Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” ...



































Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” найкривавішого ката ”донецьких” (фото)

Сьогодні два роки, як перебуває в ув’язнені лідер опозиції Юлія Тимошенко. Як ці два роки велося замовнику цього ув’язнення Віктору Януковичу (пеньки,мармурові масажні столики, дебаркадери з червоного дерева, “сімейний дерибан” державних коштів), так-сяк відомо завдяки увазі журналістів. Автор же вирішив поцікавитися, як жилося організатору “посадки” Тимошенко – першому заступнику Генерального прокурора Ренату Кузміну.

Відтак автор відвідала комплекс державних дач “Пуща-Водиця”, де знаходиться його приватний маєток.

Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” найкривавішого ката ”донецьких” (фото)

На цих фото можна побачити “скромний будиночок” першого заступника генерального прокурора, який все життя присвятив службі в органах. Можливо саме тому у нього не знайшлося коштів, щоб купити під Києвом землю за ринковою ціною і він обгородив високим парканом пару гектарів державної землі. Однак облишимо іронію, бо схема відчуження державної власності була дивовижно цинічна. Спочатку Ренату Кузміну, як цінному працівнику генпрокуратури була виділена “державна дача” – стара дерев’яна халупа. Потім він запропонував Державному управлінню справами за свій кошт її “реконструювати”. Коли ДУС дало добро Ренат Рафаїлович звів цілий маєток. А далі ДУС на суму вкладених в “реконструкцію” інвестицій по-суті довічно звільнив Кузміна від сплати оренди за проживання в комплексі “Пущі-Водиці”. Тобто йому не лише дісталася безкоштовно велика земельна ділянка в сосновому лісі (ціна якої більше мільйона доларів), а також за кошт держави його охороняють, забезпечують послугами садівників, прибиральниць. Задля цього платники податків щороку платять за утримання “Пущі-Водиці” 16 млн. грн.

Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” найкривавішого ката ”донецьких” (фото)

І що найголовніше це вже не державна власність – палац Кузміна його приватне майно. Адже згідно договору, яку заступник генпрокурора уклав з комплексом відпочинку “Пуща Водиця” “Інвестор оформляє право власності на площу в реконструйованому об’єкті за винятком 118 метрів, що відповідає площі об’єкту до реконструкції”. А тепер увага! Згідно офіційної декларації родина Рената Кузміна має в цьому будинку у володінні 1 тисячу 68 кв. метрів.

Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” найкривавішого ката ”донецьких” (фото)

Однак не має чому заздрити, ні будинку, ні стрімкій прокурорській кар’єр ані багатству Кузміна. Бо чим більше кримінальних справ фальсифікує він для Банкової, тим коротшим стає його повідок. Це Кузмін думає, що “розриває” Юлію Тимошенко по своїй волі, а насправді у нього не має вибору. Він вже не може не виконати команду “фас”. Ренат Кузмін по-суті потрапив в довічне рабство, коли постав свій підпис під постановою генпрокуратури про звільнення від покарання Гіві Немсадзе, кривавого ката, що обслуговував інтереси “донецьких” в кінці 90-тих.

Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” найкривавішого ката ”донецьких” (фото)

Та історія красномовно ілюструє, яким залежним та безпринципним є нинішній перший заступник генпрокурора України.

Лазня під дахом ГПУ. Відмиє кров навіть 57 жертв

Автор останні півроку детально цікавився справою банди Немсадзе. Діставала документи, що якимось чудом збереглися після “зачистки справи”, спілкувалася з родичами жертв.

В 2005 році офіційно звучало, що на рахунку цієї банди 57 вбивств!

Глава банди Гіві Немсадзе тоді втік за кордон, однак вдалося арештувати його кілерів, які почали давати свідчення проти Папи. Однак навіть перебуваючи за кордоном Гіві вдалося організувати ліквідацію кількох зрадників, зокрема член розстрільної бригади Тарасов прибув в Україну з російської в’язниці… з перерізаним горлом.

Однак, окремі члени банди до яких не дотягнулися довгі руки Гівчика пролили світло на обставини смерті кількох десятків людей, які вважалися безвісті зниклими. Завдяки цим свідченням слідство знайшло 22 трупа розстріляних, задушених, забитих жертв банди Немсадзе, які багато років гнили в землі.

З тих свідчень стає відомо кого обслуговувала банда Гіві. Наприклад, член банди Костянтин Єзік (нині покійний) на допиті 10.08.2005 (ці свідчення в 27 томі) розповів, що Гіві Немсадзе ліквідував кримінального авторитета Мінайлука. Це було в інтересах Ахата Брагіна. Інший член банди Шихкерімов на прізвисько “Звєрь” детально свідчив, як кілери Немсадзе викрадали людей Кушніра, як їх катували на дачі в селищі Красний Партизан, а затим вбивали. Свідок пояснював,що це була помста за замах на Рината Ахметова.

Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” найкривавішого ката ”донецьких” (фото)
На фото, сторіночка з щоденника судових засідань, який вела мама вбитого Дмитра Власова.

Слідство дістало зі ставка та викопало з землі цілий арсенал банди Немсадзе. В матеріалах справи в одному з епізодів про зброю фігурує 6 мішків з гранатометами та автоматами. Свідок Олександр Синяков свідчив, що цей, що цю зброю на зберігання йому особисто привіз Гіві Немсадзе.

Багато свідчень про особливий цинізм та жорстокість ватажка банди. Наприклад на суді постраждалий Олександр Максимов пояснив, чому Немсадзе вбив свого партнера Олега Шаталова: “При виникненні конфліктних ситуацій, якщо зверталися до Гіві за допомогою у вирішенні конфлікту – він вбивав. Тому стали звертатися до Шаталова, а Гіві це не сподобалося”.

Він отримував втіху коли особисто позбавляв жертв життя. Зокрема, він власноруч застрелив Вадима Мішакова, а потім відвідав матір в день тридцятиліття сина. “Уявляєте Вадим вже півроку гнив у землі, а його вбивця прийшов до мене і пив за здоров’я сина”, – розповідає мати Мішакова.

Нині Гіві Немсадзе посеред нас. Він повністю звільнений від кримінальної відповідальності, живе в Києві, з ним можна раптово зустрітися на вулиці.

Офіційно на ньому ні краплі крові. Зокрема, завдяки старанням Рената Кузміна, який виправ всю ту кров.

Бо 02.08. 2010 року Генпрокуратура направила в Київський районний суд міста Донецька постанову підписану Ренатом Кузміним, щодо звільнення Гіві Немсадзе від кримінальної відповідальності і зупинення кримінальної справи відносно нього.

Якщо сторона обвинувачення відмовляється від обвинувачення рішення суду прогнозоване навіть попри політичну складову. Отож суд 16 вересня 2010 року виніс постанову звільнити з Гіві Немсадзе від кримінальної відповідальності.

Як вдалося відмити стільки крові?


Генпрокуратура в особі Кузміна зайняла позицію, що ватажком банди був не Гіві Немсадзе, і особисто вбивав не Гіві Немсадзе, а його брат Гурам, який дуже зручно для Гіві помер в 2003 році після довго лікування від наркоманії та раку.

Ренату Кузміну поступило замовлення на таку фальсифікацію і він її підписав. Байдуже, що в усіх 27 томах матеріалів справи зібраних слідством фігурував виключно Гіві Немсадзе, а ім’я його брата згадувалося лише в незначних епізодах. Члени банди свідчили проти Гіві, родичі жертв свідчили проти Гіві, а в генпрокуратурі вирішили, що це був Гурам.

Щоб не бути голослівним автор пропонує читачам просто порівняти фрагменти з двох офіційних документів, які розміщені наприкінці тексту, які свідчать краще за будь-які емоції про фальсифікацію справи.

Перший документ 2008 року за підписом старшого прокурора Донецької області С. Лисняка.

Другий 2010 року, постанова Київського районного суду м. Донецька, який розглянув постанову Генпрокуратури про звільнення Гіві Немсадзе від кримінальної відповідальності, яка була підписана Ренатом Кузміним.

В першому документі фігурує виключно Гіві Немсадзе, а в другому Гурам Немсадзе чи “особа справа якої виділено в окреме впровадження і зупинена в звяз’ку зі смертю” (мова йде теж про Гурама).

Цитую перший документ:

“При допросе 04.08.05, 15.09.05 Шихкеримов А.Х. пояснил, что была создана группировка которой руководил Немсадзе Гиви Джвендиевич”.

“Было принято решение убить Толебанова своими силами. Этим вопросом по поручению Немсадзе Гиви занялся Сальков (т.22 л.д. 180-181)

“Далее, когда я подошел к яме, то все уже были расстреляны. Стреляли из двух пистолетов марки ТТ, которые предоставил Гиви Немсадзе” (том 22.л.д. 20)

В тексті документу прокурор Лисняк часто використовує ініціали після прізвища Немсадзе, однак кожен може вневнитися з контексту, що мова йде саме про Гіві Немсадзе, а не Гурама. Зокрема це випливає з наступної фрази: “Сообщая о составе банды и функциях различных ее членов Шихкеримов А.Х. пояснил что найболее тесные отношения Немсадзе Г.Д. подерживал с Шаталовым О.Л., Артоузом Э. А, Мишаковым В.Н и Немсадзе Гурамом. С указаными лицами Немсадзе Г. Д. постоянно встречался, имел конфиденциальные беседы, планировал совершения различных преступлений”.

Одже з цього випливає, що коли далі Лисняк пише як “Немсадзе Г.Д. достал из одежды пистолет модели “ПСМ” и произвел выстрелы в Шаталова О.Л. и Мишакова В.Н” він має на увазі саме Гіві Немсадзе.

А ось в постанові генпрокуратури підписаної Ренатом Кузміним, яку розглянув та з якою погодився суд, Гіві Немсадзе виступає геть в іншому амплуа: він лише покриває вбивства свого брата та навіть намагається врятувати життя деяких його жертв.

Наприклад, у первинних матеріалах слідства Кураса В.І. вбив Гіві Немсадзе. А у поставнові суду та прокуратури Гіві Немсадзе герой -він рятує жертву від страшного в гніві старшого брата, поспішає відвезти в лікарню, але по дорозі побитий Гурамом чуловік вмирає.

В поданні Кузміна, а отже і у постанові суду, геть переінакшений епізод вбивства Шаталова, братів Мішакових, Фількінштейна та Максимова. Якщо у прокурора Лисака Гіві Немсадзе особисто розстріляв двох людей в офісі, одного над могилою в лісосмузі, а потім передав зброю членам своєї банди і примусив кожного зробити по пострілу, або в живу людину або в труп, то у генпрокурорському поданні та в постанові суду Гіві лише невільний свідок того, як вбиває Гурам (нині покійний) та Тарасов (нині покійний).

Що можна чекати від таких суддів та прокурорів, які служать не державі, а кілерам?

До речі, Гіві Немсадзе особисто з’явився на судове засідання, де розглядалося подання Рената Кузміна. Він заявив суду, що повністю з ним погоджується. По-суті, це був той самий цинічний Гіві, який не мигнув оком – заплямував пам’ять свого покійного брата, переклавши на свій гріх.

А от зовні Немсадзе дуже змінився. Людина, що стояла перед судом зовсім не була схожа на чоловіка з фотографій ОРД – такий собі худосочний інтелігент з посивілим волоссям в дорогому костюмі та окулярах.

Чим він зараз займається? Певно чимось серйозним, якщо нинішня влада приклала стільки зусиль, щоб відмити від нього кров 57 жертв.

А що може бути серйозніше ніж добувати гроші для Сім’ї?

Сім’я Немсадзе працює на Сім’ю?

Нещодавно прізвище Немсадзе зазвучало в контексті великого бізнесу. Створена в 2011 році компанія General Investment Resources на чолі з сином Гіви Немсадзе -Гурамом Немсадзе раптом стала власником і управлінцем чотирьох заводів вогнетривів (це третина всіх потужностей України в цьому сегменті), а також підприємств з добутку сировини. На двох заводах Гурам Немсадзе став головою правління.

Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” найкривавішого ката ”донецьких” (фото)

В деяких статтях Немсадзе охрестили власником. Однак у автора є підстави вважати, що це не самостійний бізнес.

До “вогнетривного” бізнесу Гурам Немсадзе працював у фірмі, що належала його татові ТОВ “Донтехліспром”. І хоча цей бізнес був доволі рентабельним, у збудованому фірмою будинку в Донецьку квартири були продані зразу двом-трьом власникам, (серьйозне розслідування є на донецькому сайті pro-test.org), навряд чи тих шахрайських прибутків вистачило б на купівлю чотирьох заводів і кількох кар’єрів.

У автора є підозри, що заводи вогнетривів перейши під Сім’ю. Тобто родина Немсадзе нині працює на кишеню Януковичів, в якості управлінців одного з сегменту сімейного бізнесу.

Підстави так вважати з’явилися після дослідження компанії, яка купила заводи.

Виявилося, що General Investment Resources, де працює директором Немсадзе, зареєстроване на тій самій адресі, що донецьке представництво ЗАТ “Альтера Фінанс”. До того ж вони мають спільний телефон. Також в інтернеті можна знайти інформацію, що “хлопоты по управлению свежеприобретенными огнеупорными активами GIR взяла на себя компания “Альтера Эссет Менеджмент” – дочка “Альтера Финанс”.

“Альтера фінанс” це знакова компанія, яка скоро вже як десять років працює в інтересах Сім’ї. Давним-давно організував її Єдуард Прутнік. Прутнік в той час був основною персоною, яка забезпечував комфорт життєдіяльності Віктора Федоровича.

Отож не дивно, що від “Альтера Фінанс” ниточки співзасновників-директорів тягнуться до цілого букету фірм, які стали фундаментом сучасного Сімейного бізнесу.

Саме з цього прутнівського бізнес-гнізда виріс “Укрбізнесбанк” (що довгі роки був казначейством Януковича), та “”Донбаський розрахунково-фінансовий центр”, який є ключовим підприємством в бізнес-імперії Саші Януковича. Та навіть нинішній завгосп Януковича керівник ДУС Андрій Кравець починав свій кар’єрний зліт з скромної посади Броварського БК”Укрбудінвест”, яке входить в орбіту підприємств споріднених з “Альтера Фінанс”.

На орбіті недалекій від “Альтера фінанс” знаходиться і Благодійний фонд “Відродження України”, що нині володіє тією частиною “Міжгір’я”, де знаходиться знаменитий “Клубний будинок Хонка”.

Ось один з прикладів спільного бізнесу “Альтери” і Януковича.

В 2007 році структура “Альтери” засвітилася у співвласниках нічного клубу “ПаТиПА”, який знаходився в місті Києві недалеко від Кабміну. Іншими власниками клубу стало ТОВ “СПС-груп”, що завозить розкішні меблі та елементи оздоблення в “Міжгір’я”, та ТОВ “Укрпромінвестактив”, де на посаді директора працювала Тетяна Галенко, що нині керує Благодійним фондом Олександра Януковича.

Компанія “Альтера фінанс” і нині продовжує працювати на користь Сім’ї.

Лише масштаби бізнесу змінилися. Старший син Віктора Януковича переключився з організації нічних клубів, “гнізд розпусти”, де можна підторговувати наркотою, на торгівлю вугіллям, вагонами, державною власністю…

Зокрема, нещодавно “Альтера Фінанс” придбала державні пакети акцій п’яти гірничо-збагачувальних фабрик у Донецькій області за ціною, що у 8 разів дешевше номіналу.

Журналіст Сергій Щербина в своїй статті на “Українській правді” переконливо довів, що ця купівля відбувалася в інтересах бізнесу, що належить старшому сину Януковича.

Отже якщо “Альтера фінанси” під Сім’єю, то схоже, що син Гіві Немсадзе також. При чому у досить високому статусі, якщо йому довірили серйозну справу захоплення активів заводів вогнетривів. І залишається лише сподіватися, що він увійшов в сімейний бізнес завдяки власному таланту управлінця, а не заслугам батька.

Адже страшно уявити, які можуть бути заслуги главаря кривавої банди Гіві Немсадзе перед Віктором Януковичем.

І хоча діти за батьків не відповідають, але все-таки мороз по шкірі, коли раптом виявляєш прізвище молодшого “Немсадзе” в контексті Сім’ї. Особливо після відвідання мисливських угідь Віктора Януковича, які свідчать що у нашого Президента прогресує жага крові.

Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” найкривавішого ката ”донецьких” (фото)
На фото фрагменти доповнення до апеляції прокурора Донецької області С. Лисняка за 2008 рік

Як живе прокурор, який посадив лідера опозиції та ”відмазав” найкривавішого ката ”донецьких” (фото)
На фото постанова суду, який розглянув подання Рената Кузміна та звільнив Гіві Немсадзе від кримінальної відповідальності

Тетяна Чорновол

Промова Саакашвілі на сесії ГА ООН

, 16:26, 28/09

Не можу відмовити собі у задоволенні розмістити тут український переклад виступу Міхаела Саакашвілі на сесії Генеральної Асамблеї ООН. Світові чітко і недвозначно, без ухилянь і реверансів, нагадали про агресивну сутність московського імперіалізму, як головної загрози миру і безпеці у світі. Аналіз методів Кремля, зроблений президентом Грузії, є ясним, скурпульозним і зрозумілим. Сподіваюся, він буде почутий світовою спільнотою, як і заклик до єдності у протистоянні московському Мордору.

Свобода народам!                   Свобода людині!

Київ - проти Москви! 

saak.jpg

Зараз, коли я тут виступаю перед вами, ті країни Східної Європи, які прагнуть стати членами європейської родини, членами співдружності вільних і демократичних держав, відчувають постійний тиск та погрози.

Вірменію загнали в кут і змусили вступити до Митного союзу, що не входить ні в її, ні нашого регіону інтереси. Молдові оголосили блокаду, роблять нападки на Україну, Азербайджан залишається сам на сам з особливим тиском, Грузія ж окупована…

Чому ? Тому, що стара імперія намагається повернути втрачені кордони. Хоча слово “кордон” тут недоречне, бо Російська Імперія, Радянський Союз, РФ або Євразійський союз ніколи не мали кордонів — у них були лише околиці, межі.

Я сьогодні промовляю від імені саме цих “околиць”.
На відміну від більшості держав, Російська Федерація не зацікавлена в існуванні навколо себе стабільних держав. Вічний хаос і безлад в сусідніх країнах — це те, до чого прагне Кремль.

Він фундаментально заперечує ідею сильних урядів у Грузії, Україні та Молдові, навіть таких, які будуть відстоювати його інтереси.

Шановні делегати,
пані та панове!

Як думаєте, наприклад, чи бажає Володимир Путін, щоб Вірменія повністю перемогла Азербайджан? Ні, адже це означає, що Вірменія буде занадто сильною і занадто незалежною.

Чи думаєте ви, що реальність протилежна — тобто Москва бажає перемоги Баку над Єреваном ? Звичайно ж, ні. Відродження модернізованого Азербайджану стане рівноцінним жахіттям для російських лідерів.

Ні, вони не бажають перемоги жодній із сторін. Їх метою є власне конфлікт, бо це забезпечує залежність обох країн і перешкоджає їх європейської інтеграції.

Як ви вважаєте, чи виборча поразка сил Помаранчевої революції змінила ставлення Москви до України?

Навпаки. Уряд Януковича постійно є об’єктом нападок. Росія, перед запланованим у Вільнюсі самітом, почала проти України торгову війну, а російські посадовці відкрито говорять про перспективи розвалу цієї держави.

Як ви вважаєте, чи готовий Кремль розглянути питання деокупації Абхазії і Південної Осетії сьогодні, коли в Тбілісі вже змінився уряд ? Зовсім ні! Анексія грузинської землі російськими військами як і раніше триває. Вчора окупанти серед білого дня і абсолютно безкарно знову вигнали громадян Грузії із власних будинків і сіл, де вони проживали багато поколінь.

Незважаючи на дружні заяви уряду Грузії, зроблені в останні тижні або місяці, російські окупаційні сили продовжують просування, розділяють народ колючим дротом, створюють загрозу нашій економіці, рухаються до нафтопроводу Баку-Супса і головної автомагістралі Грузії, чим ставлять під сумнів стійкість нашої держави.

Ми є однією із кількох країн (і я пишаюся цим), які витримали широкомасштабну атаку Росії. Ми також єдина країна, яка зберегла державність, незалежність і врятувалася, незважаючи на те, що на нас напала сильна російська армія. Вони бомбили нас 200 літаками, атакували Чорноморським флотом і десятками тисяч найманців. Все це витримали наша незалежність і державність. Давайте не ставити світ перед ризиком. Ми врятувалися, бо були єдині і нас підтримував світ. Сподіваюся, світ як і раніше буде нас підтримувати, коли знову вчинять проти нас такий тиск.

Сьогодні я прийшов сюди від імені грузинського народу і прошу міжнародне співтовариство жорстко прореагувати на цю агресію і надати нам допомогу в припиненні російської анексії нашої землі.

Ненависть Володимира Путіна до уряду, очолювати який я мав честь протягом майже десятиліття, не обумовлена особистою антипатією або культурним нерозумінням. Всі подібні інтерпретації є лише ширмою. Мій попередник, президент Шеварднадзе прийшов з радянської номенклатури. Він повернувся до влади в 90- х роках шляхом військового перевороту за прямої підтримки Росії. На відміну від мене, він був відомий власними радянськими дипломатичними навичками. Незважаючи на все це Росія постійно намагалася підірвати його владу і кілька разів навіть влаштовувала на нього замахи. Це стосується не Гамсахурдії, Шеварднадзе, Саакашвілі або Іванішвілі. Реально, імена не мають великого значення. Справа стосується майбутнього грузинської державності.

Чому? Тому, що сьогоднішні керівники Росії чудово знають, що як тільки будуть побудовані міцні інституції в Україні, Грузії, Молдові чи ще десь, вони відіб’ють [аґресію] та посилять бажання народів цих країн бути істинно незалежними та стати частиною європейської сім’ї.

Саме тому вони вирішили, що грузинський досвід успішних реформ та будівництва справжньої держави є певним вірусом, який міг би “інфікувати” весь колишній Радянський Союз; вірусом, який необхідно викорінити будь-якими доступними засобами. І це тоді, коли ми, колись невдала, найбільш корумпована і криміналізована країна, стали найменш корумпованою країною в Європі, першим реформатором у світі (згідно зі Світовим банком) і кращим місцем для ведення бізнесу.
Саме тому грузинському народу встановили ембарго, нав’язали війну і окупацію — все це після 2006 року.

Саме тому опір грузинського народу і здатність врятувати грузинську демократію такі важливі для всього регіону.

У нашому регіоні все більш інтенсивною стає боротьба проти досягнутих Євросоюзом і НАТО успіхів, які засновані на волі нашого народу.
Спрямовані проти цього прогресу зусилля мають свою назву: Євразійський союз.

Мене нудить, коли офіцер КДБ Володимир Путін читає світові лекцію про мир, цінності й демократію. Це якраз те, чого він, як останній диктатор імперії, не мав би робити.

Євразійський союз створений як альтернатива Європейському Союзу, і Володимир Путін розглядає його головним проектом свого президентського терміну.

Сьогодні я хочу пояснити, чому НІ.
Сьогодні наші країни стоять перед вибором майбутнього більше, ніж перед вибором зовнішньої політики або альянсів.

Наш народ повинен вирішити — чи прийнятне для нього життя в умовах страху і злочинності, життя у світі, де відмінність сприймається як загроза, а меншини як об’єкти для утиску; в світі, де політичні опоненти відчувають вибіркове право і фізичну образу; у світі,  який нам готують в Москві колишні офіцери КГБ, який, пані та панове, ми добре знаємо, бо ми саме там жили.

Євразійський союз є нашим найближчим минулим і майбутнім КДБ. На противагу цьому, наші традиції і багатовікові прагнення ведуть нас у зовсім інший світ, яка називається Європою.

Європейські суспільства теж далекі від досконалості. Там теж зустрічається страх, сумніви, зло і навіть ненависть. Але там меритократія стоїть вище непотизму, а фундаментом суспільного життя є толерантність. Нинішні опоненти є майбутніми міністрами, яких ніхто не садить у в’язницю і не розправляється з ними фізично.

Якщо подивитися так, то вибір для народів Східної Європи настільки очевидний, що деякі кремлівські стратеги (які зввуть себе політехнологами) вирішили взагалі скасувати правду і поширювати ще з більшою активністю всяку брехню в Грузії, Україні, Молдові чи в інших місцях.

У наших країнах вони впроваджують за допомогою п’ятої колони стереотип, в рамках якого Євросоюз ототожнений із руйнуванням сімейних цінностей, з руйнівниками національних традицій і нав’язуванням іншої сексуальної орієнтації.

Дивно, але в останні місяці в Києві, Тбілісі чи Кишиневі ми чуємо одні й ті ж потворні звуки, написані в Москві. Чуємо, що нібито наші традиції руйнуються під тиском Заходу, що церкви перетворили на “Дісней ленд” і що християнські свята будуть замінені гей-парадами, і що наша православна ідентичність перебуває під загрозою.
І в кінці – як ніби нічого не відбувалося — чуємо, що нас пов’язує з нашими колишніми господарями спільна повага до порядності й традицій.

Невже ми настільки наївні, щоб повірити в цю брехню, як у це вірили попередні покоління, і готові дати можливість Москві викрасти наш суверенітет?!
Невже ми можемо бути настільки несправедливими до наших предків і вважати, що ми вшануємо їх пам’ять, якщо нападемо на яку-небудь мечеть?
Невже ми так погано знаємо власну історію, що допустимо її нескінченне повторення?

Коли ми чуємо наспівану російськими імперіалістами фальшиву музику про православне братерство, чому ми не можемо пригадати голоси вбитого ними ж патріарха Кіріона або замученого Католикоса-Патріарха Грузії Амвросія? Його катували тільки за те, що він звернувся до Женевської конференції і опротестував вторгнення в свою країну загарбників. У ході допиту він вимовив ці слова: “Моя душа належить Богу, моє серце – Батьківщині, мій труп – залишаю його вам, кати!”

Невже ми аж так оглухли, що не хочемо почути голоси убитих ними єпископів і священиків? Невже ми настільки неосвічені, що не пам’ятаємо, хто перефарбував наші храми і стер наші святі фрески? Невже ми такі сліпі, щоб не побачити знищення наших храмів на окупованих територіях?

Знати історію обов’язково. Наша ж історія вчить того, що толерантність у нашому регіоні є основою нашого ж суверенітету. Толерантність це не тільки моральне зобов’язання, це і питання національної безпеки.

Ми повинні знати історію і зрозуміти, що старий імперський принцип “розділяй і володарюй” сьогодні використовується так само, як і два століття тому.

Погляньте на наш регіон сьогодні. Хто знайомий з історією Кавказу, пам’ятатиме, що вірмено- азербайджанське кровопролиття, яке сталося в 1905 році, прямо інспірувалося царською адміністрацією. Хіба не можна порівняти його з початком карабахського конфлікту наприкінці 80- х років минулого століття?

Російська армія перебувала там, до того ж у великій кількості, і на її очах почалася війна. Вони обом сторонам показували, що допомагають, реально ж розпалювали конфлікт.

Хто знайомий з історією, легко пригадає початок війни в Абхазії на початку 90-х років, коли грузинські напіввоєннізовані формування брали зброю у тієї ж російської армії, яка, зі свого боку, керувала абхазькими формуваннями і чеченськими найманцями, щоб знищити будь-яке почуття солідарності серед народів Південного і Північного Кавказу.

Це відбувалося точнісінько так само, як і сто років тому, коли грузинські офіцери направлялися на передову російських війн проти чеченських, інгушських або дагестанських народів.

Можемо подивитися і на інші периферійні країни в різних історичних відрізках – наприклад, на Польщу і Україну. Ми побачимо ту ж картину. Імперія підпалювала відносини між поневоленими народами і розділяла їх стіною фанатичного антагонізму.
На жаль, такий підхід виправдовував себе. Ще більший жаль викликає те, що це спрацьовує і сьогодні.

Європейський союз — найбільший політичний успіх останніх десятиліть — заснований на трьох китах, які можна назвати і трьома “запереченнями”:

Перше: заперечення радикального націоналізму, який двічі довів Європу до краю колективного самогубства у вигляді двох світових воєн і нацистських жахів.

Друге: заперечення комунізму, загроза поширення якого існувала на континенті.

Третє: заперечення імперіалізму і колоніалізму.

Для ухвалення цього третього заперечення Британській та Французькій імперіям знадобився час. Але відмова від колоній було ціною модернізації та розвитку демократії, як і реального втілення європейської інтеграції.

Євразійський же союз заснований на зовсім протилежних постулатах. Він заснований на протистоянні, на чолі його стоять структури старого КДБ і його метою є реанімація старої імперії.

Саме тому, вступити в Євразійський союз дуже легко. Не існує політичних, соціальних або економічних критеріїв. Стати колонією взагалі не вимагає жодних зусиль. Пасивність і ніякого виділення – ось єдиний критерій.

З іншого боку, потрапити в Європейський союз, тобто в справжнє об’єднання, вимагає титанічних зусиль для вдоволення тих точних критеріїв, на яких стоїть Євросоюз.

Тому тим, хто ще сумнівається в цьому, хочу сказати: саме тому, що вступ до ЄС вимагає зусиль і задоволення серйозні критеріїв, саме тому, що ЄС не намагається нас проковтнути (як про це мріє інший союз), наш вибір є яснішим ясного.

У той же час існує ще кращий аргумент для зміцнення цієї ясності. Це, зокрема, те, що російський проект приречений на провал. Сьогодні не зможе існувати жодна імперія, тим більше російська.

Якщо поглянути в історію, то Британія і Франція втратили колонії не тільки тому, що колонії боролися за незалежність, але й тому, що в Парижі і Лондоні не вірили в імперії. До імперій виникла недовіра як на периферії, так і в центрах. Саме це відбувається зараз в Росії.

Заперечення імперської мрії, як ми побачили, спочатку відбувається на периферії, але головне те, що імперію заперечують і в центрі. Подібне заперечення проявляє себе не тільки в народному протесті або навіть у зростаючій підтримці опозиції по великих містах Росії. Це заперечення, в першу чергу, проявляється у цинічному ставленні до цього проекту Путіна з боку російської еліти. Саме ті, хто повинен служити цьому проектові, не вірять у нього.
Отже, в результаті заперечення як на околицях, так і в центрі, імперіалістичний шлях заходить у глухий кут, Євразійський союз зазнає краху. Росія сформується національною державою, яка буде замість околиць мати справжні кордони. Саме після цього вона почне формувати стабільні відносини зі сусідами. Саме після цього змінить протистояння на співпрацю. Це відбудеться швидше, ніж багато хто думає. Від цього отримають вигоду ті, що є на околиці країни, але найбільше — російський народ. Це відбудеться тому, що для покоління російських громадян, яке є найбільш активним користувачем інтернету в світі, імперський проект є абсурдом. Це відбудеться тому, що етнічна дискримінація, яка є в Росії, не зможе зконсолідувати і перетворити Росію в єдину державу. Це відбудеться тому, що доходу, обумовленому нескінченими ресурсами нафти і газу, створює загрозу розвиток видобутку сланцевого газу та нафти. Це відбудеться тому, що газ не зможе замінити економічну модернізацію. Це відбудеться через корупцію та відсутність справедливости. Це відбудеться тому, що цілі регіони відчувають відчуження через дискримінацію і насильства, через те, що Чеченія, Інгушетія, Дагестан, Татарстан або інші місця настільки утиснені, що не відчувають себе учасниками одного з Москвою проекту. Це відбудеться тому, що фрустрація, злість і ненависть дуже сильні, а об’єднуючого ідеалу практично немає. Це відбудеться не в майбутніх десятиліттях, а в найближчі роки.

Через кілька років Володимира Путіна не буде ні в Кремлі, ні в російській політиці, незважаючи на те, що він має намір ще кілька років залишатися на посту.

Для громадян Росії він залишиться тінню старого часу, часу імперії, корупції та гніту.

Ніхто не знає, буде цей процес мирним чи силовим. Ніхто не знає, буде наступник Путіна лібералом, націоналістом, чи і тим і іншим. Тут головне в іншому: Росія не буде імперією і вона перетвориться на нормальну державу. Такою є перспектива, до якої ми всі разом повинні підготуватися.

Паралельно тому, що наш регіон залишається осередком конфронтації, колишні поневолені народи, замість протистояння один з одним, мають об’єднатися.

У минулому, деякі лідери і країни, наприклад, Польща Юзефа Пілсудського, який закликав всі пригноблені народи під польський прапор свободи, розуміли, що свобода однієї держави залежить і від свободи поневолених націй, проте ніколи наші предки не отримували вигоди від такої великої сили, яка добре розуміє власний стратегічний інтерес — зберегти наш суверенітет — а ця сила в ЄС.

Сьогодні, за невеликий час до Вільнюського саміту Східного партнерства, хочу повторити свій заклик, який я кілька разів робив останніми роками.

Створенням Східного партнерства, як відповідь на напад Росії на Грузію в 2008 році, ЄС запропонував нашим країнам прекрасну платформу співпраці під своєю парасолькою. У цей почин нам слід докласти більше зусиль. Слід розвивати спільні проекти, в першу чергу, з фокусуванням спільних реформ. Тому, що для всіх нас реформи означають державність і незалежність.

Катерина Друга це прекрасно розуміла. Коли Польща почала проводити реформи слідом за Францією та Британією, вона написала довгого таємного листа Фрідріху Великому (прусському королю). Цей лист і сьогодні залишається одним із вражаючих описів природи і стратегії імперіалістичного проекту. Згідно з листом, реформи, які проводились в Польщі, створювали загрозу як Росії, так і Пруссії, бо вони перетворили б Польщу в справжню державу. Тому їх було необхідно зупинити. Потрібно було напасти на Польщу, розділити її до завершення реформ.
Цей лист не буде незрозумілим для тих, хто чудово знає, як Володимир Путін ворогував проти грузинського досвіду упродовж останнього десятиліття.

Більшість росіян задавалися питанням — якщо відома корупцією, криміналом і мафією невдала й розчленована Грузія змогла досягти успіху, чому не може зробити цього сама Росія? Це був ідеологічно небезпечний проект. Вперше на Кавказі будували справжню, ефективну державу і тому було необхідно знищити реформи до того, поки вони остаточно дадуть плоди.

Пані та панове!

У Східній Європі, в тому числі і на розділеному Кавказі, формою нашого правління має бути єдність.
Я тут згадав початок війни в Абхазії, але хочу також згадати більш ранню, повну символізму сцену з історії Кавказу.

Наприкінці повстання Шаміля проти Російської Імперії, коли сам Шаміль здався в полон, був поранений чеченський командир Байсангуров і він також потрапив у полон. Перед його повішенням російські офіцери зібрали його односельців і одного з них попросили вибити стілець, на якому стояв приречений на смерть командир. Подібним чином вони хотіли впровадити ворожнечу між місцевими. Побачивши це, Байсангуров сам вибив стілець. Забороненим самогубством він уникнув ворожнечі між сусідами.

Скільки разів пощастило імперії застосувати тактику внесення ворожнечі між кавказькими народами на тлі цього одного факту невдачі?

Це має завершитися. Саме тому, під час мого президентського терміну ми почали кілька проектів, які були спрямовані на почастішання контактів між народами Північного і Південного Кавказу, університетські обміни та освітні проекти. Тому парламент Грузії визнав геноцид черкеського народу, який для багатьох є невідомою сторінкою історії. Весь народ знищили, бо їх землю хотіли росіяни.

Ми повинні продовжити ці малі зусилля. Необхідно підготуватися до часу, коли імперія зруйнується, щоб спадщину ненависті було подолано швидко. Саме тому ми, громадяни Грузії, повинні підготуватися до того часу, коли російські війська залишать наші окуповані території — Цхінвалі та Сухумі. Ми повинні підготуватися, щоб з розпростертими обіймами прийняти назад наших абхазьких і осетинських співгромадян, не як наших ворогів, а як наших братів і сестер. Тому, що цей час настане набагато швидше, ніж думаємо.

Пані та панове !

В кінці свого другого президентського терміну можу пишатися досягненнями Грузії в цей період.

Ми витягли Грузію із темряви, у прямому розумінні. Ми надали державній службі Грузії безпрецедентну прозорість, повернули наших дітей у школи, звідки їх вигнали банди. Ми наблизили нашу країну до європейської мрії більше, ніж будь-коли. Ми невпинно працювали над відродженням духу толерантності, який завжди вів вперед нашу країну в часи колишньої слави.

Ми зробили багато хорошого. Але я розумію, що деякі речі були зроблені за рахунок високої ціни. У наших прискорених спробах встановити нову реальність, яка б дала відповідь на внутрішні та зовнішні загрози, ми допустили і помилки, й іноді зрізали шлях.

Часом ми пішли дуже далеко, а часом — недостатньо далеко.

Я повністю беру відповідальність за всі недоліки. Беру близько до серця думку всіх тих людей, які вважають, що отримали недостатньо вигоди від проведеної нами роботи або хто вважає себе жертвою наших радикальних методів.

Хочу звернутися до всіх громадян Грузії — хто підтримував наш проект, політику і партію, і до тих, хто відкидав їх — наскільки я гордий їх зрілістю і мужністю, наскільки скромно дивлюся на їхні жертви і зусилля. Хочу сказати їм, що вони завжди повинні залишатися нацією, яку об’єднує любов до свободи і гідності. Ми є і повинні залишатися нацією, об’єднаною великою повагою до жертв наших військовослужбовців в Афганістані, нацією, яка поділяє біду, коли втрачає життя солдата, і пишається його мужністю. Ми нація, яка пишається своїми військовослужбовцями. Вони вчинили опір російському загарбникові, який у сто крат перевищував їх за чисельністю, і дали нам час разом із рештою світу мобілізуватися і захистити нашу незалежність, чого не змогли зробити в 21 столітті більші країни.

Ми є і повинні залишатися нацією, яка єдина в досягненні історичної мети – вступу в європейську сім’ю вільних і демократичних націй, в сім’ю, від якої нас не повинні були ніколи відривати — в нашу сім’ю.

Наш шлях регіональної єдності, свободи та європейської інтеграції ще далекий від завершення і для його остаточного успіху я маю намір працювати не покладаючи рук.

Щиро дякую.

Український переклад – Юрко Антоняк.

Реквієм журналу "Перець"

Мені сьогодні стало відомим, що керівник видавництва "Преса України" підписав  наказ про ліквідацію журналу "Перець" та скорочення штату працівників з 1.12.2013 року. , як нерентабельного. Працівникам журналу запропоновані посади в комбінаті на кшталт брошурувальника, прибиральника та т. і. Журналу у березні 2014 року виповнилося би 92 роки. За часів СРСР його наклад складав біля 3-х мільйонів. За рахунок  доходів журналу утримувалися різні партійні видання. Творчий колектив художників - карикатуристів, гумористи,штатні працівики змушені шукати прихистку  у якомусь іншому видавництві. Дуже сумно! Чекаємо на пропозиції.

40 цікавих і не завжди приємних фактів про людину

Психологія та стосунки


40 цікавих і не завжди приємних фактів про людину
За останні роки психологи, соціологи і нейрофізіологи отримали багато нової інформації про людську поведінку. Іноді, звичайно, результати досліджень не дивують, але тепер вони підтверджені експериментально.

Ми зібрали висновки цілого ряду досліджень, в дужках - статті, де описуються самі експерименти. Звичайно, не всі люди поводяться саме так. Однак при взаємодії з іншими, загальні тенденції варто враховувати.

МОРАЛЬНІСТЬ

1. Люди схильні робити аморальні вчинки чи не виконувати чиєсь прохання про допомогу, якщо для цього не треба прикладати зусиль або не доведеться відмовляти людині безпосередньо.

2. Однак, більшість людей поводяться «як годиться», якщо вони мають прийняти моральне рішення на очах у когось. У прямому проханні про допомогу, про пожертву або про збір підписів відмовляють рідше.

3. У половині випадків люди обманюють, щоб отримати певний ресурс - від чогось матеріального до уваги, поваги чи більш високого статусу.

4. Брехня вимагає великих ментальних зусиль. Людині одночасно доводиться утримувати в голові брехню - щоб її говорити, і правду - щоб її приховувати. У результаті вона вимовляє простіші пропозиції і гірше справляється з завданнями на кмітливість.

5. Коли за людьми спостерігають, вони поводяться краще. Причому ілюзія спостереження працює теж. Досить було повісити фотографії очей в їдальні самообслуговування, щоб більша кількість людей стали прибирати за собою посуд (тепер стає зрозумілою роль образів (ікон) на поведінку набожних людей - прим. «Гармонії»)

6. При цьому поведінка впливає на мораль (так-так). Люди, які збрехали, або обдурили когось або вчинили інший аморальний вчинок, після цього по-іншому оцінюють, що є добре і що погано.

7. Бажання здаватися моральними часто призводить не до моральної поведінки, а до більш витончених способів виправдання аморальних вчинків

8. Моральні, благородні вчинки (навіть такі, як свідома купівля товарів, зроблених без шкоди для природи) нерідко діють як індульгенція. Після цього в конфліктних ситуаціях люди поводяться менш морально - наче вже виконали на цей день свою частку добрих справ.

СПРИЙНЯТТЯ ІНШИХ ЛЮДЕЙ

9. Риси особистості (психологічний образ) незнайомої людини можуть досить точно визначатися по фотографії. Особливо, якщо на світлині людина в природній позі й обстановці. При цьому простіше і точніше визначають риси особистості чоловіків. Зовнішність жінок зазнає більшого впливу соціальних стандартів.

10. Приваблива чесна зовнішність може легко ввести в оману. Люди схильні більш довіряти зовнішності, ніж щирості. Навіть професіонали вважали чесними брехунів зі щирими манерами в 86% випадків.

11. Зовнішність відіграє величезну роль навіть у голосуванні і виборі політиків. Виборці роблять висновок про компетентність політиків за зрілістю обличчя та фізичною привабливістю. Зрозуміло, - неусвідомлено.

12. При цьому, риси особистості впливають на сприйняття зовнішньої привабливості. Після того, як люди дізнавалися негативну інформацію про тих, кого вважали красивими, їхня думка змінювалася.

13. Ієрархія настільки важлива для людини, що її розуміння закладено з дитинства. Немовлята розуміють, що сильніші особини перемагають слабших, і висловлюють здивування, коли бачать зворотне.

14. Більш успішних і багатих вважають більш розумними, мудрими і т.д., і навпаки. І часто люди схильні думати, що ті, хто домігся успіху, і ті, на чию долю випали страждання, заслуговували це.

СТОСУНКИ З ІНШИМИ

15. Люди прагнуть принизити інших, коли не впевнені в собі. Піддослідні, яким сказали, що вони погано пройшли тест на IQ, висловлювали більше національних і релігійних упереджень, ніж ті, кому повідомили про високі результати.

16. При цьому люди щиро впевнені, що їхня негативна думка про інших щира і не має жодного зв’язку з власною низькою думкою про себе. Приниження інших допомагає відновленню самооцінки.

17. Не виключено, що допомога іншим людям пов’язана з опосередкованим особистим інтересом. Вчені називають це «непрямою взаємністю». Люди схильні допомагати тим, хто сам вважається «хорошою» людиною, що допомагає іншим. Тому репутація хорошої людини - запорука майбутньої підтримки.

18. Щасливішим є не той, у кого грошей багато, а той, у кого більше, ніж у сусіда. Частково на цьому ґрунтується і незадоволеність великими грошима. Люди постійно порівнюють себе з сусідами. Розбагатівши, вони починають обертатися в нових колах, де у людей грошей ще більше, і підніматися над оточенням нелегко.

ГНІВ І АГРЕСІЯ

19. Люди з високим рівнем тестостерону отримують насолоду від гніву інших.

20. Гнів посилює в людях бажання жадання. Люди докладають більше зусиль до отримання об’єкта, який асоціюється у них із сердитими обличчями. Раніше це вважалося тільки властивістю позитивних емоцій.

21. Сердиті жінки сприймаються як мужчини. Дуже сильні підсвідомі асоціації гніву з чоловіками і щастя з жінками. Настільки сильні, що можуть вплинути на визначення статі людини - звичайно, тільки при швидкому погляді.

22. Ложка цукру знижує агресію. Для придушення агресивних імпульсів потрібний самоконтроль, а самоконтроль вимагає енергії. Глюкоза постачає цю енергію в мозок. Люди, які пили лимонад з цукром, через кілька хвилин менш агресивно реагували на неспокійного незнайомця, ніж люди, які пили лимонад із замінником цукру.
ЗБИРАННЯ, АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

23. Зазвичай люди шукають бажану інформацію і пропускають небажану. Звичайно, неможливо точно передбачити, де що зустрінеш. При цьому, можна вибрати джерело, в якому швидше з’явиться інформація, яку людина готова сприйняти - ті чи інші газети, авторів і т.д.

24. Однак, люди можуть сприймати і небажану інформацію, якщо відчувають себе впевнено і спокійно.

25. Чим складніше рішення, яке необхідно прийняти, тим більше люди схильні залишати все, як є.

26. Якщо в магазині занадто великий вибір і люди не можуть одразу визначити, який з товарів краще - вони підуть без покупки.

27. Коли люди відчувають, що не контролюють те, що відбувається, вони схильні бачити неіснуючі закономірності в незв’язаних між собою картинках і вірити в теорії змови.

28. Виходячи з цього, відсоток віруючих людей в країні достовірно прогнозується за рівнем безпеки існування (охорона здоров’я, життєзабезпечення, можливість заробити на життя і т.д.)

29. Люди жалкують про швидко прийняті рішення, навіть якщо результати їх влаштовують. При цьому важливо не фактичний час, який відведений на рішення. Важливо, чи відчуває людина, що часу було достатньо.

30. Зате миття рук істотно знижує сумніви з приводу правильності прийнятого рішення.

ДИВАЦТВА НАШОГО МОЗКУ

31. На поведінку людей впливають тілесні відчуття. Наприклад, є стійка асоціація між відчуттям важкості і «важливістю», «серйозністю», «вагомістю». Люди оцінювали людину як більш серйозну і стабільну , якщо її резюме подавалося у важкій теці, і навпаки.

32. Точно так само відчуття жорсткості і твердості робить людей негнучкими. Ті, що сиділи на жорстких стільцях були більш непоступливими в переговорах.

33. Відчуття шорсткої поверхні викликає в людях відчуття складності у стосунках між людьми, а холод тісно пов’язаний з почуттям самотності.

34. Адміністративні межі, що позначені на мапах, дають людям психологічне відчуття безпеки. Якщо природне лихо (шторм, лісові пожежі і т.д.) відбувається в іншому районі, а вже тим більше, в іншій країні, люди схильні менш серйозно до цього ставитися, навіть якщо район зовсім поруч. Тому при оголошенні про небезпеку краще говорити про безпосередні відстані до місця стихійного лиха.

РІЗНЕ

35. Прагнення до покупок і накопичення матеріальних статків - часто наслідок нещасливого дитинства.

36. Не всі ризики сприймаються однаково. Одна й та сама людина може безстрашно стрибати з парашутом, але боятися заперечити начальнику. Або дресирувати тигрів, але соромитися познайомитися з симпатичною жінкою.

37. З віком здорові люди позитивніше трактують будь-які події. Можливо, тому що більш слабкій імунній системі літніх складніше справлятися з наслідками негативних емоцій.

38. Домінантна самка - найкращий вчитель. Примати краще засвоюють інформацію, якщо вона надходить від самки. Це, можливо, забезпечує еволюційна перевага, так як самці часто залишають групу, знаходячи інших партнерок, і забирають засвоєні навички, тоді як самки з дитинчатами залишаються. Самки складають соціальне ядро групи, яке володіє більш високим соціальним статусом, ніж самці, а також великим обсягом знань про харчові ресурси в районі проживання групи.

39. Діти з високим рівнем інтелекту (IQ) виростають більш ліберальними, з широкими поглядами на життя, терпимими до будь-яких людських проявів.

40. У нудьги є світла сторона. Люди, що нудьгують, нерідко шукають можливість зробити добрі справи, оскільки розваги їм набридли і не привносять сенс у їхнє життя.

Відгомін митної війни....


- Ваша продукція пройшла всі тестування, крім тестування на Митний союз...

Про життя, секс та інше...

Вот в одном селе корове нужен был бык. Жена посылает мужа с сыном, чтоб корову отвели к быку.
Под вечер мужик и сынишка взяли самогонку и пошли на скотный двор к сторожу, чтобы дал им быка!
Сторож им отвечает:
– Есть тут один племенной бык, красавец! Но вот только он очень привередливый, больше трех коров в день не кроет.
Мужик говорит:
– Ну, ты выведи его, авось покроет.
Сторож вывел быка, бык походил и в сторонке встал. Сторож:
– Вот видишь, я же говорил!
Тут мужик ему бутылку показывает. Сторож сразу повеселел и говорит:
– Ну, в общем, есть одно средство.
Пошел, нарвал пучок крапивы, подошел к быку и как даст ему крапивой промеж задних ног.
Тут бык взревел, как кинется на корову, у той аж ноги подкосились...
Возвращаются довольные мужик с сыном домой, корову ведут.
Мужик говорит сыну:
– Понял, как дела делаются?
– Ну, понял.
– Ты тока смотри! Матери про крапиву ни слова!

--------------------------

Женщина играет с однолетним малышом в детской комнате, и вслух ему завидует: "Вот везет тебе: поспал, проснулся, поел, поиграл, покакал и снова спать"... Муж из туалета отвечает: "ИМЕЮ ПРАВО! У меня выходной!"

--------------------------

Как же надоела эта бестолковая реклама про похудение!
Люди! Лучшие диеты - автокредит, ипотека и сломанная челюсть!

--------------------------

Чем чаще муж пропадает на рыбалке, тем быстрее жена пойдёт на охоту.

--------------------------

Перед тем как сделать девушке предложение, приглядитесь к её матери: если она моложава и привлекательна, следит за собой, прекрасно готовит и квартира её всегда блестит, да при всём при этом у неё хорошая высокооплачиваемая работа, то, может, лучше сделать предложение маме?

--------------------------

Неразношенные туфли придают лицу крайне философское выражение.

--------------------------

Девушка и парень собираются жить вместе и обговаривают на берегу возможные бытовые проблемы. Девушка говорит:

- Значит, я буду готовить и убирать. А ты что будешь делать?

- Я буду пить пиво и есть мясо.

- А из полезного? - допытывается девушка.

- А из полезного - овощи...

--------------------------

– Вредно ли курить кукурузу?
– Курить что угодно вредно... а кукурузу еще и бесполезно.

--------------------------

Муж ходит по квартире в трусах. Жена:
– Дорогой, оденься, скоро гости придут.
– Ничего, пусть видят, как ты меня кормишь, какой я худой.
– Ну, ты бы тогда и трусы снял.
– Зачем?
– Чтобы видели, за ЧТО тебя кормить.

--------------------------

– Ты кто?
– Я – геймер!
– А зачем их мерить?

--------------------------

Жена застаёт мужа с лилипуткой:
– Ты же мне обещал, что больше не будешь?!
– Я решил отвыкать постепенно!

--------------------------

Понедельник. Жена:
– Дорогой, давай ляжем раньше спать.
Вторник. Жена:
– Я сегодня очень устала.
Среда. Жена:
– У меня сегодня страшно болит голова.
Четверг. Жена:
– Сделай сначала массаж. О, как хорошо. Я засыпаю.
Пятница. Жена:
– Ох, ну мы и нажрались с Юлькой после работы. Ик. Ик. Хр.
Суббота. Жена:
– После вчерашнего так болит голова!
Воскресенье. Жена:
– Дорогой, что с тобой происходит? Мы целую неделю не занимались сексом!

--------------------------

Сотрудник зоопарка делает замечание блондинке:
– Девушка! Не надо так настойчиво кормить бегемота мороженым, у него голова с другой стороны.

--------------------------

Муж – юрист.
Жена – юрист.
Отец мужа – генеральный прокурор.
Мать мужа – судья Конституционного суда.
Брат мужа – профессор, доктор юридических наук.
Сестра мужа – юристконсульт.
Отец жены – руководитель следственного комитета при прокуратуре.
Мать жены – судья Высшего Арбитражного суда.
Брат жены – заслуженный юрист
Сестра жены – адвокат.
Ни дай Бог развод!

--------------------------

– Современные мужчины не плачут!
– Почему?
– Боятся, что тушь потечет!

--------------------------

Парень долго ухаживает за девушкой , но решительных шагов не
предпринимает .
Ее старшая сестра шутит:
– Коль, а может, в штанах у тебя ничего нет ? Покажи!
Тот показывает.
Сестра замирает:
– Анька, или ты его берешь, или я – такая ценность должна остаться в семье !


--------------------------

На приеме у гинеколога молодая девушка.
– Доктор, я такая стеснительная! Не могли бы вы меня осматривать при выключенном свете?
– Нет проблем. (Гасит свет)
– Но я не вижу, куда положить одежду?
– Кладите на стул, рядом с моими брюками.

--------------------------

Жена жалуется мужу:
– Представляешь! Меня сегодня на работе обозвали унылой дурой!
– Да ладно, не унывай!

--------------------------

Во дворике у подъезда на лавочке сидят бабульки.
Тут к подъезду подруливает крутой джип, выходит из него новый русский,
видит бабулек и начинает наезжать:
– Чего расселись, старые кошелки, у моего подъезда, в натуре?
Одна из бабушек отвечает:
– Что ж ты, сынок, на нас ругаисси? Совсем старость не уважаешь.
Я вот внучку своему на тебя пожалуюсь, он мене в обиду не дасть.
– Что?! Какому-такому внучку? Что, конкретный пацан? Так пусть завтра на
разборку подваливает, побазарим. Короче, бабка, передай внучку, завтра в
пять на этом месте стрелка.
– Ладноть, передам.
На следующий день к подъезду приезжают пять джипов с братвой,
рассредоточились по двору, оцепили подъезд, биты, автоматы, все как
положено. Новый русский во главе бригады. Бабульки сидят на той же
лавочке.
– Ну что, бабка, где твой внучок-то?
– Да где-то здеся. А где – хто ж его знаеть, он же у меня снайпер...

--------------------------

Два года я с ней жил, все было хорошо. Потом начались капризы: "Ну
скажи, как тебя зовут...".

Пока не поздно

glas-naroda

Самое страшное  – это не смерть. Самое страшное – это когда уже поздно…

Поздно любить человека, который когда-то любил тебя, а сегодня уже привык к другому и, «благодаря» именно тебе, совсем в этой жизни разучился любить, тебя тоже…

Поздно любить и понимать родную мать, потому что ее просто на этом свете уже нет…

Поздно захотеть посмотреть с  отцом  футбол или пойти с ним на рыбалку, ибо он, твой отец, так долго от тебя этого ждал, что теперь просто не в состоянии поверить в твою искренность, и он сам уже ничего от тебя не хочет…

Да, у каждого из нас есть свое ненавистное «поздно», которое клещами сжимает за горло в минуты нашего одиночества…

Иногда, как на исповеди, мы делимся этим своим «поздно» с незнакомыми нам людьми, случайными в этой жизни попутчиками, но ничего не помогает. Не правда, что время лечит все раны… И мы продолжаем жить дальше с тем, что могло бы с нами никогда не случиться, если бы заранее знали результаты своих ошибок… 

В поезде в Санкт-Петербург я познакомился с бывшим воином российской армии, бравшим когда-то Грозный. Молчаливый сосед по купе после нашего с ним мужского застолья вдруг стал откровенно выливать свою боль:

- Подвал мы забросали гранатами, но среди мертвых не было ни одного боевика, вообще ни одного чеченца – все русские… Женщины, старики,  дети… Чеченцы знали о штурме федералов и всех своих предварительно из города эвакуировали… А наши танкисты, наступая на город, в упор расстреливали его жилые дома, чтобы пехота несла меньше потерь. Мы же, пехотинцы, не входили в развалины, пока не забрасывали их подвалы гранатами… И я никогда не забуду мертвые лица тех, русских грозненцев, которых я убил, но, к сожалению, ничего уже  изменить нельзя…

Нет, не всегда за ошибками частного характера стоят только частные судьбы. Нередко и трагедии целого народа. Здесь я о наших украинских выборах во власть. И нет у меня никакой жалости к тем, кто вчера отдавал мою судьбу, судьбу моих близких и всей моей страны в руки, скажем, того же Тигипко, а сегодня громче всех его проклинает. Ибо ввести в обман можно только лишь согласных быть обманутыми. Что уж теперь каяться?

Как часто на волне мести или патриотизма, не следуя здравому смыслу, мы вливаемся на том или ином «майдане» в бурлящий эмоциями поток пресловутого большинства, а потом каемся в своей глупости, поздно понимая, что опять тебя пошила в дурни твоя лукавая власть… 

Главное правило любого оккупанта: «Разделяй и властвуй!» Пользуются им и все, рвущиеся к власти, негодяи. В 1917-м один из них, лысый и картавый, разделил нас на классы, а сегодня его выкормыши делят на языки… И пока завтра на Украине вновь не грянул гром барабанов очередной избирательной кампании, заглушающий вокруг себя все живое и разумное,  давайте попробуем  сказать подонкам, разрывающим  Украину пополам, о том, что мы, украинцы, есть единый и неделимый народ!  Что русскоязычный украинец любит свою Родину не меньше, чем его украиноязычный соотечественник, и в подтверждение тому, хочу рассказать  историю, случившуюся со мной в те времена, когда любить Украину можно было только по-советски…

Было это в армии. После учебки в Остре (Черниговская область) я попал в испытательный танковый батальон, в состав которого штаб армии, находящийся тогда в Днепропетровске, отобрал  самых лучших молодых танкистов из всех танковых полков, базирующихся на Украине.

В то время каждое воинское подразделение максимально формировалось на интернациональной основе. И никогда так не было, чтобы любое воинское подразделение Советской Армии состояло из представителей одной национальности. Как случилось, что весь наш батальон представляли, кроме двух грузин и одного азербайджанца, лишь украинцы? – сказать не могу, но это произошло.

Поездом «Днепропетровск — Барнаул» нас, уже испытателей, отправили в Тоцкие лагеря Оренбургской области, где в 1954-м был произведен первый в Советском Союзе наземный атомный взрыв…

В Тоцке нас разместили на верхнем этаже танкового полка. Подчинялись мы только Москве и были под «двумя нолями» – то есть совершенно секретными. Танк, который нам предстояло испытывать – тоже был засекреченным и на вооружении еще не стоял. Поэтому любые контакты, даже с военнослужащими из других подразделений, нам были запрещены. Но в первый же вечер, с целью обобрать, избить и восстановить свою власть над прибывшей из Хохляндии молодежью,  к нам поднялись местные «деды». И мы, 120 «молодых» украинцев, так их отделали, что они не могли самостоятельно встать на ноги и убраться прочь… По дивизии мгновенно пронесся слух о «бандеровцах», избивших всех дедушек-танкистов, и дневальные дивизии стали на ночь запирать двери своих казарм на швабру, опасаясь нападения украинцев… 

После этого не только в нашем полку, но и во всем Тоцке «хохлы», стали до самого окончания своей службы не просто неприкасаемыми, а теми, кого боялась вся местная «дедовщина». Благодаря нам, здесь уже никто не смел обидеть любого молодого солдата-украинца. То есть мы  стали практически теми же запорожцами, только уже в степях Оренбуржья, к которым всегда за помощью и защитой могли обратиться их земляки, призванные служить в эту Богом забытую глубинку России.

В расположении нашего батальона был телевизор. Когда он показывал новости, имеющее отношение к Украине, все хлопцы пулей слетались к его голубому экрану, и радости не было границ! Не важно, что показывали! С жадностью смотрелось все! Даже то, к чему дома и за уши бы не притянули. Вот уж где хор имени Веревки с его «Реве та стогне Дніпр широкий» становился дороже любимых битлов…

На гражданке я был музыкантом и в своем батальоне тоже организовал солдатское ВИА (вокально-инструментальный ансамбль). Когда же встал вопрос о репертуаре -  мы, никогда ранее не говорившие по-украински на Родине, на российской земле стали вспоминать, прежде всего, украинские песни. Но оказалось, что от начала и до конца никто из нас, «східняків», не знал ни одной песни на рідною мовою…

Из сложившейся ситуации вышли следующим образом: кто-то вспомнил тот или иной куплет, кто-то знал припев. Писали домой письма с просьбой к друзьям и близким прислать нам тексты, кассеты с украинскими эстрадными песнями, и в программе нашего ансамбля зазвучали практически все популярные в те годы песни Украины.

В свободное от маршей и стрельб время, а главной задачей у испытателя было только одно: «техника на износ», наше ВИА концертировало по всему Поволжью.

Однажды, с приличным опозданием, нас привезли в какой-то населенный пункт, и устанавливать аппаратуру пришлось уже при зрителях, заполнивших до отказа концертный зал сельского клуба.

Через служебный ход первыми, как всегда, мы притащили на сцену барабаны. Устанавливаем их и слышим (твою мать!), а за кулисами зритель «гомонить українською»! Вначале подумали, что это нам почудилось. Подошли к закрывавшим сцену кулисам, прислушались.

- Українською!

 - Хлопці! Де ми? Вони ж говорять українською!

Как? Почему? В глубине России, в сердце оренбургских степей, в забытом Богом и людьми уголке, накрытом когда-то атомным взрывом, из которого предварительно эвакуировали местное население, состоявшее в основном из мордвы, чувашей и татар,  стоял самый настоящий украинский гомін!

И нас, украинских, но русскоязычных пацанов, тоскующих на чужбине по родному дому, солдат-музыкантов из Днепропетровска, Донецка, Харькова и Луганска – здесь, в России, охватил самый настоящий мандраж от того, что на этот раз мы должны будем петь не перед впадающей в экстаз от украинской «Ти ж мене підманула» кацапнёй, а перед своими же земляками!!!  Украинцами!!! Неизвестно по каким причинам, но оказавшимися в этой чертовой оренбургской степи, из которой, если бы только разрешили!, я бы ушел на Украину пешком! Только бы домой! Только бы домой!!!

Концерт проходил, казалось бы, как обычно: артисты, зрители, аплодисменты. И все же что-то было не так! С каждой украинской песней зал становился тяжелее, как небо перед грозой, затягивается свинцовыми облаками… Нет! Это была благодарная к нам публика, может быть, даже самая благодарная из всей, ранее нам аплодировавшей, но это был совсем не тот зритель, которого мы знали когда-то. Здесь все было не так! НЕ ТАК! Не было смеха, не было в наш адрес реплик с мест, никто не разговаривал друг с другом – ни во время нашего выступления, ни в паузах между песнями, что обычно всегда сопровождает любой концерт. Здесь было нечто, что отрезвляло нас до неизвестного нам ранее чувства… Отрезвляло настолько, что от этой трезвости становилось не по себе…

В конце каждого из наших выступлений мы везде и всегда пели песню неизвестного мне автора 70-х, в которой были такие слова:

Коли на чужині душа з суму мліє,

Я згадую край свій, де друзі, сім’я.

Моя Україно, ти матінко рідна,

Любов незгасима, веселка моя.

Від Чорного моря до сивих Карпат

Лунає повсюди ця пісня моя.

Моя Україно, ти матінко рідна,

Любов незгасима, веселка моя.

И на этот раз песня неизвестного нам автора про «Веселку-Україну» полилась из наших уст к нашему такому нежданному в этих местах зрителю.

Гробовую тишину концертного зала, один за другим, стали разрывать нечеловеческие крики человеческих душ! В основном это были старухи, которые друг за дружкой начали терять над собой контроль и в своих рыданиях уже не стеснялись никого. Их мужья-старики, стиснув зубы и кулаки, плакали молча. Их дети и внуки, знавшие о своей Родине, об Украине,  только с рассказов своих родителей, сидели с бледными лицами в глубоком молчании…

И вдруг одна из старух поднялась со своего места и стала пробираться к сцене, крича нам только одно:

- Синочки мої! Я з Херсонщини!

В унисон ей, пытаясь докричаться не то к нам, не то к самой Украине, выплескивая из раненых своих сердец и душ страшную боль, каждая из женщин стала кричать нам о своей малой Родине:

- А я з Полтавщини!

- Я з Львівщини!

- Я з Сумщини!

- Я з Волині!

Все они, эти обезумевшие старухи, облепив сцену, тянулись своими высохшими от тяжелого труда руками к нашим солдатским сапогам, как к самому родному и желанному, потерянному когда-то в этой жизни, и благодаря нежданному случаю, вновь обретенному…

Столько лет прошло, целая жизнь, а я до сих пор не могу спокойно вспомнить концерт для тех, кого когда-то большевики вывезли с Украины и выбросили посреди Оренбуржья, оставив хохлов выживать под открытым небом…

Но поверьте! Судьбы героев моего рассказа были бы совершенно иными, если бы украинские политики той, послецарской Украины: и Грушевский, и Петлюра, и Махно, и Бог еще знает кто – были бы едины не ради своих личных амбиций, а ради будущего своей страны, своей Украины и ее народа. Но этого, как вы знаете, не случилось…

Сегодня мы живем в Украине, которую политики вновь между собой разделяют, дабы властвовать: если не над ее западом, так над ее востоком и югом. Эти люди забывают, что история любит повторяться и жестоко наказывать своих двоечников. Поэтому, пока не поздно, нужно издать соответствующий закон и в судебном порядке прекращать практику деления украинцев на восточных и западных! Чтобы новая «сибирь», новая «степь» России,  опять не стала для нас, новых неразумных сыновей Украины, местом встречи, которое изменить уже будет нельзя, ибо потерять независимость намного проще, чем опять ее обрести.

Геополитик и публицист
Валерий ЛЮБЧЕНКО
для Politica-Ua



Спрощення життя, 10 чудових порад


Спрощення життя, 10 чудових порад
Ці десять порад допоможуть вам спростити ваше життя і зменшити вплив перешкод, які стоять між вами і вашою мрією. Включіть їх у своє життя і подивіться, чи допоможуть вони вам почувати себе краще. Просто спробуйте і подивіться, що зміниться!

1. Очистіть свій мозок

Якщо ви відчуваєте перевантаженість і стрес, ви повинні звільнити свій мозок від вашого внутрішнього списку справ та іншого емоційного багажу. Звільніться від усіх думок про те, що вам потрібно зробити, що ви ще не зробили і всіх тих почуттів, які виходять з цього. Ваша мета очистити свою голову. Звільнити її для того, щоб приступити до планування та прийняття заходів з більшою ясністю і меншим негативом.

2. Позбавтеся від впливу вампірів

Позбавтеся від тих відносин, які смокчуть з вас енергію. Якщо це члени вашої родини, зустрічей з якими ви уникнути не можете, прийміть заходи з обмеження часу, який ви проводите з ними.

Будьте чесні в оцінці. Хто допомагає вам, а хто тягне вниз? Хто з’їдає ваш час і нічого не дає натомість? Хто змушує вас почувати себе добре, підтримує вас, а хто тримає вас в напрузі? Будь-хто, хто додає цінність вашого життя нехай залишиться, інші - нехай йдуть.

3. Слухайте своє серце

Відпускаючи минуле і давні відносини, ви можете звільнитися від емоційного багажу, який обтяжує ваше серце і дух. Пробачте і забудьте. Відпустіть. Подумки поговоріть з людиною з минулого, або напишіть лист, який ви ніколи не відправите, так ви спростите позбавлення від його впливу. Ви не зможете рухатися далі, якщо ви застрягли в минулому. Задумайтеся, чому ви продовжуєте позбавляти себе майбутнього, живучи в минулому? Минуле минуло, вам потрібно будувати своє майбутнє!

4. Очистіть будинок

Велику справу для спрощення життя ви можете зробити, привівши до ладу ваш фізичний простір. Почніть з однієї невеликої території, як то - кухонний стіл або ваш особистий стіл, та одразу наведіть там порядок. Сфокусуйте свою енергію на одному просторі, не думайте про безлад в гаражі або шафі в спальній кімнаті.

Якщо необхідно, зробіть невеликі пам’ятки, які можуть спонукати вас до захисту свого будинку від майбутнього безладу. Важливо розробити систему або організацію вжиття заходів для запобігання безладу, який надходить у ваш будинок. Пам’ятайте, зовнішній порядок стає відображенням порядку внутрішнього, і навпаки.

5. Оздоровіть своє тіло

Позбуваючись безладу у вашому будинку, зверніть увагу і на себе. На ваше харчування та звички, усуньте небажані моменти. Поряд з обмеженням кофеїну, цукру, алкоголю та тютюнових виробів ви повинні навчитися правильному харчуванню та позбутися всього того, що шкодить вашому здоров’ю.

Крім того, непогано було б оновити зовнішній вигляд. Ви все ще маєте зачіску як колись у вісімдесятих або носите одяг, який пр идбали п’ять - десять років тому? Прийшов час для оновлення!

6. Позбавтеся від боргів

Припиніть імпульсивні покупки і почніть погашати вашу кредитну картку. Встановіть бюджет та почніть жити за коштами. Чи уявляєте ви, скільки вільного часу ви отримаєте, коли перестанете занадто піклуватися про гроші? Не буде більше витрати часу на оформлення кредитів і погашення боргів. Не буде більше телефонних дзвінків з кредиторами і юристами. Ви перестанете відчувати себе винними і знайдете більше свободи.

7. Спростіть свою мову

Говоріть чесно і прямо, з ввічливістю і добротою. Не використовуйте «скулящу» й апологетичну мову, питаючи за те, що ви хочете. Облиште використовувати жаргон і сленг. Ліквідуйте евфемізми і позбудьтеся спростувань.

Перестаньте використовувати нецензурні слова, ворожі зауваження. Позбавтеся від ідеї, що ви повинні висловлювати свою думку про все. Залиште свою думку про інших на узбіччі.

8. Навчіться говорити «ні»

Це було одним з перших слів, які ви колись дізналися. Так чому ж ви так важко використовуєте його зараз? Почніть використовувати його на свій розсуд. Це ваше життя, ваш час, ваші ресурси і ви маєте повне право використовувати їх так, як хочете ви самі. Перестаньте відчувати, що ви повинні пояснювати, виправдовуватися або обґрунтовувати ваше «ні».

9. Обмежте традиції

Традиції прекрасні, поки вони не починають керувати вашим життям. Якщо традиція втратила свій сенс і мету, вона стала пожирачем часу, позбудьтеся цієї традиції. Коли хто-небудь каже: «Але ми завжди робили так», з’ясуйте чому. Якщо це більше не має сенсу, без сорому відмовтеся від цієї традиції або змініть її.

10. Звільніть час для себе

Час дорогоцінний для більшості з нас. Прийміть рішення про те, що ви будете відводити час саме для себе постійно. Почніть з п’ятнадцяти хвилин на день, якщо це все, що ви можете для себе знайти. Закрийте двері, вимкніть телефон, позбудьтеся від усього, що вас може відволікати. Дуже важливо створити простір, де ви можете зосередитися тільки на собі. Медитуйте, пишіть щоденник або ж їжте яблуко, - робіть все що завгодно. Все, що ви хочете робити зі своїм особистим часом, робіть.

Про технологію вбивства душі

Андрій Романов
Про технологію вбивства душі, або як людину перетворити на виродка
Повідомлення кримінальної хроніки, які розповідають нам про чергову гидоту, що не властива для здорової людини, стали символом нашого часу.

Численні зґвалтування дітей, звірячі вбивства, психопати, що зірвалися з «котушок» і вбивають випадкових перехожих, - все це насправді не серцевина, а лише вершина «айсберга». Це лише та, огидна частина проблеми, яка очевидна більшості.

Цей «айсберг» величезний і багатогранний, він нескінченний у своїх проявах, що складається не з людей, ні, і навіть не з тварин, таке порівняння образливо для останніх. Ні, цей «айсберг» складається з істот третього роду, змінених, хворих, які втратили самих себе, рухомих спотвореними інстинктами, химерними фантазіями. Ці істоти, що не мають роду земного і втратили зв’язок з Родом небесним, називаються виродками.

У більшості випадків, виродками стають не при народженні, виродками стають за життя. Кожен раз, коли приймаючи рішення, ми йдемо проти нашого внутрішнього голосу, переступаємо через свої мрії та ідеали, ми крок за кроком перетворюємося на виродків. Хоча, вірніше буде сказати, що нас перетворюють на виродків, нас перетворюють на безлику і огидну біомасу, що створює додану вартість для господарів цього монстра. Важливо усвідомити, що ми є жертвою певної психологічної технології, яка застосовується в масовому порядку. Причому, це настільки очевидно, що докази змови будуть зайвими. І мотив цього злочину очевидний - створення ідеального раба, наділеного фізичними можливостями людини, інтелектуальними здібностями, але позбавленого душі, перетвореного на ідеальний інструмент для примноження капіталів.

Створення істоти, недалекоглядної, не здатної зрозуміти картину світу, істоти зі специфічною системою цінностей, створених для неї, примітивної істоти, прислужника химерам, істоти з наглухо заблокованим несвідомим вищого порядку - ідеального раба всіх часів і народів, виродка. Виродком дуже легко керувати, тому що він передбачуваний і простий, ним легко маніпулювати без його відома, потрібно лише правильно розставити набір необхідних стимулів. А якщо виродок прогнозований, отже, він безпечний для можновладців. Така технологія, це всього лише черговий етап розвитку рабовласницького ладу. У давнину кайдани раба були із заліза і насильства, тепер спосіб виготовлення кайданів сильно ускладнився, можна сказати, що тепер кайдани раба виготовлені за технологією «стелс».

Тепер про цю технологію. Детально описати її в рамках однієї статті не уявляється можливим, тому що не можна описати в двох словах те, що створювалося злочинно геніальними розумами впродовж багатьох десятиліть, якщо не століть. Ми лише спробуємо оголити найочевидніші моменти. Головна зброя з їх арсеналу, - зброя, що вбиває душу. Основна суть цієї зброї проста, вона полягає в підміні цінностей. Побачивши основу технології виродження, ви будете попереджені. А як мовиться, попереджений, - отже, озброєний. А тепер коротко з’ясуємо ці стовпи деградації.

1) Виховання дітей будується за схемою стимулювання інфантильної поведінки серед дітей, іншими словами, штучно затягується процес наступу соціальної зрілості. Робиться це для того, щоб утилізувати енергію молодих людей в період її найбільшої активності (від 15 до 25 років). Справа в тому, що в усі історичні часи основну масу революціонерів становила саме ця категорія населення. У молодої людини настає пік фізичної та інтелектуальної активності до 20 років, вона здорова, розумна, гаряча, принципова і безкомпромісна. Небезпечна, чи не так? Досить згадати, що Олександру Македонському було всього 20 років, коли він почав свою «кар’єру», князю Святославу на момент смерті було не більше 30 років, Іван Грозний взяв Казань в 22 роки. А в наш час (особливо в Європі) в цьому віці молоді люди вважаються «підлітками». Ось на це і розраховано виховання соціального інфантилізму, - перетворити вершителя історії в дужого та безпечного здорованя. А надлишки енергії нехай зіллє де-небудь, ну, наприклад, - в безладних статевих зв’язках, в алкоголі, наркотиках або у вуличному криміналі.

2) Виховання дівчат та хлопців за загальними стандартами. Це робиться не стільки для того, щоб прищепити жінкам мужність, скільки для того, щоб відняти її у чоловіків.

3) Прищеплення езопової картини світу. Егоїст - це одинак, ну як тут не процитувати Маяковського: «... одиниця - дурниця, одиниця - нуль, один, навіть якщо дуже важливий, не одужає просту п’ятивершкову колоду, тим більше будинок п’ятиповерховий ...». Або «розділяй і володарюй» як казали древні римляни.

4) Формування образу «успішного» людини. На перевірку, ця «успішна» людина суть не більше, ніж образ ідеального раба системи. Краватка, піджак, карколомна кар’єра, чудовий будинок, коштовне авто, відпочинок за кордоном, ірландське віскі. Чудово, чи не так? От пощастило людині, а насправді він - ідеальний раб, бо він залежить подібно наркоману від своїх речей. Тому він робитиме все, щоб зберігати стабільність системи, він буде терпіти будь-які приниження на шляху кар’єрними сходами. Він заховає всі свої дитячі мрії так глибоко всередину себе, що забуде сам себе, перетворившись на людиноподібну істоту, на виродка.
Сюди можна віднести й інші образи «успішних» людей. Тут і «крутий» здоровенний дядько з кухлем пива в барі, і «стерво», яка змінює мужиків, як рукавички, і фемінізована мадам, і гангстер. Загалом, на будь-який смак і колір. Вибирай, що хочеш. Немає тут тільки образу захисника, образу воїна, образу матері, образу поета, вченого і т.д. Одні спотворені субститути природних для людини зразків поведінки.

5) Секс і насильство, замість доблесті і кохання. Не секрет, що статеві інстинкти, є одними з найсильніших. Відповідно, через тему «сексу» можна певним чином впливати на людину. Більше того, статеві інстинкти, як і будь-які інші інстинкти, становлять нашу темну, тваринну частину особистості, несвідоме нижчого порядку. Через засоби ЗМІ, рекламні технології, пропаганду в науковій і художній літературі, комп’ютерні ігри стимулюються ці інстинкти. Фрідріх Ніцше сказав: «Людина - це канат, що закріплений між звіром і надлюдиною, - канат над прірвою». Так от, з психологічної точки зору, «надлюдина» пов’язана з вищою формою нашого несвідомого, області, що виступає джерелом творчого, наукового, поетичного натхнення, джерелом героїчних вчинків. А область нижчого несвідомого пов’язана саме із звіром, з інстинктами, з насильством, страхом. І «надлюдина», і звір є невід’ємними частинами нас самих, тільки у одних «надлюдина» домінує над «звіром», а в інших - навпаки. Відкрию один маленький секрет, наші господарі бояться розвитку у своїх рабів вищої форми несвідомого, тому що це частина нашої особистості божественно глибока, непідконтрольна і непередбачувана. Вони справедливо для себе вирішили, що монстр тваринного насильства, який пов’язаний з інстинктом розмноження, з сексом, набагато менш небезпечний для СИСТЕМИ, ніж джерело божественного натхнення. Саме з цієї причини аферист від психології З. Фрейд взявся насаджувати свою теорію. Фрейда турбувала не наука, його турбував «окультизм» з несвідомого, його турбували прояви шаленої божественної сили. Вірніше, це турбувало його спонсорів. Для них був занадто живим приклад того, як з вищого несвідомого німецького народу вирвався давно здавалося б забутий образ «білявої бестії» і мало не перекроїв увесь світоустрій. Для них безпечніше «секс і насильство».

6) Потреблядство. Це саме та зброя з їх арсеналу, яке «вбиває» одразу кількох «зайців». Чим відрізняється потреблядство від споживання. Споживання обумовлене природною необхідністю особистості у володінні тим чи іншим предметом. Це легко видно на прикладах. У вас порвалася / зносилася куртка, ви йдете і купуєте нову - це споживання, а от якщо ви йдете і купуєте куртку, тому що вона брендова / модного кольору / фактури або просто тому що вам хочеться виділиться перед навколишніми - це потреблядство. Іншими словами, потреблядство - це непомірне, не обумовлене природним чином споживання. Чому для існуючої системи воно так важливе. Ну, по-перше, потреблядство - це двигун їх економічної моделі, так як воно постійно підстьобує попит, який у свою чергу стимулює виробників до зростання, а електорат підштовхує до оформлення нових кредитів, без яких існуюча грошово-фінансова система розвалиться. По-друге, потреблядство - це чудовий антидепресант, що знижує соціальне напруження в суспільстві, а головне, воно визначає для населення спектр дозволених цілей. По-третє, на нього, як і на будь-який «антидепресант» підсаджуються, а отже, воно робить людей залежними, слабкими і легко керованими. По-четверте, воно знову ж таки, хоча і меншою мірою, але блокує вище несвідоме.

7) Моя батьківщина - все людство. Людину від простої тварини відрізняє не тільки наявність розвиненого інтелекту, а й наявність культури. Що таке батьківщина, нація? Це не тільки факт кровної спорідненості популяції, це, в першу чергу, факт наявності об’єднуючої і виховуючої культури. Національні культури створювалися протягом тисячоліть, вони ввібрали мудрість предків і створили здорові життєздатні форми. Національна культура підносить людину, піднімає рівень її свідомості. Коли змішуються / знищуються різні культури, людина оскотинюється в прямому сенсі слова, перетворюється на «американця». Нехай вас не бентежить справжній «прогрес» США, це прогрес «ракової клітини». Історія вб’є Штати, можете не сумніватися, Вавилон завжди гине, незважаючи на свою уявну «прогресивність». Знищуючи національні культури, вони прагнуть отримати людський ресурс цих культур, але у свою чергу, підмінивши культуру, її сурогатом, псевдоцінностями, вони перетворюють людей на наділену інтелектом худобину.

8) Табу на благородство. Благородство небезпечно для їхньої СИСТЕМИ, оскільки воно формує у людей непередбачувану і неконтрольовану поведінку. Вони бояться неясних мотивів, їм комфортніше, коли людьми рухає жага наживи, хтивість, залежність, порок.

9) Руйнування сімейних цінностей. Цей пункт частково перегукується з «сексом і насильством», але має свою специфіку. Руйнування сімейних цінностей, сприяє як знищення національних культур, так і атомізації суспільства, стимулювання егоїзму і скотинячої поведінки.

Перераховані методи є далеко не повним списком зброї з їхнього арсеналу, але мета всіх цих методів проста - вбити Душу, Вашу Душу. І найцікавіше, що від цієї напасті є одні універсальні ліки - пам’ятати і слухати себе вічного. Не продавайте свої ідеали за зелений папір, ніколи не виступайте проти свого внутрішнього голосу, навіть, якщо це здається раціональним. Інтелект найважливіший інструмент, але дуже багато чого не можна пояснити сухою логікою. Людина володіє не тільки розумом, а й емоціями, почуттями, інтуїцією. У здорової людини повинні бути розвинені всі чотири аспекти. І тільки ваша душа здатна об’єднати ці суперечливі і непоєднувані частини ваших особистостей. Не продавайте її навіть під страхом смерті чи злиднів, з проданої душею жити дуже боляче і безглуздо. Оскільки саме ваша душа знає, про ваше справжнє призначення. Запити можуть бути нескінченно різні, ви можете бути вченими, художниками, музикантами, інженерами, будівельниками, селянами, воїнами і багато ким іншим, ви можете створювати і руйнувати, не бійтеся. Головне, не перетворюйтеся на виродків, безликих, живих мерців духоненависницької СИСТЕМИ, що віднімають вас самих у себе.