День Прийняття Рішень.

  Молодий хлопець сидів з сусідом біля його подві’я  і вів з ним розмову про життя

– Знаєте, Пилиповичу, так набридли ці всі негаразди і турботи, що хочеться тихого спокійного життя. Але воно, мабуть, тільки в раю існує.

– Чому ж тільки в раю? Є така місцина, і навіть не далеко від нас.

– Жартуєте, дядьку?

– Недалеко від нашого села є з’їзд з дороги до райцентру. Та лісова дорога веде до одного села. Ось в тому селі і протікає таке життя, про яке ти мрієш.

– Та я тією дорогою десятки разів проїжджав і не бачив ніякого села. Вона просто виходить до іншої дороги, що веде до райцентру. Ви ще скажіть, що ваша племінниця з того села. А то вона завжди така весела і безтурботна, ніби проживає в раю.

– Ти вгадав, Петре, вона дійсно з того села.

  Потрібно сказати, що племінниця Пилиповича Марічка дуже подобалася Петру.

– Ви мене заінтригували. Все, переїжджаю жити в рай.

– Ти, Петре, не жартуй, бо з того села немає вороття. Але в тебе є можливість відвідати на один день село для знайомства з ним. Потрібно тільки  палке бажання туди потрапити. Заодно і мою племінницю провідаєш.

– То давайте разом з’їздимо до неї в гості.

– Мені туди дорога закрита. Воно для мене існує тільки в моїх спогадах. Для тих, хто там народився по досягненню повноліття потрібно прийняти рішення залишатися там назавжди, чи покинути його теж назавжди і не мати змоги його відвідати.  А от ті, хто прийняв рішення там залишитись назавжди, мають змогу на один день його полишати.

– Ви мені, Пилиповичу, розказуєте якісь казки.

  Як би там не було, та одного дня Петро вирішив все ж таки перевірити сусідові вигадки. Палке бажання туди потрапити, як необхідна умова,  в нього було, бо він давно не бачив Марічку і добряче за нею скучив.

  Та лісова дорога на превелике здивування Петра привела його в дивне село. Незважаючи на дощ  в лісі, над селом в блакитному небі сяяло яскраве сонце. І неймовірний спокій наповнив душу Петра, коли він зайшов в село. А ось і Марічка його зустрічає, ніби знала про його приїзд. І через деякий час вони сиділи на ганку чепурненького будиночка і за чаєм вели приємну бесіду.

– А ти б не хотіла до мене переїхати? Жили б разом у злагоді і щасті.

– Я не можу цього зробити, навіть якщо б побажала. Я прийняла рішення і закріпила його підписом в Книзі села. Але ти можеш для себе прийняти рішення залишитись тут назавжди. Для цього в День Прийняття Рішень потрібно поставити свій підпіс в Книзі села. А до того часу ти не зможеш тут залишатись більше одного дня.

– А ти не жартуєш? От залишусь  в тебе до завтра і зустріну ранок в цьому ж селі.

– Ну, спробуй.

  Марічка постелила Петру на дивані, що стояв на ганку, та проснувся він наступного дня в себе вдома. Мурашки пробігли по його спині і він довго не міг прийти до тями.

  Пройшов деякий час, потрібний Петру для осмислення свого життя і тієї казки, з якою він познайомився. Кохання до Марічки зробило свою справу, і в День Прийняття Рішень він стояв на майдані того дивного села поруч з Марічкою і в присутності всієї громади поставив свій підпіс в Книзі села.

  І отримали вони довге щасливе життя у злагоді і спокої, бо в раю турботи бувають тільки приємні і бажані.