ДО ПОБАЧЕННЯ, ТЕЛЕБАЧЕННЯ або Рік без

 "АНТЕНИ"! Володимир МАМАЛИГА   17 травня 2011 року відбувся останній прямий ефір телеканалу "Антена". А вже наступного дня, о 9 ранку 18 травня кабельний провайдер "ВОЛЯ" припинив подачу нашого сигналу і замість "АНТЕНИ" люди стали дивитися "ДИСКАВЕРІ".    Потім були звернення і до братів-журналістів, і до послів іноземних держав, до народних депутатів і до Президента України Януковичаразом Генеральним прокурором та губернатором Тулубом. Про справу "Антени" чули і знали усі: від Президента до останнього сержанта ППС. Справою "Антени" займалася і НСЖУ на чолі з нині вже покійним Лубченком, і профільний комітет ВР на чолі з нині вже колишнім Андрієм Шевченком, і спеціальна комісія при Президентові України вже теперішньому. Ми давали брифінги та прес-конференції, виступали на телемарафонах на ТВі та давали інтерв'ю газетам. Зараз усе це згадується вже як далеке минуле.   Скажу по секрету для тих, які наберуться сміливості і надумають таким самим чином, а саме шляхом звернень до широкої громадськості захищати свої права від зазіхань: на регіоналів ( а саме вони зараз розписують пульку) наші присоромлювання подіяли не більше, ніж на зграю бродячих псів цитування КПК у новій редакції.  Так, власне, я і раніше здогадувався, що у деяких моментах найкращим аргументом у захисті своїх порушених прав є не влучний сюжет, а АК-74. Але, напевно, не у цій країні, не з такими союзниками  і не у ці часи. Через рік після припинення трансляції «Антени» так і немає, а черкащани потроху забувають, що у світі ще є інша точка зору на наше «покращення життя вже сьогодні», крім офіційної.  Воно і видно: чим далі у ліс, тим товстіші партизани і тим своя сорочка ближча до тіла!

Що ж сталося за рік? А можна констатувати – рівним чином нічого. Хіба що випадковий перехожий на вулиці зненацька потисне руку та тихо подякує, бабуся на депутатському прийомі згадає нашу спільну перемогу над майстром РЕУ, а сусідка на концерті у філармонії - відстояну від закриття школу. Депутати стали товстішими, чиновники – нахабнішими, а корупціонери вдягли на себе маски друзів усіх черкащан, твердо переконані у своїй безкарності. Прокуратура з полегшення згребла усі справи, відкриті на підставі публікацій або сюжетів «АНТЕНИ», зручно прилаштувавши їх у найближчому смітнику. А колеги по опозиції разом із їхніми депутатами вже знайшли інші інформаційні приводи для самопіару, нічого не зробивши для відновлення справедливості. Може не хотіли. а може і не могли. Що вони можуть, якщо не при портфелях.

  Здавалось би – ну що трапилося? 

  Ну закрили трибуну для небагатьох сміливих, які не побоялися висловити свою незгоду з харцизькими гопниками та БВС-овськими шулерами?

  Ну менше стали показувати ям на дорогах та колоритних депутатів у сесійній залі?

  Ну тепер в ефір можуть потрапити лише з дозволу адептів Церкви свідків покращення життя вже сьогодні, які знайшли своє пристанище у облдержадміністрації чи міськвиконкомі, не гребуючи скромними зарплатами  директорів комунальних підприємств?

  Тим не менш: життя триває! Просто зі зникненням «АНТЕНИ» у Черкасах стало менше свободи і правди.   А може у Черкасах та сама свобода і правда вже нікому і не потрібна?  

ДО ПОБАЧЕННЯ, ТЕЛЕБАЧЕННЯ або Рік без "АНТЕНИ"! Володимир МАМАЛИГА   17 травня 2011 року відбувся останній прямий ефір телеканалу "Антена". А вже наступного дня, о 9 ранку 18 травня кабельний провайдер "ВОЛЯ" припинив подачу нашого сигналу і замість "АНТЕНИ" люди стали дивитися "ДИСКАВЕРІ".    Потім були звернення і до братів-журналістів, і до послів іноземних держав, до народних депутатів і до Президента України Януковичаразом Генеральним прокурором та губернатором Тулубом. Про справу "Антени" чули і знали усі: від Президента до останнього сержанта ППС. Справою "Антени" займалася і НСЖУ на чолі з нині вже покійним Лубченком, і профільний комітет ВР на чолі з нині вже колишнім Андрієм Шевченком, і спеціальна комісія при Президентові України вже теперішньому. Ми давали брифінги та прес-конференції, виступали на телемарафонах на ТВі та давали інтерв'ю газетам. Зараз усе це згадується вже як далеке минуле.   Скажу по секрету для тих, які наберуться сміливості і надумають таким самим чином, а саме шляхом звернень до широкої громадськості захищати свої права від зазіхань: на регіоналів ( а саме вони зараз розписують пульку) наші присоромлювання подіяли не більше, ніж на зграю бродячих псів цитування КПК у новій редакції.  Так, власне, я і раніше здогадувався, що у деяких моментах найкращим аргументом у захисті своїх порушених прав є не влучний сюжет, а АК-74. Але, напевно, не у цій країні, не з такими союзниками  і не у ці часи. Через рік після припинення трансляції «Антени» так і немає, а черкащани потроху забувають, що у світі ще є інша точка зору на наше «покращення життя вже сьогодні», крім офіційної.  Воно і видно: чим далі у ліс, тим товстіші партизани і тим своя сорочка ближча до тіла!

Що ж сталося за рік? А можна констатувати – рівним чином нічого. Хіба що випадковий перехожий на вулиці зненацька потисне руку та тихо подякує, бабуся на депутатському прийомі згадає нашу спільну перемогу над майстром РЕУ, а сусідка на концерті у філармонії - відстояну від закриття школу. Депутати стали товстішими, чиновники – нахабнішими, а корупціонери вдягли на себе маски друзів усіх черкащан, твердо переконані у своїй безкарності. Прокуратура з полегшення згребла усі справи, відкриті на підставі публікацій або сюжетів «АНТЕНИ», зручно прилаштувавши їх у найближчому смітнику. А колеги по опозиції разом із їхніми депутатами вже знайшли інші інформаційні приводи для самопіару, нічого не зробивши для відновлення справедливості. Може не хотіли. а може і не могли. Що вони можуть, якщо не при портфелях.

  Здавалось би – ну що трапилося? 

  Ну закрили трибуну для небагатьох сміливих, які не побоялися висловити свою незгоду з харцизькими гопниками та БВС-овськими шулерами?

  Ну менше стали показувати ям на дорогах та колоритних депутатів у сесійній залі?

  Ну тепер в ефір можуть потрапити лише з дозволу адептів Церкви свідків покращення життя вже сьогодні, які знайшли своє пристанище у облдержадміністрації чи міськвиконкомі, не гребуючи скромними зарплатами  директорів комунальних підприємств?

  Тим не менш: життя триває! Просто зі зникненням «АНТЕНИ» у Черкасах стало менше свободи і правди.   А може у Черкасах та сама свобода і правда вже нікому і не потрібна?  

Інтерв’ю з очільником Черкаської обласної організації «Нашої України». Володимир Мамалига, 46 років, україномовний українець, народжений у Казахстані. Мешкає у Черкасах, хоч пробував мешкати і в Києві. Багатодітний батько.

- З якою метою ви відвідували Тирасполь у 1992 році? Скільки грошей ви заробили на Придністровській війні?

- Придністров’я я завжди відвідував і відвідую з метою вгамування власної цікавості. Мене завжди цікавило, але нагода трапилася лише у 1992 році, – що в тій землі завжди так вабило наших шляхетних попередників? Адже три сотні років тому там ще не було ні Молдавської ГРЕС, ні Рибницького ММЗ. Проте, я зробив певні висновки. Туди вабило і вабить наших співвітчизників гарне вино, гарні дівчата і дивовижне відчуття порубіжжя з можливістю відчути себе хоч на мить легендарним контрабандистом. Правда, деякі для продовження відчуття цієї миті і фірми там засновують. Правда, у них інколи і стріляють, але це усе виробничі ризики.

А от із грошима напряг – не платять. Взагалі, балачки про заробітки у бойових діях під час локальних конфліктів на теренах колишнього СРСР – це наслідки «білої гарячки» будівельників, яких у цих самих «гарячих точках» «кинули». От вони і розповсюджують байки. А мої гроші надійно зберігає банківська таємниця. Ця таємниця настільки сувора, що я і сам не можу довідатися, скільки в мене грошей.

- Ви нещодавно очолили обласну організацію “Нашої України” в Черкаської області. Чому так пізно? Не могли зібрати потрібної суми?

- Черкаську обласну організацію “Нашої України” я мріяв очолити вже давно. Але, як виявилося, для цього потрібно було бути або губернатором, або нардепом. Але два роки тому прийшли регіонали і всі колишні вожді або розбіглися, або сіли. Тож я і спробував зайняти вже порожнє крісло. Але коли вже сідав, хтось висмикнув з-під гузниці і саме крісло. Тож зараз Черкаська обласна організація “Нашої України” перетворилася з партгоспактиву в запис у Єдиному державному реєстрі, а я у «хранителя печатки». Повірте, вона зараз навіть задарма нікому не потрібна. А щодо грошей, то усі натяки на гроші я сприймаю як особисту образу.

- В яких зв’язках ви перебуваєте з родиною Ющенка?

- Поки що у ніяких. Просто, наші маєтки розділяє Межигір’я. Але, може, десь зустрінемося у палаці «Україна» та й породичаємося.

- В який спосіб Ви долаєте екзистенційну фрустрацію?

- Я нею насолоджуюся.

- Ваші діти навчаються за кордоном. Де саме, і скільки це коштує?

- Так, дійсно мої діти навчаються за кордоном. Ми мешкаємо у Сосніському районі Черкас, а вони навчаються у Придніпровському районі, та ще й у школі – асоційованому члені ЮНЕСКО. Як Ви думаєте, скільки це може коштувати? Отож…

- Одяг якого бренду носить ваша коханка?

- По щасливому збігу обставин моєю коханкою є моя кохана дружина, яка носить одяг виключно вітчизняних брендів. Дорого, зате патріотично. До речі, і звуть її патріотично – Оксана.

- Якою нерухомістю володієте ви або ваша дружина?

- Я завжди прагнув стати співвласником або хоча б директором Кременчуцького водосховища. Дружина ж прагнула володіти пляжами та дніпровськими островами. Працюємо у цьому напрямку.

- Місцеві жителі розповідають, що Ви маєте Порше кайен синього кольору. Чому саме синього?

- По-перше. Вони брешуть. По-друге, не «Порш Кайен», а тролейбус. А по-третє, від синього кольору черкащан уже роки зо два нудить. Може, окупаційна адміністрація завезла якусь заразу із Харцизька. От і нудить людей, і кидаються на усе синє.

- Чи не перебували ваші родичі на окупованій території під час Другої Світової війни? В яких військах Вермахту вони служили?

- Щоб дізнатися всю правду, я обов’язково звернуся до архівів чи СБУ, чи КГБ. Єдине, що мене стримує – це острах. Що там і про мене щось написано. Написано щось таке, про що не можна розказати дітям або дільничному інспектору міліції. Але я обов’язково дізнаюся і Вам по секрету скажу.

Володимир Мамалига: «До здорового глузду я ніколи не буваю в опозиції!»

Депутат-опозиціонер у Черкаській міській раді про депутатську діяльність, Великий піст та плани на майбутнє

Володимир Володимирович Мамалига у політиці людина не нова. Перший його прихід на політичне поприще відбувся ще у 1988 році, коли він став активістом товариства «Екологія». І з того часу Володимир Володимирович активно приймав участь у громадському та політичному житті міста.  У березні 1990 року він став чи не наймолодшим депутатом Черкаської міської ради.  А у жовтні 2010 року Володимир Мамалига знову став депутатом міської ради, зайняв активну опозицію і зосередився виключно на актуальних питаннях  міста – дорогах, благоустрої, соціальних правах громадян та добробуту.

-         За вашої ініціативи усе більше активізується розгляд питання про безкоштовний проїзд в громадському транспорті дітей з багатодітних сімей. Чи вже вдалося отримати позитивний результат?

-         Запитання виникло давно, оскільки сам багатодітній батько – маю п’ятьох дітей, тому знаю скільки коштів щоденно витрачається з сімейного гаманця на поїздки у школу та гуртки. До того ж, в силу об’єктивних обставин я і сам зараз користуюся громадським транспортом, так що знаю питання, так би мовити, не на папері. Тривалий час надсилав багато звернень і у профільні підрозділи міськвиконкому, і у прокуратуру,і у профільні міністерства. Нарешті домігся того, що мене почули і питання пільгового проїзду для дітей з багатодітних сімей було винесено на розгляд. У проектах договорів, які зараз мають бути підписані із перевізниками після конкурсу, який відбувся 20 березня 2012 року, такі пільги для цієї категорії дітей передбачені.  Думаю, що команда міського голови у останній момент не змінить цю норму. Взагалі: захист прав дітей, захист прав інших соціально-незахищених верств населення  - це теми, які з’являються в Черкасах і не лише в Черкасах, як правило, лише під час виборів. А громаді не вистачає активістів, які б ініціювали подібні питання. Та й важко добиватися правди, докрикуючись до депутатів крізь турнікети та тоновані вікна «Лексусів». Депутати повинні самі інколи проїхатися, як і я, у обшарпаному тролейбусі, поближче до своїх виборців. Тоді і місто Черкаси в їх очах виглядатиме більш реалістичним.

-         Ще над якими актуальними питаннями працюєте Ви, як депутат?

-         Мене дуже турбує стан наших доріг. Взагалі, сьогодні питання черкаських доріг турбує вже усіх черкащан, незалежно від політичних вподобань, віку і соціального статусу. На жаль, сесія міської ради так і не спромоглася створити тимчасову контрольну комісію по ремонту та будівництву доріг. Очевидно, величина коліс в машинах народних обранців дозволяє не помічати півметрових вибоїн. Але на моє здивування,  коли я отримав документи у відповідь на депутатські звернення, то на всі дороги, які робилися впродовж 2010-2011 року, у договорах передбачена  гарантія на п’ятирічний термін. У багатьох виникає питання: чому мене це цікавить? Мені що, більше усіх треба? Просто я вважаю, і переконаний, що мене підтримають усі розумні черкащани, що потрібно примусити тих, хто займався ремонтом та будівництвом доріг, за власний кошт зробити нам тротуари і дороги. Для цього потрібна лише спільна воля депутатів і відповідне спонукання правоохоронців. Думаю, це ми спроможні їм забезпечити.

-         Ви завжди знаходитесь в опозиції до діючої влади? Дії влади справді йдуть всупереч Вашим переконанням?

-         До здорового глузду я ніколи не буваю в опозиції! Це інколи дії провладної більшості йдуть всупереч здоровому глузду, надаючи перевагу міфічній «політичній» доцільності. Я щиро переконаний, що змінити ситуацію і у місті, і в державі силами теперішньої опозиції, яка їздить в машинах по 100 тисяч доларів з трьома рядами охорони – неможливо. Більш того, заклики такої опозиції до спільної боротьби викликають у громадян зворотну реакцію та роздратування. Тай, врешті-решт, не можна працювати у структурах влади чи керувати комунальними підприємствами, а по вихідним закликати обдурений народ на барикади.. Переконаний, що скоро настане час несистемної опозиції, яка примусить владу з нею рахуватися і без партійних брендів та портретів вождів з депутатськими значками на дерев’яних полицях..

         Стосовно себе, то статус просто опозиційного в класичному варіанті мені ніколи не підходив. Депутатські фракції і групи – це просто механізм прикриття власної незрілості за думкою стада. Якщо тебе вже обрала громада депутатом – будь добрим, працюй як депутат. Системно, постійно і у повному обсязі. Громада обирала нас захищати її інтереси та відстоювати її права у Черкаській міській раді, а не представляти там інтереси партій і політичних проектів, які змінюють один одного з блискавичною швидкістю. Політичні амбіції вождів наверху роблять недієздатною і неорганізованою опозицію  у Черкаській міській раді. Систематично, професійно і на користь громаді там діють лише одиниці з депутатського корпусу. Я вже просто «промовчу стоячи» про опозицію у Черкаській обласній раді. До речі, у Черкаській міській раді я є рекордсменом у 2011 році по кількості депутатських звернень, які я пишу виконуючи волю черкащан. А деякі депутати як від більшості, так і від опозиції так і не знають, як це робиться. Соромно. Стосовно ж діяльності у раді, то я вивчаю кожне питання, що виноситься на сесію, і самостійно визначаюсь як мені за нього голосувати. Часто мою думку підтримує постійна комісія з питань місцевого самоврядування, депутатської діяльності, етики, регламенту, інформації, законності та правопорядку, де я є секретарем. І закиди деяких чиновників міськвиконкому щодо тенденційності комісії у питаннях погодження рішень, які ухвалив черкаський міськвиконком -  голослівні і надумані. Ми у комісії свої рішення аргументуємо нормами закону, а не мріями і фантазіями, як це часто буває у рішеннях більшості. І ніхто не зможе вказати мені діяти всупереч закону. В мене є один керівник – це Всевишній, який підказує як мені діяти в тому чи іншому випадку.

-         То Ви віруюча людина?

-         Так, я вірую у єдиного Бога і  сповідую християнські цінності. Зараз Великий піст і я намагаюся дотримуватися усіх його правил. Моя дружина також мене активно підтримує, а діти з повагою до цього ставляться. Вони активно займаються танцями, а це величезні фізичні навантаження. Я вважаю, що дітей не треба змушувати, вони мають усвідомлено приймати рішення. Піст – це духовне очищення, а не дієта. Я взагалі переконаний, що жити по-Божому потрібно завжди, постійно. Я противник перетворення віри у піар, як то багато хто міг бачити на Водохреща. Вдень полізли в ополонку під кінокамери, а увечері напилися горілки. Бог має бути у серці, а не на рекламному буклеті. От тоді Бог і допоможе, і навчить, і вбереже від спокус.

-         Чим займаєтесь у вільний час?

-         Вільного часу не дуже багато. Незважаючи на те, що і телеканал, і газета «Антена», де я раніше працював, зараз припинили своє функціонування, дуже багато часу займає депутатська та громадська діяльність. Та й діти танцюють навіть у вихідні. Але коли трапляється нагода, я дуже багато часу, особливо останні роки, відпочиваю разом з родиною - спільні ігри, прогулянки. Разом постійно відвідуємо концерти у філармонії, стали затятими театралами. А влітку не пропустили жодного концерту  «Співочих вечорів». Я знаю свої пріоритети, і вони пов’язані насамперед з родинними цінностями, як би пафосно це не звучало. РОДИНА, ГРОМАДА, НАЦІЯ – ось ті пріоритети, які забезпечать чистоту на наших вулицях і порядок у нашій державі.

-         Які плани на майбутнє?

-         Плани на майбутнє дуже тісно пов’язані з моєю родиною. Є деякі ідеї по організації власної справи, є ідеї достатньо обґрунтовані по громадській роботі, є також ідеї моєї родини, моїх дітей, які ми обов’язково реалізуємо. Щодо моєї політичної діяльності, то у нашій країні давати прогнози потроху стає поганим смаком. Поживемо – побачимо. Одне скажу напевно: дуже хочу, щоб життя покращилося настільки, що відпала б потреба виводити людей на вулиці на захист своїх прав. А так – «спокій нам лише сниться». Я ще маю достатньо сил, маю здорові амбіції і гарну підтримку серед черкащан, які надають мені підтримку  при будь-яких обставинах. Я виправдаю їх довіру. То ж, якщо буде важко – зустрінемося у сесійному залі або на «барикадах», а буде добре – разом будемо радіти життю. Адже ми ЧЕРКАЩАНИ, і ми того варті!

Громадська приймальня:

вул. Б. Вишневецького, 36, каб. 312

щопонеділка з 12.00 до 13.00 год.