Харків, ч. 3. Літня спека навздогін морозним враженням

2. Вид на центр від автовокзалу:

Звідти погнав на метро на площу Свободи. Взагалі так активно експлуатував підземку, що на другий день з якогось переляку турнікети забанили мою банківську картку.

3. Ну а на площі зустрічає 13-поверховий Держпром (1925-28) – перший радянський хмарочос та один із символів Харкова.

4. Яким би не здавався конструктивізм неприглядним та примітивним за замовчуванням, архітектори змогли зробити навіть у такому стилі справжній шедевр, масштаб якого не вкладається у голові, та і в кадр не особо влізає. З 2017 року внесений у Попередній список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Нині всередині всякі офісні центри, незабаром на даху має з’явитися оглядовий майданчик (може, уже і з’явився). Так що привід повернутися точно буде.

5. Обабіч Держпрому стоять два схожі візуально корпуси ХНУ ім. Каразіна, що разом із ним оточують площу кільцем на 3/4, залишаючи відкритим південно-східний напрямок.

6. У центрі площі знаходиться «сухий» фонтан діаметром 36 метрів, найбільший в Україні.

7. Фонтанів різних взагалі настільки багато, що аж Вінниця піднапряглася. Наступний – це вже у саду ім. Тараса Шевченка, величезній зеленій зоні, що починається прямо за одним із університетських корпусів.

8. Мені важко судити, який у Харкові рівень комфорту життя вцілому, але принаймні зовнішня оболонка Гепаграду вражає. Оці всі парки, сквери й штучні водойми складають дуже благополучне враження як мінімум у туристичних районах, що й було однією із їх цілей. Мавпячий фонтан, правда, багатьом харків’янам на своєму місці здається недоречним.

9. Одним із найбільш легендарних місцевих фонтанів був «Каскад», що по сходах спускався з центру саду на південний захід, до району Клочківка. Його якраз реконструкцією зіпсували, зробивши просто сходи без води, і тут я погоджуся зі скептиками, що тепер «Каскад» зовсім не торт.

10. Вид з його вершини. Зліва в кадр влізла одна із веж Південного вокзалу.

11. У саду ім. Шевченка багато різних скульптур. Взимку потемну я знайшов лише Леся Курбаса з його людиною-невидимкою, а ось Рєпін:

12. Марк Бернес.

13. І академік Вернадський.

14. Харків знаходиться на 50-й паралелі північної широти, що якраз через сад і проходить, на честь чого встановлено пам’ятний знак:

15. Іменні люки також трапляються.

16. Із саду ненадовго повернувся в житлову частину, в район філармонії.

17. Де в перший приїзд пропустив мурал з Кузьмою Скрябіним:

18. Поруч сховався такий дворик:

19. Та ще один маленький стріт-арт.

20. Далі буде трохи випадкових фото із різних районів міста. Точніше, шукав я зазвичай щось одне, але на місці знаходилось більше. Наприклад, проїздом запримітив мурал в районі стадіону «Металіст» і повернувся спеціально (щось схоже бачив давно у Києві, видно, того ж автора):

21. Поруч знайшовся ефектний, хоч і обшарпаний будинок культури, однойменний до стадіону.

22. А також брутальні мозаїки на стінах Харківського вагоноремонтного заводу. Шкода, дерева завадили передати їх розмах:

23.

24. Далі у Харкові є Ейфелева вежа, наприклад. Знаходиться біля ТРЦ «Французький бульвар». Абсолютно безглузда штука й тупа безглузда трата часу з мого боку. Без поняття, навіщо мене сюди понесло.

25. Ладно, поруч розташована симпатична церква Олександра Невського (1907), яка трохи врятувала ситуацію.

26. Пам’ятник сажотрусу здіймається над дріжджовим заводом на вул. Тюрінській.

27.

28. Звідти погнав у Саржин Яр, це на півночі міста. Його також перетворили на парк із зоною відпочинку, а недавно це ніби були звичайні засмічені хащі.

29. Найбільш пізнаваною композицією парку є квітковий годинник із дерев’яною церквою в псевдоруському стилі (2011):

30. Крім того, в яру знаходиться джерело мінеральної води Харківська-1 (і відповідний завод недалеко), біля якого обладнали купальню і спортмайданчик. Як мінус одного з найбільш популярних парків півторамільйонного міста, у вихідний там яблуку ніде впасти, і хочеться пошвидше забратися куди завгодно.

31. Що й не проблема, адже з протилежної сторони парку знаходиться верхня станція міської канатної дороги. Вона введена в експлуатацію в 1971 році, нині перебуває в добротному стані і стабільно працює (ніби як щодня крім 1 січня). На подолання 1,4 км відстані в один бік потрібно 18-20 хв, коштує це 30 грн. чи біля того. За рахунок «прогину» в центральній частині зі стартової точки її видно всю до протилежної станції:

32. Правда, за хащами околиць не побачити, тому хто пише, що з неї можна милуватися панорамами Харкова, трохи неправий.

33. Із нижньої станції потрапляю в наступний парк, очевидно ж. Цей зветься ім. Горького.

34. Зі своїм набором скульптур, переважно банальних, хоча є і цікаві.

35. Явно ідею запозичили у Риги.

36. Оглядове колесо, з моїм везінням, якраз не працювало чомусь.

37. Іншою транспортною екзотикою парку є станція дитячої залізниці Мала Південна, що вже закрилася на вечір, та просто ходити дивитися ніхто не заважає.

38. Колія 750 мм, як і в «дорослих» вузькоколійок. Довжина лінії 3,6 км.

39. Гарний мурал недалеко від парку:

40. Адміністративна будівля іподрому (1906):

41. Трохи осторонь від усього знаходиться вірменська церква, недалеко від метро «Київська». Це новобуд (2004), але дуже вдалий – з першого погляду зрозуміло, якій громаді належить. Ну і гарно доповнює конфесійне розмаїття міста, де є що хочеш, навіть в’єтнамська пагода.

42. В той приїзд розвіртуалізувався з одним із ЖЖ-шних друзів, котрий відкрив для мене зокрема вулицю Дарвіна, яку я впритул пропустив. Хоча от Будинок архітектора пам’ятаю.

43. Особливістю цієї вулиці є майже суцільно збережена забудова 100-річної давнини, яка допомагає скласти непогане уявлення про те, яким було місто в ті часи. Причому вціліла лише непарна сторона, а з протилежного боку наче хтось ножем відрізав.

44. Переплетіння стилів там неабияке від псевдоанглійських романтичних палаців до мавританських. Хоча вулиця коротка, блукати нею можна довго:

45.

46. Відповідні дворики:

47. Наостанок ще раз повернувся в центр, конкретно до фонтану «Дзеркальний струмінь».

48. Він активно розпиляв мікроскопічні бризки, такі актуальні в спеку. А при певному освітленні на тих бризках народжувалися невеликі веселки.

49.

50. Коли ноги вже вдосталь находилися за три дні, можна було просто зависнути тут і спостерігати, як люди проходять крізь них, то з’являючись із туману, то знову зникаючи у веселковому потойбіччі.

51.

52.

53. В одній із кав’ярень через дорогу можна випити кави у компанії єнота, сурове життя якого зробило його цілком апатичним до людської уваги, а ще не знаю, як він не лопне: скільки я там не був, єнот усе сьорбав молочко. На сьогодні про Харків все, та підозрюю, я і наступного разу знайду тут для себе щось нове.