Очкозамилювач.

  • 30.08.15, 02:22
«Євангеліє» від Арсенія
Яценюк похваcтався «добрими фінансовими новинами»

Наталія ЛЕБІДЬ   

Почуття міри занадто часто підводить українських політиків. Напередодні засідання уряду, яке відбулося 27 серпня, очільник Кабміну Арсеній Яценюк розмістив на своєму «Фейсбуці» веселу фотографію — з усміхненим собою та щасливою Наталією Яресько, головою Міністерства фінансів. «Для України є добрі фінансові новини. Завтра о 12.00 відбудеться позачергове засідання уряду», — підписав знімок Яценюк.

Хоч би як намагався Яценюк зберегти інтригу, суть його добрих новин дуже скоро стала набутком гласності. Йдеться про згоду зовнішніх кредиторів України списати майже 4 млрд. доларів. Повернення ж решти боргу пролонгують на десяток років. Тож привід для радості у Яценюка є, проте він не настільки глобальний, аби робити його приводом для піару.

Тим паче, що й з цією угодою, про яку йдеться, далеко не все так просто. Агентство Bloomberg зазначає (з посиланням на прес-секретаря українського Мінфіну Дар’ю Марчак), що остаточних домовленостей сторони поки не досягли, а в комітеті кредиторів, очолюваному компанією Franklin Templeton, ситуацію не коментують.

Ясність натомість внесла Наталія Яресько, яка перед засіданням оприлюднила наступні цифри: договір з кредиторами передбачає зменшення державного боргу на 20% і дозволяє негайно знизити борговий тягар на $3,6 млрд.

Ця сума може зрости ще на $200 млн. і досягти $3,8 млрд., якщо таке ж зниження буде погоджено за гарантованими державою валютними боргами держпідприємств і євробондами Києва. Решта єврооблігацій будуть продовжені з 2015—2023 років до 2019—2027 років. Тобто Україна не буде виплачувати основну суму боргу в найближчі чотири роки. Ставка за боргами буде підвищена з 7,22% до 7,75%.

Однак повідомлення про просування у перемовинах з кредиторами було не єдиним приводом для скликання Кабміну. Загалом часті засідання уряду (чергові та позачергові) стали останнім часом нормою. На попередніх зборах обговорювалося, зокрема, «турне» Міністерства регіонального розвитку, чиї емісари проїдуться великими містами України і перевірять стан підготовки до опалювального сезону. Про цю ідею у середу, 26 серпня, доповідав профільний міністр Геннадій Зубко.

«Упродовж вересня буде складено відповідні акти про стан готовності житлово-комунального господарства в регіонах до зими», — наголосив він. Така активність, імовірно, свідчить про одне: виборча кампанія вже наступає на п’яти основним її учасникам. А «Народний фронт» Прем’єра Яценюка бере участь у місцевих виборах — хай навіть і не самостійно, а під егідою президентського Блоку Порошенка.

Підтвердженням тому є й ініціатива уряду щодо додаткової підтримки малозабезпечених родин. Міністр соцполітики Павло Розенко представив на засіданні проект акта, яким пропонується виплачувати малозабезпеченим сім’ям по 250 гривень на дитину щомісячно, починаючи з дня її народження (до цього така норма починала працювати лише із досягненням дитиною 3-річного віку).

...На час, коли ми готували цей номер до друку, засідання уряду ще тривало. Проте головні тези на ньому вже було озвучено. «Очікуваний нашими ворогами дефолт не відбувся», — радів Арсеній Яценюк, вбачаючи у цьому, вочевидь, власну заслугу. «Найближчі чотири роки Україна не виплачуватиме тіло кредиту», — наголошував Прем’єр-міністр. Отож з «тілом» розбиратиметься наступний уряд, хіба що Арсеній Петрович відміряв собі ще не одну каденцію...

УМ

Шулери не свого народу.

  • 30.08.15, 02:02
Сталінград Порошенка і Путіна. Завершальний етап Геннадій Люк _
 29 серпня 2015

I. "Непередбачуваність" Путіна

Розвиток подій підтвердив правильність прогнозу, даного рік тому у матеріалі "Сталінград Порошенка і Путіна". Це означає, що насправді дії Путіна є цілком прогнозованими. Принаймні доти, поки господар Кремля вірить у можливість зберегти свою владу.

Адже є речі, які ВВП не може дозволити собі проігнорувати навіть при найбільшому бажанні.

Економіка. На ній тримається соціальна сфера. На стабільності соціальної сфери тримається влада Путіна.

Влада, а не Росія і не росіяни, – найдорожча цінність для Путіна. Ради неї він готовий на все.

Розуміння цих двох фундаментальних факторів дозволяє досить точно прогнозувати дії російського президента в Україні.

Військову інтервенцію Путін не може собі дозволити – бракує грошей на утримання захоплених територій. Швидко задушити Україну економічно він також не в змозі – за її спиною стоять МВФ і Захід.

З дієвих інструментів залишається лише те, що прийнято називати "замороженим конфліктом"...

ІІ. Анатомія "замороженого" конфлікту

Фішка в тому, що для існування штучно створеного замороженого конфлікту потрібен регулярний фінансовий "підігрів". Чим більший конфлікт – тим більше грошей потрібно на його підтримку.

Фінансова "вага" Придністров'я, Абхазії і Осетії, разом узятих, була для Росії мізерною, тому ці конфлікти перейшли до розряду довгограючих. Порівнювати їх з Донбасом некоректно в силу принципово різних вагових категорій.

Відповідно, усі розмови про те, що Путін зацікавлений у "заморожуванні" конфлікту у Донбасі в його нинішньому вигляді – це пусті фантазії.

У Путіна банально не вистачить грошей на "довгу заморозку".

Ціна на нафту, все очевидніші кризові явища у світовій економіці разом із санкціями залишають Путіну надто мало шансів протримати у Донбасі "проект ДНР/ЛНР" довше весни 2016-го.

Але безнадійну для Путіна ситуацію рятує... Петро Порошенко, президент України.

Своїм законом про "особливий статус", до того ж закріпленим конституційно, Петро Олексійович одним махом вирішує на користь Путіна цілий ряд великих проблем:

1. Конфлікт не вирішується, а дійсно заморожується. Він виводиться з гарячої військової фази, але не припиняється. Принципово важливим є те, що залишається у повній недоторканості генератор конфлікту – антиукраїнська пропутінська місцева влада з надзвичайними повноваженнями.

Це дає можливість Путіну у будь-який момент знову повернути конфлікт із "замороженого" стану – до "гарячого". Причому зробити це значно легше і швидше, ніж Заходу – відновити санкції.

2. Райони з "особливим статусом" стануть потужним антиукраїнським форпостом. Зрозуміло, що жоден проукраїнський житель Донбасу не повернеться туди, де терористи збережуть владу, збройні формування і контроль над судом і прокуратурою – тобто повний арсенал залякування. Тож навіть вибори за українськими законами не дуже обмежать бойовиків.

Плюс – повна свобода махрової антиукраїнської пропаганди. Яка, до речі, транслюватиметься й на сусідні райони.

3.Українська економіка отримає "чорну діру", в якій безслідно зникатимуть вкрай необхідні їй мільярди. Під могутній акомпанемент волань про "геноцид", стократно посилений кремлівською пропагандою, "особливі" райони вимагатимуть від Києва все нових і нових грошей.

А далі з допомогою дуже простих і ефективних "схем" ці гроші швидко зникатимуть, без будь-якої користі для економіки України.

4. "Особливі" райони зможуть стати джерелом дестабілізації всього східного, і не тільки, регіону.Тисячі бойовиків з паспортами України зможуть вільно пересуватися між областями і займатись грабежами і диверсіями, а ховатись від українського правосуддя – в "особливих" районах. Ці ж райони загрожують перетворитись на перевалочні бази для розповсюдження зброї.

У підсумку Путін перекладає на Україну фінансування замороженого конфлікту і утримання дотаційного і зруйнованого регіону, і залишає за собою контроль за "особливими" районами.

Тобто Україна платить за все – і при цьому не отримує нічого. Просто українських солдатів убиватимуть не з гармат, а пострілами в спину.

Путіна навіть влаштує формулювання "за українськими законами". Оскільки в "особливих" районах на практиці ці закони буде реалізовувати тільки він, Володимир Путін. Так, як сам забажає. Так само, як він реалізує "взаємне припинення вогню".

Якщо й використовувати термінологію Порошенка і Юрія Луценка про досягнення миру – то це такий самий мир, який привезли світу Чемберлен і Даладьє у 1938-му.

Так, Путін дуже хотів би "дотиснути" Порошенка до ще більших поступок – і в плані територій, і в плані "особливих" повноважень. І він би досяг свого – якби нафта була хоча б по 70 доларів за барель.

Але Путін отримує найголовніше – інфікує Україну раковою пухлиною "особливого статусу", за допомогою якого зможе терзати її політично і знесилювати економічно. Залишиться тільки з часом "модернізувати" систему до повноцінної "федералізації".

Є стовідсотково об'єктивний показник зацікавленості Путіна в конституційно закріпленому законі про "особливий статус". Це – результати голосування прокремлівських депутатів Верховної Ради. Бо заяви Кремля – це PR-вітер, який легко за кілька годин можна змінити на протилежний.

І заяви можуть як демонструвати справжні наміри, так і приховувати їх. Щоб допомогти Порошенку "проштовхнути" закон у Раді, Кремль імітує "жорстку критику".

А от результати голосування депутатів змінити вкрай важко, або й зовсім неможливо. Тут вже не до ігор. Ось чому саме цей фактор є однозначно визначальним.

Якщо українська влада не розуміє таких елементарних речей – значить, у них дуже великі проблеми або з адекватним сприйняттям реальності, або із совістю.

ІІІ. Анатомія поразки

Навіщо "особливий статус" потрібен Путіну – зрозуміло. Але навіщо він Порошенку?

Є три особливості, які характеризують Порошенка-президента.

Перша. Порошенко не є президентом ефективних дій. Він є президентом ефектної пози.

Грізні заяви Порошенка про боротьбу з корупцією – і в результаті ця боротьба за півроку дала в бюджет аж 8 тисяч гривень.

Театральні арешти перед телекамерами – "і тиша…"

Через тягу до показухи, через бездарне керівництво військами втрачено велику кількість дорогоцінної військової техніки і озброєння, сотні бійців загинули, сотні попали в полон. Після цього президент перед телекамерами пафосно передає військам нову і відремонтовану техніку.

"Боротьба з олігархами" – це взагалі глум, крутіше тимошенківського. Дивно, що Порошенко перед телекамерою не доручив очолити цю боротьбу Косюку.

Друга. Порошенко є перш за все патріотом власної кишені.

Щоб переконатися у цьому, достатньо назвати цифру проданого відповідно до обіцянок бізнесу. "Рошен" – не Україна. Тут Порошенко не продешевить ні на долар.

Можна лише здогадуватись про розмір сум, "мінімізованих" з допомогою офшорних схем. Совість президента не переобтяжена тим, що за ці гроші, перетворені на спеціальні засоби зв'язку або військове обладнання, можна було зберегти не одне солдатське життя.

Головне – що власний син надійно захований від передової.

Третя. Порошенко не збирається ламати стару систему. Він з нею домовляється.

Результати цих "договірняків" ми спостерігаємо на кожному кроці. Чого варте відверте сприяння БПП під час виборчої кампанії багатьом кандидатам на кшталт Олеся Довгого. Тепер довгі, звягільські й їм подібні – голосуванням за "особливий статус" визначатимуть долю України. Або результати "героїчної" боротьби з корупцією у виконанні Яреми і Шокіна...

Вказані особливості обумовили підсумок.

Результати реформ плачевні, стан економіки і державних фінансів плачевний. Перекласти весь тягар на населення не вийде – значна його частина просто неплатоспроможна.

Єдине рятівне коло – МВФ, тобто Захід. Але і Заходу є ще "Ісламська держава", Греція, фондові ринки Китаю тощо. Ці проблеми наразі б'ють по інтересах Заходу значно сильніше, ніж Донбас.

Захід не збирається заохочувати Путіна – новий Гітлер йому абсолютно не потрібен.

Але Заходу конче потрібно хоча б тимчасово зняти з повістки дня питання Донбасу. Бо, на відміну від Порошенка, західні лідери у першу чергу опікуються інтересами власних країн і власних народів.

Заходу потрібен хоча б тимчасовий мир. Порошенку потрібні гроші Заходу, без яких у нього не буде жодних шансів втримати владу…

Гешефт відбувся. А розплатиться за все Україна.

IV. Курс на прискорення революції

Попри палке бажання, Путін не в змозі створити революцію в Україні. Але за нього це завдання успішно виконують Порошенко і Яценюк.

А от що Путін може – так це дві речі. Перша – пришвидшити третю хвилю революції. Друга – посприяти переростанню революції у форму хаосу й розгулу насильства.

Саме для цього Путіну і потрібен законодавчо закріплений механізм "особливого статусу".

Хаос в Україні дуже потрібен Путіну, щоб лякати ним росіян і таким чином відвертати назріваючу революцію у самій Росії.

Тому депутати, які голосуватимуть "за" особливий статус, повинні пам'ятати: вони власними руками кратно збільшують шанс побачити біля своїх шикарних маєтків і бізнесів юрбу, яка кричатиме "грабуй награбоване!" І охорона маєтків нічого не зможе вдіяти – у юрби будуть "калаші" і гранатомети, якими їх щедро забезпечить Путін через "особливі" райони.

Можна, звичайно, повірити Порошенку і Юрію Луценку, що якщо на бойовій машині з потужною бронею, гарматою і кулеметами ніде немає напису "танк" – значить, це ніякий не танк. Достатньо на гарматі написати слово "комбайн" – і все буде добре.

От тільки гармата і кулемети не зможуть збирати врожай – вони зможуть тільки вбивати і знищувати…

Геннадій Люк, спеціально для УП

Шкандаль у верховній зраді.

  • 30.08.15, 00:30
"Шеф, усьо пропало!?!"
Гройсман закликав ГПУ розслідувати заяви Садового про спроби підкупу нардепів
Гройсман закликав ГПУ розслідувати заяви Садового про спроби підкупу нардепів


Голова Верховної зРади Володимир Гройсман звернувся в Генеральну прокуратуру України з проханням провести розслідування у зв'язку із заявою лідера партії «Об’єднання Самопоміч»», мера Львова Андрія Садового про нібито спроби підкупу народних депутатів напередодні розгляду парламентом у першому читанні законопроекту про внесення змін до Конституції щодо децентралізації влади.

Про це йдеться у заяві спікера, яку поширила його прес-служба.

«Напередодні доленосного голосування Верховної Ради України щодо конституційних змін (для проведення реформи децентралізації влади) Андрій Садовий заявив, наче парламентську фракцію «Самопоміч» намагаються підкупити. Зваживши на серйозність таких слів, я закликаю Генеральну прокуратуру України та Національне антикорупційне бюро України в стислі терміни провести розслідування й надати правову оцінку фактам, якщо вони підтвердяться, після чого поінформувати Верховну Раду про результати розслідування», – йдеться у заяві.

Спікер додав: «На нас дивиться вся європейська спільнота та весь демократичний світ. Ми не маємо права легковажити децентралізацією та гратися в політичні недомовки. На кону реформи та майбутнє України».

Зазначимо, раніше міський голова Львова, лідер «Самопомочі» Андрій Садовий на своїй сторінці у Facebook написав про жорсткий тиск, який чиниться на нардепів перед голосуванням 31 серпня в першому читанні змін до Конституції в частині децентралізації.

За його словами, парламентаріям «пропонують гроші, посади, перспективи».

Пішов жорсткий пресинг народних депутатів перед понеділковим голосуванням по Конституції. Також буде спроба розколу фрак...

Posted by Андрій Садовий on  29 серпня 2015 р.

Спікер парламенту Володимир Гройсман в коментарі журналістам зазначив, що якщо факти підкупу були, то це можна розглядати як політичну корупцію і злочин.

«Це ознаки політичної корупції і злочини. Я закликав Андрія Івановича (Садового, –) швидко дати прізвища та імена, хто кому що пропонував, тому що це неприпустимо, ніхто не має права цим спекулювати з одного боку, з іншого боку – треба кожному злочинцю дати по руках. Я вважаю, що якщо хтось когось підкуповує голосувати за чи проти Конституції, має сісти у в'язницю», – заявив Гройсман.

Спікер також зазначив, що вимагатиме, щоб ці факти розслідували максимально публічно.

Де купол,- там і цирк!

Талановиті актори!applause


Хоч би миші не з'їли.

  • 28.08.15, 16:28
Військові розповіли, хто віддав їм наказ брати Іловайськ (ДОКУМЕНТ) Військова прокуратура отримає оригінали бойових наказів командування АТО про штурм Іловайська силами армії від 4 і 5 серпня 2014, які доводять, що наказ брати місто віддало вище керівництво ЗСУ
Військові розповіли, хто віддав їм наказ брати Іловайськ (ДОКУМЕНТ)

фото: ЕРА

Про це на своїй сторінці у "Фейсбуці" повідомив журналіст Юрій Бутусов, передає depo.ua.

"Вчора на прес-конференції Микола Колесник передав мені важливі документи, яких не було у кримінальній справі про Іловайськ: це бойові накази, які керівник сектору "Б" антитерористичної операції генерал-лейтенант Руслан Хомчак віддав 40-му батальйону територіальної оборони. Передав на прес-конференції, і таким чином журналістам продемонстрували частину документів.

Накази є ще одним аргументом, які викривають брехню начальника Генштабу Віктора Муженко і його піар-служб, які заявляли, ніби Іловайськ штурмували з ініціативи МВС самі добровольчі батальйони, а армія, мовляв, тільки їх рятувала.

Насправді, всі документи це спростовують. Військові документи - секретні. Тому маючи інформацію про наказах, пред'явити їх можна тільки на суді.

Однак офіцери 40-го батальйону передали ці накази в пресу саме зараз, в річницю Іловайська, для того щоб висловити своє обурення брехнею військового командування. Ці документи військове командування слідству не надало", - написав журналіст.

Він також оприлюднив фото, яке, за його словами, є оригіналом бойового наказу від 5 серпня 2014 року:

Військові розповіли, хто віддав наказ брати Іловайськ (ДОКУМЕНТ) - фото 1

"Зранку 7.08 силами 40БТРО у взаємодії з 3 БТГР 51 ОМБР провести рейдові дії в напрямку: Старобешево, Новокатеринівка, Іловайськ та до кінця доби провести прочісуваня і звільнення міста Іловайськ від терористів, встановити повний контроль над містом та у взаємодії з підрозділами 3 БТГР 51 ОМБР зайняти сім взводних опорних пунктів північніше та східніше Іловайська..."

Весь пакет бойових наказів по Іловайськ для 40-го батальйону вивезли з оточення і тепер це ще один доказ, зазначив Бутусов.

"Очевидно, без узгодження з командувачем АТО командувач сектором "Б" не зміг би спланувати армійську операцію. Це виключено", - зазначив журналіст.

Він також розкритикував розповіді про те, що рішення брати Іловайськ приймали у Дніпропетровській ОДА.

"Піарники влади складають байки, що на Іловайськ добровольчі частини пішли самі, тому що їм Корбан це сказав зробити на нараді. Нарада у Корбана було пізно ввечері, і всі учасники спростували цю брехню. Але тепер для спростування є ще й документ - наказ атакувати Іловайськ силами армії 40-й батальйон отримав о 12.30 - задовго до наради у Корбана.

А також переданий наказ провести розвідку в напрямку Іловайська, який був вручений командиру 40-го батальйону взагалі 4 серпня, о 18.50. Тобто задовго до проведення будь-яких нарад у Дніпропетровській ОДА.

Правда в тому, що Хомчак прибув на зустріч у Дніпропетровську ОДА, бо для забезпечення бойових дій йому було необхідно тилове забезпечення, яке з самого початку АТО надавала обладміністрація. І він налагоджував взаємодію з добровольчими батальйонами, бо розумів, що сил може і не вистачити, а інші резерви у нього були відсутні.

Накази підтверджують, що ніякої імпровізації в діях армійського командування не було, і добровольчі батальйони кидалися в бій за заздалегідь затвердженим командувачем АТО Віктором Муженко планом", - заявив журналіст.

"Завтра передам в Головну військову прокуратуру всі ці документи, буде додаткова підмога на суді щодо винних у загибелі сотень українських вояків в ході прориву з оточення", - підсумував Бутусов. 

Більше новин про події в зоні АТО читайте у розділі Війна.depo.ua.


Сказки руССкого мира.

  • 28.08.15, 00:30
Ипатий Лютый (Казанский)
Двоюродный русский брат Ореста Лютого
Все статьи автора
Сказки русского мира, страшные и беспощадные. Сказ об айфонском старце из батальона "Призрак"
27 августа 2015, 15:08

Служили в рядах повстанческого батальона  "Призрак" два товарища. Леха (Малой) да Валера "Алчевские". Под самым руководством легендарного Алексея свет Борисыча Мозгового служили. "Алчевскими" их называли, потому как, понятно, были из города Алчевска, да к тому же еще и братьями двоюродными. Все всегда вместе делали: и в бой ходили, и в разведку. Вместе бухали, вместе шашлыки жрали, когда выпадала минутка свободная от "отжимов" да рэкета легкого на блок-постах да по-гражданочке. Все-таки война идет товарищи. Непримиримый бой с укропо-фашистскими захватчиками. С геропейско-пиндосовской сволочью, что только и мечтает, власть мирового сионизма да содомии над всем Донбассом установить. Так что отдавайте ваши автомашиночки, иное добро, в мире и покое нажитое, на благо нашей свободной республики, что зовется вольною Новороссией. И относитесь  к этому с пониманием

Тут нужно заметить, что батальон "Призрак" всегда именно за Новороссию воевал. Всегда был Алексей Борисович против этих княжеских уделов ДНР и ЛНР именуемых. Его также генерал Козицин — славный казак, поддерживал, Олег Царев — председатель самой Новороссии, товарищ Беднов, что "Бетменом" звался, да и многие боевые товарищи, которые теперь уже червей в земле кормят.

Ведь человек он как устроен — смерть ему всегда далекой кажется, а как приходит, так бывает по-всякому. Бывает быстрая, а бывает – ох какая мучительная.

Вот, помнится, салага этот из укропской Национальной гвардии, которого под Славяносербском в октябре в плен взяли, долго, су*а, мучился. А дело было так: сидели, значит, в засаде, неподалеку от блок-поста на дороге, что через Красный Лиман на Алчевск да Перевальск идет. Укропы, будь они неладные, в Славяносербске крепко засели, а достаточного количества артиллерии и тяжелых минометов, чтобы их оттуда выкурить, у нас не было.

Все, по большому счету, к зиме готовились. Хоть осень была и теплая, но к концу октября, сами понимаете, уж изморозь на землю падает. В ночной засаде только ватники модернизированные, карематы под задницей и термобелье с зимними берцами и спасает. Повезло тогда нам. Хотели укропы обхитрить, но не вышло. Думали обойти блок-посты по пологому берегу Северского Донца. Уже плотик на берегу из поддонов деревянных, бутылками пустыми пластиковыми набитый, и шест длинный в плавнях приготовили, чтобы на другой берег перебраться. Да как вышли в лесопосадочку, к нам в тыл, тут мы их и встретили как следует. Тикали так, шо забыли на поле одного "двухсотого" и одного "трехсотого", который прикинулся мертвым. А как наши подошли и сделали "двухсотому" в голову контрольный выстрел, так сразу же и зашевелился.  Не захотел, знать, такой судьбиночки. Когда живой — всегда шанс есть выжить. И только уж как совсем мертвый, как говориться, шансы нулевые.

Ранение было средней тяжести, не смертельное. Пулей крупнокалиберной ему берцовую кость перебило. Пока шел бой, он уже и жгут себе на артерию  наложил, в землю мордой уткнулся и лежит зубы стиснувши. Хотели дострелить, а брат мой Леха "Малой" и говорит:

"Может, ценный трофей. Расскажет чего? Может, на какого своего бойца обменяем?"

А чего — у нас настроение отличное! Ни у кого ни ранения, ни царапины. Все счастливые и довольные. Дотащили мы укропчика раненного до машин, что в посадочке ховалися, и отвезли в село Степовое, где у нас тогда опорный пункт располагался.

Привезли, значит, шмон легкий устроили. "Откуда?" - спрашиваем.

"Збойни сылы Украины"  - на мове отвечает.

Оно и понятно. Кто тебе сразу правду скажет, что ты из "Айдара" или не дай боже "Правого сектора". Мы таких сразу к стенке – и разговор короткий. Да вдруг находим мы айфон у него в кармане новенький. Отличная американская штуковина. Вот вам и доказательство американского присутствия. Хрен его знает, может с ними америкосы не наличкой, а айфонами за карательные операции рассчитываются. В пластиковый футляр с флажком Украины запакованый и надписью "Украина або смерть!" (Вот смешные эти укропчики. Смерть, конечно, и вам, и Украине). Выключен правда, чтобы наводочку не давать по всем военным правилам. Тут ведь как: телефон на фронте вещь необходимая. Случись чего, всегда можно подать друзьям весточку. А с другой стороны — крайне опасная, особенно, если в плен тебя берут. Не дай бог случится такая ситуация, телефон и документы сразу надо вон выбрасывать или закапывать поскорее, ибо очень много в таком разе у врага в руках оказывается компрометирующей информации, и шансы выжить тогда резко сокращаются.

"Ни ху* себе!" - это в хату заходит Вован Енакиевский и с порога удивляется,- да это же шестая модель айфона! Его только в прошлом месяце и представили! Полторы тысячи баксов стоит такая штуковина!"

Включаем мы его. Экран красиво светиться. Спрашиваем: "Код какой?" Молчит укроп, морозится, к стенке спиной привалившися. Подходит тогда к нему Вован Енакиевский и с носака по морде лихо лупит так. Тот юшкою,  понятно, умывается, зубы выбитые выплевывает, но молчит глазами злобно зыркает.

"Признавайся, говорю, фашист ублюдочный, это америкосы вам айфонами платят, чтобы вы на Донбассе люд православный убивали?"

А он мне: "Титка з Амэрики на дэнь народження прыслала!"

"А титку уж не Псаки звать, или, как ее, Виктория Нуланд, что печеньки на Майдане раздавала?  - ржут пацаны потешаются. - Код говори!"

Ну, вобщем, без лишних слов отпиз*или мы сильно тогда укропчика, но молчаливый оказался, су*а. Не колется. Тогда другая идея пришла мне в головушку: "Давайте его за яйца подвесим. Не фигурально, реально так, на веревочке!"

В доме, где мы квартировались, у хозяина славный крюк висел в сарае для подвешивания туш, или еще какой живности. Глядь, а живность наша укропская забилась, заколотилась в истерике. Мычит гад: "Будьте вы прокляти, ёбаные сепарские пидары!"

"Что же это ты по-нашему, по-русски заговорил добрый молодец? Ишь ты по-матушке ругается. Уже ль мова твоя телячья-укропская не подходит для душевного общения?"

Подходим мы к этому уе*ану нацистскому, рвем на теле его рубашоночку. Опа, а на плече и предплечье наколочка — в футбольной фанатской эстетике и что-то там не по нашему написано. А тут и другой факт интересный открывается. На другом предплечье — правом, пламя дыбится из бутылки с зажигательными смесями и слова написаны понятные на уебищном укропском наречии: "Рабив до раю нэ пускають!" На груди его наколота вышиваночка, а под сердцем прям на ребрышках  в церковно-славянской или очень похожей транскрипции еще одна надпись видится: "Душу — богу, сэрцэ — народу, честь — никому".

"Бля, пацаны, правосека поймали!" - вот то радость для люда православного. Ох потешатся сегодня добры молодцы! - Давай тяни с него всю одежоночку. Посмотрим, нет ли где еще каких рисуночков!"

Есть рисуночки расистские-нацистские. Вон на ноге типа штрих-код: год, месяц и число рождения и надпись на языке вражеском : "Борн ин юкрейн. Вайт кволити". Это и козлу понятно. Переводится как: "Рожденный на Украине. Качественный белый!" А мы, по-твоему, кто? Рабы черные? И пиз*ы, пиз*ы товарищу! "Код, су*а, от айфона говори!" Да только не слышит. Потерял, сучий потрох, сознание. В луже кровавой лежит, не шевелится.

Тут опять у меня идея гениальная! А-ну, говорю Малому, набери вместо кода год рождения. Одна тысяча девятьсот девяносто первый от Рождества Христового. Набирает он. Ни*уя телефон не открывается. А теперь дату набери: двадцать второе десятого. Ищь ты су*а, почни ровесник е*аной нэзалэжности. Двадцать три годка аккурат пять дней тому уе*ану исполнилось.

"Есть бля, открылся!" - орет во все горло брат мой младшенький. Вот это да! Вот это, конечно, пиз*ец какое везение!

Как начали мы листать тот айфон новенький, а в него закачаны и фотографии  с Майдана, и со Львова бандеровского и на всех фотографиях уе*ан этот укровский со своими уебищными телками в веночках, косоворотках вышитых да с батьками, по всей вероятности тоже бандеровцами. Флажками машут, везде улыбаются! Доулыбался, чай покойничек. Ну, пока еще не совсем,  конечно, но очень в скорости. 

За яйца мы его вешать не стали. Водой облили, чубчик набок зачесали, чтоб был похож на Гитлера,  да так несколько фоток сделали. Потом и видео предсмертное записали: "Передай, - говорим, -  привет своей матушке!"

А он, слышишь, су*а бандеровская, на х*й нас посылает в открытую. Говорит, пиз*ец нам настанет скоро невъебический. Ну и мы тогда церемониться с ним особенно не стали. Выволокли во двор, по старой славянской традиции на колени поставили, да пулей в затылок его оскоромили. Так голого петуха укронацистского, аки матрешка всего разрисованного, в яму выгребную и кинули. Потом все село ходило смотреть на укропа в говне плававшего. Как наука для тех, кто мечтает об украинской, так сказать, нэзалэжности.

 

Только вот история с айфоном потом совсем в неожиданный бок повернулась.

Сели мы с парнями после таких событий праздничных. Водочки еще выпили, а Леха Малый тут и говорит: "Мой айфон! Это я вас надоумил правосека с поля боя забрать. Я его у него в заднем кармане и нашел. Значит, моя эта вещица американская!"

Не, ну ни *уя себе заявочки!

"Ты чьо, малой, оборзел совсем! А код кто надоумил взломать? Без взломанного кода ведь это вещь совсем бесполезная".

Ну, погрызлись немного, пособачились. Накатили еще, да давай развлекаться с новеньким американским гаджетом, в записной книжке которого только три телефона и записано: "Мама", "Кохана" и "Комбат". Видно, действительно только подарили, телефонную книгу в него не перекинул.

Позвонили сначала "комбату". Связи нет, чай, су*а, тоже на задании. Потом послали СМСку девушке: "Привет с Луганска. Как дела? Слава усраине. Хэроям сала!"" и фотографию "хэроя", уже покойного, с разбитой рожей приложили. Тут же и матушку его набрали:

"Прывит, Богданчику,  я так чекала на твий дзвоник. Як справи в унивэрситэти?"

Громкую связь включили, чтоб все слышали. Ржем. Усцыкаемся с украинской быдло-мовы.

"Мамо це я, твий Богданчик. Мэнэ прокляти сэпари в жопу вийибали! - Вован Енакиевский начал прикалываться, - Оце ж мени дуже ху*ово. В гивни я сэйчас плаваю!"

"Богданчику, Богданчику, що з тобою синку? Де ти?" - забилась в истерике бандеровская су*а.

"Все, пиз*ец, заканчивай!" - я телефон из рук у Малого вырываю, отключаю связь. А тут как раз СМСка от "коханой" приходит. "Богдане, ти де? Що з тобою?" Пишу: "В пиз*е!" Отключаю связь.

Как из него, бля*ь, карточку вынуть? Не дай бог еще запеленгуют да е*анут навесом. До Степового от Славяносербска километров пять будет максимум. Четверть часа с гребаным айфоном мучались, не знали как открыть. Наконец карточку вытащили да Вовану Енакиевскому отдали. Он специалист у нас укров на бабки разводить! "Только вы мне,- говорит, фотки этого ублюдка сбросьте. И телефон мамаши дайте. Я у них выкуп за сынка взять попробую. Разведу бандеровских лошков в темную!" - он, кстати на мове ихней отлично шпрехает.

"Олл райт ,- отвечем,- Христофор Бонифатьевич. Все будет по-вашему сделано!"

 

Через три дня в Алчевске Алексей Борисович Мозговой суд показательный, народный  устраивал. Поймали двух е*анатов — один вроде девку изнасиловал, а второй то ли мент бывший то ли какой-то хмырь в законе тоже девку молодую к себе пригласил, подарить мобильный телефон обещался.  Они у него дома выпили, потом чего курнули или нюхнули, он ей по факту подобного времяпрепровождения и впердолил. Эта су*а накатала телегу, а мамаша ее к Алексею Борисовичу в ножки и кинулась. Так и так, спаситель вы наш, надежа-командир, избавьте народ от супостата окаянного. Короче, почти единогласным народным волеизъявлением приговорили одного к смертной казни через расстрел, а второму дали шанс  кровью искупить на фронте. Вы, если захотите это видео с легкостью найдете в интернете. "Первый народный суд Новороссии" называется. Я там тоже есть еще живой и Леха и Алексей Борисович. Все живы еще.

И хоть был я среди присутствующих, охранял в зале  порядок голосования, но что там и к чему плохо помню, потому как голова болела от контузии. Е*анули тогда су*и укроповские под самое утро, когда мы в Степовом три дня тому ночевали, да в погреб не успели спрятаться. Хоть и упало в соседнем огороде, а до сих пор периодически такой звон в голове, будто старый советский будильник на полную включают.

После суда отдыхали в Алчевске в "Нашем кафе", что на улице Ленина, 64. Алексей Борисович Мозговой тоже был. Помню речь тогда толкнул знатную! "Мы, -  говорит, - ни х*я не ЛНР и ДНР. Это все расклады коррупционные. Я — за Новороссию! Тут здесь и сейчас рождается новое качество человека русского. Вольного, честного, всему миру открытого. Такие слова как "духовность" и "высшая миссия мира славянского",  тут обретают тело материальное. В вас поселяется этот дух. Вы — славное христово воинство, что возрождаете традиции народные. На триединстве Православия, Народности и Воли наша власть новая держится. Мужик — родины защитник. Баба – дома должна сидеть, детей растить, пироги печь да с войны его дожидаться. И биться надо за это до полной Победы. Видели у меня в кабинете два знамени да иконы православные? Одно знамя Великой Победы -  точная копия того, что Егоров и Кантария над Рейхстагом установили. Я его над Верховной Радой повешу. А второе – с черепом и костями с надписью из "Символа веры" "Чаю воскресения мертвых и жизни будущего века. Аминь" - повешу над входом в Киево-Печерскую лавру, когда хунту фашистскую из стольного града Киева выгоним! За это выпьем! За Победу! Ура товарищи!"

Выпили.

"Слышь, Алексей Борисович, а с этим, которого сегодня к расстрелу  приговорили чего делать будем?"

"А, хай в кутузке посидит. Помучается. Ожидание смерти оно ведь похуже смерти будет"!" - смеется командир наш да бороду поглаживает.

"А баб молодых, которые бухают, курят и по ресторанам шароебятся  реально после десяти будете отлавливать и на исправительные работы отправлять?"

"Да пошутил я так.... Понимаешь, Леха, вся жизнь наша — театр. Все имеет свои сценарии. Вот и сегодня чуток постановочки тоже присутствовало. Ты ж знаешь, я к искусству тоже близок. Солистом хора был, стихи сочинял... Давайте споем, братва, нашу казацкую..."

И затянул на укропском наречии: "Ихали козаки из Дону додому, пидманули Галю, забралы з собою...."

"Пойдем, Валерчик, покурим, разговорчик есть", - говорит мне Леха.

Вышли, закурили. Помолчали.

"Я про айфон, братишка, хочу тебя спросить. Думаю, не честно ты со мной поступил".

"Сынок, - говорю,- угомонись. Мой айфон и пиз*ец. Забудь о нем. Мне сегодня  с донецкого радиорынка Вова Макеевский для него подзарядку привез. Сейчас стоит в зале подзаряжается. Я уже туда и карточку новую поставил. Володьке же и позвонил. Все четко работает.

Мотнул головой Леха-брат. Сигаретку докурил и, меня не дожидаясь, в зал вернулся. Я тоже пару тяг сделал и за ним. Гляжу, эта су*а подзарядку из розетки тянет, провод сматывает, а сам аппарат к себе в карман кладет. Я к нему подлетаю, да как дам пенделя. Он головой в стенку и впиз*ячился.

"Су*а, - кричу,- у своего брата крысятничаешь! Отдай мобилу!"

А он мне: "Да пошел ты на х*й! Зае*ал меня еще в Славяносербске!"

И тут я его по морде, по морде... Только слышу бах... и все – отключился.

Вроде со стороны за всем наблюдаю. Забегали люди, засуетились. Алексей Борисович тоже из-за стола вскочил. Шум, гам!

"Брат на брата пошел из-за телефона, у укропов отжатого. Застрелил из пистолета!"

Смех, да и только. Да не смешно людям! Только ведь такие слова высокие говорили про "духовность" и "национальную идею Новороссии", а тут как назло такая низкосортная абсолютно материалистическая ху*ня приключилась. Ну, выпимши были, ну, на взводе. После напряженного трудового дня и двух недель на передовой под Славяносербстком. Но зачем же в брата стрелять?

Вижу со стороны Леха весь в соплях. Сам, идиот, не понимает, чего наделал. Он и раньше припадочным был. Мамка его, тетка моя родная, в подростковом возрасте все по санаториям каким-то и психо-невралгическим диспансерам таскала, пенкой кислородной поила, но не вылечила. Видно, слабоумие от отца-алкоголика передалось. Он и школу то еле-еле закончил. По два года в третьем и шестом классах сидел. Дебил, одним словом!

Но Алексей Борисович, повернул ситуацию жестко! Надавал пиз*юлей Лехе, отобрал у него айфон ворованный, а парням своим приказал: "В одиночную его. В подвал. А завтра суд устроим народный, показательный. Как раньше на Руси да в Запорожской сечи велось. Убил товарища, а тут брата самого — быть тебе с ним заживо похороненным! Лети Вован на кладбище, заказывай гроб на два койко-места. Покараем негодяя по  всем законам, так сказать, военного времени!"

Я же весь остаток дня по местам родным шароебился.  В квартиру свою, где детство прошло слетал, на площадке детской, где в возрасте шести лет первую сигаретку закурил, посидел. К учительнице русского языка в школу наведался. Она по-прежнему сидела в двадцать втором кабинете тетради школьные,  в белые обложки одетые проверяла. Заглянул из-за плеча. Сочинение дети писали по теме "Великая октябрьская революция. Что я знаю о Ленине?" Ты глянь, как в старые добрые времена. Ночью по заводу Алчевскому  металлургическому таскался, где батька покойный работал, и по пустырям, где мальчишками халабуды строили. На озеро сходил, где девственность утратил. На могилке у родителей посидел и дочку мирно спящую у тещи в квартире наведал. Приснился ей. Еще живой. Помнит ведь девочка, как было ей три годика, еще до отсидки моей мы ездили в Бердянск на косу. Отдыхали там. С тех пор папку раза три всего видела. Хоть и десять лет ребенку уже. Светка, су*а, жена бывшая опять куда-то на ночь из дому завеялась.

А как пришло утро – полетел на кладбище. Вот только подумаешь — хочу туда или туда. Раз, а ты уже на месте. Дивное состояние.

Народу тогда собралось не много. Человек пятьдесят, не более. Все свои. Алексей Борисович собрался устроить, так сказать, "показательные выступления" исключительно для бойцов батальона "Призрак", чтобы люд местный, примером морального разложения воинов православных не будоражить.

Гляжу со стороны: гроб вроде одинарный, а в нем — я! Весь красивый, намарафеченый. Вот тебе раз! Как же это так? Говорили, будет двойной! Опять, значит артист-командир Мозговой спектакль устраивает. Ан нет! Гляжу, привозят Лешку Малого. Выводят из машины в наручниках, а он — мать честная, бледный, как смерть, и похудел за ночь килограммов на двадцать! Совсем как тростинка на ветру колышется. Выступил и тогда с речью славный наш Алексей Борисович.

Поднял руку, а в ней в лучиках холодного утреннего солнушка айфон новенький блеснул.

"Вот, - говорит, - зараза американская! Из-за нее брат брата убил! Что же это деется, люди добрые? Неужели мы совсем утратили облик человеческий, что из-за игрушки пошлой, дьявольской, готовы отобрать друг у друга самое ценное! Не будет Сатана, враг рода человеческого, над нами бал свой править. Вырвем мы ему жало материалистическое, верою православною да духовными скрепами!"

Романтик, конечно, этот Мозговой! Все в политруков книжных да попов из кинофильмов играет. Маэтро, бля, артистический. Да я на зоне видел, как пацана за банку консервов прирезали. В "Призраке" больше половины имели отсидочки и знают, что убить можно совсем за малое. Не говоря уже об айфоне за полторушечку баксов, хоть и спиз*ел Володя Енакиевский. Штуку двести такой в Киеве стоит. Я по интернету пробил. Володька в Донецке поинтересовался — только пятихаточку ему за него давали. Война, говорят, инфляция. Тут ни *уя продавать не выгодно. Надо в Россию везти.

"Добры молодцы, - продолжает свою речь Алексей Борисович. - Кладу я эту заразу американскую прямо в гроб к Валерке убитому. Вы же сверху кладите Алешеньку, крепко гроб гвоздями заколачивайте, да и опускайте в вырытую ямочку!"

Как забился, завертелся на месте брат мой двоюродный по рукам и ногам уж веревками связанный. Как заорет на всю Вселенную: "Пощадите меня, помилуйте! Ради Христа нашего прошу, ради Господа! Ведь и он грехи на кресте отпускал грешникам! Будьте люди вы милосердными! Не погубите покаянную душеньку!" Да только кляп ему в рот вставили и согласно сурового военного времени, положили во гроб с мертвым братиком, крышку сверху тяжелую накинули и взялися гроб гвоздями заколачивать. Заколачивают и смеются, сволочи.  Больше всех Мозговой улыбается, показывает всем пальцем: "Тихо мол, не испортите своим смехом славный замысел!"

Вот гроб в яму опускается. И начинают его вроде закапывать. Сыплют землю рыжую, могильную, что по крышке бьет, рассыпаючись. Но канаты крепкие, пеньковые из могилы вытаскивать не торопятся, да и землю сыплют, играючи, не полною штыковою лопатою.

На часы смотрит Алексей Борисович. Засекает ровно пять минут на запястье, да сигнал подает. Тянут снова гроб из могилушки. Подрывают крышку стамесками, а во гробу лежит себе Алешенька. Лежит и преспокойно улыбается. Седой только весь да спокойненький. Сошел знать с ума мой родственник. Снимают с него наручники, ноги от веревок распутывают. А он весь в дерьме и моче, бедненький. Стоит и блаженно улыбается. Думает, ангелы это его чествуют, в рай принимать собираются.

Только что это? Гроб, где я лежу весь обосцанный, обосранный, пардон, младшим братиком, накрывают опять тяжелой крышкою, опускаю вниз на канатищах, а могилу на этот раз по настоящему закапывают. Устанавливают на ней крест с табличкою: Малофеев Валерий Гргорьевич. 26.04.1983 года рождения 31.10.2014 скончавшийся. И надпись "Погиб за Новороссию!"

"За айфон погиб, брехуны проклятые!" - так и хочется крикнуть, но нет на то ни сил, ни возможностей. Бестелесен стал. Немощен.

Вот ведь правда, говорят, на третий день предстает душа перед Господом. Это значит аккурат после полночи ноября числа второго дня действительно увиделся я с ангелами. До этого времени по земле и возле могилы шароебился,  а потом случилось натуральное свечение, в книгах про жизнь после смерти описанное. Реально туннель был, а потом приземление.

А потом зазвучали голоса небесные: "Это же Валерка с Новороссии! Прибыл, стало быть, известный грешничек!"

А потом объясняют мне ангелы: "Тут ведь какая беда приключается: Новороссия государство не реальное, а выдуманное. Нету на вас разнарядочки: ни в раю, ни в аду нету места вам. Не имеете вы ни национальной, ни исторической миссии. Идеи бредовые твоим шефом Мозговым высказанные,  реальная, пардоньте, человеческая утопия. Повелись вы на поводу у обманщиков. У кликуш и московских ФСБшников. Сколько душ зазря погубили. Не построено еще для вас отдельное чистилище. Так как знаться с вами даже россияне не желаются. Говорят ни то ни се, черти донецкие, и склоняют вас нехорошо, по матушке. Так что мы тебе, Валера "Алчевский", иную  миссию наметили.  Возвращайся, братан,  обратно на землю и расскажи всю правду про Новороссию. Может, люд от бреда очуняет? Хотя мало на то надежды есть. Ой, как крепко кремлевская пропаганда работает. Не в силах даже силы небесные с нею справиться. Воистину говорят Московия — дом и царство самого Люципера, что дурит русским головы "великой  миссией", "особенным путем" и "коммунистическим православием".  И творят они грехи во множестве, убивая и насилуя народы окружающие!"

"Так, а как же из могилы восстану я? - удивляюсь искренне. - Вот уж пятнадцать часов лежу под землею закопанный".

Смеются ангелы смехом звонким с искрящимися нотками.

"Господь наш Великий и не такие чудеса творил! Ступай себе с Богом, добрый молодец. Написано же на прапоре у твоего начальника "Чаю воскресения мертвых и жизни будущаго века". Вот ты из мертвых и воскреснешь, согласно писанию. Теперь будешь называться  Айфонским Старцем. Рассказывай всему миру про брехню и ужасы Новороссии. А главное, что рабов за нее погибших не только в рай, но и в чистилище не пускают. Помнишь, как у украинца вами замученного было на теле написано? Так правда это настоящая" .

И снова полетел, закружился я. Слышу - телефон рядом дзенькает. Глаза открываю! Батюшки! Во гробу я лежу жив-живехонек, а рядом айфон американский светится! Еле-еле беру его рученькой, а там номер  высвечивается "Вован Макеевский".

Только хотел ответить из-под земли: "Вован! Я тут! Жив живехонек! Вызволяй меня добрый молодец!"

Да только погас экран, закончилось в батарее электричество и спеленала меня тьма кромешная. Тьма гробовая, смертная. Завыл я от страху, закобенился. Вот какая смерть меня ждет лютая. Только чу! Что за шорохи? Что за звуки снаружи слышатся? Я замолк и как следует прислушался. Слышу, точно, копают сволочи! Притаился, чтоб не вспугнуть мародеров-гробокопателей. А как те крышку откинули, заорал что есть силы: "Вот он я! Жив я братцы! Здравствуй, волюшка!"

Они, конечно, от страху тут же и обосралися.  А были это Володька Макеевский и Сашка "Чума" из Авдеевки. За айфоном, стало быть, полезли в могилушку. Не пропадать же добру, в землю закопанному. Да кроме того в телефончике номер хранился матушки правосека, нами в Славяносербске убитого, того, у которого, собственно, мы этот святой айфон и спиз*или, отжали в качестве приза трофейного.

Только с той поры изменился Валерий наш, в прошлом боец батальйона "Призрак".

Ходит весь седой по позициям сепаров. Привидением белым к ним по ночам является и все талдычит на понятном наречии языка донбасского: "Ху*ня, братишки, эта ваша Новороссия. Развели вас, как лошков, на доверии. Все пугают фашистами да пиндосами, а вы как долбое*ы очумелые в ху*ню эту пропагандистскую верите и платите за нее своими жизнями. А в Кремле знай, смеются, ухохатываются. Заканчивайте вы ху*ней маяться. Складывайте оружие, восстанавливайте  границы государственные. Да начинайте жизнь мирную. Ибо не будет ни вам, ни душам вашим покоя ни на земле, ни в высших сферах. Не предусмотрено для граждан Новороссии ни рая, ни ада ни, даже чистилища. Так и будете жить неприкаянными до Второго пришествия".

Только плохо пока слышен голос старца Айфонского на оккупиррованных территориях. Хотя все больше появляется у него последователей. Быстро сказка сказывается, да не скоро дело делается. Вот так глядишь по капельке и прочухается юго-востока население, слушая слова не человеческие, а самих Господних ангелов.

Ну все, пора сказочку заканчивать! Спасибо всем, как говориться, за внимание!

Орфография и стилистика автора сохранена.


Кількість кабиздохів росте.

  • 28.08.15, 00:16
  • Россия случайно "проговорилась" о своих потерях в Украине – Forbes
    Груз 200 из Украины в Россию
    ZN,UA

Российское издание "Деловая жизнь", которое делает отчеты о рынках, финансах и бизнесе, в одном из аналитических материалов под названием: "Рост выплат военным в 2015 году" случайно опубликовало количество погибших в боевых действиях на территории Украины российских солдат. Цензоры быстро удалили цифры, но их уже подхватили другие журналисты, кроме того данные остались в веб-архиве.

Об этом пишет обозреватель Пол Родерик Грегори в своей публикации для Forbes.

Россия случайно "проговорилась" о своих потерях в Украине – Forbes

26 августа 2015, 12:54

Автор отметил, что один из разделов отчета был сформулирован так: "Компенсация военному персоналу за участие в боевых действиях в Украине в 2014-2015 годах". "Так, для семей погибших военных, которые принимали участие в военных действиях в Украине, денежная компенсация составляет 3 млн руб., а тем, кто получил инвалидность во время боевых действий – 1,5 млн руб. Кроме того, предусмотрена выплата контрактникам "боевых" за каждый день пребывания в зоне военного конфликта в размере 1,8 тыс. руб. Всего по состоянию на 1 февраля 2015 года уже выплачена денежная компенсация для более чем 2 тыс. семей погибших и для 3,2 тыс. военных, которые получили тяжелые ранения и признанны инвалидами", - говорилось в удаленной статье российского СМИ.

Грегори подчеркнул, что эксперты часто узнавали секреты СССР благодаря советской прессе. Особенно такие данные можно было найти в финансовых и технических журналах. Выплаты семьям погибших российских солдат должны были отразиться на какой-то из статей бюджетных расходов. Российское издание подытожило, что расходы на компенсации составили 20 миллионов долларов. Это, конечно, не большая часть от 50-миллиардного военного бюджета России. Но достаточно значительная сумма, чтобы стать подкатегорией бюджета. "Деловая жизнь".

В статье упоминается распоряжение президента РФ Владимира Путина засекретить количество погибших российских солдат "в мирные времена". Если семьи разгласят, что их сыновья погибли в Украине, они потеряют все выплаты и пенсии, кроме того за это установлено уголовное наказание. Матерей погибших солдат РФ объявили "иностранными агентами" за то, что они собирали данные о количестве потерь на необъявленной войне. Диссидента Бориса Немцова убили за его исследования об участии армии России в войне в Донбассе. А правозащитники из-за препятствий со стороны власти смогли подтвердить лишь несколько сотен потерь. Однако настоящие данные, как видим, все же попали в прессу.

P.S. Путлєрістан ТІЛЬКИ бабло рахує. Та й гражданє ерефії їдуть "братьєв" вбивати щоб виплатити "бабкі" за непогашені кредити! Вот єта дрючьба!..

А може самовари в окупантів купувати???

  • 27.08.15, 02:02
Чорна справа російського вугілля
Україна продовжує торгувати з окупантом наших територій. Причому робить це відкрито та на офіційному рівні

Наталія ЛЕБІДЬ   

В Україну їде російське вугілля. Бо свого не вистачає, а продукція з інших держав нам буцімто не підходить. Так, принаймні, пояснює ситуацію влада.
Новина, яка не те щоб приголомшила, але змусила зайвий раз замислитися: міністр енергетики Володимир Демчишин повідомив про те, що державна компанія «Центренерго» почала імпортувати російське вугілля. Сказано це було так спокійно та буденно, ніби торгівля з агресором, який уже «відгриз» частину країни, — справа звична і загальноприйнятна. Демчишин пояснює: станом на 25 серпня запаси вугілля на складах ТЕС становлять 1,3 млн. тонн, тоді як до 1 жовтня там має бути як мінімум 2,7 млн. Різницю закуповуватимуть у росіян, і, швидше за все, моральна сторона такої оборудки нікого не хвилює. Ґрунт під те, аби відкрито торгувати з Росією, закладався давно — у грудні минулого року проти тодішнього директора «Укрінтеренерго» Володимира Зіневича було порушено кримінальну справу. Провина Зіневича полягала в тому, що він закупив вугілля з Південно-Африканської Республіки. Чим погана Африка

Наприкінці 2014-го тепер уже відставлений Генпрокурор Віталій Ярема звинуватив Зіневича у купівлі неякісного вугілля. «Вугілля, яке вони завезли з Південно-Африканської Республіки, не горить у наших ТЕС. Це злочин і за це потрібно відповідати», — заявив Ярема. Навряд чи екс-Генпрокурор аж так добре розбирався у вугіллі та у фізиці: йдеться, швидше за все, про те, що при спалюванні у наших ТЕС, «заточених» під антрацит, топлива з ПАР (не такого високоякісного і з меншим вмістом вуглецю) виділяється відсотків на 20 менше тепла. Це — як версія. Адже розібратися у тому, що насправді відбувається в електроенергетиці України та у головах чиновників найвищого рангу, доволі важко. Незадовго до цього обвинувачення, висунуте Зіневичу, було принципово іншим і полягало не у поганому вугіллі, а у закупівлі його за завищеними цінами.

Цілком імовірно, що для тодішньої активності слідчих були наявні обидві причини: і переплата за вугілля, і низька якість останнього. От тільки поштовхом для слідства стали не скарги енергетиків або Мінфіну, а обурення Петра Порошенка, котрий виступив на засіданні РНБО з відповідною заявою. Відтак попередник Демчишина Юрій Продан почав ходити на допити в ГПУ, а злощасному Зіневичу пригрозили 12 роками ув’язнення.

Ці події розгорталися на тлі заяв щойно призначеного міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина про необхідність розпочати імпорт електроенергії з Росії. «В такій складній ситуації це необхідний крок для збалансування енергосистеми, і яким би він не був політично складним, це необхідний крок», — говорив тоді Демчишин.

Однак незадовго перед цим Кабмін звільнив заступника міністра енергетики ВадимаУліду за те, що той дав дозвіл холдинговій компанії «Енергомережа» імпортувати електроенергію з Росії. До квітня 2014 року одним із членів наглядової ради «Енергомережі»був брат екс-міністра Продана — Петро. Отож, іще одна загадка безкінечно заплутаної енергетичної історії: за що звільнили Уліду? За лобізм інтересів його тодішнього шефа чи за торгівлю з зовнішнім ворогом України? Якщо за останнє, то чому ніхто досі не звільнив Демчишина? Адже очільник відомства обстоює необхідність підтримання енергетичних зв’язків із Росією. Словом, справа темна, як антрацит, якого так потребують наші ТЕС.

Трохи простих істин

Але почнемо розбиратися з азів. Електроенергія — це ТЕС, ГЕС та АЕС. Атомних електростанцій в Україні чотири — Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька та Запорізька. Разом на них 15 енергоблоків. Зараз АЕС працюють на повну потужність, проте забезпечують лише 47% потреби в електроенергії. Також «у запасі» маємо каскад із шести гідроелектростанцій, побудованих на ріці Дніпро. Плюс іще дві — на Дністрі та Росі. Що стосується ТЕС, то частина з них нині перебуває на окупованих територіях, хоча станції цього профілю є також і в Центральній та Західній Україні. Всі перераховані варіанти здобування енергії перекривають лише 67% потреб України. Решту доводиться добирати іншими способами.

Є лише три шляхи забезпечення споживачів електроенергією: або імпортувати її, або купувати вугілля, або спалювати газ. Газ і без того шалено дорогий, тож це — поганий варіант. Щодо вугілля, то за часів міністра Продана його намагалися закупити в ПАР. Африканська компанія Steel Mont встигла поставити в Україну 210 тисяч тон вугілля. На цьому співпраця призупинилася. З постачальниками не розрахувались — це по-перше. По-друге, вони більше не хочуть мати з нами справу, — кажуть, що зазнають репутаційних збитків, яких не знали досі — і все через не зрозуміле їм слідство, розпочате ГПУ.

Тепер стосовно ціни. Подробиці контракту з постачальниками ПАР не розголошувались, проте у ЗМІ просочилась інформація про 86 доларів за тонну вугілля. З урахуванням доставки йшлося про 112 доларів. Як зазначав Продан, паливо закуповувалося у «прозорого трейдера», а його вартість відповідала ринковій ціні. Безперечно, це все одно дорожче, ніж брати своє, вітчизняне. Однак «свого» вже нема: антрацитові шахти залишились в окупованій зоні. До того ж фахівці стверджують, що якщо врахувати всі дотації, які закачувались у збиткову вугільну галузь до війни, вийде, що тонна донецького вугілля коштує не менше 120 доларів. Ось така арифметика.

А тепер повернемось до політики. 15 листопада 2014 року Прем’єр-міністр Яценюк заявив про те, що Україна не купуватиме вугілля у «ДНР» / «ЛНР», оскільки це є фінансуванням тероризму. Натомість Україна купуватиме електроенергію в Росії — нічого не скажеш, альтернатива виходить «гідна». Та й чи безпечно орієнтуватися на Росію у даній ситуації? Не кажучи вже про те, що підтримання з ворогом зовнішньоекономічних зв’язків узагалі є справою протиприродною. Хто надасть гарантії, що взяті на себе обов’язки Росія виконає? Уряд переконує, що іншого виходу просто не існує. Адже вугілля, котре добувається на заході України або, приміром, у Польщі, не підходить для наших ТЕС. Відтак вихід один — купувати «готову» електроенергію в РФ. Або ж — вугілля у сепаратистів сходу.

Звідки ростуть енергетичні «ноги»

Проте ніхто так і не пояснив, чим погане було африканське вугілля. І чи знає екс-Генпрокурор Ярема про те, що вугілля в принципі не може не горіти? Однак є ще більш інтригуюче питання. Чи не полягає, бува, вся суть суперечки в тому, що Продан лише намагався диверсифікувати постачання електроенергії з Росії, закупивши вугілля в ПАР? Можливо, підґрунтя конфлікту суто політичне? І ще один момент. Яку роль в усьому цьому відіграє той факт, що приватизовані українські обленерго — в руках купки олігархів, двоє з яких є російськими громадянами, а решта відома здебільшого проросійською позицією?

Адже ні для кого не є секретом, що в 10 українських обленерго частку має компанія VS Energy, бенефіціарами котрої є підприємці так званої «лужніковської групи», до якої входить, зокрема, депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олександр Бабаков. З нею успішно конкурує Energy Standard — дітище російського бізнесмена Костянтина Григоришина, що має акції 12 обленерго. Решта перебуває під контролем Ріната Ахметова (4 обленерго), Ігоря Суркіса (3 обленерго), Юрій Бойка (володіє часткою Волиньобленерго) та групи «Приват» (6 обленерго), якою володіють Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов.

У розвиток цієї теми варто згадати нещодавній матеріал німецького видання Spiegel. Його авторБенджамін Біддер викриває небажання теперішньої влади «жити по-новому», зокрема, й у тому, що стосується енергетичної безпеки. «Інтерес ділових зв’язків Порошенка поширюється, мабуть, також і на енергетичний сектор. У керівництва в Києві є план реструктуризації занедбаної галузі. Однак прибутковий державний контракт отримав давній діловий партнер Президента. І міністр енергетики перешкоджає приватизації великої мережі електростанцій, якої вимагає Міжнародний валютний фонд. Він також раніше вів справи з Порошенком», — йдеться у статті Біддера.

Автор нагадує про контракт на поставку нових трансформаторів для промислової галузі, який виграло підприємство «Запоріжтрансформатор». Підприємство запропонувало обладнання, яке коштує вдвічі дорожче аналогічних трансформаторів Siemens. А найбільшим акціонером «Запоріжтрансформатора» є Костянтин Григоришин, російський мільярдер і давній діловий партнер Порошенка. До Григоришина вельми лояльним є й міністр Демчишин, пише Біддер. Недарма він відмовив французьку компанію GDF Suez від купівлі «Центренерго». Український міністр енергетики не тільки не допомагає співпраці з потенційними інвесторами, а лише заважає їй, робить висновок Spiegel.

Сам Демчишин подібні припущення відкидає. «Бачите, не так багато тем, по яких мене можна ущипнути. Чи я якимось чином підтримую підприємства Григоришина? Система його підтримує, бо він, як бачимо, контролює досить важливі підприємства. В нього є, наскільки пам’ятаю, частка в «Турбоатомі», є в Запорізькому трансформаторному, в інших підприємствах. Не я йому продавав ті підприємства», — заявив міністр в інтерв’ю «Радіо «Свобода».

Крапку в усій цій історії ставити зарано. Ситуацію не рятує і те, що Володимира Демчишина називають одним із кандидатів на «виліт» із Кабміну. Звільнення міністра жодним чином не нівелює торговельні зв’язки України з Росією. Їх треба розривати на найвищому рівні. І не намагатися виправдати жодними найактуальнішими причинами чи приводами. Включаючи й енергетичний.

СВОБОДУ патріотам України!!!

  • 26.08.15, 22:40
Свободу політв'язням нового режиму!


Рух «Солідарність» та «Правий сектор» встановили дошку на місці вбивства Бузини

26.08.2015 14:36

26 серпня на місці вбивства публіциста Вурдалака Бузини в Києві Рух «Солідарність» та «Правий сектор» встановили меморіальну дошку, протестуючи проти звинувачень у скоєнні злочину активістів національного руху. Про це повідомляється на сайті «Правого сектора».

Акція відбулася напередодні апеляційного судового засідання щодо зміни запобіжного заходу Андрію Медведьку та Денису Поліщуку, яких звинувачують у вбивстві Бузини.

Захід мав на меті привернути уваги до «фальсифікацій цієї справи та висловлення солідарності з несправедливо обвинуваченими громадськими активістами».

На думку речника 13-го ЗБАТу ДУК ПС друг «Бик», Андрій Медведько та Денис Поліщук мають алібі, але це не бере до уваги суд. «У захисту є свідок, який бачив справжнього вбивцю, але цей вбивця теж не цікавить суд. Суд цікавлять лише ці конкретні хлопці, яких потрібно посадити, тому що так вирішив перевертень аваков», - прокоментував речник.

Нагадаємо, 15 серпня Шевченківський райсуд Шевченківський райсуд міста Києва за клопотанням прокурора продовжив утримання під вартою підозрюваному у вбивстві Бузини на два місяці. 13 серпня таке ж рішення суд ухвалив щодо другого підозрюваного Андрія Медведька.

Сергій Войченко, адвокат Андрія Медведька і Дениса Поліщука, заявляє, що проведена судова молекулярно-генетична експертиза у справі про вбивство Бузини не може свідчити про вину підозрюваних у скоєнні даного злочину. 30 липня він заявив, що арештовані судом за підозрою у вбивстві Бузини активісти Андрій Медведько і Денис Поліщук мають алібі, яке можуть підтвердити свідки у суді.  

Двоє свідків, яких  після засідання Апеляційного суду представили адвокати Дениса Поліщука, заявили, що що підозрювані НЕ СХОЖІ на осіб, які були на місті злочину. Анжела Кукла - продавець МАФу по вулиці Дегтярівська, 31, що приблизно в двох хвилинах їзди від будинку Бузини. Другий свідок - власник МАФу Ольга Миколаївна. Обидві запевняють, що чоловіки, які виходили з «Форда», НЕ СХОЖІ на підозрюваних Дениса Поліщука та Андрія Медведька.

18 червня міністр внутрішніх справ України Аваков заявив про розкриття вбивства Бузини і назвав прізвища двох затриманих, які підозрюються у вбивстві публіциста - Медведько Андрій Олександрович, 27.09.1989 р.н.; Поліщук Денис Валерійович, 14.06.1990 р.н. Пізніше він повідомив про затримання третього підозрюваного. Він також підкреслив, що слідство отримало прямі докази - в тому числі експертизи ДНК з кинутого злочинцями одягу з місця злочину, експертизи слідів в автомобілі, прямі впізнання свідків, матеріали негласного спостереження, яке вели оперативники карного розшуку МВС щодо підозрюваних у злочині.

Третього підозрюваного, який був затриманий міліцією 18 червня та ім'я якого не розголошується, відпустили на свободу, оскільки підозри щодо нього не підтвердилися.

Бузину було вбито 16 квітня близько 13.30 у Києві, у дворі його будинку по вул. Дегтярівській. Очевидці злочину повідомили про двох чоловіків, які здійснивши кілька пострілів, швидко поїхали на машині з іноземними номерами. Міліція заявляла, що Бузину, за попередніми даними, застрелили з пістолета ТТ і було сім свідків вбивства. Головне управління Міністерства внутрішніх справ у Києві вважало основною версією вбивства Бузини його професійну діяльність.

 Бузина був відомий своїми провокативно українофобськими заявами у ЗМІ та публічними скандалами. Був кандидатом у народні депутати України по мажоритарному київському міському виборчому округу № 223 від партії «руССкій блок».

З червня 2006 року він користувався послугами  видавничого дому Ріната Ахметова «Сьогодні Мультимедіа» - був спеціальним кореспондентом газети «Сегодня». 13 січня був призначений шеф-редактором газети «Сегодня», але на початку березня несподівано  звільнився.

За інформацією «Телекритика»

Знайдіть хоч три різниці:

Результат пошуку зображень за запитом "Фото Андрія Медведька і Дениса Поліщука"

і

то "Україна не росія"?..


Осмілились бо впевнені, що не осміляться українці проголосувати?

  • 26.08.15, 22:22
УНА-УНСО визнали партією і дозволили брати участь у виборах
Корреспондент.net,
 Сьогодні, 17:15

УНА-УНСО визнали партією і дозволили брати участь у виборах
Фото: kp.ua
УНА-УНСО візьме участь у місцевих виборах
Мін'юст зареєстрував УНА-УНСО як політичну партію.

Українська національна асамблея - Українська націоналістична самооборона (УНА-УНСО) зареєстрована Мін'юстом як політична партія і візьме участь у місцевих виборах у жовтні поточного року, йдеться в повідомленні на сайті організації.

Організація була зареєстрована як партія 20 серпня.

"Основними цілями політичної партії, згідно статуту, є: розвиток незалежної, суверенної, правової, соціальної і демократичної держави; участь у формуванні органів державної влади, місцевого та регіонального самоврядування, представництво в їх складі шляхом участі у виборах та інших політичних заходах; модернізація держави за принципом справедливості, прозорості та без корупційності, а також сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, забезпеченню прав людини ", - такі завдання ставить перед собою УНА-УНСО, згідно з повідомленням партії.

Варто відзначити, що на початку липня Мін'юст відмовився реєструвати УНА-УНСО як політичну партію і визнав, що бійці організації під час Великої Вітчизняної Війни ніби то воювали на боці фашистської Німеччини.

Нагадаємо, 22 травня минулого року Укрдержреєстр перейменував партію УНА-УНСО в партію Правий сектор, лідером якої є Дмитро Ярош. Однак 7 квітня 2015 УНА-УНСО вирішила відновити самостійну політичну діяльність і обрала головою Костянтина Фуштея.

 Як повідомляв Кореспондент.net, Верховна Рада призначила місцеві вибори в Україні на 25 жовтня 2015, і встановила, що вони не відбудуться в Криму та на непідконтрольною української влади частини Донбасу. Виборча кампанія стартує 5 вересня.

Із газети Кореспондент

Українська влада чує лиш голос покидьків Донбасу.

  • 25.08.15, 22:22
«Українська влада чула голос покидьків, а не народу на Донбасі» —
 скульптор Петро Антип

Відомий у світі український скульптор Петро Антип каже, що більше виставлявся за кордоном чи у столиці, бо рідна Горлівка не є містом, пристосованим до споглядань мистецтва

Василь Шандро, ведучий: Вітаю вас, це проект «Ми різні. Ми разом». Сьогодні в студії працює журналіст Василь Шандро, гостем нашої програми сьогодні є скульптор Петро Антип. Вітаю Вас, пане Петре.

Петро Антип: Доброго дня!

Василь Шандро: Ви народилися і більшість свого життя прожили у Горлівці Донецької області, тобто народилися ще тоді, здається, у Сталінській області, так, зараз це Донецька область. Дуже багато було нарікань і різних розмов, і дискусій про те, що «велика» Україна, загалом Україна, не чує Донбас, і, якщо ми говоримо про культуру, то очевидно, культурний Донбас ми взагалі дуже мало знаємо. Що в першу чергу Ви би означили як серцевину культурного Донбасу?

Петро Антип: Вы знаете, я полностью согласен в том, что все-таки власти в Киеве, к сожалению, в независимой Украине, не слышали Донбасс. Они слышали бандитов, олигархов, они слышали людей, которые привозили, наверное, чемоданы денег, они не слышали Олекса Тихого, Стуса, Сосюру, они не слышали интеллигенцию Украины, Донеччини, на жаль. И полностью отдали, так я скажу смело, «русскому миру» Донбасс и Донеччину. А что такое «русский мир» – это, прежде всего, культура. И никакими танками, самолетами, никакой экономикой и гречкой русскую культуру оттуда не выбить. Культура выбивается только культурой.

Василь Шандро: А що означає «русская культура» на Донеччині? Ми дуже часто говоримо про те, що це «законсервований совок», не дуже добре слово, але воно вже вкоренилося.

Петро Антип: Но это тоже культура. Если, допустим, в Советском Союзе, а мне было около тридцати лет, когда был Советский Союз, у нас было 50 % українськомовних газет, было радио, передачи…

Василь Шандро: У Горлівці?

Петро Антип: В Горловке, в Донецке. То при независимой Украине у нас не было ни одной украиноязычной газети.

Василь Шандро: А з чим це пов’язано?

Петро Антип: Я ж говорю, услышали бандитов донецких. Ну как можно было президенту, например, Кучме назначать губернатором Донецкой области человека с двумя судимостями? И оттуда выходит всё. И полностью вроде как бы школы переходили на украинскую мову, а в результате культура все равно была и «попса» российская, она просто там процветала. Россия туда инвестировала культуру, инвестировала деньги, и в результате мы заимели то, что мы заимели. Не только в Донбассе, а и на юге Украины, и в Крыму. Поэтому я считаю на 100 %, если бы Киев хотел бы, и была бы у них такая державна позиция сильная, (Киев – я имею в виду власть) и если бы они услышали истинных патриотов Донеччини… Я скажу даже смело, надо знать причины того, что произошло на Донбассе, я думаю, что даже сейчас толком не понимают, что происходит, потому что не занимаются ни в Краматорске, ни в Дружковке. Я знаю от многих своих патриотов друзей, они говорят: «Как было, так и осталось». Нужно делать экспансию культуры, нужно навязывать культуру – не надо этого бояться.

Василь Шандро: А що сталося, на Вашу думку? От Ви людина, яка знає краще гуманітарну сферу, знає культуру краще, що в культурі трапилося, наскільки культура Донбасу була українською? Ну в сенсі загальноукраїнською, тобто це не означає обов’язково вишиванки, шаровари, віночки і таке інше?

Петро Антип: Культура – это всё. Это буквально всё. Это образ жизни. Та же вишиванка – это работа. Ну, например, вот знаете, такой простой-простой момент – у меня племянник сейчас, он работает таксистом в Чернигове, и он говорит, люди совсем другие, нет вот этих вот пальцев, как у нас в Донбассе, едут там, типа, и пальцы веером. Это тоже ж культура, как люди себя ведут в такси. Хамство, допустим, или общение, или трудиться – это тоже культура. Культура – это просто жизнь.

Василь Шандро: Ця культура, вона залежить від національності, від релігії, кольору шкіри і так далі?

Петро Антип: Залежить. Да, кстати, и от национальности, и от религии, и от воспитания. На жаль, я такую вещь скажу простую, в Донецке проживает 67 % украинцев, ну 65 % – это по переписи последней – почему они пошли против Украины? Вот вопрос – украинцы пошли против Украины. Ну этого, конечно, Путин давно хотел, не только Путин, а Российская империя, Россия, они давно хотели, чтоб украинцы воевали с украинцами. Но это все-таки Киев допустил, власти допустили, что украинцы стали воевать против украинцев.

Василь Шандро: Ви відчували себе в якомусь гето в андеграунді?

Петро Антип: 100 %. Я себя чувствовал не то что бы в гетто, а как бы в диаспоре. У нас была украинская своя церковь Киевского патриархата, у нас были там патриоты, мы собирались…

Василь Шандро: В Горлівці?

Петро Антип: И в Горловке, и в Донецке и в других городах. И мы друг друга знаем. Знаете как, вот я жил в Париже два года – там многие друг друга знают, кто из Украины. Так вот и мы, кстати, в Донбассе друг друга знали. Сколько раз мы ни обращались, я помню даже на втором съезде РУХа, подошел, говорю: «Вы нам помогите, нам тяжело». – «Ну вы казаки, вы там сами разберетесь». Ну вот мы разобрались сами. Я думаю, что это еще легко отделалась Украина, потому что за 20 лет никакой государственной политики в плане культуры нету. Я считаю, если нет украинского кино – это нет держави.

Василь Шандро: А українська музика була на Донбасі, українська скульптура зрештою? Те, чим ви займаєтесь?

Петро Антип: Украинскую музыку я приглашал. У нас было кафе свое, жена его держала, «Аратта» называлось, мы постоянно приглашали рок-музыкантов украинских и певцов украинских. Было, но это очень мало. Я там тысячами книжки распространял с Левко Лукьяненко, но это я, это частный случай. Это партия какая-то, наша «Европейская» или «Свобода» немножко двигалась, но это очень мало. Это должна была делать держава. Это то, что делает Россия, – она навязывает свою культуру не партиями, не какими-то личностями, она навязывает на уровне государства.

Василь Шандро: А скульптура, образотворче мистецтво?

Петро Антип: Я не был привязан так к Донбассу, я выставлялся за границей. В Киеве очень много. В других городах. Строил в Запорожье, во Львове, строил в Киеве. Поэтому я не был привязан к Донбассу, потому что в плане изобразительного искусства Горловка – это вообще не город. Там нет выставочных площадок. Хотя там музей один из лучших, я считаю, на юго-востоке Украины: там Рерих уникальный, там Врубель – там серьезный музей. Но все равно площадки, как бы рынка, для изобразительного искусства на Донбассе не было. Я давал интервью и говорил об этом, что, может, через 15-20 лет там появятся коллекционеры, появятся площадки для выставок – надеялся как-то. Но теперь, я думаю, что, может быть, только после войны, если Донбасс войдет в Украину.

Василь Шандро: Скульптор Петро Антип є гостем нашої студії у проекті «Ми різні. Ми разом». Ми дуже часто говоримо про стереотипи, які є що є щодо Донбасу, щодо Криму, або, навпаки, щодо Західної України, щодо Закарпаття чи щодо центральної України. Коли йдеться про Донбас, то ми кажемо, це шахти, терикони, вугілля, шахтарі і так далі. Ваш Донбас – він такий?

Петро Антип: Донбасс – это прежде всего степь, это энергетика степи. И эта энергетика степи, она дала сильного человека, сильного украинца, казака, вольного человека. Есть такое понятие: «рабы свободы». Казаки – это как раз рабы свободы. Это, конечно и плюс, это и минус в плане государственности. Так вот эти сильные люди, они же и построили эти заводы и шахты, они как раз и сделали тот Донбасс, который есть. Но, на жаль, отсутствие вот этой государственности, на жаль, потеря украинской культуры, она и привела к тем проблемам, которые сейчас возникли.

Василь Шандро: Батьки Ваші народилися на Чернігівщині, наскільки мені відомо, і Ви теж із козацького роду…

Петро Антип: Это правда.

Василь Шандро: Скільки поколінь Ви знаєте за своєю спиною?

Петро Антип: Есть такая Девицкая сотня, Нежинский казацкий полк, это Черниговщина, Куликовский район, они издали большую толстую книгу об этой Девицкой сотне. И там Антипи – это 100 % мои предки с 1600-го года идут. И там расписано по 1700-ым, 800-ым годам…

Василь Шандро: Тобто 400 років?

Петро Антип: 300 с чем-то, я считал.

Василь Шандро: Добре, ваш тато потрапив на Донбас, як і багато хто потрапляв туди, на відновлення так зване?

Петро Антип: Да.

Василь Шандро: Чи за власним покликом?

Петро Антип: Двойственное было. И то, что надо было ехать, потому что трудности у него были на Черниговщине, а, з іншого боку, романтика какая-то там сыграла – поехал на восстановление Донбасса. Я, кстати, народився на Донбасі, а все дитинство у меня прошло на Черниговщине.

Василь Шандро: Наскільки Донбас полікультурний, на вашу думку, знову ж запитую Вас як людину, яка знається на культурі і має виставки за межами України, у тому числі в Парижі. Наскільки ця полі культурність, вона людей об’єднує чи роз’єднує? Ми дуже часто про це говоримо, що ми всі дуже-дуже різні, тому от не відомо, як у цьому світі жити. Ну французи теж різні, до речі, і німці різні.

Петро Антип: Вы знаете, я немножко не понимаю, что такое поликультурность. На Донбассе панує российская культура четко, конкретно. У нас, украинцев, европейская культура, мы вливаемся в европейскую культуру, в основном, это национальная украинская культура. А вот Донбасс – он пророссийский, на жаль, так стало.

Василь Шандро: А що таке національна культура, зараз є таке поняття у світовій культурі?

Петро Антип: Есть. Она была, есть и будет. Потому что все равно вся культура, большая культура, она идет от земли. То есть от твоих предков, от твоих генов, это идет от земли, от нашего солнца. Как бы там ни было, мы можем отличить, допустим, китайскую живопись от европейской, как бы ни говорили, Ван Гог – все равно французская культура. Это все мифы, рассказы, что культура интернациональная, да, она становится космополитичной, но истоки она берет свои от земли. И чтоб стать, допустим, художником, который будет понятен всему миру, все равно надо взять это все от земли.

Василь Шандро: Основна тематика Ваших робіт скульптурних, вона чого стосується, вона теж «від землі»?

Петро Антип: В принципе, да. Вообще, это очень сложный вопрос, он не для пяти минут разговора. Я перехожу на генетику, я считаю, что есть формообразующие народы, а есть женские семитские народы. Допустим, арийские народы, они занимались скульптурой, архитектурой, строительством. Я больше занимаюсь формой. Украинцы, недаром говорят, русичи, Киев – мать городов русских, дело в том, что это формообразующий народ. На жаль, нас трошки разбавили, так история сложилась, и поэтому мы теряем форму. Для того, чтобы, допустим, сделать ту же скульптуру или дорогу, или дом, надо чувствовать форму. Вот немцы, итальянцы – они формообразующие народы, к которым относятся и украинцы, и поэтому я занимаюсь больше формой, для меня понятие формы – это очень важно в скульптуре.

Василь Шандро: Ви формаліст у тому сенсі, що в радянські часи за такі роботи могли кудись висилати, розбивати роботи і так далі?

Петро Антип: Я не хочу сказать, что я формалист, я хочу сказать, что в Советском Союзе мне мастерскую КГБ разбило, это точно.

Василь Шандро: Так, Ви мали такий досвід?

Петро Антип: Мне разбили полностью мастерскую, я приехал с Седнева, это 88-й год, и свои работы я увидел, валялись на улице, зима была, снег. Не только мои работы были, там был Сережа Новиков, очень хороший художник, на жаль, он очень рано умер. Вот, и наши работы валялись, и мою мастерскую полностью разбомбили. Так получилось, что вторая моя большая мастерская, у меня очень большая мастерская в Донбассе осталась, ну, временно Путин забрал, так я всем говорю.

Василь Шандро: А що з вашими роботами?

Петро Антип: Часть, живопись и рисунок, я вывез, часть скульптур вывез, а большие скульптуры все-таки остались там, в Донбассе. Я думаю, как их вывезти, там свои сложности пока. Потому что у меня мастерская находится прямо на линии фронта, буквально.

Василь Шандро: Ще одне запитання, і Вам як скульптору його є ценз поставити, щодо того, що ми різні і ми разом, і щодо того, чи об’єднують або роз’єднують пам’ятники. Про це у нас дискусії останні двадцять років, але зараз найбільше: декомунізація і так далі. Київ, до якого Ви приїхали рік майже, який він у цьому контексті, в контексті скульптури, в контексті пам’ятників? І як, на Вашу думку, треба вирішити це питання, чи знімати твори мистецтва, створені в радянську добу, де є якась радянська символіка, чи їх вивозити в якісь окремі місця, чи залишати їх там же?

Петро Антип: Я на 100 % уверен, что надо их снять и сделать большой музей коммунистической эпохи, тоталитарной эпохи, хотя она кровью полита и полила всю Украину, и не только Украину. Есть некоторые произведения, которые надо постараться сохранить, но в отдельно загороженном гетто. А то, что надо снимать Лениных и переименовывать улицы, это однозначно, с этого надо было начинать. Я уже говорил, что люди, которые были у власти, у меня такое ощущение, начиная, я не буду говорить про Кравчука, я буду говорить, после него, они вообще не понимали, что такое государственность, вообще. У них отсутствие понятия «государственность», у них понятие, что такое завод, или как бабла срубить, я не знаю, что. Вот это отсутствие понятия государственности у нашей элиты политической, оно выводит вот эти споры.

Василь Шандро: А чим це викликано, на Вашу думку? Вони не були виховані так, чи вони були виховані так, щоб не мати цього відчуття державності, чи іноді ми стаємо прихильниками якихось вселенських, всесвітніх змов, чи шпигунів і так далі? Чи все це має місто, може?

Петро Антип: Да нет, какие там шпионы. Дело в том, что независимость упала как бы так. За нее много поколений боролось, и мои предки боролись, дед отсидел 15 лет при Сталине.

Василь Шандро: Він був у повстанському русі?

Петро Антип: Он не був в повстанческом движении, но был репрессирован, был преподаватель и что-то говорил не так, как бы понравилось коммунистам. Как бы там они ни было, это все равно была борьба своего рода. То есть я имею в виду, что независимость все равно упала на голову, Радянський Союз развалился, и они так, раз, и стали: «Ага, мы теперь в незалежній Украине», – а что такое понятие «государственность», оно у них отсутствует. Еще Никколо Макиавелли говорил, что, если держава получает независимость, я так скажу грубо, на шару, то она ее теряет. Почему я и говорю, что мы еще легко отделались Донбассом, Крымом, просто так, как мы вели 20 лет – мы полностью вели антигосударственную политику.

Василь Шандро: Дякую Вам за участь у нашій програмі. Це був скульптор Петро Антип.

P.S. Від себе хочу додати, що знайома з паном Петром особисто. Це наш активний учасник всіх проукраїнських мітингів і Євромайдану, до війни був поважною особистістю не тільки в Горлівці, а й Донецьку. Друг покійних борців за незалежність України  Богдана Скробута та Ігора Славгородського.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
278
предыдущая
следующая