Весняний сумбурний Київ, ч. 2. Зліплене, намальоване і квітуче

Україна дивиться в ЄС, себто десь на 25 років поперед себе.

Тут усе так чи інакше пов’язане з останньою революцією.

Звертаю з гамірного Хрещатика на тиху і акуратну вулицю Городецького. Зустрічаю такого мураху.

Площа Івана Франка. Пам’ятник актору Миколі Яковченку у сценічному образі.

За його спиною саме активно цвіла сакура.

Жабка.

І на цій же площі – пам’ятник іще одному актору, Гнату Юра в образі солдата Швейка. На свою ганьбу, у мене доволі смутне уявлення про них обох.

Один із сусідніх будинків охороняють дуже цицькасті дракончики.

«Скованные одной цепью»?

Венеціанський острів. Коли одразу розумієш, що сьогодні тобі пощастить

Окрім живих котиків, тут ще є багато намальованих.

Пішохідний перехід під Європейською площею став зосередженням найрізноманітніших вуличних картин.

На жаль, мій фотик не завжди може у напівтемряві.

Будка понад набережною.

Дуже цінна думка, як на мене.

Окремо заслуговують уваги київські мурали – великі, на всю стіну будинку картини (є і наше рідне слово для них – стінопис), котрих останнім часом з’являється все більше, так що навіть карту в Інтернеті завели. Я не ходив цілеспрямовано по карті, бо це зайняло б забагато часу, а фотографував тільки те, що зустрічав випадково. Та навіть так фотографій вийшло настільки багато, що не всі влізли у звіт.

Ось цей знаходиться поруч з Контрактовою площею.

На Андріївському узвозі.

Хвилинка соціальної реклами.

Так я забрів на Пейзажну алею. Раз уже вище була сакура, то ось їй до компанії магнолія.

Мозаїка там же.

Пейзажна алея – справжня знахідка для усяких наркоманів і інших поціновувачів сучасного мистецтва.

Наша відповідь пісяючому хлопчику.

Усякі милі створіння.

Одне з численних місцевих янголяток явно подивилось фільм «Дзвінок».

На закоулках алеї.

Покидаю Пейзажну алею і рухаюсь у напрямку вулиці Олеся Гончара.

Трошки національної тематики.

Птах, що вирвався з клітки.

А це не намальоване фарбами, а мозаїка. Навіть не знаю, що складніше.

Виходжу на вулицю Стрілецьку, де концентрація усякого такого особливо висока.

У небі літають казкові створіння та предмети.

У тому ж дворику є і скульптури. Балерина, наприклад.

І інші статуї із вторсировини.

Там же.

Стінка внизу останньої фотки заслуговує на окремий пост

Один з найвідоміших стінописів Києва.

Повертаю у бік Золотих Воріт. Незвична лавка.

У Золото-Ворітському сквері є пам’ятник Пантюші – як виявилось, коту, який справді існував і був талісманом одного з місцевих кафе. А я думав (і не тільки я), що то Кіт-Бегемот.

Іще один котик, із одноразових виделок. Має бути і третій, але я його не знайшов.

Мадама з фотоапаратом біля палацу «Україна».

І наостанок – так званий «Глобус Києва». Як розумієте, це далеко не все цікаве, що є у нашій столиці, та вже був час чимчикувати на вокзал.