років тому наші предки пили джерельну мінеральну воду та дихали чистим карпатським повітрям.

Дєдушка те время пам’ятає смутно, но пригадує, шо там були всякі плємена кроманьонців та неандертальців. Учоні щитають, шо нашими предками являюцця кроманьонці, бо вони були високі і красіві, та уміли швидко бігать. А неандертальці, котрі були присадкуватими, сильними і неймовірно тупими, вимерли собі гарненько, кроманьонцям на втіху. Дід учоних поважа, но на слово не вірить. Достатньо подивитися першу-ліпшу трансляцію засідання Верховної Ради, щоб пересвідчитися – ніхуя неандертальці не вимерли, а навчилися носити костюми і натискати кнопки. Ще й всяку хуйню городять, шо аж слухать протівно.

Перша стоянка, обнаружена археологами, розташована в Королеві Закарпатської області, і була заснована ще 150 тисяч років тому. Оскільки це була доба палеоліту, то мешканці стоянки, щоб не порушувати історичної хронології, мусіли використовувати в повсякденному житті лише кам’яні знаряддя праці. Но, знаючи яке в Карпатах тверде каміння, дєдушка не ісключає, що для їх виготовлення іспользувалися фрезерні станки. Бо як же, блядь, інакше ту каменюку обтесати?

Заєбавшись обтісувати оте каміння, наші завзяті предки йобнули мінєралки та двинули далі на схід, натхненно пиздячи по дорозі всяку вкусну живность. Наші люди всігда любили добряче попоїсти і ми й понині свято бережем цю гарну традицію. Як все живе було перебито і пиздить уже не було кого, то пакували манатки і мандрували собі далі, освоюючи все нові й нові східні простори. Скіки дєдушка не штудірував наукових праць, ніде не знайшов жодної скарги від тогочасних мандрівників на погану якість доріг. Із етого історіческого факта робимо висновок, шо дороги в Україні тагда були в харошому состоянії – Укравтодору ж, блядь, ше не було!

Як я вже казав, главной мотівацієй для просування на схід було упиздить шото вкусніньке. В етом смислі особенно туго прийшлося мамонтам. Бо одне діло вполювать якогось зайця, перекусить ним і мусиш бігти далі, шоб упіймать другого, на обід. А коли третього піймать не зумів, то сидиш нахуй без вечері. Совсєм друге діло мамонт! Одного мамонта в’їбеш і ціле село коло нього і обідає, і вечеряє та ще й полудникує цілий місяць. Пока всього мамонта не з’їдять. Коли наші предки це просікли, для мамонтів начались хуйові времена. Особенно отлічилося в цьому смислі 15 тисяч років тому село Межиріч у Канівському районі Черкаської області. Еті мірниє крестьянє напиздили тих мамонтів стіки, шо збудували собі для побутових потреб чотири хатинки, складені лише з мамонтячих кісток. Загальна вага тих кісток більше 80 тон! Сучасні українські браконьєри лише заздрісно ковтають слину, читаючи про ті прекрасні времена. А у Африці мами-слонихи до цих пір лякають Межіричем неслухняних слоненят.
Ну в общем, як наші предки в скором времені перепиздили в Україні всіх мамонтів і жрать стало нічого, постало сакраментальне питання – і шо тепер?

Про знайдену на це питання відповідь і про те, шо було далі, читайте в наступному параграфі Історії України від Свирида Опанасовича, котрий, якщо все буде гаразд, дєдушка запостить наступної неділі.

Недавно був в одному обласному центрі (не буду казати в якому, щоб нікого не образити; були прикрі прецедєнти) і там у ресторані одна дєвушка в красній кофті і в красній юбці казала другій дєвушці в красній кофті і в красній юбці: "Ти ше в туалєт зайди, там отако руки підставляєш, а вода сама ллється..." Ну, так, вроді й смішно... Але я сам себе згадав, як в Токіо мені попався говорящий ліфт. Там кнопок не було, а треба було казать ротом куди тобі нада. То він мене з моїм древньоанглійським так і не поняв, скатіна... Я йому сначала казав севен, а потом сикс (думаю, ладно, на один поверх пішком піднімусь) - ніфіга не реагірує, козьол... На "хенде хох" тоже, і на фак ю - ноль вніманія... От отчаянія я обіщав самолічно вернуть Японії всі Куріли і часть Сахаліну. Без толку, прийшлося йти пішки... А нагорі мене ждав унітаз з пультом і видом з літающу тарєлку... Даже не понятно було, нашо ото ср...ть в таку красіву вешч... Там я вперше пожалів за
українським мінімалізмом - обичним скромним тувалєтом з дерева з декоративним серцем, вирізаним на дверях... Там сразу понятно, що в цьому поміщенії більше заняться нічим... В мене колись в общазі був кіт Осип. Настало літо, то і мене й кота вигнали надвір. І я його повіз у село в кульку на автобусі "Київ-Кременчуг"... Але кіт в селі ніколи не був, і ніколи ніде не ночував кроме общежитія, опита в нього такого не було. Він пішов у хату і ліг на кроваті отдохнуть після дороги, але батько його викинув надвір, бо обично коти в селі на подушках не сплять... Для общежитійного кота опиниться надворі під откритим небом - це сущий кошмар. Агарофобія, чи як воно там... Вранці я його довго шукав, а потім найшов, він спав в туалєті на полу... Все-таки - хоч яка криша над головою... Осип воняв гавном ще пару місяців... Потім він в селі отдихав і їв варену цибулю.... І там він таки й остався, превратившись із столичного очкарика в нормального, прілічного сільского кота... А ще значно раніше я колись вперше побачив біде... Я довго коло нього ходив і роздумував: шо воно за така інтірєсна мебель? - Може для того шоб бриться, чи ноги мить, хто його зна... В общим я ним не пользувався із уваженія і священного ужаса перед нєвєдомим... В общим, все це относітєльно...

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/784921008219257