Усі щось просять, мовчки або вголос...

Усі щось просять, мовчки або вголос,

І гордість на заваді не стоїть.

Хтось хоче, щоб вродив багатше колос,

А хтось чуже забрати має хіть.

Один на стрічках вулиць жебракує,

Отримає хлібину – і вже рай,

А інший ситий, грошенят бракує,

Та завжди мало, скільки не віддай.

І кожному вгодити – нереально,

В гонитві за тілесним – всі чужі.

Це світ речей. Цей світ – матеріальний,

Творився духом, та не для душі.

А де для неї здибати спокуту?

За зорепадом бігти навздогін?

Піти у сон, щоб якось перебути?

Та це недовго, скінчиться і він.

І добре, якщо відповіді знати

Судилося. А якщо ні, у лір

Доводиться безтямно струни рвати

І капати словами на папір.