Буквально кілька днів тому я розповідав про липневу поїздку Гайворонською вузькоколійкою з 70-річним паровозом ГР-280 і обіцяв рекламувати нові, якщо такі будуть. А тут якраз спочатку відновилося регулярне пасажирське сполучення, а потім прилетів і анонс «паровозного» туру, що відбудеться в суботу 13 листопада. Ну а раз обіцяв, треба написати.

Сторінка події на мордокнизі: https://www.facebook.com/events/418106213279055

Я ніяк не пов’язаний з організаторами, залізницею чи самою подією, і не можу гарантувати достовірність всіх даних на сторінці та факту, що подорож відбудеться. Усі уточнюючі питання краще задавати напряму організатору, контакти якого є там же. Зі свого боку українські вузькоколійки я люблю, і бажаю їм довгого життя та комерційного процвітання. І такі турпоїздки в тому числі можуть цьому посприяти.

Що чекає на учасників:

Якщо назва острова Мадейра з португальської мови буквально перекладається як «деревина» (що й не дивно, з урахуванням того, скільки тут рослинності), то її столицю Фуншал назвали взагалі на честь квітки. Ну як квітки, фенхелю. І свою квітучу назву він цілком виправдовує. З цього дуже фотогенічного міста і розпочну свою неквапливу розповідь про острів вічної весни.

У березні 2020 року у зв’язку із введенням локдауна «Укрзалізниця» повністю зупинила пасажирський рух всіх поїздів, відновлення якого почалося лише в перших числах червня. Проте повернення частини рейсів довелося чекати місяці, а деякі особливо невигідні для себе маршрути вони взагалі «загубили», особливо приміські. У тому числі – на всіх трьох пасажирських вузькоколійках. Лише з 14 жовтня і поки на два місяці після півторарічної перерви нарешті рушили поїзди на лінії Гайворон – Рудниця.

Весь цей час мешканці немалої кількості населених пунктів залишаються без важливого транспорту, а життя самих вузькоколійок підтримується лише місцевими громадами, що піднімають шум при кожній спробі демонтажу (а таке трапляється регулярно) і пробують проводити тематичні заходи, як GOODoK_FEST в травні 2021 року у Гайвороні.

1. А в липні із Гайворона визріла навіть повноцінна поїздка, в Бершадь і назад. На цій вузькоколійці я встиг покататися на регулярному рейсі, але тут все ж трохи інше, заточене під туристів і з можливістю подивитися й помацати все що хочеш без підозрілих поглядів із боку залізничників. А найголовніше, що состав мав тягнути не звичний рутинний тепловоз, а паровоз. Справжній, трясця, робочий 70-річний паровоз! Ще й вузькоколійний. Пропустити таке було ніяк не можна.

Пам’ятається, я дуже здивувався, коли вперше натикнувся в Інтернеті на добірку фотографій із міста з безликою назвою Красноград – не очікував побачити там одразу стільки цікавих пам’яток. У підсумку так склалося, що невдовзі поїхав подивитися на те все наживо, таким чином місто виявилося для мене першою точкою Харківщини за межами власне Харкова.

Після того як я нарешті у грудні 2020 зняв закляття, що з різних причин довго не пускало мене в Харків, уже влітку повернувся спокійно і без проблем подивитись те, що не встиг би за короткий зимовий день, та й не було тоді сенсу. Мова, найперше, про парки, яких тут багато і на різний смак. Але не тільки про них.

Взагалі писати вступну замітку про Мадейру я не збирався… ні, навіть не так. Я в принципі на саму Мадейру не збирався, лише підшукував собі щось на вересень, щоб не тільки стоптувати ноги, а й якийсь день повалятися на моречку. І тут як побачив програму у Бідняжок, мене одразу осінило: йой, я ж усе життя хотів на Мадейру. Тепер і розказати є про що.

Якщо спитати когось про асоціації з Луганською областю, найпевніше, спершу вам розкажуть про війну, промисловість та екологічні проблеми, і дуже навряд, що комусь прийде в голову туризм. Особливо того типу, де є можливість подивитися на якісь природні красоти. І, як виявляється, дарма.

В половине двенадцатого с северо-запада, со стороны деревни Чмаровки, в Старгород вошел молодой человек лет двадцати восьми. За ним бежал беспризорный.

– Дядя! – весело кричал он. – Дай десять копеек!

Молодой человек вынул из кармана налитое яблоко и подал его беспризорному, но тот не отставал. Тогда пешеход остановился, иронически посмотрел на мальчика и воскликнул:

– Может быть, тебе дать еще ключ от квартиры, где деньги лежат?

Із таких багатьом знайомих слів починається розділ, де на сцену роману «12 стільців» виходить його головний герой, ім’я якого навіть називати зайвий раз не потрібно. Дія першої частини першого радянського бестселера відбувається у вигаданому місті Старгород, у якому Ільф та Петров, найпевніше, зобразили Старобільськ – тим більше, якраз перед початком написання книги вони були в ньому у півторамісячному відрядженні. Є, звісно, і противники такої версії, тим більше істину ми все одно не узнаємо, та і в авторів давно її не спитати, хоча вцілому все виглядає правдоподібно, то чому б і ні?

1. Як для тихого провінційного міста, зі Старобільськом пов’язано не так уже й мало історичних подій і постатей, включаючи сучасність. Тут принагідно згадати, що саме звідси родом Сергій Жадан і саме тут знімали «Дике поле» за його романом «Ворошиловград». А от війни, на щастя, майже обійшли місто стороною, так що воно у значній мірі зберегло те обличчя, яким його бачили Ільф та Петров, або Махно, наприклад. І воно навіть намагається ствердитись як туристичний центр, що насправді непросто найперше завдяки стереотипам, адже це далека від усіх, проте близька до фронту північ Луганської області.

Вертатися із Маріуполя приблизно однаково далеко що у Вінницю, що у Київ, але все ж до столиці поїзди ходять чомусь швидше. У зв’язку з цим на третій день подовжених вихідних на Трійцю зробив проміжну зупинку на півдні Київщини, аби не трястися занадто довго у транспорті і заодно відвідати об’єкт, що давно хотів побачити – «голландський» вітряк у селі Пустовіти.

Маріуполь прийнято відносити до когорти міст, що були майже повністю зруйновані в Другу Світову, через що в архітектурному плані там не лишилося нічого цікавого. І тільки якщо поїхати подивитися на власні очі, вдосталь находитись його вулицями, можна впевнитися, що це не зовсім так. У міста досі є чітко виражений історичний центр хай і не суцільної, але досить колоритної забудови, та й повоєнна архітектура тут досить представницька, що цілком очікувано для промислового важковаговика.