Фуншал, частина 1. Квіткове гетто

2. А ще конкретніше, із готелю та району навкруги. Мадейра – це якраз той випадок, коли варто розщедритися на номер з видом на океан, бо нафіга інакше взагалі тут селитися?.. Навіть якщо проводити цілі дні у мандрах, воно все одно того варте. Засинати під шум хвиль вночі (комарі тут є, але вони німі, і за відсутність цього мерзенного їбучого пищання їм можна пробачити навіть укуси), словом спати з відчиненим балконом не тільки можна, а й потрібно. І так само на світанку, спостерігати за першими сонячними відблисками на хмарах, неспішно вигулюючи свою жирну тушку по балкону, поки внизу якісь невдахи уже мудохаються з ранковою йогою.

3. Залежно від погоди види радикально інакші.

4. Але в будь-якому разі ця синя нескінченність заворожує. Океанічну рівнину розбавляє 15-метрова скелька Ilheu do Gorgulho, ну і той смайлик теж неодноразово примелькався.

5.

6. Крім того, у готелю вільний доступ на дах, хоча там немає нічого для довгого проводження часу, просто їм пофіг. У нас якщо й залізти на якийсь будинок, то через годину обурені громадяни писатимуть у «Чорний список Вінниця», що якісь підараси знову неправі. Натомість там у мене була можливість поглянути і в протилежну сторону відносно своїх вікон, на північ. Маленька церква майже не виділяється серед житлових будинків:

7. А це схід. Над багатоповерхівками на гори деруться хатинки приватного сектору, де живуть справжні мешканці цієї землі.

8. Від готелю всього нічого до парку (схоже він теж зветься Горгульйо, як і скелька). Сам готель – ота біло-червона штука, яка з цього ракурсу виглядає вище всіх, хоча насправді ніфіга.

9.

10. Місцевий креатив.

11.

12. Навколишній район зветься Ліду (Lido) і являє собою класичне туристичне гетто, так що ніби й краще було селитися в старому місті, але зараз не принципово. Хай туристи і почали частково виходити з ковідної коми, все одно очевидно, що поки їх геть трішки відносно дворічної давнини і пропускної можливості району вцілому. На тлі листівочних світлих хатинок із черепичними дахами Ліду виглядає справжньою злоякісною пухлиною. Таке відчуття, що сюди пустили на три місяці всіх забудовників Києва, а потім забули скинути нахер в океан зі скелі Горгульйо.

13. Вона ж ближче:

14. Природа навіть у такому районі чудесна. Лише з води можна розгледіти, що майже з вертикального обриву прямо в океан стікає водоспад:

15. Серед сучасної архітектури є і непогані зразки. Суб’єктивно мені сподобався 5-зірковий Savoy Palace, ось загальний план на нього:

16. Шматочок ближче:

17. Серед іншого, виділяється буйною рослинністю навкруги, на даху і навіть на балконах:

18.

19.

20. Між багатоповерхівками Ліду іноді трапляються маленькі будинки, і серед них теж присутні дуже хороші.

21. Трохи прогуляємось у напрямку центру.

22.

23. Тут теж багато зелені, цілі багаторівневі сади з терасами просто вписані в житлову забудову:

24. Навіть якщо рослинка виглядає як виходець із вищої ліги пекла, все одно повинна мати мі-мі-мішні квіточки.

25. Готелі змагаються в озелененні, хоча куди їм до «Савою».

26.

27. Уквітчані кущі звисають над тунелями, без яких автомобілістам було би геть тяжко.

28. Так вони і живуть. За рахунок клімату щось квітне фактично весь рік, і мабуть, після тривалого життя в таких умовах зовсім не сприймається як якесь «вау».

29. Старе місто Фуншалу я покажу у другій частині, тут же зупинюсь лише на одній його вулиці, пішохідній Rua de Santa Maria.

30.

31. Зрозуміло, що заради стріт-арту, котрий сильно додає атмосферності центральній частині. Розмальовані переважно двері, хоча деінде цілі фасади.

32.

33. Дверна колотушка.

34. Багато психоделіки.

35.

36.

37. Я таке справді люблю, аж дуже.

38.

39.

40. Трохи більш класичних малюнків.

41.

42.

43.

44. Вулиця також заточена під туризм аж занадто, на ній досить людно і тісно за рахунок кафе, що запрудили проходи своїми столиками. Само собою, купа сувенірних магазинів, хоча практично все із них можна знайти в звичайних супермаркетах дешевше. Ось качечки гарні, але нижні вартують по 9.95 євро за штуку, а середні й верхні по 19. Чудова ціна за тупо непотріб, я вважаю.

45. Не можна обійти увагою і фермерський ринок.

46. Плитка «азулежу», більше типова для континентальної Португалії, тут зустрічається нечасто.

47. Мало того, що на Мадейрі що не кинь у землю, все проросте, так вони ще і з гібридами полюбляють бавитись. Здорові зелені качани – банан-ананас, а рожевий драконовий фрукт схожий на наш буряк за смаком (сам я цю дічь не пробував, кажу зі слів інших).

48. Зліва звичайне манго, а решта на фото – переважно гібриди маракуї (помаранчева – з ананасом, червона – з томатом…). Банани-маракуї на передньому плані тут коштують по 15 євро за кіло, а за кілька днів я побачу місце, де вони ростуть просто як бур’ян.

Окремо варто розказати за їжу, але гастроблогер із мене ніякий. Мадейра – рай для любителів морепродуктів, і взагалі тут смачно майже все і скрізь, крім кави, яку вони робити геть не вміють. Страва з напоєм у місцевому ресторані обійдеться в 15-20 євро, причому розміри порцій абсолютно кінські, так що багато чого можна брати одне на двох, або обмежитися стартером, який теж десь вдвічі дешевше.

49. А це риба з бананом, і так, воно смачне. У наступній частині розкажу про центр і трохи про культ одного відомого футболіста.