День Ангела на передовій

Сьогодні день свого Ангела святкує ще один прославлений Тарас. Він боєць окремої механізованої бригади, яка зараз захищає селище Кримське. Талановитий вчитель фізики, і разом з тим вдалий підприємець з мальовничого галицького міста Львів, він з усмішкою сприймає свій позивний “Бульба”. Каже що так його “охрестили” побратими по зброї за харизматичну зовнішність та ім'я. Однак від свого літературного тезки, наш цілком реальний герой мало чим вирізняється. Так само, як Гоголівський персонаж Тарас боронить землю від ворожої навали. І так само він не сприймає ні зрадництва ні підступності. А ще... Тарас готовий віддати життя за свободу і волю України.

Бажаємо йому міцного Ангела охоронця! І повернутись до дому з перемогою.

Передова інформаційна група Тарас Грень.

Під час перемир’я українські десантники укріплюють передові рубежі оборони

Воїни 80-ї окремої аеромобільної бригади продовжують укріпляти передові лінії оборони на тих рубежах, які займають. Зокрема неподалік населеного пункту Кримське наші солдати риють траншеї, створюють бліндажі та перекриті щілини. Організовують розгалужену мережу основних та додаткових вогневих позицій. Окрема увага приділяється обслуговуванню бойової техніки та озброєння.

Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень.

Кримське – наше

Було, є  і буде Українським!!!

На днях сепаратисти та прихильники маячні під назвою «новоросія» розповсюдили в мережі Інтернет чергове фейкове повідомлення. В ньому  терористи стверджували, що вони нібито захопили населений пункт Кримське. А військовослужбовці Збройних Сил України втекли, щойно побачивши колони бойовиків. На підтвердження адепти «руського міру» демонстрували численні трофеї та фотографії «особливо сміливих» терористів біля таблички з надписом «Кримське». Журналісти передової інформаційної групи сьогодні побували в реальному населеному пункті Кримське Луганської області України. І від всього побаченого там, можемо стверджувати, що хвора маячня російських найманців, які недолуго намагаються копіювати у своїх московських патронів стилі та методи брехливих інформаційних вкидів – була і залишається відвертою брехнею!

  Передові рубежі нашої держави охороняють найкращі підрозділи з 80-ї окремої аеромобільної бригади, та 24-ї окремої механізованої бригади. Хлопці в окопах відверто сміються з таких повідомлень.

 - От подивіться, від нас до ворога приблизно 800 чи 1000 метрів, - розповідає десантник з позивним «Татарин», який саме охороняє Кримське. – Ми їх бачимо в біноклі та приціли. І незважаючи на те, що з того боку не дуже притримуються дотримання тиші. Влаштовують обстріли наших позицій зі стрілецької зброї, засилають до нас розвідувально-диверсійні групи тощо. Ми їх не боїмося. Десантник вміє робити все. Крім однієї речі – утікати з поля бою. От і ми не налаштовані віддавати землю України будь-якому загарбнику. А те, що вони там щось брешуть… Най їм Бог простить.

  Також, на передовій немає десятків підбитих українських танків, як це стверджують загарбники української землі. Про те, в полях навколо наших бліндажів, є чимало згорівшої російської техніки, якою московські керманичі щедро одарили недолугих воїнів «війська новороського». Влучні постріли з мінометів, гранатометів, танків та артилерії перетворили броньовану гордість російського «оборонпрому» на купу брухту, який тепер гниє в українських полях. Колишні російські танки, БМП та БТР дірявими, червоно-іржавими від вогню остовами псують мальовничі краєвиди України. І тому, командуванням було прийнято рішення стосовно їх вивезення до місць наступного етапу утилізації.

 - От ніяк не можу зрозуміти, чому цим російським найманцям так хочеться воювати? – Звернувся до мене десантник «Юрко». – Ми ж не йдемо на їх землю. Крім того, вони несуть шалені втрати, як в техніці, так і в живій силі. Напевно російські матері якісь інші. Їм зовсім не шкода своїх дітей та чоловіків. Аби спекатись їх з дому, вони напевно ладні посилати їх навіть на війну.

  Про те, вороги незалежної України не припиняють психологічного тиску на українських воїнів. Зокрема час від часу на 31-му блокпості, який був залишений нами щоб не нести зайвих людських втрат, маргінали проводять так звані «шикування слави». Тобто користуючись перемир’ям вони шикуються у кілька рядів, виносять червоний прапор давно пірнувшого в нетрі історії СРСР, та дуже голосно вмикають радянські пісні. Крім цього, через компанію мобільного зв’язку «Києвстар», яка працює в Україні, до солдат на передовій приходять смс повідомлення з змістом, який и можете побачити на знімку. Та, як сказали українські бійці така клоунада, тут на «передку» їм заміняє безплатні циркові вистави.

  Щодо самого населеного пункту. То фейкові визволителі землі Донбасу, від неіснуючих карателів, своїми обстрілами майже зруйнували цей населений пункт. Вибиті вікна і двері. Кинуті хати і цілі будинки. Хвостовики мін, що не розірвавшись стирчать в дорогах. Все це нагадує пейзажі з якоїсь фантастичної комп’ютерної гри. Однак люди поступово повертаються сюди. Пробують навести лад в зруйнованих будинках. А ще… нашим подивом було те, що люди просто не вірять адептам «новоросії». Справа в тому, що більшість місцевих, потрапивши під вплив російської пропаганди втікли від війни саме на територію контрольовану бойовиками. Що там робиться і чому звідти повернулись до України нам розповів Андрій, мешканець Кримського.

 - Так, я спочатку поїхав туди, - каже Андрій. – Бо нам тут розповіли про жахливих бандерівців, які прийдуть і будуть розстрілювати чоловіків, та ґвалтувати жінок. Адже ми не знаємо російської мови і не підтримали майдан. Однак справжніми бандитами виявились ті, хто називав себе нашими визволителями. Нас просто пограбували в пунктах пересилки біженців. А потім всіх чоловіків під страхом фізичної розправи змушували вступати до лав бойовиків. З огляду на це, я вирішив повернутись до дому, адже для себе вирішив, що якщо моя доля бути вбитим, то нехай вже це трапиться на порозі рідного дому. Однак, тут солдати десантники зі Львова не лише нас нагодували, та поділились продуктами. Але й допомогли мені розмінувати будинок і подвір’я від російських мін та «градів». Тепер я знаю ціну російській пропагандистської брехні.

  І таких «прозрівших» тут чимало. Так само поступово, як вони повертаються до дому, вони приходять і до тями.

   Провести нас вийшов один з десантних підрозділів 80-ї окремої аеромобільної бригади. Хлопці вишикувались біля свого броньованого коня і попросили записати та передати всьому світові їх слова:

 - Ми воїни 80-ї окремої аеромобільної бригади. Ми стоїмо на нашій землі в Українському населеному пункті Кримське. І наголошуємо, що Кримське було, є, і буде Українським!!!

Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень. 

«Валєра», як це було…

Історія одного бою, під час якого чимало російської техніки перетворилось на броньований брухт

   Є речі, про які ніколи не розповість ні ОРТ, ні сумнозвісне «Лайф – ньюз», та й взагалі жоден з російських, чи проросійських каналів. Мова іде про поразки російських найманців під час ключових битв на сході України. Про шалені втрати, якими фактично здобувається більшість перемог адептів ідей так званого «новороського міра». Одна з таких битв носить назву «Валєра». Власне так називався блокпост поблизу містечка Дебальцево. Наші співрозмовники командир, та бійці одного з підрозділів 80-ї окремої аеромобільної бригади, які безпосередньо вели там бій. Отже, можете сприймати цей матеріал, як своєрідне одкровення наших солдат про ту нову «Прохорівку», яку влаштували львівські десантники для сепаратистів.

  Ми навмисно не показуємо обличчя командира, і навіть не називаємо його основний позивний. Надто високу ціну, після бою на «Валері» за голову цього українського офіцера було назначено російськими найманцями. Причому, підлі вороги розшукують не лише офіцера, алей його рідних, батьків та дітей. Настільки сильна жага помсти одинців за нанесену поразку.

  - Коли наші вороги почали наступ на Дебальцево, ми отримали наказ від керівника сектора висунутись на підсилення взводного опорного пункту, який носив назву «Валєра». Прийшовши туди, то побачили, що підрозділи 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади ведуть хоч і важкий, про те успішний бій. Перед їхніми позиціями вже горіли три танки противника. Причому третій танк закарпатці підбили вже гранатами. Можна сказати з маршу ми вступили в бій і підсилили наших братів по зброї. Закрили певні пробіли, зробили заслон і головне – не дали ворогу піти в глиб нашої території.

  Зрозумівши, що з наскоку взяти цей блокпост не вдасться, російські терористи вдались до улюбленою в таких випадках тактики – посиленого артилерійського та ракетного обстрілу. Застосовували все, що мали в наявності і міномети, як малих, так і великих калібрів, і самохідні артилерійські установки 2С1 «Гвоздика», а також вже традиційні в таких випадках «Гради». В довершення всього на пряму наводку для обстрілу позицій виїжджали ворожі танки.  Про те, наші бійці не лише уміло укривались від шквального ворожого вогню, але й наносили успішні удари у відповідь.

- Час від часу ми просто ходили і повзали нижче землі, - поділився спогадами учасник того бою з позивним «Адвокат». – Було важко. Було гаряче. Але ми вистояли. Більш того, ми успішно нищили ворога, що прийшов до нас.

 Підтримав товариша і інший боєць з позивним «Шустрий».

 - Час від часу було страшно, але це ми розуміли вже потім, - розповів він. – нас виручала підтримка один одного. Грамотне бойове злагодженя. А головне – чітке командування з боку командирів.

  Звичайно під час такої артилерійської підтримки, ворожі колони намагались прорватись повз взводні опорні пункти. Однак, всі намагання ворога було скасовано грамотно продуманим вогнем наших підрозділів.

  - Протягом тижня, ми тримали оборону, - продовжив командир. - І за весь цей час жоден ворожий солдат чи бойова машина не пройшли через наші позиції.

 Дуже добре зарекомендували себе всі українські бійці. І кулеметники, і гранатометники, і прості стрілки. Загальними зусиллями львівські десантники перетворили на купу броньованого брухту кілька десятків російських броньованих машин «тигр». Також, з російської колісної техніки догорати в кюветах залишилось багато різноманітних «КАМазів», «Уралів» тощо. А на довершення, за підсумками бою виявилось, що українці знищили не багато не мало цілу танкову роту ворога. Про це засвідчили документи з останнього 12-го спаленого нашими бійцями танку. Після такого розгрому російські найманці повністю припинили танкові атаки наших позицій.

-        В результаті цього бою, ми не дозволили ворогу здійснити його задум на швидкий прорив позицій, - підсумував командир. – Ми не лише відбили всі атаки ворога. Ми втримали позиції. А коли був наказ на відхід, то відійшли зі всією технікою та особовим складом. Більш того, ми забрали з собою навіть ушкоджену техніку. Отже такого омріяного нашими противниками панічного відступу вони не отримали.

  Зараз командир подав документи на заохочення особового складу державними нагородами та позачерговими військовими званнями. І дуже сподівається на те, що чиновники у високих кабінетах не «покладуть їх під сукно». І люди, які вже стали легендами Збройних Сил України отримують заслужені нагороди.

Передова інформаційна група Тарас Грень. 

Героїчний онук, прославленого дідуся…

Служить у 80-ї окремій аеромобільній бригаді

  Його дід Герой Радянського Союзу. Свою мужність, прагнення до вільного життя він передав і онукові. Одним з перших, киянин Юрій Темченко прийшов на майдан. Він не ховаючись стояв на найважчих ділянках цієї передової Української свободи та незалежності. Отримав три складних поранення. Тривалий час лікувався в Польщі. І пройшовши реабілітацію добровільно прийшов до військового комісаріату, де попросився мобілізувати його. У військкоматі хлопцю відразу показали на двері. Мовляв йому, після важких поранень в армії робити нічого. Однак, Юрко довів, що гідний одягнути військовий однострій. І не просто камуфляж піхотинця. А біло-блакитну тільняшку десантника. Так він став бійцем 80-ї окремої аеромобільної бригади.

   - Я просто не розумію, як в таку важку годину українські чоловіки можуть спокійно спостерігати з зручних диванів за бойовими діями на сході нашої держави, - зазначив десантник. – Взнавши, що є набір до Львівської 80-ї окремої аеромобільної бригади, я прийшов до військкома і сказав, що чув про те, як якісно і на високому рівні готують в цій частині бійців. Зрештою мені пішли на зустріч.

   Незважаючи на важкі поранення, наш герой нір азу ніколи не поскаржився. Він сумлінно виконує всі важкі нормативи притаманні воїнам-десантникам, та розділяє зі своїми бойовими побратимами всі негаразди війни. Від служби у ВДВ Юрій отримує задоволення. А тут ще й збулась його дитяча мрія – бути механіком водієм, як прославлений дідусь.

 - це був просто якийсь «вибух мозку», коли я взнав про захоплений у сепаратистів танк. Я дуже просився в екіпаж механіком водієм, - розповів Юрій. – І мене взяли.

  Звичайно вчитись потрібно було, як то кажуть «з нуля». Про те йому в короткий термін вдалось опанувати майстерність водіння важкої, потужної броньованої машини. І тепер він впевнено керує своїм танком, та вірить в те, що йому, як і його прославленому дідусеві вдасться відстояти свою державу від загарбників.

Передова інформаційна група Тарас Грень.

 Трофейний сепаратистський танк на «службі» у десантників 80-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ

Ось такого красеня танка «віджали» (це слово з подачі сепаратистів стало загально уживаним в зоні проведення АТО. Воно має чимало значень. В основному так кажуть, коли позичають щось на тривалий час, або назавжди) у адептів фейкової «новоросії» воїни з 80-ї окремої  аеромобільної бригади. Це трапилось за кілька днів до припинення вогню. Сепаратисти вирішили піти в атаку на позиції львівських десантників. В результаті вони не лише відступили, алей кинули на полі бою цілком справний танк з повним бойовим комплектом. Звичайно, українські білокрилі лицарі скористались таким «дарунком» недолугих російських найманців. Бойову машину, спершу відігнали до наших позицій. А потім, десантники вирішили не передавати трофей далі, а зібрати власний екіпаж, та взяти на озброєння цю потужну броньовану вогневу одиницю. За словами командування бригади, серед мобілізованих десантників знайшлись необхідні спеціалісти. Очолив екіпаж командир десантного взводу Сергій Подубан з села Савенці, що на Київщині.

-        Спочатку звичайно було трішки важко, - розповів командир екіпажу. – Відповіді на деякі питання з обслуговування ходової та силової установки танка  доводилось шукати навіть в мережі Інтернет. Але, ми здійснили кілька виїздів, і навіть провели стрільби. Все вдалось. Отже, попереджаємо наших ворогів, що у разі порушення ними домовленостей стосовно припинення вогню ми будемо примушувати їх до миру, їх же колишньою зброєю.

Передова інформаційна група Тарас Грень.

 В перший день весни воїни 80-ї окремої аеромобільної бригади привітали своїх дівчат, які разом з ними виконують бойові завдання в зоні проведення АТО. І хоча представниць прекрасної статі не так багато серед контингенту в АТО ( всього близько півдесятка) вони  виконують важливі функції - це і медики, і топографісти, і психологи. В зоні бойових дій, де зараз знаходяться львівські десантники в цей час важко знайти квіти. Тому хлопці виготовили їх власноруч з різнокольорового паперу, вклавши в них не лише власну душу, алей солодкий подаруночок.

Передова інформаційна група Тарас Грень. 

100 відсотковий кредит довіри

  Людину, яку ви бачите на фото, вже двічі записували у безповоротні втрати, і навіть присилали до дому «похоронки». Та і без цього на  офіцера було вилито чимало бруду. Проте, хто знав і знає його, точно переконані, такі люди як командир 93-ї окремої механізованої бригади полковник Олег Михайлович Мікац просто так не відступають, і не зникають.

  Журналістів передової інформаційної групи МОУ доля звела з цією людиною під час відрядження  на одну з передових позицій сил АТО. Час від часу нашу розмову переривали вибухи від ворожих мін і снарядів, іноді було чути, як десь падають російські «гради» чи ще якісь реактивні снаряди. Згідно з радіоперехопленнями, адепти так званого «руського міра» в день нашого перебування витратили для обстрілу Авдіївського напряму стільки снарядів, мін та ракет, скільки наші війська витрачають у відповідь сепаратистам за тиждень. Відтак до обстрілів тут звикли і ставляться як до чогось буденного і звичного.

  Олег Михайлович виявився чудовим співрозмовником. Людиною прогресивних поглядів. Добрим воїном. Тому даємо його розповідь такою, як вона відбулась. Без купюр і скорочень. Можливо когось це інтерв’ю дратуватиме. Однак такою є правда на передовій.

-                     Важливо те, що на війні дуже міняються люди. Саме головне, що всі, хто потрапляє сюди розуміють – тут війна. Адже раніше доходило до маразму. От наприклад ще на початках в зоні моєї відповідальності в Червоному партизані стояв хлопець. Сам він з Донецька, там жили його сестра і мама. Так в один прекрасний день у свій вільний час він вдягнувся в цивільне і вирішив сходити…. до дому(!?). На першому сепаратистському блокпості його зупинили осетини. Він показав український військовий квиток, мовляв, а що такого – іду до дому… Потім ми міняли його. А що було робити? Виміняли за чотири ящика тушонки. Звучить кумедно, але там стояв такий «Мамай», ми з ним завжди мінялись нашими 200-ми та 300-ми. От він вийшов на мене по відкритому каналу і каже «маємо бійця, давай мінятись». В нас тоді не було нічого крім тушонки, тому зійшлись на чотирьох ящиках. Може це комусь видасться смішним, але йшлося про життя людини.

           Щодо руйнувань Донбасу, то я скажу, що угрупування, яке має назву «Сомалі», ну те, де керує «Гіві» - це «збірна солянка». Там є багато хто. І тому їм все рівно куди стріляти – по житлових кварталах чи по позиціях українських військ, чи заводах. Вони нищать інфраструктуру цієї землі не замислюючись. Через їхні обстріли буквально знищені такі населені пункти як Тоненьке, Піски, Водяне. От в мене було питання – чого стріляти по Авдіївці? Там військового гарнізону немає. Тим не менше прилетіли «подарунки» на ринок, школу, міліцію… От «сепари» часто кричать, що «Укри стрілять по мирних жителях!». Однак, почекайте, шановні. В нас  є сучасні системи визначення позицій артилерії, які чітко засікають звідки вівся вогонь по нас. І якщо ми бачимо, що вони вели вогонь з подвір’я багатоповерхівок (як це зазвичай роблять терористи), то туди звісно ніхто стріляти не буде. Це я вам кажу зі всією відповідальністю.. Натепер ми чітко знаємо, що зараз основна маса постачання бойовиків зосереджена на «Донбас-арені». Звідти ведуть і обстріли наших позицій. Так, ми можемо «влупити» у відповідь. Але там за дивним збігом обставин розташовано ще й пункт розподілу гуманітарної допомоги населенню. Відтак можуть загинути мирні люди. І ми не стріляємо у відповідь. 

        Крім того, більшість так званих польових ватажків бандформувань просто маріонетки. Наприклад той же «Гіві» не має власної думки. Він просто озвучує  позицію, на яку йому вказують «згори». З ним важко про щось домовлятись, адже сьогодні він каже одне, завтра кардинально міняє свою думку, а через годину в нього вже зовсім інша позиція. Як на мене,  відносно адекватними на сьогодні, якщо вже говорити хоч про якусь подобу відповідальності з боку ворога, є батальйон «Восток». Там більша частина місцевих з Авдіївки, Яснуватої та інших міст та сіл. Інших приблизно по десять відсотків росіян та найманців.  Вони стріляють лише коли є цілі. А от по площинам - ні. Вони ж місцеві …  І вони чудово розуміють, що за будь-яких обставин настане період відбудови, і власне їм доведеться відновлювати все, що вони зруйнували російськими снарядами.

        Взагалі, коли певний час тому ми їздили по позиціях сепаратистів разом з російською координаційною групою з припинення вогню, то ніде не було ніяких ознак до наступу, важкої техніки та артилерії. Вони нібито тихо готувалися до зими – склили вікна і все таке інше. Однак, згодом їм надійшла команда і вони пішли у наступ. Та я скажу, що під час спроб наступальних дій терористів все трапилось, як під Сталінградом у роки Другої світової війни. Фашисти ж тоді теж намагались атакувати нас, однак були зупинені ще на марші. Так само відбулося і зараз.  Генеральний Штаб Збройних Сил України вирахував дії бойовиків. Українська артилерія накрила їхні колони в місцях зосередження. І десантники показали себе з найкращого боку. В них завжди грамотні маневри, організація взаємодії, керованість підрозділів за єдиним задумом тощо. Годі й казати, крилата піхота грамотно веде війну.

-         Цивільні люди часто питають нас, журналістів, чи страшно бути на війні?

  Так, страшно… Всім страшно. Головне, що у нас на позиціях є вже дядьки по років 40 – 50. Вони кажуть, ну доля загинути, значить така доля. Збираються і йдуть. Незважаючи нінащо! Страшно інше - нерозуміння людьми на «вликій землі» перебігу подій на фронті та зокрема наших дій. От, наприклад, часто дорікають комбату, що потрапив у полон. Ті хто тут був, знають, який тоді випав туман. Термінал, це п’ять «рукавів». І всі вони однакові. Він під’їхав не на той «рукав». І щоб там не казали – головне люди залишились живі. Все рівно колись війна закінчиться. І воїни повернуться до дому.

     Є в нас і герої, які приймали нерівний бій і загинули. От наприклад в десантників був лікар. Старший лейтенант, якщо не помиляюсь. Під час бою, опинившись у безвихідній ситуації, він підпустив ворогів до себе ближче і підірвав і себе і їх гранатою. Потім, мені телефонував «командир» ворожого загону. Ну як сказати – захоплювався, мовляв «який у вас офіцер…». Зрештою вони віддали нам пів тіла героя. Іншу половини відірвало і знищило вибухом.

 - Так що, у нас виявляється є канали зв’язку з сепаратистами?

  - Елементарний мобільник. Все прослуховується. Так само, як ми слухаємо їх, так і вони нас. Я навіть не міняю номери. Немає змісту. Все рівно все вираховується на раз. Головне, що наші бійці вже зрозуміли, яку каверзу з ними може зіграти балачка по телефону. І вже, переважно не таляпають дурниць в ефір.  От тут деякі «товариші» часто мене питають, чи спілкувались ви  представниками іноземної держави? Та звичайно ж спілкувався…От наприклад коли був крайній штурм наших позицій в аеропорту, нашому бійцю відірвало щелепу. Все. Він 300, важкий. Якщо не евакуювати його терміново, то він просто помре. Пробитись до аеропорту я не можу. Ще сніг такий валить, що просто «капець». Зв’язався з ворожою стороною. Вони кажуть по телефону – так ми тебе знаємо, бійця даємо вивезти. Забрали його в наших і передали мені. Ну не дожив би він до кінця бою!  І що тепер робити? Спілкувався, але ж життя людині врятували…

  Так само й щодо 200-тих сепаратистів. Ми могли б їх просто десь прикопати і все. Але ж там, на тій території залишились наші пацани. І їх хоч в труні, але треба повернути до дому. Поховати по людські, як героїв, бо вони того варті. Знову, виходимо на «сєпарів» домовляємось,  їдемо мінятись. І що ми робимо неправильно? Те, що повертаємо до дому бійця? Най так. Але ж рідні можуть хоч поховати людину.

 - Як часто ви стикаєтесь з провокаціями терористів?

  - Дуже часто. З найбільш гучних прикладів можу розповісти про початок навчального року в Донецьку. Ще напередодні до мене подзвонив такий собі «Абхаз» з вимогою, «Чтоб нічєго не прилєтєло в школу»… Глупство безмежне.  Ми і так по житлових кварталах не стріляємо, не кажучи вже про школи. Отже початок навчального року, одна єдина школа, куди зігнали всіх батьків з дітьми. Як завжди всі російські журналісти там теж присутні. І прилітають міни! І на хвилиночку вам ремарка – ні до того, ні після того цю школу не обстрілювали більше ніколи! Тільки от на початок нового навчального року в присутності російських ЗМІ. Крім того, навіть якщо уявити неможливе, ми просто не могли так прицільно влучити! Ну не дозволяє відстань.

   - А чи відбулась, на вашу думку зміни у лавах офіцерського корпусу Збройних Сил України за час війни? Як змінились наші офіцери?

   - По різному, я вам скажу. Дуже по різному. Ті, хто ходили раніше красиві, у пошитих на замовлення одностроях, такі собі підтягнуті  «синьоокі блондини» і так далі. Їх тут немає. Вони відразу втекли і зараз десь далеко. А тут таке…. Часто трапляються ті, хто за мирних часів були в когорті шебушних  хуліганів і так далі – найчастіше такі хлопці тут дуже добре себе показують.

      На початках як  було? Сподіваєшся собі  на «напрасованого», а він раз, і «провалився». А от ті, хто під час миру були «не в фаворі», воюють просто відмінно. Наприклад є в мене толковий командир, який свого часу звільнився. Ну різні були обставини. Зараз відмобілізувався. Показав себе, як мужній воїн і тепер вже комбат. Я можу довірити йому і долю людей, і завдання. Також є в мене командир батареї. Свого часу його звільнили з армії не багато не мало – по корупції. От бачиш, як закон повернули. Дружина працювала в частині – вже корупціонер.  А тут товариш капітан себе показав героєм. Його батарея просто відмінна. Виконує всі завдання. Я навіть зараз документи на присвоєння йому майора подав. А є такі, що знайшли сто і більше причин сюди не виїжджати. Татусі, там, мами якісь телефонують і вдень і в ночі. Починають піднімати загальногромадську думку мовляв «поганий комбриг забирає мого синочка там капітана чи старшого лейтенанта. А це на убой..» ну і так далі. А я їм кажу – уявіть, скільки хлопців вже там. І всі вони не «на убой»??? Лише одна ваша дитинка, якась особлива? Та й взагалі боягузів видно відразу. В них є сто тисяч причин щоб не воювати. От наприклад позиція - я не буду воювати, дайте бронежилет. Дали бронік. Ні не піду – дайте каску! Кажу йому, так в тебе ж є каска! Ні дайте кевларову… Питаю чим вона вирізняється від твоєї? Мовчанка… ну може трішки зручніша. Ладно, знайшли каску. Питаю, що краще стало? Мовчить. Але вже крити немає чим. Або прийшов тут танкіст. Я в бій не піду, дайте мені підтримку і захист. Питаю його – який тобі, в біса ще захист ти ж на танку??? От поряд стобою ще БМП, там же сама піхота. Ти ж броньовий кулак! Давай працюй! Що тобі ще потрібно? Космічний корабель над баштою?

  Багато спекуляцій пішло після Донецького аеропорту. Мовляв наша «арта» нічого не зробила. Питаю в панікерів та провокаторів – «вам що потрібно, щоб БМ-21 з вами в одній позиції стояли?». Мовчать. Починаю пригадувати як наші артилеристи відсікали наступи, прикривали бійців. Знову мовчать… Особливо дратує те, коли люди, які поняття зеленого не мають у воєнній сфері вказують – от вам тре було зробити так чи так. А ви, мовляв, все зробили по іншому. Або коли якісь з журналістів сидить в Києві, і розписує на весь світ, що потрібно зробити тут. Хочеться сказати їм – приїдь, посидь тут з пацанами. Все стане зрозумілим після перших десяти годин обстрілу. Як кажуть розумні люди, одне діло язиком плескати - інше плуги тягнути. Отже всі хто такі розумні там, на диванах, приїдьте і покажіть тут як треба.

      Ну як пояснити їм всім, що все добре на папері. А в житті море нюансів. От наприклад питаю одного командира, як ти отримав контузію на передовій, коли ти мав бути за 20-ть кілометрів від неї? Виявляється один з  підрозділів почав «буксувати» на початковому етапі виконання завдання. І командир поїхав туди. Адже він чудово розумів, що якщо ми не виконаємо завдання тут, то провалимося і далі. Так він і опинився на «передку».

Взагалі різних нестандартних випадків чимало. От, наприклад їдемо на МТЛБ, коли штурмували один з укріплених районів терористів. Потрапляє в нас снаряд. Уламками посікло антену. Все, зв’язку немає, немає управління. Довелося наздоганяти танк і сівши на башту додатковим номером екіпажу керувати підрозділами через радіостанцію командира танка.  Так ми й звільняли населений пункт.

 Потрібно багато чого переосмислювати. В нас зараз починається мобілізація. Люди на передовій поміняються. Але ми на сьогодні вже маємо головне – підготовлених командирів, які знають, розуміють а головне вміють робити свою роботу. Їх потрібно скеровувати до навчальних підрозділів, щоб вони вчили, тих хто приходить.

-                     Тобто нашу систему освіти і військової підготовки теж потрібно удосконалювати?

-                     Однозначно. Однак робити це з розумом. От наприклад стройова підготовка. На перший погляд на передовій її не потрібно. Однак вона як ніяка інша військова дисципліна згуртовує підрозділ. Або фізична підготовка. Я розумію, що не можуть бути всі атлантами. Але… хоч елементарний початковий рівень має бути у кожного, бо йдеться про життя людини на передовій. А ще дуже важливий аспект - психологічна підготовка. От наприклад трупний запах. Є в нас місце, де точились запеклі бої. Собаки звідти час від часу якусь частину тіла і винесуть. Хлопці мають бути готові до цього. Знати, що таке теж є. І як би ми цього не хотіли, це жорстка правда війни. Сувора, брудна, брутальна правда. Можна ж елементарно на підготовці взяти тухлої риби та розкидати по смузі перешкод. Її запах дуже переконливий та схожий. Або підготувати полосу з мінно-вибуховими речовинами, щоб показати бійцям, як воно відчувається коли щось вибухає поруч.

     Та взяти навіть елементарну обкатку танками. Бувало, що їде танк, а не обкатаний боєць вже «все»… просто загубився і не знає що робити. Поруч  піднявся інший з «мухою» і на раз  підбив. Вкрай потрібно показувати, що нема чого боятись в такий ситуації. І горять ворожі танки теж чудово!

-                     Цілком передбаченою є спекуляція тим, що бійцям на передовій немає що їсти, де спати. Чи справляються наші тилові служби? Чи все на плечах волонтерів?

-                     Можу сказати, що тил справляється. Дають все що належить і в повному обсязі. Але волонтери роблять наше життя тут на передовій набагато комфортнішим і легшим. Однак і волонтери є різні. Є ті, хто направду сильно нас підтримують, а є ті хто приїздять просто попіаритись. От нещодавно приїхали якісь люди до наших артилеристів, в зелених штанішках «дудочках», гламурно зализані… Ну і відкривають свого «бусика», та до хлопців « Тааак только по двє шоколадки в руки. И только тому, кто на флаге распишется!». Ну я їх і попер звідти.

      Є звичайно потужні волонтери от наприклад Роман Донік, Юра Бірюков, Таня Ричкова. Вони давно працюють з нами, мають свої  групи. Допомагають дуже потужно. От наприклад однієї ночі був наступ бойовиків. Вони почали підпалювати наші броньовані машини. Таня якраз ночувала тут. Вона, зрозумівши ситуацію серед ночі зірвалась, сіла в машину і вже до ранку у хлопців були нові вогнегасники. Рома і Юра нам зараз дуже допомагають контролювати поставки. Що гріха таїти, були проблеми наприклад по  паливу. На самих початках був просто жах. Там же в тилу заправники, образно кажучи, тонну пального вкрали, а бодягою долили. Ну заробили вони там тисяч тридцять гривень… А тут через цю тону і їхню наживу, батальйон танків може не дійти до позицій.

      Зараз ситуація дещо змінилась. Та й командири змінились теж. От пригнали нам погане паливо, ми склали скаргу і повернули його назад. Прислали нам тушонку в якій м’яса немає зовсім, одні якісь желваки і жир. Я все зібрав, склав акт – рекламацію і відправив назад. Адже треба міняти цю розхожу позицію, що мовляв «армія все з’їсть і все спалить».

       Сподіваюсь, тепер з встановленням повноцінного громадського контролю над воєнною економікою, при призначенні на вищі посади будуть дивитись і питати в людини, чого ти туди йдеш? Наживатись? Чи чесно попрацювати? І тих, хто наживаються будуть гнати з позором і відразу. Я вірю, що нас чекають зміни. І ці зміни будуть лише на краще.

Передова інформаційна група МОУ Юрій Повх, Тарас Грень. 

Журналісти загальнонаціональних Українських, та провідних іноземних видань мали змогу спостерігати за відводом артилерії від лінії зіткнення

Україна, беззаперечно виконує всі пункти домовленостей, що досягнуті у Мінську. В цьому сьогодні могли переконатись кілька десятків журналістів загальнонаціональних Українських, та провідних іноземних видань. Вони побували на маршах частин та підрозділів протитанкової артилерії ЗСУ, які планово відводились з передових рубежів. Без будь - яких перешкод журналісти мали змогу поспілкуватись зі всіма військовослужбовцями, які ще вчора виконували поставлені завдання на передовій.

 Окрема увага представниками Міністерства оборони України приділяється співпраці, з інспекторами ОБСЕ. Яким теж надається право безперешкодного пересування зоною проведення АТО, та можливістю контролювати рух військовослужбовців та бойової техніки. Також, виконуючи вказівки, командири підрозділів, не чинять жодних перешкод, коли представники ОБСЕ переписують номери озброєння та бойових машин.

 Таким чином України демонструє, що вона сумлінно дотримується зобов’язань, і створює прозору систему контролю, за відводом важкої техніки та озброєння з лінії бойового зіткнення.

Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень. 

Українські військові не довіряють ворогу, про те вірні міжнародним зобов’язанням нашої держави

   Відповідно до домовленостей, які були нещодавно підписані у Мінську військовослужбовці 55 окремої артилерійської бригади розпочали відведення своїх підрозділів від лінії розмежування.

-         Ми виконуємо всі поставлені перед нами завдання, - наголосив командир другої протитанкової артилерійської батареї капітан Антон Логвінов. – Ми розуміємо всю важливість взятих Україною  зобов’язань.

 І хоч воїни Збройних Сил України не довіряють  прихильникам ідей «новоросії», мовляв з ними вже неодноразово було укладено домовленості про припинення вогню. І так само неодноразово вони порушувались! Бійці залишили свої позиції і висунулись в глиб нашої території. Однак попросили застерегти сепаратистів від бажання активно розпочати наступальні дії.

-         Якщо сепаратисти порушать дане ними слово, ми повернемось швидше ніж вони собі уявляють, - наголосив артилерист з позивним «Дембель». – І тоді най не чуваються. Стріляти ми вміємо влучно швидко і грамотно.

 Виконання Збройними Силами України Мінських домовленостей засвідчують і представники ОБСЕ, які активно працюють в зоні АТО.

Передова інформаційна група Тарас Грень.