Молодий хлопець сидів з сусідом біля його подві’я і вів з ним розмову про життя – Знаєте, Пилиповичу, так набридли ці всі негаразди і турботи, що хочеться тихого спокійного життя. Але воно, мабуть, тільки в раю існує. – Чому ж тільки в раю? Є така місцина, і навіть не далеко від нас. – Жартуєте, дядьку? – Недалеко від нашого села є з’їзд з дороги до райцентру. Та лісова дорога веде до одного села. Ось в тому селі і протікає таке життя, про яке ти мрієш. – Та ...

Читати далі...

Їй потрібно було приїхати до міста, щоб владнати деякі справи. Одного дня для цього виявилося замало, і вона звернулася до свого друга по інету за порадою де можна переночувати. – Можеш переночувати в моїй заміській квартирі. Власне, можеш в ній пожити скільки тобі заманеться. Я залишу тобі ключі від неї. – Я буду тобі дуже вдячна. А я для тебе не створю незручностей? – Ну що ти? Я буду радий стати тобі в нагоді. І дійсно, він був радий бачити її у себе...

Читати далі...

Приміський електропоїзд вечірнього вихідного дня. Більшість пасажирів вагону власники дач та їх гості. Хто дрімає, хто читає книжку, хто незмінно веде бесіду про те, що краще вирощувати і як краще за ним доглядати. Дехто повертається зі своїми меншими побратимами. І якраз з боку від мене молода жіночка їде з собакою. Точнісінько такий пес колись був у мене в молодості. Навіть цяточка на вусі така ж. Пес чомусь уже давненько на мене дивиться. І очі в нього такі ...

Читати далі...

Не перша молодість і тривале самотнє життя залишили відбиток на її уподобаннях і звичках. Її довгі вечори в порожньому домі не додавали радості та оптимізму. Але це був її звичний світ, яким вона дорожила. Можливість втратити його дуже часто ставала причиною відмови від посланої долею можливості змінити життя. Вона хотіла кохання, але боялася, що це почуття зруйнує її тихий затишок, що доведеться себе змінювати і перебудовувати, що доведеться йти на компроміси...

Читати далі...

Серед лісових просторів Полісся сховалося від цивілізації невелике село. Оточене віковими лісами воно жило своїм тихим життям. В таких селах майже завжди була своя таємниця, своя легенда чи притаманна лише йому особливість. Не виключенням було і це село. В глибині лісу, що оточував село, було велике болото. На середину болота вела єдина дорога через глибокий брід. Але тією дорогою ніхто не ходив. Ліс, який ріс на болоті, вважався проклятим. Хто наважився до нього завітати,...

Читати далі...

Сергій був просто закоханий в гори. І хоч він мешкав на рівнинних просторах, але свої відпустки неодмінно проводив в горах. Мабуть тому йому частенько снився один дивний сон. Звичайно це були гори. А на полонині тих гір у затишному містечку у нього був власний дім. Але дивним було не це, а наявність у тому домі власної сім’ї. Дружиною Сергія там була інша жінка, і діти були інші. Одначе він їх любив не менше, ніж своїх з реального життя. В цьому було щось магічне. Тим...

Читати далі...

Невеличкий будинок, придбаний мною, стояв на узліссі в тихому мальовничому місці. Від гомінкого села сюди приглушено долинали лише звуки гавкіту сільських собак. В цьому будинку я проживав один, якщо не рахувати мою подружку самотність. Ми з нею ділили довгі дні і те, що їх наповнювало. Тиша була тією атмосферою, яка панувала в кімнатах будинку. Це мене майже влаштовувало. Але іноді так хотілося почути в кімнаті жіночий голос і просте звернення до мене по імені. І я мав...

Читати далі...

Коли Сергію було лише якихось 17 років, а все життя було попереду, він, як і всі в такому віці, був справжнім мрійником. Мріяв про далекі подорожі і дружбу, щасливе життя і кохання, про хорошу роботу і достаток. І про багато ще приземленого і такого, що було на грані фантастики і не не могло збутись. І, звичайно, він мріяв жити вічно. Сергій не розумів, чому деякі люди похилого віку спокійно чекають смерті. Дивні люди, думав про них Сергій. «От я не буду таким ...

Читати далі...

На околицях нічим не примітного всесвіту жила собі Вічність. Взагалі складно було сказати, що вона жила, бо час для неї просто не існував. У неї не було ні вчора, ні сьогодні, ні перспективного завтра. Тільки всесвіт здатний був ілюзорно подарувати їй відчуття часу, даруючи тим самим щасливі моменти для Вічності. Перед її поглядом народжувалися та вмирали зірки. Цілі галактики розцвітали яскравими зірками і згодом перетворювались на космічний пил. Та й весь всесвіт жив...

Читати далі...

Кладовище завжди навіює якийсь незрозумілий смуток. Чи то нагадування про нашу тлінність, чи то сум по тих, хто пішов у світ захмарний, але завжди, проходячи кладовищем, серце невимушено стискається, а душу наповнює смуток. З фото на хресті сільського кладовища дивилася на мене молода дівчина. Погляд її був сумним, але якимось живим та зацікавленим, ще не затьмарений туманом прожитих років. Вона дивилася з фотографії, наче когось виглядала, наче...

Читати далі...