Читати всім!

ЧИТАТИ ВСІМ !!!

«Україна є республікою», - так визначає ст.5 Конституції України . Республіка (від лат. res publica) — справа громади .
Перше речення ч.1 статті 13. Конституції України ,яке встановлює, що : « Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права ВЛАСНОСТІ Українського народу», ГРОМАДЯН України всіх національностей ( за реченням першим преамбули Конституції України ) , що і є власністю держави Україна за нормами ст.14 Конституції України в якій вказано- земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави і що право власності на землю набувається і реалізується державою виключно відповідно до закону.
Абзац 1 ч.1 ст.1 ЗУ “Про місцеве самоврядування” визначає: 
« Жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями - область, район, місто, район у місті, селище, село є територіальною громадою.» 
Згідно абз.2 п.1.2 ПОРЯДКУ реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів (Наказ МВС України від 22.11.2012 N 1077 Зареєстрований в Міністерстві юстиції України18 грудня 2012 р. за N 2109/22421) відомості про місце проживання та місце перебування особи вносяться до паспорта громадянина України. Тобто жителями є громадяни України ,які і є Українським народом за першим реченням Преамбули Конституції України.
Стаття 142 Конституції України визначає матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування - рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у ВЛАСНОСТІ територіальних громад.
З огляду на те ,що саме Український НАРОД разом із своєю власністю на національне багатство у тому числі і на власність територіальних громад за ст. 13 та 14 та ст.142 Конституції України і є ДЕРЖАВОЮ УКРАЇНА.
Право ж спільної сумісної власності за ч.1 та 2 статті 368 ЦК України визначено ,як спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності і визначено ,що суб'єктами права спільної сумісної ВЛАСНОСТІ можуть бути ДЕРЖАВА , ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ , якщо інше не встановлено законом.
Стаття 318. «Суб'єкти права власності» ЦК України визначає , що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, такі , як ДЕРЖАВА УКРАЇНА , ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ, іноземні держави та інші суб'єкти ПУБЛІЧНОГО ПРАВА власності ( за статтею 2 «Учасники цивільних відносин» Цивільного кодексу України ). 
Із норм ст.316 та 318 ЦК України випливає , що і держава Україна і територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах держави Україна , є юридичними ОСОБАМИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА власності ,як це, до речі, існує у всьому світі.
Цивільним кодексом України визначено публічне , (від лат. Publica- громада )право власності держави України,яке складається з землі, її надр, атмосферноно повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу за статтею 324. Право власності Українського народу ЦК України ; майно, у тому числі грошові кошти ( державний бюджет за ст.95 Конституції ), яке належить державі Україна за статтею 326. Право державної власності ЦК України та майно, у тому числі грошові кошти ( місцевий бюджет за ст.142 Конституці) , яке належить територіальній громаді за ст.327 Право комунальної власності ЦК України.
Тому ніякої іншої власності ніж власність Українського народу ,яка дорівнює власність держави Україна неіснує ні в Конституції , ні в Цивільному кодексі ,як би не рвали на куски, всі ті куски легко ,як пазли вкладаються в Конституційне поняття власності держави Україна.
Від імені власника Українського народу , держави Україна ( юридичної ОСОБИ публічного права ) права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України за ст.13 Конституції України та ст. 324. , ст.325,ст.326 ЦК України ,а управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування за ст.143 Конституції України та за ст.327 Право комунальної власності ЦК України.
Стаття 95. Конституції України встановлено ,що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Тому державний бюджеть він і забезпечує “ бідні “ як ви пишете громади субвенціями із держбюджету ,як це робиться у всьому світі: існують місцеві бюджети і субсидіарні і у нас не виключення.
«Україна є республікою», - так визначає ст.5 Конституції України . Республіка (від лат. res publica) — справа громади.
Отже, держава Україна, за формою державного правління - республіка і є справою громади. Громади - це спільне проживання громадян України на своїй території пов,язаних спільною власністю та спільною працею. 
Таким чином, республіканський лад в Україні передбачає функціонування територіальної громади держави Україна утвореної із територіальних громад -власників адміністративно-територіальних одиниць власності громадян України всіх національностей за першим реченням Конституції України. 
Згідно статті 4 Конституції в державі Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. 
Стаття 1. ЗУ “Про громадянство України “ визначає поняття «громадянство України» , як правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках . 
Дорослі громадяни України з 16 років мають паспорт громадянина України .
Для громадян України , які з народження є громадянами України відповідно до норм ч.8 ст.7 Набуття громадянства України ЗУ “Про громадянство України” і мають вік до 16 років статтею 5 Документи, що підтверджують громадянство України ЗУ “Про громадянство України” не визначено будь-якого документа ,що посвідчував би громадянство України дитини -українця до 16 років ????
За ст.5 Документи, що підтверджують громадянство України ЗУ “Про громадянство України” встановлено такий документ тільки для дорослих - паспорт громадянина України . 
Дорослі ж громадяни України отримавши паспорт громадянина України , що посвідчує особу власника України і підтверджує громадянство України за першим реченням Положення про паспорт громадянина України на останній сторінці паспорта громадянина України та ст.13,ст.14 ст.142 та ст.143 Конституції позбавитись статусу громадянина України можуть лише у випадку встановленому статтею 19. Підстави для втрати громадянства України ЗУ “Про громадянство України” датою видання відповідного указу про позбавлення громадянства України Президента України . 
І тому тільки у випадку видання відповідного указу Президента України про позбавлення громадянства України громадянин України знов становиться фізичною особою. І тому кожен громадянин України в будь-яких відносинах виступає ВИКЛЮЧНО ,як громадянин України.
За Конституцією республіки ( справа громади ) України визначено , що Український народ- це громадян України всіх національностей ( перше та друге речення Преамбули та ст.13 Конституції України ) .
Тому представники і української нації, і представники всіх інших національностей, національних меншин , корінних народів мають особисте природне право на індивідуальність, яке надано їм від народження та гарантоване першим та другим реченням Преамбули , ст.11 Конституції України та ст.300 Цивільного кодексу України , якими встановлено :
1.” Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення” ( перше та друге речення Преамбули Конституції України ); 
2. “Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України” ( ст.11 Конституції України ). 
3.”Фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, ... мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства( ст. 300 Цивільного кодексу України ). 
Статтею 1. ЗУ “Про громадянство України “ визначано поняття «громадянство України» , як правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках . Документом, що підтверджує громадянство України за ст.5 ЗУ “Про громадянство України” визначено - паспорт громадянина України . 
Але у паспортах громадян України всіх національностей ,відсутня індивідуальна і ознака про приналежність громадянина до представників відповідної нації національної держави Унітарна республіка Україна ( далі держава УКРАЇНА ).
Тому до паспортів громадян України , представників відповідної нації національної держави Україна на підставі п.2 ч.4 та п.8 ч.6 Постанови Верховної ради України “Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон” від 26 червня 1992 року N 2503-XII,необхідно внести додаткову інформацію на вклеюваних аркушах про національність . 
І тільки після оформлення у паспорті відомостей про національність кожного українця виникає Український народ , громадяни всіх національностей України ,як ВЛАСНИКИ спільної сумісної власності на власність територіальної громади і державу , а саме,
По – перше, ВЛАСНОСТІ Українського народу на ВЛАСНІСТЬ територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Для реалізації територіальною громадою свого права на безпосереднє управління своєю власністю (ст.. 140 Конституції України), ст..142 визначає матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування - рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у ВЛАСНОСТІ територіальних громад.
Абз.1 ч.1 ст.1 ЗУ “Про місцеве самоврядування” визначає: 
« Жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями - область, район, місто, район у місті, селище, село є територіальною громадою.» Згідно абз.2 п.1.2 ПОРЯДКУ реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів (Наказ МВС України від 22.11.2012 N 1077 Зареєстрований в Міністерстві юстиції України18 грудня 2012 р. за N 2109/22421) відомості про місце проживання та місце перебування особи вносяться до паспорта громадянина України. 
Територіальні громади села ,селища , міста ( жителі , Український народ , громадяни України, до паспорта яких внесено місце проживання у селі, селищі, місті ) управляють майном, що є в комунальній ( підприємств (об'єднань ), організацій і установ за нормами ст.126 Основного закону Конституції УРСР ) ВЛАСНОСТІ :
1. БЕЗПОСЕРЕДНЬО ;
2. або через утворені ними органи місцевого самоврядування;
( стаття 143 Конституції України ) . 
Фактично ж жодної територіальної громади – власника в державі Україна не створено, тому, до цього часу починаючи з 28.06.96 року республіка Україна проголошена, але не відбулася, як справа громади. 
По-друге, ВЛАСНОСТІ Українського народу. Перше речення ч.1 статті 13. Конституції України ,яке встанолює, що : « Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права ВЛАСНОСТІ Українського народу», ГРОМАДЯН України всіх національностей ( за реченням першим преамбули Конституції України ) , що і є власністю держави Україна за нормами ст.14 Конституції України в якій вказано ,що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави і що право власності на землю набувається і реалізується державою виключно відповідно до закону. 
Носієм суверенітету України ,що поширюється на всю територію України , і єдиним джерелом влади в Україні є народ. НАРОД здійснює ВЛАДУ :
1. БЕЗПОСЕРЕДНЬО ;
2. і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування ;
( за нормами ст.2 та 5 Конституції України ).
Власна ВОЛЯ власника національного багатства України і є джерелом ВЛАДИ Українського народу з огляду на наступне.
За ст. 317. «Зміст права власності» ЦК України, ВЛАСНИКОВІ належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном та встановлено ,що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. 
Поняття права ВЛАСНОСТІ визначено ст.316 « Право власності» ЦК України ,як право ОСОБИ на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю ВОЛЕЮ , незалежно від ВОЛІ інших осіб.
Співвласники майна ,що є у спільній сумісній власності ВОЛОДІЮТЬ ,КОРИСТУЮТЬСЯ ним спільно і РОЗПОРЯДЖАЮТЬСЯ за згодою всіх співвласників ,якщо не встановлено домовленістю між ними за нормами ч.1 та 2 статті 369 «Здійснення права спільної сумісної власності» ЦК України . 
Право ж спільної сумісної власності за ч.1 та 2 статті 368 ЦК України визначено ,як спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності і визначено ,що суб'єктами права спільної сумісної ВЛАСНОСТІ можуть бути ДЕРЖАВА , ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ , якщо інше не встановлено законом.
Стаття 318. «Суб'єкти права власності» ЦК України визначає , що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, такі , як ДЕРЖАВА УКРАЇНА , ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ та інші суб'єкти ПУБЛІЧНОГО ПРАВА ( за статтею 2 «Учасники цивільних відносин» Цивільного кодексу України ). 
Із норм ст.316 та 318 ЦК України випливає , що і держава Україна і територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах держави Україна , є юридичними ОСОБАМИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА,як це, до речі, існує у всьому світі.
Цивільним кодексом України визначено публічне право власності держави України,яке складається з землі, її надр, атмосферноно повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу за статтею 324. Право власності Українського народу ЦК України ; майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна за статтею 326. Право державної власності ЦК України та майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді за ст.327 Право комунальної власності ЦК України.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України за ст.13 Конституції України та ст. 324. , ст.325,ст.326 ЦК України ,а управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування за ст.143 Конституції України та за ст.327 Право комунальної власності ЦК України.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад за статтею 142. Конституції України. 
Конституційною основою правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; за ч.2 ст.5 Господарського кодексу України.
Економіка (від дав.-гр. «закон дому », «управління домогосподарством») — комплекс суспільних наукових дисциплін про господарство, а саме — про організацію та управління матеріальним виробництвом, ефективне використання ресурсів, розподіл, обмін, збут і споживання товарів та послуг.
Власність ЗОБОВЯЗУЄ, як встановлено в ст.13 Конститтуції України та ч.4 ст.319 ЦК України 
І тому досягнувши 18 річного віку , ми, громадяни України всіх національностей - Український народ становимося виборцями і здійснюємо своє волевиявлення через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. (ст..69-70 Конституції України). Ці форми демократії нам потрібні не інакше, як для досягнення спільної згоди у процесі управління нашої спільною власністю – комунальною та власністю територіальних громад у межах територіальних громад, та ї власності Українського народу , у межах держави унітарної республіки Україна. Тобто, наше спільне майно , використовується нами спільно для забезпечення матеріальних, духовних умов нашого співжиття та забезпечення суспільного порядку.
Тому, НАРОДНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ на місцевих до органів місцевого самоврядування і загальнодержавних виборах до органів державної влади та референдумах і є власною ВОЛЕЮ 46 млн. Громадян України та їх згодою, як співвласників по передачі у керування ( управління ) обраним органам влади. , щодо здійснення свого права володіння, користування і РОЗПОРЯДЖЕННЯ спільною сумісною власністю на об,єкти власності ( державу Україну) Українського народу ( громадян України всіх національностей) та власність територіальних громад адміністративно- територіальних одиниць , де проживають громадяни України і є джерелом ВОЛІ — джерелом ВЛАДИ .
З огляду на те ,що саме Український НАРОД разом із своєю власністю на національне багатство за ст. 13 та 14 Конституції України і є ДЕРЖАВОЮ УКРАЇНА і як наслідок НАРОД є джерелом ВЛАДИ і здійснює ВЛАДУ безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування за ст. 5 Конституції України .
То виходить логічним , що ДЕРЖАВНА ВЛАДА ( ВОЛЯ Українського НАРОДУ- власника національного багатства держави Україна) в Україні за частина 1 статті 6. Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову та за частиною 2 ст.6 та ч.2 ст.19 Конституці України ОРГАНИ державної влади : законодавчої, виконавчої та судової та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законами України.
За реченням другим ч.2 статті 13. Конституції України Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. 
Порядок БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО здійснення ВОЛІ Українського народу , громадян України ,що досягли 18 років встановлено Постановою Верховної Ради України “Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні”.
І коли органи влади не виконують своїх повноважень і обов,язків встановлених законом громадяни України зобов,язані взяти відповідальність за ради майбутнього і створити республіку - справу громади держави України.

Ріма Білоцерківська.

Цікава думка про Балогу

CТЕПАН ХМАРА, ГЕРОЙ УКРАЇНИ, ПОЛІТВ*ЯЗЕНЬ РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ:

" ІНЦІНДЕНТ В МУКАЧЕВО ЗАЗДАЛЕГІДЬ ГОТУВАВСЯ ДЕРЖАВНИМИ СТРУКТУРАМИ"

Трагічні події в Мукачево дехто хотів би потрактувати лише як активний вибух місцевих розбірок. Справжня причина значно серйозніша і лежить в політичній площині загальнодержавного характеру. Є всі підстави вважати, що інцидент заздалегідь готувався державними структурами і напевно узгоджений з високопоставленими особами в центрі.

По перше, поведінка так званих правоохоронців в Закарпатті засвідчує, що вони зробили все щоб заманити в пастку бійців «Правого сектора» (безперешкодно прибути на місце інциденту, де вже їх чекали озброєні бандити, «люди» Ланьо) і міліція, які поводилися, як єдина сила. Оскільки загинули два бійці ПС – можна здогадуватися, хто першим застосував зброю.
По-друге, заздалегідь на місці події опинився специфічний журналіст і начебто народний депутат.

По-третє, миттєва реакція і звинувачення в односторонньому порядку ПС владними структурами, особливо МВС, які беззастережно обізвали ПС - незаконними бандитськими утвореннями.

По-четверте, досі не відсторонені від посад керівники силових структур Закарпаття.

По-п’яте, інцидент у Мукачевому співпав в часі з провокаційним, антидержавним і наклепницьким виступом на сесії ОБСЄ «подільника» Медведчука – Шуфрича.

І найголовніше: Мукачівський інцидент не можна ізольовано розглядати поза контекстом посилення атак влади на добровольчі патріотичні батальйони з метою знищити цей рух. Головний удар скерований проти корпусу ПС, тому, що це найбільша міліарна боєздатна патріотична сила, яка захищає Україну реально, а не на словах.

В істеричному емоційному припадку член антидержавного мафіозного про путінського угрупування Медведчука-Шуфрича Ланьо вибазікав хто їм заважає будувати «руський мир» в Закарпатті. Покидьок Ланьо обізвав Балогу «раковою пухлиною» Закарпаття, бо він нібито фінансує ПС і зацікавлений в Мукачівському конфлікті.

Віктор Балога допомагав євромайданівцям в той час, як Ланьо, будучи в злочинному угрупуванні «партії регіонів», допомагав Шуфричу організовувати «тітушок» для анти майдану. Між іншим Балога допомагав також і 128 гірсько-піхотній бригаді.

Деякі журналісти необачно чи навмисно намагаються поставити на одну площину Ланьо і Балогу. Нехай краще подумають у що медведчуки, ланьо і всі їхні поплічники перетворили б Закарпаття , якби їм там дати повну волю!

Щодо самого інциденту, то повинно бути всестороннє, неупереджене прозоре розслідування, яке можливе лише під пильним громадським контролем. Неприпустимо використати Мукачівські події в політичних цілях, для наступу на добровольчий рух і зокрема ПС.

Справа суспільства надавати активну підтримку Правому Сектору та іншим патріотам, бо вони захищають Україну по-справжньому (чого не хоче робити нинішня антинародна влада).

Якщо найближчими днями у Верховній Раді буде підготовлено СБУ і Генпрокуратурою подання на притягнення до відповідальності і арешт Шуфрича, буде заарештований агент Путіна Медведчук, буде звільнений з посади Міністр ВС Аваков, керівники силових структур в Закарпатті, тільки тоді можна буде робити висновок, що влада нарешті стає на захист держави і подолання корупції.

Якщо цього не станеться, то це означатиме, що так званий гарант Конституції Порошенко дбає лише про збереження особистої влади і ненаситні прибутки, навіть ціною руйнування суверенітету України.

13 липня 2015 року
Правозахисник, Герой України Степан Хмара

Гра в наперстки чи об’єднання громад?

Гра в наперстки чи об’єднання громад?
Аналізуючи Закон України «Про добровільне об’єднання громад», складається враження, що наші законотворці грають з народом в наперстки.
Згадаймо психологію учасників гри в наперстки. Наперсточник закликає взяти участь в простій грі. Всього лише потрібно вгадати під яким наперстком сховано кульку. Здавалося б все просто. Уважно дивишся, як переміщуються на дошці ці наперстки і вказуєш на той наперсток, де повинна бути кулька. От тільки фокус полягає в тому, що в результаті, який би наперсток не вибрав учасник гри, не буде кульки під жодним наперстком, завдяки спритності рук гравця. Так і з законом про так зване «добровільне» об’єднання громад. Законотворці наполягають, що цей закон передбачає децентралізацію влади і покращить надання послуг громадянам. За приклад беруть позитивний досвід Польщі.
Що ж насправді приховується за цим законом? Перші чотири статті цього закону не викликають жодних заперечень, оскільки вони регламентують відносини і принцип добровільного об’єднання громад, а також дають визначення терміну територіальних громад. Відповідно до ст.140 Конституції України Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Але вже в статті 5 цього Закону з’являється термін сільська, селищна, міська рада, яка приймає безпосередню участь у формуванні нового органу об’єднаної територіальної громади. Що викликає здивування.
Оскільки сільські, селищні, міські ради повинні були б утворені саме територіальною громадою, та повинні бути наділеними повноваженнями управляти майном територіальних громад. Так склалося, що на сьогодні жоден орган місцевого самоврядування не утворений відповідно до Конституції і законів України. Відсутні будь-які протоколи загальних зборів про утворення рад усіх рівнів, а також делегування їм повноважень. Але, всупереч вимогам Конституції України, на сьогоднішній день сільські, селищні, міські ради вже виконують функції представницьких органів сіл, селищ. І тоді постає питання: «Так що ж мають об’єднати цим законом - територіальні громади, чи їх представницькі органи - ради?»
Йдемо далі. Яким чином буде забезпечене пряме народовладдя, що передбачене ст.5, 140-143 Конституції України, в питанні управління майном територіальної громади? Цим Законом не передбачено прийняття рішення, важливого для територіальної громади, загальними зборами. Усі повноваження передаються виконавчим органам.
А хто ж саме буде делегований для забезпечення виконання певних потреб жителів сіл, селищ, міста? В ч.3 прикінцевих положень цього Закону пропонується внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме до ст.141 - внести новий термін «Староста», який буде представляти інтереси села, селища у виконавчих органах відповідної ради.
Тобто, термін «територіальна громада», в розумінні Конституції України, зникає. Замість цього з’являється виконавчий орган – рада і територіальна одиниця. Яким чином буде в подальшому реалізоване право територіальної громади (жителів територіально-адміністративної одиниці) здійснювати пряме народовладдя в управлінні спільною власністю? Законом не передбачено. Також не передбачено Законом дострокове припинення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування у випадку не ефективного управління спільною власністю громади. Таким чином спостерігається звуження прав окремих громадян у прийнятті спільного рішення щодо управління і вирішення нагальних питань громади. Оскільки їх участь обмежується тільки правом прийти один раз на п’ять років на відповідну виборчу дільницю і обрати того, або іншого управлінця.
От в результаті і маємо – яким би чином не були об’єднані громади, а в результаті громадяни в будь-якому випадку позбавляються права управляти спільним майном і приймати безпосередню участь у вирішенні питань громади.

Гра в наперстки чи об’єднання громад?

Аналізуючи Закон України «Про добровільне об’єднання громад», складається враження, що наші законотворці грають з народом в наперстки. 
Згадаймо психологію учасників гри в наперстки. Наперсточник закликає взяти участь в простій грі. Всього лише потрібно вгадати під яким наперстком сховано кульку. Здавалося б все просто. Уважно дивишся, як переміщуються на дошці ці наперстки і вказуєш на той наперсток, де повинна бути кулька. От тільки фокус полягає в тому, що в результаті, який би наперсток не вибрав учасник гри, не буде кульки під жодним наперстком, завдяки спритності рук гравця. Так і з законом про так зване «добровільне» об’єднання громад. Законотворці наполягають, що цей закон передбачає децентралізацію влади і покращить надання послуг громадянам. За приклад беруть позитивний досвід Польщі.
Що ж насправді приховується за цим законом? Перші чотири статті цього закону не викликають жодних заперечень, оскільки вони регламентують відносини і принцип добровільного об’єднання громад, а також дають визначення терміну територіальних громад. Відповідно до ст.140 Конституції України Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Але вже в статті 5 цього Закону з’являється термін сільська, селищна, міська рада, яка приймає безпосередню участь у формуванні нового органу об’єднаної територіальної громади. Що викликає здивування.
Оскільки сільські, селищні, міські ради повинні були б утворені саме територіальною громадою, та повинні бути наділеними повноваженнями управляти майном територіальних громад. Так склалося, що на сьогодні жоден орган місцевого самоврядування не утворений відповідно до Конституції і законів України. Відсутні будь-які протоколи загальних зборів про утворення рад усіх рівнів, а також делегування їм повноважень. Але, всупереч вимогам Конституції України, на сьогоднішній день сільські, селищні, міські ради вже виконують функції представницьких органів сіл, селищ. І тоді постає питання: «Так що ж мають об’єднати цим законом - територіальні громади, чи їх представницькі органи - ради?»
Йдемо далі. Яким чином буде забезпечене пряме народовладдя, що передбачене ст.5, 140-143 Конституції України, в питанні управління майном територіальної громади? Цим Законом не передбачено прийняття рішення, важливого для територіальної громади, загальними зборами. Усі повноваження передаються виконавчим органам.
А хто ж саме буде делегований для забезпечення виконання певних потреб жителів сіл, селищ, міста? В ч.3 прикінцевих положень цього Закону пропонується внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме до ст.141 - внести новий термін «Староста», який буде представляти інтереси села, селища у виконавчих органах відповідної ради.
Тобто, термін «територіальна громада», в розумінні Конституції України, зникає. Замість цього з’являється виконавчий орган – рада і територіальна одиниця. Яким чином буде в подальшому реалізоване право територіальної громади (жителів територіально-адміністративної одиниці) здійснювати пряме народовладдя в управлінні спільною власністю? Законом не передбачено. Також не передбачено Законом дострокове припинення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування у випадку не ефективного управління спільною власністю громади. Таким чином спостерігається звуження прав окремих громадян у прийнятті спільного рішення щодо управління і вирішення нагальних питань громади. Оскільки їх участь обмежується тільки правом прийти один раз на п’ять років на відповідну виборчу дільницю і обрати того, або іншого управлінця.
От в результаті і маємо – яким би чином не були об’єднані громади, а в результаті громадяни в будь-якому випадку позбавляються права управляти спільним майном і приймати безпосередню участь у вирішенні питань громади.

Гра в наперстки чи об’єднання громад?

Аналізуючи Закон України «Про добровільне об’єднання громад», складається враження, що наші законотворці грають з народом в наперстки. 
Згадаймо психологію учасників гри в наперстки. Наперсточник закликає взяти участь в простій грі. Всього лише потрібно вгадати під яким наперстком сховано кульку. Здавалося б все просто. Уважно дивишся, як переміщуються на дошці ці наперстки і вказуєш на той наперсток, де повинна бути кулька. От тільки фокус полягає в тому, що в результаті, який би наперсток не вибрав учасник гри, не буде кульки під жодним наперстком, завдяки спритності рук гравця. Так і з законом про так зване «добровільне» об’єднання громад. Законотворці наполягають, що цей закон передбачає децентралізацію влади і покращить надання послуг громадянам. За приклад беруть позитивний досвід Польщі.
Що ж насправді приховується за цим законом? Перші чотири статті цього закону не викликають жодних заперечень, оскільки вони регламентують відносини і принцип добровільного об’єднання громад, а також дають визначення терміну територіальних громад. Відповідно до ст.140 Конституції України Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Але вже в статті 5 цього Закону з’являється термін сільська, селищна, міська рада, яка приймає безпосередню участь у формуванні нового органу об’єднаної територіальної громади. Що викликає здивування.
Оскільки сільські, селищні, міські ради повинні були б утворені саме територіальною громадою, та повинні бути наділеними повноваженнями управляти майном територіальних громад. Так склалося, що на сьогодні жоден орган місцевого самоврядування не утворений відповідно до Конституції і законів України. Відсутні будь-які протоколи загальних зборів про утворення рад усіх рівнів, а також делегування їм повноважень. Але, всупереч вимогам Конституції України, на сьогоднішній день сільські, селищні, міські ради вже виконують функції представницьких органів сіл, селищ. І тоді постає питання: «Так що ж мають об’єднати цим законом - територіальні громади, чи їх представницькі органи - ради?»
Йдемо далі. Яким чином буде забезпечене пряме народовладдя, що передбачене ст.5, 140-143 Конституції України, в питанні управління майном територіальної громади? Цим Законом не передбачено прийняття рішення, важливого для територіальної громади, загальними зборами. Усі повноваження передаються виконавчим органам.
А хто ж саме буде делегований для забезпечення виконання певних потреб жителів сіл, селищ, міста? В ч.3 прикінцевих положень цього Закону пропонується внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме до ст.141 - внести новий термін «Староста», який буде представляти інтереси села, селища у виконавчих органах відповідної ради.
Тобто, термін «територіальна громада», в розумінні Конституції України, зникає. Замість цього з’являється виконавчий орган – рада і територіальна одиниця. Яким чином буде в подальшому реалізоване право територіальної громади (жителів територіально-адміністративної одиниці) здійснювати пряме народовладдя в управлінні спільною власністю? Законом не передбачено. Також не передбачено Законом дострокове припинення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування у випадку не ефективного управління спільною власністю громади. Таким чином спостерігається звуження прав окремих громадян у прийнятті спільного рішення щодо управління і вирішення нагальних питань громади. Оскільки їх участь обмежується тільки правом прийти один раз на п’ять років на відповідну виборчу дільницю і обрати того, або іншого управлінця.
От в результаті і маємо – яким би чином не були об’єднані громади, а в результаті громадяни в будь-якому випадку позбавляються права управляти спільним майном і приймати безпосередню участь у вирішенні питань громади.

Мережа влади

Римма Белоцерковская
" Коли ми робили ці відео на підставі наших юридичних дослідженнь,у нас було відчуття , що той простір ,що ми створили 23 роки є небезпечним ,але ми ще не усвідомлювали ,що настільки.
Коли ми зрозуміли ,що корінь зла в тому ,що саме публічна власність ,Національне багатство, не оформлена на його ЄДИНИХ конституційних власників , громадян України, ми як ПОРЯДНІ громадяни сповістили про це всі органи влади та місцевого самоврядування - плануюють зміни в Конституцію України ,що норми про власність громад прибрати через конституційну асамблею Янукович та конституційну комісію Порошенка ?????
https://www.youtube.com/watch?v=e80DOBVi72E
Наші дослідження незаконного , неконституційного утворення Сєвєродонецької міської ради. Тобто в Сєвєродонецьку НЕМАЄ конституційного органу місцевого самоврядування ,який би утворила територіальна громада ,а є щось інше ,що нас і призвело до війни."
https://www.youtube.com/watch?v=0egbWbd4OlI
А це про нас , про КОЖНОГО конституційного власника ГРОМАДЯНИНА.
https://www.youtube.com/watch?v=ukYAxKT3jP0
Про органи влади ,як приватні структури .
https://www.youtube.com/watch?v=-kfaQ-ii9i4
А це про великі міста Києв , Харків , міста з районним поділом.
https://www.youtube.com/watch?v=ABT-CLCTzbQ
А це про громадян -підприємців у не конституційному просторі.
https://www.youtube.com/watch?v=GJaVQhqQRyA
А це про не утворені суди Сергій Нестеренко.
https://www.youtube.com/watch?v=QQIhaLTjFFk

Територія власності українського народу

Римма Белоцерковская ТЕРИТОРІЯ власності Українського народу .

Відповідно до Конституції України :

- від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією ( ст.13 Конституції України) та статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством та встановлені межі повноважень держави здійснювати від імені Українського народу право власника ,охорону землі, відповідно до того ,що земля перебуває під особливою охороною держави.

Конституцією України жодному державному органу визначеному ст.6 Конституції України ні законодавчому ( який має повноваження 85 ст.Конституції України і про повноваження по землі там нічого немає ) ,ні виконавчому , ні судовому щодо Основного Національного багатства України , землі не надано інших повноважень, ніж ОСОБЛИВА ЇЇ ОХОРОНА.

Тому підписанням Закону про продаж землі Президентом України буде фактично змінений конституційний лад , що є узурпацією державної влади і як слідство державною зрадою.

Відповідно до повноважень ВР України є повноваження провести процедуру імпічменту Президента України у разі його державної зради , але до того ,як підпише цей Закон Президент його проголосує ВР України і тому конституційний лад буде змінений і ВР України і Президентом України тому до н ВРУ звертатись про проведення процедури імпічменту Президента України буде не логічно .

Логічно звернутись до ст. 5 Конституції Українив ч.2 , якої “Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами”.

Конституція України не дозволяє продавати землю ні органам державної влади ,ні органам місцевого самоврядування .

Тому кожного разу коли приходить в хвору голову ,якогось чергового українського діяча, або ввести черговий мораторій , або провести референдум з питання не продажу землі то виникає небезпека використати його НАВПАКИ в інтересах олігархів ,як доказ того ,що провели референду і можна вносити зміни про продаж землі в Конституцію.

Відповідно до того ,що за ст.13 та 14 Конституції України земля -є Основним національним багатством та виключною власністю Українського народу , то виконавши Конституцію України і оформивши територіальні громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста ,району в місті з районним поділом у статусі публічного власника на землю території держави України відповідно до ст.80 Конституції України та ст.133 , ст.142 Конституції України ми фактично спасемо Основу держави , землю — наше Основне національне багатство України. Золото-валютний запас держави ,який і нагодує ,і одягне ,і забезпечить прийдешні покоління УКРАЇНЦІВ сповна.

Путинско-Порошенковская «расчлененка» Украины

После сентябрьской минской эпопеи большинству членов экспертного сообщества, политикам и просто гражданам Украины стало совершенно ясно, что Юго-Восток банально слит. В контексте понимания этого факта, так называемый «мирный план» предстает как дорожная карта этого слива. Очевидно, что пропрезидентской пропаганде поставлено сверхзадание «отбеливать» грязный проект отчуждения Донбасса, объясняя его «высокими побуждениями». Еще одна сторона этой пропагандистской кампании состоит в том, чтобы накануне парламентских выборов представить полное военное и политическое поражение Порошенко на Юго-Востоке, грозящее его политическим банкротством в весьма недалеком будущем, как его блестящую победу. Смехотворное впечатление производит и то, и другое. Например, когда Гелетей громогласно объявляет о том, что АТО успешно завершена и что только приход регулярних российских войск помешал завершить ее еще более успешно. Понятно, что субъект, как никто другой продемонстрировавший убожество кадровой политики президента и анархический бепредел в высших эшеленоах украинской власти, занимается клоунадой, однако она очень точно отражает запрос власти на определенный тип месседжа.

Что касается, попыток «отбеливания», то привлекают особое внимание концептуальные выкрутасы одного политика, некогда мной очень уважаемого. Их суть примерно следующая. Мы можем победить на Донбассе, но эта победа обойдется в несколько десятков тысяч жертв. Поэтому мы не можем себе позволить такое разбазаривание человеческого ресурса. (В этом положении легко узнать тезис Порошенко, что народ устал от войны и хочет мира). Придание Донецкой и Луганской областям «особого статуса» (этот статус намеренно держится в секрете) не является фатальным для Украины. Победить эти непонятно какие области мы сможем экономически (во как круто!) в некоем виртуальном соревновании. Увидев каких успехов достигла Украина на путях европейского процветания указанные регионы сами не захотят своего автономного статуса и добровольно возвратятся в единую украинскую семью. При этом мы перекроем границы с Россией, будем полностью контролировать ситуацию и успешно развиваться в соответствии с гениальными предначертаниями «мирного плана». Не знаю, чего здесь больше: маниловских мечтаний, вдохновенных фантазий о «Новых Васюках» в стиле Остапа Бендера или скрытого пропагандистского цинизма. Не знаю. Но совершенно очевидно, что если эти области остануться в составе Украины (боснийский сценарий и «дейтонские соглашения»), то локализовать эту раковую опухоль (эту метафору употребляет сам автор) не удастся.

Она будет метастазировать и отравлять весь государственный организм Украины. Как утверждали многие эксперты, она будет тормозить и европейские и натовские устремления Украины, сохраняя замороженный конфликт и создавать устойчивую атмосферу тотального национального болота. Тем более, что главный «канцероген» в образе Путина все время будет рядом с указующим перстом и программой этого самого метастазирования. При наличии такого фактора, совершенно беспочвенными выглядят попытки мечтать о том, что мы будем контролировать эту самую границу, с учетом того, что сквозь нее просачиваются все новые и новые воинские части РФ. Как мы сможем контролировать ее в будушем, с помощью какого ресурса? На уровне строго аналитическом ответа нет и быть не может, но в рамках дискурса пропаганды ответ легко находится, легко укладываясь в размерность Желания и реализуясь в виртуальном пространстве социального Воображения. Как раз русле логики этой виртуальной реальности сформулированное сообщение получило название «На старте», хотя в реальности такой старт попахивает очень плохим финишем.

Я не буду сейчас подробно останавливаться на такого рода пропагандистских упражнениях. Повторяю, тот факт, что Украина утрачивает суверенитет над значительной частью своих территорий – вещь абсолютно очевидная и уже практически не подлежащая пересмотру. (Самое свежее подтверждение. На своей странице в Фейсбуке, 10 сентября Порошенко подытожил заседание правительства. Помимо слов об обороне, автономный статус Донбасса зафиксирован в следующем софизме Гаранта: «Мы будем не в восторге от депутатов, которых изберут в Донецке и Луганске, но лучше выборы, чем автоматные очереди»).

Изменить ситуацию может сам Путин, который в соответствии с новым «мирным планом» заставит Порошенко признать «особый статус» не только за Донецкой и Луганской, но и за Днепропетровской, Одесской и Запорожской областями. (Они ведь никогда не были Украиной, как говорит великий геополитик всех времен и потому пора справлять ошибки истории). Кроме того, изменить «расчленение» Украины по донбасско-боснийскому сценарию может и полномасштабная агрессия Кремля, который способен захотеть проглотить Украину целиком. И тогда она – снова-таки в соответствии с очередным «мирным планом» -- станет вся большой, большой Автономией.

Однако это все «игры разума», так сказать, а факт утраты Юго-Востока – уже реальность, данная в не слишком приятных, а то и вовсе гадких ощущениях. Эти ощущения и привели меня к пересмотру всего того, что произошло в Украине, начиная с Майдана и заканчивая аннексией Крыма и Донбасса. Я не являюсь сторонником конспирологических теорий, однако стройная логика, лежащая в основе этих событий, позволяет предположить их невидимого режиссера. Давайте предположим наличие этого самого Заговора и попытаемся проследить его основные нити, воплотившиеся в конкретних событиях. В статье «Бал Сатаны» или несколько слов об инаугурационном банкете» (сайт Voronz.in.ua, ) я выдвинул гипотезу о том, что проект «Порошенко» или «Янукович-2» был задуман вполне определенными силами и технически выполнен с помощью Майдана. Последующие события немного проясняют эту схему и позволяют преположить, что все события от Майдана до аннексии Крыма и Юго-Востока являются звеньями цепи одного и того же плана, задуманном в Кремле и осуществленном его ставленниками в Украине (прежде всего, группой Фирташа-Левочкина).

Путину было выгодно смещение Януковича, обвинение новой власти в антиконституционном перевороте, поскольку оно развязывало ему руки для дальнейших форм вмешательства в Украине вплоть до ее возможного аншлюса. Те, кто внимательно наблюдал развитие событий на Майдане всякий раз задавались вопросом «Почему, когда накал страстей начинал стихать, происходило нечто, что усиливало радикализм протестующих: разгон мирной студенческой демонстрации, убийство Сергея Нигояна, похищение, пытки и убийства активистов Евромайдана, покушение на Татьяну Черновол, законы 16 января, массовый расстрел «Небесной Сотни». Уже тогда можно было предположить, что за всеми этими действиями стоит какая-то невидимая рука. (По некоторой версии нити тянутся к Левочкину, однако утверждать не могу. Это всего лишь вполне правдоподобная гипотеза).

Если принять на вооружение теорию Заговора, то можно проинтерпретировать преступное со стороны новой украинской власти в лице Алекснадра Турчинова попустительство и бездействие перед лицом российской агрессии. Сдача Крыма под вопросом, и разные эксперты имеют различное мнение по поводу возможности/невозможности его отстоять. Однако уже в марте месяце (!) все буквально кричали о том, что крымский сценарий будет один в один повторен на Юго-Востоке и потому необходимо срочно предпринимать меры. Никаких мер принято не было. Власть позволила тогда еще горстке боевиков беспрепятственно занять главные административные центры. Она позволила пытать и убивать украинских патриотов в регионе, и ее ответом были переговоры с диверсантами (идеологема «диалога с Донбассом» в то время навязла в зубах), неверно выбранный формат противодействия в виде вялого и имитативного АТО и идеей т.н. «точечных» ударов по террористам.

Неучастие армии в АТО объяснялось «гуманистическими» соображениями непричинения ущерба мирным жителям. При такой стратегии очень скоро немногочисленные отряды превратились в хорошо вооруженную армию. Еще одним преступным ходом власти эпохи Турчинова, который позволяет предположить ее сговор с окупантами, было непротиводействие т.н. «референдуму» сепаратистов, который привел к образованию ДНР и ЛНР и стал предтечей теперешней идеи особого «автономного статуса» этих регионов. При это в массовое сознание была запущена дьявольская технология, позволяющая обвинить в этом сговоре Юлию Тимошенко. Ведь по логице вещей Турчинов – это ее человек, значит за всем этим «сливом» стояла она как давний агент Кремля и друг Владимира Путина!

Надо сказать, гениальный ход, потому что он убивал сразу двух зайцев. С одной стороны, он помогал вывести Тимошенко из президентской гонки как запачканную тайными переговорами с Москвой и позволял пропихивать в президенты человека, нужного России. А именно таким человеком – и будуще это показало! -- и оказался Петр Порошенко, идеальный податливый пластилин, с которым Путин смог проделывать любые нужные ему комбинации. То, что Порошенко выгоден Кремлю по этим своим психологическим качествам, не стало даже «секретом Полишинеля», а было практически очевидным после его совместного с Кличко судьбоносного визита к Фирташу, благословившего Петра Алексеевича на царствие и давшего ему ярлык на правление от Московии.

С моей точки зрения, технология «выборов в один тур», дискредитация Тимошенко, вбрасывание в массовое сознание тезиса о том, что только Порошенко сможет быстро закончить войну на Донбассе – все это продукт творчества российских политтехнологов под неусыпным надзором ФСБ. И понимание этого факта, понимание того, что «боснизация»/«приднестровизация» Донбасса была изначально предопределена и встроена в московский проект под названием «Петр Порошенко» может очень многое объяснить в том, что происходило в зоне АТО за сто дней правления этого президента.

При условии понимания изначального «договорняка» между Путиным и Порошенко можно расставить на свои места то, что никак не вязалось между собой: почему Порошенко упорно не хотел вводить военное положение или хотя бы режим территориальной обороны, почему продолжался формат АТО, когда было необходимо мобилизовать всю страну для отражения агрессии, откуда возник «Мирный план-1» (приведший к многочисленным жертвам среди украинских военных), почему имел место саботаж активных военных действий со стороны командного состава ВСУ (о чем часто говорили командиры добровольческих батальонов), в чем причина недокомплектации батальонов оружием и отправка практически безоружных людей на фронт. И еще очень многие «почему» получают объяснение, если принять простую истину сговора.

Смотрите, что происходило перед самой сдачей Донбасса, оформившейся 5 сентября. 24 августа, аккурат на День Независимости и в преддверии встречи в Минске в Киев приезжала Ангела Меркель. Вряд ли для большинства экспертов и журналистов было секретом, что он уламывала Порошенко к уступчивости к требованиям российского фюрера. 26 августа эти переговоры состоялись, причем сначала они имели двусторонний (проще говоря, сепаратный) характер, где два руководителя «тихую беседу ото всех вели». О чем они говорили, о чем договаривались, не знает никто. В свете последующих событий мы можем об этом догадаться.

Как вы помните, они вроде бы договорились о некоей «дорожной карте» по прекращению боевых действий. Но не прошло и двух суток, как российские войска то ли в полном соответствии с этой «дорожной картой», то ли по уже устоявшейся привычке «заблудились» и захватили Новоазовск. После этого впервые публично заговорили о российском вторжении. Что ожидал народ после того, что поизошло? Введения военного положения, тотальной мобилизации, перевода всей экономики на военные рельсы, создания органа типа Комитета Обороны во время войны 1941-45 гг. (проще говоря «ставки»), которая бы обеспечивала централизованное управление и принятие жестких решений, обязательных к исполнению. Предполагалось и проведение мощной пропагандистской кампании под знаком лозунгов «Отечество в опасности!», «Все для фронта, все – для победы!» или «Вставай, страна огромная!».

Однако этого не произошло. Порошенко торжественно сообщил, что не поехал в Турцию, что намеревается жаловаться в ООН и ЕС, что срочно соберет СНБО. То есть, вышло не Обращение, а информационное сообщение без намека на решительные действия и уж тем более на введение военного положения. Однако 30 августа выступая в Брюсселе и официально признав факт агрессии со стороны России, он вдруг возвращается к теме «мирного плана» и уверенно утверждает, что с понедельника начнется его имплементация! Аргументы в пользу этой уверенности весьма шаткие (типа мы дошли до черты, за которой возврата к миру уже не будет), и тут возникает закономерный вопрос: «Откуда эта уверенность, учитывая, что Путин после встречи 26 августа его цинично и с особым садистским издевательством кинул»?

И, тем не менее, он паранояльно воспроизводит тему «мирного плана», который даже в этой экстремальной ситуации оказывается приоритетнее и предпочтительнее. Высказывание от 3 сентября: «Народ – на сто процентов «за», политиканы хотят поиграться в войну. Но я не дам им это сделать». Эта фраза прозвучала после судьбоносного разговора по телефону в 5 утра с Путиным, в котором оба его участника в который раз пришли к выводу о том, что «люди должны перестать гибнуть». Конечно, после того, что именно Путин ввел войска в Украину и потому виноват в гибели людей, такой разговор на темы гуманизма производит впечатление общения пациентов палаты №6, если только не предположить, что все действия были изначально согласованными после тайных сепаратных переговоров 26 августа.

Скорее всего правы были те эксперты, которые предполагали, что Порошенко знал заранее о вторжении российских войск в Новоазовск. Отсюда его уверенность в том, что в этот раз «мирный план» будет принят. Отсюда и его скользкая позиция во время Уэльского саммита, во время которого он не столько заботился о приобретении оружия у стран НАТО, сколько твердил о мире с Путиным. Что выиграли все участники переговорного процесса после подписания документо от 5 сентября? Петр Порошенко, ссылаясь на вторжение российских регулярних частей, смог перед лицом избирателей сказать «Я сделал все, что мог, но обстоятельства сильнее. Сейчас для нас важнее всего -- мир». Путин еще более укрепил свои позиции на внутриполитической арене как сильный лидер, который не дал «карателям» уничтожить его проект «Новороссии».

Западные лидеры смогли поупражняться в гневной рииторике, поугрожать санкциями, продемонстрировав перед своими гражданами осуждение зла, оправдываясь перед ними же в том, что дальнейшая помощь Украине (прежде всего, военная) невозможна ввиду опасности Третьей Мировой войны. (Небольшая ремарка: угроза Третьей Мировой есть типичная «страшилка» и все эксперты знают, что эта война невозможна даже при условии психической неадекватности российского лидера. Типичной страшилкой и пиаром является и «холодная война» между РФ и США, которая есть типичный информационно-пропагандистский «фейком». Еще выдающийся ученый-социолог И. Валлерстайн, автор так называемого мир-системного анализа, показал, что даже в худшие годы между СССР и США «холодная война» существовала лишь в рамках пропагандистских кампаний. В реальности же эта война была «красивым танцем», который нужно было станцевать обоим его учасникам. Тогда в условиях мира, разделенного на сферы влияния, СССР отдали на откуп определенные территории и чтобы он там ни вытворял, ответом были лишь словесные угрозы.

Сейчас происходит нечто подобное. США и НАТО проводят мобилизацию перед лицом российской угрозы, отдавая агрессору на откуп Украину. При этом все прекрасно знают, что Путин способен разве что на присоединени стран, входящих в Таможенный Союз (да и то с Казахстаном уже могут возникнуть определенные трудности), а дальше он не сунется. И все разговоры о возможности превратить США в радиоактивный пепел – есть всего лишь оруэлловская пропагандисткая истерия Киселева, рассчитанная на «внутреннее потребление». Таким образом, анализируя события украинско-российской «странной войны», историки не преминут назвать случившеея разновидностью Мюнхенского сговора, в результате которого Запад получить возможность не вмешиваться в украинско-российский конфликт без потери для собственного лица.

А подытоживая нащи рассуждения конспирологию, о которой я говорил в этой статье, хочу отметить, что понятие «заговора» здесь значительно шире, чем заговор между частью украинских элит и Кремлем. Это и не заговор/сговор между продажными и беспринципными элитами Запада и тем же Кремлем. Это заговор имеет метафизическое измерение заговора сил тотального Зла против Украины и ее шанса стать действительно свободным и независимым от России государством. И вся эта ситуация в целом продемонстрировала, что мир представляет собой беспросветное Царство Зла, посмотреть на которое – равносильно тому, чтобы заглянуть в «лицо Тьмы» (как сказала на передаче С. Шустера украинского патриотка, едва не замученная деятелями областей с «особам статусом»).

А если принять во внимание то, что все было известно с самого начала, что все роли были расписаны и сыграны как по нотам, то и все АТО предстанет гигантской имитацией, кровавым спектаклем, хладнокровно разыгранным властвующими циниками. Этот спектакль оплачен жизнями романтиков-патриотов, верящих в национальную идею, в то, что это последний бой и что «еще немного, еще чуть-чуть» и они победят. Они не знали, что стали разменной монетой грязных политических игр. И если это действительно так, то за это преступление его инициаторы должны будут ответить. Оно не может иметь срока давности.

http://espreso.tv/blogs/2014/09/10/putynsko_poroshenkovskaya_raschlenenka_ukrayny_y_nemnoho_konspyrolohyy


Янукович пішов, але справа його живе.

Фото Николая Колесника.
Фото Николая Колесника.
Фото Николая Колесника.
Фото Николая Колесника.
Фото Николая Колесника.

ОБНОВЛЕНО. Сегодня во время заседания Высшего хозяйственного суда, где рассматривался вопрос об отмене судебных решений в пользу Криворожской громады и в ущерб компаниям Ахметова, при том, что заседание было открытым, сотрудники охраны суда препятствовали присутствию активистов в зале. В результате было задержано 14 человек. Среди них молодая мама, имеющая 4-хлетнего ребенка. Такого даже при Януковиче не было. 
Активисты избиты, доставлены в Печерский РОВД в лучших традициях домайданного времени.
Тем временем, ни один коррупционер, ни один бюджетный вор не посажен.
Судебное заседание закончилось решением в пользу олигарха Ахметова.
Власть избавляется от неугодных, власть избавляется от неудобных.
Власть переплелась хвостами с теми, кто развязал войну, обобрал народ до нитки, и все больше и больше она становится похожа на власть Януковича, но в самой извращенной форме, обильно умывшись кровью Майдана, кровью фронтовых котлов.
P.S. За что боролись...
Обновление. Из 14 задержанных 10 отпущены. 4-ым предъявлено подозрение в совершении криминального преступления по ст. 296 ч.3 - хулиганство. В 22:00 к ним прибыл адвокат, которую до сих пор к е допустили, видимо пытаются исправить нарушение - в течение часа после задержания должен был быть предоставлен государственный адвокат, что не было сделано. И только что кому-то понадобилась медицинская помощь - к Печерскому РОВД приехала скорая.
Borys Filatov Віталій Купрій Андрій Денисенко Юрий Бутусов Svyatoslav OliynykBorys Treigerman Gennady Korban

Станом на сьогоднішній ранок 15.04.2015 дивіться тут.

http://humanrights.org.ua/material/zatrimani_u_pecherskomu_rajviddili_zajavljajut_pro_katuvannj

Побиття активістів 

http://g-tv.tk/news/888-chast-02-kak-kievskaya-miliciya-vret-ob-izbienii-krivorozhskih-aktivistov-kievskaya-miliciya-separatisty.html