Не граю у наперстки!

Володимир МАМАЛИГА

Колись, на самому початку  буремних 90-тих, мене у Черкасах знали усі. Ну майже усі. Широке коло спілкування серед прихильників УНА-УНСО, серед національно-патріотично налаштованих черкащан, депутатство у Черкаській міській раді, бізнес-контакти у становленні охоронного бізнесу давали великі можливості для комунікацій та спілкування.

Так до чого я веду? А, згадав!!! Так от, більшість персонажів теперішньої політики старше сорока років у той час у політичних баталіях не простежувалися. Це було стрьомно, матеріально невигідно і страшно тхнуло порохом. Тоді робили не так, як зараз – податкові, пожежники і усяка інша піхота. Ні, тоді просто вбивали або, у випадку везіння, саджали за кримінальними статтями (переважно зберігання зброї). Звичайно, зброї ми ніколи добровільно не зберігалиJ.

Так от про персонажів. Вони, ті самі персонажі т.зв. політичного бомонду сьогодення самої різноманітної політичної орієнтації на той час протирали штани на партійних та державних посадах, у райкомах комсомолу, трудилися директорами ПТУ та шкіл з партквитками КПРС у нагрудних кишенях. Інші ганяли із Європи машини, ставили «кришу» на польських та чеських базарах, тусувалися у спортивних костюмах у «Коронах» та «Ярославнах». Тобто, жили повноцінним насиченим життя періоду первинного накопичення капіталу.

90-ті раптово закінчилися. Банківський маркетинг прийшов на зміну революційній романтиці. Останні романтики або вже повмирали з різних причин, або ледве стримують майже фізичну огиду до політичних процесів сьогодення.  Колишні комсомольські секретарі, рекетири, наперсточники, торгівці «паленою» горілкою, а інколи просто колишнє і теперішнє «чмо», якому колись поталанило вскочити до різних партійних лав ведуть між собою непримириму ідеологічну боротьбу під різнобарвними прапорами за право дерибану бюджетних коштів різних рівнів. Скажете, про кого це я? Так відкрийте списки депутатів міських та обласної ради і запитайте про тих персонажів у якогось відставного полковника міліції. Почуєте багато нового.

Ходжу вулицями міста! Спілкуюся з колишніми і теперішніми, сьогоднішніми і учорашніми. І думаю, чому ж я не з тими, з ким колись здоровався у «Ярославнах», але й не з тими, які «освоїли» колишні комсомольські ресурси? Що мені усе це нагадує?

А тепер згадайте. На початку 90-тих не кожному кроці довірливим черкащанам ( та й киянам J) пропонували зіграти у наперстки. Люди, які це пропонували і які забезпечували фізичний захист процесу, на сьогодні шановні члени суспільства подеколи і з депутатськими мандатами. Але що вони можуть зробити зі своєю психологією базарного катали? От тому і політична боротьба в Україні здебільшого нагадує гру у наперстки. І з коштів обдурених селян та пенсіонерів політичні «катали» і сьогодні збивають особистий капітал, електоральний і матеріальний. Благо, є досвід.

Я і тоді ніколи не мав справу ні з грою у наперстки, і з гравцями: було просто гидко. Останні два роки пропозиції дружити зі мною надходили від різноманітних навколополітичних угрупувань, але здебільшого ці пропозиції нагадували пропозицію зіграти у наперстки. А у цій грі, як відомо, виграє лише гравець. І «криша» на зарплаті.

Боротьба між владою і опозицією нагадує політичні баталії відомого ідеолога пограбунку Шури Балаганова та київського шулера Паніковського: - «Тільки пограбунок! Ні – тільки крадіжка!». Спробую залишитися просто українським націоналістом. І черкащанином.

Ми у Черкасах – вдома

Інтерв’ю брав  Богдан СІРИЙ

Володимир зайшов до нашої редакції швидкою ходою впевненої у собі людини. Міцний потиск руки, заворожлива посмішка, жарти басовитим голосом – усе це налаштовувало на мажорний лад. І хоча розмова відбувалася на вельми серйозні теми – вибори, ми заздалегідь були налаштовані на приязне спілкування та позитив. А між тим Володимир саме у цей час вів важку боротьбу за депутатський мандат на черкаському виборчому окрузі № 194, де конкуруючі опозиціонери та провладні мільйонери намагаються переконати довірливих черкащан про те, що «покращення життя вже сьогодні» повністю збігається за пейзажем за їхнім вікном або одразу ж настане після « правильного» вибору на виборах.. Тож починаємо розмову.

-        Володимире, а Ви не боїтеся без значної ресурсної та адміністративної підтримки протистояти провладним кандидатам, які вже вклали у вибори в Черкасах понад 100 мільйонів гривень?

-        Ну от так – одразу зранку і про гроші…(сміється…) По-перше, спершу необхідно розібратися, хто з усього цього кагалу саме отой «легендарний» провладний кандидат. Жуковська? Так вона сором’язлива самовисуванка? Симпатична мила жіночка з не менш оптимістичним рахунком у банку. Але ж вона не самостійна у своїх діях та рішеннях, бо являється хоч і топ- , але усе-таки - просто менеджером у олігарха Дмитра Фірташа. І зв’язані вони незримою пуповиною типа як Одарич ( Черкаський міський голова – авт..) пов'язаний з Бродським. Тож доки цікавлять Черкаси Фірташа – Валентина Борисівна на передовій на білій кобилі, а продасть «Азот» - пишіть листи на «дєрєвню дєдушкє». Тож голосуючи за Жуковську, черкащани обирають «вільному козацькому місту» нового «господаря» та зраджують Бродському з Фірташем. Хоча, безумовно, пам'ять про пофарбований особисто Жуковською фасад палацу «Дружби народів» назавжди залишиться у наших вдячних серцях.

-        Але ж по Вашому округу офіційний висуванець від Партії Регіонів – Віктор Парамонов?

-        Віктор – чудова людина, фахівець і головний лікар Черкаського обласного онкологічного диспансеру. Але він є заручником ситуації, коли задля збереження посади та роботи необхідно довести свою причетність до влади. Тож учора – депутат від БЮТ, сьогодні – кандидат від регіоналів. Я переконаний, що майбутнє Парамонова регіоналів цікавить не більше, ніж наше з Вами.

Там в нас на окрузі є ще особи, які мають відношення до «покращення життя вже сьогодні», але вони просто виконують волю свого партійного керівництва і ніякої роботи не ведуть. Типа як меблі…

-        Володимире, Ви ще по суті не починали виборчої кампанії. Незважаючи на складну ситуацію, Ви впевнені у своїй перемозі?

-        Абсолютно. А з ким конкурувати? Правда, важко тягатися з ресурсом конкурентів, та й «Антену» закрили «адепти Церкви покращення» дуже невчасно. Але я відчуваю підтримку громади, адже за мене два роки тому голосувало багато тисяч черкащан. І я що міг, робив для них як депутат міської ради. А грошима ті самі люди і допоможуть. Тож залишилося лише йти та перемагати.

-        З якою програмою Ви йдете на вибори?

-        Одна моя програма розміщена на офіційному сайті ЦВК, а інща, справжня,  у Святому письмі. Так Ви її, напевно, читали: «Не убий», «Не укради», «Не побажай жінки ближнього свого» і так далі…Класна програма, та й самому подобається.

 Скажу Вам по секрету: за своє життя я прочитав безліч програм. Навіть «Капітал» Карла Маркса. Але переважна більшість з них не виконується. Тож потрібно голосувати не за мертву програму, а за живу людину. А потім, після перемоги, йти до цієї людини зі своїми ідеями. Я переконаний: якщо люди зроблять правильний вибір – усі розумні ідеї можна втілити у життя.

-        Ви оптиміст! Але ж за даними соціологічних досліджень по рейтингам Вас усе ж таки випереджають Ваші колеги по Черкаській міській раді висуванець КПУ Віктор Білоусов та висуванець «Батьківщини» Микола Булатецький»? Та й ще двоє-троє дихають у потилицю?

-        Є старий анекдот: - Діду, при кому Вам краще жилося – при царі чи при комуністах? Дід відповідає: - При царі, бо при ньому в мене стояв! Отак з тими комуністами: голосують за них, бо згадують себе такими, якими вже ніколи не будуть – молодими, здоровими і гарними. А насправді комуністи завжди були при владі: з обкомівського крісла у директорське на державне підприємство. І при усіх режимах у опозиції, ні у чому не відмовляючи ні собі, ні своїм дітям. То ж що їм нашепчуть з Банкової – так вони і встануть. І штани вдягнуть так як зручно їх партнерам по коаліції.

-        А Булатецький?

-        З Миколою складніше. Справа у тому, що ми знайомі вже третій десяток років ( були депутатами міськради ще у 1990 році – авт..) і завжди по ключовим питанням знаходили спільну мову. Ми у Черкасах – вдома, на відміну від більшості наших опонентів. Ми навіть Об’єднану опозицію Черкащини створювали разом. І , по великому рахунку, не наша вина, що лідери партій націонал-демократичного спрямування не спромоглися домовитися на Софійському майдані. Але на відміну від них – ми радимося. І я переконаний – врешті-решт ми домовимося, а Черкаси від цього лише виграють.

Бо самі Черкаси також без нагляду залишати не можна – розкрадуть. А через два з половиною роки - місцеві вибори. А Одарич візьме, пошле «черкасцям» повітряний цьомчик  та й повернеться  до Києва…

Не позбавляти ж рідне місто та його мешканців права обрати своїм міським головою справжнього черкащанина і патріота. Тож ми з Миколою Івановичем і пробуємо визначити, кому відстоювати наші «Черкаси для черкащан» під куполом Верховної ради, а кому у черкаських дворах та у приміщенні Черкаської міської ради.

Крім того, я переконаний, що до діалогу приєднаються і інші кандидати, особливо висунуті партіями, які вважають себе опозиційними: «Удар» та «Україна-вперед». Тож нехай доведуть свою опозиційність справами. Ми – черкащани, тож завжди повинні підставити один-одному плече. Підтримати своїх на благо рідного міста, де роботи вистачить усім. І не лише під час виборів.

-        І наостанок. Володимире, що Ви чекаєте від цих виборів?

-        Я, як український націоналіст, передусім чекаю від цих виборів початку зміни еліт. Тобто початку повної заміни того всього, що в Україні називає себе елітою. Я хоч і сам вже понад три роки дідусь, з огидою спостерігаю на телеекрані старіння отих самих пик, які приросли нижньою поверхнею до крісел у Верховній раді. Україні потрібні нові обличчя, нові ідеї, нові погляди на виправлення ситуації у державі. Лише у такому випадку ми можемо сподіватися на свіжий вітер змін з Атлантики, а не на сморід з підмосковних боліт. Досить жити нафталіновим минулим. Українці – велика нація, незважаючи на мову спілкування та місце проживання. То ж я чекаю від виборів…, ні, я переконаний, що українці, а отже і черкащани оберуть не «покращення життя вже сьогодні», а саме життя. Людське життя у нормальній державі Україна. Так, власне, вдруге вибору вже може і не бути: лише між АК-74 та М-16. Тож давайте спробуємо бути європейцями та демократами.

Інтерв’ю брав  Богдан Сірий.

ДО ПОБАЧЕННЯ, ТЕЛЕБАЧЕННЯ або Рік без

 "АНТЕНИ"! Володимир МАМАЛИГА   17 травня 2011 року відбувся останній прямий ефір телеканалу "Антена". А вже наступного дня, о 9 ранку 18 травня кабельний провайдер "ВОЛЯ" припинив подачу нашого сигналу і замість "АНТЕНИ" люди стали дивитися "ДИСКАВЕРІ".    Потім були звернення і до братів-журналістів, і до послів іноземних держав, до народних депутатів і до Президента України Януковичаразом Генеральним прокурором та губернатором Тулубом. Про справу "Антени" чули і знали усі: від Президента до останнього сержанта ППС. Справою "Антени" займалася і НСЖУ на чолі з нині вже покійним Лубченком, і профільний комітет ВР на чолі з нині вже колишнім Андрієм Шевченком, і спеціальна комісія при Президентові України вже теперішньому. Ми давали брифінги та прес-конференції, виступали на телемарафонах на ТВі та давали інтерв'ю газетам. Зараз усе це згадується вже як далеке минуле.   Скажу по секрету для тих, які наберуться сміливості і надумають таким самим чином, а саме шляхом звернень до широкої громадськості захищати свої права від зазіхань: на регіоналів ( а саме вони зараз розписують пульку) наші присоромлювання подіяли не більше, ніж на зграю бродячих псів цитування КПК у новій редакції.  Так, власне, я і раніше здогадувався, що у деяких моментах найкращим аргументом у захисті своїх порушених прав є не влучний сюжет, а АК-74. Але, напевно, не у цій країні, не з такими союзниками  і не у ці часи. Через рік після припинення трансляції «Антени» так і немає, а черкащани потроху забувають, що у світі ще є інша точка зору на наше «покращення життя вже сьогодні», крім офіційної.  Воно і видно: чим далі у ліс, тим товстіші партизани і тим своя сорочка ближча до тіла!

Що ж сталося за рік? А можна констатувати – рівним чином нічого. Хіба що випадковий перехожий на вулиці зненацька потисне руку та тихо подякує, бабуся на депутатському прийомі згадає нашу спільну перемогу над майстром РЕУ, а сусідка на концерті у філармонії - відстояну від закриття школу. Депутати стали товстішими, чиновники – нахабнішими, а корупціонери вдягли на себе маски друзів усіх черкащан, твердо переконані у своїй безкарності. Прокуратура з полегшення згребла усі справи, відкриті на підставі публікацій або сюжетів «АНТЕНИ», зручно прилаштувавши їх у найближчому смітнику. А колеги по опозиції разом із їхніми депутатами вже знайшли інші інформаційні приводи для самопіару, нічого не зробивши для відновлення справедливості. Може не хотіли. а може і не могли. Що вони можуть, якщо не при портфелях.

  Здавалось би – ну що трапилося? 

  Ну закрили трибуну для небагатьох сміливих, які не побоялися висловити свою незгоду з харцизькими гопниками та БВС-овськими шулерами?

  Ну менше стали показувати ям на дорогах та колоритних депутатів у сесійній залі?

  Ну тепер в ефір можуть потрапити лише з дозволу адептів Церкви свідків покращення життя вже сьогодні, які знайшли своє пристанище у облдержадміністрації чи міськвиконкомі, не гребуючи скромними зарплатами  директорів комунальних підприємств?

  Тим не менш: життя триває! Просто зі зникненням «АНТЕНИ» у Черкасах стало менше свободи і правди.   А може у Черкасах та сама свобода і правда вже нікому і не потрібна?  

ДО ПОБАЧЕННЯ, ТЕЛЕБАЧЕННЯ або Рік без "АНТЕНИ"! Володимир МАМАЛИГА   17 травня 2011 року відбувся останній прямий ефір телеканалу "Антена". А вже наступного дня, о 9 ранку 18 травня кабельний провайдер "ВОЛЯ" припинив подачу нашого сигналу і замість "АНТЕНИ" люди стали дивитися "ДИСКАВЕРІ".    Потім були звернення і до братів-журналістів, і до послів іноземних держав, до народних депутатів і до Президента України Януковичаразом Генеральним прокурором та губернатором Тулубом. Про справу "Антени" чули і знали усі: від Президента до останнього сержанта ППС. Справою "Антени" займалася і НСЖУ на чолі з нині вже покійним Лубченком, і профільний комітет ВР на чолі з нині вже колишнім Андрієм Шевченком, і спеціальна комісія при Президентові України вже теперішньому. Ми давали брифінги та прес-конференції, виступали на телемарафонах на ТВі та давали інтерв'ю газетам. Зараз усе це згадується вже як далеке минуле.   Скажу по секрету для тих, які наберуться сміливості і надумають таким самим чином, а саме шляхом звернень до широкої громадськості захищати свої права від зазіхань: на регіоналів ( а саме вони зараз розписують пульку) наші присоромлювання подіяли не більше, ніж на зграю бродячих псів цитування КПК у новій редакції.  Так, власне, я і раніше здогадувався, що у деяких моментах найкращим аргументом у захисті своїх порушених прав є не влучний сюжет, а АК-74. Але, напевно, не у цій країні, не з такими союзниками  і не у ці часи. Через рік після припинення трансляції «Антени» так і немає, а черкащани потроху забувають, що у світі ще є інша точка зору на наше «покращення життя вже сьогодні», крім офіційної.  Воно і видно: чим далі у ліс, тим товстіші партизани і тим своя сорочка ближча до тіла!

Що ж сталося за рік? А можна констатувати – рівним чином нічого. Хіба що випадковий перехожий на вулиці зненацька потисне руку та тихо подякує, бабуся на депутатському прийомі згадає нашу спільну перемогу над майстром РЕУ, а сусідка на концерті у філармонії - відстояну від закриття школу. Депутати стали товстішими, чиновники – нахабнішими, а корупціонери вдягли на себе маски друзів усіх черкащан, твердо переконані у своїй безкарності. Прокуратура з полегшення згребла усі справи, відкриті на підставі публікацій або сюжетів «АНТЕНИ», зручно прилаштувавши їх у найближчому смітнику. А колеги по опозиції разом із їхніми депутатами вже знайшли інші інформаційні приводи для самопіару, нічого не зробивши для відновлення справедливості. Може не хотіли. а може і не могли. Що вони можуть, якщо не при портфелях.

  Здавалось би – ну що трапилося? 

  Ну закрили трибуну для небагатьох сміливих, які не побоялися висловити свою незгоду з харцизькими гопниками та БВС-овськими шулерами?

  Ну менше стали показувати ям на дорогах та колоритних депутатів у сесійній залі?

  Ну тепер в ефір можуть потрапити лише з дозволу адептів Церкви свідків покращення життя вже сьогодні, які знайшли своє пристанище у облдержадміністрації чи міськвиконкомі, не гребуючи скромними зарплатами  директорів комунальних підприємств?

  Тим не менш: життя триває! Просто зі зникненням «АНТЕНИ» у Черкасах стало менше свободи і правди.   А може у Черкасах та сама свобода і правда вже нікому і не потрібна?  

Інтерв’ю з очільником Черкаської обласної організації «Нашої України». Володимир Мамалига, 46 років, україномовний українець, народжений у Казахстані. Мешкає у Черкасах, хоч пробував мешкати і в Києві. Багатодітний батько.

- З якою метою ви відвідували Тирасполь у 1992 році? Скільки грошей ви заробили на Придністровській війні?

- Придністров’я я завжди відвідував і відвідую з метою вгамування власної цікавості. Мене завжди цікавило, але нагода трапилася лише у 1992 році, – що в тій землі завжди так вабило наших шляхетних попередників? Адже три сотні років тому там ще не було ні Молдавської ГРЕС, ні Рибницького ММЗ. Проте, я зробив певні висновки. Туди вабило і вабить наших співвітчизників гарне вино, гарні дівчата і дивовижне відчуття порубіжжя з можливістю відчути себе хоч на мить легендарним контрабандистом. Правда, деякі для продовження відчуття цієї миті і фірми там засновують. Правда, у них інколи і стріляють, але це усе виробничі ризики.

А от із грошима напряг – не платять. Взагалі, балачки про заробітки у бойових діях під час локальних конфліктів на теренах колишнього СРСР – це наслідки «білої гарячки» будівельників, яких у цих самих «гарячих точках» «кинули». От вони і розповсюджують байки. А мої гроші надійно зберігає банківська таємниця. Ця таємниця настільки сувора, що я і сам не можу довідатися, скільки в мене грошей.

- Ви нещодавно очолили обласну організацію “Нашої України” в Черкаської області. Чому так пізно? Не могли зібрати потрібної суми?

- Черкаську обласну організацію “Нашої України” я мріяв очолити вже давно. Але, як виявилося, для цього потрібно було бути або губернатором, або нардепом. Але два роки тому прийшли регіонали і всі колишні вожді або розбіглися, або сіли. Тож я і спробував зайняти вже порожнє крісло. Але коли вже сідав, хтось висмикнув з-під гузниці і саме крісло. Тож зараз Черкаська обласна організація “Нашої України” перетворилася з партгоспактиву в запис у Єдиному державному реєстрі, а я у «хранителя печатки». Повірте, вона зараз навіть задарма нікому не потрібна. А щодо грошей, то усі натяки на гроші я сприймаю як особисту образу.

- В яких зв’язках ви перебуваєте з родиною Ющенка?

- Поки що у ніяких. Просто, наші маєтки розділяє Межигір’я. Але, може, десь зустрінемося у палаці «Україна» та й породичаємося.

- В який спосіб Ви долаєте екзистенційну фрустрацію?

- Я нею насолоджуюся.

- Ваші діти навчаються за кордоном. Де саме, і скільки це коштує?

- Так, дійсно мої діти навчаються за кордоном. Ми мешкаємо у Сосніському районі Черкас, а вони навчаються у Придніпровському районі, та ще й у школі – асоційованому члені ЮНЕСКО. Як Ви думаєте, скільки це може коштувати? Отож…

- Одяг якого бренду носить ваша коханка?

- По щасливому збігу обставин моєю коханкою є моя кохана дружина, яка носить одяг виключно вітчизняних брендів. Дорого, зате патріотично. До речі, і звуть її патріотично – Оксана.

- Якою нерухомістю володієте ви або ваша дружина?

- Я завжди прагнув стати співвласником або хоча б директором Кременчуцького водосховища. Дружина ж прагнула володіти пляжами та дніпровськими островами. Працюємо у цьому напрямку.

- Місцеві жителі розповідають, що Ви маєте Порше кайен синього кольору. Чому саме синього?

- По-перше. Вони брешуть. По-друге, не «Порш Кайен», а тролейбус. А по-третє, від синього кольору черкащан уже роки зо два нудить. Може, окупаційна адміністрація завезла якусь заразу із Харцизька. От і нудить людей, і кидаються на усе синє.

- Чи не перебували ваші родичі на окупованій території під час Другої Світової війни? В яких військах Вермахту вони служили?

- Щоб дізнатися всю правду, я обов’язково звернуся до архівів чи СБУ, чи КГБ. Єдине, що мене стримує – це острах. Що там і про мене щось написано. Написано щось таке, про що не можна розказати дітям або дільничному інспектору міліції. Але я обов’язково дізнаюся і Вам по секрету скажу.

Володимир Мамалига: «До здорового глузду я ніколи не буваю в опозиції!»

Депутат-опозиціонер у Черкаській міській раді про депутатську діяльність, Великий піст та плани на майбутнє

Володимир Володимирович Мамалига у політиці людина не нова. Перший його прихід на політичне поприще відбувся ще у 1988 році, коли він став активістом товариства «Екологія». І з того часу Володимир Володимирович активно приймав участь у громадському та політичному житті міста.  У березні 1990 року він став чи не наймолодшим депутатом Черкаської міської ради.  А у жовтні 2010 року Володимир Мамалига знову став депутатом міської ради, зайняв активну опозицію і зосередився виключно на актуальних питаннях  міста – дорогах, благоустрої, соціальних правах громадян та добробуту.

-         За вашої ініціативи усе більше активізується розгляд питання про безкоштовний проїзд в громадському транспорті дітей з багатодітних сімей. Чи вже вдалося отримати позитивний результат?

-         Запитання виникло давно, оскільки сам багатодітній батько – маю п’ятьох дітей, тому знаю скільки коштів щоденно витрачається з сімейного гаманця на поїздки у школу та гуртки. До того ж, в силу об’єктивних обставин я і сам зараз користуюся громадським транспортом, так що знаю питання, так би мовити, не на папері. Тривалий час надсилав багато звернень і у профільні підрозділи міськвиконкому, і у прокуратуру,і у профільні міністерства. Нарешті домігся того, що мене почули і питання пільгового проїзду для дітей з багатодітних сімей було винесено на розгляд. У проектах договорів, які зараз мають бути підписані із перевізниками після конкурсу, який відбувся 20 березня 2012 року, такі пільги для цієї категорії дітей передбачені.  Думаю, що команда міського голови у останній момент не змінить цю норму. Взагалі: захист прав дітей, захист прав інших соціально-незахищених верств населення  - це теми, які з’являються в Черкасах і не лише в Черкасах, як правило, лише під час виборів. А громаді не вистачає активістів, які б ініціювали подібні питання. Та й важко добиватися правди, докрикуючись до депутатів крізь турнікети та тоновані вікна «Лексусів». Депутати повинні самі інколи проїхатися, як і я, у обшарпаному тролейбусі, поближче до своїх виборців. Тоді і місто Черкаси в їх очах виглядатиме більш реалістичним.

-         Ще над якими актуальними питаннями працюєте Ви, як депутат?

-         Мене дуже турбує стан наших доріг. Взагалі, сьогодні питання черкаських доріг турбує вже усіх черкащан, незалежно від політичних вподобань, віку і соціального статусу. На жаль, сесія міської ради так і не спромоглася створити тимчасову контрольну комісію по ремонту та будівництву доріг. Очевидно, величина коліс в машинах народних обранців дозволяє не помічати півметрових вибоїн. Але на моє здивування,  коли я отримав документи у відповідь на депутатські звернення, то на всі дороги, які робилися впродовж 2010-2011 року, у договорах передбачена  гарантія на п’ятирічний термін. У багатьох виникає питання: чому мене це цікавить? Мені що, більше усіх треба? Просто я вважаю, і переконаний, що мене підтримають усі розумні черкащани, що потрібно примусити тих, хто займався ремонтом та будівництвом доріг, за власний кошт зробити нам тротуари і дороги. Для цього потрібна лише спільна воля депутатів і відповідне спонукання правоохоронців. Думаю, це ми спроможні їм забезпечити.

-         Ви завжди знаходитесь в опозиції до діючої влади? Дії влади справді йдуть всупереч Вашим переконанням?

-         До здорового глузду я ніколи не буваю в опозиції! Це інколи дії провладної більшості йдуть всупереч здоровому глузду, надаючи перевагу міфічній «політичній» доцільності. Я щиро переконаний, що змінити ситуацію і у місті, і в державі силами теперішньої опозиції, яка їздить в машинах по 100 тисяч доларів з трьома рядами охорони – неможливо. Більш того, заклики такої опозиції до спільної боротьби викликають у громадян зворотну реакцію та роздратування. Тай, врешті-решт, не можна працювати у структурах влади чи керувати комунальними підприємствами, а по вихідним закликати обдурений народ на барикади.. Переконаний, що скоро настане час несистемної опозиції, яка примусить владу з нею рахуватися і без партійних брендів та портретів вождів з депутатськими значками на дерев’яних полицях..

         Стосовно себе, то статус просто опозиційного в класичному варіанті мені ніколи не підходив. Депутатські фракції і групи – це просто механізм прикриття власної незрілості за думкою стада. Якщо тебе вже обрала громада депутатом – будь добрим, працюй як депутат. Системно, постійно і у повному обсязі. Громада обирала нас захищати її інтереси та відстоювати її права у Черкаській міській раді, а не представляти там інтереси партій і політичних проектів, які змінюють один одного з блискавичною швидкістю. Політичні амбіції вождів наверху роблять недієздатною і неорганізованою опозицію  у Черкаській міській раді. Систематично, професійно і на користь громаді там діють лише одиниці з депутатського корпусу. Я вже просто «промовчу стоячи» про опозицію у Черкаській обласній раді. До речі, у Черкаській міській раді я є рекордсменом у 2011 році по кількості депутатських звернень, які я пишу виконуючи волю черкащан. А деякі депутати як від більшості, так і від опозиції так і не знають, як це робиться. Соромно. Стосовно ж діяльності у раді, то я вивчаю кожне питання, що виноситься на сесію, і самостійно визначаюсь як мені за нього голосувати. Часто мою думку підтримує постійна комісія з питань місцевого самоврядування, депутатської діяльності, етики, регламенту, інформації, законності та правопорядку, де я є секретарем. І закиди деяких чиновників міськвиконкому щодо тенденційності комісії у питаннях погодження рішень, які ухвалив черкаський міськвиконком -  голослівні і надумані. Ми у комісії свої рішення аргументуємо нормами закону, а не мріями і фантазіями, як це часто буває у рішеннях більшості. І ніхто не зможе вказати мені діяти всупереч закону. В мене є один керівник – це Всевишній, який підказує як мені діяти в тому чи іншому випадку.

-         То Ви віруюча людина?

-         Так, я вірую у єдиного Бога і  сповідую християнські цінності. Зараз Великий піст і я намагаюся дотримуватися усіх його правил. Моя дружина також мене активно підтримує, а діти з повагою до цього ставляться. Вони активно займаються танцями, а це величезні фізичні навантаження. Я вважаю, що дітей не треба змушувати, вони мають усвідомлено приймати рішення. Піст – це духовне очищення, а не дієта. Я взагалі переконаний, що жити по-Божому потрібно завжди, постійно. Я противник перетворення віри у піар, як то багато хто міг бачити на Водохреща. Вдень полізли в ополонку під кінокамери, а увечері напилися горілки. Бог має бути у серці, а не на рекламному буклеті. От тоді Бог і допоможе, і навчить, і вбереже від спокус.

-         Чим займаєтесь у вільний час?

-         Вільного часу не дуже багато. Незважаючи на те, що і телеканал, і газета «Антена», де я раніше працював, зараз припинили своє функціонування, дуже багато часу займає депутатська та громадська діяльність. Та й діти танцюють навіть у вихідні. Але коли трапляється нагода, я дуже багато часу, особливо останні роки, відпочиваю разом з родиною - спільні ігри, прогулянки. Разом постійно відвідуємо концерти у філармонії, стали затятими театралами. А влітку не пропустили жодного концерту  «Співочих вечорів». Я знаю свої пріоритети, і вони пов’язані насамперед з родинними цінностями, як би пафосно це не звучало. РОДИНА, ГРОМАДА, НАЦІЯ – ось ті пріоритети, які забезпечать чистоту на наших вулицях і порядок у нашій державі.

-         Які плани на майбутнє?

-         Плани на майбутнє дуже тісно пов’язані з моєю родиною. Є деякі ідеї по організації власної справи, є ідеї достатньо обґрунтовані по громадській роботі, є також ідеї моєї родини, моїх дітей, які ми обов’язково реалізуємо. Щодо моєї політичної діяльності, то у нашій країні давати прогнози потроху стає поганим смаком. Поживемо – побачимо. Одне скажу напевно: дуже хочу, щоб життя покращилося настільки, що відпала б потреба виводити людей на вулиці на захист своїх прав. А так – «спокій нам лише сниться». Я ще маю достатньо сил, маю здорові амбіції і гарну підтримку серед черкащан, які надають мені підтримку  при будь-яких обставинах. Я виправдаю їх довіру. То ж, якщо буде важко – зустрінемося у сесійному залі або на «барикадах», а буде добре – разом будемо радіти життю. Адже ми ЧЕРКАЩАНИ, і ми того варті!

Громадська приймальня:

вул. Б. Вишневецького, 36, каб. 312

щопонеділка з 12.00 до 13.00 год.