Найбільший Державний Прапор України в АТО

Підняли сьогодні офіцери управління ОТУ «Донецьк»

Ще на початку незалежності України жовто-блакитний прапор став символом прагнення нашого народу звільнитись від кайданів тоталітаризму. Минуло не так багато часу і вже в 2013 році і Державний Прапор набув для українців нового символу – символу боротьби за власну гідність, достойне життя своїх родин. Жовто-блакитне знамено гордо піднялось над першими барикадами майдану. Ним вкривали плечі студенти, та патріоти держави, що намагались примусити кремлівську владу відступитись від України. Та коли ворог почав свою збройну агресію Жовто-блакитні знамена піднялись над танками, бойовими машинами, блокпостами. Ставши повноправним символом незламності військового духу.

Сьогодні  офіцери управління ОТУ «Донецьк» підняли один з тисячі прапорів, які обпалені війною та овіяні бойовою славою майорять над частинами і підрозділами Збройних Сил України. Знаменно, що цей прапор виготовлений руками відомого донбаського волонтера Ангеліною Шостак, і подарований військовослужбовцям.  

Винести і підняти прапор було доручено кращим військовослужбовцям управління ОТУ «Донецьк» майорам  Володимиру Мироненко, Олегу Ковтунову, старшині  Серію Резніку.

         Наприкінці церемонії  військовослужбовці вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Тарас Грень. 

Повінчані перехресним вогнем

Війна. Страшне слово а ще більш страшне дійство. Розв’язана російськими окупантами, вона принесла в мирне життя українців багато горя. Скалічені люди, зруйновані долі, знищені цілі регіони нашої Батьківщини. Тисячі патріотів залишили свої домівки і змінили комфортний налагоджений побут на землянки і бліндажі. Вони зробили це, щоб не пропустити російську шовіністичну наволоч далі. Не дати озвірілим послідовникам кремлівської ідеології повернути Україну назад до рабовласницького радянського минулого.

І виявилось, що навіть у прицільному ворожому вогні, в крові побратимів і диму згарищ люди з чистим серцем все ж таки залишаються людьми. І їх душа як і раніше є відкритою для великих світлих почуттів. Приймаючи рішення змінити професію вчителя фізичної культури на військового, лейтенант Ігор Вінніков не підозрював, що тут на «лінії нуль» знайде свою долю і кохання. Хоча за словами командира роти, коли він поїхав забирати у підрозділ поповнення – нового санінструктора старшого солдата Саніе то відразу зрозумів,що все наступне життя мріє бути поруч цієї славної дівчини. Та от одна перепона – він її командир.

Рота Ігоря Миколайовича тримає оборону неподалік Донецького аеропорту. Саме звідси проросійські бойовики часто ведуть провокаційний прицільний вогонь по нашим позиціям з забороненого домовленостями озброєння. Час від часу ворожі диверсанти пробують на міць нашу оборону. Тому відпочивати підлеглим лейтенанта Ігоря Віннікова не доводиться. Та й роботи у ротного медика чимало.  Травмування, поранення, просто захворювання. Всім потрібно вчасну надати першу медичну допомогу.  Ротний завжди намагався в силу своїх можливостей бути поряд і хоч чимось допомогти молодій дівчині.  Власне своєю турботою та увагою він і завоював серце гордої красуні. Зараз вони разом, і за кілька тижнів в планах молодят зіграти повноцінне весілля. На яке будуть запрошені найдорожчі гості цієї пари – їх рота.

Тарас Грень. 

Умисні підпали – нова зброя терористів

Протягом останнього тижня відзначається різка зміна тактики ведення бойових дій проросійськими найманцями. Прийшовши висновку, що постійні провокативні обстріли, з забороненого досягнутими домовленостями озброєння, не приносять бажаного для них результату ворог почав діяти більш цинічно. Взявши на озброєння умисні підпали полів та жилих споруд.  Ідея «випаленої землі» не нова. До вершини досконалостіі її привели ще фашисти під час Другої світової війни. Російські найманці просто скопіювали їх так звану тактику. Лінія розмежування лишається менш-більш не змінною вже тривалий час. Само собою в так званій «сірій зоні» накопичилось чимало сухостою та сухої трави. Користуючись східним вітром, який постійно дме в сторону наших позицій, ворог трасуючими кулями, або освітлювальними мінами намагається запалити поля перед нашими ВОПами. Причому після загорання по спостережним пунктам Збройних Сил України починають «працювати» снайперські пари та ведеться хаотичний вогонь зі стрілецької зброї. Мета ворога очевидна – знищити перед переднім краєм нашої оборони системи інженерного загородження, мінні поля тощо. А також максимально нанести шкоду передовим лініям оборони, виявити та демаскувати наші нові вогневі точки та позиції. Також під час пожежі ворог намагається виявити пункти управління, ідентифікувати командирів всіх ланок. Для цього використовуються всі методи - від візуального до радіо спостереження.

Крім цього, зі зміною командування частин та підрозділів так званого 1 армійського корпусу ДНР на кадрових військовослужбовців Російської Федерації, тактика ворога стала більш варварською по відношення до мирного населення України. Це ще раз підтверджує агресивні настрої нашого східного сусіда не просто до Збройних Сил України, а й до української  нації в цілому. Кілька днів поспіль, окупанти проводять обстріли населених пунктів, які знаходяться з українського боку неподалік, або безпосередньо на лінії розмежування. Так станом на ранок 22 серпня лише в селищі Жованка, після умисного підпалу згоріло 19 будинків в яких свого часу мешкали мирні українці. Тривають пожежі в населеному пункті Піски, в якому після обстрілів з використанням артилерійського озброєння калібрами 150, 122, 120 міліметрів, танків та БМП-1 вже згоріло близько півсотні будинків. Так само тривають умисні підпали ворогом в усіх населених пунктах  Якщо проаналізувати цю тактику ворога з оглядом на меседжі кремлівської пропаганди, то можна зробити висновок, що окупанти намагаються таким чином покарати людей, які виступили проти маячні під назвою «новоросія». А також налаштувати простих людей проти України та Збройних Сил України. Адже використовуючи різноманітні комунікативні канали, такі, телебачення, мережа Інтернет та родинні і дружні зв’язки між мешканцями звільнених та тимчасово окупованих Росією територій, кремлівські провокатори намагаються вкласти в голови простих українців, що в усіх бідах пов’язаних з втратою майна винні бійці ЗСУ. Головний меседж наступний – «вимагайте від українських бійців піти з займаних позицій, і тоді ваше майно буде неушкоджене».  Проте це немає бажаного кремлівським спеціалістам ефекту. Люди продовжують підтримувати українських бійців.

          На сьогодні, військовослужбовці Збройних Сил України приймають активну участь в гасінні організованих незаконними збройними формуваннями пожеж в приватному секторі. Завдяки самовідданим діям бійців вдалось врятувати майна простих людей на сотні тисяч гривень.  А тактика «випаленої землі», яку так активно впроваджують кремлівські наймити, ще раз красномовно свідчить про всі пріоритети, які ставить Росія в цій війні.

Тарас Грень.

«…Перцю путинцям  в дупу! А не Україну!...»

Закарпатці завжди вирізнялись влучністю та безапеляційністю своїх фраз. Скажуть – як відріжуть. От такі настрої зараз панують між воїнами, які стоять на передових позиціях оборони України.

На диктофоні зафіксовано – 1 хвилина 34 секунди. Саме стільки часу було для особистої розмови з командиром підрозділу молодшим сержантом Владиславом Жовтані. Весь інший час молодший командир показував як організували його підлеглі свою службу та побут на передовій. За словами командира, життя на «лінії нуль», в певній мірі, можна порівняти з життям якогось мегаполісу. Адже тут воно також не завмирає ні на хвилину, а з настанням темряви стає лише цікавішим. І якщо ззовні тут не побачиш шаленого руху – все скрито і розмірковано. То під землею, в бліндажах, на спостережних пунктах та різноманітних секретах воно не припиняється ніколи.

Коли вперше попадаєш на передові позиції, то спочатку губишся в лабіринті окопів та переходів, що вириті тут. Незважаючи на важкість грунтів, хлопці постійно намагаються вдосконалити та вирити нові траншеї та укриття. Бо прекрасно розуміють, що система розвідки у росіян поставлена на дуже високому рівні. І навіть грамотно та якісно зроблені бліндажі, що дістались від попередників, не гарантують захисту. Хлопці розповіли, як обманули росіян, коли замінили на позиціях попередній підрозділ. Дотепним маневром вони заховали всю свою техніку та озброєння. І коли з настанням темряви розпочався обстріл наших позицій, то всі «братерські» міни і фугаси лягли в порожні капоніри. Які росіяни розвідали та пристріляли коли попередники забирали своє озброєння. Та під час обстрілу наші бійці провели ще і радіо гру з ворогом. Суть полягала в тому, що наші командири нібито розгубились потрапивши під інтенсивний обстріл і почали видавати в ефір координати попадань.  Це дозволило «скорегувати» ворожий вогонь далеко в поле, подалі від наших укриттів. Все це стало можливим завдяки ретельній підготовці та вивченню дій противника. За словами наших бійців, складається враження, що російські війська воюючи в Україні,  випробовують на практиці нові системи організацій та ведення бою.  Зокрема, для роботи російських снайперських груп, ворог організовує цілі операції батальйонного та ротного масштабу. Вони націлені на виявлення наших командирів та корегувальників. Однак закарпатці з першого разу зрозуміли задум ворога, і пастка, яку росіяни готували для нас стала фатальною для їх спецпризначенців.

Так само швидко зорієнтувались наші бійці і до тактики, яку російські загарбники запозичили у фашистів – випаленої землі. Її суть полягає в тому, що російські окупаційні війська прострілюють територію перед нашими позиціями трасуючими кулями намагаючись запалити суху траву і чагарник.  Якщо виникає пожежа, то ворог не дає нашим бійцям її гасити, обстрілюючи позиції з мінометів та гранатометів. Розрахунок простий – люди мають або згоріти або задихнутись в диму. Та закарпатці придумали протидію і для цих ворожих атак. Завдяки цілому комплексу мір вони врятували від пожеж і майно, і техніку, а головне людські життя. Тепер, за словами захисників України, ворог лише покращив нашу оборону. Бо російським диверсантам важче  підповзати до наших позицій по власноруч організованим згарищам. До цього ж значно розчистились сектора обстрілів та спостереження для наших військ. Звичайно, закарпатцям довелось докласти рук, щоб здійснити маскування та оперативно збудувати нові позиції. Та робота вартувала того.

Та при веденні постійної бойової роботи не забувають закарпатські вояки і про організацію побуту та навіть дозвілля. В схованих від ворожих очей місцях є майданчики для заняття спортом. В захищених укриттях організовані цілі бані. Ну і само собою закарпатська кухня. Тим, хто потрапить сюди на момент обіду чи вечері залюбки запропонують смачне торгані, а на ранок традиційно ароматна  зварена в кавниках закарпатська кава. Находять хлопці час на читання книжок, та розв’язування кросвордів. І вже потихеньку починають готуватись до зими.

Серед головних бажань – просять передати всім українцям: не вірити панічним новинам та настроям. Ніхто не збирається полишати своїх позицій, хіба тільки заради однієї мети – звільнення з окупації  українських міст і сіл.

Тарас Грень. 

На «лінії вогню» – трійня

Неподалік лінії розмежування військові медики прийняли важкі пологи

Через постійні вогневі провокації російських найманців в багатьох прифронтових селах і містечках не лише знищена інфраструктура, алей відсутнє достатнє медичне забезпечення. Бо керуючись своєю бандитською філософією адепти руського міра в першу чергу беруть на приціли гармат та мінометів лікарні, школи та об’єкти інфраструктури.

         Щоб підтримати місцевих мешканців, військовослужбовці Збройних Сил України докладають чимало зусиль. Підвозять воду і продукти. А медики 66 передового військового госпіталю у складі лікарсько-санітарних бригад виїжджають для обстеження та надання допомоги я військовослужбовцям, так і простим людям. Під час одного з таких виїздів до військових медиків звернулась породілля у якій передчасно почались складні пологи. Керівник групи підполковник медичної служби Андрій Кострубський прийняв рішення приймати пологи на місці. Пологи виявились складними, адже під серцем жіночка носила трійню. Медики зробили все, щоб врятувати життя жінки і її дітей. Тепер завдяки високому професіоналізму військових лікарів Україна отримала нових патріотів.

Тарас Грень. 

Офіцер нової армії України

         Зі своїм аналітичним складом розуму вона могла б з легкістю найти роботу бізнес-керівника в будь-якій з потужних компаній. Отримувати пристойну зарплатню працюючи регламентований робочий день і не мати звичайних «армійських приколів». Та з незважаючи на це, підполковник Ольга Сальнікова таки обрала шлях військового. На сьогоднішній день перелік всіх її наукових звань та досягнень займе не один газетний рядок. Завдяки працелюбності вона стала самим молодим і єдиним доктором наук з державного управління у Збройних Силах України.

         Стати військовою вирішила ще в школі. Ключовою точкою опори в реалізації задуманого напевно став її характер. Оля завжди сміливо йшла проти сталих думок, особливо коли вважала їх не правильними. Але це не був опір ради опору. Вона завжди намагалась довести свою правоту вибудовуючи логічні ланцюги основані на конкретних фактах. Мріючи про військову дипломатію вона поступила до тоді ще Військового інституту Національного університету «Львівська політехніка» імені гетьмана Петра Сагайдачного на спеціальність “Міжнародні відносини”. Та закінчити навчання у Львові, молодому спеціалісту не вдалось. Через певні реформи освіти її було переведено до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка у місті Київ. Роки навчань у «західній столиці України» вона згадує з теплотою і повагою. Саме тоді в неї було річне стажування у Грецькій республіці у місті Афіни, де вона набула унікального досвіду проходження військової служби у країні-члені НАТО та, відповідно, підвищила знання декількох іноземних мов.

         Ольгу Федорівну часто питають, чи важко жінці досягти в армії високих посад і звань. Як правило, вона усміхається у відповідь, і каже,що головне мати високу працелюбність. Її порада всім, хто ставить перед собою амбітні цілі, особливо в Збройних Силах, запастись великим терпінням і віддавати максимум часу та сил обраній професії. Сьогодні підполковник Ольга Сальнікова вже може пишатись проробленою роботою. Адже її пропозиції та ідеї офіційно прийняті та працюють у регламенті Верховної Ради України та Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України. Деякі її «ноу-хау» взяті на озброєння у Державному Концерні «Укроборонпром» та у Департаменті воєнної політики, стратегічного планування та міжнародного співробітництва Міністерства оборони України. Особливо вона пишається тим, що низка її ідей була включена до Концепції Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року. На основі цієї концепції було створено стратегію розвитку «національної оборонки».       

         Зараз Ольга Федорівна перебуває у зоні проведення антитерористичної операції  в групі цивільно-військового співробітництва. Одним з аспектів її роботи в районі проведення АТО є відстоювання позиції та соціальних гарантій учасників антитерористичної операції у Донецькій облдержадміністрації. Останнім питанням було розподіл виплат з нагоди 26-ї річниці проголошення незалежності України серед інвалідів АТО та родинам, які втратили близьких через російську агресію. Завдяки принципіальній позиції підполковника Ольги Сальнікової, а головне чітко викладених аргументів, розмір виплат вдалось унормувати та збільшити. Також однією зі складових її діяльності є супроводження іноземних делегації у зоні АТО. Хоча, ті, хто давно служить поруч з Ольгою Федорівною навряд чи здивувались. Справа в тому, що вона науково-педагогічний працівник Національного Університету оборони України імені Івана Черняхівського, і на її думку, військовий педагог перш за все повинен бути прекрасним комунікатором. Вміти знаходити спільну мову як з колегами, так і з опонентами. До речі, за результатами анонімного тестування, яке відбулось за дорученням Начальника Генерального штабу Збройних Сил України, підполковник Ольга Сальнікова ввійшла до числа кращих викладачів закладу.

         У своєму майбутньому Ольга Федорівна планує стати держаним діячем. Причому власне діячем, а не політиком. На її переконання принципи управління армією та державою дуже схожі. Хоча цілком можливо, що її серце назавжди буде належати Збройним Силам України.

Тарас Грень.

Шалена Донбаська спека не зіпсувала нашим воякам ні настрою, ні планів весело і корисно провести вихідний день. Це десь далеко від АТО неділя може символізуватись з тотальним неробством та споживання дарів Бахуса. А тут все по іншому. Вояки мають бути в гарній спортивній формі та готові в будь-який момент дати відсіч ворогу. Тому до спорту у бійців АТО своє шанобливе ставлення.

От наприклад у свій вихідний бійці однієї з частин вирішили провести змагання з Кросфіту. Але в дещо військовому антуражі. Все змагання поділялось на кілька етапів. Спочатку конкурсанти мали підтягнутись після цього силовий марафон з перетягування різноманітних вантажів. І на завершення війковий крос під час якого потрібно було не просто пробігти, а відштовхати завантажений боєкомплектом бус.

-         Наші хлопці показали просто вражаючі результати, - розповів заступник командира майор Віктор Перебійніс.- Наприклад, група переможців з підтягування в загальному рейтингу набрала  близько сотні «перемог над перекладиною». А змагання з бігу, та силові вправи виконувались за хвилини а то і за секунди.

І хоч переможці були чисто номінальні. Гарного настрою та здорового спортивного суперництва це додало всій частині. Сьогодні багато говориться про те, як подолати певні дисциплінарні проблеми. Цілком можливо вихід простий – популяризація спорту.

Тарас Грень. 

Ротний

Гаряча кава на збитому з використаних артилерійських ящиків столі. Традиційний символ гостинності всіх воїнів - закарпатців. І незалежно від умов в яких знаходяться люди цього мальовничого краю, кава буде ароматною і гарячою.  Я точно знаю, що час нашої розмови відміряний власне оцими ковтками киплячого, чорного напою. І справа не в можливості ворожого обстрілу, а в тому, що навіть в час затишшя у командира роти багато справ, і цінна кожна його хвилина. Бо це або якийсь новий «сюрприз» для ворога, або просто хвилини недоспаного вночі сну.

Я дивлюсь в очі молодого командира, лейтенанта Ореста Гелетія і мимоволі ловлю себе на думці, що цю людину, з обличчя якої не сходить доброзичлива усмішка просто неможна розсердити. Та це не так. В своїй справі він надзвичайно серйозний. Його ділянка оборони одна з самих складних в АТО. Ворог часто проводить провокації. Ночами до позицій намагаються підійти російські диверсійні групи. Їх неодмінно зустрічають. Але вже не кавою, а влучним свинцевим дощем.

Чи важко командувати молодій людині підрозділом в якому вікова категорія бійців має градацію від його однолітків до майже батьків? Про це він не розповість напевно нікому. Адже авторитет у обпалених війною людей можна заслужити лише пройшовши з ними крізь наступний вогонь. Свої битви і бої тут ніхто не рахує, та й про них не згадують. Це у кожного своє. А повага, і довіра наказам командира , не вимірюється розмірами зірочок та личок. Тим більше, що свою роту Орест Андрійович прийняв власне перед виходом на бойове завдання.  Обладнати нові позиції. Грамотно розставити людей. Розрахувати вогневу підтримку як себе так і сусідів. Зробити все, щоб не допустити втрат. З цим молодий ротний впорався. Допомогли якісні знання отримані в Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. А потім перший обстріл. Згадує, як летіли снаряди, і як він тягнув по окопу до укриття одного з бійців. Саме цей перший ворожий вогонь і встановив беззаперечний авторитет командира в очах солдат.

Звичайно, по завершенню академії Орест міг залишитись в тилу. Спокійно приймати посаду, вчитись і вдосконалювати офіцерські навички. Та він просився власне на фронт. Дома його чекає дружина. Якій ротний дуже вдячний за відданість і справжнє українське кохання. Бо не кожна жінка здатна чотири роки бачитись зі своїм нареченим лише в короткі миті звільнень. А вже через два місяці після одруження провести його на фронт і знову рік чекати його вдома.

Дочитавши ці рядки, подивіться у вікно. Незалежно від того, що буде за склом. День. Вечір. Ніч. Паде дощ, чи світить сонце. Рота молодого лейтенанта Ореста Гелетія буде стояти в обороні, щоб не пропустити далі імперсько - кремлівську заразу. Вони будуть виконувати свій обов’язок не за гроші, не за бойові надбавки. А тому що так треба. А ще… тому, що ними командує ротний. Звичайний офіцер нової української формації.

Тарас Грень.

Головне вірити в нашу перемогу

Так, як в неї вірять хлопці на передовій

Біля самої злітної смуги Донецького аеропорту майорить Державний Прапор України. Його встановили бійці одного з підрозділів Збройних Сил України. Російські посіпаки, які тимчасово контролюють «ДАп», бояться його зняти, адже на них тут чекає лише одне – ліквідація.

         Вдень і вночі. Сім днів на тиждень наші солдати контролюють ворога, що ховається в підземних приміщеннях аеропорту. Сучасні засоби спостереження дозволяють бачити всі переміщення противника в будь-яких погодних умовах.

-         Ну що сказати, в наших ворогів психологія типових бандюків, - поділився один з бійців Сергій. – Головні свої злочини вони творять вночі. Як заходить сонце, то починаються обстріли. В основному вони використовують великокаліберні кулемети та снайперські пари. Та залякати, чи застати нас зненацька їм не вдасться.

Час від часу вороги починають застосовувати деяке «ноу-хау» в прикритті своїх злочинів. Зокрема за словами командира одного з підрозділів, російські найманці почали маскувати артилерійські обстріли під грім зливи.

-         Все дуже просто, - розповів офіцер. – Зараз в нас почались грози. Під час грому робиться постріл. Звичайно під час дощу прицільно вистрілити майже не можливо. Але терористи не ставлять собі за мету влучність, бо переважно стріляють в бік населених пунктів. Судячи зі всього їх ціль – якомога більше нанести шкоди простим мешканцям Донбасу.

Крім того, під час зливи важче зафіксувати вогневу позицію звідки ведеться обстріл. Та все одно наші бійці намагаються вчасно знаходити та придушувати всі провокації ворога. Час від часу ворог імітує пересування важкої техніки. Та й це навчились вирізняти наші бійці. Тепер такі недолугі спроби провести наших спеців викликають лише саркастичну усмішку.

Кожну вільну хвилину мужні українські воїни присвячують тому, щоб покращувати свої позиції. Глибокі траншеї, потужні перекриття, посилення інженерних споруд. До всього цього тут ставляться з великою увагою. Бо в будь-який момент ворог може почати наступ чи обстріл, і від міцності наших укріплень залежатиме багато.

-         Ми не чекаємо допомоги ззовні, - поділився один з бійців. – Просто беремо і робимо. Щось нам дають волонтери. Щось постачається по лінії Міністерства оборони. А разом все це стає обороною України.

Вже три роки злітна смуга ДАпу залишається «без неба». Та сподіваємось, що незабаром, завдяки вправним діям воїнів Збройних Сил України ситуація зміниться на краще. Головне вірити в нашу перемогу. Так, як в неї вірять хлопці на передовій.

Тарас Грень. 

Військові чистять землю Донбасу від російських «подарунків»

Незважаючи на всі домовленості, проросійські найманці продовжують начиняти багатостраждальну землю українського Донбасу вибухонебезпечними предметами. Щомісяця це сотні обстрілів з різноманітних видів озброєння. Тисячі мін, снарядів тощо. Все це виміряється сотнями кілотонн вибухівки, яка залишається на нашій землі у вигляді «братерських вітань».

         Ці небезпечні «подарунки» потрібно утилізувати. Бо на українській території люди вільно ходять дорогами, в ліс, сіють поля та збирають врожай.  А боєприпаси з російським маркування, які часто не розриваються, становлять велику небезпеку. Першими беруть на себе найважчу місію по розмінуванню і утилізації небезпечних знахідок воїни груп розмінувань частин.

         Лише з початку місяця військові сапери обслідували 72,2 гектари площин. В результаті знешкоджено 5 тисяч 217 вибухонебезпечних предметів. Загалом з початку літа воїни «прибрали» понад 100 гектарів землі та знешкодили близько 7 тисяч вибухонебезпечних предметів.

         Разом з тим, військовослужбовці ще раз наголошують бути уважними і пильними. Не брати до рук підозрілих і сторонніх предметів. І про будь-які підозрілі речі відразу повідомляти до найближчої військової частини.

Тарас Грень.