Колишні друзі, колишнє життя...

 

          Да, так ось всі ці мої однокласники, однокурсники перетворилися в якихось бісноватих, волохатих істот, з іклів яких капає жовта слина, упереміш з кров'ю. Що вони мені пишуть, неможливо передати словами. Я навіть не хочу все це залишати в своєму акаунті, видаляю все. Москальські боти такого не пишуть. А то мої знайомі. Скільки було з ними разом водки випито, скільки дівчат перещупали, всього не перерахувати. Здавалося, ці дружні відносини назавжди. Виявилося, що ні. І божевілля сталося з ними, не зі мною. Що там за суспільство, чим воно живе, які в них цінності, неможливо уявити. 

 

          Ось, саме м'яке, що було. Це бувший полтавець, з яким я вчився в Харкові в інституті, із яким я прожив п'ять років в гуртожитку. Зараз мешкає в Твері. Дивує, з якою безапеляційністю він пише наступне - "Бендеровцы _ очень мирные ,бьют людей ,депутатов на улицах Харькова ,Донецка.и тд. А мы ввдем пару дивизий , Ведь у вас армии нет.Крым просрали без выстрелов. По 5 гривен на армию .Присоеденим те области которые захотим .Читай историю ,хто такие Бендеровцы_они стреляли свой народ." 

 

          Спочатку, по наівності, я намагався щось пояснювати, сперечатися. А потім плюнув, і просто викреслив їх зі свого життя, забув про них. Так легше психологічно, і в майбутньому буде легше, якщо прийдеться вбивати москальських окупантів. Вже не будеш думати, що там твої друзі, твої знайомі. А так, їх вже нема. І в моєму житті нема часу їх перевиховувати. 

 

          Нам треба звикати до жорсткого захисту себе, своїх родин, своєї домівки, своєї країни. Без дружнього сюсюкання, без толерастичних компромісів. Це вже не люди, це нелюди. Тут вже, або вони нас, або ми їх.