Профиль

ALTER EGO*

ALTER EGO*

Украина, Вольнянск

Рейтинг в разделе:

Свежие фотографии

Дістали!

  • 21.01.15, 08:53

Не наривайся, москалю! 
У зоні АТО триває контрбатарейна боротьба: на ворожу тактику випаленої землі наші відповідають тактикою придушення вогневих точок
Іван ЛЕОНОВ   

Українські гармати більше не мовчать.
Отримавши наказ відкривати вогонь у відповідь на обстріли бойовиків, наша артилерія регулярно придушує вогневі точки терористів, тільки-но розпочинається їхня активність. За даними штабу АТО, позаминулої доби бойовики здійснили 102 обстріли на Донбасі з мінометів, гранатометів, артилерії, танків та реактивних систем залпового вогню, а також намагалися проводити локальні наступальні операції. Тактика придушення, яку застосовують ЗСУ, виявилася значно ефективнішою за тактику випаленої землі, яку практикують окупанти. За останні дві доби загинув один український вояк, понад два десятки поранено. Тоді як, за даними радника глави МВС нардепа Антона Геращенка, майже триста терористів та окупантів, а також їхні командні пункти під Горлівкою, Комсомольським та Волновахою були знищені в результаті потужних контрударів артилерії сил АТО лише протягом тижня.

 

«Незважаючи на втрати, терористи намагаються розширити підконтрольну територію та скоригувати на свою користь лінію розмежування. Відбувається активне перегрупування і нарощування сил противника у районі аеропорту м. Донецька та на території Луганської області», — повідомляє речник штабу АТО Андрій Лисенко.

Радник Президента, помічник міністра оборони Юрій Бірюков додає, що учора у Донецькому аеропорту та навколо нього сили АТО проводили спецоперацію. І попросив усіх не відволікати десантників та «кіборгів» телефонними дзвінками. Позавчора бойовикам вдалося підірвати частину перекриття другого поверху терміналу, де знаходилися наші бійці. Уламками було травмовано багатьох «кіборгів», але командування одразу надіслало в аеропорт потужну підмогу.

За словами нардепа, організатора групи «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука, терористи втратили значну частину флангових позицій у районі аеропорту, тому вже не здатні завадити підходу підкріплень та перегрупуванню українських підрозділів. Невдалими виявилися спроби окупантів вести контрбатарейну боротьбу: чимало їхніх САУ, як у Донецьку, так і в Горлівці, знищені прицільними артобстрілами сил АТО.

Отримали по зубах і терористи Луганщини: їхні обстріли населених пунктів українські артилеристи не залишають без відповіді. Так, у ніч на вівторок бойовики з мінометів обстріляли житлові квартали у місті Щастя та селищі Весела Гора, пошкодивши зо три десятки квартир. Кілька вогневих ударів учора вранці терористи завдали в районі сіл Трьохізбенка та Кримське, прикриваючи підхід своїх підрозділів у цей район із району Алчевська. Але одразу після цього українська артилерія, розташована в районі Станиці Луганської, завдала масованого вогневого удару по зафіксованих позиціях мінометів і артилерії бойовиків.

Водночас, як повідомляє Дмитро Тимчук, бойовиків із Луганської області перекидають на Донецький напрямок під контролем російських фахівців. Тоді як бандформування «ЛНР» посилили кадровими російськими військовими (щонайменше двома ротними тактичними групами). Крім цього, за даними вітчизняної розвідки, позавчора на територію України вторглося приблизно 800 російських військових у складі двох батальйонно-тактичних груп разом із технікою.

«Щойно я говорив iз секретарем РНБО. Українська військова розвідка підтверджує факт переправлення з Росії в Україну живої сили і техніки, — повідомив Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк під час розмови з прем’єр-міністром Польщі Євою Копач. — Танки, гаубиці, системи «Град», «Смерч», «Бук». Станції РЕБ на базарі в Донецьку не продаються і в російському воєнторзі теж. Вони є тільки у Міноборони РФ, ГРУ ГШ!».

УМ

Достукайтесь до сердець обдурених східняків!

  • 21.01.15, 00:01
Лист "нацика" до "ватника" Донбасу.


Прошу.., ні - благаю Вас про репост.
Дякую за розуміння.

За лаштунками показухи.

  • 20.01.15, 23:15

Комбат танкістів відмовився приймати танки від Порошенка:

Волонтер Костянтин Зінкевич на своїй сторінці у Facebook пише про те, що танки, які Президент України Петро Порошенко вручав військовимна полігонах насправді не відремонтовані, а лише пофарбовані. Але й фарба злазить навіть від дотику.


Гарно Президент пороздавав військову техніку, що було висвітлено у мас-медіа. І військові радісно її отримали.

А командир танкового батальйону 14/51-ї бригади підполковник Валерій Дуріхін таки відмовився прийняти кілька десятків танків із нібито ремонту. Я не буду переповідати, які вади у машин (враги читают), але у кращому випадку вони годились би бути у ролі с/г трактора. «Рука» бронетанкового завода відчувалась лише у свіжій фарбі, яка була покладена на вологий танк. Тому і злазить при дотику.


Комбат танкістів відмовився приймати танки від Порошенка вони годяться хіба на роль тракторів - волонтер


Комбат знає, як воювали його хлопці у Лисичанську та на Савур-Могилі. Тому й зайняв принципову позицію, і не прийняв ломаччя, як на нього не тиснули старші офіцери та генерал.

Найцікавішим є те, що керівництво бронетанкового заводу готове підписати угоду з Міноборони і виконати усі роботи. І навіть має чим, і є кому працювати. Але чомусь ніхто з ними про це не домовляється. А танкісти 51-ї у машини, які швидко можуть стати їхніми трунами, не сядуть.

Між іншим, танковий батальйон 51-ї бригади на останніх навчаннях (до війни) став найкращим танковим батальйоном Збройних Сил України!

Давиде Араханія, Юрий БирюковTaras SlobodyanyukЮрий Бутусов, я вас прошу, допоможіть донести цю проблему, яку таки можна вирішити, до розпорядників коштів Міноборони. Нам потрібні живі танки! Нам потрібні живі танкісти! 

А тим часом правильно спорядити танковий батальйон 14-ї бригади нам дуже допомагає українська діаспора у Канаді. Після кевларових балаклав та балістичних окулярів ESS від Constantine Yastrebнадійшли вогнетривкі комбінезони танкіста і тактичні рукавиці НА ЦІЛУ РОТУ. Дуже вам дякуємо, заокеанські друзі!!!
Хлопці дуже вдячні за такі вузькопрофільні спеціалістичні речі! Приємно бачити, коли орденоносці-танкісти, які і горіли в танку, і тижнями вели бої майже без питної води, так радіють їм. Ще й прицмакуючи  
Ну, а на радіостанції, термобілизну, та теплий одяг ми зможемо витрачати гроші із цих рахунків, якщо ви усі у цьому допоможете:

Картка Приватбанку на ім'я ПАНАСЮКА Олексія – 4731 2171 0884 8209
рахунок у Польщі (Euro, $):
Bank Zachodni WBK S.A. (BZWBK) Mykola Svystun, rach. 25 1500 1807 1118 0008 8636 0000
(IBAN) PL 25 1500 1807 1118 0008 8636 0000, (BIC) KRDBPLPW

Джерело: facebook.com/konstantyn.zinkevych

Влада розбещує чи вбиває?

  • 19.01.15, 16:19

Подпись Путинав продолжение темы

В сети выложены "документы Марины Салье", относящиеся к питерскому периоду Путина, и я решил посмотреть, какая у него была подпись в то время:

подпись Путина когда он работал в питерской мэрии

Вот пример документа (Путин завизировал продажу редкоземельных металллов и других материалов):
http://www.yoimg.com/di-78QJ.jpg

Как видите, совсем не похоже на ту подпись, которая нам известна сейчас:

подпись Путина сейчас
http://www.lawinrussia.ru/node/172377
http://www.lawinrussia.ru/sites/default/files/images/podpis_putina.jpg
(скриншоты на всякий случай: link1 link2)

ещё:
подпись Путина сейчас 2
http://www.galya.ru/cat_page.php?id=4575 (скриншот)

То есть, имеются серьёзные вопросы к кремлёвским товарищам.
Что вы нам показываете какого-то клоуна? "Указы" какие-то, "законы".
На каком основании? Вы кто?



 

Коридор життя під зливою смертоносного Граду.

  • 18.01.15, 10:00
Військові «пробили» ще один коридор із Пісків до Донецького аеропорту журналіст Цаплієнко

Підрозділ безпілотної авіації «Армії SOS» веде повітряну розвідку в Донецькому аеропорту 15 січня 2015 року
Підрозділ безпілотної авіації «Армії SOS» веде повітряну розвідку в Донецькому аеропорту 15 січня 2015 року


17.01.2015

Військові «пробили» ще один коридор із Пісків до Донецького аеропорту.

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомляє кореспондент ТСН Андрій Цаплієнко.

«Українським військовим вдалося «пробити» ще один коридор з Пісків до Донецького аеропорту, який продовжують контролювати «кіборги». Я не знаю, з чого зроблені ці хлопці, але «Правий сектор» не може не вражати. Говорив із «Барсом» (командир штурмової роти ДУК у Пісках). Говорить, «пробили» ще один коридор з Пісків до аеропорту, так що вже є нова «дорога життя», написав журналіст.

Крім того, він додав, що українських бійців у терміналі ніхто не кидає напризволяще.

«Довезли БК (боєкомплект), забрали частину поранених. Бойовики просять «кіборгів» припинити вогонь, щоб забрати своїх «200-х» та «300-х» (убитих і поранених)», додав він.

Раніше повідомлялося, що вночі бойовики з мінометів та артилерії били по Донецькому аеропорту та найближчих селах. Однак аеропорт продовжують контролювати українські війська, стверджують в РНБО.

 На цю ж тему:

Збудник діагнозу:"партизан" - "вєжлівиє НЄчєловєчікі".

  • 18.01.15, 09:49
«Ми брали місцевих у полон, катували, вбивали» – розмова з російськими найманцями

Мешканець Донецька після зустрічі з «ввічливими людьми» вирішив йти в партизани

Бойовики чеченського батальйону «Смерть» на Донбасі визнають, що вони – російські солдати й офіцери спецслужб, але називають себе «добровольцями». Донеччина, грудень 2014 року
Бойовики чеченського батальйону «Смерть» на Донбасі визнають, що вони – російські солдати й офіцери спецслужб, але називають себе «добровольцями». Донеччина, грудень 2014 року

Цю розповідь я відтворюю по пам’яті. Саня, як він назвався, сказав, що терпець увірвався, і «він починає воювати з тим падлом, що прийшло на землю Донеччини». Записано по пам’яті, то мабуть якісь подробиці стерлись, а дещо можливо й неправильно зрозумів. Та якщо Саня живий, то вже партизанить, я впевнений.




«Ось ти служив ще в радянській армії і зможеш мне зрозуміти. Біографія моя проста, як дві сторінки відкритої книги. Я шахтарчук. Батя відпрацював у шахті недовго. Мені було десять років, коли загинув. Мати важко піднімала нас трьох. Батько був простим ГРОЗом (гірничий робітник очисного забою – ред.), а мама закінчила вищий навчальний заклад і працювала в школі вчителем. Весь час у нас в хаті товклись її учні. Покохала простого шахтаря – так до смерті й залишилась вірною першому коханню. Сестрички виросли, вже заміж повиходили, внуків тепер доглядають. А я пішов у військове училище, на початку 70-х закінчив. Потрапив в розвідку. Остання посада – командир розвідроти.

Потім було поранення, ще за радянських часів. Все соціалізм з інтернаціоналізмом на земній кулі насаджували. Відправили по комісії. На «гражданці» довго себе не міг знайти. Дружина загинула під час безладів в одній із «братерських республік». Син теж офіцер, в російській армії. У Чечні отримав поранення, став інвалідом. Навіть пенсію нормальну не призначили. От з ним і повернулись на Донбас два інваліди. Я тут знайшов добру роботу, от тільки сина втратив… Старі рани дали себе знати. Серце не витримало.

Зараз думаю, що мабуть був би він живий, воював би проти своїх однополчан. Страшенно ненавидів російську армію. Мені багато чого розповідав, що там коїлося в дев’яності.

Коли почалась євромайданівська революція, я її не сприймав. Ось не міг зрозуміти того бунту, хоча ненавидів Януковича, мабуть, більше, ніж всі майдани ці разом взяті! Не може зек очолювати державу. Я знаю донецьку глибинку, жив серед шахтарів, знаю їхні родини. П’яниці, п’ють навіть жінки, багато з них не працюють. Точать ляси, в лото грають або в карти. Приготувала чоловіку обід і понеслась із сусідками плітки розповідати. Стільки грязюки на мою маму вилили... Не їхня вона була, «учительша». Коли дивився в телевізорі мітинги за Януковича, бачив своїх земляків та землячок, що за стакан горілки й маму рідну продадуть. А їм ще й гроші платили.

Оте болото й стало «біомасою», що підняла наверх Януковича. Для них він еталон. Із зеків у президенти. Із бидла в князі. Все те, що не реалізували самі, вони бачили в ньому. Як у мильній опері. На жаль, Україна цього не зрозуміла й собі частково підтримала цього урода. А офіцери армії погодились підкорятися зеку-головнокомандувачу. Звідси всі наші біди.

Те що я бачу зараз , як воює армія… Генерали як були мерзотою, так і залишились. Один тобі факт. Криза і ескалація бойових дій почалися на початку липня – відразу після виходу Гіркіна зі Слов’янська. Я відстежував ситуацію в цьому районі.

Відразу після того, як українські генерали дали можливість «Стрєлку» відійти зі Слов’янська, той вжив всіх заходів, щоб не допустити охоплення Донецька з флангів. Вперше «Стрєлок» прибув в Іловайськ 7 липня. Відтоді у місті базувалося близько 300-400 бойовиків плюс додаткові сили в Донецьку, Моспіно. Оточувати Донецьк треба було значно більшими силами. У ЗСУ була оперативна інформація про пересування сепаратистів, але вона жодного разу не була реалізована. Інформація про чисельність та озброєння угруповання противника не використовувалася. По тих місцях, де знаходився Гіркін та інші ватажки, удари не наносились жодного разу.

Хочу наголосити: якщо б не випустили їх зі Слов’янська, вся війна пішла б по-іншому. Втім, і зараз ще не все втрачено. Армія повинна наступати. Можливо, із втратами з нашої сторони, але точно із дуже значними втратами з боку росіян. Я чув радіоперехоплення і точно скажу вам, росіяни вмирати не хочуть. Вони сюди приїхали просто підзаробити.

Розповім про один випадок. Я був нещодавно в Росії. Стою на автовокзалі в Ростові, дивлюсь – стоять військові. Підійшов, представився: «Я – професійний військовий. Служив в радянській армії. Воював. Бачу ви з фронту. Як там обстановка?».

Мене прийняли за свого. Коротко дізнався що всі з Нижнього Тагілу. Контрактники. Влітку підняли по тривозі, відправили на навчання в Ростовську область. Один з них розповів: «Більш на Донбас не поїду. І в Росії можна заробити. А там замість грошей поїдеш «двохсотим».

Ще один, цей був із «добровольців», розповів: «Звільнився з армії, коли побачив, що війна на Кавказі була лише «битвою за гроші», у якій не може бути переможців. Приїхав у Крим. Після повернення півострова Росії пішов на вже охоплений війною Донбас. Вирішив, що настав час згадати свою професію і постаратися об’єднати зусилля людей, які не хочуть, щоб цей регіон став фашистським. Та «кримський сценарій» не пройшов у нас. І знаєш, жителі чинили опір. Ми їх брали в полон, катували, вбивали. Але все те безрезультатно».

Хлопці вже доволі випили, то говорили відкрито, зі злістю. Вони забирались геть. А я повертався.

І от прийшов час і мені після тієї розмови думати як жити далі. Виїздити з Донбасу не збираюсь. Це моя земля. Тут батько і мама поховані. Тут і сина поховав. Землю треба захищати. Нейтральним не можна бути. Досить кивати на поганих генералів – їх треба в шию гнати. А хто може воювати, той це повинен робити. Іншого виходу немає. Озброєнням партизани забезпечують себе самі. У кого є мисливська гвинтівка, у кого ще щось. Все інше – взяти у ворога…»




Я потім читав повідомлення про партизанів. Другого грудня партизани провели бойовий рейд – знищили на Петрівці в Донецьку пересувну точку. Ворог втратив не менше ніж 10 бойовиків. Може й мій випадковий знайомий був із цими партизанами?

Микола Миколаєнко, інженер, місто Горлівка

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода




Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.or
g

Свій серед чужих...

  • 18.01.15, 08:48
Різдвяне есе із Донецька. «Свої» і «чужі» по обидва боки фронту

Цього Різдва я втратила своїх рідних із «Великої землі», які від мене відмовились


Проукраїнський мітинг у Донецьку. 17 квітня 2014 року
Проукраїнський мітинг у Донецьку. 17 квітня 2014 року


12.01.2015

Українка

Донецьк досі похмурий і темний, але ми все-таки зустріли новий, 2015 рік, незважаючи на артилерійну канонаду, відсутність грошей і (у багатьох донеччан) надій на краще. Це був перший у моєму житті Новий рік без ялинки, щедрого святкового столу, без улюблених новорічних кінофільмів і розважальних програм, узагалі без телебачення, без багатьох рідних і друзів, які з якихось причин зникли з мого життя.

Але він приніс і багато приємних відкриттів: виявилося, що «свої» і «чужі» є по обидва боки фронту, що своїх тут більше, ніж я думала, і що вони продовжують боротися, кожен по-своєму, на своєму місці, але так само наполегливо.

І не важливо, що хтось просто купив ялинкові прикраси жовтого та блакитного кольорів і подарував такі «парочки» друзям, а хтось зробив солодкі «букетики» із цукерок у синьо-жовтій обгортці… Це і є не показний патріотизм, а внутрішня потреба створити навколо себе Україну, поділитися любов’ю до неї з довколишніми. А коли в Україні почався Новий рік, із різних кінців мого району раптом пролунали залпи фейерверків!

Дякую вам, мої безстрашні земляки, за ці чудові новорічні подарунки, за відчуття несамотності у колись рідному, а потім несподівано зруйнованому і тепер ворожому світі! Дякую вам, наші близькі з «Великої землі», за теплі слова підтримки, за подарунки, що їх ви якимось дивом змогли передати сюди, на наші скромні новорічні столи, але головне – за те, що ви з нами, незважаючи на кимось придумані й поширені негативні стереотипи про донеччан, на буферні зони, «лінії розмежування» та інші дурниці. А ми – з вами, тому що ми діти однієї матері, однієї батьківщини – України.

Тільки от одних слів у нашій ситуації замало, і зупинити новоспечених «республіканців», які в пориві маніакальної любові до батьківщини (а може, до себе?) прагнуть розірвати її на шматки, усе ж доведеться. І зробити це ми зможемо тільки разом. Чому ж деякі українці вважають за правильне відгородитися від нас, активно підтримують плітки про «цих жахливих донецьких»? Якщо вам довелося мати справу з нечесними, неохайними чи злими донеччанами, я співчуваю вам, прошу вибачення за них. На жаль, такі люди серед нас справді є. Але невже подібний людський тип можна зустріти лише на Сході, і серед ваших сусідів, односельців таких немає?

Я народилася на Дніпропетровщині, провела там дитинство й досі безмежно люблю цей благословенний край, але й у цьому раю зустрічала шахраїв, ледарів, пияків… Перші роки після переїзду я ненавиділа Донецьк, він здавався мені похмурим, холодним, сірим бетонним чудовиськом. Я змогла полюбити це місто, тільки коли зустріла тут безліч прекрасних людей, коли обішла пішки його стрімкі вулиці й затишні провулки, дослідила його недовгу, але бурхливу історію.

Ви скажете, що так пощастило тільки мені. Упевнена, ні. Просто Донецьк, як і будь-яке велике горде місто, не відкривається відразу. А пишатися йому є чим: вирости за 145 років із кількох козацьких зимівників і поміщицьких маєтків у місто-мільйонник, що гідно приймало європейський спортивний турнір, – достатня для цього підстава! А скільки відомих людей Донеччини стали окрасою української та російської культур! Ця земля народила іще дуже багато не відомих вам, але не менш прекрасних людей. За них і за цей край варто боротися!

********

Цього Різдва я втратила своїх рідних із Дніпропетровщини. Вони відмовилися від мене, оголосивши зрадницею, бо я не виїхала з окупованої території, продовжую працювати в школі (причому безкоштовно, чого вони взагалі не можуть зрозуміти). А з розмов у чергах я знаю, що в подібній ситуації опинилися й інші мої земляки. Першою реакцією були біль і образа, але згодом подумала: може, вони справді, не знаючи достеменно, що тут відбувається, не розуміють, чому ми досі залишаємося вдома? Можливо, варто все розтлумачити, аби іншим не довелося, як мені, у святкові дні оплакувати втрачених рідних?

Отож, чому українці залишаються в Донецьку, незважаючи на всі «прєлєсті» окупації: неможливість вільно висловлювати свої думки, а особливо почуття до батьківщини України, фізичні тортури в поліцейських підвалах (а іноді й смерть!) через інакодумство, відвертий грабунок авто, побори, безробіття, безоплатну працю на підприємствах, що ледве жевріють, відсутність нормальної медичної допомоги та освіти, постійні артобстріли, часто відсутність води, електроенергії, гнітючу психологічну атмосферу в місті?

По-перше, тут залишаються наші немічні старі, яким зараз, як ніколи, потрібна допомога. У місті досі багато інвалідів, вивезти яких складно, та й потім тинятися по гуртожитках чи зйомних квартирах неможливо. По-друге, багато хто залишився охороняти житло, адже в покинуті помешкання деенерівці поселяють своїх. По-третє, у людей не вистачає матеріальних ресурсів на переїзд. Зараз цей мотив варто поставити на перше місце.

Є й інші причини. Я, наприклад, просто не розумію, чому маю залишити свою – УКРАЇНСЬКУ! – землю на поталу окупантам? Коли мені кажуть про виїзд як єдиний вихід із нашої ситуації, я згадую кінострічку «Иван Васильевич меняет профессию». Пам’ятаєте епізод з тевтонським дипломатом і фразу фальшивого царя: «Кемская волость? Да забирайте! Я-то думал… Забирайте!». Фактично те ж говорять українці, що закликають відгородитися від «Донецької волості» та донеччан залишити її, мовляв, «хай будують свої республіки, ви ж цього хотіли».

Тільки у фільмі навіть звичайний крадій розумів, що не можна віддавати жодної крихти рідної землі! Невже ви справді не розумієте, що виїхати звідси – це значить дати можливість окупантам оселитися в наших будинках, використовувати наші промислові потужності для ремонту їхньої зброї, користуватися нашими матеріальними і культурними надбаннями?! Таким, на вашу думку, повинен бути патріотизм?

********

Я залишаюся працювати в школі, тому що не знаю, хто, крім мене, буде нагадувати дітям про їхню батьківщину – Україну, навчить їх рідної, просто колись ганебно забутої їхніми батьками чи бабусями і дідусями, української мови. Бо не хочу втратити це покоління, як втратили ми вже покоління 80–90-х років. А саме діти тих буремних часів взяли сьогодні зброю до рук! То краще покинути цих дітей, якось виростуть самі? Таким, на вашу думку, повинен бути патріотизм?

Я лише звичайна донеччанка, для багатьох із вас – зрадниця, і в розумінні ситуації на окупованих територіях можу помилятися. Навчіть мене справжнього патріотизму. З висоти ваших затишних диванів вам, очевидно, краще видно, що тут відбувається насправді, які люди живуть тут і як з ними треба чинити. Тому ви не берете моїх земляків на роботу, не здаєте їм житло, відмовляєте в тимчасовій реєстрації, цураєтеся рідних. Ви думаєте, що так убезпечитеся від біди чи краще виявите любов до Батьківщини? Так повинен чинити справжній патріот?! На рідному дивані, відгородившись від реальності, можна навіть написати грубезний трактат про патріотизм. Але чи буде в ньому хоч слово пережитої ПРАВДИ?

Пам’ятаєте, у Тараса Шевченка: «Схаменіться, будьте люде, Бо лихо вам буде!»

На окупованих землях досі дуже багато свідомих українців. Цуратися їх – значить зробити слабшим український народ, а отже, допомогти ворогу. По-моєму, це і є справжня зрада Батьківщини.

Українка, вчитель, місто Донецьк

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Земля тремтить бо ДУК ПС іде!

  • 18.01.15, 03:33
В Донецке идут уличные бои между ВСУ и террористами, — СМИ
17.01.2015      Богун Игорь


Люди через социальные сети сообщают, что в Донецке начались уличные бои между Вооруженными силами Украины, которые вошли в город и террористами.

Об этом, ссылаясь на журналиста Александра Аргата, сообщает OnPress.info.

«В результате проведенной операции по деблокированию Донецкого аэропорта украинские военные и силы ДУК ПС заняли стратегический плацдарм. Идут бои в самом городе», — написал журналист.

Кроме этого журналист Петр Шуклинов на своей странице в facebook сообщил, что украинская десантура сегодня хорошо дала по зубам оккупантам.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
250
предыдущая
следующая
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее в политике конфиденциальности