Закладка напам'ять.

  • 13.02.16, 23:43
Як безкоштовно отримати земельну ділянку від держави. інструкція
  • 11.02.16, 20:37
ЯК БЕЗКОШТОВНО ОТРИМАТИ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ ВІД ДЕРЖАВИ. ІНСТРУКЦІЯ
Відповідно до законiв України, всі українці мають право на отримання 6 ділянок землі, але їх цільове призначення має бути різним.

 
Право на землю гарантує українцям Конституція України і Земельний Кодекс. Але багато хто не знає, як отримати земельну ділянку, пише domik.ua.
 

Яку ділянку можна отримати

 

Громадяни України можуть законно отримати землю. Розмір землі залежить від цільового призначення. Отже, українці мають право на ділянки:

- до 2 га землі - на ведення особистого сільського господарства;

 
- до 0,12 га землі - на ведення садівництва;
 
будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд: у селах - до 0,25 га, в селищах - до 0,15 га, в містах - до 0,10 га землі;
 
- до 0,10 га землі - на індивідуальне дачне будівництво;
 
- до 0,01 га землі - на будівництво гаража
 
- для ведення фермерського господарства.
згідно із законодавством, виділення землі безкоштовно проводиться один раз

 

Зазначимо, що, згідно із законодавством, виділення землі безкоштовно проводиться один раз.
 
При цьому, кожен бажаючий має право отримати земельну ділянку за кожним видом використання, причому, незалежно від місця проживання або реєстрації. Можна вибрати землю в будь-якому іншому місті або за його межами. Звичайно, землю під Києвом отримати безкоштовно навряд чи вийде, а от обзавестися ділянкою в сільській місцевості можливо.

 

Необхідні документи

Процедура отримання земельної ділянки безкоштовно складається з декількох етапів.

1. Першим етапом отримання землі є подача заяви до органу місцевого самоврядування або виконавчої влади. Необхідно вказати де знаходиться ділянка, її розмір, цільове призначення. Також слід прикріпити карту з місцем розташування землі. У разі вилучення ділянки необхідно надати нотаріально завірену згоду землекористувача. Щоб запевнити заяву у нотаріуса, необхідно витратити від 600 грн.

 

Після реєстрації заяви орган влади направить її копії на розгляд в наступні структури:

 

територіальні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів;
 
органи містобудування та архітектури;
 
органи охорони культурної спадщини;
 
органи охорони навколишнього середовища;
 
санітарно-епідеміологічну службу;
 
територіальні органи виконавчої влади з питань лісового і / або водного господарства.

Ці органи надають висновки про можливість відведення земельної ділянки для зазначених цілей, розмірах, площі та умови її відведення.

2. Органи влади протягом місяця приймають рішення про виділення землі. Якщо рішення позитивне, то дозволяється розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також орган може відмовити, обґрунтувавши рішення тим, що місце розташування ділянки не відповідає вимогам генпланів населених пунктів або іншої містобудівної документації.

Якщо отримано позитивну відповідь, органи влади дозволяють розробку проекту приватизації земельної ділянки.

3. На наступному етапі необхідно розробити проект відведення земельної ділянки. Для цього укладається договір із землевпорядною організацією. Вона повинна мати відповідну ліцензію.У документі необхідно вказати терміни і умови розробки проекту.

4. Після розробки необхідно подати проект відведення земельної ділянки в Комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Протягом 3 тижнів комісія повинна прийняти рішення з цього питання і направити свій висновок до органу виконавчої влади.

5. Далі узгоджений проект необхідно подати в орган, який видав дозвіл на його розробку. Через два тижні орган повинен затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Негативне рішення можна оскаржити в суді. Якщо рішення позитивне, громадянин отримує держакт на право власності на земельну ділянку.

 

Як знайти «вільну» землю

Щоб перевірити, чи «вільна» земельної ділянки, необхідно подати запит до департаменту архітектури, містобудування та кадастру. До запиту необхідно додати роздруківку з GoogleMaps.

У департаменті працює служба кадастру, до якої необхідно звернутися із запитом. Проаналізувавши архівні документи, служба дає відповідь, варіантів якого може бути декілька: від повністю вільна, до повністю оформлена.

Якщо земельна ділянка вільна, можна подавати заяву до держорганів.

 

Підведемо підсумки

Право на безкоштовне виділення 6 ділянок землі різного цільового призначення мають всі громадяни України. Відзначимо, що в процесі отримання дозвільних документів на земельну ділянку доведеться витратитися. Але земельну ділянку можна отримати в будь-якому місті України чи за його межами.

Привіт усім хто мене знає, хоча б раз бачив чи поняття не має хто я.
Мене звати Захар. І сьогодні я вирішив відкрити свій блог. Але, це буде не просто блог, а БЛОГ-ЕКСПЕРИМЕНТ.
   Тема Блогу: Як отримати земельну ділянку від держави.
Хтось каже, що це не можливо. Хтось думає, що це міф. А є і ті, хто  зовсім ніколи про таке не чув.
Але всі знають, що Україна твердо рухається в напрямку Європи, великих змін і покращень. (так нам щодня пояснюють наші політики)
Тому я створив цей блог, щоб перевірити на скільки чесними стали наші політики та органи влади і самоврядування. І як в країні, що бореться за волю, справедливісь і закон – дотримуються цих законів.

https://eksperementzemlia.wordpress.com/2015/11/29/%D0%B1%D0%BB%D0%BE%D0%B3-%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BA/

ОСББ.

  • 13.02.16, 23:32
Житлово-комунальна революція: як не залишитись ошуканим!
  • 11.02.16, 11:42
Житлово-комунальна революція: як не залишитись ошуканим!!!

З 1 липня 2015 року набув чинності Закон «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII. На жаль, не всі ще усвідомили, які кардинальні зміни він несе насамперед для тих людей, чиї будинки нині обслуговують ЛКП (колишні ЖЕКи).


Нагадаємо, що з 1 липня цього року ЛКП припиняють існувати в теперішньому вигляді. Замість них будуть приватні компанії-управителі. Мешканці зможуть вибирати собі управителя, але тим, хто цього не зробить до вказаної дати, міська влада таких управителів призначить на умовах конкурсу.

Наразі особливої активності мешканців щодо рішень з подальшого утримання своєї власності не видно. Багато людей думають, що нічого принципово не зміниться, але це не так. Треба пам’ятати, що з липня 2016 року розмір внесків та платежів  на утримання будинку та прибудинкової території визначатиме управитель.

Незважаючи на те, що управителя для будинків обиратимуть через конкурс, можна здогадатися, що переможцями таких конкурсів стануть ті ж самі реформовані ЖЕКи чи інші наближені до влади структури. Але тепер вони будуть приватними, і впливу на них буде значно менше. Неважко спрогнозувати, що розмір внесків та платежів  на утримання будинків суттєво зросте. Що ж робити мешканцям в таких умовах?

Наші фахівці з Експертної ради Народного Руху кажуть, що найголовніше, не сидіти склавши руки. Новий закон дає можливість активним людям впливати на процес, і для цього не обов’язково створювати ОСББ. Достатньо просто провести збори співвласників квартир та нежитлових приміщень у будинку, на яких можна ухвалити рішення про спосіб управління будинком та обрати з числа співвласників уповноважену особу від будинку і делегувати їй право представляти інтереси будинку, в тому числі укладання угод з управителем.

Наголошуємо – це треба зробити до 1 липня 2016 року. Збори співвласників можуть вирішувати одразу кілька ключових для життя будинку питань. Насамперед вони можуть визначити, яким чином та у якій формі будуть утримувати будинок – самостійно чи шукатимуть управителя.

Якщо самостійно, то мешканці повинні  визначити, у який спосіб буде здійснюватися така діяльність та затвердити розмір внесків та платежів  на утримання будинку та прибудинкової території. Якщо з управителем – визначають, хто саме та на яких умовах буде утримувати будинок, про що слід укласти відповідний договір. Це може бути повне або часткове управління, тобто певні функції мешканці можуть виконувати самі. У договорі з управителем мають бути прописані: термін дії договору, права і обов’язки сторін, ціна  і перелік послуг.

Рішення на зборах співвласників ухвалюються відповідно до так званих часток. Тобто, кожен співвласник голосує своєю часткою – пропорційно до площі, яка є у його власності.

Щоб ухвалити рішення з важливих питань, наприклад, перепланування,  ремонт, перелік та розмір витрат на управління багатоквартирним будинком, – то за це має проголосувати та кількість співвласників, площа яких разом перевищує 75 відсотків від загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

Щодо  інших питань, таких, от-як, визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміна умов договору з управителем, обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання договорів, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням – достатня частка більше як 50 відсотків від загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить 50 відсотків або більше загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку – з метою уникнення монополії під час ухвалення рішень – голосування відбувається у форматі 1 співвласник – 1 голос.

Якщо збори співвласників ухвалили рішення про від’єднання від ЛКП, копію протоколу потрібно подати до міської ради. Міська рада повинна розмістити його резолютивну частину на своєму сайті.

Схожа  схема діє і для тих будинків, де мешканці готові створити ОСББ. Зокрема, після створення ОСББ мешканці скликають збори і ухвалюють рішення про те, що  вони самі будуть управляти будинком. Таке рішення теж потрібно подати до міської ради, щоб вона списала будинок зі свого балансу.

Те саме стосується і новобудов. Скликаються збори, ухвалюється рішення, з яким ознайомлюють забудовника. Закон говорить, що попередній балансоутримувач має до 3 місяців, щоб передати всю технічну документацію на будинок та земельну ділянку. Якщо забудовник щось не доробив, він повинен за півроку своїм коштом виготовити всю документацію, те ж саме стосується ЛКП, якщо будинок на їхньому балансі.

Треба наголосити, що тепер в законі не передбачено фіксованого членства для ОСББ. Всі співвласники автоматично залучені до роботи об’єднання. Попереднє законодавство дозволяло деяким співвласникам не платити за певні послуги. Тепер діє принцип «власність зобов’язує» – власник має утримувати майно незалежно від факту проживання в будинку.

Спрощено передачу будинку з балансу на баланс – не потрібно створювати ніяких комісій. Це часто створювало проблеми із забудовниками, які не встигли продати всі квартири або поділити підвали. Для ОСББ відтепер існують альтернативні варіанти голосування: одна квартира – один голос, або частками площі – на розсуд мешканців.

Отож, підсумовуючи, слід сказати, що всі ці законодавчі новації дають людям можливість стати реальними, а не формальними господарями у своїх будинках. Ті, хто не чекатиме доки місто призначить їм управителя з учорашніх жеківців або чиновників, будуть мати значно більше впливу на ситуацію, адже самі зможуть вибирати умови і вартість утримання будинків.

Хочемо наголосити на тому, що угоди укладаються терміном на рік.Щороку мешканці зможуть змінювати як умови договору, так і самого управителя. Це суттєво зменшить можливості для будь-яких маніпуляцій з коштами людей.

Натомість якщо послуги призначених містом управителів будуть неякісні або занадто дорогі, відмовитись від них буде не так просто. Такі суперечки доведеться вирішувати у судах, а це може тривати дуже довго.

Не можемо не згадати ще про такий міф. Нерідко людей лякають тим, що, від’єднавшись від ЛКП вони втратять право на пільги і субсидії Але ж це неправда. Пільги і субсидії гарантовані державою тим, хто має на них право, і ЛКП тут ні до чого. Єдине, що повинне зробити керівництво ОСББ, – це вчасно подати в органи соцзахисту звітність про пільговиків.  

МалаВАТАбудєт!?!

  • 12.02.16, 02:20
Від Москви і до полярних ведмедів 
Росія подала в ООН заявку на розширення території свого шельфу в Арктиці
Олег БОРОВСЬКИЙ   

Ці ведмеді були просто арктичними, а тепер можуть стати російськими.

Росія представила в ООН заявку на розширення своїх володінь у Північному Льодовитому океані, позитивний розгляд якої надасть їй пріоритетне право на розробку корисних копалин, повідомляє сайт «Радіо «Свобода». Презентацію провів російський міністр природних ресурсів і екології Сергій Донський.

Російська газета «Ізвєстія» уточнює, що йдеться про територію загальною площею 1 мільйон 191 тисяча квадратних кілометрів всередині умовного трикутника Мурманськ—Північний полюс—Чукотка. За словами Донського, Росія зібрала докази того, що не лише хребет Ломоносова, підйом Менделєєва, Чукотське плато, а й південна частина хребта Гаккеля, а також котловина Підводників є продовженням російського континентального шельфу. У разі визнання за Росією права на ці регіони, вона отримає водночас природні родовища з запасами в понад п’ять мільярдів тонн вуглеводів. Ще не отримавши висновку ООН, Сергій Донськой уже заявив, що розробку родовищ будуть здійснювати російські підрядники.

На згадані ділянки претендують, окрім Росії, також Данія, Канада і США. За словами російського міністра, країни домовилися не перешкоджати розгляду комісією ООН заявок один одного. Розгляд заявки потребуватиме від трьох до п’яти років.

Росія домагається розширення арктичних кордонів з 2001 року. Згідно з конвенцією ООН, економічна зона держав може бути розширена, якщо морське дно за її межами є природним продовженням околиці материка. У березні 2014 року претензії Росії на ділянку в Охотському морі площею понад 50 тисяч квадратних кілометрів були задоволені.

УМ

Коли ж ви здохнете, совки прокляті?

  • 12.02.16, 02:02
Радянська, бо дешева 
Суд скасував рішення сільської ради про перейменування вулиці
Людмила НІКІТЕНКО   

На Черкащині декомунізація йде не зовсім гладенько. Спочатку в селі Червона Слобода було вирішено перейменувати вулицю Радянську, присвоївши їй ім’я Іллі Іделі, який закінчив тамтешню школу і разом із добровольчим батальйоном «Айдар» героїчно захищав Україну та загинув від смертельного поранення у боях під Щастям. Але частина сільських депутатів і місцевих жителів створили ініціативну групу та подали позов до суду, бо перейменування — це додаткові витрати. Тож рішенням Черкаського районного суду, а суди у нас традиційно «найсправедливіші» у світі, вулицю знову називають Радянською.

Ще цікавіша історія трапилася у Тальному, де міські депутати змінили назву вулиці Чапаєва на Вишневу, хоча були пропозиції назвати її іменем уродженця села Будище Звенигородського району Юрка Тютюнника, генерал-хорунжого Армії УНР, який воював за волю України у тих краях.

Але найбільше всіх вразили місцеві депутати села Мокра Калигірка Катеринопільського району, коли відмовилися називати вулиці іменами патріотів України — В’ячеслава Чорновола та звенигородського кошового отамана Семена Гризла. Мотивація вбивча — бо, мовляв, влада може змінитися і їх знову назвуть бандитами.

У цьому контексті втішає те, що в Черкасах міський голова Анатолій Бондаренко підписав розпорядження і замість вулиць Котовського, Чекістів, Орджонікідзе та Луначарського будуть Грушевського, Привокзальна, Сергія Амброса та генерала Момота, а улюблений черкащанками міський парк, який був імені 50-річчя Радянської влади, відтепер називатиметься Сосновим Бором.

«У нових назвах черкаських вулиць мають поєднуватись історична спадщина, новітня історія та вшанування пам’яті наших видатних земляків, що віддають свої життя — тоді і зараз — за волю і процвітання всієї України», — говорить «УМ» черкаський міський голова Анатолій Бондаренко. Він переконаний, що історики, громада та міська влада нададуть назвам черкаських вулиць особливого місцевого колориту і кожен, хто їх чутиме, розумітиме, що він у Черкасах.

Загалом, як зазначає перший заступник голови Черкаської облдержадміністрації Віталій Коваль, 8 із 18 населених пунктів Черкащини, рекомендованих до перейменування Українським інститутом національної пам’яті, уже з новими назвами, також демонтовано 42 стели, дошки та погруддя, які пов’язані з комуністичним режимом. Водночас у районах та містах області на честь полеглих героїв АТО, котрі ціною свого життя захистили Україну, перейменовано 17 вулиць, встановлено 19 меморіальних дощок та 16 пам’ятників.

Наразі в області 467 населених пунктiв мають об’єкти топоніміки, що підпадають під дію закону про декомунізацію. Тож попереду демонтаж 42 пам’ятників та пам’ятних знаків, зокрема погруддя Леніна, Чапаєва, Котовського та інших радянських діячів. Завершення цієї роботи має відбутися наприкінці травня.

УМ

Інженери людських душ.

  • 11.02.16, 02:16
«Інженери людських душ»: справжні і з членським квитком 
Чому Національна спілка письменників перетворюється на «колгосп»?

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Так скільки ж поетів — «хороших і різних»? Шановний Владім Владімич (звісно, не Путлер, а Маяковський) вважав, що «много». А насправді? Наприкінці минулого року, 17 грудня, «Літературна Україна» привітала вісімдесят п’ять нових членів Національної спілки письменників України. Одразу — вісімдесят п’ять «інженерів людських душ»! П’ятдесят п’ять чоловічої статі і тридцять жіночої. Найбільше до професійного літературного гурту прибилося митців, звісно, зі столиці та столичної області — двадцять три. Шість із Одеси, по п’ять з Миколаєва та Харкова, по чотири дали Івано-Франківськ і Тернопіль, три із Криму, решта — приблизно десь так же — хто більше, хто менше, Чернівці — один, а от із Волині, Житомирщини, Запоріжжя, Луганщини, Полтавщини, Сумщини та Херсонщини не прибуло жодного «інженера». (Либонь, поки що). Зате є по одному з Молдови, Москви, навіть зі Сполучених Штатів. Погано, коли жодного? Спробуймо розібратися разом. Але при цьому дозвольте мені заглядати до комори власного досвіду.Священна територія і купа нових книжок на підлозі

Змалку все, пов’язане з літературою, ввижалося мені, якщо не відверто рожевим, то, принаймні, неспростовно світлим. Либонь, давалося взнаки незнищенне з дитинства зачудування і книжкою, і тим, хто її витворив. Звісно, майстер слова був і залишався людиною, але тільки стосовно плоті та крові. Цим його звичайність вичерпувалася, бо далі мені уявлялися особистості й незвичайні, й надзвичайні. У всьому. Геній і лиходійство для мене завжди були речами несумісними. Навіть екстравагантне зауваження Євгєна Євтушенка, що «спорт, незважаючи на всі махінації та бруд, узагалі-то значно чистіша річ, аніж література», пояснив позерством пересиченого загальною увагою поета. Збагнув УСЕ лише тоді, коли надибав у Володимира Базилевського — у нашого, українського, та ще й степового письменника — таке: «Літературне середовище жорстоке. Часто говоримо про милосердя, про любов до ближнього, виносячи ці поняття за межі професійного кола. Свідомо забуваємо, що письменницька професія одна з найтрагічніших, бо стоїть на аскезі самозречення».

Довго, ой як довго для мене ці істини залишалися недосяжними! Ніколи не дозволяв ні собі, ні комусь іншому кинути бодай крихітний камінчик у письменницький городець. Бо то — свята, священна територія. Перший сигнал, що «в сім’ї митців» щось не гаразд, отримав у квітні 2003 року, коли, увійшовши до колишнього ліберманівського особняка на Банковій-2, у галереї очільників Спілки не побачив портрета напівбілоруски-напівукраїнки Олени Шовгенової (Шовгенівої), за чоловіком — Теліги (мабуть, із білоруської — тєлєга, візок). Взявся розпитувати, чому ж це так, а у відповідь... Важко повірити: ті, до кого я звертався (а серед них опинилися й далеко не рядові спілчани), не розуміли, на що натякає цей «хлопець із Запоріжжя». Слава Богу, що хоч знали про героїчну загибель мужньої 35-річної письменниці в Бабиному Яру в лютому (22 числа) 1942-го. Утішно також, що багатьом відомий факт вимушено добровільної смерті разом із дружиною її чоловіка Михайла, але «до чого тут керівництво Спілки письменників»? Не відали «інженери», що, повернувшись у жовтні 1941 року до Києва, Олена Іванівна відродила нашу Спілку, організувала пункт харчування упосліджених письменників, активно співробітничала з часописом «Українське слово» Івана Рогача, видавала часопис «Литаври». І так — до своєї загибелі. Коли я вже аж занадто «діставав» декого зі своїми «чому?», то мені роздратовано зауважували: «Так вона, як ти кажеш, очолювала Спілку всього лише неповних чотири місяці!». «Лише чотири місяці...» Але ж які то були місяці! І хто це сказав, що вартість чийогось особистого внеску в загальну справу вимірюється терміном перебування на посаді, а не тим, що людина зробила!

Гірко було це чути під склепінням загальноукраїнського письменницького храму. А навесні року 2012-го — ще один сюрприз. Тоді якраз нове керівництво НСПУ невтомно віщало про необхідність перезавантаження в роботі Спілки, я ж, зачинивши за собою двері Будинку письменників, звернув увагу на купу нових книжок різних авторів. За пару кроків від стола чергового височіла вона похмуро під бетонованими східцями. Звідки? Їх, за розпорядженням нового керівництва НСПУ, вилучили у чергових, яким письменники (переважно ті, хто приїжджав до столиці з периферії) передали для продажу за вельми прийнятною ціною. Непоганий, смію зауважити, був засіб розповсюдження книжок. Без ліцензії, без відповідно обладнаного місця? Звісно, це вопіющеє нєподобство! Тому керівництво НСПУ, замість того щоб на законних підставах обладнати в тому ж холі Будинку письменників або ж неподалік спеціальний кіоск для торгівлі українськими книжками українських письменників, наказало кинути їх просто на підлогу, під східцями, — щонайменше кілька сотень найменувань! І нехай би «серед мотлоху» я розшукав два примірники свого «Інспектора Хорса» (п’ять черговий усе ж таки продав!), але ж там знайшов цілу пачку збірки віршів Леоніда Талалая, збірочку Бориса Мозолевського і ще багатьох-багатьох відомих авторів! Словом, книжки вже були звалені купою. Лишалося ту купу передислокувати на майданчик перед Будинком, для ефекту облити бензином або хоча б гасом і піднести сірника. Як робили це на площах у Берліні 1933-го чи в Луганську влітку 2014-го...

Невшанована гідно героїчна минувшина — з одного боку, ставлення до творів колег — з іншого. Не має майбутнього Спілка, до керма якою потрапляють люди, котрі дозволяють подібне. Хоч ріжте мене на шмаття, хоч смажте на вогні — стоятиму на своєму, бо знаю, що кажу. Змінили керівництво? Але не змінили структуру організації, не позбавилися баласту, що тягне всіх на дно.

Багато офіційно зареєстрованих

То був погляд ззовні, а сутність нашої Спілки почалася відкриватися мені в Одесі, під час традиційного Шевченківського свята у травні 2006 року, якоюсь розхристаністю письменницької делегації. Ми прибули до «жемчужины у моря» під священним знаком Великого Кобзаря, проте об’єднавчий фактор саме навколо цього не відчувався. Ходили-блукали поодинці або ж купками, зупинялися, щоб попити пива чи чогось міцнішого, і кожен начебто — сам у собі. Хіба що неоднозначна доповідь Володимира Яворівського, побудована, як мені здалося, на... протиставленні Шевченка Гоголеві і проголошена в Театрі опери та балету, могла б стати предметом дискусії. Але не стала. Ніхто про неї після урочистого відкриття заходу й словом не прохопився. Їхав начебто до побратимів по перу, скільки хотілося почути від них у довірчих розмовах, скільки сказати їм, але цього не сталося. Наприкінці другого дня «свята» почувався так зле, що раптом захотілося усамітнитися в готельному номері «наодинці з пляшкою» і добряче напитися...

Тоді я вперше відчув, що нас дуже багато. В Україні аж занадто багато офіційно зареєстрованих «інженерів людських душ». Кількість зайвих (бездарних, але напрочуд спритних) не просто зашкалює — у ній загрозливо розчиняється сутність необхідних і достойних (талановитих і делікатних). І саме ядуча атмосфера отієї більшості накриває всіх, саме вона й визначає сьогодні сутність НПСУ, а отже — її авторитет у суспільстві. Ота байдужість, нерідко навмисне підкреслена, — як до буденних справ, так і до успіхів чи невдач колег, — то реакція на наявність серед достойних сірої маси нездатних, то своєрідний щит, засторога від посягання на твою особистість. То — навіяне, нав’язане штучно створеними сумними реаліями письменницького буття. Отоді, у травні 2006-го, побачив нашу Спілку не лише зблизька, а й ізсередини. Мимохіть відчув її сутність. Нас, гостей, було десь близько сотні. Ядро делегації становили, як заведено вважати, наші провідні письменники, критики, літературознавці, тож неважко уявити, з яким хвилюванням роздавав я свою збірку новел «Дев’ять молитов у серпні». Більше півсотні роздав. Звісно, з автографом та ще й із візиткою між сторінок. До цього вже були схвальні відгуки од відомих колег із Києва, Вінниці, Дніпропетровська, та хотілося уточнень. Зокрема, один учитель із Кіровградщини написав мені, що в новелах є щось тютюнниківське... Спершу зрадів, а потім подумалося: то, виходить, я епігоню? Словом, хотілося почути глибокі відгуки. Не обов’язково у вигляді газетних публікацій (боронь, Боже!), навіть не в формі листів звідусіль (як міг на таке сподіватися!), а через посередництво бодай телефонного дзвінка. Проте не дочекався нічого. Якби, дорогі читачі, оце зараз я вилаштував список наших літературних високодостойників, у чиїх руках опинилися тоді мої «Молитви...» і хто й бровою не повів, щоб згодом бодай шепнути щось авторові з цього приводу, ви отетерієте. Бо не повірите, що такі люди можуть бути настільки нестандартно...чуйними.. Тоді я ще не знав: в Одесі мелькнув не виняток, мені відкрилося огидне правило. Так уже воно у нас повелося: ти комусь із маститих чи не дуже вручаєш свою книжку — продукт своєї праці — надто, коли висилаєш поштою, напружено чекаєш реакції, а, як казав Владімір Висоцкій, «в ответ — тишина». Це все одно, як ти ввічливо промовляєш до людини «Доброго дня!», а вона дивиться на тебе, чує і мовчить. ПІДКРЕСЛЕНО мовчить! Скільки разів пізніше я в тім переконувався! Раніше про це якось не думав, а запізніло збагнув, що то перевірений і надзвичайно надійний засіб «нейтралізації конкурентів».

НСПУ втратила колишній суспільний авторитет, і то є правдою. На цю тему у нас «плачів» найвигадливіших варіантів -— кількатомник можна видавати. Але чому? Куди той авторитет подівся? Хтось украв? Сам вивітрився? До цих питань «плакальники» навіть не наближаються, позаяк констатацію очевидного, загальновідомого та ще й вельми драматичного (якщо не трагічного) явища озвучувати набагато вигідніше — тут ніколи не помилишся, хіба начотником обізве хтось аж занадто прискіпливий, але то дрібниці.

Авторитет НСПУ почав знижуватися із набуттям Україною незалежності. Поступово, але неухильно. Насамперед через те, що держава, проголосивши себе суверенною, відмовилася від імперської спадщини, до якої належав і письменницький гурт. Нехай та відмова багато в чому була схожа на декларацію про наміри, відтак чимало пережитків компартійного минулого у стилі нашого буття благоденствує й понині, але зриме, те, чого легко можна було позбутися, відкинули. Зокрема, творчу Спілку пустили на самоплив: мовляв, нехай митці годують себе самі, бо ми впевнено ступаємо на стезю ринкових стосунків. А ще: Спілка — сталінський витвір, то чого ж там із ними панькатися!

Звісно, ідея створення Спілки письменників СРСР належить Сталіну. У ній керманич більшовицької імперії вбачав один із бастіонів новітньої державності, і не помилився. Творчий бастіон держава взяла на утримання (а як же інакше!) і не прогадала: радянські письменники соціальне замовлення партії виконували більш ніж сумлінно. Усі? Ті, котрі вважалися радянськими, — поголовно, а хто шукав інших шляхів для реалізації свого творчого потенціалу, опинялися спершу на Соловках. Потім на Колимі. Затим — у спецтаборах Мордовії. Сталін та його приспішники чітко виписали стиль поведінки для «інженерів людських душ», і хто його неухильно дотримувався, на життя не скаржився. Заслуговують такі на осуд? Хіба що з боку їхніх колег-сучасників, які не дотримувалися. Нам же мораль дозволяє брати все лише до відома, про що ми, на жаль, не завжди пам’ятаємо. Але це — інша тема. Зараз — про долю СПУ-НСПУ.

Не як краще писати, а як вижити

Опинившись у вільному плаванні, письменницька організація одразу відчула, що переваг у пересуванні житейським морем-океаном саме у такий спосіб набагато менше, аніж вад. На це — самовіддано, без жодних прицілів на якісь преференції, — започатковуючи Народний рух України, товариство «Меморіал», відновлюючи товариство «Просвіта», наша Спілка аж ніяк не сподівалася, бо заслуговувала на краще ставлення до себе. Як із боку суспільства, так і з боку держави. Тепер можна писати про що завгодно? Пишіть! А хто друкуватиме? Хто виплачуватиме гонорари? Де право на додаткові метри у помешканні члена СПУ? Де тверда оплата за виступи перед читачами? Доволі довга вервечка безвідповідальних «де?». Іншими словами, вибачте за тавтологію, вільне слово стало коштувати аж занадто дорого. Відтак починаючи вже з Х з’їзду СПУ 1991 року (І з’їзду, за новітнім літочисленням) головна проблема творчого угруповання все чіткіше починає окреслюватися не словами «як краще писати», а «як вижити». Кому? Дуже важливе питання. Воно потребує окремого дослідження, я ж у цих нотатках скажу лише, що питання «кому?», на жаль, далеко не однаковою мірою торкається рядових членів Спілки та її київських керманичів. Зокрема, рядові члени платять лише внески й годуються від діяльності, жодним чином не пов’язаної з письменництвом, тоді як київські літературні очільники утримуються на кошти Спілки. Плюс — відповідні письменницькі лікувальні заклади у столиці, плюс близькість видавництв та літературних часописів. Усе це визначає неоднакове становище навіть рядових — столичних і периферійних — членів СПУ (згодом НСПУ). Про керівництво ж зайве й казати. Проблема загострювалася, і 1996 року процес розшарування спричинив розкол Спілки: письменники Юрій Покальчук, Юрій Андрухович, Микола Рябчук та Ігор Римарук вийшли із СПУ й 1997 року організували альтернативну творчу структуру — Асоціацію Українських письменників. Раніше, 1992 року, виникла Міжрегіональна спілка письменників України, що об’єднує літераторів із 19 областей.

Про що все це свідчить? Про те, що творча структура, створена 1934 року для функціонування в одних суспільно-політичних умовах, опинившись у зовсім інших і анітрохи не модернізувавшись, захиталася. Скільки списів ламалося на кожному з’їзді, починаючи з першого (1991), скільки звинувачень лунало на адресу керівництва НСПУ! Приходили до управління нові люди, обіцяли навести лад, наче щось робили, проте все лишалося по-старому. Мало того, ситуація неухильно погіршувалася, що засвідчили події осені 2003-го та зими й весни 2004 років. Посипалися звинувачення на Володимира Яворівського — тяжкі й не позбавлені підстав. Усі завмерли в очікуванні революційних змін, пов’язуючи їх із обранням 2011 року головою НСПУ Віктора Баранова, та невдовзі знову заговорили і про гендлювання майном, і про зловживання з присудженням премій, навіть про внутрішню та міжнародну ізоляцію української літератури. Дійшло до того, що на позачерговому VІІ з’їзді НСПУ(29.11.2014) так поспішали обрати нового очільника, замість померлого Віктора Баранова, що для головної доповіді в.о. голові НСПУ Олександрові Божку відвели аж... п’ятнадцять хвилин, для виступів — не більше трьох. Загалом же на з’їзді не пролунало й звуку про Слово, про Творчість, лише нарікання: на керівництво НСПУ, на українську владу, на недолугу «Літукраїну», на колег. Усі говорили про нагальність змін, дехто силкувався навіть окреслити чіткий план дій виходу із кризи, і все це, мабуть, обнадіювало марновірних, але приречено вело не туди. Бо з головним так і не впоралися: не дійшли згоди про зміст терміна «криза» та його місцезнаходження. Занадто абстрагують його і вбачають переважно в особі «зовнішнього ворога», у середовищі «п’ятої колони»; загалом усе це є, проте корені клятої кризи у природі НСПУ, її гніздечко — у гурті самих письменників. Хвороба, яка підступно загострилася за часів незалежності, — зросла чисельність «інженерів людських душ». Прикро це чути, мабуть, кожному спілчанину, бо тоді в ролі кандидата на скорочення може опинитися будь-хто, принаймні теоретично це дуже можливо. Ну то й що? Неприємно, незатишно, але це так. Іншого виходу немає. Ігнорування цього очевидного факту ще глибше заганяє хворобу всередину, аж поки загальнописьменницький організм не згниє вщент. А він уже загнив — листопадовий (2014) з’їзд показав це з усіх боків.

Нас, членів НПСУ, неприпустимо багато. Переважна більшість власників членських квитків — люди у Спілці випадкові. Звісно, не в розумінні того, як вони там опинилися, стосовно механізму добору талантів, то якраз він у нас відрегульований чітко, відтак — у цьому сенсі він є частиною закономірного процесу. Випадкові люди у Спілці — це ті, котрі, як нині кажуть, за визначенням не гідні бути членами творчого угруповання. Згадую, як розпочинався, як розгортався і як закінчувався VII позачергоговий, і думаю: хіба можна уявити учасником подібного, даруйте, збіговиська, скажімо, Панаса Мирного? Чи став би Нечуй-Левицький уперто стовбичити біля сцени з президією, щоб почули тільки його слово і рахувалися лише з ним? Чи зважилися б Гемінгвей, Достоєвський, Гребінка, Бальзак, Гюго, Франко, Діккенс, Марко Вовчок, Джек Лондон чи Леся Українка верзти на повний голос те, що віщали окремі делегати з «трибуни з’їзду»? Ніколи, нізащо і ні за яких обставин. Бо лізти геть зі шкіри, аби потрапити на чергову (позачергову) столичну белетристичну тусовку у статусі повноправного делегата, чатувати коло сцени і полум’яно виголошувати революційні кличі, — то тяжкий хрест і ситний хліб невдатних і нездатних. Лише їх! Через те й отримали ми всі «з’їзд» замість З’їзду!

Як ти Спілку назвеш...

Від того й лихоманить Спілку, яку одні ласкаво називають «свинарником» (чув таке особисто з вуст одного з наших літературних генералів), а другі не менш зворушливо — «колгоспом». Через те й накопичуються проблеми. Звісно, я аж ніяк не закоханий у сучасну НСПУ, але приміряти до неї пікантні псевдо снаги не вистачає. Для кого Спілка «свинарник»? Для отого, кого ще молодим хлоцем витягла вона з якоїсь Твердохлібівки чи Завинилівки на столичні асфальти, кому організувала постійну столичну прописку й дала достойну квартиру? А хіба наступні його шалені успіхи — аж до звання Героя України — падали з неба, а не зумовлювалися письменництвом, зокрема й належністю до СПУ? Другий спритник охрестив Спілку «колгоспом», але вже після того, як вона перетягла його із засушливого таврійського степу на благодатні Печерські пагорби і дозволила перепробувати цілу низку спілчанських та навколоспілчанських посад...

«Свинарник» у складі «колгоспу» зростав і зміцнювався не сам по собі, а за участю наших попередників, нині ж — нас самих. Перший з’їзд (1934, після з’їзду письменників СРСР року 1932-го), що відбувся у тодішній столиці України, Харкові, зафіксував 206 членів творчої Спілки. Далі — тотальні репресії (лише в один день, 3 листопада 1937 року, в лісовому урочищі Сандармох було розстріляно 100 найяскравіших представників української творчої інтелігенції), війна, знову репресії. Сталін винищував українських митців упень, але на ІІІ з’їзді (1954) говориться про 324 члени СПУ та 95 кандидатів (тоді була й така категорія «інженерів», за аналогією до партійної)... Словом, станом на 1991 рік в Україні значилося вже 1095 письменників, сьогодні ж їх 2075. Усе через те, що на теренах — спершу УРСР, а згодом незалежної України — зросла кількість громадян? У жодному разі! Навпаки, рівень чисельності населення у нас неухильно зменшується: 51,7 мільйона (1989), 51,9 (1991), 50,89 (1997), 49,4 (2000), 42,9 (уже без Криму, станом на 1.09.2014).

Що ж виходить — людей меншає, а письменників більшає? Того й чекай: невдовзі ми станемо вже не «самой чітаємой», а «самой пішущєй» нацією у світі? Саме час готуватися, щоб започаткувати Національну спілку читачів...

Власне, тут не до сміху, бо за кількістю тих, хто пише, має буцімто зростати й кількість тих, хто читає. І це якось має впливати на рівень суспільної моралі, коли вірити поетичному афоризмові про ефект і наслідки поширення «разумного, доброго и вечного». Власне, не якось там впливати, а неодмінно позитивно! Стан же нашого сучасного суспільства, за логікою речей, свідчить про те, що ніякого відповідного впливу воно на собі не відчуває. Принаймні у тій кількості або ж такої сили, щоб стрімко перетворюватися на суспільство високої моралі, позитивних імпульсів воно не отримує. У чому ж річ? Погано сіємо? Сіємо добре, але забуваємо поливати? Чи сіємо зовсім не те?

Обирайте, дорогі читачі, що кому більше до вподоби. Я ж затято грішитиму на занадто велику чисельність... Ні, не тих, хто мережить аркуші словесами (нехай собі мережать на здоров’я), я про кількість осіб, об’єднаних у професійну творчу Спілку. Гарно ви сказали, дорогий Владім Владімич, що наша «мова величава и проста», а от із заявою про «хороших и разных поэтов», яких може бути «много», переборщили. Гарних поетів — справжніх, глибоких — багато бути не може. Та й, вибачте, не треба їх стільки. Нехай пишуть усі, хто має бажання, нехай множаться лави поетів і прозаїків, проте до СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ слід приймати лише тих, чиє письмо воістину позначене високим талантом, хто створює високі літературні твори, відтак дійсно складає творчу ЕЛІТУ у відповідному творчому сегменті. Іншими словами, щоб слово «письменник» лунало врочисто, а надто — «член Національної спілки письменників».

Суспільна НЕДОповага

Із Маяковським, отам, де він каже про «хороших и разных поэтов», яких у нього «много», здаєтьcя, з’ясували. Тож ідемо далі... Нас дійсно занадто багато, через... проникнення до лав НСПУ малообдарованих, ледь обдарованих і геть бездарних. Співвідношення... боюся навіть сказати яке, принаймні, якби Спілка скоротилася втричі, а то й у чотири рази, це пішло б тільки на користь. Не лише їй, а й суспільству. Письменнникам — бо отримали б від держави ті преференції, без яких творче угруповання повноцінно існувати у нас далі не зможе, а суспільству — через відновлення авторитетної структури митців, на яку знову можна було б спиратися, зміцнюючи демократичні засади.

Якби комусь забажалося сотворити уявний, узагальнений, я б сказав, класичний образ митця (зокрема письменника), що виставлялося б на перший план вдачі такого майстра слова? Он хтось підказує: талант, сердечність, делікатність, шляхетність, розважливість, довірливість, щирість, схильність до усамітнення, непрактичність. Згодні, дорогі читачі? Чудово! Я теж підтримую обома руками. А тепер уявімо всі гуртом такий же узагальнений портрет, але не зовсім відсторонений, не геть абстрактний, а на основі сучасної громадської думки про НСПУ... Які чесноти випало б згадати в першу чергу? З талантом, схоже, виникла б напруга. Сердечність, делікатність і шляхетність поступилися б місцем самовпевненості, нахабству й зарозумілості. Далеко від них не опинилися б і дражливість, чванькуватість, інтриганство, підступність, прагматичність, жага усіляких белетристичних тусовок. Перебільшую? Не я один, зі мною ви, дорогі читачі, а також колеги, які, попри все, бодай зрідка опиняються в гущі народу, відтак чують, що про нас мовлять люди.

Звідки ж оця суспільна, скажімо так, НЕДОповага? Як вчиняємо, так і маємо. До лав НСПУ протовпилося забагато нездар, котрим, щоб не лише опинитися в незаконному статусі письменника, а й утвердитися в ньому, ні до чого делікатність зі шляхетністю. Заради себе, незамінного, застосовуються насамперед самовпевненість і нахабство. Далі — підступність, інтриганство, прагматизм. Ані натяку на якусь там дебільну творчість! Переважна більшість проблем НСПУ — через широкі прояви вузького й низького в людині. Оті всі наші перманентні майнові проблеми, нескінченні міжусобиці, доноси, наклепи — від нездар. Спілку дійсно треба перезавантажити, але не так, як просторікували, нічого не роблячи, попередники нинішньої команди Михайла Сидоржевського, а шляхом... Перше: саморозпуск НСПУ. Друге: залучення до творчого угруповання справді гідних. При цьому змінити правила прийому. Вони мають бути максимально жорсткими: залучати до лав НСПУ лише високообдарованих, чий талант підтверджений значними творами. Не якимись ситуаційними метеликами в тридцять чи сімдесят сторінок, а повноцінними книжками. Власне, стоп, зараз я пишу нотатки, а не новий статут НСПУ, то наголошуватиму не на деталях, а на речах засадничих.

Із нинішньої НСПУ до оновленої зможе потрапити лише 500 чи навіть 400 осіб? Прекрасно! Саме цей гурт держава бере на своє повне утримання. До речі, ваш покірний слуга, дорогі читачі, не верещатиме від образи й розпуки, якщо літературна люстрація забракує і його. Він уже забракований. З того незабутнього дня, як отримав квиток члена НСПУ. Бо ніякої залежності від Спілки не відчуваю. Книжки свої пишу сам, сам їх оформлюю, сам шукаю (інколи знаходжу) гроші на видання, сам розповсюджую. Скоро вже сам — і тільки сам! — і читатиму їх. Отже, я вже готовий. Головне — повернути українському письменству його честь і авторитет.

Ризикну навіть висловити геть крамольну думку: навряд чи озлидніла б вітчизняна духовність, якби її сучасний літературний сектор вичерпувався територіями Олеся Гончара, Григорія Тютюнника та Ліни Костенко, а найсучасніший — вигонами трьох чи п’ятьох поетів — прозаїків (прізвища назвати не наважуюся). Навпаки, духовність, власне, все суспільство лише виграло б, оскільки не потерпало б так жорстоко через тяжку повинність споживати загримований під вірші й прозу непотріб та бути свідком наших нескінченних чвар. Водночас значно помітнішими стали б постаті названих (та кількох не названих) митців, а все, ними створене, — застребуванішим. Власне, посилилася б увага й повага до Слова. Ви чуєте, панове графомани, насамперед, не з гурту необтяжливих аматорів, а з когорти дебелих професіоналів, надто — обласканих усілякими преміями, званнями та нагородами? Хіба не здогадуєтеся, як дорого платить суспільство за вашу славу?

А відібраний півтисячний гурт письменників-професіоналів, підтримуваний незрадливою державою, працюватиме саме на державу, на суспільство, на всю українську громаду так, як не зможе це робити ніякий інший гурт. І тут уже я не жартую. Саме письменники, і тільки вони, можуть зміцнити основу основ нації, без чого вона існувати не може, — Слово. Ніяких поліклінік НСПУ, ніяких баз, іншого рухомого й нерухомого майна у власність віддавати «інженерам» не слід — це тільки викликатиме нездорові прагнення серед їхніх керманичів і спрямовуватиме творчі зусилля куди не слід. За все платить держава. Письменників мають обслуговувати у звичайних поліклініках на пільгових засадах. Відпочивають «інженери» в будинках творчості, де разом із ними — художники, артисти, кінематографісти. Відновлюються платні публічні виступи. Встановлюється достойний гонорар за книжки та окремі публікації. Відкриваються видавництва, які випускають книжки лише українських та УКРАЇНОМОВНИХ письменників і не тисячними, а двадцяти-тридцяти-стотисячними накладами й розповсюджують їх по всіх-усіх бібліотеках: обласних, міських, районних, сільських, вишівських, шкільних і т.д. Частина книжок іде вроздріб. Для цього треба гроші? Не так уже й багато, і лише для початку, для старту.

Костянтин СУШКО,член Національної спілки письменників України, 
лауреат премії імені Івана Франка

Стимул знайти «тернопільське Межигір’я».

  • 11.02.16, 02:02
За що купив, 
або Стимул знайти «тернопільське Межигір’я». Активісти дають небайдужим можливість заробити на чиновниках
Світлана МИЧКО   

Подібних «хатинок» наплодилося по всій Україні. (Фото  з сайта nashigroshi.org.)

Оригінальний проект, спрямований на боротьбу з корупцією, запровадила громадська спілка «Рада бізнесу Тернопілля». Називається він «Хто в цій хатині живе» і ставить за мету зацікавити пересічних громадян у викритті посадовців, чий рівень життя явно не відповідає задекларованим ними доходам. Своєрідними індикаторами при цьому мають бути фотографії приватних будинків, у яких проживають представники влади та органів самоврядування, керівники державних установ тощо.

Громадські активісти зазначають, що аж ніяк не закликають людей стежити за посадовцями і чиновниками чи втручатися в їхнє особисте життя, а пропонують лише показати життя цих публічних осіб, сфотографоване з-за меж їхньої території, аби не було проблем із законом. За три фотографії одного будинку (в різних ракурсах, а також із захопленням у кадр не лише будівлі, а й самого господаря — так, щоб його можна було впізнати) авторам світлин виплачуватимуть по 500 гривень, гарантуючи анонімність. Правда, лише після того, як волонтери громадської спілки перевірять і переконаються, що та чи інша «хатина» справді належить вказаній особі.

Відтак активісти планують створити своєрідний каталог приватних осель та їхніх власників і порівняти реальний рівень життя їх та їхніх родин із задекларованим. «І якщо родина посадовця, наприклад, має сукупний дохід у 100 тисяч гривень на рік і при цьому ніхто не займається і не займався бізнесом, а живуть у триповерховій єврохаті, то виникне чимало запитань, — каже член громадської спілки «Рада бізнесу Тернопілля» Віталій Сороколіт. — Журналісти нашої спілки нададуть їх посадовцям, а також прокуратурі, поліції і люстраційним органам. Усі факти також будуть оприлюднені для громади та внесені у відкриту базу даних «Wiki чиновника».

«Рада бізнесу Тернопілля» сподівається на багато цікавих фотографій, а відтак — і журналістських та кримінальних розслідувань.

УМ

Що варто знати для узаконення старих будинків.

  • 10.02.16, 22:22
Нічия хата 
Що варто знати для узаконення старих будинків
Оксана СИДОРЕНКО   

Щоб без проблем оформити «нічийні» будинки, які продають чи віддають переселенцям у віддалених селах, варто спочатку ознайомитися із законодавством.

За буквою Закону, нерухомість, на яку не оформлено права власності, не є майном людини, яка в ньому проживає, і визнається самочинною забудовою. І враховуючи докорінні зміни у законодавстві, рано чи пізно вас і вашу родину можуть з нього виселити.

7 травня 2014 року Президент підписав Закон України «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна закінчених будівництвом до 05.08.1992 року», яким було внесено зміни до статті 19.

Там, зокрема, сказано, що для здійснення державної реєстрації прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об’єкти, що розташовані на територіях сільських рад, які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, проведення технічної інвентаризації не потребують. Документом, що замінює технічний паспорт, у разі його відсутності, є виписка з погосподарської книги, яка надається виконавчим органом сільських рад (у разі, якщо такий орган не створений — сільським головою) або відповідною архівною установою. Для здійснення державної реєстрації прав власності зазначених об’єктів нерухомості, документами, що посвідчують речові права на земельні ділянки під такими об’єктами можуть також вважатися рішення відповідної сільської ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність. Державна реєстрація прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності на об’єкти, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них та на які раніше не здійснювалась державна реєстрація прав власності для осіб, за якими закріплені особові рахунки в погосподарських книгах відповідних сільських рад, здійснюється на підставі поданої заяви та виписки із зазначених книг, наданої виконавчим органом сільських рад (у разі, якщо такий орган не створений — сільським головою) або відповідною архівною установою, а також інших документів, визначених у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, ці документи є стартовими для того, щоб розпочати процедуру узаконення нерухомого майна. Реєстрація прав власності відбувається в реєстраційній службі на підставі виписки з погосподарської книги, де повинен бути технічний опис будинку. Складніша ситуація з землею, на якій стоять сільські будинки. За внесеними у законодавство змінами, при державній реєстрації прав власності документами, що посвідчують речові права на земельні ділянки під такими об’єктами, можуть вважатися рішення відповідної сільської ради про передачу земельної ділянки в користування або власність. Насправді ж можуть існувати певні обмеження: при реєстрації права власності на будинок треба подати правовстановлюючі документи на землю. Безкоштовна реєстрація права власності на землю свого часу набула широкої кампанії, якою користалося майже 80 відсотків населення, тому проблем з узаконенням будинку не повинно бути.

Нинішня складна ситуація на Донбасі змушує людей мігрувати країною в пошуках мирних сіл. Здебільшого в людей немає достатньо коштів, тому варто на перших порах їм звернутися до сільського голови, який орієнтується у житловому фонді громади та може запропонувати покинуті хати. Однак проблема починається, коли нові мешканці бажають узаконити житло та отримати на нього право власності. Бо на будинок немає ні документів, ні спадкоємців.У такому випадку варто звернутися до сільського голови з відповідною заявою. На сесії сільської ради, крім вивчення викладених прохань людини, потрібно паралельно, в порядку ст. 1277 Цивільного кодексу України визнати спадщину відумерлою, подавши відповідний позов до суду. Така спадщина автоматично переходить у власність територіальної громади, яка вже своїм новим рішенням просто виділяє житло згідно з поданими заявами. І вже лише після цього можна зареєструвати родину, яка отримала житло, у будинку, та оформляти правовстановлюючі документи.

Питання нерухомості та власності є надто актуальними, стверджують члени «Відокремленого підрозділу громадської організації З’єднання борців «За справедливість» у Волинській області. Юристи, які увійшли до цього громадського об’єднання, надають безкоштовно вичерпну відповідь та при необхідності готують відповідні документи для земляків, котрі потребують такої допомогу. І запросили тих, у кого виникають проблеми зі спадщиною, звертатися до них за адресою приймальні:

Волинська область, м. Володимир-Волинський, вул. Горка, 10 (район ЗОШ № 1). Адреса для письмових звернень: 44702, Волинська область, м. Володимир-Волинський, а/с 99 е-mail: pravnukzbzs@gmail.com.

УМ

Це грізне слово «верифікація».

  • 10.02.16, 21:21
Узяв субсидію? Віддай з доплатою 
Депутати анулювали банківську таємницю. Тепер про всі наші «неправедні» заробітки знатиме держава
Наталія ЛЕБІДЬ   

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Остання декада була періодом «приємних» новин. Починаючи від «благої звістки» керівника КП «Київський метрополітен» Віктора Брагінського, котрий сповістив, що собівартість поїздки столичною «підземкою» наближається до шести гривень, і завершуючи новинами, пов’язаними з ЖКГ. З останніх найважливішими є такі (нагадаємо, в учорашньому номері «УМ» також порушувала теми субсидій і тарифів на послуги ЖКГ).Ще більше витрат — «хороших» і різних

Передусім Верховна Рада України незабаром повторно розгляне законопроект «Про житлово-комунальні послуги». І якщо парламент дасть добро, то українців штрафуватимуть через несвоєчасну сплату комірного. Причому досить жорстко. Згідно з однією з норм закону, при несвоєчасній оплаті комунальних послуг вводиться пеня у розмірі 100% від розміру боргу. При цьому (хто б сумнівався!) у законі не прописано жодного посилення відповідальності за надання неякісних послуг.

Новина номер два адресована киянам. Їх чекає підвищення тарифів на послуги ЖКГ на 11-13%. Про це повідомив начальник Головного управління з питань цінової політики КМДА Василь Яструбинський. Пан начальник звинуватив в усьому Нацкомісію з регулювання у сфері енергетики та ЖКГ — вона, мовляв, «неефективно» працює з міською владою. Втім решта українців не повинна жодною мірою почуватися «обділеною» тотальним зростанням цін.

Адже загалом електроенергія для мешканців усіх регіонів України в 2016 році подорожчає двічі — у березні й вересні. І якщо на даний момент українці, які споживають від 100 до 600 кВт/годин електроенергії за місяць, платять за кожен кВт 78,9 копійки, то в березні тариф підвищиться до 99 копійок, а у вересні — до 129 копійок. Крім того, у квітні переглянуть тарифи на газ для населення. Столичні ж мешканці до всього цього отримують ще й персональний «привіт» від Ахметова (власника «Київенерго») у вигляді додаткового підвищення вартості електроенергії.

Це грізне слово «верифікація»

Саме через те, що невдовзі гряде нове підвищення тарифів, а отже й нарощення фінансової допомоги малозабезпеченим, держава вчасно «схаменулась», вирішивши поставити гру під назвою «субсидії» на паузу. Принаймні так вважають експерти, коментуючи намір Мінфіну провести масову верифікацію даних, указаних одержувачами субсидій.

Виявлення несумлінних абонентів, які вказали неправдиві дані про свій фінансовий стан, дозволить не лише скоротити субсидіальні витрати, а й трохи наповнити казну за рахунок штрафних санкцій. Адже спійманим на гарячому доведеться повернути одержану субсидію у подвійному розмірі. Так держава дещо зекономить на тих 5,4 мільйона сімей, котрі зараз, за словами Прем’єра Яценюка, отримують матеріальну допомогу.

Як саме буде проводитися перевірка? «Міністерство фінансів буде проводити перевірку права на отримання соціальної допомоги для виявлення «мертвих душ» та невідповідності критеріям отримання такої допомоги», — заявляє голова Мінфіну Наталія Яресько. В міністерстві вже порахували, що аудит одержувачів субсидій поверне до казни щонайменше 5 мільярдів гривень.

Кого й за що каратимуть

Як роз’яснюють у Міністерстві фінансів, субсидій будуть позбавлені передусім дві категорії громадян. Ті, хто приховав додатковий дохід, та ті, хто протягом року до моменту подачі заяви на субсидію мав витрати на суму від 50 тисяч гривень. І навіть якщо ці витрати були пов’язані з медичними маніпуляціями, це не гарантує уникнення відповідальності. Виняток становить лише оплата заходів, необхідних для підтримання життєдіяльності людини. Тобто, скажімо, офтальмологічна операція (не зумовлена загрозою для життя) може бути підставою для того, щоби субсидіанта змусили повернути отриману фіндопомогу.

Що стосується додаткового доходу, то ні для кого не є секретом, що більшість українців змушені тягти на собі приробіток — самої лише офіційної зарплати, котру виплачують за основним місцем роботи, для прожиття часто-густо буває недостатньо. У 2015 році моніторингова місія ООН визначила, що 80% українців перебуває за межею бідності (критерієм є одержання щомісячного прибутку, меншого за 150 доларів). Тотальне зубожіння населення нашої держави є аксіомою і не потребує доведення. Про це чудово знають у Мінфіні. Але там знають і про те, що переважна частина наших з вами співвітчизників виживає завдяки різного роду «фрилансам», котрі, природно, не вказують у декларації про дохід.

Чи є це безчесним? Безперечно. Проте держава також грає не за правилами, роблячи вигляд, що прожитковий мінімум у 1330 грн. — це нормально, і що на пенсію 1208 грн. або на мінімальну зарплату 1550 грн. (такою вона буде, починаючи з 2016 року) дійсно можна проіснувати. Коловорот брехні запущено давно, у ньому рівною мірою задіяні як громадяни, так і держава. Різниця полягає лише в тому, що в розпорядженні останньої є репресивний апарат, котрий дозволяє «виводити на чисту воду» шахраїв різного калібру. А в громадян натомість є єдиний засіб реагування — Майдан, до якого час від часу вдаються діткнуті до печінок українці.

Коли «старший брат» наглядає за всім

Однак повертаючись до верифікації Мінфіну. Яким чином міністерство збирається відслідковувати «лівий» дохід одержувачів субсидій? До 1 січня 2016-го чиновники не мали належних інструментів, котрі дозволили б побачити приховані статки. Але законодавці подбали про те, аби такі інструменти з’явилися.

24 грудня 2015 року Верховна Рада проголосувала за закон №3629 — з невиразною назвою «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо узгодження норм Бюджетного кодексу зі змінами до галузевого та податкового законодавства)». А вже 31 грудня Президент Петро Порошенко підписав цей закон та повернув його до стін парламенту. Суб’єктами законодавчої ініціативи виступили Прем’єр Арсеній Яценюк та Кабінет Міністрів України.

У цьому законі цікавим є передусім таке — набуте урядом (зокрема й Мінфіном) право «отримувати інформацію, що містить банківську таємницю, персональні дані, при реалізації повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства в частині моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат».

Іншими словами, банківська таємниця, котра досі була недоторканною, може бути порушена в ім’я пошуків неправдивих одержувачів субсидій. Якщо в абонента буде виявлений банківський рахунок, кредитна чи депозитна картка, на нього чекає адміністративне покарання за свідомий обман.

Вочевидь, зайве казати, що в західних країнах поняття банківської таємниці закладалося ще в XIX столітті й суворо охоронялось. Швейцарія — еталон бездоганно працюючої банківської системи — не відмовилася від охорони чужих фінансових секретів навіть тоді, коли у 2013 році в цій країні вступив у силу федеральний закон про міжнародну допомогу у податкових питаннях. Україна не Швейцарія, що є, безумовно, дуже прикрим.

Водночас є ще один момент, здатний викликати занепокоєння. Ніхто не може гарантувати, що отриману Мінфіном банківську інформацію використають тiльки з метою верифікації. А не передадуть, скажімо, як естафету, податковим органам абощо.

Прикметно, що отримані Мінфіном можливості про доступ до банківської таємниці є наразі навіть ширшими, аніж у СБУ чи правоохоронних органів. При цьому притягнути якогось чиновника за статтею ККУ, котра стосується розголошення банківської таємниці, за нових умов видається цілковито неможливим. Верховна Рада визнала своїм голосуванням, що таємниць більше не існує. Такий порядок речей, напевно, дійсно посприяє певній економії в царині нарахування субсидій, проте навряд чи підтримає взаємну любов держави та її громадян.

P.S. Аби не відставати від Мінфіну, українців «потішила» й голова Нацбанку Валерія Гонтарева. Вона пояснила, чому девальвувала гривня та як треба ставитися до цього процесу. «Українці ще не звикли думати категоріями цін, а думають категоріями курсу і переймаються кожним коливанням курсу. Не треба сприймати коливання курсу, яке відбувається останніми місяцями, як щось екстраординарне», — заявила Гонтарева.

На жаль, ніхто не пояснив пані Гонтаревій, що українці не переймалися б коливанням курсу, якби це саме коливання не знецінювало національної валюти на тлі стрімкого зростання цін. До речі, серед факторів, які призводять до стрибків гривні, Гонтарева вбачає падіння ділової активності на початку року та політичну нестабільність. Це вже новий погляд голови Нацбанку на причини падіння гривні — ще недавно Гонтарева вважала, що девальвації сприяють... журналісти, котрі сіють паніку серед населення.

УМ

Жахлива ціна вступу до союзу, що розпадається.

  • 09.02.16, 03:05
Канонада для «нормандської четвірки» 
Ворог усіляко намагається загострити конфлікт на Донбасі, збільшивши кількість обстрілів до рекордних показників
Іван БОЙКО   

Перемир’я на Донбасі і не сниться.

За останні кілька днів ситуація в зоні АТО стала вибухонебезпечною. Ворог суттєво збільшив кількість обстрілів позицій ЗСУ: якщо минулої п’ятниці у штабі АТО повідомили про рекордну кількість обстрілів з кінця серпня 2015 року — загалом 81, то вже наступної доби окупанти встановили черговий антирекорд — 84 обстріли позицій українських військ. Минулої неділі бойовики відкривали вогонь 61 раз.

«Кожен четвертий обстріл — з важкого озброєння, переважно зі 120-міліметрових мінометів, — констатує речник адміністрації Президента з питань АТО Андрій Лисенко. — Також триває «снайперська війна». На ключових вузлах оборони сили АТО активно ведуть вогонь у відповідь».

Противник усе частіше відкриває вогонь не лише вночі, а й удень, застосовуючи мобільні мінометні групи. Як результат — загинув один захисник України, ще 14 воїнів поранено лише протягом п’ятниці-суботи. Зауважимо, що активізувалися насамперед терористи з фейкової «ДНР», переважно на донецькому та маріупольському напрямках (основні гарячі точки — передмістя Донецька та район Горлівки). Тоді як на Луганщині зберігається відносна тиша.

Військові експерти та волонтери зазначають, що окупанти збирають сили на передньому краї саме на Донеччині. Масовані атаки ворога на одному напрямку можуть свідчити про підготовку прихованого прориву на іншому. Ці дані підтверджує і військова розвідка: за даними ГУР Міноборони, ворог перекидає у Горлівку і Донецьк танки, гаубиці та іншу бронетехніку, а також вантажівки з бойовиками. Мало цього, в районі Горлівки вже виявлено артилерійський підрозділ, на озброєнні якого є 122-міліметрове САУ «Гвоздика» та РСЗВ «Град».

Водночас у штабі АТО вважають, що терористи свідомо збільшили кількість обстрілів напередодні засідання робочої групи в «нормандському форматі» на рівні глав МЗС України, Франції, ФРН та РФ. У Кремлі традиційно вважають, що загострення ситуації на фронті забезпечить їм гарні переговорні позиції. Тож не дивно, що вчора Росія почала раптову перевірку повної боєготовності у військах Південного військового округу і окремих з’єднаннях Повітряно-десантних військ та військово-транспортної авіації біля кордонів України

Однак провину за ескалацію конфлікту ватажок «ДНР» Олександр Захарченко традиційно перекладає на Україну, спотворюючи реалії. Мовляв, бойовики лише обороняються і готові дати відсіч ЗСУ, які нібито «збільшили кількість обстрілів у десятки разів». Такі заяви можуть свідчити про підготовку інформаційного фону для переходу бойовиків у наступ за підтримки російських військ.

«Судячи з того, що відбувається, Україна готується до повномасштабної провокації. Це пов’язано з бажанням України вийти на державний кордон «ДНР» і РФ. Це їх заповітна мрія. Ми чекаємо. Ми готові. Нехай уже визначаються. Скільки можна кота за хвіст тягнути?», — не кліпнувши оком нахваляється Захарченко.

Утім представник України у Тристоронній контактній групі Леонід Кучма вважає, що говорити з бойовиками зараз марно, бо «вони нічого не вирішують». Саме тому пан Кучма днями запропонував спецпредставнику ОБСЄ Мартіну Сайдіку не проводити чергове засідання ТКГ (яке мало відбутися сьогодні у Мінську) доти, доки на цьому тижні не відбудеться зустріч глав МЗС країн «нормандської четвірки». Екс-Президент України також наполягає на необхідності розміщення миротворців на українсько-російському кордоні, «тому що сподіватися на те, що нам завтра віддадуть кордон, ми не можемо».

ВІЙНА І ДІТИ

Лише на території Донеччини з початку терористичної агресії загинули 49 дітей, поранено — 138, повідомляють в облуправлінні Нацполіції Донецької області. За даними Нацполіції, внаслідок іноземної агресії з 1198 загальноосвітніх закладів на території, підконтрольній Україні, зараз залишилося 542 школи, де навчаються 155 тисяч дітей. Решта закладів — на окупованій території.

Через постійні обстріли та руйнування в області закрито 13 шкіл, усі — у прифронтових районах, на першій лінії вогню терористів: в Авдіївці, Мар’їнці, Виноградному, Новотроїцькому, Миронівському, Пісках, Опитному тощо. «Небезпечні» або непридатні до навчання школи залишаються закритими, адже ситуація по всій лінії розмежування загострилася — бойовики все частіше відкривають вогонь по населених пунктах на усій лінії розмежування.

Нагадаємо, що місяць тому бойовики обстріляли з «Градів» Новгородське — поряд зі школою, де тоді перебувало 70 дітей та 15 учителів, влучило 8 снарядів. Лише завдяки диву діти та дорослі не постраждали.

УМ

Нова удавка для хохлів.

  • 09.02.16, 02:55
Подайте на винагороду управителю 
Ухвалений у першому читанні законопроект «Про житлово-комунальні послуги» зобов’язує платити пеню за прострочення платежів
Катерина ПЕТРОВА   

На думку екс-міністра ЖКГ Олексія Кучеренка, якщо приймуть законопроект у нинішньому вигляді — подорожчають комунальні послуги і підвищиться вартість обслуговування житла. Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Від нового законопроекту про ЖКП найбільше очікували відміни монополії ЖЕКів та врегулювання питання укладання договорів на комунпослуги. Його нещодавно прийняли у першому читанні, «за» проголосувало 242 народні депутати. Яких сюрпризів чекати споживачам від нововведень?Нове поняття автономного теплопостачання

Законопроект дійсно встановив порядок укладання споживачами договорів на отримання всього комплексу житлово-комунальних послуг — на послугу управління, водопостачання, поводження з відходами, газ, електрику. «У цьому законі з’являються такі речі, як типовий договір управління, з’являється прозорість і розподіл плати на управління, яка окремо виділяє нагороду управителю і власне послугу з утримання будинку, щоб люди чітко розуміли, що йде в їхній будинок, а що йде власне управителю», — зазначає заступник голови комітету з питань будівництва, містобудування і ЖКГ Олена Бабак.

За її словами, вводиться абсолютно нове для України поняття автономного теплопостачання: «Якщо в будинку є котельня, то тариф визначатиметься винятково для споживачів цього будинку, а не буде на них перекладатися тариф централізованого теплопостачання, що є сьогодні». Крім цього, окремою послугою стає поводження з відходами, впроваджується перевірка якості житлово-комунальних послуг.

При всіх явних плюсах українці фактично отримали законопроект із безліччю підводних каменів, яких недогледіли або ж свідомо допустили розробники й укладачі. Найбільш очевидним і обурливим для пересічних українців став пункт про нарахування пені за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг. Відтепер у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов’язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу.

До речі, практика нарахування пені для України не нова. Точніше — «теорія». Її нараховували до 1996 року (у розмірі 0,01%), потім була тимчасова заборона, яку ВР відмінила аж у 2011 році. З того часу пеню комунальним підприємствам нараховувати дозволили, але ставку пені, механізм її нарахування та стягнення законодавець не передбачив. Обмежились загальною фразою, що все це має робитися «у встановленому законодавством чи договором порядку», але законодавство цілком очікувано нічого такого не встановлювало. Тож комунальники просто не мали можливості скористатися спокусливим правом карати боржників таким чином.

Чітко прописана ставка

Цього разу ставку прописали чітко і навіть зобов’язали надавача комунальних послуг за неякісну роботу перераховувати вартість цих послуг і виплачувати споживачу штраф. Таким чином одразу позакривали роти тим, хто кричатиме: «Чому ми повинні платити за холодні батареї взимку?».

Якщо ж довести факт неякісного опалення чи водопостачання за описаним у законі механізмом не вийде, то завжди залишається старий добрий суд. На думку екс-міністра ЖКГ Олексія Кучеренка, якщо дружно взятися за справу і подавати колективні позови до суду, то за рік можна «роздягнути» головних монополістів у цій сфері.

Власне, суперечливим у новому законопроекті є не лише цей момент. Експерти одразу розкритикували його, назвавши популістським і занадто фрагментарним. Серед основних претензій такі: занадто складний порядок підтвердження ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг; можливість встановлювати плату за комунальні послуги не лише за лічильниками, а й за нормами споживання; невідповідність законам про місцеве самоврядування та про благоустрій.

Виникає також безліч юридичних колізій. Наприклад, у законопроекті прибрали поняття «житлова послуга» і замінили на «послугу управління», а це, по суті, різні речі. Крім того, зобов’язання і відповідальність такого «управителя» перед споживачем не визначені.

На думку Олексія Кучеренка, яку він висловив у своєму блозі на «Україні комунальній», законопроект порушує права споживачів — подорожчають комунальні послуги і підвищиться вартість обслуговування житла. Вартість управління багатоквартирним будинком, крім вартості утримання будинку і прибудинкової території, включатиме ніким не регульовану винагороду управителю і страховий платіж. Додатково оплачуватиметься обслуговування внутрішньобудинкових мереж, хто саме здійснюватиме це обслуговування — не прописано. Також споживач платитиме «за клієнтське обслуговування», яке ніким не обмежується і не регулюється, попри те, що виконавцями комунальних послуг є монополісти.

УМ

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
302
предыдущая
следующая