Старобільськ, частина 1. Той самий Старгород

В половине двенадцатого с северо-запада, со стороны деревни Чмаровки, в Старгород вошел молодой человек лет двадцати восьми. За ним бежал беспризорный.

– Дядя! – весело кричал он. – Дай десять копеек!

Молодой человек вынул из кармана налитое яблоко и подал его беспризорному, но тот не отставал. Тогда пешеход остановился, иронически посмотрел на мальчика и воскликнул:

– Может быть, тебе дать еще ключ от квартиры, где деньги лежат?

Із таких багатьом знайомих слів починається розділ, де на сцену роману «12 стільців» виходить його головний герой, ім’я якого навіть називати зайвий раз не потрібно. Дія першої частини першого радянського бестселера відбувається у вигаданому місті Старгород, у якому Ільф та Петров, найпевніше, зобразили Старобільськ – тим більше, якраз перед початком написання книги вони були в ньому у півторамісячному відрядженні. Є, звісно, і противники такої версії, тим більше істину ми все одно не узнаємо, та і в авторів давно її не спитати, хоча вцілому все виглядає правдоподібно, то чому б і ні?

1. Як для тихого провінційного міста, зі Старобільськом пов’язано не так уже й мало історичних подій і постатей, включаючи сучасність. Тут принагідно згадати, що саме звідси родом Сергій Жадан і саме тут знімали «Дике поле» за його романом «Ворошиловград». А от війни, на щастя, майже обійшли місто стороною, так що воно у значній мірі зберегло те обличчя, яким його бачили Ільф та Петров, або Махно, наприклад. І воно навіть намагається ствердитись як туристичний центр, що насправді непросто найперше завдяки стереотипам, адже це далека від усіх, проте близька до фронту північ Луганської області.

2. Від нинішньої війни постраждала зокрема залізнична лінія через місто, що виявилась відірваною від решти України: на півночі вона впирається в кордон з Росією, а на півдні – в окупований Луганськ, так що зараз там ходить лише один приміський поїзд. Відповідно, добиратися у Старобільськ можна тільки автобусом, зате автовокзал значно ближче до центру. Уже скоро понад вулицею з’являються перші примітні будинки:

3. Один із них не знаю з якого приводу обзавівся муляжем вітряка на стіні.

4. Найгарнішою, як на мене, спорудою міста є корпус ЛДПУ ім. Шевченка, що займає будівлю жіночої гімназії 1905-10 рр.

6. У Студентському сквері поруч знаходиться той самий пам’ятник із першого фото, то з кавою я уже додатково ввечері заглянув. Узагалі відношення з «12 стільців» у мене якесь таке, що самому незрозуміле, книжку я ледве осилив, такою здалася мені нудною і несмішною, а от персонажів пам’ятаю і люблю та стараюсь не пропускати нагоди відвідати пов’язані з ними місця.

7. Майже через дорогу від скверу знаходиться міський краєзнавчий музей, що в останні роки поповнився ще й частиною фондів Луганського обласного музею в евакуації. В неділю він не працює взагалі, а в суботу лише до 16:00, і мені довелось трохи напружитись, аби перенестись через 2/3 України за 18 годин, автобусами й з двома пересадками впритул та встигнути на його робочий час.

8. На місці я ледве не заверещав як сучка, коли побачив на вивісці біля дверей, що субота вихідна, але це був той випадок, коли правильно написано в інтернеті, а не на самому музеї.

9. Відвідування, до речі, безкоштовне, як і можливість фотографувати, як і екскурсія, від якої я сам не знаю з якого переляку відмовився, хоча мав достатньо часу.

10.

11. Відійшовши трохи від пекельної спеки, знову повернувся в неї. Є в місті монастир кінця 19 ст. Мав він і чорні сторінки історії в ролі катівні НКВС, та і решту радянського часу використовувався не за призначенням.

12. Церква Святої Трійці (1870) визирає на вулицю лише одним фасадом, а так звідусіль прикрита то деревами, то прибудовами, що толком її не роздивишся.

13. У дворі проходить реставрацію літній храм. Пишуть, 1899 року, хоча я його прийняв за новобуд.

14. Загалом основна частина старого Старобільська складається з одноповерхових особняків, що беруть не якістю кожного окремо, а цілісністю історичного середовища.

15.

16. Виділяється розмірами ще один навчальний заклад, гімназія, в минулому духовна семінарія кінця 19 ст.

17. Та Миколаївський кафедральний собор (1852), що із свого маленького дворика ніяк не влазить у кадр, то хоч із якоїсь сусідньої вулиці:

18. По сусідству з собором, на Слобожанській знаходиться кав’ярня «12 стільців», одне з обов’язкових місць для відвідування. Крім власне кави, це ще антураж, сувеніри та арт-простір.

19.

20. Є у місті і паровий млин купця Кожухова (1910). То вже вулиця Центральна.

21. Від неї пішов у парк, коло якого стадіон «Колос». Старобільський «Олімп» зараз грає у Другій лізі області, а я застав матч Першої – «Скіф» із сусідньої Шульгінки приймав «Ниву» із Марківки. Команди настільки круті, що в них Роналду м’ячі подає.

22. Після півгодини гри рахунок був уже 4:0 на користь господарів (у підсумку розкатали «Ниву» 9:2), так що зі спортивним інтересом не склалося. Колекція раритетних велосипедів і майже сімейна атмосфера на подібних матчах у комплекті:

23. Але повернемось у парк, який тут великий, доглянутий та приємний. І його стан традиційно корелює зі станом міста вцілому.

24. Не без сучасних віянь.

25.

26. Та казкових персонажів.

27.

28. Їх там реально багато, і вони навіть не дуже упороті, як це часто буває у провінції.

29.

30. Одним із символів міста є старе пожежне депо з каланчею.

31. Вивіска «21 век» залишилася від недіючого кінотеатру, а зараз це фактично пустка. Хоча для очистки совісті я посмикав двері, бо вежа так і проситься залізти на неї та поглянути на місто з висоти. Насправді потрапити на неї було майже нереально навіть під час арт-резиденції «Аура міста» в липні 2020, тобто коли здавалось би її ловити відкритою як не під час туристичних фестів?..

32. Кафе біля парку – черговий особняк:

33. З дуже колоритною парочкою.

34. З оцим ось.

35. Колишні торгові ряди:

36. Між ними і парком, неочікувано, – зняті з коліс старі вагони.

37. Приклад повоєнного будинку, по-провінційному скромного:

38. Як і палац культури на центральній площі, яка так і зветься – Центральна.

39. Із південно-західного кута на неї дивиться один із найбільш знакових будинків міста. Саме тут знімали мебльовані кімнати Ільф з Петровим під час свого відрядження від московської газети «Гудок». «Мебльовані» означало, що меблі для них чесні пролетарії спиздили у буржуїв проклятих, зокрема ніби як був геть убитий стілець, з якого зрештою випала коробочка, а там записка, що це один із 12 стільців гарнітуру майстра Гамбса… Причому решту 11 ніхто ніколи так і не бачив.

40. На балконі цього будинку письменники пили чай і, можливо, обговорювали ідею нового роману. Зараз же замість них там стоїть Махно, що в Старобільську бував неодноразово й подовгу, що аж пішли чутки, ніби десь тут ховає свої скарби. Ну і з того ж балкону міг штовхати промову перед містянами, чому б і ні.

41. А так як персонажі роману з Махном на одному балконі ніяк би не помістилися, Кісу Вороб’янінова усадили поруч на початку пішохідної вулиці. Інша реінкарнація Нестора Івановича стежить за ним із настінного малюнку.

42. До заходу сонця залишалося ще трохи часу походити-пофотографувати особняки тихих вулиць історичного центру.

43.

44. Традиційно для Луганщини, відомостей про архітектурну спадщину геть мало. Більшу частину з них знайшов випадково прочісуючи квартали і на шляху до АТБ за перекусом на ранок.