Фоторепортаж телефоном з Дня пам'яті УПА












На жаль, не взяв з собою фотоапарат. Тому маємо те, на що здатна Nokia E51.

 

Завоювання. Варвари. Україна.

  • 08.10.10, 19:42

В час, коли чужинці, внутрішні емігранти, вороги державності вже не на порозі, а у нас вдома, і вони не гості, а керівники держави, хочеться з'ясувати, чому вони насправді є ворогами і чому їх якнайшвидше треба усунути від влади.

Всі ті, хто були попередниками, були не кращими хоча б тому, що всі вони вийшли з КПРС, а значить, були на службі в Імперії зла. І в компартію йшли виключно зі шкурних інтересів, бо як відомо, справжніх ідейних «большевіків», якщо й такі були взагалі, ще в тридцятих минулого століття перестріляли за наказом кавказця Джугашвілі. І так як українська влада новітнього часу була заражена комуністичним сифілісом, то так їм до останніх їхній днів і бути з цією хворобою. А якщо хвора голова — то і тілу спокою не буде.

Це найперша, найголовніша причина того, що Україна так і не стала процвітаючою, самостійною державою. Люди у владі не помінялись, а перефарбувались. Сексоти і їхні діти стали міністрами, законодавцями і президентами. Нащадки вертухаїв та «заградотрядівських» нелюдів в адміністрації президента готують Укази і Закони, а народ розчарований в українській державності і не знає, чи переживе цю зиму, бо ціни на продукти космічні, опалення дороге, як ніколи, а серцями людей потрохи заволодіває страх. І цей страх не тільки перед завтрашнім днем, але і перед сказаним вголос словом проти існуючих порядків, точніше, порядного беззаконня. Люди знову почали боятися.

Через керування бездарних, закомплексованих, брехливих та злодійкуватих екскомуністів та комсомольців народ так і не став нацією, а залишився населенням.

Може, тому, що до цих пір нам недоступні основні завоювання цивілізації? Про які ми нібито всі знаємо, але не здогадуємось, що з цього і складається основа сучасного суспільства.

Чим відрізняється нормальний, цивілізований світ від того варварства, в якому ми живемо? Чи є щось таке, що відрізняє нас від західної європейської цивілізації? І хоч ми географічно, може, є більшими європейцями, ніж будь-який смуглий голандець чи афрофранцуз, але без істотної зміни кадрів у владі ми до сьогоднішнього дня не маємо навіть елементарних благ цивілізації суспільства.

Наскільки з цією владою і трьохсотп'ятдесятлітньою окупацією сусідніми племенами ми відстали від цивілізованого світу, можна хоча би судити по одному з відомих виразів Наполеона Бонапарта, який завжди мені нагадується, коли чую чиюсь пустопорожню балаканину про європейський вибір: «Людський розум зробив можливим три найважливіші завоювання: суд присяжних, рівність оподаткування і свободу совісті, якщо лише монархи не втратять розуму, вони вже не стануть нападати на ці три основи суспільного договору».

І що ми маємо на сьогоднішній день? 1. Суду присяжних можновладці бояться, як блохи дихлофосу, бо по-справжньому народний, національний суд не дозволить їм купляти продажних суддів у їхньому ТЗОВ , який називається судовою гілкою влади. Тепер, після прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» український суд став повністю підконтрольним виконавчій владі і судді бояться представників влади, як кролики удава. Недаремно судді масово пишуть заяви на звільнення. Не кожний витримає бути прислугою у новітніх здичавілих від вседозволення Шарікових.

2. Рівність оподаткування в Україні? Це хто — Ахметов з Фірташем платять податки? Чи інші паразитуючі особи, такі як: Коломойський, Фельдман, Пінчук, Живаго, Суркіс тощо? Та не для того вони Януковичу вибори організовували і оплачують, щоб потім, як останні лохи, податки платити. Їхні підприємства, само собою, на паперах будуть збиткові, а якщо хтось і платить податки, то тільки раби з зарплати. І діра в бюджеті виникла саме тому, і новий податковий кодекс створюється тільки для того, щоб той, хто не олігарх, здер з себе останні три шкури для процвітання і обслуговування узурпаторів. Тих, хто, попри народне волевиявлення 2007 року, яке їм не давало владу у Верховній Раді, за допомогою підкупу та погроз створили собі і коаліцію, і в Конституційний Суд набрали таких, що і говорити без мата не вміють, зате приймають «правильні» для Януковича рішення.

Отже, і це завоювання людського розуму для нас залишається недосяжним. Але в часи Наполеона були монархи, яких вважали помазаниками Божими, а зараз у нас при владі шантрапа без честі, без совісті і без знань, зате з досвідом красти все підряд і продавати національні інтереси.

3. І на остаток про свободу совісті. — Дикунством, печерним варварством і дрімучим мракобіссям ще зовсім недавно після візиту в Україну генерала ФСБ Володимира Гундяєва була оцінена поширена новина про намагання теперішньої влади відмінити будь-яку можливу форму свободи совісті і назначити Російську православну церкву того ж московського патріархату єдиною церквою на території України. Таку дурість могли придумати тільки психічнохворі екстремісти, яким місце в психушках або на нарах, де їм бути не звикати. Але що поробиш, якщо дикі совкові маргінали, скориставшись гризнею так званих національно-демократичних сил, які не поділили владу між Тимошенко та Ющенком, взяли всі повноваження у свої липучі руки. Якщо вже віру в Бога будуть визначати ці, в масі своїй, іммігранти, які є такими в своїй природі тільки тому, що один з них на виборах президента набрав 48% голосів тих виборців, які прийшли на вибори, а це навіть не третина всього населення України, — то яка ж духовна деградація нас чекає? — Дикунство і катастрофа.

Отже, завоювання людського розуму Європі були доступні ще 200 років тому. У нас же нахабна, ворожа влада намагається забрати не тільки ці права, але й право на життя, право на свою державу, на достаток, фактично на все, що людина повинна мати за визначенням.

Ніхто нам не допоможе, крім нас самих. Люди підупали духом і вже ні в що не вірять. Перш за все, не вірять в самих себе. На майбутні вибори до органів місцевого самоврядування у них надії нема, бо центральна влада залишиться та сама і ніяким бульдозером її не зрушити. Ціни з кожним днем піднімаються. Зима обіцяє бути холодною, а влада зайнята тим, що вигадує нові побори і податки. Кажуть, що ті, що мають в своєму розпорядженні мисливську зброю, — бережуть набої і економлять їх ніяк не для відкриття сезону полювань, а для інших, більш важливих справ. Неважко здогадатися, яких.

Тому сьогодні найголовнішою справою є те, щоб український народ залишався оптимістом, як би важко не було. І ніби це на перший погляд виглядатиме неважливим і, може, навіть наївним, але якщо у нас буде віра в свої сили і в те, що в час «ікс» ми будемо готові до боротьби, то ніяка друга навала татаро-монголів чи «третіх москалів» нам не буде страшною, а інші, теперішні проблеми будуть виглядати легким непорозумінням. І ми зможемо змести приблуд, які узурпували владу, і нарешті будемо жити в сильній державі та з гідним рівнем життям. Бо якщо в українців буде оптимізм і їх не покине сила духу, то керувати державою цей народ доручить тим, хто викорінить корупцію, бідність, чиновницьке свавілля, і ми — українці заживемо в своїй багатій, великій і сильній державі.

Андрій Павловський 

Джерело: Стопком

Хто є корінним на Українській Землі.

  • 07.10.10, 20:20


Нижче графічно наведені результати першого загального перепису Російської імперїї 1897 року. На той час українців (малороссів в Російській імперії та русинів в Австро-Угорщині) було лише вдвічі меньше, ніж великороссів.

"По родному языку, крупнейшие языковые группы, в порядке убывания, великороссы (русские) — 44,3 %, малороссы (украинцы) — 17,8 %, поляки — 6,3 %, белороссы (белорусы) — 4,3 %, евреи — 4,0 %."

На час розпаду СРСР українців було вже в 5 разів меньше, ніж росіян.

Ось і вся відповідь, як жилося українцям в СРСР. Карту краще видно за посиланням http://photo.i.ua/user/2594223/211341/5639191/



 

Виключно для українців

  • 01.10.10, 12:01
Пісня тих, хто краще згине вовком, ніж житиме псом 

Едуард Драч. Балада про козака Грицька.

  • 27.09.10, 22:33

Якби ж ніхто не йшов за тебе в смертний герць

Тобі б, Украйно, не вціліти...

Класика українсько - російської дружби

  • 21.09.10, 15:39
Тарас Григорович Шевченко. Містерія "Великий льох". Три душі.
Або що буде з тими, хто догоджає московським царям.

Умань, хасиди, Коліївщина

  • 18.09.10, 21:20


Почитав черговий матеріал про безчинства хасидів в Умані. Зразу пригадалися Гайдамаки Тараса Шевченка та Швачка гурту "Кому Вниз"...

Надаю Вам можливість прослухати Швачку а сам піду перечитувати Гайдамаки. Непогану інструкцію до дій Тарас Григорович витворив.

Фестиваль повстанської та патріотичної пісні «ГАЙДАМАКА.UA»

24-26 вересня 2010, м. Ірпінь, парк Перемоги 

Мистецьке об’єднання «Остання Барикада» організовує у місті Ірпінь новий великий фестиваль повстанської та патріотичної пісні «ГАЙДАМАКА.UA».
Час проведення: 24-26 вересня 2010 року. Фестиваль присвячений усім борцям за волю та незалежність України. Гасло фестивалю «об’єднання усіх патріотичних сил України». Програма фестивалю складається із виступів музичних гуртів та виконавців, у репертуарі яких є пісні на патріотичну тематику (велика музична сцена), а також із виступів кобзарів, бардів, поетів, лірників та казкарів (літературна сцена).
Фестиваль планується триденний тому для всіх гостей міста буде організовано наметове містечко. Складайте речі, беріть друзів, намети та хороший настрій!!!

Концертна програма:

Хор «Гомін»
Софія Федина
Тарас Чубай
«Рутенія»
Віктор Морозов та «Четвертий кут»
«Тінь сонця»
«Тартак»
«Гайдамаки»
«От Vінта»
«Мертвий півень»
«ТНМК»

Бардівська програма:

Тарас Компаніченко
Едуард Драч
Тарас Житинський
Леся Рой та гурт «Телері»
гурт «Вітер»(Володимир Пироженко)
Володимир Пастушок(м.Рівне)

Презентації книжок:

Презентація книги «Чорноморські гайдамаки». Роман Коваль(клуб «Холодний Яр»)
Презентація книги «Чорний ворон».Василь Шкляр.

Зустрічі-дебати:

Зустріч з братами Капрановими
Зустріч з «зірками» 5-го каналу (Юрій Стець, Святослав Цеголко, Роман Чайка, Яна Конотоп, Павло Кужєєв, Тетяна Даниленко, Валентин Трохимчук)
Зустріч з «зірками» TBi (Микола Княжицький, Віталій Портніков, Роман Скрипін, Артем Шевченко)
Зустріч з редакцією журналу «Український тиждень»(модератор-Юрій Макаров)
Зустріч з редакцією газети «Дзеркало тижня»(модератори Юлія Мостова, Сергій Рахманін)
Зустріч з з редакцією холдінгу «Главред-медіа»(модератор-Діана Дуцик).

Відкриті лекції:

Відкрита лекція: Левко Лук’яненко. «Дисидентський рух 60-80-х років»
Відкрита лекція: Рефат Чубаров. «Як кримські татари бачать себе в Україні»
Відкрита лекція: Олесь Доній. «Студентська революція на граніті»
Відкрита лекція: «Хто вбив Чорновола?». Микола Степаненко (автор книги «Майже все про вбивство В.М.Чорновола).
Відкрита лекція: Іван Дзюба: «Інтернаціоналізм чи русифікація?»
Відкрита лекція:Володимр Сергійчук: «Чому Голодомор був геноцидом»
Відкрита лекція В. В’ятровича (екс-директор Галузевого державного архіву СБУ).Тема лекції - "Таємниці архівів СБУ про УПА"
Відкрита лекція: Оксана Забужко
Відкрита лекція: Юрій Андрухович

Літературна частина:

Поетичний збір: С.Пантюк.(м.Київ), О.Короташ(м.Київ), О.Демченко(м.Донецьк).
Казки від Лірника Сашка.
Сольник Артема Полежаки (акомпонимент- гурт «Барабас»)

Зустрічі-дебати з політиками:

Зустріч з Юлією Тимошенко
Зустріч з Олегом Тягнибоком
Зустріч з Юрієм Луценком
Зустріч з Арсенієм Яценюком
Зустріч з Анатолієм Гриценком.
Зустріч з В’ячеславом Кириленком

Круглі столи:

Круглий стіл: «Як творити нову опозицію?»(Андрій Окара(м.Москва), Тарас Стецьків, Олексій Гарань, Михайло Притула)
Відкрита дискусія: «Місія Львова та Галичини» (Маркіян Іващишин(м.Львів), Кость Бондаренко(м.Київ), Тарас Возняк(м.Львів))
Круглий стіл: «Які громадські організації потребує новий час, і як їх організовувати?» (Михайло Свистович(м.Ірпінь),Остап Кривдик(м.Київ), Ігор Гузь(м.Луцьк), Олександр Солонтай(м.Ужгород),Олег Медуниця(м.Суми))
Відкрита дискусія з рухом «Митці проти цензури»: «Що таке цензура і як вона загрожує демократії»: Андрій Кокотюха, Микола Вересень, брати Капранови, Світлана Поваляєва.

«Повстанська співанка імені Журби»:

Г.Лук’яненко, Е.Драч, Лірник Сашко, О.Лінчевський, В.Пастушок, В.Гонський, І.Мєдвєдєв та інші

Голова Оргкомітету та головний режисер фестивалю Олесь Доній

На фестиваль ГАЙДАМАКА.UA можна добратись наступним чином:
*МАРШРУТКА:
Маршрутки, що прямують на Ірпінь знаходяться біля станцій метро «Святошин» та «Академмістечко»
Початок руху: 7.00 год.
Закінчення руху: 23.00 год.
*ЕЛЕКТРИЧКА:
Електропотяги на Ірпінь відправляються із центрального залізничного вокзалу та залізничної станції, яка знаходиться біля метро «Святошин».
Початок руху: 6.00 год.
Закінчення руху: 23.00 год

Вхід на фестиваль:
50грн. на три дні без намету
80грн. на три дні з наметом

Чи був Голодомор геноцидом?

Тим же людям, які вирішуватимуть питання про внесення змін у Закон “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, варто задуматися, чи потрібно брати на себе відповідальність, заперечуючи геноцид.

Питання про те, що ж відбулося 1932-1933 рр. на землях Радянської України, надалі активно обговорюють у нашому суспільстві. Дискусія набрала додаткової гостроти після того, як  Президент Янукович 27 квітня на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи заявив, що несправедливо називати Голодомор геноцидом українського народу. На його думку, це була спільна трагедія народів, що входили до складу СРСР. Пізніше депутат Верховної Ради від Партії регіонів Кисельов подав на розгляд парламенту проект Закону, яким запропонував внести зміни до статті 1 Закону України “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, вилучивши з неї слово “геноцид”. Цей депутат у пояснювальній записці твердить, що ухвалення його поправок “сприятиме підвищенню авторитету України на міжнародному рівні”. Важко, звичайно, зрозуміти, яким чином зросте авторитет України у разі відмови від визнання Голодомору як геноциду, однак хотілося б поговорити про інше. Враховуючи, що цей законопроект розглядатимуть на наступній сесії, потрібно звернути увагу на окремі правові та історичні аспекти питання.

Насамперед належить з’ясувати: чому проблема є важливою і в наш час, адже відтоді минуло вже багато років. Та й зміни, які  запропонував внести В. Кисельов, на перший погляд, є не такими значними. Замість слова “геноцид” у законопроекті йдеться про трагедію. Цей термін загалом не викликає заперечень, адже смерть мільйонів українців у 1932-1933 рр. справді була великою трагедією для всіх, проте він ставить Голодомор в один ряд з численними катаклізмами, які пережили ми впродовж ХХ ст. А ця катастрофа потребує окремого розгляду, оскільки її масштаби і результати значно більші, ніж інших трагедій. Один з найкращих знавців теми Джеймс Мейс вважав, що наслідки Голодомору українці не подолали донині. Він назвав наше суспільство“постгеноцидним” і заявив, що сталінська політика “до певної міри знищила Україну як таку, в сенсі, що вона зробила кардинальний розрив у процесі нормального розвитку  українського народу.” З цими словами перегукується твердження одного із найбрутальніших сталінських ставлеників секретаря Дніпропетровського обкому комуністичної партії Менделя Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну! ”. То хто ж правий Мейс і багато інших українських істориків чи чільники Партії регіонів, які, до речі, представляють терени, що постраждали від голоду.  

Якщо пристати до думки, що однаковою мірою потерпіли всі народи, тоді не зрозуміло, чому були перекриті кордони між Росією і Україною, які знаходилися у межах однієї держави

 Розглянемо твердження Кисельова: “Значна частина вітчизняних і зарубіжних дослідників схиляються до того, що визначення “голодомор-геноцид” не відповідає Конвенції ООН 1948 р. “Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”. З часу набуття Україною незалежності й початку публічного обговорення питання Голодомору між вітчизняними істориками лише Валерій Солдатенко намагався виправдати лінію Москви, яка призвела до смерті мільйонів українців. У статті “Голодний тридцять третій”, опублікованій до 70 роковин трагедії у “Дзеркалі тижня” (2003 р. № 24) він пояснював, що в сталінського керівництва не було іншого шляху швидкими темпами провести колективізацію. Солдатенко по-суті вибілює Кремль, який нібито не мав вибору. Інші сучасні українські історики, навіть ті, що в радянські часи не могли говорити про Голодомор, не дозволили собі зійти на такі позиції. Мабуть, не випадково, що саме Солдатенко очолив зараз Український інститут національної пам’яті, який багато зробив упродовж останнього часу для донесення правди про трагедію 1932-1933 рр.

Якщо говорити про правову сторону питання, то треба звернутися до думки людини, яка є автором терміну “геноцид”. Рафаель Лемкін, завдяки старанням якого значною мірою Генеральна асамблея ООН й ухвалила Конвенцію “Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”, висловив свої погляди щодо переслідувань українців у СРСР. Він ще 1953 р. говорив про геноцид українців і називав Голодомор кульмінацією радянської жорстокості. Ймовірно, депутат Кисельов не ознайомлений з цими думками, інакше він у пояснювальній записці до законопроекту не говорив би про те, що події 1932-1933 рр. охарактеризували геноцидом лише в 1980-х роках американці в умовах “Холодної війни”. При цьому він перекрутив прізвище американського історика, назвавши його Мейсоном, замість Мейсом.

У наш час, напевне, найкращу правову оцінку Голодомору зробив доктор юридичних наук, професор Володимир Василенко, який у 75-ті роковини трагедії підготував дослідження “Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду”, яке спочатку з’явилося у “Дзеркалі тижня” (2008 р. № 37, 39 ), а пізніше було опубліковане окремою брошурою українською та англійською мовами саме Українським інститутом національної пам’яті. Зі статтею можна ознайомитися на сайті СБУ.

Окрім аргументів, які висувають знані правознавці, хотілося б ще зупинитися на фактах, яких уникають ті, хто заперечує особливий розмах голоду в Україні. Зокрема - російські історики й частина українських політиків наголошує: голод охопив весь СРСР, і від нього однаковою мірою постраждали всі народи. Звичайно, не можна заперечити злочинного характеру сталінського режиму й того, що потерпілими виявилися більшість людей, котрі проживали в комуністичній імперії. Відомо, що від голоду помирали й представники інших народів. Проте масштаби втрат у різних націй суттєво відрізнялися. Для цього достатньо проаналізувати дані, що стали доступними недавно, отримані завдяки радянським переписам 1926 і 1937 років. Якщо чисельність росіян у межах СРСР впродовж цих одинадцяти років збільшилася на 20 %, то українців за то самий період стало менше на 15 % (від 31 до 26 млн). З десяти найбільш чисельних народів СРСР зменшилася також тільки кількість казахів – на 28%. Вони теж мають усі підстави порушити питання про геноцид, організований  Москвою.

Якщо пристати до думки, що однаковою мірою потерпіли всі народи, тоді не зрозуміло, чому були перекриті кордони між Росією і Україною, які знаходилися у межах однієї держави. Існує безліч задокументованих спогадів очевидців, які розповіли про заборону покидати охоплені голодом райони і переїжджати в Росію, де ситуація не була доброю, однак голод не досяг такого рівня. У наш час опублікований директивний лист від 22 січня 1933 р., підготовлений особисто Сталіним, у якому він зобов’язав не допустити масового виїзду селян з України й Кубані в інші регіони СРСР. На виконання цього документу місцеві керівники заборонили видавати будь-які документи на проїзд для селян, водночас, встановивши заслони на залізничному і водному транспорті, а також взявши під контроль ґрунтові шляхи. 

ті, хто намагається заперечити, що Голодомор був геноцидом, прагнуть не допустити встановлення діагнозу наших проблем

Не маючи можливості виїхати за межі України, люди блукали її теренами. Як описав один закордонний комуніст, що відвідав у той час території, охоплені голодом: “Брудні юрби заповнюють станції, купи чоловіків, жінок та дітей, що чекали на бозна-які потяги. Їх виганяють, і вони повертаються, не маючи ні грошей, ні квитків. Вони сідають у будь-який потяг, на який тільки вдається, і залишаються там, аж поки їх не викидають звідти. Вони мовчазні та пасивні. Куди вони прямують? Просто в пошуках хліба, картоплі чи праці на фабриках…  Хліб – це велика рушійна сила цих юрб…

Голодні селяни прагнули будь-що дістатися міст, однак не знаходили там порятунку. На вулицях міст можна було бачити моторошні сцени.  Люди, як звичайно, поспішали у своїх справах, а поміж ними, на землі, повзали діти та дорослі, знесилені голодом. Один очевидець для комісії Конгресу США розповів такий епізод, що відбувся, до речі, в Єнакієвому: “Був такий випадок: ідемо ми з братом... і дивимося – під парканом лежить жінка. І вона… так напівсидить, напівлежить. Мертва. Ми підійшли - а біля неї дитинка. І жінка мертва, а дитинка жива. І вона така до одного року. Може, один рік, може, трошки менше, може, трошки більше. І воно витягло в мами грудь і смокче. А мати ж мертва. Ну і ми з братом стали і плачемо... шкода тієї дитини, що вона не знає. Смокче й не розуміє, що там же ж нема нічого. І тут їде санітарна машина, яка підбирає ті трупи. А вони там ходили постійно, бо дуже багато трупів лежало. І вони хапають… два чоловіки там за ноги ту жінку… та дитину туди, де мертві лежать. Повезли туди на звалку, на цвинтар отак. Жінку й дитину”.

Таких розповідей зібрано тисячі. Спогади людей, статистичні дані, документи радянських органів свідчать: влада цілеспрямовано діяла, щоб знищити частину українського народу, і ці дії, без сумніву, підпадають під визначення геноциду. Усвідомлення цього потрібно насамперед нам самим, щоб зрозуміти, що з нами сталося. Влада винищила голодом мільйони активних людей, а інших, тих, хто пережив трагедію, змусила зі страху замовкнути. Українське суспільство відтоді, без сумніву, хворе, інакше не можна збагнути байдужість мешканців Запоріжжя, які не відреагували на встановлення пам’ятника Сталіну на землях, де населення постраждало від його дій. Зрозумівши причини наших бід, можна робити кроки для одужання. Однак ті, хто намагається заперечити, що Голодомор був геноцидом, прагнуть не допустити встановлення діагнозу наших проблем.

Тим же людям, які будуть вирішувати питання про внесення змін у Закон “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, варто задуматися, чи потрібно брати на себе відповідальність, заперечуючи геноцид. Кожному потім треба буде самостійно відповідати перед своїм сумлінням за наругу над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору.

Україна - батьківщина Арійської раси

Розселення Арійської раси

Розселення Арійської раси. Карта з книги Артура Кемпа «Марш титанів. Історія білої раси» (March of the Titans. A History of the White Race) — USA, Ostara Publications 1999, 2001. www.white-history.com