Віра – дар Божий

Святкування знаменної дати – 2000-річчя Різдва Христового викликало як посилення інтересу громадськості до історії християнської культури та релігії, так і активізації атеїстів.

"Каже безглуздий у своєму серці: "нема Бога". Цей вислів у Святому письмі – Псалом 14.1 – незаперечно є логічним. Щоб сказати, що якоїсь особи немає, треба насамперед знати її ідентичність. А хоч один із смертних знає ідентичність Бога? Ні, не знає. Отже, сказати "Бога нема", – є безглуздям.

Інша справа, коли людина говорить: "Я не вірю в Бога". Акт віри – психологічний акт, наявність чи брак якого людина може збагнути. Тому цей вислів не є безглуздям.

Якщо людина говорить:"Я вірю в Бога", то це означає не тільки спроможність її розуму, а й вплив на неї Божої ласки (енергії, як говорили давні грецькі Отці Церкви).

Завдяки Божій ласці людина живе у новому надприродному стані свідомості, де зникають межі таких протилежностей у людському житті, як: терпіння і радість, невдачі і успіхи, самозвинувачення і всепрощення, здоров'я і слабкість, і, навіть, життя і смерть.

"Коли людина відчує боже призвання, в ньому виникає нове життя в котрому він не відчуває себе одиноким, тому що він поєднався з Богом та Його правдою. У тому житті його думки ототожнюються зі світовою волею. Він володіє передбаченням сучасного і повнотою віри в остаточну перемогу Божої Істини" (Е. Шюре. "Великі посвячені").

Як приклад, наведу епізод із життя отця Теодора Грушкевича. У листі до своєї дружини з місця ув'язнення 18.01.47 року він пише: "Моя, Найдорожча! вчора дістав від Тебе передачу, дякую. Ми святкували, Богу дякувати, гарно (не ображайся, що тут, замість Тебе, знайшов я собі іншу розраду). Але така доля й обов'язок священика: навіть і в своєму горі, нести другим розраду. Уладив я тут спільну Святу Вечерю, промовив пару слів потіхи. Треба було бачити у цю хвилину тих людей, аби зрозуміти, чи є яка користь із того… Ми тут є Божою зброєю для допомоги іншим і це оправдує наш тут побут, і най осолоджує Твою гіркість розлуки… Треба було бачити враження Водосвяття на людях і знову приходить гадка: нас тут треба було". (О.Гентуш. "Листи з неволі")

Чи може кожна людина отримати ласку Божу? Пошукаймо відповідь у Христових притчах. "Вийшов сіяч сіяти своє зерно, і як він сіяв, одно впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге впало на камінь і, зійшовши, висохло, бо вологості не мало. Інше впало між тернину і тернина, вигнавшись із ним вкупі, його заглушила. Нарешті, інше впало на ДОБРУ ЗЕМЛЮ і, зійшовши, вродило сторицею. Кажучи це, Ісус голосно мовив: "Хто має вуха слухати, той слухає" (Лука. 8. 4-8).

Далі євангеліст тлумачить цю притчу, та, думаю, що ви й так зрозуміли царства Божого: "Те, що на добрій землі, це ті, що чуючи добрим і щирим серцем Слово, держать його і дають плід терпіння" (Лука. 8. 15).

Усе це вказує на надприродне, тобто Боже походження християнської віри. Живучи цією вірою, християнин у своєму щоденному житті здатний осягнути тривалий мир у своїй душі, та справжній Божий світогляд.

Людмила Огнєва

“Світлиця”, № 60, 27 жовтня 2000

 

Чи варто змагатись з чоловіками за рівні права?

Дві третини всіх робіт у світі виконують жінки, отримуючи за це тільки 10 відсотків платні та володіючи лише одним відсотком світового багатства. “Несправедливо” – кажуть прихильники “гендерної політики”, а, як на мене, вона (ця політика) принижує Жінку, адже нам дано від Бога більше! Всевишній, створивши першу людину, надалі обрав співтворцем людства не Ангела, а Жінку. Вона виношує у своєму лоні дитину, в яку, при народженні, Бог вдихає життя. шануючи вибір Творця, наш народ возвеличив Жінку. І це врятувало українців від зникнення, бо на їх шляху доля щедро насипала катастроф, буреломів і лютих завірюх. Але знову і знову проростали нові зерна.

Що ж є в нашому народові таке, що не дає розсмоктатися серед інших, не загинути у жодній з пережитих катастроф? Якась таємниця? Ні!

Ніколи жінка на цій землі не була рабинею. Її психіка ніколи не деформувалася у рабську. Ніколи не затуляла вона обличчя чадрою, не була ізольована в жіночій половині, ніколи не продавали-купували її за калим. Навпаки, ще дівчиною вона користалася завжди волею вибирати собі пару, її питали, чи хоче вона вийти заміж за такого то, ще й дарували за нею віно, а не брали за нею платню. У ХVІІ столітті (за спогадами Боплана) в Україні дівчина могла сама сватати собі чоловіка. Ніколи не була вона й плеканою коштовною лялькою західного зразка.  Ще з часів трипілля (ІV–ІІ тис. до н.е.) кожна жінка не мала над собою володаря, якому треба догоджати, подобатися. Вона не боялась й не соромилась виявити свою волю, бажання вдачу. Це так ввійшло у підсвідомість, що ще й досі зберігається в українських родинах високий авторитет матері. А коли громадське життя стало на тори ХХ-го століття, українська жінка без особливих перешкод і ускладнень посіла становище вчительки, лікарки, архітектора, інженера. Бо її душа не була скута віковим приниженням, не мусила вона розбивати свій власний психічний мур, щоб включатися у світ інтелекту, який належить їй так само, як і чоловікові.

Це залишило слід у ментальності поколінь, вихованих такою матір’ю. Ще живий й досі охоронний український виголос: “Благослови, Мати!” або “Ой, мамо!” Козак отець Залізо, що не допускав на Запоріжжя жінок, в грізну хвилину звертається: “Ой, рятуй, Божа Мати, монастир загибає…” І Божа Мати прийшла. “Та й на хрест вона стала, кулі вертала, турка вбивала. Монастир рятувала…”

Культ матері – ось той талісман-різець, що формує українську особистість та стійкість у завірюхах, деформаціях і катастрофах.

Людмила Огнєва

газ.  “Донеччина”, №34, 8 травня 2007 

День матері

Свято Матері

Шановні друзі! Інформація, яка поширювалась ЗМІ під час святкування Дня Матері, тільки частково відповідає дійсності. Саме тому це свято сприймається людьми по-різному. Хтось ставиться до нього, як до нав'язаного згори, на кшталт радянських свят; хтось переносить на нього своє ставлення до колишнього Президента України, наказом якого День Матері став державним святом; хтось повірив, що воно прийшло до нас з Америки. Все це свідчить про нашу необізнаність. Споконвіку Свято матері у другу неділю травня люди відзначали, як день Божої Матері, Матері Землі та Матері земної.

"Ой, я маю три матері, та всі три хорошії  Три матері, три квіточки, як три красні рожі, Перша мати — Непорочная, як лілея біла,  Із Дитятком — Немовлятком, Пречистая Діва.  Друга мати — це найкраща на світі країна.  Земля наша, наша славна Ненька-Україна.  Третя мати — що ж про неї гарного сказати?  Це ласкава, люба, мила, рідна моя мати. Ой, маю я три матері, та всі три хороші. Три матері, як три квітки, як три красні рожі." (Народна пісня.)

За радянських часів це свято було заборонено, але Українська Церква його зберегла. Традиційно у цей день відправляють служби, присвячені Божій Матері, та поздоровляють жінок-матерів. Бо, створивши за своєю подобою першого людину, Бог для подальшого продовження людського роду обрав Співтворцем не Ангела, а земну жінку, котра виношує у своєму лоні дитину, у яку при народженні Бог вдихає душу. Тому Свято Матері є духовним. Взагалі, травень є місяцем Божої Матері, то не пізно відсвяткувати День Матері у будь-який день травня, якщо цього не зробили 13— го. 

Про те, як його святкували наші предки, розповідь далі. Вона — з народних джерел. У травні, коли вишня мов наречена, вбирається у біле і яблуня красується у пишному вінку, приходить на землю світле свято. Стукає у кожну оселю, велику й малу, і, ставши на порозі, нагадує всім про призабуту мудрість віків — звичай вшановувати Материнську Долю. Тож другої неділі травня поспішали до рідної домівки діти щоб разом з ненькою обійняте яблуню, пригорнути вишневі віти й уклонитися вінку землі -барвінку: Спасибі тобі, Земле Тетяно, за те, що рід людський увічнила: бабусю у вишню возвела, матінку яблунею назвала, а сестру з калиною поєднала. Тут же закопували кусники хліба, гроші й зерно, "щоб у добрі та спокої довіку бути". І потім йшли до хати, де за давнім звичаєм мали вшановувати матір хлібом та дарунками. Відчинивши двері, промовляли: Пороги, пороги, із вас — дороги! Дозвольте ступити, матір обійняти, Сиву голубоньку поцілувати. Мати зустрічала дітей, скропляючи їх свяченою водою:  Вода до ніг — на долю,  вода до рук — на щастя,  вода на поріг, щоб у достатку жив наш рід! Син подавав свій дарунок (хусточку, чобітки, або черевички) зі словами:  Нене-горличко, сива ластівко, сонце ясне є, усміх дня,  Ви прийміть цей дарунок, матінкою Мати з великою пошаною приймала дарунки і клала їх на стіл поряд з хлібом: Хліб на столі — доля в руці щастя вітається,  доля — не цурається. І далі промовляла: Нехай люди бачать, а онуки вчаться,  матір поважають — честь бережуть. Не забувала про матір і донька. Побіля братових дарунків лягала сестрина вишиванка — голубе з жовтим по білому. Нитки добирались у святкові дні, а сплітались у візерунок у Чистий четвер: "щоб мали наступальну силу від лихого ока і слова". Не було на тій вишиванці  чорного кольору:  Нехай матуся на сім світі добро творить та до вишні і яблуні ходить Окрім дітей, вітали господиню рідня, чоловік. Добрим знаком було дістати від чоловіка ложку, коралі, сон-траву, як символи життєвої снаги, надійності і спокою. Та найкориснішим вважалося зібрати вранці росяні пелюстки яблуневого цвіту і потай, з-за спини, обсипати ними жінку. Це оберігало її від хвороб, возвеличувало у материнстві. Ті діти, що не могли з певних причин приїхати на свято, передавали матері свої вітання, а у себе дома ставили перед образом Богородиці свічку і просили: Вічко, свічечка, світи,  На матінку укажи,  В щасті-долі щоб жила,  Здоров'ячко берегла". А ще мали за звичай зберігати зрізані на Мамин день яблуневу й вишневу гілочки. Щодо цього є легенда про матір ТБ доньку: "Вони йшли лугом і дуже гарно співали. Обидві вродливі. Люди про них казали: "Спів — від Бога, краса — від землі. Таке рідко кому випадає, а тут і передати нікому: дітей-онуків немає". Не раз бідкалась стара: "Я б і серце своє віддала, аби онучків мати". А донька лише, мовчки, кивала головою. Переказують, що ці прохання почув Вітер-старець, який всі таємниці знав, і звістив він жінкам, що по смерті матимуть те, що хотіли. Згодом таки здійснилося це віщування, але як! Старша, яка могла б стати бабусею, у вишню перетворилася, зі своєї крівці ягідки родить і серце у зернятку — камінчики ховає. А донька, у житті, діточками обділена, дісталася їх, як яблунею стала... Певне, тому цього дня на материнських могилах з'являються дві гілочки — вишнева і яблунева, поставлена у склянку з водою та зерном. Запалюють діти свічку й тихенько схиляються над нею з лівого боку — "від серця". Горить вогник, і душу зігріває згадка про найріднішу і найдорожчу людину.

По-різному вшановують матерів в інших країнах. У 1910 році молода американка Анна Джервіс, яка рано втратила матір і боляче пережила цю трагедію, вирішила відзначати День Матері в школі, де вчителювала. Вона помітила, що в тих родинах, де матір поважають, проблемних дітей не буває, (учні, і їхні батьки з радістю підтримали ініціативу вчительки. Через чотири роки потому вони звернулись до Конгресу США та Президента Вільсона з проханням встановити аналогічне державне свято. У 1914 році Конгрес США видав декрет про щорічне святкування Дня Мате­рі у другу неділю травня.

Невдовзі його узаконило ще чи­мало країн: Швеція, Норвегія, Данія, Німеччина, Польща. Так цей день став Міжнародним Святом. Україна в той час не мала своєї державності, але Союз Українок Галичини звернувся до громадян із закликом встановити Свято Матері. Відгукнулися культурно-просвітницькі організації. З 1929 року у другу неділю травня по всій Україні матері отримували подарунки від близьких та поздоровлення від друзів. Але у 1939 році, з приєднанням Галичини до Радянської України, були заборонені Союз Українок і свято Матері! У дев'яностих роках в Україні відродились Союз Українок і святкування Дня Матері. Проте воно офіційно проводилось тільки на рівні громадських організацій. І лише у 1999 році, після звернення Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) до Президента України Леоніда Кучми, Свято Матері за президентським наказом стало державним святом.

Я вірю, що прийде час, коли День Матері знову стане святом родинним, коли усвідомлять, нарешті, люди Заповідь Божу: "Шануй батька і матір твою, щоб тобі було добре, і щоб ти довго прожив на Землі."

Людмила Огнєва

“Світлиця” № 37, 2 червня 2006 с.2

Чоловічі та жіночі орнаменти


Чоловічі та жіночі орнаменти

У Луцьку щойно побачила світ книга Віктора Давидюка "Концепції і рецепції". Можливо, я не стала б привертати до неї вашу увагу, як би останнім часом не доводилось чути від молоді бажання мати вишиту сорочку. Але не куплену, а замовлену, або зроблену власноруч. Ознайомлення зі змістом вище названої книги дає можливість зробити сорочку-вишиванку, дотримуючись національних традицій. 

Автор розповідає про випадок, коли на спині сценічної чоловічої свити було вишите дуже колоритне зображення Великої Матері, більш відоме як Берегиня. Зміст цього зображення відомий. На ньому правдоподібно змальовано процес виходу дитини з материнського лона. Подібні орнаменти доречні на подушках, або жіночій сорочці, бо в них вкладено побажання щасливого завершення пологів. Чи вдягнув би чоловік ту свиту, якби знав, що на ній зображено? Відмовився б він і від сорочки, з орнаментом, що не відповідає його віку, сімейному стану.
.
Щось подібне відбулося з футболістами "Шахтаря". Їм пошили українські сорочки. Та от тільки не врахували зміст орнамента. А він сповіщає, що вільний хлопець шукає цнотливу дівчину для одруження. Коли я розповіла про це на одному з донецьких сайтів, обгрунтувавши значення того орнамента, мій допис вилучили. Так і бігають  заклопотаними донецькі футболісти.

Подібні випадки трапляються, на жаль, і з дівочими сорочками, коли їх орнаментовано за правилами парубоцьких сорочок, або одружених жінок. Частіше таке буває при створенні на промислових підприємствах сценічних чи колективних костюмів у стилі фольк. Тут – одна-єдина порада: не чіпай того, чого не знаєш. Існують готові зразки, музейні і приватні колекції. Бери і використовуй. Але, якщо зразки – повоєнні, то нема гарантії відсутності прикрих помилок. Вони стосуються не лише еклектики (поєднання різних стилів), а й часткової емансипації жіночої та фемінізації чоловічої сорочок.

Знання про те, як оздоблювати чоловічу, а як жіночу сорочку, традиційно передавалося від матері до дочки. Тому до середини ХХ ст. не існувало питання чоловічих і жіночих узорів та правил їх розміщення на сорочці. Кожна жінка була фахівцем у цій галузі.

Жіночі сорочки здавна прикрашалися узорами у вигляді хвильок, зигзагів, зубців, пружків, діагональних разків, квіток та квіткових розеток. Чоловічі – стрічковими орнаментами з ромбів, квадратів, прямих хрестів, стилізованих дубових чи букових листочків.

Якщо в жіночих сорочках орнаментувався переважно комірець, рукав та поділ, то в чоловічих – комірець і груди. В усьому цьому закладався якийсь зміст, який відновити навряд чи вдасться.

Дехто припускає, що орнаментування відіграє оберегову роль, а тому прикрашалися ті частини одягу, які вважалися рубіжними для проникнення злих духів у тіло людини. Але достовірної інформації про це, переданої на рівні легенд, нема.

Упродовж ХХ ст. вишиванки, як правило, були невід'ємною частиною весільного вбрання, а також одягалися на свята. Весільна сорочка зберігалася все життя, її тримали на смерть. Вважалося, що без весільних сорочок на тому світі подружжя не зможе впізнати один одного. Цієї традиції дотримувалися і у нас на Донеччині, про що я дізналась під час етнографічної експедиції до Ново-Азовського району.

Пані Надія Сукова з Волині (а нині – мешканка Донецька) розповідала, що коли у дитинстві вона тяжко захворіла і мати не була певна, що дитина житиме, то почала вишивати для немовляти сорочечку на поховання, щоб впізнати на тому світі своє дитя, коли помре сама.

Отже, вишита сорочка, як ідентифікуючий атрибут святкового і поховального вбрання, – явище доволі відоме. Окрім того, сорочка-вишиванка була своєрідним паспортом, який узором, технікою виконання, кольором оздоблення свідчив про місцевість, сімейний стан і вік її власника.

У ХХ ст. для українців вишита сорочка стала свідоцтвом національної та людської гідності. У мордовських таборах українки відмовлялись носити номери. Голодовкою виборюючи право на вишиті комірці, хусточки, чим і відрізнялись від інших. А в'язні-чоловіки переховували вишиванки, або рушники, які їхні матері, дружини клали у вузол серед обов'язкових речей.

Людмила Огнєва.
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Подарунки предків (закінчення)

  • 28.03.11, 18:29
     Ми провели дослідження про вплив веснянок на здоров'я дітей і підлітків.
Дослідження проводились за участю гурту під орудою народної артистки України Валентини Ковальської «Чумацькі діти». Застосовувався метод біогальваніки - це вимірювання стану людини по 12 інформаційних каналах за відсутністю зовнішніх джерел живлення. Аналізувався стан таких інформаційних систем:
1. Легень і каналів, які доставляють кисень.
2. Перикарду, який координує роботу серцево-судинної системи.
3. Серця і всієї серцево-судинної системи.
4. Тонкого кишечника.
5. Каналу трьох обігрівачів.
6. Каналу товстого кишечника.
7. Селезінки і підшлункової залози.
8. Печінки.
9. Нирок.
10. Сечового міхура,
11.Жовчного міхура. 
12. Шлунку.
У всіх дітей після виконання веснянок зріс рівень інформаційно-енергетичного стану органів і систем організму".


Доцент донецької консерваторії Олена Тюрікова займається дослідженням українського фольклору зі студентських років. Найцікавішу частину її записів складають пісні, збережені українськими поселенцями в Сибіру (Томська обл..). Коли прийшов час розшифрувати записи, виявилося, що не вистачає нот для передачі всіх звуків".

Багатство звукової палітри української мови відзначає і Марія Грицай: "Сучасний алфавіт з 33-х літер є дуже скороченим порівняно навіть з 45 літерами, поданими Іваном Федоровим, потрібно відродити найбільше багатство – мовне, бо те, що з мовою – те й з людьми відбувається. 
Автодидактика стверджує, що кожна мова має акцент на певному енергетичному центрі людини. Багатство звукової палітри української мови дає силу людині, тому що українська мова дає змогу відкрити верхні центри людини.
В індійських школах діти впродовж трьох років (у 6-8 класах) вивчають мову санскриту - прадавню українську.
Важливо, щоб і у нас майбутні педагоги були обізнані з нею.
Історична лінгвістика повинна посісти чільне місце"
.
Вплив українського національного одягу на здоров'я людини.
Продовжимо розповідь Марії Грицай про її дослідження. за участю працівників музею ім. Івана Гончара та дитячого гурту "Чумацькі діти" (керівник – нар. артистка України Валентина Ковальська)
Мова піде про вплив національного одягу на здоров'я дітей і дорослих.
"Вимірювання проводилися на спеціальній апаратурі за методами: біогальванічним та біоелектрографії. 
Після виконання пісень-веснянок діти були продіагностовані. Потім вони одягнули на 15-20 хвилин українські національні сорочки і їх знову продіагностували. "Якщо пісня дає стрімко підйом інформаційно-енергетичного стану, то українські національні вишиті сорочки вирівнюють показники, наближаючи їх до фізіологічної норми. (…) 
Ми побачили, що велике значення має якість, колір тканини, з яких вироблений одяг та символи, зображені на ньому. (…)
А от наші українські широкі штани схожі на шаровари з домотканого полотна в два рази збільшили загальний рівень енергетики вже через 30 хвилин після того, як хлопець його одягнув. 
Шаровари повторюють енергетичний кокон людини, не обрізуючи його ні з боків, ні з низу". 

Марія Петрівна Грицай виявила негативну дію брюк на стан здоров'я дівчаток-підлітків. "З відичної науки відомо, що жінки не тільки анатомічно, а й інформаційно-енергетично мають відмінну від чоловіків будову, тому дівчаткам і жінкам бажано носити спідниці або довгі, нижче колін, елементи одягу і поєднувати їх із брюками" – радить науковець.
Дійсно, у східних народів жінки поєднують брюки з довгими сукнями. 

Підсумок, який сам по собі виникає, – один: в наш час, коли Природа страждає, від хижацькі налаштованої людини, треба повертатися до давньоукраїнської відичної звичаєвої науки і широко інформувати людей про те, що наші пращури були високоосвіченими людьми.
ogneva поза форумом  

ПОДАРУНКИ ПРЕДКІВ (продовження)

Вплив уславлення на людину та Природу.

Цар Володимир Мономах у своїй “Науці” дає дітям настанови: “Щоб не застало вас сонце в постелі… Віддавши досвітню похвалу Богові, а потім при сході Сонця, й, побачивши Сонце, прославте Бога з радістю”.

З правічних часів дійшла до нас традиція уславлення. 
Коли оминула біда і віруючі, і атеїсти автоматично прославляють Бога вигуком: "Слава Богу!" На рівні підсвідомості вони відчувають як знайти живильну силу. Предки передали нам і те, коли саме відбувається обмін енергією між космосом і людиною.

Володимир Мономах вчить уранці тричі прославити Бога. Прошу звернути увагу на те, коли вперше треба дати хвалу Богові: "Віддавши досвітню похвалу Богові".
Лікувальні зела збирають вдосвіта, деякі обрядові дії також відбуваються перед сходом Сонця, і Володимир Мономах пропонує проводити славлення у цей час. Чому?

За 7 хвилин до сходу Сонця різко змінюється спектр електромагнітних низькочастотних полів, що оточують людину. Це обумовлено дією сходу Сонця на іоносферу. (Б.Владимирський, Н.Темурьянц. Влияние солнечной активности на биосферу-ноосферу. - Москва. 2000).
Це довів японський вчений М.Тамаката своїми двадцятирічними слідженнями.

"Досвітня похвала Богу" є ніщо інше як молитва.
Ця давня традиція наших предків привернула увагу вчених.
Марія Грицай про роль молитви говорить:
"Слово «молитва» нашими пращурами застосовувалося в тому випадку, коли потрібно було чогось позбутися. 
В етимологічному словнику української мови слово «молитва» походить від «молити», «молитовний», «випроханий у Бога молитвами». 
Є в нашій мові слово «немола» - той, хто не молиться, невмолимий - от його треба вимолювати. Там же знаходимо слово «молибіг», що означає «жайворонок, який допомагає молити Бога».

Сучасні наукові дослідження Українського інституту екології людини, Санкт-Петербурзького інституту мозку людини РАН, японського вченого Ямото Масари доводять позитивний вплив уславлення і молитви на людину та Природу.
Нам довелось фіксувати за допомогою приладів ефект зменшення забрудненості землі радіонуклідами після читання уславлення і молитов до Бога. 
Широко відомі дослідження канд. біологічних наук Т. П. Решетнікової, яка з 1984 року впродовж десяти років вела науково-дослідницьку роботу при Науково-технічному товаристві радіоелектроніки і зв'язку ім. О. С. Попова. 
В роботі брали також участь канд. біологічних наук Є. Луцишина, канд. хімічних наук Т. Тернова, канд. сільськогосподарських наук О. А. Кочина та понад п'ятдесят осіб різних професій, двадцять з яких мали яскраво проявлені екстрасенсорні здібності, на даний час їх називають «псі-оператори». 
Перший дослід був з насінням пшениці п'ятирічної давності, яка мала погане проростання. Частина зерна, яка була залишена для контролю, була висіяна в землю для проростання одночасно з зерном, на яке індивідуально діяли псі-оператори (екстрасенси) і з третьою порцією зерен, на яку було колективно подіяно славленням і молитвою до Бога операторами. 
Результати трьох посівів були разючі. Перший - контрольний, який не мав впливу славлення і молитви до Бога, дав дуже рідкі, маленькі, ослаблені стебла, а індивідуальна дія псі-операторів дала кращу, але не високу схожість. Третє поле посівів після колективного впливу славлення і молитви дало сильні густі й високі стебла.
Аналогічні дослідження проводились з радіоактивно забрудненими зернами пшениці. 
Тут контрольні посіви - без радіаційного ураження зерен проросли найкраще. Друге поле, де для посіву застосовувались зерна, які попередньо були радіаційно уражені, опромінені (10 крад), дало дуже слабенькі, малі поодинокі стебельця. Третє поле, де для посіву використали зерна захищені славленням і молитвами до Бога і також опромінені - 10 крад радіаційного ураження дало хорошу схожість і міцні стебла, які були тільки на декілька сантиметрів нижчі за контрольні.
Праці французького дослідника Луї Керврана з вивчення спонтанної трансмутації, - перетворенню хімічних елементів в природі - показали, що живі системи здатні за допомогою своїх ферментів виконувати обмін протонами всередині різних атомних ядер і переводити одні хімічні елементи в інші. 
Професор теоретичної фізики Олівер Коста де Бюргард , отримавши дані Керврана, теоретично обґрунтував можливість ферментативного нейтрино і зет-бозонів. Праці Керврана оцінюються авторитетними вченими як революція у фізиці, його монографії про трансмутацію в біології і геології перекладені мовами розвинених країн.
Отже, до чого з надзусиллями підходить сучасна наука, було відомо віруючим пращурам, які з глибини часів передали нам відичну науку з розумінням славлення, молитов і пісень - як духовного стрижня в житті людини.
Наші давньоукраїнські пісні, - стародавні веснянки, колискові, пісні річного обрядового кола - це пісні славлення, які дають образне сприйняття будови світу.

Подарунки предків (продовження)


Сьогодні вчені досліджують: які духовні закони розвитку були закладені в традиції і звичаї в давні часи. А ще кілька десятків років тому про це заборонялося й думати. Тому-то ми втратили здоров'я нації. 

Марія Петрівна Грицай завідувачка відділом Геронтології в Українському інституті екології людини у доповіді "Давньоукраїнська відична наука про оздоровлення душі, тіла, Природи" (на конференції "Буття українців", яка відбулася в Києві в Українському домі 21 травня 2005 р.) говорить:
"Відична індійська культура має давньоукраїнські витоки. Матеріальним доказом слугує манускрипт, якому понад 5000 років. Приніс його в Індію з берегів Дніпра давньоукраїнський мудрець-відун Цараки (Чараки - на санскриті), щоб зберегти ведичні знання від навали кочових племен, які, як сарана наступали на високорозвинену давньоукраїнську цивілізацію.
В наш час, постчорнобильський, індійські історики і лікарі звертаються до української інтелігенції: "Повертайте відичні знання в Україну!"

Про силу духовності і знань давньоукраїнської цивілізації свідчать і записи засновників Києво-Печерської Лаври.

Звідки ми можемо черпати ці знання? 
Вони втілені і передаються в народі через звичаєву культуру. Треба тільки зрозуміти, розшифрувати те, про що нам говорять предки.

В журналі "Соціоніка, ментологія і психологія особистості" ( №5, 2003, с. 79-81) Л. Літровник доводить, що на карпатських тарелях зображена найскладніша з відомих у світі космогонічна концепція найдавніших знань.

Ми знаходимося на підходах по розкриттю практичного значення українського національного одягу, пісні, вишивки, творів ужиткового мистецтва, звичаєвого річного кола, свят для збереження і відновлення здоров'я народу"

(далі буде)

Подарунки предків

Людмила Огнєва
ПОДАРУНКИ ПРЕДКІВ

"Наші предки давні українці були справжніми екологами. Вони передали нам Божі дарунки: українську мову, землю, традиції і звичаї збереження рівноваги в Природі." 
Галина Хоткевич, музикознавець,
писанкарка, автор "Зеленої книжечки"

Дуже популярна сьогодні в суспільстві тема соціально-економічної кризи. Та якби ж то вона була одна! Існують ще і екологічна, і етнічна, і демографічна, і оздоровча. Варто було б замислитися над причинами цих явищ. 

Доля подарувала мені зустріч зі Марією Петрівною Грицай. Вона завідує відділом Геронтології в Українському інституті екології людини. Про напрямок своєї діяльності вона говорить: 

"В пошуках виходу ми звертаємося до правитоків нашого народу – тих часів, коли розумні батьки вчили дитину вітатися і розмовляти з Природою, Сонечком, Вітром, Водою, Землею, Травами, Деревами, птахами, звірами, з усіма сущими в світі. Втрата скарбів історичного минулого дорівнює втраті майбутнього. Найбільший наш скарб – глибинно мудра традиційна звичаєва культура, що промовляє до нас через словникове багатство української мови, пісні, річне обрядове коло" (…) 
"Ми знаходимося на підходах по розкриттю практичного значення українського національного одягу, пісні, вишивки, творів ужиткового мистецтва, звичаєвого річного кола, свят для збереження і відновлення здоров'я народу" (з виступу на науково-практичній конференції "Буття українців" у Києві в Українському домі 21 травня 2005 р.).

Далі пані Марія, посилаючись на наукові дослідження, стверджує, що наші предки сприймали світ не 4-х вимірним способом (три координати простору та час). У них існувало 8 і більше рівнів світосприйняття:

"5-й рівень – розвинене яснобачення з усвідомленням дії різних сил у людині, просторі, часі;
6-й – ясний слух і розуміння мови всіх істот і сил природи;
7-й – ясне осязання структури, форми і устрою істот, простору і часу;
8-й – ясний інтуїтивний зв'язок з Божественним світом, відповідальність за його розвиток".

Символом восьмивимірного світосприйняття є дуже поширений мотив восьмикутної зірки. Його українські майстри перенесли і на рушники, і на сорочки, і на писанки, і на килими.

Отже, герої давніх билин, казок, пісень, колядок, які спілкувалися з Природою – не є фантазією нерозвинених народів.

Наведу кілька прикладів розмови з Природою. 

В обжинковій пісні зверталися до ниви: 
Ой нивонько, нивонько, верни нашу силоньку.
Як ми тя зажинали, то ми силоньку мали,
Тепер ми марнесенькі, як лебідь білесенькі.


Переходячи в нову хату, господиня вибирала жар із старої печі, шанобливо, звертаючись до Вогню, як до предка: “Ходімо, дідусю, на нове місце!” А перенісши його в нову хату, заговорювала: “Огонь-багач, не йди од нас! Хто тебе буде звати – не йди з хати!”

А ось – у колядці - розмова між дібровою та звіром:
– Чого ж ти шумиш, гей дубровонько?
– Бо в мені є чудноє звіря, сиве оленя...
Ой ходить за ним можний панонько…


Воно ж йому каже:
– Ти за мнов не ходи, 
Не труди собі рожну лаєньку
Ой зійду ж бо я в туги-луги,.. 
На бистрії води.
Там ти мене ймеш, 
Там ти мене вб'єш.


Відомі й розмови зі Сонцем:
Ярославна – світла постать “Слова про Похід Ігоря” – промовляла до Сонця: “О Світле й пресвітле Сонце, для всіх ти тепле та красне єси! Чому, Господине, простер Ти свої гарячі проміння на воїв мого любого лада, в полі безводному їм луки постягував?”
Зверталася вона і до Вітру.

Навесні діти зверталися до Сонечка: 
“Ой, ти Сонечко, засвіти. 
Землю нашу Матінку пригорни”.


Цар Володимир Мономах у своїй “Науці” дає дітям настанови: “Щоб не застало вас сонце в постелі… Віддавши досвітню похвалу Богові, а потім при сході Сонця, й, побачивши Сонце, прославте Бога з радістю”.

Та й до Сокола зверталися по пораду :
А в соколонька двір в острозі…
А в тім острозі зелений явір,
А в тім яворі сильне гнізденько,
А в тім гнізденьку сив сокіл сидить.
Сив сокіл сидить жалібно квилить.
Їхав панич і хотів застрілити його, але сокіл сказав:
Не стріляй мене, красний молодче,
Красний молодче, премудрий стрільче!
А тобі я стану в пригодоньці,
Загадну тобі три загадонці,
Три загадонці – три городеньки:
В першім городці коні сідлати, 
В другім городці – бояри брати,
В третім городці собі панну взяти,
Собі панну взяти, із нею жити.


Сокіл вчить, як треба поділити громаду, щоб у суспільстві був лад. 
У староукраїнців був реальний поділ дозрілої молоді на дві групи (молодецьке і дівоче), а старші люди та діти творили окреме зборище. І у колядці йде мова про три городки: старих людей – господарський городок, де можна коня дібрати, – другий – молодецький, де можна весільних бояр замовити, а третій городок дівоцький, де можна подругу вибрати не для іграшки чоловічої, а щоб з нею жити.

(Далі буде)
Сторінки:
1
3
4
5
попередня
наступна