Захід є Захід, а Схід є Схід
І разом їм не бувати...
Р.Кіплінг
Ми є свідками прикінцевого акту грандіозної історичної драми, що понад 3 тисячі років була стрижнем історії людства. Протистояння між Заходом і Сходом завершується перемогою динамічних суспільств з ефективною економікою європейського типу. Мирне змагання нерідко переходило у криваву боротьбу між свободою і рабством, між вільною і примусовою працею, між європейським та азійським способами виробництва. Україна опинилася у прифронтовій смузі грандіозної битви між Європою та Азією. Це зумовило її драматичну історичну долю.
Азійський тип державності
Ознаками азійського способу виробництва названі відсутність приватної власності на землю, надексплуатація виробників державою, бюрократичний, надцентралізований державний устрій.З виникненням найдавніших держав почали розвиватися дві форми землеволодіння: державна та приватна. Перша з них лягла в основу азійського способу виробництва, а приватна - європейського.Оскільки власність на землю – основа всіх форм власності, то при належності землі державі відбувається одержавлення всіх елементів суспільства, у тому числі виробника. Уособленням держави є деспот, що монополізує державну власність на основу усіх багатств - землю. Виникає держава, що називається деспотією східного типу або азійською.
Деспот, маючи землю, володіє всім, що є на ній. Тому всі його підлеглі, від вельможі до останнього раба, - холопи самодержця. Селянин чи ремісник не має ні землі, ні знарядь, ні майна і повністю залежить від володаря. Економічна залежність породжує рабство в різних формах. За класичним визначенням, раб - це людина без майна. Азійська деспотія не допускає приватної власності, бо економічна незалежність породжує особисту свободу і тим самим підриває основу азійської держави - неподільну владу фараона, царя, імператора на все, що є на її території.Суттєвою властивістю східного способу виробництва є неефективна економіка. Підневільна рабська праця не буває продуктивною. Зате військовий потенціал деспотій, як правило, високий через значний рівень експлуатації населення та всевладність самодержця. Тому держави деспотичного типу мілітаризовані, агресивні, проводять загарбницьку політику щодо сусідів. Як наслідок експансіонізму виникають політичні державні утворення імперського типу з деспотичною формою правління.
Церква перетворюється на державну структуру, освячуючи деспотію та самодержця. Держава стає найвищою цінністю суспільства, людина ж - цеглинкою, "людським матеріалом", з якого вона будується.
Європейський спосіб виробництва базується на економічній незалежності виробника, в основі якої лежить власність на землю, засоби та продукти виробництва. Виникає вільний ринок як регулятор економічних відносин між вільними виробниками та споживачами. Економічна незалежність породжує політичну та духовну свободу і заважає верхівці узурпувати владу. Якщо для азійських деспотій характерна монополізація, одержавлення всіх сфер життя, то в країнах європейського шляху розвитку, як правило, мав місце розподіл влади. Адміністративна та військова влада належала державі в особі короля чи президента, економічна – безпосесередньо виробникові, судова -- незалежному суду, духовна – папі римському.
Європейський спосіб виробництва, на відміну від азійського, завдяки незалежності й конкуруванню виробників, характеризується ефективною, динамічною економікою. Відносно низький рівень експлуатації виробника державою, відсутність тоталітарної влади зумовлюють меншу мілітаризацію європейських суспільств порівняно з деспотіями азійського типу. Останні, незважаючи на застійну й непродуктивну економіку, були здатні зібрати численнішу армію, ніж країни Європи.
Про УкраЇну
Держава Київська Русь ІХ – ХІІІ ст. мала із Заходом тісні економічні, політичні, культурні зв'язки. Зокрема Русь виникла вздовж торговельного шляху з Балтії до Середземномор’я, що являв собою східну частину загальноєвропейської торгівельної мережі. Торговий шлях "із варяг у греки" зв'язував по Дніпру Скандінавію з Візантією, інкорпоруючи Україну-Русь в європейський ринок.
Таким чином Русь була включена в спільно європейський економічний простір з моменту свого виникнення. На теренах Русі-України поширилась європейська срібна монета динарій, що є переконливим доказом домінування торгово-економічних зв’язків західного спрямування. Як свідчать династичні шлюби київських князів, політичні зв’язки Русі були теж спрямовані на Захід.
«Тестем Європи» звали Ярослава Мудрого, найближча рідня якого була одружена з членами багатьох королівських династій Європи (Швеція, Норвегія, Франція, Німеччина, Польща, Угорщина, Візантія).
У Київській Русі держава була влаштована за європейськими принципами і була місцевим різновидом європейської державності середньовіччя. Соціально-економічні процеси були аналогічні загальноєвропейським.
У козацькі часи Україна була країною високої європейської культури. Згадаймо свідчення іноземця Павла Алепського 1652 р.: "Мало не всі українці і більша частина їхніх жінок уміють читати", а "козацькі маляри навчилися від франків і ляхів малювати зовсім схожі образи з живих людей". Ігумени київських монастирів -- "люди вчені, знавці права, або юристи, філософи і красномовці. У Лаврі є пре хороший друкарський дім, що обслуговує весь край той". Очевидці свідчать, що в козацькій Україні письменними були навіть селяни. Особливо вражали іноземців багатоголосий партесний спів і знання українцями нотної грамоти.Першим вищим навчальним закладом у Східній Європі стала Києво-Могилянська академія, заснована на початку ХУІІ ст. на зразок європейських університетів. Чимало було в Україні і випускників західних університетів. Так, легендарний Морозенко (полковник Морозовицький з оточення Богдана Хмельницького) закінчив два університети. Переважна більшість гетьманів мали вищу освіту.Протягом усієї історії Україна була органічною частиною європейської цивілізації. Її зв'язки з євразійською Росією не є природними, давніми і об'єктивно зумовленими геополітичною позицією України на карті Європи. Її насильницька переорієнтація з європейського Заходу на євразійський Схід сталася протягом останніх століть за доби найбільшої експансії московського імперіалізму. Україна (як і Білорусь, Молдова, Литва, Латвія, Естонія) через свою невдалу геополітичну позицію опинилися у прифронтовій смузі зіткнення європейської та євразійської цивілізацій. З пізнього середньовіччя на їх теренах точилися між¬цивілізаційні збройні конфлікти – тривалі російсько-польські війни, походи на схід Наполеона, німців 1914 та 1941 рр., російська експансія на Захід за Петра І, Катерини ІІ, Сталіна. Лише внаслідок останнього міжцивілізаційного конфлікту (Друга Світова війна) Україна втратила близько 11 млн. чоловік і майже всю інфраструктуру. Народи цивілізаційного порубіжжя не тільки втрачали державність, а й були вимушені постійно боротися проти асиміляції за власну етнічну ідентичність. Внаслідок цих несприятливих обставин Україна протягом останніх століть була брутально відірвана від європейської спільноти і загарбана Російською імперією.
Про Росію
Якщо європейська цивілізація почала формуватися 1500 років тому в ранньому середньовіччі і базувалася на ринковому європейському виробництві, то євразійська значно молодша. В її основі лежав неринковий азійський спосіб виробництва, що, за К.Марксом, не визнавав приватної власності. Не динамічна економіка, яка базувалася на примусовій праці, створювала передумови для відставання, стагнації та неминучого краху суспільств, що на ньому базувалися. Азійський спосіб виробництва з відповідним йому деспотичним державним устроєм закорінився у Східній Європі лише в ХІV-ХV ст. з формуванням Московського царства.
Як відомо, середньовічна Європа виросла на культурно-історичній спадщині стародавніх Греції та Риму. Західна Європа разом з латиною Стародавнього Риму успадкувала не тільки Святе Письмо, а всю античну літературу. Біблія у слов'янському світі Східної Європи поширювалась з Константинополя староболгарською мовою. Багата антична література у Візантії зберігалася мовою класичної Греції, якою розмовляв константинопольський двір.
Отже, церковнослов'янська (староболгарська) мова певною мірою відгородила східне слов'янство від джерел античної культури. В той же час латина зв'язала ранньосередньовічну Західну Європу з античною спадщиною.Остання дала велику перевагу європейському Заходу порівняно зі Сходом, який постійно відстає у темпах розвитку.Історичні умови виникнення та розвитку Московської держави принципово відрізнялися від України-Русі. Історична ситуація на Верхньому Поволжі в часи закладення підвалин майбутнього Московського царства сприяла зміцненню тут сильної і централізованої влади в особі князя-самодержця. Владимиро-Суздальське князівство, як безпосередній попередник Московського сформувалося у ХІІ ст. внаслідок колонізації Верхнього Поволжя ільменськими словенами та кривчами Верхнього Плодніпров‘я та цілеспрямованого переселення київським князем Юрієм Долгоруким залежного населення з Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Слов'янські колоністи опинилися в оточенні чужого за культурою фінського населення Верхнього Поволжя. Затвердитися, зберегти свою культуру було можливо тільки за сильної необмеженої влади князя-самодержця.Абсолютна влада, започаткована Андрієм Боголюбським, остаточно утверджується у Московському князівстві з приходом татар. Зародки необмеженого самодержавства стали благодатним ґрунтом для вкорінення тут золотоординської моделі деспотії східного типу. Перші кроки в цьому напрямку зробив легендарний для російської історії князь Олександр Невський (1220-1263 рр.), який перший зробив цивілізаційний вибір для майбутньої Московської держави між Заходом і Сходом на користь останнього.У ХІІІ ст. Русь стала полем битви двох цивілізацій. Якщо татари уособлювали собою Азію, то лівонський орден у Балтії – Європу. Невський робить вибір на користь Азії. Усі свої сили він спрямовує не проти татар, що саме розгромили Київську державу, в тому числі його рідну Володимирсько-Суздальську землю, а проти експансії Європи на руські землі.
Батько О.Невського князь Переяслава Заліського Ярослав Всеволодович під час навали монголів на Верхню Волгу 1238 р. опору Батию не чинив і здався на волю переможця. За це отримав від монголів ярлик на велике князівство. Його син Олександр якимсь чином зблизився і побратався зі старшим сином Батия Сартаком, фактично ставши прийомним сином хана.
Олександр не тільки зблизився з Сартаком, але й пройнявся монгольським степовим духом, який пізніше приніс на Володимиро-Суздальщину. Італійський мандрівник Плано Карпіні (1911, с.8) сповіщає, що 1246 р. юний Олександр виконував роль перекладача при мученицькій смерті чернігівського князя Михайла в ставці Батия.
Просякнутий монгольським духом і психологією агресивного степовика він приніс принципи східного деспотизму і ментальності імперії Чигнгізидів на Володимиро-Суздальщину, яка до ХVІ ст. розвивалася як абсолютно залежний від Орди улус. Князі не передавали владу у спадок, а отримували ярлик на неї після принизливої процедури у ставці хана (Карамзин 1993-1994, т. ІV, с.291, 312).За Олександра Невського княжа влада значно посилилась за допомогою татар. Ще сильнішою вона стала за Івана Калити (1325 - 1340 рр.), який на чолі 50 000 тисячного татарського війська вславився кривавими погромами повсталих проти татар Твері, Торжка, Кашина, за що став головою золотоординської адміністрації на Верхній Волзі.Московське князівство навіть після перемоги над Мамаєм на Куликовому полі 1380 р. фактично лишалося улусом Золотої Орди. В моду увійшов татарський одяг, знать переходила у мусульманство, а татарська мова стала мало не державною за Василя ІІ. Державний устрій Московського князівства формувався значною мірою як копія золотоординського. Це стосується адміністрації, війська, митниці, пошти, фінансової та грошової систем тощо. Навіть терміни "таможня", "казначейство", "ямська" служба, "деньги" – тюркського походження. На ранніх московських монетах присутні татарські написи. Грошову систему також запозичено з Орди. Це стосується як основних номіналів грошей (деньга, алтин та ін.), так і способів карбування монети. За золотоординською технологією в Москві карбували гроші з ХІV ст. до 1699 р., Прийняття татарами 1312 р. під час правління хана Узбека мусульманства стимулювало приток на Верхню Волгу хрещених татар, що несли в Московське князівство татарські порядки. Молоде Московське князівство потребувало сильної армії. В ті часи неперевершеною ударною силою була татарська кіннота. Московські князі радо запрошували на службу татарську знать з дружинами, що осідали в столиці та інших містах держави. Татарські батири стали провідним елементом московського війська.
Однак класична модель східної деспотії, що спирається на бюрократично-військовий служивий стан, склалася в Росії не одразу. Значний внесок у її формування зробив Іван ІV Грозний (1546 - 1584 рр.) (Криворотов 1990, с.53 - 66). Незважаючи на несприятливі умови ХVІ ст., у Росії почало розвиватися ринкове господарство. Багаті землевласники-бояри відпускають кріпаків на оброк. Селяни налагоджують товарне виробництво зерна, яке реалізують у Східній Європі через Псков та Новгород. Ці міста йшли європейським шляхом розвитку, мали самоврядування і тісні торговельні зв'язки з ганзейським союзом міст Північної Європи (Покровський 1929, с.206 - 224)Іван ІV розумів, що економічна незалежність виробника породжує політичну свободу, а відтак підриває абсолютну деспотичну владу великого князя. Щоб зберегти монополію на владу, він знищує перші паростки ринкової економіки в Росії.
Для цього за золотоординським зразком створено спецвійська, своєрідну таємну поліцію – опричину. Її головним завданням було знищення товарного виробництва зерна на боярських землях, а також осередків товарного, європейського способу виробництва у Новгороді та Пскові. Все це швидко і по-азійськи жорстоко було виконано опричниками.
Іван ІV віддав перевагу абсолютній владі перед ефективною ринковою економікою. Результати не забарилися. Росія втратила вихід до Балтії. Вся країна лежала в руїнах. Міста і села спустошилися. Прямим наслідком переходу до примусової, кріпацької праці була економічна, політична, військова та урядова криза початку ХVІІ ст. У цей, так званий, "смутний час" Росія мало не втратила державності.
Російська історична наука однозначно позитивно ставиться до реформаторської діяльності Петра І (1672 – 1725), що "прорубав вікно у Європу"Він створив армію і флот за європейським зразком, європеїзував грошову систему, вдягнув мешканців столиці в європейські камзоли. Цар розумів значення промисловості для могутності держави і заснував численні заводи та мануфактури.
Однак усі ці заходи мали яскраво виражену мілітарну спрямованість. Петра І цікавила не розбудова економіки, а зміцнення військового потенціалу для експансії у західному та південному напрямках.Індустріалізація країни за Петра І базувалася на примусовій праці та надексплуатації народу, що, як відомо, є суттєвою ознакою азійського способу виробництва. У кріпосницькій державі вільних рук не було, і самодержець вирішив проблему забезпечення нових промислових підприємств, приписавши до них кріпаків. Експлуатація на металургійних заводах Уралу набула нелюдських форм, коли робітників приковували до тачок і живцем ховали під землею.
За Петра І церква остаточно стала елементом імперського державного організму на чолі з окремим міністерством – Синодом.
Фактично лідер деспотії східного типу з архаїчною і неефективною системою господарювання намагався побудувати європейську економіку азійськими методами.
Лютнева революція 1917 р. знаменувала перемогу капіталізму в Росії, тобто європейського способу виробництва над азійським. Однак останній бере реванш вже через півроку. Переможна хода європейської цивілізації на схід викликала в Росії потужну реакцію євразійського фундаменталізму, що вилилася в більшовицьку Жовтневу революцію 1917 р. Після жовтневого перевороту були знищені основи економіки європейського типу: приватна власність на землю і засоби виробництва, ринкові відносини і навіть самі носії цього способу господарювання – сільська та міська буржуазія. Росія вмить повернулася до органічно властивих їй традицій азійської деспотії.
Більшовики знову одержавили землю і всі засоби виробництва. Відсторонивши виробників від засобів і продуктів виробництва радянське чиновництво стало повним господарем країни. Знову запанувала примусова праця з високим рівнем експлуатації виробника державою через військово-бюрократичну систему. Селян прикріплюють до землі шляхом невидачі паспортів, а жителів міста – до фабрик і заводів через прописку. Оскільки будь-який позаекономічний примус до праці вимагає наглядачів, бюрократизація суспільства досягає нечуваних розмірів. У 1983 р. армія управлінців досягне 17 мільйонів. Високий рівень експлуатації сприяв утриманню численної армії та активній мілітарній зовнішній політиці. Надцентралізація всіх сфер життя зумовила пріоритет інтересів держави над інтересами людини і незахищеність, безправність останньої.
Рятуючи імперію від остаточної загибелі у 1917 р., більшовики повернулися до споконвіку властивого імперській Росії, але неефективного в нових історичних умовах, азійського способу виробництва. Російська імперія, черговий раз змінивши форму, залишилася за своєю сутністю деспотією східного типу.
З 70-х років ХХ ст. тоталітарна держава імперського типу з неефективною неринковою економікою не могла прокормити своїх громадян. Вона існувала за рахунок демпінгового продажу природних багатств (перш за все нафти і газу) в Європу.
Падіння цін на нафту змусило М.Горбачова розпочати “перебудову” та ввести елементи ринку до несумісної з ним системи. Як відомо, саме поширення ринкових відносин у ХІХ-ХХ ст. зумо¬вило розпад великих європейських імперій на національні держави. Це ж сталося і з Радянським Союзом, який розпався через неефективну архаїчну неринкову економіку та несумісність деспотичного імперського устрою з сучасною ринковою економікою.
“Грунт більшовизму в Росії підготували: історичне, фізичне і духовне рабство, община і самодержство царів. Російський більшовизм є природним витвором російського народу. Витвором щиро російським, національним. А накидає Росія світові комунізм, керуючись лиш своїми державними інтересами”. Г.Федотов.Останнє варто добре пам’ятати прибічникам комуністичної ідеї в Україні. Не випадково для українських комуністів відданість Росії важливіша за їх комуністичні принципи. Вони давно змирилися з приватною власністю, капіталістичним ринком, експлуатацією найманих робітників. Лідери КПУ самі стали багатими власниками і капіталістами, але затято захищають імперські претензії Москви до її колишньої колонії України. Українські комуністи солідаризуються з московськими шовіністами в питаннях державного статусу російської мови, входження України в новий союз з Росією або в ЄЕП чи євразійську єдність, вони ненавидять українських націоналістів-незалежників і саму незалежну Україну, яка хоче втекти від московських господарів до цивілізованої Європи.СРСР був найбільшим у світі осередком азійського способу виробництва та тоталітарного деспотизму.Якщо європейська цивілізація розвивається по висхідній, то в азійських деспотіях відбуваються циклічні зміни. Держави східного типу, пройшовши у своєму розвитку певний історичний цикл, повертаються до точки, з якої він почався. Такі цикли зумовлені поступовим і невпевненим проникненням ефективнішого європейського способу виробництва в застійну економіку східного типу. Однак ринкове виробництво загрожує самому існуванню деспотичної влади, що і спричинює реакцію останньої на нововведення. Паростки нового виробництва знищуються, і відновлюється непродуктивна азійська економіка, що веде до нової кризи. Остання змушує колапсуючу деспотію рятуватися шляхом запозичення небезпечних для неї ринкових елементів, і все починається спочатку. За 800 років російської історії простежуються три згадані історичні цикли.Під страшним тиском всевладної деспотичної держави потворно деформується мораль суспільства та індивіда. Інтереси останнього примітивізуються і зводяться до задоволення елементарних потреб.Типовий приклад зубожіння свідомості під тиском абсолютної влади дає так звана радянська людина з її ностальгією за дешевою ковбасою. Як вважає Г.Федотов, її формування почалося не з пострілу "Аврори" у 1917 р., а з моменту закорінення татарського варіанту східної деспотії у Московському царстві.На відміну від Росії, Україна здавна була органічною складовою європейської цивілізації, про що писала переважна більшість українських істориків від М.Костомарова до І.Лисяк-Рудницького та Р.Шпорлюка (Голубенко 1993). «Найбільша частина національних відмін України від Московії пояснюється тим, що Україна до ХVІІІ в. (тобто до встановлення російського панування) була більш зв’язана зі Західною Європою в суспільному і культурному процесі»,- писав у 1883 р. Михайло Драгоманов.Ще різкіше на принциповій різниці між Південною та Північною Руссю наголошував російський письменник А.Толстой: «Є дві Русі. Перша – Київська має своє коріння у світовій, а щонайменше у європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є ще друга Русь – Московська. Це – Русь Тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця московська Русь з давніх давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи».Підсумовуючи сказане, доходимо висновку, що Україна та Росія історично належали до різних типів цивілізації. Якщо Україна своєю історичною долею з часів Київської Русі до кінця ХVІІІ ст. була нерозривно пов'язана з Європою, то Росія розвивалася як деспотія східного типу, що генетично, значною мірою була пов‘язана з монгольською імперією Чингізидів.
У наш час очевидна перевага ринкової економіки як основи європейського шляху розвитку. Азійські деспотії з їх архаїчним, застійним господарством і антигуманним устроєм відходять у минуле. Країни з над централізованою, тоталітарною владою і переважно державною власністю на засоби виробництва можна перерахувати на пальцях.Цей список скорочується на очах, а держави, що залишаються в ньому, перебувають у стані глибокої загальної кризи.Сучасне світове співтовариство складається з національних країн, серед яких відлунням минулих століть агонізують кілька багатонаціональних імперських монстрів. Всі вони рано чи пізно розпадуться на суверенні держави окремих народів. Оскільки міжнародне співтовариство визнає право всіх народів на самовизначення в межах своїх етнічних територій, то крах тоталітарних імперій ХХ ст. неминучий. колишня імперська еліта, а також частина одурманених пропагандою мешканців пострадянського простору ностальгують за часами радянської імперії. Тому на руїнах тоталітаризму довго зберігатиметься загроза відродження імперського монстра в новій формі. Неоімперські потуги Москви “інтегрувати” навкруг себе колишні провінції загиблої тоталітарної держави -- прямий доказ цього.
Якщо на найвищому державному рівні у Кремлі всерйоз обговорюється перспектива переселення українців до Сибіру для стримування „китайської загрози”, то можна не сумніватися, що чергового „единения” під патронатом Москви українці не переживуть.
Натомість етноцид не властивий сучасній Європі, бо вона існує у формі національних держав, а не уніфікованих централізованих імперій. Отже європейський вибір – єдина реальна перспектива існування української нації у ХХІ ст.
У зв'язку з перемогою в усьому світі європейських принципів організації суспільства перед сучасною Україною стоїть проблема повернення в Європу, від якої її відірвали відносно недавно і всупереч її бажанню. Швидка інтеграція до цивілізованого Заходу – єдиний шлях самозбереження української нації, гаслом якої повинен стати перефразований заклик М.Хвильового: „Геть від Москви, назад в Європу!”. Для громадян України немає альтернативи руху в бік цивілізованих країн Західної Європи, що базуються на ринковій економіці і влаштовані за принципом сучасних національних держав. В цьому запорука незалежності України.
