Частина перша))

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
від дєдушки Свирида Опанасовича

Вступ. З чого все началося

Сначала у Великому Всесвіті літала така собі симпатична планета Україна. І все на ній було створено для приятной жизні: ріки, озера, степи, ліси і гори – в общем, заєбісь планєтка була. Остальним планетам не так повезло, бо вони складалися здебільшого з пустинь, льодовиків, вулканів, всяких тундр та прочої хуйні. На отих других планєтах жили всякі комарі, блядь, миші, криси і всяческі бронтозаври та дракони. А на планеті Україна в свою очередь жили корови, свині, кури, гуси та інша полєзна живность. У гаях співали соловейки.

І вот, подчіняясь Закону Всємірной Завісті, оті другі планети начали до України дойобуватися, аж пока всю її і не обліпили кругом. Од’єбацця от тих долбоєбічеських планет Україна нє смогла, от так вони до сіх пор усі разом і літають под названієм планєта Земля. Єдінственно, шо нагадує нам зараз про ті доісторичні времена ето то, шо часть зємной суші, яка по традиції називається Україна, дєйствітєльно остається самим луччим місцем для жизні, праці і відпочинку.

Але в пам’яті народній і понині живуть спогади про те прекрасне врем’я, кагда Україна собі літала сама і до неї ніхто не дойобувався.

§ 1. Заселення України

Понятне дєло, шо з появою людей, Україна почала швиденько заселятися – місце ж привабливе. Заселення пошло з Карпат – прекрасні там місця, скажу я вам, тому не дивно, що вже мільйон років тому наші предки пили джерельну мінеральну воду та дихали чистим карпатським повітрям.

Дєдушка те время пам’ятає смутно, но пригадує, шо там були всякі плємена кроманьонців та неандертальців. Учоні щитають, шо нашими предками являюцця кроманьонці, бо вони були високі і красіві, та уміли швидко бігать. А неандертальці, котрі були присадкуватими, сильними і неймовірно тупими, вимерли собі гарненько, кроманьонцям на втіху. Дід учоних поважа, но на слово не вірить. Достатньо подивитися першу-ліпшу трансляцію засідання Верховної Ради, щоб пересвідчитися – ніхуя неандертальці не вимерли, а навчилися носити костюми і натискати кнопки. Ще й всяку хуйню городять, шо аж слухать протівно.

Перша стоянка, обнаружена археологами, розташована в Королеві Закарпатської області, і була заснована ще 150 тисяч років тому. Оскільки це була доба палеоліту, то мешканці стоянки, щоб не порушувати історичної хронології, мусіли використовувати в повсякденному житті лише кам’яні знаряддя праці. Но, знаючи яке в Карпатах тверде каміння, дєдушка не ісключає, що для їх виготовлення іспользувалися фрезерні станки. Бо як же, блядь, інакше ту каменюку обтесати?

Заєбавшись обтісувати оте каміння, наші завзяті предки йобнули мінєралки та двинули далі на схід, натхненно пиздячи по дорозі всяку вкусну живность. Наші люди всігда любили добряче попоїсти і ми й понині свято бережем цю гарну традицію. Як все живе було перебито і пиздить уже не було кого, то пакували манатки і мандрували собі далі, освоюючи все нові й нові східні простори. Скіки дєдушка не штудірував наукових праць, ніде не знайшов жодної скарги від тогочасних мандрівників на погану якість доріг. Із етого історіческого факта робимо висновок, шо дороги в Україні тагда були в харошому состоянії – Укравтодору ж, блядь, ше не було!

Як я вже казав, главной мотівацієй для просування на схід було упиздить шото вкусніньке. В етом смислі особенно туго прийшлося мамонтам. Бо одне діло вполювать якогось зайця, перекусить ним і мусиш бігти далі, шоб упіймать другого, на обід. А коли третього піймать не зумів, то сидиш нахуй без вечері. Совсєм друге діло мамонт! Одного мамонта в’їбеш і ціле село коло нього і обідає, і вечеряє та ще й полудникує цілий місяць. Пока всього мамонта не з’їдять. Коли наші предки це просікли, для мамонтів начались хуйові времена. Особенно отлічилося в цьому смислі 15 тисяч років тому село Межиріч у Канівському районі Черкаської області. Еті мірниє крестьянє напиздили тих мамонтів стіки, шо збудували собі для побутових потреб чотири хатинки, складені лише з мамонтячих кісток. Загальна вага тих кісток більше 80 тон! Сучасні українські браконьєри лише заздрісно ковтають слину, читаючи про ті прекрасні времена. А у Африці мами-слонихи до цих пір лякають Межіричем неслухняних слоненят.
Ну в общем, як наші предки в скором времені перепиздили в Україні всіх мамонтів і жрать стало нічого, постало сакраментальне питання – і шо тепер?

Про знайдену на це питання відповідь і про те, шо було далі, читайте в наступному параграфі Історії України від Свирида Опанасовича, котрий, якщо все буде гаразд, дєдушка запостить наступної неділі.