Чи варто змагатись з чоловіками за рівні права?
- 09.04.11, 09:44
Дві третини всіх робіт у світі виконують жінки, отримуючи за це тільки
10 відсотків платні та володіючи лише одним відсотком світового багатства.
“Несправедливо” – кажуть прихильники “гендерної політики”, а, як на мене, вона (ця політика) принижує Жінку, адже нам дано від Бога більше!
Всевишній, створивши першу людину, надалі обрав співтворцем людства не Ангела, а Жінку. Вона виношує у своєму лоні дитину, в яку, при народженні, Бог вдихає життя. шануючи вибір Творця, наш народ возвеличив Жінку. І це
врятувало українців від зникнення, бо на їх шляху доля щедро насипала
катастроф, буреломів і лютих завірюх. Але знову і знову проростали нові зерна.
Що ж є в нашому народові таке, що не дає розсмоктатися серед інших, не загинути у жодній з пережитих катастроф? Якась таємниця? Ні!
Ніколи жінка на цій землі не була рабинею. Її психіка ніколи не деформувалася у рабську. Ніколи не затуляла вона обличчя чадрою, не була ізольована в жіночій половині, ніколи не продавали-купували її за калим. Навпаки, ще дівчиною вона користалася завжди волею вибирати собі пару, її питали, чи хоче вона вийти заміж за такого то, ще й дарували за нею віно, а не брали за нею платню. У ХVІІ столітті (за спогадами Боплана) в Україні дівчина могла сама сватати собі чоловіка. Ніколи не була вона й плеканою коштовною лялькою західного зразка. Ще з часів трипілля (ІV–ІІ тис. до н.е.) кожна жінка не мала над собою володаря, якому треба догоджати, подобатися. Вона не боялась й не соромилась виявити свою волю, бажання вдачу. Це так ввійшло у підсвідомість, що ще й досі зберігається в українських родинах високий авторитет матері. А коли громадське життя стало на тори ХХ-го століття, українська жінка без особливих перешкод і ускладнень посіла становище вчительки, лікарки, архітектора, інженера. Бо її душа не була скута віковим приниженням, не мусила вона розбивати свій власний психічний мур, щоб включатися у світ інтелекту, який належить їй так само, як і чоловікові.Це залишило слід у ментальності поколінь, вихованих такою матір’ю. Ще живий й досі охоронний український виголос: “Благослови, Мати!” або “Ой, мамо!” Козак отець Залізо, що не допускав на Запоріжжя жінок, в грізну хвилину звертається: “Ой, рятуй, Божа Мати, монастир загибає…” І Божа Мати прийшла. “Та й на хрест вона стала, кулі вертала, турка вбивала. Монастир рятувала…”
Культ матері – ось той талісман-різець, що формує українську особистість та стійкість у завірюхах, деформаціях і катастрофах.
Людмила Огнєва
газ. “Донеччина”, №34, 8 травня 2007
6
