Ми у Черкасах – вдома

Інтерв’ю брав  Богдан СІРИЙ

Володимир зайшов до нашої редакції швидкою ходою впевненої у собі людини. Міцний потиск руки, заворожлива посмішка, жарти басовитим голосом – усе це налаштовувало на мажорний лад. І хоча розмова відбувалася на вельми серйозні теми – вибори, ми заздалегідь були налаштовані на приязне спілкування та позитив. А між тим Володимир саме у цей час вів важку боротьбу за депутатський мандат на черкаському виборчому окрузі № 194, де конкуруючі опозиціонери та провладні мільйонери намагаються переконати довірливих черкащан про те, що «покращення життя вже сьогодні» повністю збігається за пейзажем за їхнім вікном або одразу ж настане після « правильного» вибору на виборах.. Тож починаємо розмову.

-        Володимире, а Ви не боїтеся без значної ресурсної та адміністративної підтримки протистояти провладним кандидатам, які вже вклали у вибори в Черкасах понад 100 мільйонів гривень?

-        Ну от так – одразу зранку і про гроші…(сміється…) По-перше, спершу необхідно розібратися, хто з усього цього кагалу саме отой «легендарний» провладний кандидат. Жуковська? Так вона сором’язлива самовисуванка? Симпатична мила жіночка з не менш оптимістичним рахунком у банку. Але ж вона не самостійна у своїх діях та рішеннях, бо являється хоч і топ- , але усе-таки - просто менеджером у олігарха Дмитра Фірташа. І зв’язані вони незримою пуповиною типа як Одарич ( Черкаський міський голова – авт..) пов'язаний з Бродським. Тож доки цікавлять Черкаси Фірташа – Валентина Борисівна на передовій на білій кобилі, а продасть «Азот» - пишіть листи на «дєрєвню дєдушкє». Тож голосуючи за Жуковську, черкащани обирають «вільному козацькому місту» нового «господаря» та зраджують Бродському з Фірташем. Хоча, безумовно, пам'ять про пофарбований особисто Жуковською фасад палацу «Дружби народів» назавжди залишиться у наших вдячних серцях.

-        Але ж по Вашому округу офіційний висуванець від Партії Регіонів – Віктор Парамонов?

-        Віктор – чудова людина, фахівець і головний лікар Черкаського обласного онкологічного диспансеру. Але він є заручником ситуації, коли задля збереження посади та роботи необхідно довести свою причетність до влади. Тож учора – депутат від БЮТ, сьогодні – кандидат від регіоналів. Я переконаний, що майбутнє Парамонова регіоналів цікавить не більше, ніж наше з Вами.

Там в нас на окрузі є ще особи, які мають відношення до «покращення життя вже сьогодні», але вони просто виконують волю свого партійного керівництва і ніякої роботи не ведуть. Типа як меблі…

-        Володимире, Ви ще по суті не починали виборчої кампанії. Незважаючи на складну ситуацію, Ви впевнені у своїй перемозі?

-        Абсолютно. А з ким конкурувати? Правда, важко тягатися з ресурсом конкурентів, та й «Антену» закрили «адепти Церкви покращення» дуже невчасно. Але я відчуваю підтримку громади, адже за мене два роки тому голосувало багато тисяч черкащан. І я що міг, робив для них як депутат міської ради. А грошима ті самі люди і допоможуть. Тож залишилося лише йти та перемагати.

-        З якою програмою Ви йдете на вибори?

-        Одна моя програма розміщена на офіційному сайті ЦВК, а інща, справжня,  у Святому письмі. Так Ви її, напевно, читали: «Не убий», «Не укради», «Не побажай жінки ближнього свого» і так далі…Класна програма, та й самому подобається.

 Скажу Вам по секрету: за своє життя я прочитав безліч програм. Навіть «Капітал» Карла Маркса. Але переважна більшість з них не виконується. Тож потрібно голосувати не за мертву програму, а за живу людину. А потім, після перемоги, йти до цієї людини зі своїми ідеями. Я переконаний: якщо люди зроблять правильний вибір – усі розумні ідеї можна втілити у життя.

-        Ви оптиміст! Але ж за даними соціологічних досліджень по рейтингам Вас усе ж таки випереджають Ваші колеги по Черкаській міській раді висуванець КПУ Віктор Білоусов та висуванець «Батьківщини» Микола Булатецький»? Та й ще двоє-троє дихають у потилицю?

-        Є старий анекдот: - Діду, при кому Вам краще жилося – при царі чи при комуністах? Дід відповідає: - При царі, бо при ньому в мене стояв! Отак з тими комуністами: голосують за них, бо згадують себе такими, якими вже ніколи не будуть – молодими, здоровими і гарними. А насправді комуністи завжди були при владі: з обкомівського крісла у директорське на державне підприємство. І при усіх режимах у опозиції, ні у чому не відмовляючи ні собі, ні своїм дітям. То ж що їм нашепчуть з Банкової – так вони і встануть. І штани вдягнуть так як зручно їх партнерам по коаліції.

-        А Булатецький?

-        З Миколою складніше. Справа у тому, що ми знайомі вже третій десяток років ( були депутатами міськради ще у 1990 році – авт..) і завжди по ключовим питанням знаходили спільну мову. Ми у Черкасах – вдома, на відміну від більшості наших опонентів. Ми навіть Об’єднану опозицію Черкащини створювали разом. І , по великому рахунку, не наша вина, що лідери партій націонал-демократичного спрямування не спромоглися домовитися на Софійському майдані. Але на відміну від них – ми радимося. І я переконаний – врешті-решт ми домовимося, а Черкаси від цього лише виграють.

Бо самі Черкаси також без нагляду залишати не можна – розкрадуть. А через два з половиною роки - місцеві вибори. А Одарич візьме, пошле «черкасцям» повітряний цьомчик  та й повернеться  до Києва…

Не позбавляти ж рідне місто та його мешканців права обрати своїм міським головою справжнього черкащанина і патріота. Тож ми з Миколою Івановичем і пробуємо визначити, кому відстоювати наші «Черкаси для черкащан» під куполом Верховної ради, а кому у черкаських дворах та у приміщенні Черкаської міської ради.

Крім того, я переконаний, що до діалогу приєднаються і інші кандидати, особливо висунуті партіями, які вважають себе опозиційними: «Удар» та «Україна-вперед». Тож нехай доведуть свою опозиційність справами. Ми – черкащани, тож завжди повинні підставити один-одному плече. Підтримати своїх на благо рідного міста, де роботи вистачить усім. І не лише під час виборів.

-        І наостанок. Володимире, що Ви чекаєте від цих виборів?

-        Я, як український націоналіст, передусім чекаю від цих виборів початку зміни еліт. Тобто початку повної заміни того всього, що в Україні називає себе елітою. Я хоч і сам вже понад три роки дідусь, з огидою спостерігаю на телеекрані старіння отих самих пик, які приросли нижньою поверхнею до крісел у Верховній раді. Україні потрібні нові обличчя, нові ідеї, нові погляди на виправлення ситуації у державі. Лише у такому випадку ми можемо сподіватися на свіжий вітер змін з Атлантики, а не на сморід з підмосковних боліт. Досить жити нафталіновим минулим. Українці – велика нація, незважаючи на мову спілкування та місце проживання. То ж я чекаю від виборів…, ні, я переконаний, що українці, а отже і черкащани оберуть не «покращення життя вже сьогодні», а саме життя. Людське життя у нормальній державі Україна. Так, власне, вдруге вибору вже може і не бути: лише між АК-74 та М-16. Тож давайте спробуємо бути європейцями та демократами.

Інтерв’ю брав  Богдан Сірий.