коли Ти обираєш ЩОСЬ
     і переконуєш себе – це класно…
     чи просто: то ВОНО ж на краще…
а чи лукаво: що ж мені робити…
чи змушено: бо треба ж жити…

Тоді – вмираєш ТИ
     і віддаєшСЯ на поталу,
     про краще так і не дізнавшись,
обмежуєш сама себе, і більше
сама собі Ти відмовляєш володіти
тим,
     що подаровано Тобі поправу…

не відмовляйтесь у Любові ЖИТИ!

…
Небеса ударились во плоть,
породив запретный плод.
Плод от плода наплодив,
Бога человек забыл…

В теле сам ты одинок
потому, что сам далёк.
В небе сам – земле оплот,
умертвив земную плоть…

Плоть – одна лишь из телес,
у неё плотнее вес.
Вес – земного тела весь,
чти его, пока ты здесь…
Вес – не весь земной твой грех,
он лишь тяжелее всех…

Здесь и весь – земной удел, –
оставляет не у дел
небеса твоих телес
те, чьих не заметен вес…

Сей запомни мой урок –
семя запасай же впрок.
Ибо сеять семя зря
не годиться – ин бо мря…

В корень зри моих словес:
Слова ощутишь ты вес.
Ощути: небесный весь
ты от плоти до телес.

Потому не одинок –
в небесах души исток...

Удалившись во плоти –
Бога многомерно чти.
Все надежды воплоти
в многомерности пути…

Во плоти лишь часть из нас,
все не могут здесь-сейчас
быть. Сие потребно знать:
рядом нет – сумей позвать.

Пребываем мы в пути –
и не сможем не прийти…

Многомерность – нам оплот,
обретём, коль нужно плоть.
Отыскав земную твердь,
Мы к тебе откроем дверь…

Только помнить не спеши:
забываешь – запиши…
И храни огонь Души
в сей заоблачной глуши…

жертвувати-віддавати потрібно все, що не важливо
скільки б не віддав - найважливіше повинно залишатись в Тобі
де сила-слабкість - не важливо
я йду, мені цікаво йти Й важливо
потрібен певний РІВЕНЬ спілкування та обмін ІНФОРМАЦІЄЮ
потрібні ЕМОЦІЇ
бо не проб'єшся промінцем крізь сірий кокон
розумієш, чому кокон?
людина не є однією і тією ж істотою протягом життя
гусінь і метелик - не одна і та ж істота
перетворення з нами набагато складніші ніж з гусінню
хвороба - перехідний сірий стан між... ЗУПИНКАМИ
хвороба - щоб притупити розум і ємоції
хвороба - щоб приспати пильність
хвороба - завжди наслана й приходить ззовні
коли вона в тобі - або ти станеш іншою істотою
або перебореш - і станеш вищою істотою
тому - іди й КАЖИ, й не зупиняйся...
на свої фото подивись
зосталось ЩО од ТИХ дитячих щирих мрій?

Залишилась Україна без Богдана...
Бунтарі віддали царедворцям шану…

Отаке царям, звичайно, любо-мило:
воєвод й стрільців наслали в Київ.

Й в груди б’ють себе московські сли,
з настановами везуть до нас листи.

В них – Царі ж козацтво научають:
вольниці тепер в світах ніде не мають!

Московіт й козак ж бо однієї віри,
полюбімо предків й Скіфові повірим…

Сли мовчать, як московіти раді
жити, з ласки царської, у шоколаді…

А чи ходять й досі їхні діти в личаках?
Чом панує в тім Заліссі страх?

Чом розбійник їхній, та й пішов в дяки,
й гривну сріблом розікрав на мідяки?...

Не дозволь ввести ж бо нас в оману,
славний, Богом даний, Отамане!

Щоб ті сли та й не чинили лиха,
щоб козацтво зовсім не заїла пиха,

щоб ніколи брат та й не ходив на брата,
щоб свій край в трубу не віддавати,

щоб дитячі душі не звели в торжище,
щоб нам всім не танцювать на попелищі,

щоб чужої ласки й в гадці не плекалось,
щоб країна ні за щось не піддавалась

на злу втіху збанкрутілого тирана –
не лишаймо Україну без Богдана!

Да Бог с Тобой
Ты можешь и не верить
и верить можешь
          не лаская слух...
Знай: ревностью Твоею не измерить
любви моей
          к Тебе,
                 мой Друг...
 

*** Можливо cariba і придумала Мальчика, который умел летать, але...

     Этим Мальчиком был и я…      Именно всё так и было: короткий разбег, два-три шага и… я в объятиях Ветра… Я ждал этого каждый день, и всё повторялось снова и снова… Сначала я покидал унылый и тяжелый город. Иногда, правда, он возвращал меня даже из-под облаков, нещадно, неумолимо прижимая к земле, словно силой невидимого магнита… Но чаще – я вырывался из немых объятий силой Желания. Сначала – пробивался сквозь облака к свету и теплу, оставляя все страхи и сомнения где-то далеко внизу… Потом – скорость, вспышка… и я до сих пор вижу таинственные пейзажи и ландшафты неведомых планет… Помню далёких Друзей… Помню дыхание Ветра, переполняющее меня… Помню, как увлёк за собой школьного друга… Потом…/ – Если ты ещё кому-то расскажешь – тебя посадят в дурдом…/ И печальные лица Друзей когда пришлось расставаться… Сейчас – всё как сквозь дрожащую водную дымку… Но, реальнее в чувствах, чем то, что чувствую телом сейчас… Таких вибраций и тепла не ощущал я больше нигде… Но – всё слабее и слабее... Многое позабыто…      Но я ЗНАЮ: – можно научиться летать – вспомнить как ЭТО делать… Вспомнить ТЕЛЕСАМИ… Тело же в ЭТОМ не участвует… Больно уж тяжелое, как и у всех…

ТАК зверь становится Человеком.
Через страдания.
Или умри, или стань Человеком.
В следующей жизни...
ТАК человек становиться зверем,
принося страдания...
Или живи, или стань Зверем.
Ещё в этой жизни...

От перестановки слогаемых -
меняется состояние.
Равновесие - сохраняется...

Не нарушай равновесие -
мир хрупок...
Зверь - в каждом...

...не ищи в словах
             на всё ответа,
не ищи в глазах
             огня любви...

я с Тобой -
             весенний Ветер,
растрепавший
             волосы Твои...

не проси меня
             о тайных встречах,
не дари
             загадочной любви…
я всего лишь -
             теплый Вечер,
плечи обнимающий
             Твои...

Пишите без повода, 

Кажи...
Кажи й тоді,
коли боїшся,
коли думки твої
тебе лякають більше,
аніж втішають...

коли невпевнена –
Кажи:
коли не я,
на більше
здатна інша?

й не відпускай
свою Зорю,
за нею йди
й на розуміння
не надійся...

і я не прагну
світ твій зрозуміти,
лякаючись твоїх чеснот,
але, бажаючи, повторюю:
Кажи...