Під цими дверми за 23 роки нашої незалежності були помічені всі пережиті країною президенти. Тупцювали біля порогу, переступали з ноги на ногу. Робили якісь важливі заяви, а потім тихенько, разом зі своїми партіями, причиняли двері. Щоб не здуло. Щоб не розметало вітром змін самодержавну владу, преференції, потоки... 

Але якби хоч хтось із них віддав повноваження на місця, ми б тепер не воювали на Сході. Та й не слухали б цинічних повчальних розповідей про федералізацію з вуст сусіда, котрий розв'язав у нас війну, а можливо, приймали б у себе якусь делегацію з Республіки Саха, демонструючи успіхи громад Донецького регіону, що швидко розвиваються. І вже точно не їхали б сто двадцять п'ятий раз у Варшаву слухати, як це вдалося полякам, опускаючи очі на фразі: "Dla reformy jest potrzebna polityczna wola".

Приголомшливий факт, але, попри наш багатолітній холостий хід і відсутність цієї ж таки політичної волі, сьогодні ми опинилися акурат на тому ж порозі, на якому Польща стояла 25 років тому. Здавалося б, у найменш відповідний момент для країни у стані війни. 

Але в нас є (як у 1989-му в команди польських експертів-активістів, що гордо пред'явили режиму Ярузельського, який доживав свого віку, протокол розбіжностей) готовий пакет реформи. Є власна команда реформаторів — причому вже в чинному уряді. Є навіть декларація президента про майбутню децентралізацію. По суті, у нас на руках ключовий інструмент побудови нової єдиної країни і громадянського суспільства, здатного не тільки рвати кайдани на Майдані, а й зводити нові будинки. 

І ось президент Порошенко вже начебто й ногу підняв, щоб увійти в зал парламенту (краще — нового) і залишити слід в історії. І дуже хочеться не помічати при цьому, що з кишені Петра Олексійовича стирчить якийсь "лівий" проект Конституції, що він його (чи то через недосвідченість, чи то через нерозбірливість в оточенні) вже відправив у Венеціанську комісію, ризикуючи таки в історію не ввійти, а вляпатися. 

Однак у цей вирішальний момент варто ще раз оперативно звірити годинники. Аби самим остаточно вияснити — куди зібралися? І нагадати президентові, що він насправді своїй країні та світу вже пообіцяв. Безумовно, на прикладі досвіду Польщі, офіційно взятого за основу урядом України. 

Історія, принципи 
та етапи реформи

Єжи Регульський (один з авторів польської реформи місцевого самоврядування) у день свого дев'яносторіччя (!) читав лекцію групі українських журналістів. Натхненно читав, із відчуттям виконаного життєвого обов'язку. Визнаючи при цьому помилки й розставляючи акценти з урахуванням нагромадженого за 25 років досвіду. Реформа ж ще триває. 

Тоді, у 1989-му, Польща ставила крапку на минулому, ламаючи комуністичний хребет держави й закладаючи нові її принципи. Як так сталося, що ми, хто нібито попрощався з радянським минулим усього на 2 роки пізніше, досі цього хребта не зламали? Судіть самі.

Пан професор має на увазі 5 ключових монополій, які нова польська держава ліквідувала в процесі свого становлення. Політичну монополію було зруйновано в результаті абсолютно демократичних виборів до органів місцевого самоврядування 
1990 р. Тоді ж Польща відкинула ієрархічну залежність і вертикальне підпорядкування нижчої одиниці вищій. Голова сільської ради тепер не має над собою начальника. "Ніхто не може сказати йому, що він повинен робити. Навіть прем'єр-міністр. 
І це — ключова річ", — каже Регульський. 

Далі, необхідність інструментів для реалізації реформи примусила поляків ударити по монополії власності. "Щоб управляти й керувати, треба мати власність. Треба мати право власності. І ми передали у власність гмінам(гміна — основна одиниця місцевого самоврядування в Польщі, рівнозначна пропонованій у нас громаді. – Авт.), землю, будинки й устаткування", — продовжує Регульський. 

Наступною впала фінансова монополія держави: місцеві бюджети були виділені з держбюджету. Гміни отримали можливість самостійно розпоряджатися своїми грішми й нести за це відповідальність. Останній крок — руйнування адміністративної монополії. 27 травня 1990 р., опівночі, 100 тис. людей у Польщі змінили місце роботи. Вони перестали бути державними службовцями, а стали працівниками гмін. 

"Зміни, по суті, торкнулися всього державного ладу, — уточнює Регульський. — Масштаби цих змін найкраще ілюструє кількість законів, які ми змінили тільки 1990 р.,— їх було майже 90". 

Професор назвав і головні умови успіху реформи. 

"По-перше, політична воля керівників держави. Влада не може обмежуватися лише розмовами. Вона має насамперед розуміти, що реформа викличе великий опір, який їй доведеться долати. 

По-друге, знання експертів, які повинні розуміти, що робити і як. 

По-третє, підтримка суспільства. Без неї реформа не може бути успішною. І тут потрібна дуже велика підтримка та професіоналізм ЗМІ. 

По-четверте, кваліфіковані кадри. Тільки їм під силу впровадити реформу. І їх слід навчати. Вони мусять розуміти сенс і необхідність реформи", — завершив Регульський.

Ці чинники на той історичний момент у Польщі збіглися. Ключове — на той момент. Бо й експерти, які доти майже 10 років, практично в підпіллі, готували реформу, і політики "Солідарності", що довірилися їм і були готові взяти владу в країні, розуміли: часу на жорсткі кроки критично мало. Тому принцип був такий: робимо те, що можна, а те, чого не можна, відкладаємо на пізнішій період. Таким чином, щоб закласти основу місцевого самоврядування — створити гміни, полякам знадобився рік. І тут — буквально по кроках для наших політиків та чиновників, котрі ніяк не візьмуться за справу. 

читати далі тут: 

http://gazeta.dt.ua/internal/decentralizaciya-chi-vviyde-ukrayina-u-vidchineni-dveri-yak-polscha-1989-go-_.html

Так сталося, що з 2007 року я була втягнута в тривалу боротьбу за збереження Заказника загальнодержавного значення «Інгулецький степ», що розташований на території поблизу села Недайвода Криворізького району Дніпропетровської області. Цей мальовничий куточок з надзвичайно багатим різноманіттям червонокнижних рослин та тварин на березі річки Інгулець припав до вподоби чиновникам з мінприроди і з того часу почалося жорстке протистояння між бюрократами в органах влади, бізнес-структурою під назвою ТОВ «Граніт Групп» та громадськими активістами.

Чиновники зробили підміну території заказника, намалювавши олівцем на карті, що в сільській раді, межі заказника на городах громадян, а унікальну територію віддали в оренду для видобутку граніту.

Здавалося б що після численних скарг громадян повинні були б втрутитися правоохоронні органи і притягти до відповідальності винних. Але це не в нашій країні, де перш за все серед чиновників існує культ грошей. І сумнозвісна міліція, і прокуратура «закриває очі» на правопорушення, якщо власниками підприємства-порушника виступає хтось близький до верхівки так званої влади. Не допомогли також і звернення до депутатів Верховної Ради та адміністрації Президента.

Таким чином громадські активісти залишилися сам на сам зі своїми проблемами. І в червні місяці 2011 року ТОВ «Граніт Групп» без жодних дозвільних документів почало розкривні роботи на даній території. Довелося селянам ставати перед бульдозерами, зупиняти власними тілами залізні машини. Викликали і міліцію, і прокуратуру. Прокуратура винесла припис про призупинення робіт, наче б то навіть якісь кримінальні справи були відкриті проти керівників підприємства, але до суду справа так і не дійшла. Після цього громадяни вирішили самотужки звернутися до суду, оскільки виявилися численні порушення в документації щодо дозволу на початок робіт. Суди тривають і по сьогодні.

Але на цьому пригоди селян не скінчилися. Окрім історичної, ботанічної та зоологічної цінності, ця цілинна територія має ще й археологічну цінність. Там було розташовано два кургани і оборонні укріплення часів Великої Вітчизняної війни. Під час пошукових робіт, що терміново почали здійснювати місцеві археологи після руйнування кургану, виявилося, що під шаром ґрунту було приховане святилище часів пізньої бронзи. Історики датують його приблизно 11-13 ст. до н.е. Були знайдені поховання різних часів, унікальні антропоморфні стели, за розміром аналогів яким немає в світі, та жертовні камені з графічними зображеннями. Все це фіксувалося науковцями протягом 2009 - 2013 роки. Вже й наукові статі публікувалися, і в пресі неодноразово були публікації, навіть фільми були зняті про це святилище. І були підстави вважати, що перемога справедливості вже не за горами. Громадські активісти вирішили, що все буде вирішуватися згідно чинного законодавства та згодом буде створено національний парк з музеєм під відкритим небом. Це був би об’єкт для екскурсій не тільки для українців а й для закордонних туристів. Вже мріяли і будували плани про те, що скоро всьому світу буде відомо про таку унікальну святиню.

Але не так сталося, як гадалося. 20 листопада 2013 року селяни з жахом виявили, що унікальні антропоморфні стели і жертовні камені кудись зникли! Виявили сліди важкої кар’єрної техніки і зрозуміли, що до зникнення цих об’єктів причетні зацікавлені особи, а саме - представники ТОВ «Граніт Групп». Провели свої слідчі дії, з яких стало відомо, що ці камені бачили на території ЦГЗК. Далі більше – до цього причетні археологи, які проводили розкопки. Далі громадські активісти діяли в рамках, визначених законодавством – викликали міліцію і я, як член ініціативної групи і депутат сільської ради, подала заяву про злочин за ст.. 298 Кримінального кодексу України.

Так і не дочекавшись будь-якої відповіді з Криворізького РВ ГУ МВСУ у Дніпропетровській області, я поїхала до відділку міліції, щоб отримати відповідь особисто. Там мені повідомили, що справа закрита за відсутності складу злочину і мені було наче б то направлено листа. Отримавши копію того листа, де було написано: «Проведеною перевіркою було встановлено, що ознак кримінального правопорушення не вбачається, оскільки Недайводською сільською радою наданою довідкою та за планом розміщення історичних пам’яток (курганів) на вказаній Вами території не має.

По Вашому повідомленню працівниками міліції розгляд справи закінчено».

Сказати, що я була обурена, це нічого не сказати. Я просто оскаженіла від такої зухвалості наших «правоохоронних» органів.

Далі я вирішила оскаржити таку недолугу відповідь через  прокуратуру.

04.04.2014 року звернулася до Прокурора Дніпропетровської області зі скаргою на дії, які були вчинені начальником Криворізького РВ ГУ МВС України у Дніпропетровській області Харьковським В.М., в якому детально описала  обставини за яких було вчинено злочин, який в подальшому укривався посадовими особами та розглядався всупереч чинному законодавству, а саме Кримінально-Процесуальному Кодексу України 2012 року, тому начальником Криворізького РВ ГУ МВСУ у Дніпропетровській області Харьковським В.М. вчинено злочин передбачений статтею 396 ККУ «Приховування злочину».

На мою скаргу прокуратура Дніпропетровської області 15.04.2014 року надіслала листа за №04/2/2-02-14. яким повідомила, що мою скаргу направлено для розгляду до прокуратури Криворізького району.

03.06.2014 року я отримала відповідь від прокурора Криворізького району Дніпропетровської області, старшого радника юстиції Т.І Леонової за №393с/09 від 27.05.2014р., якою мені повідомлено, що «за результатами проведеної перевірки прокуратурою Криворізького району порушень в діях працівників КЗК «Міський історико – краєзнавчий музей» не встановлено, підстави для вжиття заходів прокурорського реагування відсутні».

І знову мені довелося писати листа до обласної прокуратури з роз’ясненням, що факт демонтажу частини архітектурного комплексу був зафіксований слідчо-оперативною групою 20.11.2013 року в присутності мене і ще чотирьох свідків, про що був складений відповідний протокол, а це вже є приводом для проведення слідчо-оперативних дій, про встановлення якими особами і згідно якого нормативного акту або дозвільного документу були вчинені такі дії. І не встановивши, хто, за яких обставин і на підставі яких документів було демонтовано частину пам’ятки, взявши до уваги фіктивну довідку від сільської ради про відсутність історичної пам’ятки на вказаній території, прокурор Криворізького району, старший радник юстиції Т.І. Леонова не вжила заходів по попередженню правопорушення і свідомо покриває не правові дії начальника міліції В.М.Харьковського. А також вказала, що відповідно до ст.3, розділу ІІ Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, обласні, районні адміністрації, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради. Натомість жодного рішення про надання дозволу про перенесення частини архітектурного комплексу не надано.

В цьому листі також я звернула увагу на те, що прокурор Криворізького району, старший радник юстиції Т.І. Леонова свідомо вводить в оману, оскільки стверджує, що «Знайдене святилище не внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України і не підлягає внесенню до такого реєстру, так як в ході розкопок було повністю досліджено.»

Насправді в ст.1 Закону є визначення: «щойно виявлений об’єкт культурної спадщини - об’єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об’єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону». Це означає, що будь-який щойно виявлений об’єкт культурної спадщини підлягає охороні згідно Закону.  Таким чином на даний об’єкт, згідно ст. 23 Закону, повинен бути укладений охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. Натомість такий договір відсутній. Також я вказала на те, що висновок інституту археології №125/01-10-716 від 07.12.2011 р. на який посилається прокуратура, як на підставу для перенесення артефактів, не є дозвільним документом, а носить рекомендаційний характер, і тому не може бути підставою для перенесення окремих рухомих об’єктів, що входять до складу архітектурного комплексу святилища. До того ж розміщення унікальних антропоморфних стел і жертовників на вугільному складі без жодного договору на зберігання в неналежних умовах зберігання може призвести до руйнації або втрати даних об’єктів. Такі дії мають ознаки складу злочину, передбаченого ч.2, 3,5 ст. 298 Кримінального Кодексу України.

Потім ще була подібна відповідь про те, що прокуратура знову ж таки не вбачає складу злочину. Чим ще раз підтвердили небажання виконувати свої прямі обов’язки щодо проведення слідчих дій по факту злочину.

Статтею 54 Конституції України передбачено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність. Враховуючи що Законом  «Про охорону культурної спадщини» не передбачено захист історичних пам’яток пересічними громадянами, а покладається тільки на органи влади та органи місцевого самоврядування, тобто, якщо органи місцевого самоврядування не мають відповідної структури з охорони культурної спадщини, то моніторинг та збереження історичних пам’яток покладено цілковито на Державу. Нагляд за додержанням законів, згідно Конституції України покладено на Прокуратуру. Це означає, що прокуратура свідомо порушує закони України не відкриваючи кримінальне провадження, хоча має для цього усі підстави.

Скориставшись правом ознайомитися з матеріалами справи, мені стало відомо, що слідчі дії прокуратурою майже не проводилися. В матеріалах справи є лише покази Мельника О.О., який повідомляє, що ним було прийняте рішення (?!!) про перевезення антропоморфних стел на вугільний склад ЦГЗК і здано згідно акту передачі на зберігання. Також є акт передачі антропоморфних стел невідомій особі без зазначення паспортних даних цієї особи (вказані лише прізвище і ініціали). Даний документ не завірений печаткою установи, яка приймає на зберігання цінний експонат. І не визначена відповідальність за збереження даних об’єктів.  А це означає, що у випадку знищення артефакту, кримінальну відповідальність ніхто нести не буде.  І саме цікаве, що прокуратуру ці пояснення цілком задовольнили! Не виникло питання про те, які повноваження має Мельник О.О. в даній справі, якщо «Відкритий лист» на проведення пошукових робіт був виданий на ім’я Отрощенка В.В., а дозвіл на проведення робіт взагалі відсутній. 

Аналізуючи перебіг цієї історії стає зрозумілим, що на сьогодні Держава ніяким чином не забезпечує визначені Конституцією України права громадян на розвиток національної самосвідомості та культури. Безвідповідальність органів влади призводить до незворотної втрати історичної пам’яті народу. І це наводить на думку, що потрібно терміново вносити зміни до законодавства України.

Аууууу! Депутати Верховної Ради, почуйте мене, просту, не байдужу громадянку! Терміново потрібно змінювати механізм дозвільної системи для будівництва. Необхідно включити обов’язкові громадські слухання щодо початку будь-якого будівництва на їх території і обов’язкове рішення територіальної громади 50%+1 від загальної кількості членів громади. Тоді не буде виникати питання корупції і можна буде скоротити цілий ряд інспекцій. Тоді як зараз з державного бюджету, за кошти платників податків, утримується ціла структура, яка не виконує основних функцій. Маю на увазі міністерство культури і туризму та його різні підрозділи, які мають право давати дозволи на будівництво, але при цьому не несуть жодної відповідальності за знищення унікальних історичних цінностей. На сьогодні не ведеться моніторинг збереження курганів, немає обліку земель історико-культурного призначення та охоронних договорів щодо збереження археологічних об’єктів. Чиновниками підписуються дозволи на виділення земель не виходячи з кабінетів, без обстеження цих територій експертами. І маємо сумний досвід, коли директор управління культури і туризму Дніпропетровського обласного Центру охорони історико-культурних цінностей Л.М. Голубчик з сумом констатує: «Усі археологічні роботи зараз ведуться на знищення, шляхом фотографування, вимірювання і внесення даних у відповідні журнали згідно методики. І залишаються тільки результати досліджень в наукових журналах та артефакти в музеях». Але пересічні громадяни не мають доступу до наукових журналів, а тому і не можуть оцінити усього масштабу втраченої історичної пам’яті. От так і виростає нове покоління без роду, без племені, без історичної пам’яті про те, хто він і звідкіля родом. Таким чином втрачається національна самосвідомість. Негайно потрібно змінювати ставлення до історії, інакше, ми втратимо Державу!

Світлана Дьякова.

Фаза: Обговорення і внесення змін триває до 2014-07-09 23:29 | Сфера: Конституційні права територіальних громад | Автор: Віктор Католик