"Головнокомандувач", промий вуха від шоколаду!

  • 24.04.15, 01:39
Не здавайте Широкине! 
Маріупольці закликають керівництво держави не відводити війська зі стратегічно важливого села
Іван ЛЕОНОВ   

У Широкиному планують вiдкрити постiйно дiючий пункт спостерiгачiв ОБСЄ.

Мешканці Маріуполя у відкритому зверненні до Президента України, секретаря РНБО, міністра оборони і начальника Генштабу ЗСУ просять відмовитися від ідеї демілітаризації села Широкиного і відведення з цього населеного пункту українських військ. Тим більше що спостерігачі ОБСЄ, під чиїм контролем планується залишити село, є беззбройними і не зможуть чинити жодного опору агресору.

«На території Широкиного розташована стратегічна висота, яку захисники Маріуполя відбили в агресора і на якій бойовики не повинні перебувати, згідно з Мінськими угодами, — наголошується у зверненні штабу громадянського об’єднання «Оборона Маріуполя». — Раніше з цієї вогневої точки неодноразово вівся артилерійський обстріл нашого міста. Вважаємо, що залишити Широкине сьогодні — означає поставити під удар півмільйонний український Маріуполь. Це також створить небезпечний прецедент для ворога і стане передумовою для подальшої ескалації насильства і наступальних дій на нашу країну. Здати Широкине — означає відкрити ворота в усю Україну!».

На звернення маріупольців уже відреагував секретар РНБО Олександр Турчинов, який зазначає, що українські вояки зможуть відійти від Широкиного на кілометр лише у тому випадку, якщо в ньому постійно діятиме пункт спостерігачів ОБСЄ, а село візьме під свій контроль міліція. Передбачається, що міліція контролюватиме навіть ту частину села, де нині окопалися терористи.

«Наразі існує чотири точки, де найчастіше відбуваються порушення домовленості про припинення вогню і де постійно відбуваються провокації. Це територія біля Донецького аеропорту, територія біля Горлівки, Щастя та Широкиного, — каже пан Турчинов. — Коли ми говоримо про демілітаризацію, це не означає, що ми повинні звільнити населений пункт, зокрема Широкине. Йдеться про те, щоб у Широкиному зробити постійно діючий пункт спостерігачів ОБСЄ».

Нагадаємо, що зараз спостерігачі ОБСЄ працюють у Широкиному позмінно. Тож терористи обстрілюють позиції сил АТО саме тоді, коли одні спостерігачі вже залишили село, а інші ще не приїхали. Свідками таких обстрілів iз танків, мінометів та САУ днями стали кореспонденти ВВС, які зазначають, що «снаряди в бік українських військових падали так часто, що їх важко було порахувати». За даними групи «Інформаційний спротив», бойовики продовжують нарощувати свою тактичну групу, яка веде бої за Широкине.

ДО РЕЧІ

Президент Петро Порошенко заявив в інтерв’ю французькому телебаченню про 6,5 тисячi загиблих військовослужбовців і цивільних у ході конфлікту на Донбасі. «Сьогодні на фронті в Україні гинуть люди. Ми втратили в цілому вже понад 6,5 тис. військових і цивільних. Це загибель, що паралізує будь-яку країну», — сказав глава держави. За його словами, сьогодні Україна стала об’єднаною і готовою захищатися, як ніколи у своїй історії.shock "Об'є..." чи "обйо..." "д" чи "б"??question

Злочинна діяльність ОЗУ в Україні.

  • 22.04.15, 11:00
Податок на... сепаратистів 
На рабочий стіл Генпрокурору: Зловживання тільки у фіскальній сфері дозволяють виводити у «тінь» щороку близько 200 мільярдів гривень! На цих «потоках» досі заробляють наближені до екс-президента Віктора Януковича
Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ   

Екс-«регіонал» нардеп Віталій Хомутинник узяв касові апарати під своє тепле крило ще за час правління патрона Віктора Януковича і не може розлучитися з прибутковими схемами досі.
Прості смертні у нашій країні навіть не підозрюють, які масштабні афери умілі й досвідчені махінатори здійснюють буквально за їхніми спинами. І на які цілі йдуть кошти, які з людей — на підставі чинного законодавства — збирає держава. І у яку кількість мільйонів виливаються їхні десятки гривень, зібрані відповідно до чергового підзаконного акта.Ось, скажімо, касові апарати: дві стрічки — одна йде на друкування чека для покупця, а друга... А друга (а точніше її електронна копія), виявляється, не потрібна нікому: ніхто її не дивиться, не читає і не аналізує. Натомість кошти за придбання модемів для касових апаратів і так зване «обслуговування» цих апаратів дозволяють отримувати десятки мільйонів буквально на пустому місці. Але касові апарати у цій схемі — це тільки квіточки.

Звіт, який нікому не потрібен

Фахівці підрахували: всього упродовж року збирають близько 20 млрд. касових чеків. Відбувається цей процес під егідою Державної фіскальної служби. А тому людина непосвячена думає, що відповідні служби уважно аналізують ці документи — і виявляють можливі порушення. Принаймні так має виглядати логічне пояснення: якщо держава запроваджує касові апарати, значить, це комусь потрібно.

Спеціалісти, які знають процес ізсередини, навіть змоделювали, як воно мало би виглядати. «Якщо дати податківцеві тільки двi секунди, щоби подивитися на чек, то потрібно 5-6 тисяч людей, які займатимуться цією роботою упродовж цілого року!» — каже кандидат технічних наук, екс-директор підприємства «Укрелекон» Микола Коваленко. Звичайно, погляд тривалістю в одну секунду нічого не дає, та й «зайвих» 15 тисяч працівників у податковому відомстві, треба сподіватися, немає. А тому, яка ж подальша доля цих чеків?

«Їх до останнього часу збирали дві комерційні структури: «Інтерплат» і «УкрКарт», — продовжує Коваленко. — Статус цих структур не визначений». Ось перед нами дані одного з приватних підприємств, яке обслуговує касові апарати, — «Інтерплат». Трудиться у компанії — ... 83 особи! Не 5000, скільки було би треба для хоча б побіжного аналізу отриманої інформації, а менше сотні.

«Тоді як вони це роблять?» — одразу ж задаєшся запитанням. «А ніяк! — посміхається Коваленко. — Інформацію збирають, але не використовують. Колишній очільник Державної фіскальної служби пан Білоус в одній із розмов підтвердив це: мовляв, справді, інформацію з касових апаратів не використовують». Тоді виникає наступне запитання: а для чого її ж збирають? «Відповідь очевидна: аби зібрати щороку 100 млн. гривень із підприємців, — розставляє крапки експерт. І додає: Якщо раніше обслуговування касового апарату коштувало 100 гривень, то сьогодні вже 200. Окрім цього, пробують перевести на касові апарати підприємців другої і третьої групи».

«Касову реформу» в Україні започаткував «найкращий банкір усіх часів і народів», наближений до Сім’ї, а саме до старшого сина, Олександра Януковича, колишній голова НБУ та в.о. Прем’єр-міністра Сергій Арбузов. Разом зi ще одним «сім’янином», екс-головою Податкової адміністрації Олександром Клименком. Компанії «Інтерплат» та «УкрКарт» здобули право розділити ринок на двох навіть без формально проведених тендерів.

А тому дуже цікаво довідатися, хто ж стоїть за цими структурами. Як стало відомо з оперативних джерел, «Інтерплат» входить до сфери інтересів колишнього соратника Віктора Януковича, засновника «Молодих регіонів», а нині народного депутата України Віталія Хомутинника, який, до речі, разом iз «регіоналом» Андрієм Пінчуком ініціював відповідні зміни до законодавства. Газета «Дзеркало тижня» вважає, що до створення цієї структури причетний також колишній голова Мінагрополітики Микола Присяжнюк.

Цікаво, що «Інтерплат» пов’язаний із власниками одного з найбільших українських виробників касових апаратів — компанією «Юнісистем». Яку заснував нікому не відомий громадянин Сєріков. Напередодні великої арбузовської касової революції засновниками «Юнісистема», як і «Інтерплата», стали офшорні структури.

Обсяг ринку, який дві структури поділили між собою, становить 80—90 мільйонів гривень. Але це, на думку експертів, тільки видима верхівка айсберга.

Працюємо на переказ до Ростова

Ось, скажімо, придбати касовий апарат, як того безапеляційно вимагає законодавство, — задоволення не з дешевих. Пропозицій на ринку не так уже й багато, а ціна... А ціна, треба розуміти, ринкова. Але чи так це? Аби з’ясувати, подивимося, яка ситуація у сусідніх державах, зокрема тих, які важко назвати демократичними. «Ось, наприклад, у Росії в минулі роки подібні касові апарати (без модема) російського виробника ЗАТ «Инкотекс» коштували 65 доларів. Додамо сюди ще щонайбільше 50 доларів за модем. У сумі це становить 115 доларів, — каже Микола Коваленко. — А в нас аналогічну техніку продають по 400 доларів! І плюс iще змушують платити за обслуговування та передачу інформації».

Але найдивовижніше у цій ситуації навіть не те. А той факт, що після Революції гідності минув рік, диктатор Віктор Янукович перебуває у ростовському засланні, його наближені — під санкціями Європи і США, а схема, яку вони створили кількома роками раніше, продовжує успішно діяти! Й активно, незважаючи на погоду і владу, успішно «доїть» український дрібний і середній бізнес, викачуючи наші гроші... у кишені донецької команди. У це важко повірити, але, на жаль, це так.

А куди підуть ці кошти далі? Ну, ще півбіди, якщо на чергову елітну нерухомість для Віктора Януковича і його друзів. Але не можна виключати, що саме за ці гроші прихильники «Руского міра» фінансують війну на сході України. І за гроші від «чорних» схем, які чомусь ніяк не наважиться прикрити нова українська влада, купують зброю та боєприпаси — і вбивають наших добровольців.

«Російський слід в українських «фінансових дірах» можна простежити не лише у сферах, які стосуються касових апаратів, — каже Микола Коваленко. — Ось, наприклад, мобільний зв’язок. Обидва оператори — і «Київстар», і МТС — афільовані з російськими власниками. Схема збору коштів на підтримку сепаратистів напрочуд проста: з автоматів для поповнення рахунків мобільних телефонів ви збираєте готівкові кошти, які держава взагалі не обліковує. І далі, будь ласка, хоч у зону АТО — для підтримки сепаратистів. Не потрібні навіть конвертаційні центри — держава дозволяє неконтрольований обіг великого обсягу готівки!».

У минулому, за словами експерта, пристрої для фіскалізації цих операцій були включені до державного реєстру. У 2013 році державна податкова викинула їх із державного реєстру повністю...

Сотні мільярдів — у чужі волохаті руки

За підрахунками Миколи Коваленка, всього повз державну кишеню у руки ділків — у тому числі й ворожих до держави Україна — потрапляє просто фантастична цифра: 200 мільярдів гривень. Це, на хвилиночку, навіть за нинішнім валютним курсом становить понад 9 мільярдів доларів! Тобто це більше, ніж загальна сума отриманих останніх кредитів Міжнародного валютного фонду. Кредити, до речі, треба повертати, а ці гроші ми просто викидаємо на вітер. І при цьому змушуємо наших громадян усе тугіше і тугіше затягувати паски, заощаджуючи буквально на всьому...

«Двісті мільярдів беруться з кількох головних джерел, — пояснює Коваленко. — Наприклад, близько 40 мільярдів гривень ми втрачаємо лише на поповненні мобільних телефонів та переказі коштів. Емісія карток поповнення сьогодні ніким не контролюється взагалі. За даними Держкомстату, у цій сфері надання таких послуг населенню обертається 24 млрд. гривень. Це явно занижений показник».

Ось ви поповнюєте свій телефон через платіжний термінал. «Якщо порівняти обсяги готівки, яка проходить через банківські термінали, і тих, що належить агенту банка, то денна виручка відрізняється у 20—25 разів! — каже Микола Коваленко. — Якщо порахувати, скільки в Україні є цих терміналів, то держава недораховується близько сорока мільярдів».

Але і це ще не головна втрата. «Немає жодної системи фіскалізації в обмінних пунктах, — каже експерт. — Ось дані за 2013 рік — 280 млрд. гривень пройшло через ці пункти. Десь близько половини із них — агенти банків. Їхнi касові апарати з 2013 року зняті з обліку. Навіть у центрі Києва звична картина, коли взяли ваші гроші, поміняли — і не дають у руки жодного документа. Навіть звичайної квитанції. А це — майже 140 мільярдів гривень, якщо рахувати за показниками позаминулого року». Нині — цілком очевидно — ця цифра зросла.

У «тіні» знаходиться і залізниця. «Приміське сполучення нині підпадає під касові апарати, а от у потягах далекого сполучення вже починається корупція, — каже Микола Коваленко. — Вирішили хлопці: мовляв, уся багатотермінальна система продажу таких квитків на всій території України, по суті, є одним великим касовим апаратом. Але оперує ним не податкова, а самі працівники залізниці. «Що ж у результаті вийшло? Інформація, яку ви «запихнете» у цей так званий «касовий апарат» «Експрес», і є правдою, — дивується Микола Коваленко. — Тобто цифри — за певного уміння — можна «малювати» будь-які. Якщо порівняти 2013-й і 2014 роки, бачимо, що обіг упав на 4,4 мільярда гривень. Якою мірою ці дані є коректними, вам не скаже ніхто. З одного боку, економічна ситуація у державі впливає на зменшення обсягу перевезень, але чи на всі чотири мільярди? До того ж на залізниці адмініструє такий «касовий апарат» приватна структура «УНІТ». І отримує за це п’ять гривень із кожного квитка». До речі, запропонований фірмою «УНІТ» «квиток» кожна фірма може роздрукувати самостійно й отримати готівку з каси свого підприємства без будь-яких втрат — перевірити їх дійсність податкова не зможе.

Поза державним контролем залишається і ринок авіаперевезень: необхідний документ, який регламентув би продажі квитків численних авіакас та туристичних компаній, так і не з’явився.

«Не хвилюйтеся, я сам себе проконтролюю!»

Але навіть це — лише бліда тінь від зловживань у гральній сфері. Лотерейний бізнес у нашій державі, як це не дивно звучить, ніяк і ніким не був контрольований. «Існують так звані миттєві лотереї, — розповідає Микола Коваленко. — Під дахом державних лотерей знову легалізувався гральний бізнес. Сьогодні оператори декларують: обсяг коштів у їхній сфері контролюється за допомогою технічних засобів, які надали... самі оператори!». Подібна постановка питання навіть звучить смішно: у сфері, яка породжує надприбутки, за обігом коштів наглядає сам виконавець.

«Державна фіскальна служба мала розробити порядок фінансового контролю лотерейного бізнесу, але документ чомусь так і не з’явився, — констатує екс-керівник «Укрелекону». — І знову ж таки, маємо схему, коли дані, які дають оператори, мусять вважатися істиною». І ось що виходить. Торік, за даними статистики, в Україні миттєві лотереї зібрали 388 млн. гривень.

«А тепер спробуємо проаналізувати цю цифру, — резюмує Коваленко. — Якщо ви подивитеся на практику європейських країн, що користуються цивілізованими методами контролю — у режимі реального часу, то ми побачимо, що суми, які мають надійти до державного бюджету, становлять близько 1-2% від доходної частини бюджету цих держав. В Україні доходна частина бюджету — близько 500 млрд. гривень. А це значить, що відрахування до бюджету мають становити 5—10 млрд. гривень! Але аж ніяк не менше за півмільярда»...

Навіть побіжний аналіз схем, придуманих і втілених задля грабунку держави, показує: резерви України дозволяють нам не просто відмовитися від режиму суворої економії, який намагається запровадити уряд. А й отримати чималі кошти для розвитку країни. Для цього варто всього лише поламати схеми виведення грошей у приватні, іноземні, у тому числі офшорні, кишені. Влада цього чомусь не робить. І пояснень подібній пасивності може бути лише два: або не знає, або це комусь потрібно...

 


Ідеологічне навантаження "Дня перемоги".

  • 22.04.15, 08:08
Чи можна любити дєда без"Побєди"?

Не хотілося зайвий раз повертатися до теми Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки", але істеричні зойки, влаштовані сьогодні у Верховній Раді депутатом із «Опозиційного блоку» Костянтином Павловим підштовхують до одного висновку: закон має бути підписаний Президентом. І підписаний негайно! Бо тільки реалізація положень даного законодавчого акту на практиці раз і назавжди зніме спекуляції і щодо начебто заборони ветеранам Другої світової носити бойові нагороди, і щодо великих бюджетних витрат на перейменування міст і вулиць, що нині містять імена діячів комуністичного режиму.
Насправді у законі жодної згадки немає про бойові нагороди, а тому приплітати їх до комуністичних символів, які підлягають забороні – це, м’яко кажучи, від лихого. Але поки законопроект ще остаточно не став законом, хоч і був підтриманий Верховною Радою України, у всякої «мазаної руськім міром» публіки виникатиме спокуса вкотре нагадати про вічну передтравневу тему: «...патаму, што дєди ваєвалі…» 
Чесно кажучи, маю великі сумніви, що діди нинішніх 25-річних пропагандистів із гнізда вчорашніх прихильників Януковича воювали у 1939 – 1945 роках. В кращому разі вони у той час пішки під стіл ходили, а воювали вже у пісочницях на початку 50. Але то таке. Мо’ й справді їх батьки масово приводили на світ в передпенсійному віці. Таке теж бувало. Не часто, але бувало. А от з приводу нав’язливої асоціації начебто власних дідів із червоним прапором та радянськими символами – це вже явно щось нездорове. 
Ну от за що нормальна дитина любить і поважає власного дідуся? Та мабуть за те тепло, любов і увагу, яку дідусі і бабусі віддали онукам у дитинстві!? Але в радянському, переверненому з ніг на голову світі, онук мав бути «вдячним» «дєду за Пабєду!», а за все інше без будь-якого ущемлення сумління міг відправити діда до кінця віку в пансіонат для інвалідів та ветеранів. Простіше кажучи, у дім перестарілих.
Так само важко зрозуміти ще одну радянську ідеологему: чому ми маємо бути вдячними тим, кому сьогодні мало б виповнитися 90, 100 і більше років саме за перемогу одного тоталітаризму над іншим? За «перемогу», котра для українського народу закінчилася голодомором 1947-го та новими ешелонами на будови ГУЛагу? Може пора вже відмовитися від радянських штампів і почати дивитися на світ очима європейця, християнина і просто людини з сумлінням, для якої Друга світова – це найкривавіша трагедія ХХ століття під час якої лише у Європі загинуло щонайменше 54 мільйони людей? Може пора людям, які уже доживають свого віку, щиро подякувати за те, що вони припинили цю найстрашнішу бійню? Бо людина, яка сприймає війну як трагедію, ніколи не мріятиме про нові війни і «перемоги» ціною мільйонів жертв.
Натомість ідеологічне навантаження «Дня перемоги», нав’язаного за часи Леоніда Брежнєва громадянам СРСР, а потім майже неподільно успадкованого керівництвом Російської Федерації, несе зовсім інший сенс – принизити позавчорашнього опонента, який уже тисячі раз зізнався у своїх помилках і покаявся усіма можливими способами, нав’язати людям думку, що мета панування СРСР (Росії) над іншими народами (нехай під гаслами «визволення») виправдовує будь-які засоби. Причому сама спроба поставити під сумнів цю совкову ідеологему сприймається ледь не як вандалізм, образа пам’яті пращурів тощо. 
Робиться це з однією метою – тримати населення колишній радянських республік у стійлі ідеологічних формул КПРС, нині активно експлуатованих «руськім міром» разом з його мракобісними попами. А потім кремлівські «стратеги», вважаючи, що мазаний тим самим «міром» (не миром у церковному сенсі, тобто, оливою) народ не чинитиме опору ні російській військовій агресії, ні формуванню лояльних до Москви політичних сил, готових підкупом, обманом, підступом захопити владу у колишніх радянських республіках чи країнах так званого соцтабору. Хіба не це ми бачимо нині на Донбасі? А хіба не на елементах цього сценарію постали лояльні до Кремля режими у Киргизстані, Вірменії і навіть частково в Грузії?
Саме тому вважаю, що ідеологічно і морально виправданим кроком було б виключення 9 травня з переліку вихідних днів виробничого календаря на 2016 рік. До речі, до середини 60-х років минулого століття цей день і був робочим. І мільйони справжніх ветеранів у день закінчення найкривавішої війни у Європі збиралися не для парадів та демонстрацій сили радянської зброї, а задля того, аби пом’янути загиблих товаришів, віддати шану тим, хто не повернувся з фронту чи передчасно покинув цей світ від контузій, поранень та інших травм. 
А для того, аби в окремих регіонах із сильним впливом усяких «опоблокерів» не виникало образ на центральну владу за «позбавлення права ветеранам вшанувати героїв-переможців», можна надати право органам місцевого самоуправління оголошувати неробочі дні з наступним їх відпрацюванням. В такому разі якась інша місцева рада оголосить вихідним Храмове свято, третя – поминальні дні… Підгрунтя для образ в такому випадку не буде, зате Україна зробить ще один крок до того, аби вирватися нарешті з-під впливу ідеологічної машини Кремля.
Що ж стосується перейменувань міст і вулиць, то теж не варто довіряти істеричним хлопчикам та дівчаткам, які розповідають про багатомільйонні, чи навіть мільярдні витрати. Адже зміна назви вулиці чи міста не означає автоматичного переписування усіх документів, одночасної зміни табличок тощо. І правові акти Дніпропетровської обласної ради, видані у 2014 році матимуть таку ж юридичну силу, як Січеславської чи Дніпровської від 2016-го. Хіба для цього потрібно переписувати тонни паперів. Так само й працівники «Укрпошти» у Києві ніколи не плутали вулиць Червоноармійської і Великої Васильківської, чи Симона Петлюри та Комінтерну, хоч адреси на конвертах могли бути написані по різному.
 Мораль з цієї байки така: від духовного катарсису людина має стати сильнішою, а не робити вигляд, що сповідь та очищення завдають їй болю. 

.© Oleh Olenyuk [21.04.2015] 
Прошу поширити, доки модери не знесли. Дякую.

Тарифний геноцид.

  • 21.04.15, 23:23
Тарифний "геноцид" чи реальні реформи?

Для України питання енергетичної безпеки у нинішніх умовах є головним чинником її економічної, а значить – національної безпеки. І це не обмовка, бо енергоємність номінального ВВП, за різними оцінками, складає від 60 до 70 відсотків. Важливою складовою енергетичної безпеки, як не дивно може видатися на перший погляд, є тарифоутворення. Хибне чи викривлене застосування тарифоутворення може призвести до наслідків, що будуть прямо протилежні очікуванням тих, хто «несвідомо» чи усвідомлено тарифами маніпулює.

Зрештою – до справи…

Маємо факт – владою прийнято рішення щодо підвищення відпускних цін (бо до тарифів ці ціни не мають прямого відношення, про що ми поговоримо нижче).

А чи є таке «владне рішення» оправданим?

На нашу думку – скоріше сумнівним.

Підвищення відпускних цін мало б означати гарантовану спроможність тих, хто споживатиме енергоресурси і послуги ЖКГ, сплачувати за них у повній мірі.

Задамося питанням, а чи спроможні українські громадяни в нинішніх умовах сплачувати за новими цінами?

За офіційними даними Держстату (наскільки їм можна вірити кожен з нас вирішить самостійно) споживчі ціни на товари і послуги зросли у 2015 році майже на 35 відсотків. З урахуванням реального, а не номінального рівні зарплат, що «усохли», як каже Держстат, «усього» лише на 17,3 відсотка, можна стверджувати, що за рік ми, у своїй переважній більшості, «збідніли» більш ніж на 40 – 45 відсотків. Опосередкованим підтвердження нашого припущення можуть служити дані  рітейлерів – саме на 35 – 45 відсотків упав товарообіг найкрупніших торгових мереж. Інша невтішна інформація – безробіття (без врахування так званого «скритого») сягнуло рекордного за останні десятиліття рівня і перевищило 10 відсотків і це, як стверджують експерти, ще не межа.

Враховуючи усе перелічене, можна спрогнозувати, що рівень оплат лише за комунальні послуги може сягнути 70 відсотків реальних доходів середньостатистичного домогосподарства.

А тепер врахуємо ще один чинник, який «влада» скромно замовчує. Підвищення цін на газ, електроенергію, теплопостачання, гарячу та холодну воду, водовідведення неодмінно призведе до лавиноподібного підвищення цін на усі інші товари і послуги.

За таких умов переважна більшість українських громадян виявиться неплатоспроможною.

Що далі?

А далі ще менш райдужна перспектива. Падіння внутрішнього попиту призведе до ще більшої стагнації (щоб не казати – повного колапсу) споживчого ринку, а за тим і зупинку і так ледь жевріючого внутрішнього виробництва. Що прослідує за цим очевидно – новий виток безробіття, остаточне зубожіння громадян і, як результат, соціальний вибух, наслідки якого спрогнозувати неможливо.

І ніякі субсидії нас не врятують. Не врятують, бо беруться вони не з неба, а з наших з вами податків. Звідки ж братимуться податки, якщо перспектива економіки не просто песимістична, а таки катастрофічна?!

А тепер повернемося до «тарифів».

Можна стверджувати, що «тарифної політики», не як словосполучення, а як цілеспрямовано управлінської діяльності органів влади, в Україні не існує. Те, що мало б бути тарифною політикою, підмінено затвердженням затратних калькуляцій виробників та постачальників комунальних послуг. Причому, якими будуть затверджені ці калькуляції повністю залежить від певної касти чиновників. А там де присутній чиновницький фактор, присутня і корупція.

Тарифи повинні встановлюватися виходячи не із так званого затратного принципу (на основі «ручного» затвердження чиновниками затратних калькуляцій), що має місце на сьогодні, а, із загальнодержавних пріоритетів і диференціюватися шляхом державного прогнозування на основі енергентичного балансу. Оскільки «затратний принцип» тарифоутворення призвів до дисбалансу енергетичних, фінансових та інформаційних потоків в енергетичному секторі та житлово-комунальному господарстві, завданням тарифної політика має стати також і усунення такого дисбалансу. Саме енергетичний баланс країни повинен стати тим базисом, тим механізмом, на основі якого має формуватися державна політика щодо тарифоутворення. Але за усі роки незалежності влада так і не спромоглася до зведення енергетичного балансу на усіх рівнях – місцевому, територіальному, галузевому та загальнодержавному.

Зведення енергетичного балансу унеможливлюється через відсутність відповідного дієвого механізму, що дозволив би здійснювати облік первинних і вторинних енергоресурсів та послуг ЖКГ, моніторинг їх якості, транспортування, постачання, споживання та оплати за фактично поставленими обсягами та якістю у режимі реального часу.

Постає питання – а чи мала у своєму розпорядженні влада такий механізм?

Виявляється мала. І давно мала.

Такий механізм – Єдина державна система моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги (далі - ЄДСМ) був розроблений, відповідно до розпорядження КМУ від 26.10.2000 року № 428-р., рядом провідних інститутів НАН України та двічі апробований у робочій моделі і довів свою високу ефективність. Однак практичне впровадження ЄДСМ так і не було здійснено, хоча, починаючи з 2000 року щодо цього приймалося немало владних рішень і давалися відповідні доручення найвищих посадових осіб держави. Тільки 31.12.2005 року Указом Президента України №  N 1900/2005 було створено Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. Відповідно до Указу одним із основних завдань цього новоутвореного центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом було створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів. Тобто, на Держенергоефективності фактично покладалося завдання запровадження механізму зведення енергетичного балансу держави. З моменту свого створення і по сьогоднішній день Держенергоефективності поставленої перед ним задачі виконати не спромігся.

За попередніми оцінками експертів Національної академії наук України:

- Економічний ефект від впровадження ЄДСМ може скласти мінімум 20% доходів державного бюджету в перший рік роботи системи;

- Зниження енергоємності ВНП складе як мінімум 10%.

- ЄДСМ надасть можливість урядові відстежувати практично в режимі «он-лайн» ринки первинних та вторинних енергоносіїв та житлово-комунального господарства і вживати оперативні випереджувальні заходи для подолання можливих негативних тенденцій.

- Впровадження ЄДСМ призведе до створення додаткових робочих місць висококваліфікованих спеціалістів, а також збільшить замовлення на виробництво телекомунікаційного обладнання та інформаційних технологій вітчизняних підприємств.

            Питання зведення енергетичного балансу держави виникало в Україні перед кожними виборами. У тій чи іншій мірі до своїх передвиборчих програм його включали майже усі кандидати у Президенти та провідні політичні сили. Двічі законопроект щодо ЄДСМ приймався Верховною Радою України у першому читанні, але потім «успішно» провалювався.

            Доречно зазначити, що «запозичена» у наших розробників система нині успішно впроваджується в Росії…

            Відповідний законопроект (реєстр. № 1640 від 26.12.2014 р., поданий народними депутатами України О. Кіршем, С. Капліним, О. Ляшком, П. Юрчишиним, І. Кириленком) внесений на розгляд Верховної Ради України VIII скликання.

            Робимо висновок. Чи можна було уникнути в Україні тарифного «геноциду». Так. Можна було б. Можна, якщо б влада спромоглася на зведення енергетичного балансу держави і на справжні реформи в ПЕК і ЖКГ, а не голослівні декларації і імітацію реформ. Чому ж цього не було зроблено? А тому, що енергетичний баланс і реальні реформи  апріорі означають прозорість і відкритість ринків паливно-енергетичного комплексу і ЖКГ. А відкритість і прозорість означає мінімізацію корупції та унеможливлення викривлення тарифів, а, значить, будь-які можливості до грабунку громадян.

            Повернемося до законопроекту про ЄДСМ. Чи знають вищі посадові особи про необхідність зведення енергетичного балансу? Мали б знати… А якщо не хочуть знати?! Це може означати тільки одне – їх влаштовує корупція і непрозорість ринків ПЕК і ЖКГ, що рівноцінно тому, що їм не потрібні жодні реформи. Їх цілком влаштовують «схеми» особистого збагачення, унаслідувані від «папєрєдніків». Так чи інакше законопроект 1640 внесений. Буде він прийнятий чи ні, спроможеться влада на зведення енергетичного балансу держави та на проведення реформ в паливно-енергетичному комплексі чи ні якраз і буде відповіддю на ці питання.

    Зрозуміло одне – сьогодні усе цілком залежить від політичної волі вищих посадових осіб держави. 

 

http://intvua.com/news/try-pytannya/1426069845--tri-pitannya-pro-tarifi-ta-sistemu-obliku-video-.html


Взе!

  • 20.04.15, 10:30
Уведомление об удалении материала
Від кого:
i.ua <noreply@i.uaдодатково
Кому:
Alter EGO*
Дата:
10:22 додати мітку
Добрый день,

Ваша заметка в дневнике "Скаженому псиську - "псяча смерть"!" была удалена за нарушение пользовательского соглашения http://help.i.ua/agreement/ п.3.7

Спасибо за понимание.

--
С уважением,
служба поддержки I.UA

Ганьба нації.

  • 15.04.15, 01:25
Відсотки перемоги 
Чому дати москалям по зубах вийшло у поляків у 1920-му і у фінів у 1939—1940 роках, а в нас зараз не виходить
Олександр КРАМАРЕНКО   

Тіла російсько-радянських загарбників на теренах Фінляндії. Зима 1940 р. (Фото  з сайта ipvnews.net.)

Як стало нещодавно відомо, у війні на Донбасі тим чи іншим чином задіяні лише 8 відсотків населення  поки що не окупованої частини України. Це критично мало, враховуючи те, що в ті 8 відсотків, окрім наших військових, входять усі працівники оборонних підприємств, медичні працівники та волонтери. А з другого — враховуючи те, що ми воюємо з другою чи третьою світовою військовою потугою, вояки якої щиро вважають Україну «исконнорусскойземлей». Доведеться розчарувати співвітчизників, упевнених, що нам треба розраховувати не стільки на військо, скільки на міжнародні санкції, під впливом яких Росія, за однією версією, не зможе воювати вже через кілька місяців, а за другою — почне розпадатися через кілька років...Ілюзії «братерства»

Можу запевнити цих невиправних оптимістів, що цього не станеться з двох причин. Перша — жалюгідний рівень санкцій країн Заходу. Вони, до того ж, завдяки титанічній роботі російської дипломатії та спецслужб можуть бути зняті вже в цьому році.Та й обставина, що Захід тягне з постачанням зброї в Україну, вказує на те, що протистояти скаженому російському ведмедю нам, як і раніше, доведеться майже самотужки. А друга причина полягає в тому, що Росія, на відміну від України, має свою еліту. Так, потворну і, радше, імперську, ніж національну. Але ця еліта думає і діє не лише в руслі свого власного збагачення, а й розбудовує, як може, Росію як наддержаву. Дотичним доказом цього може бути відсутність публічних скарг із боку тих її високопосадовців, які вже майже рік не можуть нікуди поїхати, окрім країн СНД та ще кількох держав третього світу.

І от ми — перед наддержавою-агресором. Чи є шанс перемогти? Світова історія знає лише два випадки, коли не надто потужним країнам Європи вдалося якщо не здолати«російського ведмедя», то принаймні приборкати. І нам не завадило б звернутися до їхнього досвіду.Так, поляки в 1920 році і фіни у 1939—1940 роках зупинили Червону армію, наміри якої відносно їхньої державності були ті ж, що й сьогодні в російсько-терористичних військ стосовно України. Причому зупинили без будь-яких див. Керівництво радянської Росії вважало і Польщу, й Фінляндією своїми територіями. Адже обидві ці країни входили до складу Російської імперії. Стосовно ж Польщі, то її поновленій державності у 1920-му було лише 3 роки, а не 23, як українській державності на час початку російської агресії на Донбасі.

Відчуваю, що хтось із військових може закинути: не можна, мовляв, порівнювати військовий потенціал і якість озброєння російської та української армій зараз і тоді, між армією агресора та обома її супротивниками — військами Польщі та Фінляндії. Згоден, не можна. Але впевнений, що буду підтриманий більшістю наших істориків та політологів, коли припущу, що ці дві держави, перебуваючи на нашому місці у 1991 році, не тільки не нищили б своїх армій. І не факт, що відмовились би від ядерної зброї, якби вона була тоді на їхніх територіях! Як би на них не тиснула та ж Росія та Америка з Європою.

Можливо, саме тут захована та «кощієва голка», знайшовши яку, ми зможемо нарешті зрозуміти, чому у фінів та поляків тоді вийшло, а в нас сьогодні не виходить? А вийшло в них саме тому, що вони не мали жодних ілюзій стосовно Російської імперії (в якому вигляді та не наближалася б до їхніх кордонів) та російської армії, яка в усі часи відрізнялася своєю жорстокістю, підступністю та віроломством.

Ми ж і досі віримо в імперські казки про «братерський російський народ» і про те, що в Росії в нас лише один-єдиний ворог — Владімір Путін. А після його смерті «знов буде мир та злагода між двома нашими країнами».stena vkaske Результатом «братерських» ілюзій із нашого боку стало повне роззброєння України перед лицем російської агресії і багато чого, здавалося б, дивного та незрозумілого в її ході.whosthat

Над Віслою — без див

Польща й Фінляндія зупинили нашого спільного ворога навіть без тих міжнародних санкцій, які застосовуються до нього сьогодні. «Диво над Віслою» мало під собою міцний підмурівок національної польської ідеї. І полягала вона зовсім не в прагненні Польщі, скажімо, до Ліги націй чи до Антанти, а у єднанні всіх її громадян, незалежно від їхнього соціального та національного походження, у тому вистраждано-переможному: ja jestem Polak! Саме ця національна ідея змушувала тоді польську політичну націю створювати славнозвісні комітети Самооборони, куди люди віддавали на потреби свого війська все, що мали (ці комітети здійснили загальну мобілізацію значно ефективніше, ніж нашпиговані російською агентурою та корупціонерами українські військкомати сьогодні — призов до нашої армії та часткову мобілізацію). Пізніше були створені в Польщі такі її державні військові органи, як Рада захисту Польщі та Тимчасовий революційний комітет Польщі.

Саме національна єдність дозволяла польському війську не віддавати військову ініціативу Червоній армії, а, навпаки, відсувати її якомога далі від своїх кордонів. Так, у березні 1919 року поляки відтіснили російське військо з Литви та Західної Білорусі, зайнявши при тому Вільно, Ковно, Бобруйськ та Мінськ. А в квітні 1920-го за підтримки залишків Армії УНР поляки звільнили від більшовиків навіть наш Київ! Вони завжди бажали мати між собою та Російською імперією потужний буфер у вигляді незалежної України. І саме цей їхній геополітичний прагматизм змушує сьогодні Польщу бути чи не найпалкішою прихильницею нашої незалежності в Європі.

А потім був серпень 1920-го, коли стовідсотково відмобілізовані поляки під проводом своїх славетних генералів Халера та Сікорського розбили вщент під Варшавою більшовицьке військо, на чолі якого були «непереможні» Будьонний з Тухачевським. Ось чому підписаний у березні 1921 року Ризький мирний договір діяв, на відміну від Мінських домовленостей, аж до 1939 року! І не озирався тоді начальник польського Генштабу Пілсудський у своїх діях на Москву (лишень би на нас не напали без легітимного уряду!), а рішуче скинув корумпований уряд Войцеховського у травні 1926 року.

Відсіч фінів

Паралелі з так званою фінською кампанією Червоної армії напрошуються самі собою. Бо тоді радянські спецслужби перед самим нападом на Фінляндію створили свій маріонетковий уряд цієї держави. Приблизно так, як у наш час російські спецслужби створили свої «ДНР» з «ЛНР». Але фінське керівництво зреагувало на цей факт рішуче. Воно не тільки не визнавало тих більшовицьких маріонеток (не маючи з ними жодних контактів), а й здійснило загальну мобілізацію, завдяки якій армія країни з населенням усього 3,6 мільйона нараховувала 337 тисяч вояків! Для порівняння: українська армія сьогодні ще не досягла своєї чисельності навіть у 250 тисяч.

Не варто порівнювати й «Стіну» Яценюка та лінію маршала Манергейма, яку фіни будували 12 років за допомогою найкращих фахівців із фортифікаційних споруд Німеччини, Англії, Франції та Бельгії. Якщо ж урахувати, що українські очільники не знали про навалу московської орди в Криму за день до її початку, то, помноживши 365 на 12, можна дізнатися, у скільки разів фінська еліта була якіснішою за нашу сучасну!

Фінське військо буквально тероризувало бійців 7-ї та 14-ї червоних армій та їхньої 44-ї стрілецької дивізії безкінечними «котлами» та диверсійними проривами, які відрізали агресора від його тилового забезпечення. У зоні ж так званої АТО таке знущання з українських вояків здійснює російський агресор. Тому й результати бойових дій у цих двох війнах різні. Якщо на Донбасі наших військових загинуло приблизно стільки ж, скільки й із боку російсько-терористичних військ (незважаючи на те, що останні майже постійно наступають), то фіни знищили 72408 червоноармійців, утративши зі свого боку лише 19576 людей.

Ще разючішими виглядають політичні відмінності тієї війни. За Московським договором 1940 року, Фінляндія втратила невелику частину своєї території, але й досі залишилася незалежною державою. Україна ж і надалі продовжує після кожних «мирних домовленостей» із терористами перманентно втрачати свої населенні пункти і не має жодних гарантій залишитися незалежною країною вже в найближчій перспективі.

Маємо що маємо?

Не маючи своєї об’єднавчої ідеї в боротьбі зі своїм одвічним ворогом, більше того — не усвідомлюючи до кінця всю його небезпечність, Україна виглядає приреченою. Президент демонструє на міжнародній арені бурхливу діяльність, удаючи, що зупинить Росію суто дипломатичними засобами. Але ж наведені два приклади з європейської історії красномовно свідчать, що з цим агресором є сенс домовлятися тільки після виграшу в нього воєнної кампанії. Прем’єр-міністр настільки загрався в будівництво своєї «Стіни Сміху та Плачу», що, схоже, вже й сам повірив у те, що зупинити другу військову потугу у світі можна за допомогою сітки-рабиці. При цьому Арсеній Петрович так і не зміг налагодити належним чином постачання нашим військовикам на Донбасі зброї, амуніції та навіть харчів! Верховна Рада, яка час від часу волає про необхідність запровадження воєнного стану в країні, сама працює у винятково мирному режимі з величенькими канікулами після кожного місяця роботи.

Чи доречно робити в цій ситуації крайнім міністра інформації Юрія Стеця? Не буває ж контрпропаганди в держави без власної пропаганди. Яка, в свою чергу, неможлива без власної ідеології. А всяка державна ідеологія в Україні, як відомо, заборонена Конституцією. Чи варто дивуватись, коли і в першій, і в другій редакції Закону про особливий статус Донбасу нема жодного слова про мільйон біженців із його теренів?У країні без своєї ідеології, де керманичі керуються тільки особистою політичною доцільністю, це нормально. Бо переселенці, на відміну від сепаратистів,  не стріляють у бік Києва, і за ними не стоїть така наполеглива у досягненні своїх цілей Росія... Хоча "особливий стан для Донбасу, у чому переконаний знаний юрист Сергій Головатий, є з боку Президента та парламенту прямим порушенням Конституції України.

У воюючій без власної ідеології державі можливі й не такі дива! У розстрільних списках так званих «ДНР» та «ЛНР» приблизно 100 українців, серед яких є й росіяни, і євреї. Сепаратисти ладні розстріляти їх тільки за те, що вони не приховували на Донбасі своєї проукраїнської громадянської позиції. А от Українська держава БОЇТЬСЯ якимось чином виділити з-поміж переселенців їх «ватну» більшість, яка, на відміну від тієї розстрільної сотні, завжди може повернутися додому!!!! Більше того! З двох спонсорів сепаратистського руху на Донбасі, які розкошують сьогодні в Києві, ідеологічно стерильна держава спромоглася лише на оперетковий судовий процес над одним із них...ГАНЬБА!!!

Статті по темі


Єднання через Київ (05.03.2015)
Шевченкові рекорди (24.02.2015)
«Пишаюсь, що я — українець». А ти? (14.01.2015)
Чому не шануємо полеглих героїв? (13.01.2015)
Український Геркулес (06.11.2014)
«Петриківка» на землях Колхіди (05.11.2014)
Дзвін Батурина (05.11.2014)
Тест Кличка на патріота (05.11.2014)
Навіщо міф про 140 «народів України»? (23.10.2014)
Голос українських Соловків (23.10.2014)

За вами слідкує ru!

  • 15.04.15, 00:15
Блюстители онлайновых скреп:

Блюстители онлайновых скреп или Слава богу, что я не москаль

Роскомнагляду дозволили читати листування користувачів у соцмережах
13.04.2015 | 14:10

Прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв підписав постанову, що дозволяє Роскомнагляду перевіряти листування користувачів соціальних мереж.
Вконтакте / techno.bigmir.net

Медведєв дозволив перевіряти переписку в соціальних мережах / techno.bigmir.net

Постанова від 8 квітня була опублікована на сайті уряду Росії в понеділок, 13 квітня.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖРосійський омбудсмен запросила листування кримськотатарського телеканалу ATR із Роскомнаглядом

Постанова уряду дає Роскомнагляду право встановлювати факти прийому, передачі, доставки та обробки повідомлень, будь то голосова інформація, письмовий текст, зображення, звуки або «інші електронні повідомлення», пише Дождь.

Крім того, Роскомнадзор зможе переглядати і аналізувати ресурси організатора поширення інформації, а також записувати і фіксувати доступні користувачам дії.

Перевіряти листування відомство буде тільки на запит від правоохоронних органів, які ведуть оперативно-розшукові заходи. Перевірка листування буде проводитися двічі - друга інспекція повинна пройти в строк, що не перевищує 60 днів.

Відомості про результати перевірки Роскомнагляд буде розміщувати на своєму офіційному сайті протягом п'яти днів з дня затвердження акта. Склад цих відомостей відомство буде визначати самостійно.
Детальніше читайте на УНІАН:http://www.unian.ua/society/1066660-roskomnaglyadu-dozvolili-chitati-listuvannya-koristuvachiv-u-sotsmerejah.html


Гра в піддавки.

  • 15.04.15, 00:00
За наказом головнокомандуючого України і "нормандської четвірки", українці продовжують відводити свою бойову техніку з лінії фронту, а рашисти підтягують. Це вже триває цілий РІК!!! З часом, в книгах по історії РФ напишуть про те, як "доблєсниє раССєйскіє войска блестящімі дєйствіямі завоєвалі Украіну"...

"Росія не згорнула свою присутність на сході України, тренує бойовиків", – посол США

Джефрі Пайєтт
Джефрі Пайєтт


14.04.2015

Росія продовжує надавати підтримку сепаратистам і має на сході України елементи командування і контролю для координації там військових операцій. Про це у своєму «Твіттері» написав посол США в Україні Джефрі Пайєтт.

США також поінформовані, що Росія створила тренінгові центри у східній Україні для артилерійської підготовки бойовиків.

Крім того, Росія продовжує утримувати передові зенітно-ракетні комплекси поблизу лінії фронту, порушуючи мінські угоди, наголосив Джефрі Пайєтт.

Москва цю заяву посла США в Україні наразі не коментувала.

Міністри закордонних справ країн-учасниць так званої «нормандської четвірки» у понеділок у Берліні домовилися і далі відводити важкі озброєння від лінії зіткнення.

Сили АТО і бойовики звинувачують одне одного упочастішанні обстрілів, а також порушенні мінських домовленостей у частині відведення важкого озброєння. 

www.radiosvoboda.org/content/news/26954598.html

руССкая агонія.

  • 12.04.15, 11:36
Для тих, хто любить читати:

 Інші статті на цю ж тему

 "Я считаю Путина личным врагом"
Я не буду петь для оккупантов
Портрет бандеровца
Дмитрий Волчек
Опубликовано 11.04.2015 15:37

"Донбасс восстанет, восстанет Донбасс. 
Услышь нас, Челябинск, услышь нас, Кавказ. 
Ни пяди не будет вам нашей земли, 
валите в Москву, москали", – з
адумчиво поет член "Единой России" Николай Расторгуев. 
Нет, политические взгляды лидера "Любэ", любимой группы Владимира Путина, не изменились. Клип смонтирован участниками украинской группы "Мирко Саблич".

Під цокіт пасхальних яєчок.

  • 12.04.15, 11:00

Російський спецназ, котрий призначався "зачистити" Донбас, сьогодні вночі ЗНИЩИЛИ УКРАЇНСЬКІ ПАРТИЗАНИ!
 11 апреля 2015 г., 16:33:00
Российский спецназ, который должен «зачистить» Донбасс, уничтожили украинские партизаны


Потери врага уточняют разведчики. По данным разведки, украинские партизаны в Донецке атаковали десятую бригаду российских спецназовцев.

Отряд Федеральной службы безопасности, который прибыл на Донбасс, для покорения оппонентов «ДНР-ЛНР», был полностью уничтожен. По данным «Патриотов Украины», российские наемники начали поисковые работы тел.

 Джерело: http://proua.com.ua

ЗІ СВЯТОМ ВАС!!!

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
254
предыдущая
следующая