Лікар – хірург 66-го Львівського передового госпіталю  Едуард Валерійович Ромазюк. В своєму цивільному житті цей чоловік також лікар-хірург тернопільської міської лікарні швидкої допомоги. А ще він кандидат медичних наук з високим практичним професійним досвідом. До війська був відмобілізований ще у серпні 2014 року. В зоні проведення АТО він вже вдруге. Перший раз був на передовій у складі мобільної хірургічної бригади. Разом з іншим лікарями,він розгорнув медичний пункт в селищі Піски. І прямо там, на передовій, під обстрілами ворога надавав першу хірургічну допомогу нашим пораненим. Власне його руки і досвід врятували життя багатьом нашим бійцям.

 На питання чому, цей успішний лікар, маючи престижну роботу, хороший заробіток пішов на війну? І причому туди, де щохвилини тебе можуть вбити або поранити, де символ червоного хреста не оберіг, а радше орієнтир прицілювання для ворожих артилеристів. Едуард Валерійович відповів так:

-         Моє глибок переконання, що коли країна фактично перебуває у стані війни, люди чоловічої статі не мають права сидіти дома на дивані і спостерігати за тим, що відбувається в країні через телевізор чи комп’ютер, - зазначив Едуард  Ромазюк. – Потрібно йти і захищати свою державу.

  А тим, хто зараз ще вагається стосовно участі в четвертій хвилі мобілізації лікар-хірург радить набратись сміливості, прийти у військкомат. І перемогти ворога спочатку в собі, а потім вже на полі бою. За його словами боятись не потрібно. Адже зачинившись в своїх домівках, ми пустимо війну у кожен українській дім.

Передова інфмаційна група МОУ Тарас Грень

   Сумна практика медичного забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в зоні проведення АТО показала, що найбільше втрат ми несемо, через те, що дуже часто не можемо забезпечити якісне і своєчасне транспортування поранених солдат спочатку в польові госпіталі, а потім і в інші, більш потужні тилові медичні заклади. Найпоширенішим залишається санітарний автомобіль УАЗ – 452, який позаочі називають «таблетка». Його виробництво розпочато ще в 50-х роках минулого сторіччя. Само собою перевезти важкопораненого солдата з передової до польового шпиталю , цією машиною ще можна. А от транспортування поранених, навіть вже стабілізованих в медичних закладах, на відстань 200-300 кілометрів це вже випробовування як для медиків, так і для хворих. А якщо додати до того, ще й якість наших доріг, то поїздка перетворюється на тортури.

  Власне тому львівський інженер Михайло Палюх розробив і втілив в життя ідею створення медичного «евакобуса». Він взяв за основу стандартний львівський автобус ЛАЗ «Лайнер 9». З самого початку з автобусу було викинуто всі стандартні крісла. Їх частково замінили лавки - трансформери вздовж салону. За потреби  їх можна підняти, щоб збільшити прохід, або навпаки опустити, утворивши таким чином додаткові місця для сидіння, або ліжка.

   Крім цього, конструктор значно посилив каркас автобусу. І на додаткових ребрах жорсткості розмістив кронштейни для польових нош. До речі кронштейни теж зроблю комбінованими і мобільними. Тобто за потреби, зайві кронштейни ховаються під стелю і не заважають роботі лікарів. Саме розташування нош продумано так, що вони трішки нахилені до вікон. Це унеможливлює скачування хворого з них. Також передбачені спеціальні полички-кріплення для медичного обладнання та медикаментів. А в самій машині встановлено посилювач току, який зі звичайної автомобільної напруги робить 220 вольт. Тобто це дає можливість включати будь-яку реанімаційну апаратуру.  М’які ресори та ходова лайнера дозволяють транспортувати поранених швидко і без зайвих поштовхів.

  Зараз цей «евакобус» так би мовити знаходиться на озброєнні та успішно працює у 66-му Львівському передовому шпиталі.

• Цей автобус може прийняти за раз 29 важкопоранених, або лежачих бійців, - розповів начальник госпіталю підполковник медичної служби Петро Гренько. – Він є дуже добрим підспірям коли нам потрібно евакуювати хлопців звідси скажімо в Харків, Дніпропетровськ, або навіть у Львів. Ми дуже дякуємо конструктору за його роботу і допомогу. Але я думаю, що найбільше йому вдячні матері і рідні наших поранених, яких ми можемо швидко і без ускладнень перевозити до потужних медичних закладів.

  Передова інформаційна група Тарас Грень.

Ні це не сучасна техніка, і не забезпечення за світовими стандартами. Це люди залізної волі, грамотної офіцерської думки та міцної життєвої позиції. Такі, як герой нашого матеріалу.

  25 травня 2014 року. В цей день розпочалось зовсім інше життя для командира другого механізованого батальйону з позивним «Ескадрон». Саме в цей день, він потрапив на війну. Приїхав до неї у складі зведеної роти на бронетранспортерах. Спочатку його рота була призначена для несення служби на одному з блокпостів. Хлопці впорались з завданням більш ніж на відмінно. Організували службу, так як належить за всіма законами і правилами. Власне тому, командування вирішило спробувати їх і у якості розвідників під час чергового рейду. Згодом, підрозділ цього офіцера звільняв від загарбників один з ключових пунктів нашої оборони населений пункт Піски,який власне і допомагав тривалий час утримувати. За бойові досягнення офіцера було підвищено до комбата. І не даремно. Адже свій талант військового керівника, цей офіцер продемонстрував в реальних бойових зіткненнях.

   Скромний і небагатослівний офіцер,  неохоче розповідає про якісь свої бойові досягнення. Вважаючи, що все це звичайна військова чоловіча робота. Тому, про свого комбата, мені розповів командир 93-ї окремої механізованої бригади полковник Олег Мікац.

• Щоб пояснити вам, який це офіцер скажу – він у складі роти, маючи кілька БТРів зумів зібрати і згуртувати людей, - зазначив командир. – Незважаючи нінащо провів якісне бойове злагодження. І перший важкий бій прийняв ще під Красноармійськом, коли «кадирівці» несамовитою атакою намагались вибити наші війська. До честі сказати, що ту операцію  «Ескадрон» розробив і виконав дуже грамотно.

   Тоді, перед підрозділом нашого героя стояло завдання захопити один з ключових блокпостів противника. Таким чином було б розблоковано важливий шлях для наших військ, а ворога б було б замкнуто в оперативний котел. Наші бійці, користуючись козацькою тактикою скритого бою, непоміченими підійшли до ворожого блоку. Зайнявши його відразу почали укріплятись там. І чи не відразу по них почали «працювати» бандитські снайпери. Однак і снайперську навалу вдалось загасити. Потім було відбито кілька прямих атак на блокпост, і коли ворог зрозумів, що тут він програв, наші бійці помітили як десяток «Джипів» з бойовиками які відступили від своїх позицій.

    Про своїх бійців комбат каже так – «Ми всі люди, і всі зроблені, як то кажуть, з одного тіста. Та залізними є ті, в кого залізні нерви. І Зважаючи на це, в моєму підрозділі – найкращі солдати АТО».

• Я вам скажу, що в реальному бою все залежить від командира, - підсумував полковник Олег Мікац. – Якщо командир розмазня, то такі в нього і підлеглі. А якщо командир веде за собою. Показує, що він чоловік. То і підлеглі в нього мужні люди. Завжди стоять на передовій як цвяхи. Навіть у найважчих місцях.

  Дома «Ескадрона» чекають дружина і дитина. Вони знають, де і чим займається їх тато та чоловік. Як всі хвилюються і моляться за нього. Адже одного разу мужнього комбата вже було поранено. І хоч він намагався приховати своє перебування в шпиталі, кохаюче серце дружини викрило правду. Тепер «Ескадрон» каже, що по повернені замовить дружині ще двох синів. Щоб був за ним не лише комбат, а й ще командир роти, та командир взводу.

  Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень.

Генерал-майор Сергій Наєв «Ми знаємо, що ворог відчуває нашу силу і міць»

Наш співрозмовник не надто публічна людина. І хоч колізії інформаційної війни змусили чималу частину населення нашої держави повірити у відсутність у нас талановитих керівників вищого рівня, насправді це зовсім не так. Отже знайомтесь – начальник штабу оперативного командування «Південь» генерал-майор Сергій Наєв. Підпорядковані йому підрозділи та частини з першого дня АТО вели напружені бої на найважчих ділянках. А нині стримують ворога на Донецькому напрямку.

Товаришу генерал, як на вашу думку змінились Збройні Сили України з початку подій на Донбасі? Чи відбулись якісь суттєві зміни?

Хочу сказати, що будь-яка людина, яка була призвана на військову службу і вдягнула військовий однострій все-таки залишається людиною. І психологія особистості має цілком закономірну залежність від навколишнього світу, який так чи інакше впливає на  світогляд.

На початку антитерористичної операції ми мали проблеми в питаннях укомплектованості наших частин та підрозділів молодшими офіцерами. На момент початку АТО рівень комплектації ланки командирів взводів був просто мінімальним. Можна навіть сказати, що він сягнув нижче критичної лінії. Ситуація мала виправитись з початком мобілізації. Військкомати почали активно працювати у цьому напрямку. Чимало молодших офіцерів запасу прийшли до лав Збройних Сил. Однак більшість з них просто не мали військового досвіду. Через економічну скруту, що панувала у воєнній сфері нашої держави, вони не залучалися до служби в Збройних Силах України, а просто закінчували військові кафедри у своїх ВНЗ, ось, власне, і все. Між тим світовий і історичний досвід вчить нас, що рівень офіцерів запасу потрібно підтримувати постійно, але на це знову ж таки потрібні кошти, яких як завжди не вистачало. От ми і отримали, м’яко кажучи, не зовсім підготовлених офіцерів первинної ланки.

Іноді доходило до колізій, коли з запасу приходили представники рядового складу, які мали більше досвіду, знань і практичних навичок ніж деякі відмобілізовані офіцери. Однак реальні бойові дії дали нашим людям можливість на самовдосконалення. Це був шанс безкомпромісного визначення «хто є хто». І той командир, який проявив себе, свій характер і свою волю в цих важких випробуваннях, залишався командиром і надалі.

Тобто війна стала таким своєрідним «ситом якості», яке дозволило виділити фахівців і так званих «паперових спеціалістів»?

Власне так. Справжній офіцер має три складових успішної діяльності. Перше – бути особистістю з високими моральними якостями. Друге – мати міцну силу духа. І третє – мати бездоганні професійні знання. І всі, хто зміг поєднати це в собі – стали справжніми командирами і лідерами. Принагідно зазначу, що й реагування на ситуацію з боку вищих ланок військового управління не забарилося. Начальником Генерального штабу  було оперативно прийнято рішення щодо внесення змін у нормативну базу порядку проходження служби особами офіцерського складу.  Скажімо тепер  з’явився такий механізм – якщо сержант запасу має відповідний фах та освіту і  позиціонує себе як лідер -  він може претендувати на посаду з присвоєнням первинного офіцерського звання. Така робота іде і у нашому оперативному командуванні. Скажу відверто – це не просто. Адже все впирається в дуже обмежені часові проміжки. Однак процес пішов і ми спостерігаємо позитивну динаміку.

Чудово. Але це первинні офіцерські ланки. А як складаються справи з керівниками вищих щаблів - командирами батальйонів та бригад?

Скажу що війна наклала свого відбитку на всі аспекти військового життя, змусила багатьох думати зовсім по іншому ніж раніше, і по іншому приймати рішення. Справа в тому, що за мирного часу на всіх командно-штабних навчаннях питанням пов’язаним з контртерористичною діяльністю всередині країни приділялося критично мало уваги. І це ще м’яко кажучи. В основному упор робився на ведення позиційної широкомасштабної війни. Вважалося, що у разі, коли бойові дії вестимуться біля якихось великих населених пунктів, або в густонаселених районах, то все цивільне населення буде евакуйоване. а ми, відповідно, будемо вести бойові дії, так би мовити, в «чистому полі». Нас вчили, що до нападу противника ми будемо готові, нас завчасно сповістять, і ми матимемо певний час аби полагодити техніку та розгорнути резерви. Тобто все буде добре. І техніка буде справна, і люди підготовлені, і взагалі ми все встигнемо. Однак досвід проведення АТО показав, що помилка в недостатній увазі до підготовки проведення антитерористичних заходів всередині держави нам дорого обійшлася від самого початку ведення бойових дій. Проте зараз ми навчились багатьом речам. Головна з яких - уважно і швидко працювати над помилками. Навантаження на командирів всіх рівнів зараз просто шалене. І кожен розуміє, що за будь-яким прийнятим рішенням стоять людські долі і цілісність нашої держави. Отже немає ніяких сумнівів, що ми на вірному шляху  свого розвитку просто.

Виходить так, що ми вчимось «просто з коліс»?

Зараз ми отримуємо просто безцінний досвід. Нажаль він пов'язаний з  перебігом реальної війни. Однак, цей досвід не замінити жодним тренуваннями чи навчаннями. Більш того, офіцери виявляють велике бажання бути саме тут, в АТО. Адже лише тут є реальне застосування їхнім знанням. Вони вдосконалюються як фахівці всіх ланок від тактичної до стратегічної. Відбувається і швидке залагодження колективів.

Робота штабів в зоні АТО часто-густо піддається необґрунтованій критиці. Що змінилось в штабній роботі зараз?

Скажу, що зараз, якщо порівнювати з довоєнним часом, значно збільшилась оперативність та виваженість прийняття рішень. Скорочується час в постановці завдань. Тепер вони ставляться практично «онлайн». В рази стало менше помилок в роботі офіцерів штабу і в більшості випадків вони просто виключені. Адже кожен офіцер органу військового управління розуміє, що розпоряджається життями людей. А з цим не жартують. І ніхто не має морального права посилати людей на смерть. Тому коли є поєднання моральності і професіоналізму, тоді кожен працює на совість. Можна сказати, що зараз з’явився новий офіцер штабу, як професійно-етичний стандарт.

Чомусь про АТО прийнято говорити виключно як про поразки. Однак в нас є багато і бойових досягнень які можна оприлюднити?

Звичайно так. Скажімо за час участі в АТО воїнами частин і підрозділів оперативного командування «Південь» є чим пишатись. Але, щоб осягнути наші перемоги потрібно розуміти, що підрозділи сил АТО виконують свої обв’язки в режимі реальних бойових дій. І виконують реальні бойові завдання. Тобто до режиму припинення вогню ми виконували тактичні дії, зокрема наступальні і рейдові, а також завдання з вогневого ураження. І звичайно в нас є результати. Наголошую, що наведені мною далі цифри це офіційні іпідтверджені дані. Так от, за час участі в АТО воїни оперативного командування «Південь» лише з жовтня минулого року знищили 92 танки противника, 121 одиницю бойових броньованих машин, 37 ракетних систем залпового вогню ( з них 5 – установок «Смерч», 31- БМ21 «Град», 1- ТОР «Буратіно»), 86 артилерійських систем (з них 1 – 2С1 «Гвоздіка», 3- 2С3 «Акація», 1- 2С4 «Тюльпан», 81 – самохідну артилерійську установку, яку не змоглідентифікувати після знищення). Кількість втрат ворога за оперативними підтвердженими даними сягає понад тисячу чоловік безповоротних втрат.

Ми знаємо, що ворог відчуває нашу силу і міць. Просто так проти нас агресор ніколи не проводить наступу чи нападів. Кожна операція проти воїнів ОК «Південь» має ознаки чіткого планування. Ми сприймаємо це, як визнання нашої боєздатності. І взагалі, якби Збройні Сили України були слабкими, то ворог давно був вже далеко за центром нашої держави. І те, що ми втримали всі наші рубежі воюючи з воєнізованими структурами, організованими формуваннями терористів за безпосередньої підтримки з боку частин і підрозділів РФ.

Повірте, якби сепаратисти не отримували підтримки з боку Російської Федерації в техніці, боєприпасами, інструкторами, живою силою тощо, то ми б вже давно відновили всю територіальну цілісність нашої держави. Однак маючи підтримку з боку російської армії, яка до речі є за оцінками західних експертів другою в світі по боєздатності, сепаратисти і бандформування продовжують воювати.

Часто-густо керівникам в АТО дорікають нібито замовчування наших втрат. Тобто по даним штабу АТО було чимало обстрілів, а по даним РНБО наші втрати мінімальні. Скажіть наскільки це відповідає дійсності?

Хочу запевнити, що весь облік наших втрат цілком правдивий і об’єктивний. І якщо є певні розбіжності в даних то вони виникають тоді, коли перед тим, як зафіксувати загибель, або поранення військовослужбовця, його потрібно побачити і ідентифікувати. Нажаль такі є норми і правила. Нажаль трапляються випадки, коли люди пропадають безвісти і ми тимчасово не можемо встановити їхню подальшу долю. Ми робимо все можливе щоб взнати де ця людина, чи в полоні, чи поранена, чи, не дай Бог, загинула. Отже можу стверджувати, що наші дані по втратам завжди правдиві, адже подаються по тому факту, який має підтвердження. Крім цього в нас є чимало контролюючих органів від громадськості до прокуратури. Отже щось приховати зараз просто неможливо. Та я вважаю і непотрібно. Командування ОК «Південь» не зацікавлене в приховуванні інформації, адже все таємне рано чи пізно стане явним.

Чи змінилась якось мотивація на службу? Кажуть, що патріоти закінчились ще під час перших хвиль мобілізації.

Я вам скажу чесно, що з початку антитерористичної операції, власне в першій хвилі мобілізації було чимало питань з психологічною готовністю людей. І до цього є чимало прикладів, які я зараз не буду перераховувати. А от з наступними хвилями мобілізації реально збільшилась кількість тих, хто іде служити добровільно. Тобто людей з переконаннями, людей які знають куди, а головне - навіщо вони йдуть. Ті хто мобілізуються зараз, мають на порядок вищу мотивацію ніж їхні колеги з попередніх хвиль мобілізації. Однак в цьому питанні і Генеральний Штаб ЗСУ, і Міністерство оборони України зробили певні висновки. Якщо в попередні періоди визначався досить невеликий проміжок часу на збори мобілізованих, то тепер система зазнала певних змін, які принесли позитивні результати.

Скажіть як змінились стандарти до забезпечення наших військ, відповідно до умов сучасної війни?

З цього питання краще наведу приклад з особистого досвіду. В один з населених пунктів Донецької області, ще на початку нашої діяльності, тут прибули представники ОБСЄ. І коли у спілкуванні з представником цієї місії виникла тема про один з наших підрозділів, я почув, що «на передову прибули добре екіпіровані українські бійці». На війні немає дрібниць. Тут однаково важливі і індивідуальне екіпірування військовослужбовця, і сучасні автоматизовані системи управління. Бойові дії дали поштовх до змін наших стандартів забезпечення фактично по всіх напрямках. Наприклад, все більшого застосування у бойовій роботі отримують тепловізори та прилади нічного спостереження, що дозволяють бійцям виконувати свої завдання вночі. Крім цього, ми маємо зараз на озброєнні ще чимало технічних «гаджетів», по які розповідати поки що рано. Ну а результати бойового застосування дають нам однозначний сигнал, що так і потрібно діяти й надалі, і ми прямуємо вірним шляхом. Повірте, що після кожного бою чи окремого епізоду всі наші офіцери від командира взводу і вище роблять висновки і аналізують події у всіх вимірах. Таке постійне узагальнення невдовзі має стати матеріалом для фундаментальних досліджень, висновки яких ляжуть у основу філософії нової української Армії.

П’ять хвилин після війни… На вашу думку нова армія України потребуватиме кардинальних змін, чи ми якось будемо прогресувати з того, що є?

Тут все просто. Хочеш миру – готуйся до війни. Потрібно буде серйозно зайнятись таким інститутом як армія. Більш того, ми вже займаємось створенням нової армії. Всі процеси бойового навчання і злагодження як у пунктах постійної дислокації, так і на полігонах зазнають певних змін. Відбуваються три глобальних процеси, які доповнюють один одного. Ми зараз і ведемо бойові дії, і займаємось реформуванням Збройних Сил, і оновлюємо озброєння і бойову техніку. Однак головне наше надбання це люди. Ми вже маємо чимало військовослужбовців, які отримали бойовий досвід. Саме вони стануть основою майбутніх військ. І я переконаний, що це буде найкраща боєздатна армія Європи і Світу. В нас є люди, досвід та бажання керівництва України до змін на краще. Отже вірю у добре майбутнє.

 Дякуємо за розмову!

Передова інформаційна група Юрій Повх, Тарас Грень.

Сьогоднішній ранок розпочався з надзвичайно приємної звістки – один з командирів підрозділів 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади з позивним «Варшава» - живий. Він разом зі своїми товаришами вийшов з населеного пункту Дебальцеве.

   Ми познайомились з цим відчайдушним воїном, ще коли наші війська тримали оборону в населених пунктах Чорнухіно, та Вуглегірськ. «Варшава» тоді демонстрував нам захоплені у ворога сучасні зразки озброєння піхотинців виготовлені в Російській Федерації, а також російські документи та паспорти з сибірськими реєстраціями взяті у вбитих та полонених нібито місцевих мешканців Донбасу, які записались у фейкове ополчення. Ще тоді, цей воїн розповідав, що проти нас часто-густо воюють регулярні війська, а не якісь там вигадані російською пропагандою повстанці . Як військовослужбовець він зробив таку оцінку виходячи з навичок підрозділів противника, з того як ворог організовує оборону і атаку, з екіпірування та рівня підготовки кожного окремого солдата. А російські паспорти були лише черговим підтвердженням.

Вітаємо «Варшаву» з черговою перемогою. І бажаємо йому, та всім його бойовим побратимам  міцного Ангела Охоронця в їх нелегкій ратній справі.

Колектив передової інформаційної групи МОУ.

  Не лякайтесь, мова не піде про людські органи , чи ще якісь криваві жахіття. Все це вигадки російських ЗМІ. Наразі, ви бачите на знімках, танк та БМП російського виробництва. Їх нещодавно взяли в полон воїни 93-ї окремої механізованої бригади. З застосуванням цієї техніки сепаратисти намагались вести атакувальні бої проти позицій сил АТО. Однак, вмілими діями наших бійців цю техніку було підбито. Екіпажі здебільшого взяті в полон. Звичайно, бойові машини, які можна використовувати за призначенням так і залишаються на самій передовій. А інші буксируються до наших ремонтних груп. Вони стають так званими донорами запасних частин. За словами ремонтників вони вдячні росіянам за постачання якісних вузлів та агрегатів на потребу Збройних Сил України. Адже здебільшого російська техніка, яка воює на Донбасі або зовсім нова, або у відмінному стані. Коли з броньованих машин будуть зняті всі необхідні частини, їх корпуса відправлять в якості брухту на переплавку. І з часом вони напевно стануть новими гойдалками в дитячих парках, або скажімо каналізаційними трубами в наших містах.

Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень

  Віктор самий звичайний водій, звичайної військової «таблетки». Та хіба можна назвати звичайним чоловіка, який на руках, виносить поранених з під обстрілів? І так само, під щільним вогнем транспортує їх до польових госпіталів. Давно не таємниця, що прихильники «новороських ідей» порушуючи всі міжнародні правила і норми, влаштовують цілі артилерійські полювання за медичними машинами, які забирають з поля бою поранених українських бійців. А максимальний захист наших санітарок, це в кращому випадку бронежилет кинутий на вікно.

   Та незважаючи на небезпеку, Віктор знаходиться в зоні проведення АТО вже майже півроку. Він відмобілізований ще у другу хвилю мобілізації. І навіть маючи кілька поранень знову повернувся до свого батальйону.

 - Я батькам сказав, що тут, на передовій моя друга родина, - розповідає Віктор. – І хлопці чекають на мене. Адже хто як не я буде рятувати їх у складну хвилину.

  Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень.

День народження в АТО

Своє 29-те свято народження військовослужбовець Збройних Сил України Віталій Мельник святкує в зоні проведення антитерористичної операції. Свого часу, цей молодий прикарпатець, а родом Віталій з мальовничого Бурштина, що у Івано-Франківській області,  виявив бажання проходити службу власне в АТО. Про що написав рапорт своєму командирові. І хоч на його святковому столі не було шикарного торту зі свічками, а світлі зали ресторації замінив польовий військовий намет, а замість шампанського металеве горнятко з міцним чаєм, Василь ні хвилинки не шкодує та не засмучується.

-  Тут, в АТО, я зустрів чимало справжніх друзів, - зізнається він. – І ще раз переконався в старій життєвій істині, що головне не те, що в тебе на святковому столі, а хто поруч з тобою сидить за ним.

   Після скромного святкування, і звичайних «АТОшних» подарунків (теплі шкарпетки, білизна, пачка набоїв тощо) Віталій далі вернувся до виконання своїх обов’язків – захищати Україну.

Передова інформаційна група Тарас Грень.

   Пройшов майже рік війни. І за весь цей час особисто я, ніяк не можу звикнути до того, що вільно чи невільно у таку брудну та важку справу, як збройний конфлікт часто втягнуті жінки, діти, літні люди. Якось логічним є те, що воювати мають чоловіки. Однак, зустрічаючи на передовій дівчат не можу зняти з себе якогось відчуття вини за те, що вони тут. Та наші Україночки в лиху, для всієї держави, годину демонструють просто еталони можності, героїзму та самовідданості.

От наприклад операційна медична сестра Оксана Тицька. Вона служить в одному з військових госпіталів, що зараз знаходиться на передовій. Маючи дві освіти юридичну і медичну, вона цілком могла знайти шляхи, щоб уникнути мобілізації. Та отримавши повістку, ця мужня дівчина відразу пішла до військового комісаріату.  І от зараз триває її вже друге відрядження в зону проведення АТО. Перший раз вона була на Мариупільському напрямку. Якраз в той час, коли адепти «новоросії» по звірячому почали обстрілювати як позиції наших військ, так і жилі квартали. За словами нашої героїні дуже важко було звикнути до каліцтв як воїнів, так і цивільних людей від залпів артилерії та систем залпового вогню колишнього братського народу. Так само не легко було перелаштуватись на зовсім інший тип операцій з видалення уламків російських снарядів та ракет, що потрапили в тіла українців. Однак всі військові медики Збройних Сил України  виконували свою роботу.

• Саме страшне в роботі військового медика – це не  надати вчасну допомогу пораненому, - знається Оксана. – Страшно коли на твоїх очах вмирають люди, які могли б ще жити і жити. Тому всі наші лікарі викладаються повністю, аби зберегти життя і врятувати наших бійців, що зазнали поранень.

  Зараз Оксану командири подали на заохочення орденом «Княгині Ольги». Сподіваємось, щ документи не загубляться в кабінетах тих, хто знає про війну лише з стрічок та повідомлень новин.

• Я не можу бути дома, коли іде війна за цілісність нашої держави, - підсумувала Оксана. – Адже зберегти країну для нащадків справа кожного з нас. А ще, користуючись нагодою, хочу звернутись до всіх лікарів, які підпадають під мобілізацію. Хочу попросити людей в білих халатах зрозуміти, що їх знання та уміння дуже потрібні хлопцям тут на передовій. І тому прошу всіх лікарів, які отримали повістки не ховатись і не тікати від служби, адже саме від нас залежить доля поранених солдат. Просто подумайте про це… а потім ідіть у військовий комісаріат.

  Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень.

   

«… На передовій я зустрів лише чудових, високоосвічених людей...»

   Андрій Хижняк – командир потужної гармати 2С-3. В зоні проведення антитерористичної операції чи не з першого дня її проведення. До армії він прийшов по мобілізації ще другого квітня минулого року. Разом зі своїм екіпажем Андрій був на найважчих рубежах, таких як Донецький аеропорт, селище Піски, Авдіївка.

  - Звичайно, війна це дуже важка і складна робота, - розповідає Андрій Хижняк. – Однак запевняю, що незважаючи на будь-які складнощі не потрібно вірити російській пропаганді! Ми нікуди не тікаємо! Ніхто зброю не складає і складати не збирається. Я не ховаю ні свого обличчя ні свого прізвища. Адже чого мені боятись? Я на своїй землі і кажу правду. Мене відверто смішать заяви пана Захарченка, та інших лідерів терористичних угрупувань, про те, що нібито з боку України воюють лише ті, кому в цивільному житті не знайшлось місця. Це брехня вищого ґатунку. Тут, на передовій я зустрів лише чудових, високоосвічених людей, які за покликом свого сумління прийшли і захищають Батьківщину. В кожного дома залишилась родина і робота.

   Строкову службу Андрій проходив на в одній з частин території Російської Федерації. Він керував на багато менш потужною гарматою. Однак, за словами нашого героя, бажання перемогти, і висока фахова підготовка офіцерів-артилеристів в його теперішній частині дозволили йому та його екіпажу швидко опанувати складну і потужну гармату. І люди різних спеціальностей, шахтарі, інженери, водії дуже скоро стали майстерними гармашами. За день війни, екіпаж Андрія піднімає руками і вистрілює в бік ворога до півтонни снарядів. Та зараз перемир’я і артилеристи сподіваються на те, що у тих сил, які підтримують сепаратистів зброєю, боєприпасами, інструкторами все ж таки є здоровий глузд, щоб дотримуватись угод. В іншому випадку, Андрій та його екіпаж гарантують ворогу значне збільшення прицільного вибухового тоннажу.

Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень.