Профиль

ALTER EGO*

ALTER EGO*

Украина, Вольнянск

Рейтинг в разделе:

Полісське прокляття.

  • 28.03.15, 19:05
Бурштинове прокляття Полісся 
Сутички між старателями загрожують перетворитися на кримінальні війни, якщо цей бізнес не буде легалізовано
Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО   

Місцеві майстри фотошопу намагаються хоч таким чином застерегти земляків від варварського знищення лісів. Втім, з кожним днем «старателів» на бурштинових копанках лише більшає.
У дитинстві і юності ми всі зачитувалися романами Джека Лондона, зокрема і тими, які яскраво описували азарт і божевілля людей у погоні за примарною наживою у часи так званої «золотої лихоманки». Схожа ситуація зараз складається і в Україні, зокрема на Поліссі, де місцеве населення все більше втягується в нелегальний бурштиновий промисел. Промисел, який зараз балансує на межі махновщини і криміналу.Один із чергових тривожних дзвіночків днями пролунав із Дубровицького району на Рівненщині. Там в урочищі Кукля поблизу села Великі Озера чотири десятки правоохоронців, які отримали завдання зупинити видобуток бурштину, зустріли масований опір двох сотень старателів, що з помпами та лопатами вийшли на пошуки «сонячного каменя». У результаті сутички міліція була змушена відступити, залишивши розбитими два службові автомобілі, а семеро правоохоронців отримали серйозні забої. І хоча міліція відзвітувала, що затримала ініціатора бійки та встановила особи 20 найбільш активних її учасників, сам по собі цей факт викликає засторогу. Бо там, де сьогодні в хід ідуть палиці та держаки лопат, завтра можуть початися збройні сутички. Тим більше, місцеві жителі стверджують, що час від часу перестрілки між «бурштинщиками» трапляються уже й зараз.«Розділяй і владарюй»

Бурштин на Рівненщині почали копати ще у 80-х роках минулого століття. Тоді це були більш поодинокі випадки, ніж тенденція. Однак уже з початку 90-х тут з’являються свої корупційні схеми, налагоджуються канали збуту, з’являються свої «бурштинові барони». З’являється і свій «дах» — міліція, митниця, прикордонники. У 2007—2008-му, коли через підвищений попит на бурштин iз боку Китаю ціни полізли вгору, до цього бізнесу долучилися СБУшники та «свої люди» в столиці. У 2011—2012-му бурштином зацікавилася «Сім’я» — за свідченнями місцевих, це були син екс-Генпрокурора Пшонки Артем та Віктор Янукович-молодший, який на той час облюбував Полісся як місце для своїх «ралі» по бездоріжжю.

Після Майдану, коли «Сім’ї» довелося тікати з України, на деякий час святе місце виявилося порожнім. Його спробували зайняти інші «великі» люди, зокрема одіозний нардеп Володимир Продівус, але отримали одкоша («УМ» свого часу писала про перестрілку між старателями з Сарненщини та «хлопцями Продівуса», коли було поранено двох місцевих жителів, а обурені селяни потрощили дорогі авто прибульців і передали міліції 14 затриманих злочинців і арсенал зброї). Відчувши свою силу, старателі почали створювати свої «загони самооборони» і озброюватися. «У них є і «Урали», і «ГАЗони», і «КрАЗи», БТРи вже є переобладнані, я без жартів кажу. Озброєні до зубів — автоматами, гранатометами, кулеметами», — цитувала слова одного з місцевих програма журналістських розслідувань «Слідство.Інфо».

Утiм у будь-якого нелегального бізнесу (а попри те, що Верховна Рада двічі робила спроби легалізувати цей промисел, ці закони двічі ветувалися Президентом) має бути «дах». Тому «відкати» і надалі продовжують іти до обласних центрів та столиці — до МВС, СБУ та Генеральної прокуратури. На «незгодних» шукають свої методи впливу: уже влітку в будинок клесівського активіста Олександра Васильєва, який публічно викривав тих, хто «кришує» нелегальний видобуток, і відмовлявся платити «відкати», невідомі (сам активіст підозрює у цьому правоохоронців) кинули гранату РГД-5. Лише за щасливим збігом обставин граната не залетіла до спальні, а заплуталася у фіранці на балконі й вибухнула там. Друга така ж граната залетіла в офіс рівненського бізнесмена Ярослава Лащука. Розслідування обох справ триває досі.

Але якщо за часів «Сім’ї» до «бурштинового бізнесу» допускали лише окремих, перевірених «бурштинщикiв», то в останній рік ситуація на Поліссі різко змінилася. Новий «дах» зрозумів, до чого може призвести намагання монополізувати незаконний видобуток, а тому дозволив копати всім охочим, хто має змогу купити «квиток». «Ціни» тут не такі вже й малі: 700—750 доларів за ніч з однієї помпи (це — якщо видобувати бурштин, закачуючи воду на глибину до 5-10 метрів і вимиваючи з глибини пісок разом із камінням), 200 доларів на митниці за вивіз 1 кг бурштину-сирцю за кордон (а лише з Дубровицького району за місяць вивозиться до 6 тонн). Якщо ж ти йдеш у ліс сам лише з лопатою — такий «квиток» обійдеться у символічних 300 гривень. Утім, якщо врахувати, що «лопатниками» на добу тут може бути до 6 тисяч осіб — сума теж набігає кругленька. Зрозуміло, що всі ці кошти ідуть не в бюджет, а в чиїсь кишені.

Люди гинуть за бурштин

«Доступність» бурштину, а водночас надія на дармові гроші, зіграли злий жарт із поліщуками. Тепер бурштин тут не копає хіба що лінивий чи надто совісний (бо екологічні наслідки від перекопування-перемивання ґрунту вже зараз передбачити важко). Кому пощастить — за ніч може «розжитися» від тисячі до 10 тисяч гривень, а то і до 10 тисяч доларів. Тож, якщо у 2011 році квадроцикл на Поліссі можна було побачити лише тоді, коли Янукович-молодший приїжджав сюди «поганяти з друзями», то тепер цим «дивом техніки» нікого не здивуєш. Причому до бурштинового «бізнесу» долучаються навіть підлітки, які будь-які заклики вчителів до того, що треба вчитися, спростовують «залізним» аргументом: «А навіщо? Я за день на бурштині маю те, що ви за місяць у школі». «У нас квадроцикли є чи не в кожному дворі. На наше бездоріжжя це саме те, що треба — і на поле поїхати, і в ліс, і на болота — на журавлину. А дехто зі школярів уже і на власних легкових машинах до школи приїжджає. Зазвичай наші діти дуже розумні й працьовиті. Але такі неймовірні заробітки розбещують їх. Вони ще не вміють розпоряджатися тими грошима: як вони прийшли, так і зникають. А здоров’я лишається на болотах. Бо тут здоровій людині півдня побрьохайся у тій воді та потягай шланги, то здоров’я не додасться, а що вже говорити про підлітків», — переймається директор Старосільської школи Рокитнівського району Хома Кузьмич.

Де багато грошей — там багато спокус. Не дивно, що єдиним легальним «бізнесом» (та й єдиною «розвагою» для молоді), який процвітає на Поліссі, стає мережа барів та генделиків, які розростаються як гриби після дощу. Розігріті алкоголем молодики влаштовують свої «ралі» нічними вулицями на тих же квадроциклах та джипах (багато з яких не зареєстровані й не розмитнені — а навіщо, якщо і митники, і правоохоронці — свої люди, в разі чого можна відкупитися). Непогано себе почувають і підпільні гральні салони та інші подібні заклади. «Один мій знайомий приніс додому пачку доларів, тисяч із десять, мабуть. Коли спитали — звідки, відповів, що виграв у «бурштинщика» у більярд», — розповів «УМ» один із жителів Дубровиці.

Утiм у цієї медалі з’явився і зворотний бік. Останнім часом у районі видобутку бурштину почастішали випадки крадіжок та нападів на «бурштинщиків». Щоправда, заявляти про це в міліцію поспішають не всі. «У нас поки що зареєстровано лише одне звернення жителя села Мочулище про те, що до нього в будинок увірвалися троє в масках, поклали всіх на підлогу і винесли сейф, де зберігалася 21 тисяча доларів», — повідомив «УМ» начальник слідчого відділу Дубровицького райвідділу внутрішніх справ Сергій Дворак.

Є й iще один момент, який намагаються приховати і люди, і правоохоронці. Офіційно це ніде не «світиться», і все ж ходять уперті чутки, що останнім часом у регіоні значно зросли запаси зброї та боєприпасів на руках у населення. Поки що вона мовчить. Однак, якщо хтось надумає всерйоз зазіхнути на інтереси «бурштинщиків», наслідки можуть бути непередбачуваними. Про екологічний аспект проблеми (а варварське видобування бурштину знищує на кілька десятиліть ґрунти як у лісі, так і на відкритих ділянках) уже навіть не говориться.

Закон як панацея?

Нині бурштин миють у чотирьох областях — Рівненській, Волинській, Житомирській і Львівській. Ціна товару на чорному ринку — в середньому 5 тисяч доларів за кілограм. Миють бурштин тоннами. І це при тому, що Полісся досі належить до одного з найбільш депресивних регіонів України, а розвиток інфраструктури тут подекуди нагадує довоєнні часи, але аж ніяк не XXI століття.

За останні десять років Верховна Рада двічі намагалася законодавчо врегулювати питання видобутку бурштину, і двічі закони були ветовані Президентом. Третю спробу найближчим часом зроблять депутати нинішнього скликання — ще перед Новим роком у парламенті був зареєстрований Законопроект №1351-1 «Про видобування та реалізацію бурштину», який днями має бути внесений до порядку денного. «Сьогодні поліщуки мають велике багатство, але живуть бідно. Бурштин вивозять за межі України. І податки платять у Польщі, Китаї, Росії, але не в Україні. У нинішній ситуації — найгірше зволікати з прийняттям цього законопроекту. Влада змінилася, але люди бачать, що не змінилися люди у владі. Усі «кришують», усі заробляють при владі, але не люди. Я сподіваюся, що колеги-депутати законопроект підтримають», — зазначив, презентуючи цей законопроект, один із його розробників, народний депутат від Зарічненського, Володимирецького, Дубровицького та Рокитнівського районів Василь Яніцький.

Закон передбачає легалізацію «старательських артілей» та створення на територіях iз родовищами бурштину окремих комунальних підприємств, які матимуть законне право на продаж ділянок із покладами бурштину на аукціонах, де їх зможуть придбати всі охочі. Продаж уже видобутого напівкоштовного каміння буде здійснюватись на біржі, керованій тими ж КП. 20% виторгу йтиме до державного бюджету.

Утiм у законопроекті не передбачено ще одного важливого аспекту «бурштинового бізнесу». «Потрібно звернути увагу не лише на видобуток, а й на легальну переробку бурштину. Середня ціна кілограма сирцю — від 2 до 5 тисяч доларів, як пощастить, а 1 кг виробів зростає в ціні до 15—20 тисяч. Я втрачаю великі гроші, а на цьому заробляють поляки та китайці. І це вони створюють робочі місця на підприємствах з обробки бурштину, вони платять податки — але в казну своєї держави. Лише у Гданську існує 176 фірм, які спеціалізуються на виробах із бурштину. Я ж спробував відкрити своє підприємство, мені дали перелік документів, а в них — 26 пунктів, які я маю виконати. Спробував. На якомусь пункті зупинився... Це 26 великих хабарів, втричі більше — хабарів менших! Я зрозумів, що мене «доїтимуть» весь час і легше працювати в тіні і платити «даху». А потім нас питають, чому українці такі бідні», — зізнався на правах анонімності один із місцевих «бурштинових баронів». Ще однією засторогою має стати громадський контроль над діяльністю новостворених КП, щоб вони не перетворилися на нові корупційні центри, які просто перенаправлять на себе фінансові потоки, а «бурштинщики» платитимуть «і тим, і цим».

Депутати визнають, що законопроект недосконалий, і обіцяють після того, як його буде проголосовано в першому читанні, створити спеціальну групу, куди запросити і самих «бурштинщиків», і екологів, і економістів, щоб урахувати всі можливі наслідки і підготувати до другого читання максимально ефективний закон. Але визнають і те, що робити це потрібно максимально швидко. Інакше старательство із перспективного бізнесу перетвориться на стихійне лихо, наслідки якого важко передбачити.

УМ

До побачення, хлопчики. Воїни, постарайтесь повернутись назад.

  • 28.03.15, 01:40
Сьогодні вранці з обласного центру волиняни відправлялись на фронт...

Стрункіше, «Правий сектор»! 
На середину квітня окупанти та бойовики планують потужну атаку на Україну

Держава пропонує ДУК «Правий сектор» легалізуватися у ЗСУ поодинці та через військкомати. Але добровольці з «ПС» не бажають розпускати свій поки що «неформальний» підрозділ.  (Фото  з сайта volynpost.com.)

Перший віце-спікер Верховної Ради Андрій Парубій вважає, що бойовики і російські війська готують найактивнішу атаку на Україну. За словами екс-секретаря РНБО, перед усіма великими атаками терористи, як і зараз, багато говорили про начебто невиконання Україною Мінських домовленостей. До того ж такий прогноз підтверджують не лише дані української розвідки, а й розвіддані НАТО та США.

«Співставляючи ту велику кількість живої сили і техніки, що сьогодні стоїть на кордоні з Україною, зважаючи на дані розвідки і на подібні заяви, адже вони як папуги повторюють те, що їм говорять iз Кремля, я вважаю, що нам треба готуватися до чергової активної фази», — зазначив пан Парубій в одному з інтерв’ю.

Зауважимо, що чимало військових експертів раніше прогнозували, що окупанти почнуть новий наступ одразу після того, як навесні підсохне ґрунт для проходження танків та іншої техніки. Такі плани ворога підтверджує і скандально відомий російський диверсант Ігор Гіркін («Стрілок»), який днями заявив, що воєнні дії на Донбасі поновляться 16 квітня. Знайомі автора з окупованого міста Красний Луч кажуть, що окупанти відверто говорять в усіх громадських місцях про те, що наступ на позиції сил АТО почнеться вже за два, максимум три тижні.

Для обґрунтування наступу бойовики шукають причини. Спроб звинуватити офіційний Київ у зриві Мінських домовленостей після ухвалення закону про окуповані території, очевидно, виявилося недостатньо. Як і галасу щодо можливого надання Україні летальної зброї зi США. Тож учора стало відомо, що Слідчий комітет Росії порушив кримінальну справу за фактами артилерійських обстрілів території Донецької області, в результаті яких були вбиті і поранені троє неповнолітніх. При цьому російські слідчі наполягають, що тим самим Україна порушила Мінські домовленості, а також конвенції з прав людини.

І це при тому, що спостерігачі ОБСЄ фіксують артобстріли лише з позицій бойовиків, тоді як українська артилерія мовчить. За даними «губернатора» Донеччини Олександра Кіхтенка, позаминулої доби було зафіксовано 106 обстрілів позицій сил АТО, а станом на вчора (коли цей номер «УМ» готувався до друку) — ще 36. «Губернатор» Луганщини Геннадій Москаль додає, що агресія бойовиків проти контрольованої Україною території області значно зросла в останні дні. З РФ на Донбас продовжують заходити колони військової техніки, цілі залізничні ешелони з боєприпасами, а в так званих «гуманітарних» конвоях — паливно-мастильні матеріали.

А ТИМ ЧАСОМ...

Генштаб ЗСУ спростовує заяву «Правого сектору» про те, що добровольчим батальйонам наказано вийти із зони АТО. Речник Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов пояснює, що представників ДУК «Правий сектор» (які не мають статусу легального збройного формування) не намагаються витіснити з АТО, а пропонують їм вступити до лав армії для систематизації та впорядкування діяльності всіх підрозділів. «Бійці, які виконують завдання в зоні АТО, мають або увійти до складу Нацгвардії, або ж через райвійськкомати призватися до лав Збройних сил, — каже пан Селезньов. — Це взаємовигідний процес, оскільки наші силові структури отримують професійних, підготовлених, мотивованих воїнів, які мають бойовий досвід, і, власне, вони за Україну і за народ готові стояти до кінця».

У відповідь керівник інформслужби «ПС» Артем Скоропадський заявив, що ДУК «Правий сектор» може увійти у склад Збройних сил лише цілим окремим підрозділом (добровольчим корпусом без саморозпуску), а в Нацгвардію точно не вступатиме.

УМ
P.S. Від себе хочу додати, що Донецьк кишить рашиськими найманцями, в той час, як залишки місцевого населення перелякано ховаються по домівках, тихо вимирають з голоду і хвороб без найменшої допомоги лікарів (бо міські лікарні перевлаштовані у військові госпіталі), аптеки порожні, магазини заповнені дорогучими рашиськими товарами, які нікому купувати бо немає за що.

Дякую, що Ви є!

  • 26.03.15, 13:39
Привіт, мої дорогі Друзі!
 Хотіла тихо, непомітно, без лишнього пафосу влитися у наш колектив, та після ось цього: http://blog.i.ua/user/2150423/1642971/?advCReqCPID=advC_1642971_main2#p3 - просто не можу, мушу розтеражувати цей ШЕДЕВР!
Милі, вірні, дорогі моєму серцю Друзі, щиро дякую Вас за всі теплі слова, хвилювання через мою відсутність на сайті, повірте, що із поважних причин; за безцінні поради, моральну та психологічну підтримку у скрутний час під Градами та Смерчами в окупованому Донецьку; за привітання зі всіма святами, прекрасні побажання, а саме головне за те, що Ви мене пам'ятаєте, не забуваєте, любите, як і я Вас!
 ДЯКУЮ, ЩО ВИ У МЕНЕ Є!
Земний уклін Вам, мої дорогоцінні Друзі й Подруги!
spasibo
Пригощайтеся, тортик зі смачнючих волинських інгредієнтів вийшов на славу!




Беня і крик.

  • 26.03.15, 00:00

В українському політикумі виникло нове вогнище протистояння — Порошенко проти дніпропетровських?
Сергій ДОВГАЛЬ   

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
На сьогодні в Дніпропетровську анонсували народне віче. Про це ще позавчора повідомив на своїй сторінці у «Фейсбуці» народний депутат Андрій Денисенко. Він назвав анонсовані збори вічем «за національну єдність, проти переродження всього демократичного режиму в режим авторитарний, проти реваншу і спроб розколоти Україну, виконавши таємний протокол Мінських домовленостей». Ідеться про демонстрацію підтримки голови Дніпропетровської адміністрації Ігоря Коломойського в умовах його протистояння з центральною владою. А суперечка загострюється не на жарт.Після силових дій влади задля повернення впливу в державній компанії «Укртранснафта», де донедавна домінувала бізнес-група «Приват» Коломойського, почалася друга серія конфлікту. «Днiпропетровськi» застосували бiйцiв мiсцевих добровольчих пiдроздiлiв. Людей із «приватівського» кола обвинуватили у створенні банди і вбивстві працівника СБУ. Заступник голови Дніпропетровської ОДА Геннадій Корбан заявив, що «в Києві сидять злодії, і пора цим злодіям піти», а спроби центру усунути Коломойського — це нібито виконення втаємничених угод із росіянами в Мінську. «Годі брехати про децентралізацію, годі брехати про успіхи при проведенні АТО, про кількість загиблих... Тепер правоохоронці підмінили собою режим Януковича», — не шкодував стріл у бік Києва найближчий соратник «Бені».Учора він підтвердив, що віче відбудеться, хоча це ініціатива не обласної влади, а громадських організацій. «Дніпропетровськ не збирається відділятися від України й вивішувати якісь фейкові прапори, але ми прагнемо одного — виконання обіцянок. Ми хочемо бачити процес [фінансової] децентралізації», — сказав Корбан, ще більше окресливши серйозний конфлікт Дніпропетровська в особі олігарха Коломойського з офіційним Києвом.Ворог № 1 не тільки Путіна?

Донедавна такий сценарій розвитку подій мало хто міг передбачити. Адже саме Дніпропетровськ серед усіх південно-східних областей постав найпотужнішим форпостом на шляху російської агресії. Ще коли Путін став анексувати Крим, тут зібрався проукраїнський мітинг із небувалою для міста кількістю учасників. Коли ж розпочалися бойові дії на Донбасі, саме в Дніпропетровську вперше стали активно формувати добровольчі батальйони. І така згуртованість пов’язувалася насамперед із потужною фігурою керівника групи «Приват» Ігоря Коломойського.

Як зізнається Ігор Валерійович, власну кандидатуру на посаду голови Дніпропетровської ОДА він зі своєю командою запропонував сам. Він одразу заявив про свою націленість на те, щоб забезпечити у регіоні спокій, щоб Дніпропетровщина залишалася частиною неподільної України. А пам’ятне висловлювання новоспеченого голови облдержадміністрації щодо «шизофреніка» Путіна тільки додало Коломойському балів.

Вибори до Верховної Ради підсилили переконаність у тому, що команда Коломойського й Блок Порошенка — якщо й не «близнюки-браття», то щось до цього близько. Адже в ряді мажоритарних округів перемогли кандидати, які донедавна про такий успіх могли хіба що мріяти. Як, приміром, яскраво виражений представник національного спектру політичних сил Андрій Денисенко, який ніколи публічно не розмовляв російською, а тепер впевнено переміг у центральному виборчому окрузі російськомовного Дніпропетровська. Пан Андрій ішов на вибори саме під егідою Блоку Порошенка, але при цьому вважався людиною, наближеною й до Коломойського.

Те ж саме можна сказати і про деяких інших нових нардепів — Віталія Купрія, Максима Курячого, Валентина Дідича та навіть Дмитра Яроша. Звісно, і про Бориса Філатова, який здавна вважається людиною Ігоря Валерійовича.

Але той же Філатов ще під час виборчої кампанії почав потихеньку відхрещуватися від своєї приналежності до Блоку Порошенка. Уже в парламенті його не взяли до фракції БПП. Тож можна говорити, що «тліти» ситуація почала ще раніше — щоб досягти апогею біля офісної будівлі «Укртранснафти», куди після зміни державою керівника заявився Ігор Коломойський та, не добираючи висловів, обматюкав одного з журналістів. Нагадаємо, ті події призвели до догани Президента держслужбовцеві Коломойському.

Стінка на стінку

Далі було більше. Позавчора голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко озвучив версію про опосередковану причетність вищезгадуваного Денисенка до ситуації з убивством у Волновасі Донецької області працівника СБУ Віктора Мандзіка (позивний «Панчер»)

Згідно з довідкою МВС, 22 березня міліція порушила справу «за фактом організації озброєної злочинної банди з метою скоєння нападів на підприємства, установи, організації та окремих громадян». Правоохоронні органи розшукують підозрюваного в безпосередньому виконанні убивства помічника депутата від БПП Андрія Денисенка — Дениса Гордєєва, який був юристом «Правого сектору». Фігурантами справи є також Артем Мартиненко, Дмитро Іванов, Станіслав Джумаєв та Олександр Сіренко.

Згідно з документом, 21 березня о шостій годині у Волновасі військові зупинили три вантажівки, відібрали у водіїв документи й телефони та висунули претензії, що водії начебто рухаються не в тому напрямку. Через деякий час на мікроавтобусі прибули ще двоє військових і приєдналися до претензій проти водіїв. Після цього на місце під’їхали Мандзік і прокурор району Сергій Браговський. Між ними і військовими виникла словесна перепалка, в результаті якої один із військових наказав привести зброю до бойової готовності. Чоловіків кинули на капот і скрутили їм руки. Мандзік представився працівником СБУ та спробував вирватися, після чого один із військових вистрілив у повітря, а потім — у голову Мандзіку. Працівник СБУ помер у лікарні, не приходячи до тями.

У рамках розслідування проведено обшуки в Донецькій та Дніпропетровській областях, виявлено 9 автоматів, 5 гранатометів, 31 гранату, 24 гранати до підствольного гранатомета, 4295 набоїв, тротилові шашки та інше.

Андрій Денисенко назвав такі звинувачення ахінеєю. «Те, що вони роблять зараз, наливайченки, порошенки і інші, — це нищення України. Сьогодні руйнується форпост української державності. Заява про те, що Корбан, Олійник і Денисенко причетні до вбивства офіцера СБУ — адекватна? Ні Олійник, ні Корбан в очі ніколи не бачили Гордеєва», — каже нардеп.

Корбан і Олійник є не лише заступниками голови ОДА, а й людьми, здавна наближеними до Коломойського.

Тим часом Денисенко, Віталій Купрій, Валентин Дідич і Олександр Дубінін (ще один мажоритарник від Блоку Порошенка по Дніпродзержинську) оголосили, що виходять із фракції БПП на знак протесту проти звинувачень керівництва Дніпропетровщини в причетності до злочинних дій.

Не забарилися з реакцією і в БПП. «Рада фракції партії «Блок Петра Порошенка» вважає виголошену цими депутатами позицію такою, яка дискредитує саме поняття народного депутата. Ми всі балотувалися в парламент, щоб писати і приймати реформістські закони, а не відстоювати приватні бізнес-інтереси та покривати кримінальні злочини», — зазначається в поширеній заяві. У фракції заявляють про ймовірність подання з боку Генпрокуратури на розгляд Верховної Ради щодо необхідності позбавлення цих нардепів недоторканності.

Отож можна говорити про те, що коса найшла на камінь всерйоз. Чи справді Дніпропетровськ піде на ескалацію конфлікту, покаже анонсоване на сьогодні віче.

ОЦІНКА

Сергій Дацюк, філософ:

— Що ми отримали в ситуації зі спробою деолігархізації певних квазідержавних активів олігарха Коломойського? Ми отримали стійке уявлення про наступне. Публічної політики деолігархізації ні в парламенту, ні в уряду, ні в Президента немає. Посилання лише на один критерій — що влада хотіла розпочати деолігархізацію з активів людини, яка є водночас бізнесменом і державним чиновником, — не витримують критики.

У процесі деолігархізації потрібно брати до уваги критерії найбільшої суспільної шкоди: 1) інфраструктурність (повсюдність, стандартизованість та загальнодоступність для української громади) олігархічних активів; 2) розмір втрат для держави від монопольного становища олігархічних активів; 3) критичну важливість олігархічних активів для обороноздатності країни в ситуації війни; 4) позиції самого олігарха (патріотичність, участь у обороні країни під час війни і т.д.) З цієї точки зору Коломойський не є першим у черзі на деолігархізацію. Будь-який експерт назве вам іншу послідовність (Ахметов, Фірташ і т.д.). Тобто виглядає так, що дійсно хтось з владоможців зводить із Коломойським рахунки.

З урахуванням цих обставин саме несправедливість початку деолігархізації закладає для цього процесу величезний ризик. Можливо, зумисно процес деолігархізації було розпочато в такий спосіб, щоб через реакцію емоційного Коломойського показати всій українській громаді, що дуже небезпечно проводити деолігархізацію зараз і відкласти її на невизначений термін?..

Олігархи мають бути знищені публічно, послідовно і на основі випрацюваної та оголошеної політики.

УМ

P.S. Дорогі дніпряни, можливо Ви проллєте світло на цей секрет Полішинеля? Завчасно дякую.

Фашизм головного мозку.

  • 24.02.15, 17:00
З ембріоном Геббельса в голові 
Як на річницю Революції гідності багатотисячний «Антимайдан» у Москві проклинав українську «хунту»
Леся ВОЛОШКА   

Як же поруч із Порошенком не згадати президента США Барака Обаму. (Фото  з сайта kommersant.ru.)

«Та насправді ваша жалюгідна, злиденна країна Росії й у страшному сні не потрібна! Це ви без нас — ніщо! А для Заходу ваша Україна — лише територія для розташування військових баз проти великої Росії!» — бризкає слиною російська колега, яка ще кілька років тому справляла враження цілком адекватної людини й навіть критикувала Путіна. Їх таких за минулий рік стало дуже багато. Колись мислячих, інтелігентних людей, які сумно хитали головою, коли кремлівська влада вбивала адвоката Магнітського, забороняла американцям всиновлювати хворих російських сиріт, фабрикувала додаткові справи проти Ходорковського й нових представників «п’ятої колони», в яку путінські «клікуші» записують усіх опонентів ботоксного «царя»...

За рік після «возз’єднання» «Кримнашу» з «вєлікім отєчєством» багато чого змінилося. Передусім — в умах наших північних екс-«братів». Для тих, хто залишився мислячим і адекватним, у великій Росії тепер узагалі немає місця — їх цькують і затюкують так, що, здається, й до повернення ГУЛАГу вже недовго. Можливо, саме тому ми їх тепер майже не помічаємо на тлі тих сумнозвісних 86%, які без страху і докору підтримують політику «мочителя в сортирах».

Але вони є. Більше того — вони не мовчать і навіть намагаються кричати: записують звернення до українців із вибаченнями за політику російської влади, приносять квіти до посольства України на роковини загибелі Небесної сотні, подають заявки на проведення акцій вшанування їх пам’яті... Та завершуються ці спроби підтримки, за які ми російським друзям дуже вдячні, однаково: активісти з квітами та свічками опиняються в поліцейських «автозаках», як це вже вкотре сталося наприкінці минулого тижня, а заявки на опозиційні мітинги, марші примирення чи єдності отримують відмову.

Інша річ — акції вірних путінців, яким у центрі Москви та інших міст Росії завжди відкрито широку вулицю. Саме такий велелюдний марш відбувся минулої суботи в російській столиці — звісно, з повного схвалення й за підтримки місцевої влади. Організував цей гучний захід рух «Антимайдан» на чолі з другом Володимира Путіна, байкером Хірургом. До акції, організатори якої налічили 50 тисяч учасників, а поліція — 40 тисяч, долучилися також деякі втікачі з України на кшталт Олега Царьова (Януковича з Азаровим чомусь не було).

І тут хотілося б повернутися до фрази російської знайомої автора цих рядків, з якої починається цей текст. Про те, як байдуже насправді їхній великій державі до нашої, «жалюгідної та злиденної».

За останні 11 років в Україні відбулося щонайменше два великі повстання духу, які ми називаємо таким страшним для північних сусідів словом «Майдан». Однак ні на мирній Помаранчевій революції, ні на кривавій Революції гідності ми не закликали до повалення влади чи зміни режиму в жодній чужій країні. Ми боролися проти власних корупціонерів, за власну гідність і свободу — хай із перемінним успіхом, набиваючи синці й втрачаючи Героїв. І так, розуміючи, що без впливу ззовні багато чого в нашій країні пішло б зовсім іншим шляхом. Але аж доки інша держава грубо не втрутилася в наші справи, відірвавши частину території суверенної України й заколотивши війну в сусідньому регіоні, нікому й на думку б не спало виходити на Майдан із перекресленим портретом чужого президента.

Щоправда, і у 2004-му, і в грудні-січні 2013-2014 років у центрі Києва мирно стояли намети під державними прапорами Росії. Але це російські (справжні) брати по духу самі приїздили до нас «по ковток свободи».

У Росії ж, якій так «не потрібна» Україна, вже не вперше відбувається справжній антиукраїнський шабаш. Учасники «Антимайдану» носили перекреслені портрети «фашиста-бандерівця» Петра Порошенка та інших «членів бандерівської хунти», «зупиняли український нацизм» і проклинали, проклинали, проклинали... таких «непотрібних» їм колишніх «молодших братів».

«Год Майдану. Нє забудєм, нє простім!» — велетенськими вогненними літерами горів напис біля московського ЦУМу. Із колонок лунали пісні Олега Газманова, Віки Циганової та інших патріотично-пропутінських виконавців. Сама співачка, що в 1990-ї прославилася завдяки хітам про російську дійсність на кшталт «Русская водка», у компанії «антимайданівського» політика Миколи Старікова виявилася ведучою мітингу. «Майдан — це посмішка американського посла з пентхаусу на Хрещатику. Майдан — це ембріон Геббельса, який втілився у людиноподібних істот, що танцювали в храмі!» — сипали метафорами панове конферансьє.

Щоправда, їхнє скандування «Майдана в Рассіі НЄ БУДЄТ!!!» натовп підхопив якось мляво. Можливо, через те, що, як з’ясували журналісти, «ідейними» на акції були далеко не всі. Плакати з прокльонами на адресу української влади, США та Євросоюзу тримали і студенти, яких «добровільно-примусово» зігнали на мітинг через деканати, й заробітчани, що прийшли отримати свої 300 рублів за участь у масовці, та інші схожі персонажі, добре відомі нам за роки «регіональної» влади...

А Майдану в Росії, мабуть, і справді ще довго не буде. Хоча, з іншого боку, — а хто б іще якихось два роки тому ризикнув сказати, що розчарований після Помаранчевої революції український народ знову повстане проти корупції та сваволі? А він повстав.

УМ

Уніженниє і оБскорбльонниє.

  • 30.01.15, 02:52
Поразка з приниженням 
ПАРЄ продовжила санкції проти Росії. Налаштовані на перемогу росіяни образилися й пригрозили виходом iз Ради Європи
Зоряна КРІТ   

Делегація Росії залишила залу ПАРЄ до кінця року.
Чергова сесія Парламентської асамблеї Ради Європи, яка, як здавалося на початку цього тижня, могла стати переможною для Росії й болісною для України, насправді обернулася фактичною перемогою української делегації. І великою образою росіян, які не звикли до поразок на інформаційному й лобістському фронті. У ПАРЄ російське лобі дуже сильне. Та це не завадило ухваленню резолюції, якою на делегацію Росії знову накладено дипломатичні санкції у вигляді позбавлення права голосу в Парламентській асамблеї та ще низки обмежень — заборони брати участь у місіях зі спостереження на виборах, бути доповідачами, а також бути призначеними представниками ПАРЄ в інших органах. Резолюція також закликає Росію скасувати анексію Криму, розформувати свої збройні загони, припинити поліцейські рейди проти татарських організацій, у тому числі каналу АТР, дозволити повернення до Криму лідерів Меджлісу Мустафи Джемілєва і Рефата Чубарова. А також «протягом 24 годин» звільнити українську льотчицю, депутата Верховної Ради Надію Савченко.Розлючені представники Держдуми РФ на прощання вирішили грюкнути дверима і знову (як це вже було весною минулого року) відмовилися взагалі брати участь у засіданнях асамблеї до кінця 2015 року, хоча це їм якраз не заборонено. Та, як стверджують деякі джерела, насамкінець «під нуль» вичистили свої робочі кабінети, забравши звідти все канцелярське приладдя, мило з туалетів і навіть де-не-де повикручувавши лампочки...А якщо не знімете санкції — підемо геть!

Ще у вівторок, на другий день роботи сесії ПАРЄ у Страсбурзі, про майбутню ганьбу росіян нічого не свідчило. Навпаки, делегати Держдуми походжали гоголем, майже не сумніваючись у тому, що як торік ПАРЄ стала першим міжнародним органом, який застосував санкції проти Росії, так цієї зими стане першим органом, який їх зняв. Саме такі настрої панували в кулуарах, попри те, що ставлення до російсько-українського конфлікту в усіх європейських органах майже одностайне — Київ підтримують, Москву засуджують.

Причина — в погрозах iз боку Російської Федерації. Яка прямо попередила: якщо її делегацію знову позбавлять слова, вона залишить ПАРЄ й навіть більше — взагалі може вийти з Ради Європи. Саме цю небезпеку ще минулої весни деякі делегації Парламентської асамблеї називали головною загрозою запровадження санкцій проти держави-агресора. Адже якщо Росія вийде з РЄ, то на неї більше не поширюватиметься компетенція Європейського суду з прав людини. Тобто якщо й зараз Путіна мало що стримує, то в такому разі — взагалі «гуляй, Вова», — ніхто йому не буде указ.

Окрім того, Росія забезпечує 8% фінансування РЄ, хоча в цьому випадку фінансовий аргумент — не вирішальний.

Нахабство до добра не доводить

Розуміючи, що їхній шантаж справді впливає на керівництво ПАРЄ, представники російської делегації не мали сумнівів у підтримці залу. Президент ПАРЄ Анн Брассер, представниця щільно огорнутого російською пропагандою Люксембургу, навіть заборонила проводити в Палаці Європи виставку фотографій руйнувань та жертв бойових дій на Донбасі. Щоб... не образити росіян(!).

А голова моніторингового комітету асамблеї, австрієць Штефан Шеннах, у своїй доповіді жорстко засудив агресію Кремля щодо України. Але... запропонував зняти з росіян санкції щонайменше на півроку.

І на засіданні комітету проект соціаліста Шеннаха підтримала більшість депутатів. Якщо до того делегація РФ постійно міняла свою позицію й навіть було вже погодилася на звільнення з-за російських ґрат політичної полоненої Надії Савченко, то після рішення моніторингового комітету різко про це «забула».

Як зазначає «Європейська правда», росіяни вже святкували перемогу. Голова Держдуми Сергій Наришкін, який особисто очолював делегацію, на прес-конференції впевнено заявив, що ПАРЄ знизить рівень санкцій. А Росія за це «великодушно» погодиться лишитися в асамблеї: «Бо якщо ми підемо — це буде на шкоду і Європі, і навіть Україні».

Але саме це нахабство майже готовий успіх росіян і поховало. Коли колеги по ПАРЄ побачили, що про звільнення Савченко, яке було ключовим моментом домовленостей щодо «індульгенції» Росії, вже не йдеться, їхньому обуренню не було меж. Адже ще на початку тижня асамблея ухвалила рішення про негайне звільнення Надії — як учасниці української делегації в ПАРЄ, наділеної дипломатичним імунітетом. А після затвердження «проросійського» проекту рішення комітетом Шеннаха Наришкін заявив, що це питання «навіть не дискутується»!

Ображені і принижені

Після цього сумнівів у тому, що Москва утримує Савченко як заручницю, не залишилося навіть у симпатиків Росії.

Побачивши, як стрімко змінилися настрої іноземних колег, російська делегація було спробувала повернутися до дискусії (читай, торгів) щодо можливого звільнення Надії. І цим остаточно поховала своє реноме.

Велику роботу провела й делегація України, яка цього разу працювала злагоджено й одностайно, як ніколи. Незважаючи навіть на «демарш» представниці Опозиційного блоку Юлії Льовочкіної, що спершу виступила проти санкцій щодо Росії.

Буквально за добу з проросійської позиція ПАРЄ перетворилася на антиросійську. Остаточним «цвяхом» у домовину держдумівської самовпевненості став курйоз під час обговорення проекту резолюції щодо позбавлення Росії права голосувати. Забувши, що делегація, про яку йдеться в резолюції, не може брати участі у голосуванні з цього приводу, депутат Держдуми Сергій Железняк узяв слово й обурився, що в нього не працює кнопка. «Я далекий від думки, що це зроблено зумисно...» — почав було в традиціях російського «йорнічанія» депутат, але у відповідь почув просто вибух сміху.

Цей епізод телеканал «Раша тудей» поширив під заголовком «Як принижували російську делегацію в ПАРЄ». Зрозуміти почуття російських делегатів та пропагандистів нескладно — адже це, навпаки, саме вони звикли всіх принижувати.

Безнадія для Надії

По завершенні важкого голосування, на якому резолюцію із позбавленням Росії слова підтримало 160 делегатів при 42 «проти», члени української делегації ще довго святкували таку вистраждану перемогу.

А росіяни, викрутивши лампочки й забравши мило, без сумніву затаїли злобу. І найприкріше те, що вона може обернутися не лише виходом Росії з Ради Європи (це вже справді буде крайній крок). А й майже напевне позбавляє нас надії на швидке звільнення Надії Савченко. Звісно, навряд чи на це можна було б розраховувати й у випадку переможної для РФ сесії ПАРЄ. Але тепер путінський режим, можна не сумніватися, точно спрацює «на зло».

І це при тому, що Надія вже більше місяця не виходить із голодування. А фізичні можливості людського організму, навіть такого сильного духом, на жаль, не безмежні...

Обломили зуби шатуну!!!

  • 30.01.15, 02:30
Битий ведмідь 
Спроби оточити українські війська під Дебальцевим завершилися для окупантів розгромом

Наші вояки зупинили широкомасштабний наступ ворога і розгромили окремі угруповання окупантів.
Деескалація конфлікту на Донбасі має передбачати відведення військ і техніки від лінії розмежування, яка закріплена Мінським меморандумом від 19 вересня 2014 року. На цьому зійшлися лідери України, Німеччини та Франції — Петро Порошенко, Ангела Меркель і Франсуа Олланд під час телефонної розмови. Тим самим химерні пропозиції президента РФ Путіна, за якими відведення важкої техніки мало б проводитися, виходячи з фактичного проходження лінії зіткнення (не на користь України), відкинуто як недоречні. Тим більше що й наступ російсько-терористичних військ фактично «захлинувся». Тоді як саме відчутні перемоги над українським військом, за планами Кремля, мали б забезпечити для ВВП вигідні переговорні позиції.

Але швидких перемог у Москви та її шісток на Донбасі немає, тим більше що зруйнований ущент новий термінал аеропорту Донецька та кілька захоплених дрібних сіл (не важливих у стратегічному плані) аж ніяк не додають окупантам відчуття хоч якогось тріумфу. На стратегічних напрямках — у районі Дебальцевого на Донеччині та в районі Бахмутки на Луганщині — ворог добряче отримав по зубах. Значно знизили активність бойовики і на Маріупольському напрямку. За таких умов російському агресору лишається тільки одне — брехати. Кремлівська пропаганда вже кілька днів розповідає, що ось-ось, ледь не з хвилини на хвилину утвориться такий собі «дебальцевський котел», і українські вояки ще можуть встигнути вийти з оточення, що бойовики вже вийшли на околиці міста тощо.

Утім наші бійці насправді лишилися на позиціях і дали доброго прочухана брехливим окупантам. Можливістю вигаданого «виходу з оточення», тобто втечею з поля бою, не скористався ніхто. Відтак у штабі АТО спростовують інформацію про нібито утворення «дебальцевського котла», а також про пернможне просування бойовиків. «Жодного «котла» немає. Це фантазії. Скажіть тим, хто передає такі новини, щоб вони перестали курити те, що курять», — висміює російські та окремі українські ЗМІ прес-офіцер АТО Леонід Матюхін.

Те, що бойовикам не вдалося взяти в оточення Дебальцеве, підтверджують і в групі «Інформаційний спротив». Адже, за даними розвідки, завдяки ефективним діям української артилерії до Росії з Горлівки вже повезли «двохсотих» у вантажівках «Урал». Більше двохсот поранених окупантів доставили із зони боїв у госпіталі Красного Луча, Сніжного та Шахтарська. Відсіч бойовики отримали і в районі Малоорловки.

«У результаті масованих дій української артилерії у відповідь зазнали серйозних втрат як передові підрозділи супротивника, так і «другі ешелони», зосереджені в даному районі для «широкомасштабного наступу», — зазначає організатор групи «ІС», нардеп Дмитро Тимчук. — У цей час серед бойовиків ширяться панічні чутки, що з Дебальцевського плацдарму й одночасно з боку Авдїївки українські війська проводитимуть контрнаступ, щоб «відрізати Горлівку». Тому на другорядних напрямках Горлівки противник уже покинув низку позицій і блокпостів».

Розгром ворога під Дебальцевим підтверджує і речник АТО Андрій Лисенко. «Тривожна інформація про те, що начебто Дебальцеве можуть узяти в котел, не відповідає дійсності, — каже пан полковник. — Фронт урегульований, ті частини, які вирушали з боку терористів, були просто розбиті. Терористи зазнали значних втрат. Ми зараз поки що не називаємо остаточну кількість військової техніки, яку вони втратили, але це десятки одиниць і сотні бійців».

Але ворог не вгамовується: учора вранці ворожі танки та піхота атакували Вуглегірськ. На момент здачі цього номера «УМ» у місті тривав бій. Водночас підрозділи оперативного командування «Північ» заявляють, що позаминулої доби ними знищено в районі «Бахмутського шляху» 22 бойовики, ще понад 30 поранено. А поблизу окупованого села Жолобок українська артилерія підбила десяток ворожих танків. Бойовикам також не вдалося відтіснити сили АТО від Нікішиного, попри спроби зайти з флангу.

Начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко заявляє про достатню кількість сил і засобів для того, щоб завдати остаточної поразки бойовикам на Донбасі. За його словами, на даний момент українська армія веде бойові дії з сепаратистами і окремими російськими військовими.

Загалом, за даними штабу АТО, позаминулої доби в запеклих боях загинуло 5 українських воїнів, ще 29 — поранено. Портал «Слово і діло», посилаючись на інформацію з відкритих джерел, вказує, що з початку антитерористичної операції загинуло щонайменше 1422 бійцi антитерору.

Соромтесь бути вкушеними телевізором в голову!!!

  • 30.01.15, 02:02
«Ящик» Пандори 
Про медійні законопроекти, Порєченкова, Кобзона і бажання владців відстоювати український телепродукт в ефірі
Валентина САМЧЕНКО   

Спільнота «Бойкот російського кіно», громадська організація «Відсіч» вважають, що Нацрада з питань телебачення і радіомовлення подібна до Паніковського.  (Фото  з соціальної мережі.)
З екранів вітчизняних телеканалів російські фільми і серіали зникають повільно. За оцінками експертів, через зменшення попиту на таку продукцію в Україні російські виробники втратили близько 20-25% виручки. Втім в умовах воєнних дій на сході нашої країни і загибелі та каліцтва тисяч людей від російської зброї запудрювання мізків глядачів за посередництва екранних спеців з РФ і прославляння «вєлікой Расiі» навіть у мелодрамах мало б зменшитися ще у рази.Вшанування пам’яті загиблих... російським кіно

Минулої неділі — висловлюючи з усією країною скорботу за суботніми жертвами масового обстрілу житлового району у Маріуполі сепаратистами, яких вояками і бойовою технікою підживлює Росія, — так звані великі телеканали скасували показ розважальних проектів. Понад 30 загиблих і сотня поранених у результаті лише одного епізоду біснування російсько-терористичних військ на сході України! Із квітня у результаті бойових дій загинуло на сході країни вже більше п’яти тисяч людей, а отримали поранення й різного роду ушкодження близько одинадцяти тисяч! Тож не зреагувати канали не могли. Але...

Скажімо, замість проекту власного виробництва «Орел і решка» на «Інтері» поставили російський фільм. «Включив ТБ о 22.30. Канал «1+1»: кацапське кіно, і в куті свічечка зазагиблими від кацапської зброї. Канал «Інтер»: кацапське кіно, і в куті свічечка за загиблими від кацапської зброї. Канал СТБ: кацапське кіно, і в куті свічечка за загиблими від кацапської зброї. Канал «Україна»: кацапське кіно, і в куті свічечка за загиблими від кацапської зброї. Канал «Ентер-фільм»: кацапське кіно. В куті свічечка за загиблими від кацапської зброї відсутня. Поминаємо загиблих від рук окупанта за допомогою культури окупанта?» — такий емоційний опис вечірнього показу зробив на сторінці у соцмережі киянин Микола Шило.

Дискусії стосовно того, чи повинні українські канали показувати російські фільми, з участю яких акторів і скільки, точаться майже рік. Найменш залежним від російських серіалів, в яких багато славних ментів, піхотинців, спецназівців і ФСБшників, виявився головний канал однойменної медіа-групи Ігоря Коломойського «1+1». Бо для його цільової, жіночої, аудиторії таке наповнення було не цікавим. Перенасиченими російськими ментами, піхотинцями, десантурою був, за великим рахунком, і лишається ICTV — чоловічий канал групи StarLightMedia Віктора Пінчука; недалеко відкотився і канал «Україна», який належить Рінату Ахметову. Керівник «плюсів» Олександр Ткаченко в одному з інтерв’ю ще у квітні минулого року мимохідь пояснив: «Багато наших конкурентів не знають, що робити із заздалегідь купленим продуктом — якими-небудь «Морськими дияволами» або серіалами про хоробрих російських ментів і спецназівців».

Активно втручалося в ситуацію фільмопоказу останнім часом лише Держкіно. Наприкінці минулого року не видали прокатних посвідчень «Мамам-3», і «Тарасу Бульбі», а також двом сезонам серіалу «Кремінь», уже у січні — серіалу «Білі вовки». Ще у листопаді за зверненням Мінкульту, СБУ і Національної спілки кінематографістів за результатами клопотань Експертної комісії з питань розповсюдження та демонстрування фільмів заборонили аж 69 фільмів за участі Михайла Порєченкова, який дозволив собі у Донецьку постріляти заодно із сепаратистами.

Є немало тих, хто вважає заборони неефективними. Засновник і перший гендиректор «1+1» Олександр Роднянський, який з 2002-го працює в Росії, переконаний: «Починати нову країну із заборони кінофільмів та серіалів, навіть пояснюючи це війною з сусідом, мені здається, непристойно, неефективно. Оскільки і серіали, і фільми все одно доступні. Та й просто безглуздо. Забороняти їх на тій підставі, що в них знімався той або інший артист, відомий своїми ворожими переконаннями, — взагалі неприйнятно». Звичайно, нині продюсер Роднянський зацікавлений в українському ринку збуту, але неначе мають сенс його слова: «... з таким самим успіхом можна заборонити видання книжок Езри Паунда і Кнута Гамсуна на тій підставі, що вони підтримували німецьких нацистів, або видатних класиків, оскільки вони були расистами, ксенофобами, антисемітами тощо».

Утім порівняння не надто коректні. Наприклад, норвежський письменник Кнут Гамсун у 1920 році отримав за свою творчість Нобелівську премію, а вже потім підтримував нацизм. Не зважаючи на те, що вже у 1943 році він висловлював невдоволення особисто Гітлеру, Кнута Гамсуна після війни віддали під суд. У в’язницю не потрапив, дякуючи поважному віку (за 85 років), але заплатив штраф. Івану Охлобистіну, який є нев’їзною персоною в Україну за свою антиукраїнську позицію, творчо до Кнута Гамсуна точно вже не дорости, принаймні нобелiвським лауреатом він ще не став. Тому навіть 71 заборонений для масового показу фільм за участі актора, який дозволяє принижувати українців за національною ознакою, — не велика втрата для культурного розвитку. Замість подивитися «Інтернів» багатьом корисніше буде почитати біографію Кнута Гамсуна або найвідоміший його роман «Голод», який він написав порівняно задовго до приходу до влади Гітлера, у 1890 році.

Гра на публіку і захист інформаційного простору

Спроби законодавчо захищати вітчизняний інформаційний простір від впливу на свідомість людей через фільми і серіали з Російської Федерації робили депутати ще попереднього скликання. На останньому своєму позачерговому засіданні 20 жовтня попередній склад Верховної Радине зміг ухвалити закон про заборону російських серіалів. Тоді парламенту не вистачило голосів для включення до порядку денного жодного з трьох запропонованих народними депутатами законопроектів. Власне, усі розуміли, що голосів забракне, тому розцінювали ті спроби переважно як популістські.

У нинішній ВР, де немало колишніх медійників, уже зареєстровані три законопроекти, автори яких хочуть захистити інформаційне поле. Бо в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України інформаційна безпека має бути пріоритетним завданням держави. Найперше, законодавчо хочуть заборонити публічне використання аудіовізуальної продукції, яка прославляє збройні формування держави-окупанта, а з порушників стягувати штрафи в розмірі від 10 до 50 мінімальних заробітних плат за кожен випадок ігнорування заборони. Про це йдеться у законопроекті №1317 авторства Миколи Княжицького («Народний фронт») і Вадима Денисенка («Блок Петра Порошенка»), який ухвалили у першому читанні.

Не включили у порядок денний для розгляду цього тижня законопроект № 1768, яким пропонується заборонити участь резидентів держави-агресора в статутному капіталі вітчизняних телерадіоорганізацій, та № 1824, положення якого пропонують наділити Національну раду з питань телебачення і радіомовлення повноваженнями призупиняти ліцензії та застосовувати штрафи до ліцензіатів, які порушують закон. Навколо пропозицій за номером 1768 зчинили резонансне публічне з’ясовування стосунків. Канал «Інтер» заявив, що це спроба тиску безпосередньо на цього мовника. Вікторія Сюмар, представниця «Народного фронту», повідомила, що законопроект не внесено до порядку денного 27 січня через позицію «Блоку Петра Порошенка». Натомість представник останнього Микола Томенко в ефірі «Інтера» розповів про спробу «тих людей, які представляють уряд (це все люди з однієї фракції, проурядової), натиснути на власників (медіа. — Авт.)». Наступного разу медійні проекти розглянуть, можливо, 3 лютого.

Лише нагадаємо, що 29 відсотків акцій «Інтера» належать російському «Первому каналу», решта — Дмитру Фірташу і Сергію Льовочкіну. Саме в ефірі «Інтера» — багато російських фільмів й інших проектів, неоднозначних сюжетів, які складно назвати проукраїнськими. У новорічну ніч показували співака Йосипа Кобзона, який підтримує загарбницьку політику Путіна стосовно України, є у нас персоною нон-грата. Просто нахабно не догледіли? Чи спеціально провокували? Формально Кобзон співав у проекті власного виробництва «Інтера». Фактично це той вид програм, які «склеюють» з частин, зроблених в Україні й Росії (зокрема проект «Жді мєня»). Бурхлива реакція багатьох посадовців, переважно у соціальних мережах, із закликами й обіцянками позбавити «Інтер» ліцензії мала масовий відгук в активної інтернет-спільноти. Але не могла завершитися нічим іншим, ніж попередженням від Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Бо так закон велить.

Чи на повну чиновники і посадовці використовують існуючі норми, щоб не піаритися чи завойовувати лояльне ставлення до себе телеканалів та їхніх власників, а перетворювати ефіри українських телеканалів на справді українські? Однозначно, ні.

ЗАКОН І ПРАВО

Різна математика

Львів’янин Святослав Літинський за останні кілька місяців вдруге звернувся до Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Вимога — дослідити дотримання телеканалами «Інтер» та «Україна» норми закону про частку українських програм в ефірі. Відповідно до статті 9 Закону «Про телебачення і радіомовлення»: «У загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50 відсотків має становити національний аудіовізуальний продукт або музичні твори українських авторів чи виконавців». Відповідно до статті 28 цього закону: « Ліцензіати (крім супутникового мовлення) у проміжках часу між 07.00 та 23.00 повинні дотримуватися таких пропорцій між українськими та іноземними програмами: програми європейського виробництва повинні становити не менше 80 відсотків, у тому числі не менше 50 відсотків — програми українського виробництва».

Після першого звернення за підписом голови Нацради Юрія Артеменка отримав по-суті відписку: за результатами моніторингів за травень порушень стосовно частки українського телепродукту у 14 каналів не було. Обсяг творів українських авторів і виконавців в ефірі музичного М1 склав 35 відсотків. У другому зверненні Святослав Літинський приводить дані дослідження громадської організації «Відсіч» : за тижні з 1 по 7 грудня минулого року та з 5 по 11 січня нинішнього частка національного продукту в ефірах «Інтера» та «України» не перевищувала, відповідно, 41 відсотка та 18 відсотків. Натомість частка телепродукції, виробленої у РФ, за інформацією громадських експертів, не була нижчою 55 відсотків. Святослав каже, що в разі отримання ще однієї відписки звертатиметься до суду з позовом до Нацради стосовно її бездіяльності.

Юрист «Інституту Медіа Права» Галина Чижик коментує: «Дійсно, за Законом «Про телебачення і радіомовлення», Нацрада уповноважена здійснювати моніторинг дотримання каналами вимог законодавства України. Однією з таких вимог, відповідно до ст. 9 закону, є вимога щодо обсягу національного аудіовізуального продукту в програмах каналу. Поняття національного аудіовізуального продукту знаходимо у ст. 1 цього закону.Так, йдеться про програми, фільми, аудіовізуальні твори, вироблені фізичними або юридичними особами України. У разі виявлення Нацрадою порушень вона застосовує до порушника санкції. Однак закон передбачає, що підставою для застосування санкцій є акти перевірки телерадіоорганізацій (ч. 2 ст. 73), документальні свідчення, звернення органів державної влади (ч. 4 ст. 70). Як видно, звернення фізичних та юридичних осіб підставою для притягнення порушника до відповідальності не є».

Далі юрист пояснює: у разі визнання порушення Нацрада може застосовувати до телерадіоорганізацій такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення. (ч. 6 ст. 72). Рішення про оголошення попередження приймається у разі першого порушення законодавства чи умов ліцензії телерадіоорганізацією. Штраф накладається на порушника, якщо після винесення попередження відповідні порушення не були усунені або якщо телерадіоорганізація за час після видачі (продовження) ліцензії вже отримала не менше трьох попереджень. Якщо порушення не були усунені після попередження та стягнення штрафу, Нацрада подає до суду справу про анулювання ліцензії на мовлення телерадіоорганізації.

Звичайно, такий шлях впливу на телеканали клопіткий і тривалий. Втім органи державної влади не поспішали і не поспішають звертати увагу на частку національного продукту в телеефірі. А в Нацраді з питань телебачення і радіомовлення не вважають абсурдом причисляти до українських аудіовізуальні твори, які мають стосунок до України, скажімо, лише місцем народження когось із творців.

На жаль, телеефіри багатьох телеканалів усе ще лишаються своєрідними скриньками Пандори, з яких випускають небезпеки для формування національної свідомості, ідентичності й культури. Заробляння грошей і відстоювання інтересів власників, як правило, переважають соціальну відповідальність комерційних мовників.

Несподіване відкриття.

  • 30.01.15, 01:39
"Ты моя мелодия..."

«Город золотой» (другие названия — «Город», «Рай», «Над твердью голубой…») — песня из репертуара Бориса ГребенщиковаАлексея Хвостенко, а также ряда других исполнителей. Занимает третье место в списке100 лучших песен русского рока в XX веке. Журналом Time Out помещена в список «100 песен, изменивших нашу жизнь»


В 1972 году советская фирма грамзаписи «Мелодия» выпустила пластинку «Лютневая музыка XVI—XVII веков». Первая композиция на ней была озаглавлена «Сюита для лютни: канцона и танец», а в качестве автора был назван Франческо Канова да Милано, известный итальянский композитор и виртуоз-лютнист XVI века. Однако авторство этого композитора было сомнительным: среди опубликованных до выхода пластинки произведений Франческо данной композиции не обнаружено, как и в полном собрании сочинений да Милано, изданном позже.

В 2005 году появилась интернет-публикация Зеева (Владимира) Гейзеля[2]с обширным исследованием вопроса авторства данного произведения — как музыки, так и текста, — в котором достаточно убедительно показано, что автором музыки является Владимир Вавилов (19251973), советский гитарист и лютнист, прибегший по определённым причинам к мистификации. Пластинка Вавилова получила значительную известность в Советском Союзе и выдерживала несколько переизданий. Первая часть сочинения «Канцона и танец» легла в дальнейшем в основу знаменитой песни.

Мелодия ещё одной композиции с той же пластинки, «Павана и гальярда», автором которой был указан Винченцо Галилей, легла в основу другой песни на слова Анри Волохонского, исполнявшейся Алексеем Хвостенко — «Конь унёс любимого».

Текст песни[править | править вики-текст]
рай

Над небом голубым
Есть город золотой
С прозрачными воротами
И с яркою звездой

А в городе том сад
Всё травы да цветы
Гуляют там животные
Невиданной красы…

В ноябре 1972 года поэт Анри Волохонский сочинил на мелодию с пластинки Вавилова стихотворение «Над небом голубым…», озаглавленное в его сборнике произведений как «Рай»[3].

В стихотворении использованы библейские образы из ветхозаветной Книги пророка Иезекииля (Иез. 1:10), на эту книгу, как на источник, указывает и сам А. Г. Волохонский.

Другие видят в тексте описание Небесного Иерусалима из Откровения Иоанна Богослова(Апокалипсиса) (Отк. 21:1321:1122:2), в христианской традиции считающегося образом рая, и четырёх животных из Апокалипсиса (Отк. 4:6—9) — тетраморфа.

Возможно, произведение было навеяно также мозаичным панно «Небо» в мастерской ленинградского художника Бориса Аксельрода, где нередко бывал поэт.

Аксель делал тогда это самое «Небо на земле»… А мы делали вид, что помогаем Акселю — кололи смальту и составляли куски мозаик по его росписям, впрочем довольно бездарно. Акселю приходилось нас поправлять. А я вообще по большей части лодырничал. В прямом смысле слова он мне ничего не говорил и не советовал, но атмосфера была та самая.

— А. Г. Волохонский.

Новини сектора "А".

  • 29.01.15, 19:50


“Новини сектора “А”. У районі Новокиївка (Луганщина), це під самим кордоном з РФ, розвідвзвід спецназу 22 обр ГРУ ГШ РФ намагався проскочити через кордон! З території РФ, минаючи лінію розмежування. Втім окупанти наткнулися на засідку “Легіону НАТО”. Бій був недовгий. 12-200 і 6-300. Цікаво, що всі загиблі російські воїни були … призовниками”, – написав Дворянчук.

Раніше президент РФ Володимир Путін заявив, що українська армія – це легіон НАТО, який кинув виклик Росії.
Тепер слід очікувати рецедиву кесаревого безумства ліліПута.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
252
предыдущая
следующая
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее в политике конфиденциальности