Проклятий ліс.
- 27.03.23, 09:54
Серед лісових просторів Полісся сховалося від цивілізації невелике село. Оточене віковими лісами воно жило своїм тихим життям. В таких селах майже завжди була своя таємниця, своя легенда чи притаманна лише йому особливість. Не виключенням було і це село.
В глибині лісу, що оточував село, було велике болото. На середину болота вела єдина дорога через глибокий брід. Але тією дорогою ніхто не ходив. Ліс, який ріс на болоті, вважався проклятим. Хто наважився до нього завітати, вже ніколи не повертався додому.
В тому селі проживав юнак на ім’я Микола. Він був єдиною пізньою дитиною в в сім’ї, і його батьки по велінню часу залишили цей світ. Тому в невеликій батьківській хатині він господарював один.
Життя його якось не складалося. Його єдиний друг в числі інших не повернувся з проклятого лісу. Це було підтвердженням того, що то не просто видумана легенда, а реальність, з яким село жило віками. На кладовищі того села навіть була окрема частина де стояли хрести тим, хто ніколи не повернувся з лісу.
І ось одного похмурого дня на тлі щоденних негараздів Микола вирішив податися до лісу. Та не просто до лісу, а до проклятого лісу. Будь що буде, думав він. Все одно життя не приносить радості.
Перебрівши брід – своєрідну межу неповернення, Микола все далі заглиблювався в проклятий ліс. По обидва боки дороги росли могутні дуби, а за ними виднілося болото. І здавалося, що ця дорога не має кінця.
Та дорога все таки привела Миколу на велику галявину, на середині якої стояла старенька хатинка. Паркан біля неї похилився, а стріха явно потребувала ремонту. І Миколі чомусь подумалося, що тут є чим зайнятися чоловічим рукам.
Повною несподіванкою для Миколи стала поява на ганку господині цієї хатинки.
– Заходь, юначе, до оселі, гостем будеш.
Відьма, подумав Микола. Вигляд у неї був дійсно відьмацький. Довге сиве волосся закривало половину обличчя, а саме воно було вимазане у сажі.
– Доброго дня, господине, дякую за гостинність.
– Олею мене звуть.
І ледь помітна посмішка на мить з’явилася на її обличчі.
На подив самого Миколи він залишився в цій хатині надовго. Оля виявилася привітною жіночкою. На вигляд Оля була старшою за Миколу років на двадцять-тридцять, але рухалася вона як молода дівчина. Ну, для відьми то нормально – думав Микола.
Днями він ремонтував хатинку, а вечорами Оля розказувала йому цікаві історії і казки, ніби він був дитиною. Так він і засинав під ці розповіді.
Минали дні, і Микола так прив’язався до Олі, що перестав вважати її відьмою. Відчувалося, що у неї була споріднена душа з душею Миколи. І він готовий був прожити тут все своє життя.
Та одного разу Оля сказала йому, що їм обом пора звідси йти. Вона зав’язала йому очі – така була умова, і вони покинули цей ліс і подалися у невідомому напрямку.
Декілька днів вони йшли, потім їхали, поки нарешті не прибули в гірське село, де Оля дозволила Миколі зняти пов’язку з очей. Вона відімкнула замок на дверях однієї хатини і сказала, що тут і будемо жити. Потім нагріла води і попросила його вийти з хатини.
Через деякий час на ганок с хатини вийшла молода дівчина чарівної вроди.
– Що, Миколо, не впізнаєш мене?
А Микола тим часом і слова не міг вимовити.
Не мені розказувати вам, що вони одружилися і продовжували жити щасливим життям. А у його рідному селі на кладовищі був поставлений черговий хрест, тому, хто не повернувся з проклятого лісу. На хресті було фото Миколи. Про його долю так і не довідалися в тому поліському селі, що підтверджувало вікову легенду проклятого лісу. А чи проклятий був він насправді, так і залишилося загадкою.
Коментарі
Гість: _Сонечко_
127.03.23, 10:09
Мій коментар може вас засмутити....
Мандруючи сторінками блогів на цьому сайті я іноді натрапляю на дуже щирі і відверті оповіді про себе та своє життя...
Відкритість цих людей не дивує. Той, хто багато часу проводить на самоті, навчився відчувати стан інших.
Тут у кожного є змога відшкодувати те, чого не вистачає у реальному житті...
Оповідання.
Туга за реалізованим. Намагання проаналізувати і переосмислити власне життя.
Кажуть, з роками пізно щось міняти. Не пізно. З власного досвіду - дуже важко. Потрібно багато сил й розуміння для чого...
Але можна подивитися на ситуацію й з іншого боку.
Людина найдивовижніше з усіх створінь Всесвіту...Проживши все життя поруч можна так і не дізнатися, що її наповнює.
Це окрема і довга тема.
Гість: _Сонечко_
227.03.23, 10:13
Ваші розповіді справді схожі на зачаровані казки, які вселяють надію на кращі зміни....
Я зробила помилку в попередньому коментарі.... "Туга за нереалізованим"....
І ось про що подумала. Пережиті емоції й відчуття допомагають творити інші яскраві світи... сповнені сонця й радості.
І ще.... ми не знаємо нашої іншої долі, якою б вона була... Можливо, те, що ми маємо, це найкращий варіант для нас.
Ваші розповіді зачаровують.Повертають у казковий світ мрій та надій. І дають сил впевнено дивитись у майбутнє.
Дякую Вам за них.
Микола Казкар
327.03.23, 10:18Відповідь на 1 від Гість: _Сонечко_
Бажання щось радикально змінити в житті залежить від багатьох обставин. На терези неодмінно прийдеться поставити важливі моменти від яких у буде залежати кінцеве рішення. Частіше за все рішенням буде нічого не змінювати. А мрії про нереалізоване можна завжди залишити на папері і цим обмежитись
.
Микола Казкар
427.03.23, 10:20Відповідь на 2 від Гість: _Сонечко_
І я Вам вдячний за розуміння
.
Гість: _Сонечко_
527.03.23, 10:25Відповідь на 3 від Микола Казкар
Так. Саме так.
Коли людина нічого не змінює, значить її все влаштовує.
Бажаю вам завжди відчувати стан наповненості і важливості від сласного життя.
Коли я вчилася малювати, мій вчитель дав мені пораду -
якщо малюнок не виходить таким, як ти його прагнеш створити, й ти не бачиш його недоліків, переверни аркуш догори ногами.
Все стане зрозуміло.
Іноді, щоб зрозуміти ситуацію, треба подивитися на неї під іншим кутом. І тоді те, що бентежить, перестане приносити сумні думки... Й, можливо, відкриються нові, незнані досі горизонти...
Доброго продовження дня.
Микола Казкар
627.03.23, 10:31Відповідь на 5 від Гість: _Сонечко_
Щиро дякую
. Я свій аркуш давно перевернув і мене все влаштовує
.
Rosemary
727.03.23, 12:54
Пригадався у пам'яті фрагмент із екскурсії. Там був явір і алея дуже старих дубів. Зараз погуглю де це було...
Rosemary
827.03.23, 13:12Відповідь на 7 від Rosemary
Немає в інтернеті, то якщо потім у своїх фотках зустріну..
Микола Казкар
927.03.23, 15:08Відповідь на 8 від Rosemary
Ясненько
.
Rosemary
1027.03.23, 17:55
Образ жінки у багатьох чоловіків такий ось... Яка пройде і вогонь і воду і начаклує щось неймовірне. Слабкі жінки непреглядні. Вони повинні багато вміти і робити, більше чим чоловіки. Іноді мені так здається. А де на все це взяти здоров'я? Жінка така ж людина як і чоловік, вона собі його не начаклує...