Прикарпатці йдуть служити

У Івано-Франківську урочисто провели 75 юнаків, які першими вдягнуть військові однострої в рамках призовної кампанії “Весна 2015”.

• Призовна кампанія на строкову військову службу відбувається в області без зривів, - зазначив Івано-Франківський обласний військовий комісар полковник Володимир Ярмошук. - Населення області ставиться до призову відповідально. Люди приходять до військкоматів з дбрим настроєм. Адже останні події на сході нашої держави не аби як укріпили патріотичний дух українців.

  За словами обласного комісара загалом за час весняного призову до лав Збройних Сил України буде призвано близько півтисячі прикарпатців. Всі вони служитимуть в частинах та підрозділах, які не прийматимуть участі в АТО. Всі молоді солдати будуть забезпечені сучасними українськими військовими одностроями, та перед відправою до своїх частин пройдуть навчання в спеціальних підрозділах.

  Освятили церемонію підправки військові капелани Івано-Франківського гарнізону.

  Підполковник Тарас Грень.

  Західний регіональний медіа-центр

  Міністерства оборони України.

Дванадцятьом воїнам АТО омив ноги Преосвященніший владика Михаїл (Колтун)

У Cтрасний четвер, 9 квітня 2015 року, у Львівському Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла відбулось ранішнє богослужіння. Більшість храмів цього дня справляють ранкову і вечірню служби, на яких згадується Таємна Вечеря Христа і апостолів, коли й було самим Ісусом встановлено обряд Євхаристії – Таїнства Святого Причастя. Православна церква особливо наголошує на важливості причастя, що здійснюється після молитовної підготовки та каяття на сповіді саме у Великий четвер. Після Таємної Вечері Ісус, виказуючи свою смиренність, омив ноги своїм учням, що також знайшло відображення в богослужбовій практиці – після Літургії архієрей омиває ноги дванадцятьом священнослужителям. Із цією євангельською подією пов’язують і назву Чистого четверга. Після ранішньої літургії Преосвященніший владика Михаїл (Колтун) - керівник Департаменту Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України, омив ноги дванадцятьом військовим, котрі приймали участь в АТО. Серед обраних – представники Збройних Сил України, Національної гвардії, державної прикордонної служби, волонтери. Усі – учасники АТО. Декотрі з них заліковують бойові травми у Західному військово-медичному клінічному центрі Збройних Сил України. Кожен з них по своєму пережив екстремальні і драматичні події у своєму житті . У кожного з них – своя дорога до храму.
- Для мене це надзвичайно зворушливо, - наголосив воїн 80-ї аеромобільної бригади Михайло. – Така подія буває лише раз в житті. І зараз в мене на душі надзвичайно світло і легко.
Підполковник Тарас Грень.
Західний регіональний медіа-центр
Міністерства оборони України

31 кримінальне провадження про ухилення від мобілізації

зареєстровано військовою прокуратурою Івано-Франківського гарнізону

На виконання Указу Президента України стосовно проведення часткової мобілізації у 2015 році військовою прокуратурою Івано-Франківського гарнізону здійснено ряд заходів щодо забезпечення виконання вимог Законів України про «Мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про оборону України» та невідкладного притягнення до відповідальності винних осіб за порушення зазначеного законодавства.

Під час проведення четвертої хвилі часткової мобілізації військовою прокуратурою Івано-Франківського гарнізону зареєстровано 31 кримінальне провадження за ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), які скеровано до міських та районних відділів МВС України в Івано-Франківській області, зареєстровано та розпочато досудове розслідування у 2 кримінальних провадженнях за ч.1 ст. 425 КК України (Недбале ставлення до військової служби).

Також, скеровано звернення прокурора до Івано-Франківського обласного військового комісаріату на усунення порушень виявлених під час дослідження стану виконання вимог Указу Президента №15/2015 військовими комісаріатами області.

За участю представника військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону проведено навчання юристів військових комісаріатів області з приводу притягнення до адміністративної відповідальності громадян за порушення вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та належного оформлення документів про вчинення злочину передбаченого ст.336 КК України та порядку скерування їх до правоохоронних органів.

Військовий прокурор Івано-Франківського гарнізону полковник юстиції Віталій Вдовидченко.

“Тихий” і його гармаші

За цього хлопчину в чудернацькій балаклаві терористи-росіяни дають чималі, щоправда американські, гроші. Кадирівські шакали, які прийшли з війною в Україну поклялись знайти і його і всю родину цього військовослужбовця Збройних Сил України. Така популярність нашого героя серед ворогів цілком зрозуміла. Адже він, та його підлеглі є авторами не однієї сотні “посилок щастя” в Росію у вигляді трун з рештками російських завойовників України. Його позивний “Тихий”, і в свій порівняно молодий вік він вже є легендою військ АТО. І нехай вас не вводить в оману його позивний — він командир одного з найрезультативнішого артилерійського з'єднання Збройних Сил України. Влучними залпами його підлеглі зупинили не одну колону російсько-терористичної пошесті, що прийшла на мирну Україну. Розмова з цим нашим героєм затягнулась надовго за оговорений час. Однак командир розповідав про своє бачення війни чітко і по суті. Тому я вирішив максимально розповісти про нього. І дати свій текст, про цього мужнього молодого, хоч і не відзначеного державною милістю, але все ж таки героя України без купюр і прикрас. Розумію, що не всім сподобається текст, який буде далі. Однак таким є бачення війни кращим командиром артилеристів зони АТО.

До речі гармашем він став випадково. На вибір його долі вплинула... бабуня нашого героя, яка разом з онуком приїхала на вступні іспити до Академії сухопутних військ Збройних Сил України.

• Так вийшло майже випадково, - усміхнувся “Тихий”. - Свого часу я приїхав поступати до Львівської академії сухопутних військ Збройних Сил України. Зі мною була моя бабуся. І власне артилерія це був її вибір. Адже я хотів в десант. Вона була проти. Я вирішив не нервувати свою рідну людину і пристав на її пропозицію. Однак вже по завершенню навчання я таки потрапив до 80-ї аеромобільної бригади, де очолив спочатку батарею.

  Варто зазначити, що вчився “Тихий” не дуже добре. За його словами, він з категорії тих шалапутів, що називають “двійочниками”. Та життя заставило переглянути багато життєвих позицій.

Своє можна сказати перше важливе бойове хрещення наш герой прийняв в Луганському аеропорту. Він добре пам'ятає той шалений щільний вогонь, якими терористи, що називали себе тоді “ополченням” вкривали наші позиції. Однак взяти в кільце воїнів 80-ки вони так і не змогли. Завадили грамотні дії командира бригади полковника Андрія Ковальчука. Разом з іншими “Тихий” з боєм покинув аеропорт.

• Відхід був організований надзвичайно грамотно, - пригадує десантник. - Ми не лише провели низку контратак, алей організували чіткий вивід всіх частин і підрозділів. Після наших “прощальних” вогневих ударів, сепаратисти ще кілька днів боялись зайти до аеродрому. Адже всі наші маневри були приховані і організовані. І пройшли непомічиними.

Після аеропорту львівські десантники відійшли до міста Щастя, де організували базовий табір. Потім була ротація, відпочинок і певне переформатування всіх підрозділів. Інше дихання отримала і артилерія. Артилеристи отримали нові гармати. Хоча... назвати їх новими було важко. Радше інші.

• Вся отримана нами техніка по документах була 4-ї категорії, - пригадує “Тихий”. - В нашому підрозділі це відразу викликало чимало жартів. Зброярі могли б хоча б для “збереження обличчя” перевести її ну принаймні в другу... Чи що. Щоб не так було соромно.

Та направду десантникам було не до жартів. Бо вони розуміли, що з цими гарматами їм доведеться іти на війну. І від справності їх зброї залежатиме не лише життя артилеристів, але й життя всіх бойових побратимів на полі бою. Частково власними силами, частково з допомогою волонтерів, та за участю начальників відповідних військових служб, гармати як то кажуть, “привели до тями”. Щось “віджали”, щось скрутили з підбитої техніки. І ось вже тривалий час наші гармаші успішно виконують всі поставлені перед ними завдання за допомогою своїх “малишок” (так артилеристи загалом називають свої гармати).

• Як воюють артилеристи? Та дуже просто — розповів “Тихий”. - Завчасно готуємо свої вогневі позиції. Виносимо корегувальників. І от їде скажімо ворожа колона. Раз. І немає вже ворожої колони. А натомість є купа заліза. Ідуть сепаратисти дружньою купкою.... вже немає купки. Будують вони якісь новий блок-пост... Пару хвилин, і вже ніхто нічого не будує. Бо немає кому, і немає що. Ми все робили дуже чітко і акуратно. Адже в нас надзвичайно підготовлені розрахунки. Не дивлячись на те. Що дуже багато мобілізованих людей, які раніше не мали до артилерії ніякого стосунку, вони швидко навчились. З такими людьми як вони можна воювати. Я хочу, щоб наші вороги знали, що Трьохізбенці, Кримському, Славяносербську, Смілому працював “Тихий” зі своєю командою. І їх поразки від наших гармат.

Та й самі українські десантники і піхотинці кажуть, що коли чують в ефірі, що в їх квадраті працює “Тихий”, то їм це додає наснаги. Адже знають, що вогонь наших гармат буде вчасно і влучно лягати на голову загарбників української землі. Якось після того, коли наші артилеристи знищили чергову колону російських військ, що наступали на 32-ї блок-пост, на них, по рації вийшли командири банд угрупувань з погрозами. Та у відповідь, кремлівські орки почули від мужніх львівських десантників побажання глибоко сховатись під землю, аби дожити бодай до ранку.

Дуже цікаво наш герой пояснює даний йому АТОшний позивний “Тихий”. Адже на перший погляд він ніяк не в'яжеться з тим звуком з яким “боги війни”, вбивають своїх ворогів. Та як пояснив десантник, справа в тому, що всю свою роботу вони виконують “по тихому”. Тихо отримують завдання. Тихо виходять на позиції. Тихо і швидко проводять корегування. Потім філігранно знищують ворога. І так само тихо повертаються до свого базового табору.

• На даний момент у нас відбувається війна артилерій, - стверджує наш герой. - Вони по нам — ми по ним. Однак проблема в тому, що ми не можемо працювати їм на випередження. Мало, дуже мало грамотних розвідувальних даних. На даний момент я маю кілька безпілотників. Однак в силу своїх слабких технічних характеристик вони нам мало в чому помагають. Дуже б хотілось, що б в підготовку нашої піхоти включили для всіх без винятку курс основ корегування артилерійського вогню. Щоб хлопці під час бою не кричала нам по рації “стріляй правіше” а грамотно пояснили де знаходиться ворог а де вони.

Та за словами “Тихого” технічний прогрес все ж робить свою позитивну справу. Його підлеглі маючи в руках бусоль та спеціальний калькулятор, який випускає одна з фірм української “оборонки” роблять просто дива з скорострільності та точності вогню.

- Завдяки цим пристроям на розрахунок витрачається всього кілька секунд, потім команда іде на батареї. І вже менше ніж за хвилину ворог отримує квиток на повернення до дому, щоправда вже в целофановому пакеті, - каже артилерист. - В нас розроблена своя система наведення для кожної гармати в батареї. І після першого пострілу, ми можемо чітко відреагувати на будь-який рух противника. Іншими словами, якщо ми вже захопили свою ціль. То вона буде знищена. Шансів залишитись цілим від нашого вогню, у підрозділу противника - немає. Наші хлопці роблять свою роботу акуратно і точно.

Одними, з тих хто відчув на собі всю правоту слів нашого героя це група спецназу МВС Росії “Вітязь”, яких “Тихий” знищив під Трьохізбенкою. Також кілька колон з спецназу російського ГРУ відправились на Батьківщину “грузом 200”, після зустрічі з “тихою роботою” львівських гармашів. А ще чимало різноманітних підрозділів та унікальних частин збройних сил Росії було або повністю, або частково знищено цими артилеристами. І все це командир українських гармашів розповідав не заради слави, а як він сказав, заради принципу. Адже наші вороги надто нахваляються своїми часто фейковими перемогами. І разом з тим, просто істерично бояться коли показують їхні поразки.

Ще один з секретів успіху артилеристів полягає в глибокій секретності їх роботи. Вони самі для себе готують всі вогневі позиції. І не одну чи дві а близько півсотні (!), про які не розповідають нікому. І про те, яке завдання вони отримали, і куди поїхали знає дуже обмежене коло осіб. Вони ніколи і нікому не кажуть мети і цілі своїх пересувань. Де знаходиться їх базовий табір не знають навіть волонтери. Всі зустрічі відбуваються на нейтральних територіях. Сам базовий табір особовий склад артилеристів буквально вивчив на помацки. Адже щовечора і ночі там кружляють російські безпілотники, і щоб не давати їм зайвих координат всі підлеглі “Тихого” не користуються на вулиці вночі ліхтариками. Вся техніка підрозділу завжди готова до виїзду. Мобільність тут в одній з головних фавор. Та й головною прикметою вдалого виїзду “Тихий” вважає ніколи і нікому не казати де ти є і куди рухаєшся.

• Ви не повірите, іноді ми знаходили собі цілі за допомогою Інтернету, - продовжив “Тихий”. - Просто вбиваєте в пошуковик словосполучення скажімо “бійці новоросії”. Опа! Бачимо стоять бойчішки з російським прапором. Звірились з картою “армія сос” (велике їм дякую за грамотну роботу). Бачимо — наші клієнти. Дивимось на дату знімку — сьогодні. То чого б їх не “покошмарити” трішки? Вони ж нас обстрілюють коли забажають. Ну дивимось потім, немає більше там блок-поста. Або дивимось в Інтернеті — дрова рубають якісь зухвалі росіяни. І лісок знайомий, наш український. Ну ми їм так для профілактики, щоб неповадно було. А потім читаємо сльозні епікризи в “Контактах”...

  Чимало емоцій в “Тихого” викликало питання про те, хто на його думку воює проти нас на Донбасі.

• Мене смішить коли з російських телеекранів розповідають про те, що проти нас воюють якісь там “ополченці” - шахтарі та колгоспники, які десь розкопали танки, системи залпового вогню тощо. А головне навчились всім цим користуватись, та у найближчому мисливському магазині закупили боєприпаси, - каже “Тихий”. - Варто лише вдуматись в суть цієї російської пропагандистської маячні на кшталт - “простий тракторист Боря за день став танкістом і тепер влучно стріляє”. Коли ми стояли в Луганському аеропорту до нас приїхав “наливник”. За кермом солдат — якут, поруч прапорщик і офіцер, кадрові військові Збройних Сил Російської Федерації частини, яка дислокується Ростові на Дону - “ребята мы приехали вам танки заправить...». Заблукали напевно. Ну а ми в їх очах тупі “бандерлоги” і “кратєлі”...

Однак, щоб стати одним з “тихих гармашів” потрібно відповідати суворим вимогам командира. Перше, людина, що проситься до нього в підрозділ, має мати чітку мотивацію. Розуміти, навіщо і куди вона іде. Друге, і дуже важливе, повна заборона на вживання буд-якого алкоголю, в будь-якій кількості на весь час перебування в АТО. Третє — заборона фотографувань та телефонних розмов з близькими і друзями, де вказується місце знаходження чи будь-що до чого ворог може зробити прив'язку. Також багато уваги приділяється фізичному стану бійців. Однак, знайти майстрів спорту з “пауєрліфтінгу”, які б могли по кілька годин в день безперестанку піднімати і вантажити важкі снаряди, неможливо. Тому тут теж артилеристи вдались до певних організаційних змін.

• Всі наші люди поділені на спеціальні команди, - каже “Тихий”. - В кожного своє завдання і частинка роботи. Само собою старших чоловіків ми не намагаємось ставити на важку фізичну роботу — це справа молодих. А діди років по 40 в нас командири гармат. Адже в них відповідно до віку і авторитету більше, і як правило знання кращі. І вони швидше і якісніше проводять обрахунки цілей.

З впевненістю “Тихий” дивиться у майбутнє української артилерії. На його думку як військове керівництво, так і інженери будуть ставитись до артилерії з більшою шаною та увагою. “Боги війни” вже зараз показали свою ефективність. Адже вони одним залпом можуть знищити чималу кількість живої сили противника і його бойової техніки. Розчистити шлях нашій піхоті тощо. На думку молодого офіцера в Україні достатньо наукового потенціалу, щоб стати світовим лідером у розробці та виготовлені систем наведення та надсучасних боєприпасів.

• А ще я хочу нарешті дочекатись до того моменту, коли звернуть увагу не лише на Національну гвардію, а почнуть комплектувати сучасним озброєнням Збройні Сили України, - підсумував “Тихий”. - Коли вже нарешті нам, військовим, почнуть давати сучасні нові бронетранспортери, та озброєння. Дайте, сучасні “Крази” та “Козаки” аеромобільним військам! Воюють Збройні Сили України! Нам це більш потрібно ніж десь на блок-постах. А взагалі, я і мої підлеглі ми віримо в нашу перемогу. І запевняю всіх наших ворогів — Україна ніколи здавалась і здаватись не буде. Отже краще забирайтесь з нашої землі доки можете робити це без сторонньої допомоги.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Галицька крилата піхота захищає Донбас від російських загарбників

Воїни 80-ї окремої аеромобільної бригади вже не раз в бою доводили, що вони гідні носити біло-блакитну тільняшку і називатись білокрилими рицарями. Російські терористи з власного досвіду добре знають, що будь-яке бойове зіткнення з Львівськими десантниками принесе їм значні втрати.

Один з підрозділів цього прославленого десантного з'єднання зараз охороняє від нападів путінських бандитів один з найважливіших об'єктів в зоні АТО — Луганську ТЕЦ. Ця потужна енергетична станція, від якої залежить чи не весь регіон знаходиться у сумнозвісному донбаському містечку Щастя. На знімках ви можете побачити, до чого призвели обстріли адептами новоросії цього важливого для життєзабезпечення регіону об'єкту. Від уламків потужних, російських мін і “градів” повсюди вибиті шибки. Подекуди перебиті трубопроводи тощо. Всіх, хто потрапляє на територію Луганської ТЕЦ через головні ворота, зустрічає ось така скульптура, яку ви бачите на знімку. Вона як символ України, що понівечена Росією. Важко скалічена вибухом російського снаряду, проте усміхнена та відкрита для всіх друзів і зустрічає їх відкритими обіймами та повною чашею.

• Луганська ТЕЦ, яскравий символ того, що окупанти зовсім не зацікавлені в тому, щоб зберегти інфраструктуру регіону, - розповідає командир десантного підрозділу з позивним “Тайфун”. - Коли вони проводили обстріли то намагались поцілити саме в такі об'єкти ТЕЦ, які можуть легко вибухнути, і які важко і довго ремонтувати. Звичайно ми швидко намагались придушити точки обстрілу, щоб сепаратисти не наробили великої біди. Однак... Ви на власні очі бачите, як ті, що називають себе охоронцями Донбасу, нагло брешуть в очі людям, і знищують всю життєво важливу інфраструктуру регіону.

Разом з тим, працівники підприємства в розмовах кажуть, що не хочуть жити під опікою тих, хто так зухвало нищить їх робочі місця і домівки. Адже за останні півроку тут добре зрозуміли зміст словосполучення “путінська демократія” і жити в тюрмі, навіть на входом до якої висить вивіска “імперія” - вони не бажають. І незважаючи на постійний терор так званих “новоросів” ТЕЦ працює.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Гуч Знамення Небес береже мирних українців

Ось цей красень лабрадор на прізвисько Гуч Знамення Небес, зустрічає всі автомобілі, які виїжджають з зони АТО. Зустрічає не просто так. Він на службі. Його робота важлива і кропітка — пошук вибухово-небезпечних предметів. Іншими словами, зробити так, щоб на територію мирної України не потрапило нічого з того смертоносного залізяччя та вибухівки, якою наповнили український Донбас російські найманці.

• Гуч Знамення Небес молодець, - розповів кінолог Віктор з зведеного батальйону МВС з Сумської області. - Йому п'ять років більшість з яких чотирилапий солдат присвятив пошуку наркотиків та вибухових речовин.

Найбільше досягнення Гуча Знамення Небес це 12 кілограмів наркотичних речовин, які він виявив в одного з добродіїв. А тут на кордоні зони АТО він успішно вишукує набої, та гранати, які хлопці з різних частин та підрозділів, повертаючись до дому, часто-густо забувають здати на склади.

• Не рідко ми стикаємось з нерозумінням військових, а то й з відвертим хамством з їх боку, - продовжив Віктор. - Хоча зі свого боку ми їх розуміємо, адже ще кілька годин тому ці люди самі стояли на блок-постах і перевіряли інших. Та ми намагаємось пояснити їм важливість нашої роботи.

За словами міліціонера не рідко трапляється так, що в якості сувенірів хлопці везуть до дому відстріляні тубуси піхотних гранатометів, чи артилерійські гільзи. Не рідко трапляється так, що бійці дійсно забувають здати якусь гранату чи пачку патронів, адже за півроку служби такого “добра” в кожного назбирується чимало. Такі речі тут конфіскуються і потім повертаються назад в частину. Інша справа з тими, хто навмисно провозить велику кількість боєприпасів. Таких людей затримується, їх вантаж вилучається. І далі порушники подорожують вже в автомобілі з ґратами.

• Я дуже прошу всіх бійців АТО повертаючись до дому ретельно перевіряти свої бронежилети, однострої та рюкзаки, - звернувся на останок Віктор. - І справа не в тому, що наявність патрону чи запалу додасть власнику неприємностей на нашому, чи на іншому посту. Справа в тому, що кожен має розуміти — вибухівка та патрони, які бережуть Україну тут в АТО, там на мирній території держави стають загрозою для життя простих людей. В першу чергу для рідних і близьких цієї людини.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Десантник Юля - “...бажаю всім чоловікам-ухильникам від служби в армії гарних подарунків на восьме березня! Це — ваш день...”

Все ж таки наші, українські дівчата найкращі в світі! От скажімо рядова військової служби за контрактом Юлія Якимчук. Вона зв'язківець у 80-ї окремій аеромобільній бригаді, і на даний час виконує свою нелегку роботу на передових рубежах оборони нашої держави. Коли дівчатка, ще школі мріяли про принців і платтячка, вона, разом з тим мріяла і про небо. Про те, як підкорить найбільшу стихію нашої планети. Власне так і трапилось. У військкоматі наполегливій і рішучій дівчині пішли на зустріч. Так вона стала десантником. І не просто, а з однією з найважчих військових професій — зв'язківець.

• Мені подобається порядок і чесність в стосунках, - каже рядова військової служби за контрактом Юлія Якимчук. - І я втішена, що в нашій бригаді саме так. В нас просто відсутня більшість того бруду, який нерідко можна зустріти в цивільних структурах.

Крім цього, Юля переконана, що служба в армії, це впевненість в майбутньому. Адже за її словами, доки існуватиме держава, буде і військо. А значить в неї буде і гарантована робота та соціальний пакет.

• Будь- які інші структури, наприклад банки, фонди чи навіть Верховну Раду можуть завжди закрити і скоротити, - переконана солдат-десантник. - А армія потрібна державі і людям. Адже власне, ми — люди у погонах, виступаємо гарантами незалежності України. І тому військо буде завжди на гарному рахунку і в пошані.

Не секрет, що в десанті стрибає з парашутом весь особовий склад незалежно від спеціальності. Від командира бригади до кухаря. Має свої стрибки і Юля. І кожен стрибок для неї з одного боку страшний, а з іншого захоплюючи цікавий. Адже відчуття вільного польоту, звук відкриття куполу над головою, та пісня приборканого неба, що звучить в стропах не передати жодними словами. Це потрібно відчути.

Коли стало питання виходу в АТО, Юля не вагалась не секунди. Вона вирішила, що її місце там, де знаходиться її підрозділ. Де воюватимуть її бойові брати та сестри. Вона, знає, що в списку снайперів зв'язківці завжди в перших рядках, адже некерований вищим командуванням підрозділ приречений на поразку. Та це не лякає мужнього солдата. Вона сміливо виконує свою роботу на одному з найгарячіших на даний момент напрямків в зоні проведення АТО. Дуже скептичне ставлення у десантника Юлі до осіб чоловічої статі, які зараз ухиляються від призову та мобілізації.

• Я бажаю всім чоловікам-ухильникам від служби в армії гарних подарунків на восьме березня! Це — ваш день, - каже вона. Щоправда відразу додає. - Я знаю чимало чоловіків, які за тих чи інших обставин не можуть бути тут з нами. Вони багато роблять як волонтери. І за це їм велике дякую.

Дома на нашу героїню чекає найближча і найрідніша у світі людина — мама. Вона живе в Сумах, і надзвичайно сильно хвилюється за свою донечку, яка зараз на війні. Виконую прохання Юлії Олександрівні, і за допомогою засобів масової інформації, хочу передати мамі Юлі, що її дочка, здорова, має велику повагу в своєму військовому колективі, і на дуже доброму рахунку за свою сумлінну службу у командування. А сама Юля просила передати мамі так:

• Мамо не плач і не хвилюйся!В нас все гаразд. Ти собі не уявляєш, які залізні хлопці бережуть твій спокій. Я скоро повернусь до дому. І прийду лише з перемогою.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Прості мешканці Донбасу “... ми всі дуже вдячні, що українські бійці просто врятували нас з лапищ путинських найманців...”

Основа всієї Путинської пропаганди і інформаційної політики є гасло, що народ Донбасу це не Україна. Що всі мешканці цього багатого мальовничого краю прагнуть разом зі всім своїм скарбом бути в Росії. І справа “руських витязів” силою автомата Калашникова допомогти успішному возз'єднанню. Та наразі вся ця маячня частково діє лише на підконтрольних терористам громадян. Люди Української території Донбасу прагнуть бути у складі України і ототожнюють себе лише з цією державою. І тут не потрібно бути політологом чи соціологом варто лише пройтись вулицями звільнених від сепаратистів Краматорська, Слов'янська чи інших містечок і сіл цього краю. Відразу відчувається, як переважна більшість громадян з повагою і вдячністю ставляться до українських солдат.

Ось цю зелену квіточку, яку ви бачите на знімку, мені подарувала маленька дівчинка Юля. Вона просто підійшла до мене і всунула в руки цей свій найбільший скарб. Потім батьки дитини пояснили мені, що їх дочка вже давно хотіла щось подарувати “дяді солдату” який захищає її життя від бандитів. А вишиті соняшники (своєрідний символ Донбасу, адже їх тут сіють чимало і соняшникове зерня тут також вважається “чорним золотом”),як і надпис на звороті теж подарунок від дівчини — Донбасівки, яка так і не назвала свого ім'я.

• Ви зрозумійте, ми всі дуже вдячні, що українські бійці просто врятували нас з лапищ путинських найманців, - сказала вона. - Для нормальних людей, які мешкають на Донбасі всі ці “новороси” а також і “Д-Лнерівці” це просто якась пошесть і чума. Коли вони були в нас, то нам здалось, що Сталін і Ленін піднялись з могил і встановлюють тут свої порядки, обносячи все колючим дротом. Ми ніколи не хотіли так жити. Але нас ніхто не спитав. Заслані з Росії провокатори за згодою місцевих правителів провели якісь фейкові референдуми...

Однак головний меседж висловив літній чоловік, який був свідком нашої розмови.

• Вам, напевно завжди казали, що Донбас хоче відділитись? - спитав він, і відразу ж додав. - Не вірте цьому. Донбас ніколи не був російським. Все це ілюзія створена путинською пропагандою. Так, ми прості робітники, шахтарі, селяни. Так, більшість з нас говорить російською. Та разом з тим ми прагнемо жити в Україні. І нам не потрібні всілякі там автономії чи республіки. Ми так само рівні перед нашою державою, як і мешканці інших областей. І ми просимо всю Україну, не покидати нас на розправу отій орді, що йде зі сходу.

Про те, що Донбас проти російської окупації свідчить і великий волонтерський рух серед мешканців цього регіону. Можливо він не так централізований, як в інших областях України, та той, хто був в АТО обов'язково зустрічався з людьми, які просто в знак допомоги відремонтують машину, поділяться теплом своєї домівки та гостинністю. І навіть допомагають з забезпеченням якимось необхідними речами, такими як скажімо сучасні пічки для обігріву наметів, бензопили тощо... Та бути патріотом на Донбасі часто — густо просто небезпечно. Справа в тому, що адепти “руського міру” хоч і є тут в меншості, проте вони є віддзеркаленням агресивної російської зовнішньої політики. Керовані своїми кремлівськими патронами, фанатично налаштовані індивіди, вдаються до кримінальних злочинів. Звичайно мета в них одна — залякати мирних українців, що прагнуть миру. Показати примарну міць східного мордору. Однак, чим далі, тим важче їм це робити, адже люди Донбасу прекрасно розуміють, яку свободу, разом з “Градами” та “Ураганами” несуть сепаратисти.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний

Медіа-центр

Міністерства оборони України.

Коли за справу беруться українські гармаші -
російські танки “... горять краще ніж зірки над кремлем...”
Базовий табір артилеристів, що відвели з передової відповідно до Мінських домовленостей, це таке невеличке містечко зі своїм укладом, правилами та ритмом життя. Його можна порівняти з якимось житловим кварталом міста чи скажімо хутір, де один одного давно знають, живуть межа в межу та якщо і мають конфлікти то лише через якісь дрібниці. Та й відпочинок, хлопці використовують по різному. Хтось “завис” в Інтернеті (адже на передовій наявність модних гаджетів ознака дурного тону). Хтось відсипається після тривалих бойових виходів і важкої праці. Та мою увагу привернула обслуга гармати МТ-12, яка незважаючи на все що твориться навколо надзвичайно самовіддано, і я б навіть сказав ніжно обслуговують свою потужну зброю.
  Ззовні, дивлячись на цю красиву “вбивцю танків” спершу і не скажеш, що вона приймала участь в численних бойових діях. Блискуча, пофарбована, в акуратних чохлах... Здавалось, що гармата щойно зійшла з конвеєра заводу. Про те, це все ж таки уславлена в боях зброя. Просто хлопці надзвичайно люблять її і навіть дали ім'я - “Ксюшенька”.
Наша Ксюшенька молодець! - розповів навідник з позивним “Лєший”. - Ми разом були і під Горлівкою, і тримали оборону під Дебальцеве. Власне ця гармата підбила російський Т — 90. Від влучного пострілу нашої “дівчинки” окупант горів краще ніж зірки над кремлем. Не даремно кажуть, що МТ-12 це старша сестра снайперської гвинтівки.
   Командує обслугою досвідчений артилерист капітан Олександр Товстоног. Свого часу офіцер закінчив Вище Хмельницьке командне артилерійське училище. Та, коли бездарні Міністри оборони України знищували міць нашої держави, цього військового спеціаліста звільнили з лав ЗСУ по скороченню штатів. Однак він не мав образи ні на державу , ні на командування. Як належить офіцеру почав налагоджувати своє вже цивільне. Але, коли в хату вже запасника постукали представники військкомату з повісткою в руках Олександр Олександрович не вагався. Він повернувся до своєї  “гарматної” справи. Обслуга в нього підібралась з людей, які жодним чином в попередньому житі не мали стосунку до служби в артилерії. Про те хлопці компенсували пробіли в знаннях високим патріотизмом та бажанням навчитись воювати.
Ґрунтовну підготовку ми пройшли на одному з полігонів, - розповів капітан Олександр Товстоног. - Ми не лише вивчили гармату, та провели низку бойових стрільб. Ми навчились довіряти один одному. Розумієте, у протитанкистів в бою головне швидкість. А бути швидшим за танковий комп'ютер можна лише тоді, коли вся обслуга розуміє тебе і діє без слів. Одним організмом, одним подихом.
  За словами хлопців свій головний бій, їх розрахунок прийняв захищаючи Вуглегірськ. Потрапивши в оточення, вони не склали зброю і не підняли до гори рук. Вони мужньо  тримали оборону до останнього снаряду. Підбили танк, та кілька російських бронемашин. І з допомогою бійців батальйону “Свитязь” змогли вирватись з кільця. Потім швидке переформування і знову в бій. Та вони не боялись і не просились до дому. А знову пішли туди де важко і гаряче.
Нам протистояли відбірні російські війська, - розповів “Леший”. - Ми це взнали по перехопленим переговорам. Та ми добре прорідили ряди “Кантимирівської” танкової дивізії, та Улянівського ВДВ. Було відчутно, що це не просто якісь сепаратисти. А добре організовані війська. До речі, по переду вони як скотину на забій гнали так званих “ополченців”. Прикривались ними як щитом, та виявляли наші вогневі позиції. Не шкодуючи їх життя. От такі вони “союзнички”!
 Зараз артилеристи відпочивають і готуються до ротації. Однак вони вже постановили, що повернутись після відпочинку мають лише своїм дружнім  розрахунком, і лише до своєї надійної “Ксюшеньки”. А слово фронтовика — закон. Значить наші війська і далі матимуть надійний протитанковий щит.
Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень.

справа чоловіка в мирний час пильнувати родину, а у воєнний — державу
   Бувалих АТОшнніків видно відразу. Перше, що видає їх це специфічний фейс-стиль. Як правило це козацька  зачіска і... густа борода з вусами. Навіть в тих, в кого по життю нічого на обличчі не росте. От наприклад артилерист Михайло Гончар ніколи не носив бороди, власне як і не був гармашем. Та доля розпорядилось інакше. Мешканець невеличкого містечка Болехів, що у Івано-Франківській області, він планував свою долю зовсім не так, як вона складається. В майбутньому, прикарпатському юнакові, бачився будинок, дружина і як мінімум п'ятеро дітей - “ Щоб в хаті не було сумно”, - усмішкою додає Михайло. Та прийшла повістка на мобілізацію. І він не вагаючись зібрав речі та пішов в армію. В зоні проведення АТО, хлопець вже відбуває другу ротацію. Він навідник однієї з потужних гармат. Приймав участь у багатьох артилерійських дуелях, та бойових виїздах.
Зараз, виконуючи міжнародні зобов'язання, ми відійшли на встановлену дистанцію, - говорить Михайло Гончар. - Цей відпочинок використовуємо. Щоб почистити та обслужити свою техніку. А також покращити знання  та навички з володіння гарматою. Та ворог най начувається. Якщо йому здасться, що наші підрозділи на передовій беззахисні, то великокаліберні “подарунки” від мене і моїх товаришів російські мордорівці отримають раніше ніж сподіваються.
  Дуже скептично налаштований Михайло і до відказників, та тих, хто ховається від призову та мобілізації. За його словами, справа чоловіка в мирний час пильнувати родину, а у воєнний — державу. А боягузам радить боятись не військкомату, а тих солдат, що після нашої перемоги повернуться до дому і спитають у “косарів” де вони були і що робили, коли Україна боролась за свою державність.
Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень.