Дозвольте себе любити,зумійте любов прийняти,із тими цінуйте миті,не треба кому брехати.До щастя і кроку зрушитьне дасть егоїзм незрячийНе смійте смітити в душу –любов цього не пробачить.Зречіться гордині, склавшив єдине тепло і ніжність,зчерствіє любов інакшеі втратить свою чарівність.Дозвольте себе любити,Дозвольте про себе дбати,з любов’ю ж бо легше жититак само, як помирати…

Маленький клубочок великого щастя, ясні оченята, мов радості цвіт. Як гарно блищали сніжинки сріблясті, коли появився на Божий ти світ. Спокійно на серці і затишно в домі, коли у колисочці в снах ти летиш, коли ноженята "біжать" без утоми, коли до сестрички всміхаєшся ти. Моя ти потіха! Хвилиночку кожну любов я душею і серденьком п'ю. Спасибі за діток, святий милий Боже, даруй їм здоров'я і ласку Свою!

За вікном плюс чотири. Сніжно.Я так хочу думки зігріти,пригорнутись до тебе ніжноі сховатись від всього світу,заварити міцної кавиі з ковточками оживати,відчувати весни октавиу зимових піснях-сонатах.За вікном плюс чотири. Сиро.Я так хочу зігріти душу,посміхнутись від щастя щироі забути про слово "мушу",як ніхто на землі не смієзакохатися до без тями,заспокоїти сни і мріїрозтривожені холодами.За вікном плюс чотири. Вітер.Я так хочу зігрітись... Знаєшіз останніх сніжинок-літеря тобі...

Читати далі...

Ще зовсім недалеко до весни,а я замерзла. Чашечкою чаюя хочу відігріти свої сни,та солоду для них не вистачає.Ще зовсім недалеко до дощівпривітних, теплих, а не льодовитих,та тільки б не стопити почуттів,отих, що заставляли взимку жити.Ще зовсім недалеко до тепла,а я навчилась дихати морозом,а я згоріла полум'ям до тлаіще тоді, коли сушила сльози.

Ти моє кошеня пухнасте,моє сонечко, пташеня.Скільки радості,скільки щастяти даруєш мені щодня!Ти промінчик ясний в тумані,найцінніший на світі дар.Посміхнешся тихенько маміі злітаю я вище хмар.Моє серце, моє зайчатко,подарунок святих небес.Знає Бог лиш, як ми із таткомвиглядали давно тебе.Все віддам за твій ніжний дотик.Ти моє ангелятко мрій,моє щастя, мій милий котик.Будь щасливий, синочку мій!

Заплаканими мокрими снігамиПостукав вітер у моє вікно.Так жалібно спліталося сльозамиНебес вечірнє крижане панно.Пронизливо скрипіли сонні клени,Зітхала в сні обшарпана соснаІ снилось їм вбрання таке зелене,Таке розкішне, свіже, як весна!Хитався промінець очей ліхтарних,Між мокрих снігових краплин тремтів,А зорі десь в своїх світах примарнихСамотньо догоряли взаперті.Побудь зі мною. Вкутай покривалом,Поближче сядь, міцніше пригорни,Щоб серце битись не переставало,Щоб дочекати все таки весни.

Іще не осінь, але вже не літо…Ще не спустів й не зажурився сад:до сонця груші мружаться налиті,хизується красою виноград.Грайливий вітер бавиться гілкамизеленокосих панночок-берізй плете шарфи сумними вечорамиз прозорих павутинових завіс.Ще ліс не спить. Цілує срібні роси,в траві ще ніжиться і гомінко шумить.Уже не літо, але ще не осінь.І якось в серці трепетно щемить…

В кімнаті літо. Пахне чебрецем, що вчора повні жмені назбирала. Я ще тоді у змові із дощем з сріблястих рос краплиночки складала… А нині день – у дощовім плащі, розквітлі липи краплі умивають. В кімнаті тиша. Слухаю дощі із чашечкою липового чаю. Не модну книжку з відгуком чудес беру, поближче до вікна присівши. І хай там що диктує нам прогрес, а ми з дощем читати любим вірші…

Коли сонце сідає над лісом, тихі сутінки й з бісеру роси заплітаються в дивну завісу і думки десь мов вітром відносить… Залишається тільки лиш спокій, відчуття неймовірної волі і далекі розмірені кроки – то ніч-фея ступає поволі… Коли пахне так солодко медом і духмяної липи цвітінням, як то легко злетіти над небом, ставши всесвіту й мрії сплетінням. І забути про все. Затремтіти тим листочком, що у павутинні, усміхнутися так цьому світу, як під сили лиш тільки дитині…

Одягнулося літо у ситцеве плаття, В своїм серденьку світ запалило зорею, Огорнуло голівку тремтливим лататтям І блукати пішло синім небом й землею. Серед чистих озер загубилося літо І заплакало холодом, вітром, дощами. Я хотіла в долонях його відігріти І принесла тобі разом з мріями й снами… Я хотіла те літечко вмити росою І у серці сховати від холоду й смутку, Тільки раптом це літо не стало тобою... …Та лишилось країною мрій незабудки